Категорії
Новини

Шлакопереробному цеху виповнилося 60 років

Всі ці роки у підрозділі працюють над тим, щоб перетворювати шлаки на корисні продукти, які застосовуються у будівельній індустрії, а також у будівництві доріг.

Металургійні шлаки – це відходи доменного і сталеплавильного виробництв. У шлакопереробному цеху переробляють саме доменні шлаки.

Сьогодні підрозділ є дільницею доменного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тут обробляють шлаковозні ковші та виробляють два види шлаку. Перший – доменний гранульований. Він застосовується  у виробництві цементу.

Другий вид – доменний відвальний, у дорожньому будівництві він укладається в основу доріг. Тільки за 2021 рік в межах проєкту «Велике будівництво» в капітальне оновлення доріг України було використано 225 тисяч тонн відвального шлаку нашого підприємства. Також цей шлак використовують і в звичайних дорожніх ремонтах.

«Наша робота тісно пов’язана із доменним виробництвом, – говорить начальник ШПЦ Борис Ворса. – Оскільки воно зараз працює не на повну потужність, то і в нашій основній роботі теж відбувається пауза. Але її ми використовуємо для ремонтів  обладнання. Наприклад, відремонтували установку з виробництва гранульованого шлаку: оновили  кранову естакаду, замінили три насосних агрегати та поновили фундаменти під ними, замінили дев’ять гідрожолобних агрегатів тощо. Тепер естакада майже як новенька».

Завантаження шлаку доменного в автосамоскид БелАЗ

Шлакопереробний цех був заснований 20 грудня 1962 року. За своє існування підрозділ неодноразово змінював і назву, і навіть власників. Під час перебудови у «лихі» дев’яності він був навіть кооперативом під назвою «Сучасник», а потім – цехом спільного підприємства «Орбіта».

Саме таким його добре пам’ятає старший майстер основної виробничої дільниці Сергій Шевченко: «До цеху я потрапив в 1990 році, коли прийшов сюди на практику. На той час я вчився на фахівця з обробки металів на верстатах та автоматичних лініях у машинобудівному технікумі, тож мені запропонували бути слюсарем. Часи тоді були важкими, людям доводилося виживати. А тут я отримував зарплату, це була неабияка допомога родині. Мені все сподобалося – цікаві люди, справа. Тому, поки вчився, щоліта я був тут на практиці. На той час ШПЦ був «Сучасником». З того часу і я змінював свій фах, набував досвіду, і статус ШПЦ змінювався. Тепер ми знову разом, чим я дуже задоволений».

Зараз до складу ШПЦ входять дільниці грануляції (виробництво граншлаку),  очистки ковшів та полігон для промислових та будівельних відходів. Продукція підрозділу якісна та користується попитом у споживачів усієї України.

Установка для видалення ковшових залишків

Та успішна робота цеху в першу чергу залежить від робітників. Основні професії цеху – це ковшові, машиністи екскаваторів, насосних установок, кранів, бригадири з переміщення сировини, слюсарі, електрики, підсобні робітники. Зараз дев’ятеро працівників ШПЦ захищають Україну у Збройних Силах, більшість з них пішли на фронт за власним бажанням. До речі, шлаки підрозділу теж на військовій службі – вони використовуються у будівництві захисних споруд.

«Для мене ШПЦ – це без перебільшення другий дім, бо тут я виросла професійно і тут познайомилася зі своїм чоловіком, – розповідає інженер з ремонтів (планування) Вікторія Скуратова. –Сюди у 2000-му році я перейшла із цеху сортового скла і спочатку працювала прибиральницею. Але дуже хотіла розвиватися, і мені це вдалося. А цех допоміг. Я була машиністкою насосних установок, майстром з підготовки виробництва, зараз планую ремонти. Одного разу, коли їхала після зміни додому, в автобусі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він працював у цеху машиністом екскаватора. Відтепер у нас четверо дітей та дружна родина».

Геннадій Полохало, машиніст екскаватору

«В ШПЦ я працюю 19 років, завантажую шлак у БелАЗи, –розповідає машиніст екскаватору Геннадій Полохало. – У моїй роботі важливо все, адже вантажити цей матеріал, то є цілою наукою. А коли знаєш, що з нього згодом можуть зробити бетони різних марок, наповнювачі для залізобетонних плит та навіть добриво, то і відповідальність дуже висока. Цех – це моє життя. З ним усе пов’язано. Під час відпустки, як не ходиш на роботу, то дуже сюди тягне. Тож я бажаю ШПЦ тільки плідної роботи та подальшого розвитку».

«Нам усім хочеться, щоб війна якнайскоріше скінчилася, і ми знову запрацювали на повну потужність, – зауважує змінний майстер основної виробничої дільниці Віталій Бачинський. – Я працюю тут з серпня 1992 року, починав ковшовим. Люблю цех за його неймовірні можливості, адже відходи – це насправді величезні доходи. Тільки уявіть, більшість житлових будинків, які є у місті, зведені із використанням нашого шлаку. Тож нам треба і надалі правильно користуватися цим дуже цінним матеріалом».

Віталій Бачинський, змінний майстер основної виробничої дільниці

«60-річчя нашого підрозділу ми зустрічаємо з чудовою професійною командою. І хоча зараз більшість з нас вимушено знаходяться на простої, я хочу привітати увесь колектив із днем народження ШПЦ та подякувати кожному, – продовжує Борис Ворса. – Особливо хотів би відзначити Віталія Бачинського, електромонтера Сергія Коздобу, який розбирається не лише у електриці а й у механіці, а зараз, до речі, він захищає країну. А також машиніста екскаватора Геннадія Полохало, який ще й є і наставником молоді, машиністів крана Лідію Прілоус, Світлану Омельяненко, Ірину Петренко та багатьох інших».

Працівники цеху дуже чекають перемоги України і сподіваються на активну роботу після війни. Перспективи відкриваються великі, адже країну треба буде відбудовувати. А для цього використовувати велику кількість будівельних матеріалів, важливою складовою яких є саме шлак.

Категорії
Новини

Як змінилися трудові відносини під час війни

Від початку широкомасштабної війни в трудовому законодавстві нашої країни відбулися зміни в законодавстві щодо регулювання трудових відносин між роботодавцями та робітниками.

Активні бойові дії, ракетні атаки – все це кардинально змінило наше життя. Багато процесів, які раніше були звичними у мирних умовах, зараз не можуть працювати у повній мірі або взагалі припинили дію. Це стосується сфери трудових відносин між роботодавцями та робітниками. Основні зміни, які відбулися в законодавстві, викладені, зокрема, у Законах України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом».

На питання працівників щодо змін у трудовому законодавстві відповідають фахівці департаменту з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«У мене строковий трудовий договір. Чи зможу я за новими правилами згодом перейти на постійну роботу на підприємстві, і як дізнатися, чи є така можливість?»

– Згідно зі статею 23 Кодексу законів про працю України, тепер роботодавець зобов’язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про наявність вакансій за безстроковими трудовими договорами, що відповідають їхній кваліфікації. Ви можете дізнатися про такі вакансії через корпоративні канали комунікації: інформаційні розсилки електронною поштою, газету «Металург», канали Вайбер і Телеграм.

«Якщо я працюю на дистанційці, то як я можу ознайомлюватися та працювати з потрібними для роботи документами, як можу подати заяву тощо?»

– Порядок документообігу з трудових та інших питань зараз спрощено на підставі статті 29 КЗпП. З працівниками, де б вони фізично не знаходилися, підтримується зв’язок за допомогою електронної пошти, телефону, мобільних месенджерів, інформацію про які працівник має повідомити роботодавця у зручний для нього спосіб. Це допомагає співробітникам бути в робочому ритмі, вчасно ознайомлюватися з усіма документами, подавати заяви та здійснювати інший документообіг у зручний для працівника формі. Незважаючи на віддалену роботу, ви маєте підтримувати зв’язок з керівником, щоб отримувати завдання та сповіщати про виконану роботу, регулярно бути в  контакті.

«У мене є можливість перевестися на ваше підприємство. Але там, де я працював раніше, я ще «не відгуляв» усю відпустку. Чи можна на новій роботі взяти дні невикористаної відпустки?

– На жаль, зважаючи на військовий час, це неможливо. Відповідно до змін у законодавстві, зараз скасований механізм, який передбачав при переведенні з одного підприємства на інше, можливість для працівників, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку, отримати невикористану її частину за новим місцем роботи.

 «Чи змінилися зараз правила звільнення?»

– Чинне законодавство наразі не містить заборон щодо звільнення працівника в період воєнного стану. Працівник, як і раніше, має право звільнитися як за власним бажанням, так і може бути звільненим у зв’язку з закінченням строку трудового договору тощо.

Разом з тим, з 19 липня 2022 року запроваджені нові підстави для звільнення працівників:

  • через смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;
  • відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль;
  • неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

В наступних публікаціях ми продовжимо публікувати відповіді на питання, пов’язані зі змінами в законодавстві.

Категорії
Новини

В блекаут доменники зберегли піч, обладнання та чавун

23 листопада у першому доменному цеху тривав звичайний робочий день. Друга зміна доменників працювала біля ДП № 6, яка зараз є єдиною працюючою доменною піччю на підприємстві. Після 14-ї години, коли в країні зникло світло під час масованої ракетної атаки ворога, доменна піч саме готувалася до чергового випуску чавуну.

Кожен фахівець другої зміни під керівництвом старшого майстра зміни Дмитра Дороша вже був на своєму місці, усі були готові до початку випуску плавки. Але раптом у цеху зникло світло, вимкнулися усі комп’ютери, згасли електронні показники на пульту управління, завмерли основні та допоміжні механізми домни, а на додачу у мобілках робітників «розтанув» зв’язок. Усі одразу зрозуміли, сталося щось неординарне. Але часу для з’ясування обставин у доменників не було, ситуація вимагала негайних дій для запобігання аварійній ситуації.

«Доменна піч має два джерела живлення – основний та резервний. Наші електрики швидко перевели агрегат на резервну гілку. Тільки но почала оживати електроніка і… світло знову зникло через падіння напруги в мережі, – розповідає Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології. – Нам стало зрозумілим, що доменну піч треба зупиняти. Але робити це було потрібно дуже грамотно, адже у печі був чавун. Ми розподілилися попарно, щоб вручну рухати механізми на усіх дільницях печі. Це важка праця, адже механізми важкі. Наприклад, тільки відсікаючий від газоочистки клапан важить не менш 5-ти тонн. А рухати його треба, бо таким чином ми від’єднуємося від агрегату, скидаємо тиск з печі і уникаємо вибуху. Ми вручну відкрили електричний повітряно-розвантажувальний клапан «снорт» і почали випуск плавки. І в цю мить резервна електрична підстанція заробила і у нас появилося світло. Нам пощастило, далі усі робочі процеси, в тому числі і зупинку домни ми здійснювали за допомогою працюючої електроніки».

Горнові Леонід Погорілий, Дмитро Селевко, Сергій Олійник, Євген Касаткін, Віталій Тимченко

«Звичайно, про можливий блекаут ми чули та морально були готовими до нього. Та зовсім інша справа раптом відчути, що воно таке, та ще й під час роботи біля величезного металургійного агрегату, коли всередині знаходиться розпечений чавун, а вся його електрика «лежить», – говорить Дмитро Дорош, старший майстер зміни ДЦ № 1. – Втім, увесь колектив нашої зміни зберігав спокій та чітко дотримувався правил дій, коли зникає світло. Усі мої колеги були зосереджені і знали хто і за яку дільницю роботи відповідає. Також ремонтні служби цеху були оперативно долучені до усунення несправності».

На пульті управління Олександр Колесник, Дмитро Дорош, Сергій Шаповал

«Того дня у третій бригаді на ДП № 6 працювали: змінний майстер Сергій Шаповал, газівник Олександр Колесник, горнові Дмитро Селевко, Євген Касаткін, Віталій Тимченко, Сергій Олійник, Леонід Погорілий, Анатолій Куріц, водопровідники Валерій Борзих та Іван Пілюгін. Усі ці люди під час блекауту виявили високий професіоналізм, вміння діяти у кризовій ситуації і неабияку психологічну витримку. Завдяки їм вдалося зберегти доменну піч, обладнання цеху та чавун, – підкреслив начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук.

До речі, злитий чавун не застиг у ківшах, його вчасно встигли перетворити на чушковий чавун на розливальних машинах. Спочатку ці машини працювали від генераторів та компресорів. А коли світло з’явилося, на всяк випадок у цеху підстрахувалися залізничною снігоприбиральною машиною, яка, у разі необхідності, працює як великий генератор.

Колектив ДЦ № 1 вірить в перемогу України і в те, що усі складнощі, які зараз завдає нам ворог, тимчасові.

Категорії
Новини

«Якщо немає вітру – беріться за весла», або Як коксохім від блекауту рятували

Слова латинської приказки про вітер та весла дуже наявно відображують, що відбувалось на підприємстві під час блекауту.

23 листопада у кабінеті начальника КЦ № 1 зустрілись начальник цеху Анатолій Колупайко, заступник начальника цеху з газового господарства та обігріву Ярослав Дячук та Олексій Маренич, заступник начальника з експлуатації та обговорювали чергові робочі питання. Коли о 14.33 раптом зникло світло, кожен з цих людей діяв дуже швидко і вивірено. Рахунок йшов буквально на хвилини. Вони знали, куди йти, що і як робити, хоча така авральна ситуація за багаторічну практику цих коксохіміків трапилася вперше. В той день ці троє додому не повернуться, залишаться на роботі, як і чимало інших працівників різних служб коксохімічного виробництва. Але батареї будуть врятовані! Як показав час, саме швидкі і впевнені кроки керівництва і колективу допомогли врятувати коксові батареї.

Спочатку спинився машинний зал – серце коксохіму. Зупинилася газодувка – машина в цеху вловлювання, внаслідок чого припиняється евакуація коксового газу з батарей і відповідно передача його через цех вловлювання і назад на обігрів печей.

«Нашим завданням було «перекрити» усіх можливих споживачів газу, щоб зберегти певний тиск газу у газопроводах, розповідає Ярослав Дячук. – Водночас коксовому газу, який ми виробляємо, не було куди дітися, через відсутність електроенергії його не витягувала машина, на верху батарей повідчинялися свічі, зростала задимленість, з усіх щілин поліз газ. Якби на той час щось спалахнуло, то гасити це все довелося б довго та складно. Найперше, що ми зробили, побігли кантувати батареї (зберегти тиск газу в газопроводах за допомогою кантувальних кранів). Другий важливий момент: коли зникла електроенергія, то перестала подаватися барильєтна вода на охолодження газозбірників і почала різко зростати температура. Підвищення температури призводить до пошкодження газозбірників, їх могло розірвати, за 30 секунд температура зросла до 150 градусів».

Ярослав Дячук, заступник начальника КЦ-1 з газового господарства та обігріву

В той день багато чого було зроблено саме вручну. Наприклад, Олексій Маренич разом з працівниками експлуатації вручну відштовхали до безпечного місця коксову машину, яка обслуговувала верх коксових батарей, а потім пішли допомагати з кантуванням. І кантувати батареї того разу довелося також вручну. Уявіть собі колодязь, коли ви крутите ручку колеса аби набрати воду. А тут – колесо в десятки разів більше, таких механізмів чотири. Кантувальні крани потрібно було постійно перекантовувати на протилежний потік через певний проміжок часу.

Професійна команда і чітко визначений, неодноразово відпрацьований до автоматизму алгоритм тоді допомогли втримати, зберегти коксові батареї.

Рятували найдорожче – пічний фонд

«Ми за компом саме займалися звіркою інвентарного опису електромашин КЦ № 1, – згадує електрик коксового цеху № 1 Антон Погрібний. – Я пам’ятаю з точністю до хвилини – 14.33 – це час, коли зникло живлення. Як сиділи, так і схопили каски та побігли на 5-6 батареї. Вийшли, а завод весь «тихий», ми зрозуміли, що напруги немає ніде. Про приліт не думали, втім чітко усвідомлювали, що це схоже на блекаут. Розділилися, я взяв на себе сектор коксування, майстер з електрообладнання коксових машин Ігор Юр’єв – коксові батареї, а заступник начальника КЦ № 1 з електрообладнання Олександр Граур став нашим «центром», куди стікалася вся інформація та який безпосередньо спілкувався зі змінним персоналом ЦРЕО. Ми мали діяти лише у тісному зв’язку з ними».

Антон Погрібний, електрик КЦ-1

Електросерце КБ №№ 5,6 – це трансформаторна підстанція ТП-9. Ми провели вимірювання, напруга на ТП була відсутня, до того ж від начальника зміни ЦРЕО надійшла підтверджена інформація про відсутність напруги по лініях, які забезпечують коксохімвиробництво електроенергією. Була дана команда знеструмити та зняти навантаження з усього обладнання в цеху, а це насоси, тракти коксосортування, башти гасіння тощо. Відключення виконали і почали готуватися до прийняття напруги, яке теж було потрібно зробити максимально безпечно та технологічно вивірено.

«Відключення тривало певний час. Наші коксові машини на п’ятій та шостій батареях високотехнологічні, – продовжує розповідати Антон, – всі вони працюють від процесорів. Кожна з машин обладнана певним програмним забезпеченням, яке дуже чутливе. А тут злітає програма, уявляєте? Але ми впоралися, відключили, а згодом під’єднали так, що все обладнання зберегли. Все це у темряві та без зв’язку. Ми бігали, наче мурахи. В той день я додому не потрапив. Зміг з 50-го разу десь об одинадцятій ночі додзвонитися до родини, запитати, як вони там, і сказати, що все зі мною гаразд. Про те, що повітряна тривога, і не думав. Важливо було зберегти пічний фонд. І ніякі ми не герої, це ж наш професійний обов’язок. Додому я повернувся наступної доби о сьомій вечора. Батареї були врятовані, і це найголовніше».

Рідних у біді не кидають

Коли зникло світло, газівник коксових печей Віталій Усачов знаходився в операторській КБ №№ 5-6. Перша думка, яка промайнула у нього в голові – щось кудись прилетіло. Говорить, що попри це страху не відчував. За декілька хвилин на порозі з’явився заступник начальника КЦ-1 Ярослав Дячук. Швидко визначилися з тим, хто куди має йти та як діяти. Хоча газівником Віталій працює вже 26 років, втім такого авралу за його практики ще не траплялося. Врятувало те, що з введенням військового стану почастішали навчання-тренування на випадок будь-яких надзвичайних ситуацій. Тому практично були готові діяти за будь-яких умов.

Віталій Усачов, газівник КЦ-1

«Я пішов до кантувального приміщення 5-ї та 6-ї батарей. Треба було перекрити газ кантувальним механізмом, але напруги не було, тож працювали вручну. Перекрили подачу газу до опалювальної системи коксових батарей і позначили, коли це зробили. Наступна команда – перекрити стопорні крани. Ми спустилися до тунелю під батареями і там вже 116-ма стопорними кранами продублювали перекриття. Коли живлення батарей немає, то потрібно перекантовувати вручну кожні 40 хвилин. В перервах піднялися наверх батарей і перекрили аміачну воду, аби уникнути гідроудару під час поновлення її подачі. Потім слідкував за тиском у газозбірнику. Одним словом, робив свою роботу, адже коксовий цех для мене – другий дім, а рідних у біді не кидають. Додому пішов, коли все більш-менш стабілізувалося», – говорить Віталій Усачов.

А вдома на Віталія чекали двоє синів, яких він виховує сам. Зв’язатися з ними вийшло з кільканадцятої спроби, встигнув повідомити лише, що він на роботі. Мовляв, тримайтеся хлопці, батько батареї рятує. З порятунку повернувся лише вранці, коли сини міцно спали.

Без паніки! Все під контролем!

З верху коксових батарей в темну пору доби зазвичай краєвид вражаючий. Видно, як живе та дихає завод. Хоч і заощаджуючи електроенергію, але все ж жевріють маячки порятунку – поспішають люди на зміну та зі зміни, рухаються машини. Та 23 листопада все було по-іншому. Темрява застала вогнетривника (бригадира) Олега Дишканта на верху батарей.

«Я готувався до завершення зміни, займався регулюванням системи обігріву, ми міняли газові пальники, – згадує вогнетривник. – Аж ось раптово зупинилася машинна зала. Спустився з колегами до нашої майстерні, а там вже був «мозковий центр» – майстер Олександр Шляхтич та заступник начальника КЦ-1 Ярослав Дячук сформували групи, і ми пішли виконувати «бойові» завдання. Половина присутніх вогнетривників – четверо чоловіків – за командою закривали засувки подачі барильєтної води, перекрили ми їх тоді вручну. Коли поновили живлення, то потрошку відкривали. Бо якби раптово зіткнулися б холодна вода та розжарене обладнання газозбірнику, міг статися гідроудар. Друга частина вогнетривників допомагала змінному персоналу з ручним кантуванням на 5-6 батареї. Діяли без паніки, адже попри блекаут все було під контролем».

Олег Дишкант, вогнетривник (бригадир) КЦ-1

В цей самий час донька Олега залишилася вдома одна у темряві та без зв’язку, бо дружина вогнетривника теж була на роботі. Донька лише з смс-повідомлень дізналася, що батько затримується на роботі через бій з темрявою. Змогли, вистояли. Це випробування зробило усіх лише сильнішими.

Насправді в цій битві брали участь набагато більше героїв-коксохіміків, ніж прізвищ у цій статті. Кожен, хто 23 листопада рятував батареї, – справжній герой. Кожен – справжній, сильний, надійний! Увесь колектив підприємства дякує вам і пишається вами!

Категорії
Новини

Автономне обслуговування – ліки від аварійних простоїв

В конвертерному цеху підприємства впроваджується широкомасштабна програма з автономного обслуговування основного устаткування машин безперервного лиття заготовок №№ 2, 3.

«Наша мета – відновити машини до проектного стану, – розповідає старший майстер МБЛЗ Владислав Тюрін. – Це дасть можливість суттєво знизити на цьому обладнанні аварійні простої, звести їх до мінімуму. За рахунок цього ми плануємо збільшити серійність плавок і довести виробництво (коли в цьому виникне необхідність) до 300 тисяч тонн литих заготовок на місяць. Це рекордні показники, але вони досяжні».

У вересні в автономне обслуговування були взяті 11 одиниць устаткування. Це установка водопідготовки (вона одна для двох МБЛЗ), сталевози установки піч-ківш, зіштовхувачі заготовок, кантувальні холодильники, машини газової різки, візки переміщення проміжних ківшів. У цьому місяці до обслуговування планували залучить ще 10 одиниць. Але події, пов’язані з війною, внесли свої корективи, тож впровадження автономного обслуговування тут почнеться після стабілізації ситуації в цеху. 

«Щоденно проходили сесії автономного обслуговування, – говорить менеджер WCM Олександр Корнух. – В них брали участь механіки, електрики, гідравліки, енергетики, які ремонтують машини безперервного лиття, технологи, що працюють на цих машинах, фахівці автоматичних систем управління, інструктори WCM, техніки системи трансформації ремонтів ARMP. Команди виявили 242 аномалії устаткування. 152 з них ліквідували. Щоб усунути інші, чекаємо на запчастини. Люди активно долучились до процесу і подали 166 пропозицій щодо покращень. 27 з них реалізовано».

Інженер WCM Наталя Галайко розповіла нам про деякі з покращень. Раніше для того, щоб потрапити на верхній майданчик машини газового різання заготовок, треба було зробити чималий гак, обходити машину навколо.  Цеховики склали заявку до конструкторського відділу ЛМЗ на проектування вертикальних сходів і після отримання проекту виготовили та встановили їх. Це дає змогу не гаяти часу та не потрапляти зайвий раз у небезпечну виробничу зону. «Або от ще. – розповідає Наталя. – Бачите оці майданчики для обслуговування кантувальних холодильників? Їх змонтували нещодавно. Це зробило обслуговування устаткування швидшим, зручнішим, а головне – безпечнішим».

Майстер з ремонтів устаткування Сергій Поправка відповідає за безперебійну роботу обладнання відділення безперервного розливання сталі. Він та працівники його служби також працюють над автономним обслуговуванням. «Безумовно, ремонтники зацікавлені в тому, щоб техніка не ламалася, – каже Сергій. – Планове обслуговування – то одне, а аварійні ремонти – це нерви та величезні труднощі, яких можна було б уникнути. Нам таких екстримів не треба. Тож на автономне обслуговування покладаємо великі надії. Участь у сесіях комплексних команд з технологів, ремонтників різних напрямків, інструкторів дає можливість виявити та усунути більше аномалій і проблем».

Багато років керує технологічними процесами з пульта управління оператор МБЛЗ Вячеслав Величко. Він також за стабільну роботу машини, тому завзято працює на сесіях з автономного обслуговування. «Звичайно ж, ми знаємо, як реагувати і на аварійні ситуації, – розповідає Вячеслав. – Але без них точно краще. Чим вирішувати проблеми, краще їх передбачити і уникати. Шукаємо проблемні місця всією командою. Є впевненість, що як доведемо машини до базового стану, вони віддячать нам безаварійною роботою».

Паралельно йде робота над тим, щоб аномалії не виникли знову. Для цього розробляються стандарти з догляду за устаткуванням – огляду, прибирання, змащування, затягування різьбових з’єднань. А ще регулярно проводяться уроки однієї теми. На них електрики, механіки, гідравліки разом з технологами розбирають особливості механізмів, вузлів, агрегатів, способи їх безпечної експлуатації та догляду за ними. Це дозволить уникнути типових помилок та багатьох поломок у майбутньому.

Категорії
Новини

На війні загинув наш колега Андрій Капуста

Захисник близько 20 років працював на нашому підприємстві в ремонтному виробництві. Його останнім місцем роботи став цех з ремонту енергетичного устаткування РВ центрального департаменту з утримання і ремонтів, звідси його 15 червня призвали до лав ЗСУ.

Андрій Капуста загинув 2 грудня в боях поблизу села Верхньокам’янське  Донецької області.

Як досвідченому слюсарю-ремонтнику йому довіряли найскладніші завдання. Він опікувався вентиляційним обладнанням металургійних цехів. Здавалося, що немає проблеми в роботі, яку він не вирішить, завдання з яким він не впорається.

«Оптиміст, активний, досвідчений, добрий. Про цю людину можна сказати лише хороше, –  говорить майстер з ремонту устаткування ЦРЕУ ЦДУР Владислав Борисенко. –  Мені з ним працювалося легко, бо я на сто відсотків був впевнений в його професіоналізмі та відповідальності. Таких спеців можна перерахувати на пальцях. Ми втрачаємо найкращих».

Без батька залишився син захисника, втратили сина літні батьки.

Керівництво підприємства, колеги та друзі висловлюють щирі співчуття родині.

Герой назавжди житиме в наших серцях!