Про своє захоплення, людські цінності, роботу та позитивне ставлення до життя розповідає інженерка дільниці релейного захисту та системної автоматики центральної електротехнічної лабораторії Світлана Зарєчна.
«Мій джекпот у житті – це моя родина, професія та вишивання. Коли я беру полотно, голку, нитки та починаю робити стіжок за стіжком, душа співає, усі проблеми та тривоги наче випаровуються і я заспокоююсь, налаштовуюсь на позитив. А інакше не можна, бо під час вишивання ти вплітаєш у роботу свою енергетику. Тож вона має бути тільки позитивною, щоб несла добро тим людям, які будуть потім користатися цією річчю», – говорить Світлана Зарєчна.
На робочу спеціальність спочатку на коксохімічне виробництво вона влаштувалася у 1991 році після закінчення Криворізького коксохімічного технікуму. Згодом вона закінчила Металургійну академію за спеціальністю «Автоматизація та електропривід». Підприємство стало її другим домом, адже тут вона виросла як професіонал, брала активну участь у громадському та культурному житті колективу. Її вишиті серветки, рушники, доріжки, скатертини, вишиванки багато разів прикрашали різноманітні виставки – і у цеху, на підприємстві, у конкурсі «Золоті руки Криворіжсталі», роботи виставлялися й на міських виставках, в яких брали участь працівники підприємства.
Але життя склалося так, що через сімейні обставини Світлана була вимушена змінити роботу.
Працювати на підприємство Світлана повернулася вже за часів війни в Україні. Першим її враженням було нове обладнання, нові агрегати, сучасні підходи до їх обслуговування. Звичайно, щоб працювати з ними Світлані потрібно було опанувати нові знання. Зараз головне завдання професійної групи, до якої входить Світлана, обслуговувати прилади релейного захисту, які забезпечують безпечне вимкнення промислового електрообладнання при аварійних ситуаціях. Фахівці проводять налагодження та випробовування мікропроцесорних пристроїв релейного захисту, здійснюють технічне обслуговування електрообладнання, перевіряють його працездатність, можливість спрацювання тощо. Ця робота потребує чималих знань, вмінь, дотримання усіх вимог безпеки, а ще вимагає максимум уваги.
«Саме увага дуже потрібна й у вишиванні, адже треба слідувати заданому візерунку, ретельно добираючи кольори», – говорить Світлана Зарєчна. Вишиванням вона захопилася ще в дитинстві, її першою роботою був вишитий гладдю коричневий горобчик. Свою першу вишиванку, вже хрестиком, Світлана зробила у 18 років.
Мистецтву вишивання Світлану навчила її матуся Марія Василівна. Вона була родом із Західної України, яка славиться різноманітними народними ремеслами. Вони часто їздили у гості до її родичів, і завжди зі Львова Світлана привозила нитки для вишивання.
«Це різноколірні домоткані шерстяні нитки, які не линяють та не вигоряють на сонці. Вони дуже красиво виглядають вже у готовому виробі, – продовжує Світлана Зарєчна. – Мені подобається створювати різноколірні композиції, наприклад, вишивати квіти. Люблю й геометричні фігури. Техніка вишивання – класичний хрестик. До речі, я вже так приловчилася вишивати, що вже точно, без схеми, можу визначити куди втикати голку та звідки вона має вийти, знаю, як краще зробити перехід від одного кольору в інший. Сюжети для вишивання спочатку підглядала у різних журналах, дивилася, як працюють інші майстрині. Зараз допомагає інтернет та вже власний досвід. Насправді сучасним майстриням набагато простіше – у магазинах можна купити вже готові схеми того чи іншого малюнку. Кольори там теж продумані, тільки бери та вишивай. Мені цей спосіб теж до душі. Особливо подобаються малюнки: квітів, соняхів, дубових листочків. Саме ці листочки характерні у вишиванках для чоловіків. Їх ще з давнини майстрині вишивали на воротах сорочок та планках. Це вважається сильним оберегом, особливо для чоловіків-воїнів. Свого часу я з уважно вивчала історію, традиції, тематику орнаментів, фасони, кольори у вишиванках. У кожного регіону України вони свої, особливі. Насправді це ціла наука – наш код нації. Від початку повномасштабної війни я виготовляла багато різних корисних дрібничок для наших захисників, плела маскувальні сітки.
Я із задоволенням дарую свої роботи рідним, друзям, щоб вони теж підживлювалися нашою національною енергетикою – вона у нас єдина. А ще я хочу, щоб у наш непростий час кожен знайшов собі справу до душі. Це дозволить нам захиститися від стресів та негараздів. Це теж наша своєрідна зброя – надійний спосіб захисту та сила виживання. А ще у творчості я бачу наш розвиток і процвітання, адже в українських ремеслах все спрямоване на позитив!».
