Позначка: персонал

Категорії
Наші люди

Зварить так, що не розірвеш

Жоден капітальний ремонт на гірничо-металургійному підприємстві неможливий без зварювальних робіт, та й ремонти меншого масштабу нечасто проходять без зварників. Від їх якісної роботи залежать не лише виробничі здобутки, а у багатьох випадках – життя людей. Сергій Грицюк – зварник найвищого розряду, який має своє тавро –  особистий знак якості, який засвідчує, що цей майстер допускається до виконання найскладніших, найвідповідальніших робіт. А почалося все понад чотири десятиліття тому.

«Я виріс у Новоюліївці Софіївського району, –  згадує Сергій. – Як майже всі хлопчаки, мріяв стати відомим футболістом. У нас була команда, яка вигравала у районних змаганнях, ми грали на область. А коли настав час вибирати професію, то товариш порадив вчитися на зварника. Так я став студентом гірничо-механічного технікуму. Отримавши диплом техніка-технолога, пішов працювати до підрядної організації, яка ремонтувала устаткування на найбільшому металургійному підприємстві України. Основам професії мене вчили досвідчені Василь Калмиков та Іван Галак. Дуже я їм вдячний. Саме їхня наука допомогла мені за недовгих два роки стати самостійним фахівцем».

Сім років Сергій працював зварником. За два роки він досяг найвищого розряду та отримав власне тавро, яке підтверджує найвищий клас зварника. Його  майстерність та лідерські якості оцінили. Сергія призначили старшим майстром. Того, як організовувати безпечне та якісне виконання зварювальних робіт, Сергія вчили у Києві у відомому інституті Патона.

«Знаходити спільну мову з людьми та вміти організувати – це у мене з дитинства, –  Говорить Сергій. –  Мабуть, недаремно ж мене обирали капітаном шкільної футбольної команди. А якщо серйозно, то керувати людьми – це непросто. У моєму підрозділі працювало 65 людей, за кожного з яких я відповідав особисто. Керівникові треба слухати людей, ловити найкращі ідеї. Але остаточне рішення – за керівником. Він не має права перекладати свою відповідальність на інших». 

Сергій Грицюк має досвід роботи в багатьох цехах підприємства. Він брав участь як зварник та  керівник зварювальних робіт у багатьох капітальних та поточних ремонтах. Грицюк ремонтував всі наші доменні печі, які були в роботі, конвертери в обох конвертерних цехах, мартенівські печі та двованні агрегати в мартені, устаткування всіх прокатних цехів та блюмінгів. Він заслужив неабиякий авторитет серед колег. А життєвим правилом «Все робити по совісті» він керується з початку свого виробничого шляху.

«Коли я прийшов на підприємство Сергій Сергійович вже був легендою, – усміхається заступник начальника ЦРМУ-2 Євген Лєжепьоков. – Він один з найдосвідченіших, найкращих наших фахівців. Він завжди знає що робити, тому ми  впевнені, що  доведе до завершення будь-яку справу. Досвід керівника також для нас дуже цінний. Він часто виконує обов’язки майстра і робить це на найвищому рівні. Сергій Грицюк без сумнівів «Честь і гордість ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»». Вітаємо його з цим вагомим здобутком!

Свій непересічний виробничий досвід Сергій передає молодшим колегам, а життєвий – улюбленим онукам. Їх у Сергія троє. Кірі три роки, Лізі шість, а найстаршому, Кирилу, аж сім! Про них наш герой розповідає з неприхованою гордістю.

«Нещодавно були в гостях на дачі, казали, що скоро ще завітають, –  розповідає дідусь Сергій. – Дуже полюбляють полуницю, малину, різні фрукти. Зараз всі вони у Кривому Розі. А на початку повномасштабного вторгнення двоє онучат були у Харкові, ховалися у підвалах від бомб та ракет, насилу виїхали. Я дуже радий, що вони у безпеці. Я зробив для малечі дитячий майданчик на дачі. Дуже їх люблю! Це моє продовження і наше майбутнє».   

Категорії
Наші люди

Кар’єрні справи Катерини Шевченко

Будильник як завжди задзвенів о пів на четверту ранку. Катерина прокинулася і почала збиратися на роботу. Перед виходом вона ніжно поглянула на сина, який міцно спав, і швидко вийшла.

Ще кілька років тому вона навіть не уявляла, що працюватиме у кар’єрі, і що це їй буде неабияк подобатися. Катерина Шевченко працює гірничим майстром в рудоуправлінні гірничого департаменту. Вона стала до роботи, замінивши майстра Олега Дмитришина, який зараз боронить Україну від російської агресії. А нещодавно їй довірили виконувати обов’язки началькика добичної дільниці в кар ері №3. Вона організовує роботи з добування залізної руди, з якої починається весь виробничий гірничо-металургійний ланцюг.

Перша робота Катерини також була пов’язана з металами, але коштовними. «Після школи я пішла працювати до ломбарду, – згадує наша героїня. – І робота мені подобалася. Спілкування з людьми, непогана зарплата… Але йшли роки. Конкуренція між ломбардами зростала, а зарплата навпаки. І от настав момент, коли дуже захотілося стабільності, захищеності, щоб була змога сину Андрію взяти путівку до дитячого табору. Тоді мої мама й сестра, які працювали в аглоцехах нашого підприємства, порадили приєднатися до них. Насправді вони давно мене кликали, і от я, як-то кажуть, дозріла».

Першим робочим місцем Катерини на підприємстві стала робота дозувальниці в аглоцеху № 1. Вона згадує, що попри пил, бруд, фізичні навантаження та втому ця робота їй сподобалася, хоча й не зразу.

«У перші зміни було трохи лячно. Величезна техніка, яка гучно гуде та гуркоче! Та скоро я звикла, –розповідає Катерина. – Зрозуміла важливість своєї роботи, і це мене неабияк мотивувало робити її якомога краще. Згодом мені запропонували спробувати себе оператором. По суті він керує технологічним процесом. Ця робота також давала мені задоволення. Я взагалі не можу робити справу, яка мені не подобається. Завжди шукаю плюси і знаходжу».

У Катерини Шевченко виходило добре. І коли старший диспетчер аглодоменного департаменту став на захист України, то їй запропонували спробувати себе на цьому місці. Вона координувала процеси виробництва агломерату та чавуну, а також взаємодію з гірничим, сталеплавильним, транспортним департаментами. Через два роки захисник повернувся на своє місце, а перед Катериною відкрилися два варіанти.

«То був один з ключових моментів у моєму житті. Став вибір між коксохімічним виробництвом та гірничим департаментом. Я вибрала шлях гірника, і поки що жодної секунди не шкодувала, – продовжила Катерина. – І зараз у мене у смартфоні замість котиків та рецептів – кар’єр, забої, техніка, запчастини. Почалась робота машиністкою конвеєра дробарної фабрики № 3. Я виросла у Кривому Розі, але до того моменту жодного разу не бачила залізорудного кар’єру, хоча давно хотіла. Багато працівників ГД стали до лав сил оборони, і мені видалася нагода спробувати себе диспетчером кар’єру № 3. Але перед цим треба було ознайомитися з виробництвом, і мене повезли в кар’єр. Сказати, що я була у захваті від цього видовища – нічого не сказати! То було неймовірне враження, від якого я досі не можу відійти».

Виявилося, що у ГД дефіцит не лише диспетчерів, а й гірничих майстрів. І Катерина стала на місце мобілізованого Олега Дмитришина. Такі реалії сьогодення: жінки опановують професії, які ще донедавна вважалися суто чоловічими.

«Спочатку на мене подивилися дещо здивовано: що дівчинка робить у кар’єрі? – усміхається Катерина. – Але неприязні не було. Навпаки, зразу ж почали мені допомагати. А оскільки я – людина дуже допитлива, то гірникам доводилося відповідати на величезну кількість запитань – від основ формування забоїв, до устрою кар’єрних екскаваторів. Так почалося моє знайомство з ідеальною, як для мене, четвертою технологічною бригадою. Хоча я вважаю, що інші бригади також класні, але своя найрідніша. Там, у кар’єрі, такі люди працюють, яких на поверхні важко зустріти, майже неможливо!».

Керівні та організаторські здібності Катерини Шевченко, її вміння швидко вчитися і прагнення працювати якомога продуктивніше зараз у пригоді, як ніколи. Терміново виникла потреба у началькику добичної дільниці в кар ері №3, і Катерина вже виконує його обов’язки.

«Началькик добичної дільниці керує роботою всіх бригад, – розповідає Катерина. – Разом з технологічними процесами він опікується й тим, щоб екскаватори та інша кар’єрна техніка працювали без аварійних зупинок. Тому треба своєчасно запланувати ремонти й обслуговування, закупівлю запчастин та розхідних матеріалів. Своїми порадами мені дуже допомагають мої машиністи екскаваторів. Також я дуже вдячна начальнику рудоуправління Олегу Кравченку, головному інженеру В’ячеславу Ушакову, керівникам кар’єру ВалеріюТоміліну та Олександру Чернишову за те, що повірили, дали шанс і не відмовляють у допомозі».

Катерина Шевченко впевнена, що все, що не робиться – на краще. А її особистий приклад доводить, що для того, щоб це краще прийшло, треба дуже цього прагнути, постійно вдосконалюватися, любити свою роботу, не марнувати шанси та не зупинятися на шляху до мети.   

Категорії
Новини

Власний досвід – найкращий аргумент

На початку жовтня стартував новий проєкт «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг». Мета проєкту – залучити молодь до праці на нашому підприємстві, мотивуючи їх власним прикладом.

Недаремно цей проєкт має назву «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг». Амбасадор – це особа, яка представляє свою країну або організацію за кордоном. У нашому випадку амбасадори -працівники підприємства, студенти, учасники інших проєктів професійного розвитку, всі ті, хто вважає, що праця в «АрселорМіттал Кривий Ріг» –це можливість опанувати нові професії, будувати свою кар’єру, розвивати підприємство та розвиватися самому. Амбасадори, які пройшли ретельний відбір, презентуватимуть комбінат студентам у навчальних закладах міста, щоб у майбутньому вони обрали «АрселорМіттал Кривий Ріг» своїм місцем роботи.

«Стати учасником цього проєкту може кожен, – розповідає менеджер з розвитку молодіжних проєктів Вікторія Коцуба. – На старті проєкту, а, до речі, ми продовжуємо реєстрацію на участь у проєкті, ми отримали понад 20 заявок. Ми відібрали 15 учасників, які протягом кількох тижнів проходитимуть навчання-тренінги з публічних виступів, мистецтва комунікації, а потім разом з нами почнуть відвідувати навчальні заклади. Згодом наші амбасадори виступатимуть й самі. Вони розповідатимуть про свій власний досвід роботи на підприємстві, про можливості та перспективи роботи в «АрселорМіттал Кривий Ріг» студентам та молодим фахівцям. Таке спілкування, коли можна напряму поставити запитання, дізнатися усі нюанси, секрети професії та розвитку кар’єри безпосередньо від людини, яка вже працює на комбінаті, як показує досвід, діють найкраще».

Амбасадорами першої хвилі проєкту стали як вже досвідчені працівники, так і молодь, яка лише робить перші кроки у своїй професії.

«Я працюю на рудозбагачувальній фабриці гірничого департаменту, – розповідає кранівник складу концентрату РЗФ-1 Данило Макаров. – Я готовий рекомендувати своє підприємство іншим. За моїми рекомендаціями на завод вже прийшов працювати мій друг. І мені хочеться, щоб молоді навколо було більше, адже тут є можливість розвиватися, рухатися вперед, пропонувати свої ідеї, цікаво проводити свій вільний час, бо для цього є можливості, але молодь про це не знає. Я готовий розповісти все без прикрас і перебільшень. Звісно, є певні проблеми та складнощі, але це теж наш шанс змінити все, перебудувати і перетворити на краще».

Данило Макаров

Для старшого майстра СПЦ-1 Олександра Доленка мотивацією для участі у проєкті «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг» стало бажання зібрати навколо себе молоду та ініціативну команду.

«Я розумію, що майбутнє у підприємства є тоді, коли відбувається зміна поколінь, – говорить Олександр. – Нам потрібна молодь, яка зможе не лише взяти на озброєння наш досвід, а й сама запропонувати нові рішення. Моє завдання – розповісти студентам про те, що залишається за виробничими лаштунками, переконати їх зробити свій вибір майбутньої професії  на користь нашого підприємства. Показати чого можна досягти, якщо мати бажання і працювати в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Мій власний приклад – найкращий аргумент. У цьому проєкті в мене є ціль мінімум – залучити бодай одного нового працівника до роботи на комбінаті. Ціль-максимум – зібрати молоду команду, яка працюватиме зі мною поряд. І цей проєкт мені у поміч».

Долучитися до проєкту та стати амбасадором можна і зараз. Для цього потрібно заповнити анкету за посиланням: https://forms.office.com/e/BZMbsWAWAr

Категорії
Новини

З вдячністю для наших Героїв

У Палаці культури металургів відбувся святковий концерт, присвячений Дню захисників і захисниць України.

Зараз близько трьох тисяч працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» боронять незалежність та свободу України у лавах ЗСУ. На жаль, 184 герої загинули в цій боротьбі. Ми вічно пам’ятатимемо про їх подвиг. Понад 200 працівників підприємства демобілізувалися і повернулися в рідні цехи, щоб вже тут підтримувати країну, рідне місто та свої родини.

«З перши днів війни я долучився до ЗСУ, це було моє рішення, адже я розумів, що маю захищати своїх рідних, свою країну від агресора, – розповідає монтер колії УЗТ ГД Олег Чумак. – Довелося битися в Авдіївці, Сумах, захищати Херсонщину. Повернувся додому після поранень у липні 2024 року. Підприємство, колеги мене підтримували завжди. На мене чекали, відчув це і після повернення до цеху. Дуже потрібно, щоб про захисників не забували, ані про тих, хто загинув, ані про тих, хто на фронті, ані про тих, хто повертається. Вдячний за це свято, за цей концерт. Приємно, побачив хлопців з інших цехів, які теж повернулися з поля бою, вийшло душевне спілкування. Всіх зі святом! Бережіть себе!»

На захисників в цей день чекала велика концертна програма та невимушене спілкування з частуванням. Розпочали з привітань.

«Шановні колеги! Герої! Наші захисники! Ми вдячні вам за вашу міць, за вашу витримку, за те, що захищали нас зі зброєю в руках, а зараз підтримуєте завод, економіку України після повернення на рідний комбінат, – сказав директор з корпоративних комунікацій Володимир Гайдаш. – Ми цінуємо все, що ви зробили й робите зараз. Віримо, що витримаємо всі випробування і вистоїмо. Місто, підприємство, криворіжці – ми всі разом. І лише разом ми переможемо. Дякуємо кожному з вас і пишаємося, що ви є нашими колегами. Низький уклін вам та шана! Зі святом!»

До присутніх в залі героїв та членів їхніх родин з привітальним словом звернувся директор технічний гірничого департаменту Андрій Левицький. Він привітав захисників та захисниць зі святом Покрови та козацтва і побажав всім миру в країні, щастя в кожній родині, сліз лише від радості та перемоги нашій Україні.

 Яскравими творчими подарунками для усіх в цей день стали виступи художніх колективів: театральної студії «Аншлаг», вокальної студії та хореографічного колективу «Юність», хору. Кожен номер був ретельно підібраний, адже виступали для тих, кому готові дякувати щодня за можливість жити, працювати та бути вдома – для наших працівників, для захисників та захисниць.

«На фронт я пішов 15 грудня 2022 року, довелося боронити Харківщину, Донеччину, Луганськ, – розповідає підсобний працівник РВ Іван Танасьєв. – Повернувся 26 червня 2024 року. Я був поранений, тому, на жаль, не зміг повернутися до своєї газозварної справи, тож тепер я працюю підсобним робітником. Важко, але треба повертатися до життя. Хотілося, щоб пам’ятали про кожного, підтримували, особливо тих, хто зараз на передовій. Дякую, що в цей день організували для нас свято. Я побачив колег, поспілкувався. Вийшло якось так по-душевному. Нам усім це потрібно. Дуже хотілося, щоб усі захисники та захисниці повернулися додому з Перемогою. Зі святом!

«Концерт чудовий, гарне свято, я навіть не втримав сліз, розчулився, – говорить черговий електромонтер ЦТВ ГД Вячеслав Ліванцов. – Приємно, що не забувають про нас, як не забував про мене мій робочий колектив доки я ніс службу. Призвали мене у 2022 році, а повернувся я у 2024-му. Прийшов до цеху після повернення, наче й не уходив. Все знайоме, всі вітають, все своє, рідне. Там, на фронті, мені хотілося працювати, тягнуло до роботи. А такі заходи завжди потрібні. І справа навіть не у вдячності, а в тому, що це можливість нам усім зустрітися, поговорити, відчути, що ти не забутий, що ти не один. Всіх зі святом і скорішої Перемоги усім нам!»

Категорії
Новини

Осінь: на підприємстві вродили вакансії

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбувся перший Жіночий ярмарок вакансій.

На заході жінкам пропонували познайомитися з професіями підприємства, умовами працевлаштування, кар’єрними можливостями, перспективою стати лідерками у традиційно чоловічих професіях. Організував ярмарок «АрселорМіттал Кривий Ріг» у співпраці з Криворізькою філією Дніпропетровського обласного центру зайнятості.

На ярмарок завітали понад 100 жінок. У кожної з них була можливість не просто ознайомитися з умовами та місцем майбутньої роботи, а й одразу поспілкуватися безпосередньо з керівниками цехів, обговорити умови працевлаштування та розпочати вже офіційне оформлення на підприємство.

Юлія  Веретеннікова багато років працювала за кордоном, а з початком війни повернулася в Україну до своєї родини. Тимчасову роботу знайшла у селі Радушному. Але їздити доводилося далеко, тому і звільнилася. Дізнавшись про Жіночий ярмарок вакансій в «АрселорМіттал Кривий Ріг», завітала сюди.

«Я уважно послухала інформацію і вже майже визначилася ким хочу стати. У мене є водійське посвідчення категорії Б, тому хочу вчитися на водійку великовантажних автомобілів. Я знаю, що такі водії  підприємству. У кар’єрах я була, тому добре уявляю, що це таке. А в цілому професій на ярмарку дуже багато, є з чого обирати. Про деякі професії я взагалі вперше дізналася. Головне, я вважаю, – це бажання працювати, якщо не знаєш професії, тебе тут обіцяють безплатно навчити. Є про що подумати, тим більше, що навчання у наші часи теж є дорогим задоволенням за яке потрібно платити. Мені дуже приємно, що від початку війни «АрселорМіттал Кривий Ріг» піклується про людей, про місто. Це ще одна причина чому я хочу працевлаштуватися на підприємства», – сказала Юлія Веретеннікова.

З блокнотом та ручкою на ярмарок завітала і Юлія Ольховська. За освітою вона медик, але життя поставило перед нею виклик – треба більше заробляти та відчувати себе соціально захищеною.

«Придивляюся до професії кранівниці. Я розумію, що це дуже крутий поворот у моєму житті, але я готова до цього. Про професію кранівниці та підприємство знаю від мами, адже вона тут багато років працювала кранівницею. У першу чергу мене цікавлять зарплата, соціальний пакет, специфіка роботи, графік. Про цей захід я дізналася з фейсбука, тож прийшла подивитися, дізнатися, поспілкуватися. Хтозна, може цей день стане для мене вирішальним». 

Мета жіночого ярмарку вакансій – проінформувати людей, зокрема жінок, що не зважаючи на війну та безліч проблем з нею пов’язаних, у нас є багато можливостей. Насамперед – змінити своє життя завдяки новій роботі, новим знанням, вмінням, навичкам, зустріти нових колег, друзів, відкрити для себе нові перспективи.

«Кадровий голод відчувають багато підприємств, і наше не виняток. Зараз багато чоловіків захищають нашу країну від ворога, тож ми пропонуємо роботу жінкам, щоб саме вони підставили економіці свої тендітні сталеві плечі, – сказала Карина Величко, фахівчиня з підбору персоналу та менеджерка жіночих проєктів, а саме Жіночого ярмарку вакансій. – Наприклад, у нас з початку війни на виробництві побільшало жінок-електромонтерок, слюсарів-інструментальниць, сортувальниць коксу, апаратниць хімводоочищення тощо. Жінки поступово опановують нові виробничі професії. Але вакантних посад, зокрема й інженерних, у нас ще багато, тож ми запрошуємо жінок до співпраці. Робота знайдеться для кожної у будь-якому департаменті підприємства. Не вагайтеся, вірте у себе, ми кожну жінку обов’язково навчимо та підтримаємо».  

«У нашому місті зараз понад 1000 вакансій, робітничих і не тільки. Серед шукачів роботи, які перебувають на обліку у центрі зайнятості, 80 відсотків жінок. І це зрозуміло, адже наші чоловіки зараз стали на захист України. Тому цей захід – не просто ярмарок вакансій, це жіноча підтримка своїх чоловіків, підтримка економіки України, життя міста й регіону – сказала Лариса Шевченко, директорка Криворізької філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості. – Наш захід пройшов на за участю і на базі найбільшого металургійного підприємства України, якому нещодавно виповнилося 90 років. Сьогодні підприємство пропонує легальну роботу, соціальну підтримку, медичне страхування, безплатне навчання під час якого претенденти ще й отримуватимуть заробітну плату, кар’єрні можливості тощо. Треба, щоб усі знали, що на «АрселорМіттал Кривий Ріг» робота є, і сюди можна звертатися за вакансіями».

Категорії
Новини

Криворіжанки з «АрселорМіттал» привертають увагу

Заступник начальника парогазового цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ірина Водоп’янова та оператор верстата ремонтно-механічного цеху ТОВ «Ливарно-механічний завод» Ольга Вакуленко взяли участь у провідному форумі жінок Tempo delle Donne (Час жінок), який відбувся у Мілані, Італія. До їхнього виступу також доєднався генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо.

Особливу увагу на форумі було приділено життю й роботі жінок в Україні під час війни. Цій проблемі була присвячена секція «СТАЛЕВІ МРІЇ: Українські жінки і заводи працюють, коли йде війна», яку модерувала відома журналістка видання Corriere della Sera Марта Серафіні.

Співробітниці «АрселорМіттал Кривий Ріг», які зараз працюють на посадах мобілізованих чоловіків,  розповіли свої особисті історії. Чи складно їм працювати? Чому вони погодилися працювати на такій чоловічій професії та що спонукало їх до цього? Що означає бути жінкою та працювати у воєнний час? Про що вони мріють?

«Я вже 20 років працюю на підприємстві, – розповідає Ірина Водоп’янова. – Мій трудовий шлях розпочався зі слюсаря-інструментальника, з робочої професії. Після 5 років роботи я перейшла в охорону праці. Коли  розпочалася війна, я працювала інженером з надійності. Моя основна робота була пов’язана з виробництвом, з виконанням ремонтів. Так вийшло, що заступника начальника з ремонтів забрали до ЗСУ, а мені запропонували виконувати його обов’язки спочатку місяць, потім два, і ось я тут вже два роки. Спочатку було страшно – працювати на такій чоловічій посаді! Через те, що зараз у нас навіть жінки знаходяться на полі бою, захищаючи Україну, то ми не маємо вважати, що це чоловічі професії, ми маємо просто працювати, не дивлячись ні на що. Ми маємо бути сильними не лише там, а й тут».

Бути жінкою саме у воєнний час – це значить бути сильною, не здаватися, вірити у завтрашній день і віддати усі сили, щоб пришвидшити нашу перемогу, працювати на повну силу на виробничому фронті, вважає Ірина.

«У мене є донька, їй 16 років, вона вчиться на дизайнера, – продовжує наша героїня. – Своє майбутнє вона бачить у цій професії. Від початку, коли я закінчила школу, то в мене були теж інші плани. Я теж мріяла стати геологом, дизайнером, але життя все змінює. Можливо життя внесе свої корективи, і донька  теж захоче стати кимось іншим».

«Бути жінкою саме у воєнний час для мене значить – бути підтримкою нашим чоловікам, нашим воїнам, – підхоплює Ольга Вакуленко. – Ми, українки, намагаємося бути сильними, позитивними. Ми маємо їх підтримувати, підтримувати порадою, допомагати психологічно та фізично. Робити все, щоб у наших захисників були сили та натхнення скоріше закінчити війну нашою перемогою. Коли розпочалася війна, то я вирішила перейти на це підприємство. Тут працювали мої батьки, бабусі, дідусі. Завод завжди асоціювався у нас в родині зі стабільністю. Ще раніше у важкі 90-ті роки ми завдяки цьому підприємству у прямому сенсі вижили, адже тут платили зарплату, тож в мене була мета – я йду на підприємство, де є стабільність.

Раніше, через те, що в мене не було профільної освіти, я не могла працевлаштуватися на завод. Коли надіслали повістки батьку, чоловікові, я залишилася одна і вирішила спробувати влаштуватися на «АрселорМіттал Кривий Ріг». На жаль, розпочалася війна і багато хлопців забрали на війну, але в мене з’явилась можливість працевлаштуватися на комбінат навіть без спецосвіти.

Складна професія в мене, можна сказати, що чоловіча, але я вдячна, що мене взяли на цю роботу. Професії я вчилася безпосередньо на місці роботи. Це було нелегко, адже ти приходиш на дуже велике підприємство, де не розумієш, як і що працює. Великі верстати, все гуде, обертається, рухається, але тобі потрібно працювати. Адже ти розумієш, що допомагаєш батьку, чоловікові на фронті. Я впевнена, що маю бути сильною особистістю, що ми переможемо і все витримаємо.

Я зовсім не рада, що розпочалася війна, що наших рідних та близьких чоловіків забирають воювати, можуть забрати і жінок. Я просто хочу, щоб швидше настав мир».

Ольга пишається своєю роботою. «Мені цікаво, я постійно дізнаюсь щось нове. В мене  є можливість, якщо не сподобається працювати на цьому верстаті, то перенавчитися і перейти на інший.

Дітей в мене поки що немає. Мені здається, що ми втілюємо у дітях свої мрії. Мені, наприклад, хотілося, щоб моя дитина стала архітектором. Але хто знає ким вона стане? Я сподіваюся, що коли в мене будуть діти і вони зростатимуть, то війна вже закінчиться, і ми всі разом будемо розбудовувати Україну».

Мауро Лонгобардо зазначив: «Я радий, що мої колеги виступили справжніми амбасадорками в Італії щодо необхідності підтримки України. На третій рік війни ми спостерігаємо, що подекуди в країнах Європи інтерес до війни в Україні та підтримка України починає знижуватися. Але громадяни країн заходу мають знати, в яких умовах через російську агресію працюють українські жінки, наші співробітники та українці в цілому. Агресора має бути зупинено. Тому підтримка України на заході не повинна згасати. Участь моїх колег-жінок у цьому важливому жіночому форуму привертає увагу до необхідності подальшої підтримки України у її боротьбі за свободу та виживання».