14 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання загинув солдат, стрілець механізованого батальйону Олександр Петренюк. Трагедія сталася поблизу населеного пункту Селезнівка Краматорського району Донецької області. До призову на військову службу у березні 2025 року Олександр працював електромонтером електрокущового цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Старший майстер ЕКЦ Олексій Саприкін працював поруч з захисником. «Олександр ремонтував електроустаткування теплоелектроцентралей, кисневого виробництва, доменного цеху № 1 та інших цехів підприємства. Електродвигуни, кабельні лінії, турбогенератори та багато іншого. Він добре знався на своїй справі, виконував завдання швидко та з дотриманням всіх правил безпечної роботи. Ремонтував якісно, ділився своїм досвідом, завжди був готовий допомогти, підказати, порадити. Олександр був спокійною, врівноваженою людиною, що допомагало у складній роботі з підвищеним рівнем небезпеки, і його спокій передавався колегам, які поважали його. Звістка про загибель Олександра Петренюка дуже засмутила тих, хто працював разом з ним. Ми втратили висококласного працівника, товариша, чудову людину».
Щира подяка та вічна пам’ять нашому колезі-захисникові. Висловлюємо співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Сьогодні була непроста зміна. Оксана приїхала додому. Він зустрічав її на порозі, як завжди, її генерал. Оксана усміхнулася і поклала зморену руку йому на голову. Потім рука опустилася на спину, а далі – пухнастий хвостик. Котик радісно та ніжно мурчав свою вітальну пісеньку. Генералом вона називала його давно, і це не ім’я, а скоріш статус. Він – улюбленець родини, поважний, але лагідний, а ще – психотерапевт, який миттєво знімає стрес, усуває втому. А знімати є що, бо Оксана Дворенкова – бригадирка слюсарів-ремонтників, а це непроста робота.
Щорічно гірничий департамент визначає найкращих працівників та працівниць які отримують почесне звання «Людина року», а їх портрети – на алеї слави ГД. Оксана серед них. Вона разом з колегами ремонтує барабани. Не ті, на яких відбивають ритм, а барабани сепараторів. Саме ці барабани – основне устаткування на завершальній стадії збагачення залізної руди та отримання основного продукту ГД – залізорудного концентрату. Тож справність барабанів – невід’ємна складова успішної роботи рудозбагачувальної фабрики № 1, на якій трудиться бригадирка Дворенкова, та гірничого департаменту взагалі. Вона – серед найдосвідченіших слюсарів, та ще й організовує ремонтні роботи, керує ними, але так було не завжди.
Вона прийшла на фабрику майже 30 років тому, і опановувала професію із самого початку. «Взагалі-то я вчилася на швачку, хотіла бути нею з дитинства. А після училища пішла працювати швачкою на взуттєву фабрику, – каже Оксана Дворенкова. – Але буремні дев’яності внесли корективи. З’явилася родина, дитина, виникла потреба шукати іншу роботу, щоб забезпечувати сім’ю. Мій чоловік працював на нашій дробильній фабриці і підказав, що на РЗФ-1 є місця слюсарів-ремонтників. Я ніколи до цього не мала справ з ремонтами устаткування, домашню техніку ремонтував саме чоловік, але цікавість до того була, і я частенько повертала свого допитливого носика: «А що там? Що поламалося? Як з цим бути?» Тож вирішали спробувати».
Оксана розповіла, що спочатку обклеювала барабани гумою, яка захищає корпус від пошкоджень. І поступово її почали залучати до справжніх ремонтів. Виявляється барабан сепаратора – це не просто циліндр, який обертається. Усередині це складний вузол з шестернями, іншими деталями та багатьма магнітами, до яких власне й прилипають часточки концентрату. І ці магніти мають своє місце та розміщуються у певному порядку. Тож ремонтувати такі складні штуки дуже непросто. Але бажання допомогло нашій героїні вивчити ту складну науку. А згодом її, як досвідчену та відповідальну працівницю, призначили бригадиркою.
«Відчуваю, що я саме там, де маю бути. На своєму місці, – говорить Оксана. – У мене цікава робота. Барабани різних модифікацій, поломки також різні, тож досвід досвідом, а весь час доводиться розвиватися. Ще один плюс – наші люди. Вони неймовірні. Дуже розумний і людяний у нас механік – Денис Капустін. А слюсар-ремонтник Микола Криворучко – гарна людина і висококласний фахівець. Будь-які завдання він виконує по найвищому гатунку. Розумію, що робимо дуже важливу справу, без якої неможливе виробництво концентрату. Тож приходьте до нас працювати слюсарями-ремонтниками. Якщо не володієте професією – не біда, було б бажання. Мене свого часу навчили, і ми навчимо. Ми ж не вічні, а дуже хочеться передати наші улюблені барабани у надійні руки».
У Палаці культури металургів святковим концертом привітали з Днем Збройних Сил України ветеранів російсько-української війни – працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Вітаючи учасників урочистостей, від імені керівництва підприємства та від себе особисто директор з корпоративних комунікацій Володимир Гайдаш подякував кожному воїну, що став на захист рідної землі та кожного з нас, ветеранам, які пройшли жорстокі випробування війною, і знов повернулися на підприємство, щоб стати економічною опорою країни. Присутні вшанували пам’ять тих, хто віддав життя за незалежність, хвилиною мовчання.
Свої найкращі номери подарували глядачам ті, кого перш за все захищають наші Збройні Сили – наше майбутнє, наші діти. Маленькі артисти вокальної студії »Нотка» співали про рідну землю, про чудову країну, у якій вони живуть, і завдяки подвигові ЗСУ можуть співати, танцювати, гратися та сміятися, спілкуватися з друзями, тобто мати дитинство. А танцюристи зразкового хореографічного ансамблю «Юність» зарядили присутніх своєю енергійною хореографією. Вдячні глядачі – наші воїни та їх родини – аплодували довго й гучно. А співачка Ольга Галайко запам’яталася чудовою піснею «Лише у нас на Україні», яку вона співала разом з глядачами, закріпивши атмосферу єднання, яка панувала у залі.
Ми також приєднуємося до привітань і побажань юних артистів та щиро дякуємо нашим Збройним Силам за наше сьогодення та майбутнє, яке вони виборюють!
Олександр Заболотній пішов добровольцем на початку повномасштабного вторгнення, був поранений, а після реабілітації повернувся на підприємство. «Гарний сьогодні був концерт. Артисти гарно танцювали та співали. Чудовий настрій».
Назару Москаленку 14 років. Він святкує разом з татом Олегом. На концерт вони приїхали з Радушного. «Тато захищав нашу країну, і я ним дуже пишаюся! Концерт мені дуже сподобався. Особливо танець малих козаків, там дуже цікавий сюжет і неочікувана кінцівка».
Інженер з ремонту залізничного цеху № 3 Ігор Хлопов прийшов на свято з дружиною. «Нам дуже сподобалося, дуже хороша ініціатива, – ділиться враженнями Ігор Хлопов. – На майбутнє хотілось би більше подібних заходів. Нам дуже приємно зустрічатися разом. З артистів не можу когось виділити – всі талановиті, атмосфера чудова. Зі святом! Слава Україні!».
До початку оплачуваного стажування у цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» на студентів-учасників проєкту «Нова фабрика 3.0» чекав цікавий кар’єрний інтенсив, який допоміг новачкам налаштуватися на майбутню роботу і підказав, як можна реалізуватися у великій та потужній промисловій компанії.
Півторарічна програма теоретичного навчання вже пройдена – попереду в учасників третьої хвилі проєкту «Нова фабрика» оплачуване стажування. Воно триватиме півроку і проходитиме у різних цехах гірничого департаменту, коксохімічного, металургійного виробництв тощо.
Зазвичай на старті найскладніше дається взнаки психологічний бар’єр, пов’язаний з початком самостійного робочого життя. Допомогти своїм підопічним із подоланням страху взялись кураторки проєкту та організували для молоді низку кар’єрних інтенсивів. Вони увібрали обмін досвідом з фахівцями підприємства, які також починали свій кар’єрний шлях з програми стажування, або були випускниками проєкту дуальної освіти «Нова Фабрика».
«Учасники проєкту знайомилися із нашим виробництвом, вивчали металургійний цикл, опановували професії, вчилися працювати в команді, розвивали та вдосконалювали свої особистісні навички. Настав час застосувати все це на практиці під час стажування», – сказала Дар’я Черненко, кураторка проєкту «Нова фабрика», фахівчиня з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Щоб перший вихід молоді на своє робоче місце пройшов успішно та комфортно, ми й організували ці підготовчі інтенсиви. Вони складалися з корисних тренінгів та цікавих і змістовних панельних дискусій з професіоналами», – додала кураторка проєкту«Нова фабрика», фахівчиня з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг» Катерина Солдатенко.
Вихід на роботу завжди відбувається після співбесіди, тож щоб молодь під час цього почувалася впевненішою та успішно презентувала себе Валерія Грешнікова, фахівчиня відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктівпідприємства провела для студентів відповідний тренінг. Також вона поділилася корисними лайфгаками зі створення резюме.
Своїми історіями переходу від навчання до роботи та про початок своєї кар’єри з учасниками «Нової фабрики 3.0» поділилися випускники попередніх хвиль цього проєкту: Глеб Власюк, провідний інженер з АСКТП, інженерка 1-ї категорії Аліна Степанюк та електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Вадим Арсентьєв.
«Я здобуваю фах інженера-механіка і є учасником «Нової фабрики 3.0», – ділиться враженнями студент ДУЕТу Тихін Александров. – Завдяки участі у проєкті моє студентське життя дуже насичене та цікаве. Я не тільки опановую теорію, а й здобуваю практичні знання, розвиваю навички комунікації, спілкуюся з професіоналами, дізнаюся більше про специфіку такого великого підприємства, як «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я вважаю, що мені пощастило розпочинати свій професійний шлях саме тут. У дитинстві я бачив арматуру, а от як її виготовляють, які процеси здійснюються від видобутку сировини і до виготовлення готової продукції, я зміг побачити тільки коли став учасником «Нової фабрики». Навіть дух перехоплює, коли бачиш, як виробляється сталь, як ще гаряча арматура або дріт їдуть конвеєром».
Про власний досвід роботи на підприємстві студентам розповіли фахівці виробництва: начальник дільниці ПЦ-3 служби з технологічного обслуговування засобів АСКТП і мехатронних систем Валерій Шевчук, начальниця зміни електропостачання металургійного комплексу підприємства Наталія Заїка, старший майстер основної виробничої дільниці (крани) Дмитро Безуглов, машиніст-інструктор локомотивних бригад ЗЦ № 2 Микола Шелест, в.о. начальника ЗЦ №1 Віталій Пахлан та старший майстер основної виробничої дільниці відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху Владислав Тюрін.
Вони згадували про початок свого робочого шляху, виклики, з якими довелося зустрітися, людей, які їм допомагали опановувати професії та сприяли їхньому професійному розвитку. Фахівці підприємства наголосили, що саме мета, наполегливість у досягненні цілей, жага до нових знань, вміння працювати у команді і ведуть до успіху.
«Я буду електромонтеркою з ремонту та обслуговування електроустаткування, – розповідає Карина Іполітова, студентка Криворізького професійного гірничо-металургійного ліцею. – Під час цих інтенсивів я ще раз пересвідчилася, що це справжня жіноча професія, і я не помилилася з вибором. Цю спеціальність з багатьох інших я обрала на «Ярмарку професій» – загальноміському щорічному заході для школярів. Наступною подією у моєму житті стала участь у «Новій фабриці», де я по-справжньому відчула смак своєї професії. Особливо мені сподобалися екскурсії підприємством. Я дійсно більше дізналася про компанію «АрселорМіттал»».
«Хочеться скоріше розпочати стажування та спробувати себе у роботі, – говорить студент Гірничо-електромеханічного фахового коледжу КНУ Владислав Бойко. – Я вчуся на техніка-електромеханіка, але мені цікаві усі процеси, які здійснюються на виробництві. На «Новій фабриці» я дізнався багато нового. Були цікаві екскурсії, зустрічі, різноманітні тренінги, спрямовані як на розвиток професійних навичок, так і на розвиток мене, як особистості. Були адаптаційні зустрічі з психологом, що в сучасних умовах, в яких ми всі зараз живемо, дуже важливо. Мої одногрупники з навчального закладу часто мене запитують, а чим ми займаємося у проєкті та на яке майбутнє з отриманими знаннями можна розраховувати? Це говорить про те, що проєкт цікавий молоді. Я вірю, що він надалі буде розвиватися, принаймні я в цьому впевнений на всі сто!»
Кар’єрний інтенсив дав студентам необхідні орієнтири та уявлення про майбутню роботу на підприємстві. Попереду у них стажування, де кожен з учасників проєкту зможе закріпити отримані знання на практиці. Підприємство відкрите до підтримки молоді та готове супроводжувати її на кожному етапі професійного зростання в «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Від поранення, отриманого під час виконання бойового завдання, помер в лікарні наш колега, вальцювальник цеху блюмінг Вадим Рахімов. Серце воїна, гранатометника стрілецької роти зупинилося 23 листопада 2025 року. На військову службу Вадим був призваний 23 березня 2025 року.
З 2021 року разом з Вадимом працював старший майстер основної виробничої дільниці блюмінга Ігор Безрученко. «Вадим Рахімов працював на стані 900/700/500 з якого виходять сталеві заготовки – наша продукція, яка потім використовується для виготовлення металопрокату нашими прокатними станами, або відвантажується споживачам. Це дуже важлива дільниця, – розповідає Ігор Безрученко. – Працював він добре, претензій по роботі до Вадима не було. Він отримував виробничі завдання та сумлінно їх виконував. Набирався досвіду, опанував ще одну потрібну для цеху професією – клеймувальника. Він завжди був спокійним, врівноваженим, позитивним. Молодий, цілеспрямований, перспективний, майбутнє цеху… Надзвичайно важко усвідомлювати, що Вадима вже немає. Завжди його пам’ятатимемо».
Артем Придатко працює в коксовому цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» машиністом коксових машин. Це нелегка робота у майже екстремальних умовах, пов’язана з високими температурами, моментами важка фізично, бо машиністи не лише керують коксовими машинами, а ще й чистять їх та прибирають просипи коксу на виробничих майданчиках. Дві зміни – денна й нічна, а потім два дні поспіль заняття силовим видом спорту у спортзалі. Як Артемові вдається це поєднувати, та ще й перемагати в змаганнях?
«Не треба придумувати для себе «відмазок» – це найголовніше, – говорить Артем. – Коли чую, що хтось розповідає, що у нього немає часу, енергії чи ще чого, то у мене на це є особиста історія. Колись я працював дверевим, а це стовідсоткова важка фізична робота. Причому працював у найжорсткіші зміни: чотири з ранку, потім з 15:00, а за ними чотири нічних. Так от, я встигав тренуватися, змагатися, виборювати нагороди. Тож час завжди можна знайти. А щодо енергії, то їх немає у того, хто лежить на дивані й нічого не робить. Тож для людей без серйозних захворювань – справа не у відсутності часу чи сил, а у відсутності бажання».
Силовим спортом Артем почав займатися у 22 роки. У дитинстві він хотів стати футболістом, тренувався, змагався. Його тато, Олександр Олександрович, працював на коксохімі, у першому коксовому, але не зважаючи на важку роботу, знаходив можливості потягати гантелі та еспандери, попідтягуватися, побігати, і залучав до цього малого Артема. Хлопець зростав, закінчив школу, вивчився у технікумі, а потім прийшов на коксохім, спочатку підрядником.
«Я дуже хотів перейти з підрядників у коксовий цех, але тоді це було складно, – згадує Артем. – Але я робив спробу за спробою, і пройшов відбір. Був такий радий, наче виграв мільйон! Незабаром всі знали про мій успіх. Спочатку був дверевим. Отоді-то мене й потягло на силовий спорт. Вибрав паверліфтинг. А точніше, одну з його дисциплін – жим лежачи. Тренувався сам, але розумів, що якщо хочу значних результатів, то без тренера ніяк. І от на одному зі змагань я познайомився з Віктором Курочкіним. Це легендарний тренер, який виховав багатьох спортсменів, серед яких – чемпіони України, Європи, світу. Спортсмени вважають його хрещеним батьком криворізького паверліфтингу. Я почав тренуватися під його керівництвом. І зразу ж, через кілька тижнів зміг впоратися з вагою 100 кг, яка мені довго не давалася».
Артем почав експериментувати з екіпіровкою, спробував жати штангу у спеціальній майці для паверліфтерів, а потім зі спеціальними петлями. Вони додають додаткової сили, що виштовхує штангу, а також захищають від травм. Пік фізичної форми припав на 2019 рік. Саме у тому році він став чемпіоном України, а потім ще й виграв Кубок України з рекордними для себе 250 кілограмами, хоча сам тоді важив менш ніж 95. А далі почалася пандемія, змагань стало менше, а згодом – повномасштабне вторгнення.
«То був шок для всіх, – згадує спортсмен. – Понад місяць я взагалі не ходив до спортзалу, не міг себе змусити. Але поступово повернувся до занять. Є шалене бажання знов брати участь у змаганнях і перемагати. Тож я почав підготовку до чемпіонату України, що пройде за пів року. І взагалі спорт – це чудово. Він мотивує до позитивних змін. Наприклад, коли я почав займатися паверліфтингом, то зовсім зав’язав з алкоголем, відтоді – ні грама. Палити? Я ніколи й не палив. Дієти особливо не притримуюся, їм все, що готує дружина Катя, а готує вона чудово. Лише намагаюся вживати більше білків.
Гарна фізична форма допомагає у роботі. Тож плюсів багато. А ще намагаюся бути гарним прикладом для синів. Молодшому, Давід, лише три місяці, а от старший, Максим, вже дорослий – 11. Нещодавно до мене підбігає товариш сина і питає: «А це правда, що ви – триразовий чемпіон світу з армреслінгу?» Я ледь не засміявся, але стримався. Ну хай Макс трішки перебільшив мої спортивні звитяги, але схоже, що він поважає татка-спортсмена. До речі, син також не пасе задніх: займається футболом, їздить на змагання. Вочевидь, і мій приклад впливає на серйозність його ставлення. І це чудово! Хай хлопці тренуються. Футбол, паверліфтинг, та хоч фігурне катання… Головне, щоб не алкоголь та інша гидота».
