У січні 2024 року він знов повернувся за свій пульт, у своє крісло машиніста дистрибутора, змінивши військову форму, яку вдягнув на початку березня 2022 року, на спецодяг металурга «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«З початком повномасштабного вторгнення я пішов до військкомату. Мені сказали, що у моєму військкоматі вже нікого не беруть, всіх відправляють додому, бо добровольців було більш ніж достатньо. Тож я поїхав до Центрально-Міського, де ще був шанс потрапити до лав Сил оборони, – каже Руслан Сафаров. – З військкомату мене направили знову в цех, бо я був заброньований, тож треба було відкріплення. Спочатку мене зарахували до роти охорони, хоча строкову службу багато років тому служив механіком-водієм самохідної гаубиці. Ми навчалися, тренувалися, охороняли об’єкти, виїжджали разом з артилеристами у район Широкого та на Херсонський напрямок, допомагали роздавати «подарунки». Треба було швидко підготуватися, провести стрільбу, а потім чимдуж звертатися, щоб не встигла прилетіти відповідь. А згодом мене перевели до 92 бригади».
Так металург Руслан Сафаров став бійцем штурмової бригади. Взагалі-то у його трудовому житті було кілька кардинальних змін. На комбінат він прийшов слюсарем з ремонту електромостових кранів першого блюмінгу. Потім став майстром, а згодом механіком. Коли блюмінг-1 вивели з експлуатації, Руслан перевівся механіком до конвертерного цеху. А одного разу він вирішив з ремонтника перекваліфікуватися на технолога. Він став машиністом сталевоза. Саме машиніст сталевоза, сталевар та машиніст дистрибутора – це основні робітничі професії, які беруть участь у виплавлянні сталі в конвертері.
«У мене було бажання стати машиністом дистрибутора. Робота дуже відповідальна, яка вимагає неабиякого професіоналізму та цілковитої концентрації, але й дуже цікава. Саме машиніст дистрибутора керує конвертером, кисневою фурмою та іншим устаткуванням, – пояснив Руслан Сафаров. – Я звернувся до начальника відділення конвертерів Володимира Сінченка. «Зможеш?», – спитав він. «Зможу!» – відповів я. І почалося ще одне навчання. Вчив мене досвідчений машиніст Микола Спіцин. Згодом я став до роботи. Мені вона подобається. Якщо все йде за планом, то зміна пролітає, як мені здається, за п’ять хвилин. Плавка за плавкою. Вони різні. Тож робота ненудна і надзвичайно динамічна».
Виробниче приміщення машиніста дистрибутора дещо нагадує центр керування зорельотом. Кілька великих моніторів, на які виводяться всі основні параметри процесу виробництва сталі. На панелі – безліч кнопок, важелів, перемикачів. І все це та багато іншого необхідно було опанувати за лічені місяці. Руслан впорався. І ось знов інша, не менш важлива та важка робота – солдата штурмової бригади.
«Бригада була дислокована на Харківському напрямку, – згадує Руслан. – Доводилося воювати і навчатися одночасно. Якісь знання та вміння збереглися ще зі строкової. З «нуля» вивчали легендарні «Джевеліни». Тривала серйозна медична підготовка, адже головне – це зберегти життя. Напочатку доводилося воювати екзотичною зброєю, такою, як ручний кулемет Дехтярьова. А ще був у нас знаменитий кулемет «Максим», який встановили на нашому «Фольксвагені». До речі, він стріляв доволі влучно. Війна – це смерті, поранення, і я не раз був свідками цього горя. Було таке, що виводили групу наших бійців з оточення. Наш підрозділ складався з добровольців. Всі хлопці знали, чому вони тут і за що борються. З багатьма я й зараз підтримую зв’язок. Поряд з нами билися бійці «Кракена», іноземного легіону, 22 бригади та інших підрозділів. Обстріли, бомбардування, штурми – то все не для тих, у кого слабкі нерви. Але найтяжчою була тиша, в’язка, тривожна, моторошна. Тоді не знаєш, чого чекати…».
На початку повномасштабного вторгнення дрони ще не були таким масовим та досконалим знаряддям вбивств, як зараз. Але саме вони нанесли той страшний для Руслана удар. Скинута з безпілотника граната розлетілася на тисячі осколків, і нашого героя було важко поранено. Це сталося 21 грудня 2022 року. Потім були операції, тривале лікування та реабілітація. З особливим теплом та вдячністю він говорить про дружину Вікторію, яка гаряче підтримувала його: й коли воював, і коли лікувався. Вона й зараз є його надійною опорою. Після реабілітації Руслан Сафаров повернувся до свого цеху. Зараз він знову за пультом керування конвертером. Бажаємо Руслану міцного здоров’я та успіхів у роботі, яка йому до вподоби!
