Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Подарували дітям трішечки щастя

Попри війну, наше підприємство не зрадило добрій новорічній традиції та подарувало дітям міста та Криворізького району більше тисячі солодких подарунків.

Гостей з «АрселорМіттал Кривий Ріг», які привезли солодощі, радо зустрічали у Новолатівській громаді.

«Ми вже не один рік поспіль співпрацюємо з АрселорМіттал Кривий Ріг, – сказав голова Новолатівської громади Олександр Зубрій. – Раніше підприємство придбало для наших мешканців машину швидкої допомоги, шкільні автобуси. Щороку, дякуючи вашим подарункам та допомозі добрих людей наші діти отримують солодощі та чудовий настрій. Цього року ми маємо близька 40 родин з дітьми – переселенців з Херсонської та Миколаївської областей. Їх ми також привітаємо новорічними солодощами. Поставимо ялинку у палаці культури. Дітям потрібне свято, особливо зараз, коли вони бачать всі жахіття війни. І ви допомагаєте нам це свято створити».

Також щиро раділи подарункам і в Гречаноподівській громаді.

«Людське щире дякую «АрселорМіттал Кривий Ріг», – усміхається голова громади Галина Усик. – Від дітей, від батьків, від нашого виконавчого комітету. Ми щороку чекаємо на ваші подарунки. У такі страшні часи всі допомагають одне одному. Ви – нам, ми – нашим захисникам  та мешканцям Херсонщини.  Зараз у нас проживає 137 родин переселенців, діти яких також отримають солодощі. Ми любимо і цінуємо кожну дитину, робимо все для того, щоб вони посміхалися. В нашій громаді проживають цілі династії, пов’язані з вашим підприємством: сталевари, механіки, водії самоскидів у кар’єрах. Тож тримаємось разом. Слава Україні! Героям нашим Слава! Щоб діти наші не бачили сліз і не проливали їх».

Новорічні подарунки від металургів та гірників, традиційно, отримали діти з особливими потребами: вихованці Центру для дітей з вадами слуху «Сузір’я», Криворізької гімназії № 98, Фонду об’єднаних сердець, Спілки інвалідів та організації «Сонячні діти».

«Підприємство завжди готове допомогти тим, хто цього потребує, – говорить менеджер з корпоративної соціальної відповідальності Майя Ластовецька. – Наше соціальне партнерство з громадами та дитячими закладами не переривається навіть у військовий час. Діти – майбутнє країни, майбутнє підприємства. І нам дуже приємно «підсолодити» їм життя у ці складні часи».

Вітаємо наших маленьких друзів та їх батьків з Новорічними та Різдвяними святами. Бажаємо здоров’я, Перемоги та мирного неба! 

Категорії
Новини

Внаслідок танкового обстрілу загинув залізничник Василь Сапіга

Нещодавно, п’ятого грудня цього року Василю виповнилося 37 років, а вже двадцятого грудня він загинув внаслідок танкового обстрілу від поранень, несумісних з життям.

Це сталося поблизу села Макіївка Луганської області, де зараз точаться найзапекліші бої. Захищати Україну від загарбників Василь Сапіга пішов у квітні. Він служив солдатом-кулеметником механізованого батальону.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Василь Сапіга працював помічником машиніста тепловоза залізничного цеху № 2 транспортного департаменту. Технологічні перевезення здійснював у Доменному районі підприємства.

Молодий, життєрадісний, сповнений сил та наснаги, саме так говорять про Василя його колеги. «Він добре знав свою справу, вправно виконував поставлені завдання, допомагав товаришам по роботі. А ще був дуже сімейною людиною, любив свою доньку та дружину, яка теж є нашою колегою і працює черговою по залізничній станції. Загибель Василя стала непоправною втратою для усіх нас», – говорить Павло Шпильовий, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.

Колектив підприємства висловлює співчуття рідним та близьким Василя Сапіги.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Наші люди

Любитель великих «котів»

Нагорода до Дня компанії  стала приємною несподіванкою для водія навантажувача рудоуправління гірничого департаменту Віталія Музиченка, і саме її він вважає однією з небагатьох приємних подій цього складного року.

Віталій на підприємстві працює понад 20 років. І коли на підприємство прийшов перший потужний навантажувач «Катерпілер», то саме Музиченко став одним з перших його «напарників». Водій завжди був небайдужним до колісних велетнів. А цей «кіт» (так з англійської перекладається CAT – скорочена назву «Катерпілера»), що красується на боці навантажувача, підкорив серце Віталія раз і назавжди.

«У 6 років я сів за кермо мотоцикла, звісно ж, під наглядом батька, а у 8 вже гасав на тракторі степами біля Кам’янки, звідки я родом, – розповідає водій навантажувача (бригадир) РУ ГД Віталій Музиченко. – Та мене завжди тягнуло до великих машин. Перша зустріч з ними відбулася саме на нашому підприємстві. Починав я працювати слюсарем у цеху водопостачання, та метою було керувати велетнями у кар’єрі. Я цього домігся. А ще зрозумів, що в кар’єрі не лише машини велетенські, а й відповідальність не менша за них. Моя робота – це відвантаження гірничої маси у самоскиди. Мій «котик» має лапу – десятикубовий ківш. Вантажити треба акуратно, чітко та безпечно, щоб ніхто ані під колеса, ані під породу не потрапив. На щастя, нам з моїм годувальником-навантажувачем все це вдається».

Колеги та керівництво цінують Віталія за професійну роботу, вміння виконати найскладніше завдання та за ставлення до техніки. Він знає CAT до гвинтика, дбає про нього, адже тепер працює на машині, на якій працював колега, який зараз на передовій.

«Для мене це особлива відповідальність – працювати на цій машині. Наші хлопці там бережуть нас, тож ми маємо тут стояти за них, – продовжує Віталій. – Ми – міцної породи. Нас не зламати. Цей рік вороги позбавили мене, мою родину та тисячі інших родин мирного життя, спокійних вечорів, поїздок на улюблену рибалку та інших приємних моментів звичайного життя. Але позбавити віри у Перемогу та надії на майбутнє ніхто не зможе. Якщо нам підкорюється міцна гірська порода, то вже все інше ми точно подолаємо».

Категорії
Новини

Воїни світла, або Енергетики проти блекауту

22 грудня українські енергетики відзначають своє професійне свято. Сьогодні у всіх, хто обрав цю професію, своя передова – дуже гаряча, надважлива. Ми щиро дякуємо цим людям за їхню щоденну боротьбу за світло!

За місяць до професійного свята енергетики «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з колегами з інших департаментів врятували основні виробничі агрегати під час блекауту, спричиненого російськими ракетними атаками по енергетичній інфраструктурі. І серед них – професіонали з цеху мереж і підстанцій, який подає електроенергію в підрозділи металургійного та коксохімічного виробництв.

Наш ЦМП – це складна система з 76 підстанцій, 41 трансформаторних пунктів, 340 км кабельних ліній та сотень кілометрів повітряних ліній електромереж. Робота цього комплексу була налагодженою для перетворення та подачі електричного струму від АТ «ДТЕК ДЕМ» до кожного куточка підприємства. А коли сталось знеструмлення, саме майстерність наших енергетиків дозволила за декілька годин кардинально перебудувати ланцюжки постачання та врятувати основні агрегати.

«Загроза була більш ніж серйозною, – згадує начальник ЦМП Олександр Балахнін. – Внаслідок ракетних ударів та виходу з ладу енергообладнання частота в українській енергосистемі впала. Спрацювали захисні системи, і подача струму, в тому числі й на наше підприємство, припинилася. Під загрозою тоді опинилися коксові батареї, доменна піч № 6, наш новий сучасний дрібносортний стан 250-4 з методичною піччю. Підприємство могло втратити ці агрегати, а на їх відновлення довелося б витратити багато місяців та величезні кошти. Треба було терміново відновлювати електропостачання».

Врятувало те, що у нас є свої енергогенеруючі потужності. Але треба було терміново перебудувати систему так, щоб на важливі об’єкти пішла саме ця електроенергія замість ДТЕКівської. Тобто ми мали фактично запустити рух струму у зворотному напрямку. «Світло згасло скрізь, – продовжує керівник ЦМП. – Нас виручив електрогенератор, який був встановлений у цеху лише за кілька днів до того. Раніше його використовували ремонтні бригади на віддалених дільницях. Але ми встановили його стаціонарно, реагуючи на загрози, і, як виявилось, це рішення було правильним. Його робота дозволила нам відновити електропостачання диспетчерської цеху та мережі зв’язку на підприємстві. Це надважливо, адже «Київстар» протримався ще годину і зв’язок зник. А без зв’язку координувати роботу багатьох підрозділів (та ще й у таку відповідальну мить) стало б неможливим».

Начальниця зміни Наталя Заїка

У диспетчерській ЦМП швидко зібрався штаб боротьби з блекаутом. Директор енергетичного департаменту Євген Цюпик був на постійному зв’язку з керівниками підрозділів, для яких подача струму була критично важливою, та з виробничим управлінням. Визначили пріоритетних споживачів. В.о. його заступника з електрогосподарства Максим Сальніков координував взаємодію з ТЕЦ. В.о. заступника начальника ЦМП з ремонту Руслан Курликін відповідав за роботу генератора, що забезпечував зв’язок. А Олександр Балахнін, його заступник з експлуатації Олександр Кривошеєв та начальниця зміни Наталя Заїка з колегами взялися за розробку альтернативних ланцюгів постачання струму в цехи.

Від однієї з підстанцій була підключена до мережі ДП-6. Від іншої підключили коксові батареї. Аж через три підстанції довелося під’єднувати насосну станцію, яка дає воду для охолодження на четвертий дрібносортний стан. За рахунок цього його було врятовано. А для дуже важливої фільтрувальної насосної станції, яка забезпечує водою основні цехи, струм подали через чотири підстанції. Були підключені насоси, що відкачують воду з підрозділів, які побудовані на плавунах. На «відмінно» відпрацювали при цьому працівники цеху водопостачання. Це дозволило уникнути серйозних підтоплень в цехах. Щоб провести всі необхідні перепідключення, електромонтери та керівники дільниць ЦМП виконали величезний обсяг робіт на підстанціях.

«То був незабутній вечір, – посміхається начальниця зміни ЦМП Наталя Заїка. – Такого досвіду ми ще не мали. Рахували кожен мегаватт, адже перевантаження мереж або падіння частоти могли вивести з ладу наше устаткування, яке тоді вже не запустити. Відмінно спрацювали на переключеннях чергові основних підстанцій Світлана Страх, Світлана Гриценко та інші. Майстер дільниці Артем Павелко вже мав їхати додому, до родини, відпочивати після зміни, але залишився і також виконував переключення. Особлива подяка оперативно-ремонтній бригаді цеху. Віктор Тріскало та Роман Стефанишин здійснили справжній подвиг, виконавши перепідключення на кількох підстанціях. Їхній універсалізм викликає захоплення, адже обладнання скрізь різне, є сучасне, а є багато старого».

Чергова основних підстанцій Світлана Страх

Бурхливий вечір переходив у тривожну ніч. Коли стало зрозумілим, що найкритичніші об’єкти струм отримали, Олександр Балахнін відпустив своїх заступників та начальницю зміни по домівках. На зміну заступила бригада начальниці зміни ЦМП Аліни Сорокіної. В цехи поступово поверталось світло. АТ «ДТЕК ДЕМ» почало подавати струм. Апокаліпсису, викликаного блекаутом, не сталося.

Наші енергетики – справжні герої, що перемогли темряву!

Категорії
Наші люди

«Честь і гордість» – за точність

Коли лаборанта газорятувальної служби Тетяну Філоненко запросили на урочистості з нагоди 85-ї річниці департаменту з охорони праці та промислової безпеки, то вона й гадки не мала, який стрес на неї чекає!

«В залі була чудова атмосфера, – згадує Тетяна. – Спочатку вручали найвищу нагороду підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». І раптом називають мене! Ой, як я злякалась спочатку! Але подітись нікуди, пішла отримувати нагороду. Поки йшла, все трудове життя промайнуло перед очима».

Зовсім юною Тетяна прийшла на підприємство на практику до газорятувальної служби. «На заводі працювали мої батьки, на третьому прокаті, – говорить Тетяна. – Непогана стабільна зарплата, путівки. Вирішила й я спробувати, а там життя покаже. Вступила до училища на лаборанта хіманалізу. Хімію любила, вчитись подобалось. А коли вперше побачила завод, то стало страшно. Все величезне! Гримить, шипить, грюкає! Але що ж я, даремно вчилася? Як кажуть, очі бояться, а руки роблять». І робили руки, вочевидь, непогано. Тож Таню по завершенню навчання взяли на постійне місце роботи.

З теплотою та вдячністю згадує вона своїх наставників, подружжя Соловйових – лаборантку Антоніну та газорятівника Василя. Саме вони майстерно перетворили знання дівчини у стійкі виробничі навички. Сама ж вона також знайшла родинне щастя на підприємстві. Після служби у війську влаштувався до ГРС газорятівником один парубок. «Молодий був, гарний, – розповідає Тетяна. – Не можна було не закохатися. Володею звали. Весілля відгуляли 17 вересня, якраз у День рятівника. Народився син Костя, а згодом син Юра… На жаль, Володимира вже немає». У очах Тетяни заблищали сльози.

Газорятівники і лаборанти завжди працюють єдиною командою. Одна з важливих функцій ГРС – моніторинг повітря у газонебезпечних місцях на території підприємства. Чітке своєчасне  визначення концентрації вибухонебезпечних та отруйних газів у повітрі та газопроводах рятує людські життя. Саме це й роблять лаборанти. «Серед відповідальних задач – вимірювання концентрації кисню у газопроводах природного, доменного, коксового газів, – продовжує наша героїня. – Бо якщо кисню забагато, може статися вибух. Також вимірюємо високовідсотковий кисень у балонах газозахисної апаратури. Від того, як точно ми це зробимо, залежить життя людей, які з нею працюють. Взагалі то всі заміри відповідальні. Ціна можливої помилки – здоров’я, життя працівників. З метаном, киснем, СО не жартують».

Задачі, які виконують лаборанти, незмінні. Змінюються лише методи вимірювань та прилади. Устаткування вдосконалюється, а відтак зростають швидкість та точність аналізу. «Декілька років тому ми отримали газоаналізатори, – каже Тетяна Філоненко. – То був прорив! Невеличкий і доволі точний прилад. Його можна носити з собою. Тож зараз багато вимірювань проводять газорятівники безпосередньо на виробничих майданчиках. Це дозволяє виявити ризики отруєння чи вибуху газу набагато оперативніше, ніж при відборі проб та проведенні аналізів у лабораторії. У нас, лаборантів, з’явилась ще одна функція – калібрування газоаналізаторів. Маємо зразки суміші газів із заданою концентрацією, за допомогою якої і налаштовуємо прилади».

Колеги з радістю вітали Тетяну Філоненко з нагородою, а вона зізналася, що багато років успішної праці заради безпеки людей були б неможливими без них, без її колективу. «Дійсно, у нас колективна робота, – розповідає Тетяна. – Працюємо пліч-о-пліч з лаборантами Наталею Савченко, Оленою Касянчук, комірником Юлією Пархоменко. Постійно взаємодіємо зі всіма хлопцями-газорятівниками з другої бригади, з нашим в.о. старшого змінного майстра Євгеном Сушком. Начальник лабораторії Дмитро Родіонов, керівник ГРС Сергій Леонов нам допомагають в організації, забезпеченні устаткуванням, хімікатами. Тому мій успіх – це успіх кожного з нас. Роботи багато, і ми робимо її сумлінно, бо відповідаємо за життя людей. Та й вдома нудьгувати не доводиться. 2 січня цього року народився мій перший і єдиний поки онучок Даня. Допомагаю у вихованні, тож життя заграло новими яскравими фарбами».    

Категорії
Наші люди

Навіщо «мацають сепарацію» та який колір говорить про якість

Наталя Секрета

Відповіді на ці питання ми отримали від однієї з найкращих працівниць гірничого департаменту – сепараторниці рудозбагачувальної фабрики № 2 Наталі Секрети, яка стала «Людиною року-2022».

Палкий погляд, м’яка усмішка та тендітність Наталі захоплюють майже з перших хвилин. Але за всім цим стоїть міцний характер та залізна витримка, які дозволяють жінці працювати у нелегких умовах сьогодення. І працювати так, щоб отримувати продукцію найвищої якості.

Найкращими помічниками для Наталі є її колеги, а ще досвід та «підлеглі» – сепаратори. Ці потужні великі агрегати, наче діти, говорить сепараторниця, за кожним з них потрібен догляд та постійна увага. Не зайвим буде погладити, сказати добре слово, а обладнання на це озивається такою віддачою, що дає змогу отримати концентрат «золотої проби» – з масовою часткою заліза 68%. Щоб отримати його, часто потрібно буквально «промацати сепарацію», тобто аби побачити, впевнитися у якості промпродукта на третій стадії сепарації, пробуєш його руками. М’який, еластичний, масний, дрібнозернистий, ніжний, схожий на густі вершки – все це про продукт з вмістом заліза у 68%. Безумовно, головним підтвердженням якості стануть лабораторні висновки, але, якщо чесно, «ручний» результат ще ніколи не підводив, усміхається Наталя.

«Можливо, хтось вважає, що сепараторник – це нудна та одноманітна робота: стій та кнопочки натискай на сепараторі. Але ні, адже ти маєш стільки всього знати! – говорить Наталя. – Не лише про те, як влаштовані ці агрегати, а й володіти усім виробничим ланцюгом – від автостели до подрібнення. Сепарація не може існувати без води, але її може бути забагато, і тоді сепаратор може «захлинутися». Вода допомагає відділяти корисний продукт від хвостів. А от про те, що ти можеш отримати наприкінці, може сигналізувати навіть колір у дешламаторах (пристрій, призначений для видалення шламу з пульпи шляхом відмивання, декантації, класифікації та згущення пульпи). Помаранчевий є не лише нашим корпоративним кольором, а ще й сигналом, що продукт вийде якісний, а ось зелень сигналізує, що над ним доведеться ще добряче попрацювати. Та все це приходить з досвідом».

А досвіду у Наталі Секрети вистачає. Вона працює на підприємстві понад 20 років.

«На фабрику я прийшла за порадою батька, який працював на підприємстві монтажником-висотником. Замолоду думала, що ця робота в мене на пару-трійку років, а закохалася в неї на все життя. Вперше це відчула, коли пішла в декрет зі старшим сином, а ще одне підтвердження отримала цього року, коли ми відправилися у вимушений простій. Тоді мої сепаратори почали мені навіть снитися. За ці роки в мене було багато різних змін, але нічна з 23 на 24 лютого запам’яталася назавжди. Тоді вже на шляху додому мені зустрівся чоловік із якимось напруженим і наче закам’янілим обличчям, який приголомшив короткою фразою: «Нас бомблять!», – згадує Наталя Секрета.

Попри всі жахіття війни думки покинути рідне місто у Наталі не виникало. Вона говорить, що її рідна домівка та українські захисники є для неї найкращим оберегом. Цей рік видався складним, став тим періодом, який проявив людей наче лакмусовий папірець.

«Я стала менш негативно реагувати на все, ображатися, почала більше цінувати кожну хвилину свого життя та спілкування з родиною. І як би там не сталося, а на Новий рік ми поставимо вдома ялинку, адже цього так хоче мій п’ятирічний син Давид. Він сказав, що на свято саме так і має бути, а зимовий добрий чарівник обов’язково прийде не лише до діточок, а й до кожного нашого захисника і принесе їм всім подарунки. Я щиро на це сподіваюся. І вірю, що найголовнішим словом наступного року для всіх нас стане Перемога. Тоді зберемося усі-усі десь на природі – рідні, друзі, колеги – і гучно та весело все відсвяткуємо. З нетерпінням чекаю на це!».