1 лютого під час участі в бойових діях поблизу міста Лиман помер від зупинки серця солдат, старший механік відділення Сергій Білаш. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював машиністом котлів ТЕЦ, був призваний на військову службу під час мобілізації 27 травня 2022 року.
Як розповів старший машиніст котельного устаткування ТЕЦ-1 Олександр Доротенко, Сергій Білаш керував роботою парових котлів – потужного, складного й небезпечного устаткування. До роботи ставився дуже відповідально.
«Чудовий був працівник, – говорить Олександр. – Сумлінний, виважений, професіонал, допомагав колегам, відповідально ставився до власної безпеки та безпеки оточуючих. І людина була чудова. Сергій мав веселу вдачу, любив життя, користувався повагою в колективі. Міг у складних ситуаціях підтримати, підняти настрій. Донечку свою любив дуже. Це надзвичайно важка втрата для бригади, для цеху, для всіх нас».
Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам захисника Батьківщини.
Не карати, а допомагати – саме на це переорієнтовується наша охорона праці.
Стереотип, що фахівець з охорони праці – це той, хто прагне зловити тебе на порушенні та покарати, «порізавши» премію, формувався протягом багатьох років. Може, колись це й давало ефект, але змінюються часи й люди, і стає зрозумілим, що не страх покарання, а свідоме бажання працювати безпечно є набагато ефективнішим для збереження життя. Тож настав час працівникам з охорони праці змінити акцент: не карати, а допомагати. На нашому підприємстві робота в цьому напрямку вже ведеться.
Інженер з охорони праці Анна Дементьєва працює на нашому підприємстві рік. Вона закінчила Криворізький національний університет за фахом «Цивільна безпека (охорона праці)».
«Коли вперше відвідала цехи, то була дещо здивована, – згадує Анна. – Працівники, побачивши мою зелену каску фахівця з охорони праці, прагнули не потрапляти до поля зору та й на розмови йшли вкрай неохоче. Нас вчили, що ми маємо допомагати людям працювати безпечно. І як тут допоможеш? А ще нам говорили в університеті, що фахівець з ОП – це ще й психолог, який має знайти підхід до кожного»
І почалися пошуки. Кожного дня Анна – на виробничих дільницях. У зоні її відповідальності – електроремонтний цех, центральна електротехнічна лабораторія, дільниця вогнетривких та будівельних сумішей, управління енергетичного департаменту. Робота на висоті та з вантажопідйомними механізмами, електроустаткування під високою напругою та ще ряд небезпечних моментів – все це є у її «підшефних» підрозділах. Як зменшити ризики на робочих місцях?
«Ми проводимо оцінку ризиків, – говорить Анна. – Разом з керівниками підрозділів, майстрами, робітниками. Я багато спілкуюся з людьми. Не лише про охорону праці. Про речі, які їх цікавлять, про їхні хобі, вподобання. Це допомагає прибрати настороженість, недовіру. Люди йдуть зі своїми ідеями, які ми разом впроваджуємо. Наприклад, у електроремонтному цеху устаткування на ремонтні майданчики транспортують візками. Так от на деяких візках нещодавно встановили запобіжні бортики, щоб важкі елементи не падали й не травмували працівників».
Серед найпоширеніших причин нещасних випадків в «АрселорМіттал» – невиконання інструкцій з ОП, порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин та механізмів. Тобто людський фактор.
«Я помітила, що багато з вищезазначених порушень трапляються через бажання виконати роботу якнайшвидше, – продовжує Анна. – Саме поспіх часто приводить до порушень та загрожує життю. Намагаємося достукатися до людей. На змінно-зустрічних, під час щоденного спілкування з людьми не перестаємо повторювати, що життя – це найвища цінність. І коли стоїть вибір між безпечно або вчасно виконаною роботою, кожному слід розуміти, що краще вибрати перше».
Серед першочергових завдань – виявити причини порушень та усунути їх. Анна зізналась, що більшість людей нормально ставляться до зауважень і допомагають їй це робити. Але люди різні.
«Дійсно, у декого від зауваження мозок миттєво вибудовує захисний бар’єр, – розповідає Анна. – Наприклад, нещодавно робітник, який порушив правила, на всі запитання твердив одне: так, я винний, я порушив. І більш нічого не можна було випитати. І як же дійти до причин? Але варто було перевести розмову на те, що його цікавить, як розмова пішла продуктивніше. Виявилося, що завдання, яке не виконати без порушень, дав майстер, а робітник не міг йому відмовити. Постійно повторюю людям, що яким би авторитетом не був ваш керівник, ваше життя варте того, щоб відмовитись від подібних завдань, і ви маєте на це право. Якщо потрібна допомога, телефонуйте фахівцеві з ОП, який відповідає за безпеку у вашому підрозділі. Номери телефонів є на стендах з охорони праці у підрозділах. Ми раді будемо допомогти кожному».
– Ми разом робимо наші робочі місця та виробничі процеси безпечнішими. Інженер з охорони праці доволі часто буває у нас в цеху. Але ми не лякаємося. Привітна дівчина, поздоровкається, розпитає, порадить. І до майстрів можна звернутися з побажаннями та ідеями. Під час намотки котушок ми завжди користувалися рукавицями. Не дуже зручно, я вам скажу. Був обхід з охорони праці, і ми звернулися з цим питанням. Зараз у нас зручні рукавички з захисним гумовим покриттям. Працюємо швидше й безпечніше. Разом тестуємо й обираємо захисні окуляри. Під час інструктажів з ОП на змінно-зустрічних отримуємо потрібну інформацію. А ще разом з порушеннями інженер з ОП шукає й позитивні моменти. Це створює приємну атмосферу, умови, за яких хочеться працювати без порушень.
Знову сумна новина про загибель нашого колеги із залізничного цеху № 2. Мужньо виконавши військовий обов’язок, Олег Гасін пішов з життя через ускладнення від отриманих поранень 29 січня.
Олега призвали на військову службу наприкінці листопада. Він служив стрільцем-санітаром мотопіхотної роти однойменного батальйону 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Під час виконання бойового завдання його було тяжко поранено. На жаль, врятувати Олега не вдалося.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олег Гасін працював машиністом тепловозу в залізничному цеху № 2. Колеги згадують його як врівноважену, тверду за характером, дуже відповідальну людину, професіонала, який добре знав та любив свою справу. Захисник був наставником молоді, часто підміняв машиніста-інструктора локомотивних бригад.
«Крім роботи, Олег мав і декілька цікавих захоплень, – згадує колегу Андрій Кравченко, машиніст-інструктор локомотивних бригад. – Він полюбляв важкий рок, а також умів робити тату, в нього це гарно виходило. Олег дуже любив свою родину, маленьку донечку. До речі, дружина Олега активно займається волонтерством».
«В один день ми поховали двох наших колег-машиністів – спочатку Олександра Перова, а потім Олега Гасіна – і це дуже важка втрата для нашого колективу, – говорить Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2. – Перш за все, важко морально, адже з цими людьми ми робили одну справу, були однією сім’єю. Ми щиро вклоняємося нашим захисникам, які поклали свої життя за те, щоб на нашій землі був мир, спокій та можливість спокійно працювати».
Серце мужнього героя зупинилося 27 січня поблизу населеного пункту Дружба Донецької області, де зараз тривають найзапекліші бої.
Мудрий, розсудливий, товариський, людина щедрої душі – таким запам’ятають Олександра Перова його колеги. Він багато років працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2, був зайнятий у технологічному процесі металургійного виробництва. На військову службу Олександр був призваний у листопаді минулого року, служив солдатом інженерно-саперного відділення.
«Олександр мав багатий професійний досвід та педагогічні здібності. У якості наставника він навчав початківців-залізничників усім нюансам своєї справи, – говорить Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2. – Важко та гірко повірити, що такі люди, як Олександр, нас залишають. На жаль, це не єдина втрата у нашому цеху. Але справа колег, які загинули за свободу України, пам’ять про них продовжує жити у наших серцях та у наших справах. Я впевнений, що після Перемоги України в цій страшній війні справу Олександра продовжить його брат Сергій, який теж є працівником нашого цеху і який зараз теж воює за свободу країни».
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині Олександра Перова, його колегам та усім, хто його знав.
До благодійного проєкту нашого підприємства «Разом» долучилися криворізькі музиканти. Вони зробили свій внесок у справу допомоги тим, хто через війну став переселенцем.
«До нас завітали гості, будуть співати та ще й на музичних інструментах заграють! Швиденько збираємося на концерт», – з появою гостей залунало у приміщенні територіального центру Металургійного району.
В центрі зараз проживають старенькі, які приїхали з Херсонщини. У більшості з них було непросте життя, і люди сподівалися гідно та спокійно зустріти старість. Але війна не дала їм змоги це зробити.
Ірина Рябінкова, керівниця проєкту «Разом» розповідає: «Війна перевернула життя представників усіх поколінь. Та найбільше потерпають від неї наші бабусі та дідусі. Маючи вже не дуже гарне здоров’я, на схилі років вони ще й опинилися у новій реальності – через окупацію та бойові дії старенькі були вимушені покинути свої домівки. Тож ми у рамках проєкту «Разом» намагаємося усіляко допомогти людям. Цього разу наша допомога – музична, бо всім відомо, що музика лікує душі, надає позитивних емоцій, допомагає відволіктися від негативних думок».
До складу музичного «десанту» увійшли саксофоніст Костянтин Вишневий та співак Сергій Левченко. Вони заграли відомих українських пісень та мелодій з улюблених фільмів. Кожен номер глядачі зустрічали аплодисментами та усмішками. Між виступами артисти знайомили глядачів з історією, особливостями своїх інструментів та музичних композицій.
Концерт тривав понад годину. Та коли замовкли останні акорди, глядачі ще довго не відпускали артистів, запрошували їх приїхати ще.
«Добре, що в такий непростий час ми своєю творчістю можемо допомогти людям. Ми бачимо, що така духовна підтримка їм дуже потрібна. Музика – то завжди добра енергетика, яка по-справжньому лікує», – зазначив Костянтин.
Саксофоніст Костянтин ВишневийУкраїнських пісень співав Сергій Левченко
«Я такий заряд енергії отримала, що надовго вистачить, – ділиться враженнями Віра Масюченко з Берислава. – Я дуже люблю українські пісні, а також творчість Яремчука, Мозгового. Колись я працювала на Херсонському консервному комбінаті. Робили усім відомі огірки та помідори в банках, соки, томатну пасту. Зараз я вже на пенсії. Здавалося б, треба спокійно жити та відпочивати, займатися здоров’ям. А тут війна та довгі місяці окупації з усіма її жахами. Виїхали звідти дивом. Слухаючі пісні я мимоволі згадувала ті події, а також поринала і у приємне, адже багато хорошого у житті проходило саме під ці пісні».
«Ми дякуємо «АрселорМіттал Кривий Ріг» та музикантам за концерт. Приємно слухати гарну музику та ще й у гарному виконанні, адже останнім часом ми переважно слухали свист ракет, які літали над головами, – говорить Віталій Бондаренко з села Твердомедово. – Доводилося також чути звуки вибухів та те, як руйнуються наші домівки та господарчі будівлі. Я працював сільським будівельником, це означає, що вмію робити усе. Коли росіяни приїхали, їм треба було залізти усюди. Ми їм даємо ключі – ідіть відмикайте. А вони по-людські заходити відмовляються, їм треба зайти тільки через зруйноване. Хто їх виховував, що їм у душу закладали? От якби слухали наших пісень, можливо були б іншими».
«АрселорМіттал Кривий Ріг» став першим і єдиним місцем роботи молодого захисника – помічника машиніста тепловоза управління залізничного транспорту гірничого департаменту Єгора Ляха.
На жаль, 25 січня поблизу міста Бахмута він загинув на полі бою. Йому назавжди залишиться 24 роки. Попереду мало бути яскраве та насичене життя. Єгор багато читав, мріяв, а ще він був справжнім патріотом, тому вже з перших днів сам пішов до військ Тероборони, згодом його мобілізували до лав ЗСУ.
«Я знаю Єгора ще зі студентства, разом вчилися, разом прийшли працювати на підприємство, – говорить в.о. заступника начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Він за короткий час встиг стати незамінним. Спокійний, врівноважений, Єгор за потреби міг замінити майстра локомотивного депо, адже міг працювати і з «залізяками», і організувати роботу підрозділу. Відкрита та щира людина, він завжди був готовий прийти на допомогу. Постійно вдосконалювався, рухався вперед, цікавився історією нашої країни. Він пішов на фронт, бо вірив, що захист країни – то справа його життя. Нічим не виміряти, кого ми втратили. Але він житиме в наших серцях і заради нього ми й самі будемо ставати кращими!»
Єгор був єдиним сином в родині. Усі – і батько, і мати, і захисник – працювали на нашому підприємстві. Батько героя зараз теж у лавах ЗСУ.
