Серце героя зупинилося 12 жовтня в бою біля Новомихайлівки в Донецькій області.
Іван працював модельником дерев’яних моделей у фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу. Для нього це була не просто професія, а справа життя, згадують колеги Івана. Він все завжди робив якісно і швидко, із захопленням і не зупинявся, доки не впорається із виробничим завданням.
«Іван був людиною-«запальничкою» – яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий, – згадує старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк.– Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо. Загинув справжній чоловік, людина, яких так мало у нашому житті. В цеху важко переживають цю втрату. Ми втратили більше, ніж колегу, ми втратили друга».
Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника.
Навіть зараз у складні воєнні часи у працівників є можливість розвиватися, рухатися вперед і будувати плани. Ці плани мають всі шанси втілитися у життя вже найближчим часом, впевнений начальник фасонно-сталеливарного цеху Ливарно-механічного заводу Денис Коптєв.
Денис походить з родини гірників. Його батько та матір працювали на тоді ще НКГЗК. Родина отримала квартиру на мікрорайоні Східному – на той час там мешкало багато металургійних родин. Тому і на подвір’ї завжди металургійна тема була на вустах. Денис часто був на роботі у батька, йому подобалися великі агрегати, міць та простір виробництва, тому з професією визначитися було нескладно. Виш за спеціальністю «Ливарне виробництво» він закінчив з червоним дипломом.
«З перших днів роботи Дениса на підприємстві його бажання працювати і розвиватися неможливо було не помітити, – розповідає директор ЛМЗ Валерій Мовчан. – Людина прискіплива до себе в усіх питаннях і надійна. У різні періоди часу я довіряв йому різні цехи. Можна сказати, що Денис у нас свого роду кризовий менеджер. Він вміє створити команду і вести її за собою і, я впевнений, усі завдання виконає вчасно і якісно. А ще ця людина – справжній господар, який знає чим «дихає» цех, його можливості і головне – вірить у його перспективу та розвиток. Якби уся моя команда складалася з таких членів, то ми б, кажучи футбольною мовою, точно виграли б усі виробничі «матчі».
Сьогодні в ЛМЗ Дениса Коптєва вважають одним з найперспективніших начальників цехів. Він лідер, який вміє згуртувати навколо себе команду, здатну впоратися з будь-якими викликами.
«Я починав працювати на посаді помічника майстра ФЧЛЦ. За півтора року очолив дільницю плавлення та сплавів в цеху. Тоді в цех тільки надійшли нові індукційні печі. Це було не лише нове обладнання, а й етап впровадження нових технологій, – розповідає начальник ФСЛЦ Денис Коптєв. – Я із задоволенням до цього долучився. Це захоплює, коли приймаєш виклик, випробування. Вважаю, що характер людини формується впродовж життєвого шляху, труднощі загартовують, а помилки формують досвід. Я впертий, коли потрібно досягти мети, якщо вона для мене важлива. Але розумію, що перемогу здобувають, спираючись на власні сили та підтримку міцної команди».
У 2019 році Денис Коптєв очолив цех виготовлення виливниць. Першим його кроком тоді стало створення надійної професійної команди, другим – модернізація обладнання. Коли розпочалися активні бойові дії, цех зупинився, адже металургійне виробництво – основний споживач продукції ЦВВ – майже не працювало. Та не в характері керівника цеху складати руки та впадати у розпач. Денис розумів, що має зробити все, аби персонал цеху не залишався без роботи, а значить й без заробітку.
«Це нормальна реакція, що спочатку всі ми були у розпачі. Усі гадали: що далі? Як житимемо не лише ми, заводчани, а й уся країна? – говорить Денис. – У нас тоді добре спрацювала уся команда, керівництво заводу. Найбільша відповідальність, звісно ж, була на лідерах, адже кожен може тримати кермо, коли море спокійне, а в бурю? Тоді ми більшість персоналу цеху відрядили до інших цехів ЛМЗ. Я теж тимчасово очолював ЦМК, а зараз керую ФСЛЦ. З власного досвіду хотів би всім порадити: не бійтеся змінювати професію, вчитися чомусь новому. Це розширює професійний потенціал. Погодьтеся, ніж перебувати у простої, краще працювати, хай і в іншому цеху, але отримувати повну зарплату, знайомитись з новими людьми, опанувати нову спеціальність. Зараз зустрічаю колег з ЦВВ, які працюють в інших цехах, і всі задоволені, що наважилися зробити тоді такий крок. Працювати краще, ніж відлежувати боки на дивані. Тим більше, що підприємство зараз гостро відчуває кадровий голод, а кожен з нас може допомогти і собі, і заводу».
Ситуація з персоналом у ФСЛЦ сьогодні така ж, як і у більшості цехів. Найгостріша проблема – нестача персоналу. З 450 працівників 87 мобілізовані до лав ЗСУ, певна частина перебуває за кордоном, хтось звільнився. Тому знову найперше, з чого розпочав роботу у цеху новий керівник – це створення команди.
«Ми є основним цехом, який виготовляє напівфабрикати та готові вироби для гірничого департаменту: броні для млинів, молольні кулі, відливки для засипних апаратів доменних печей та багато іншого, отже роботи нам вистачає. Але жодна справа не робиться, жодне обладнання не працює без людей, тому найважливіше питання зараз – це поповнення штату, – продовжує Денис Коптєв. – Коли в тебе є команда, то можна рухатися далі. Я людина амбітна, не звик стояти на місці. І мені дуже пощастило, що потрапив саме до такої заводської родини. Директор ЛМЗ Валерій Мовчан – з тих лідерів, хто і сам йде вперед, і веде за собою інших. А ми не маємо право відставати від свого лідера».
За словами Дениса Коптєва, він має дві точки опори: сім’я та заводська родина. Для нього за воротами заводу зв’язки не розриваються, адже спільних інтересів з колегами достатньо. Наприклад, вони разом грають у футбол. А нещодавно у складі збірної команди ФЧЛЦ Денис Коптєв та його колеги стали переможцями «Турніру пам’яті героїв-захисників «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Насправді у нас всіх багато спільного. Ось, наприклад, моїм найулюбленішим святом завжди був Новий рік, адже це свято всіх об’єднує, дарує надію. Це час будувати плани і загадувати бажання. Зараз воно у нас одне на всіх – Перемога. Вона нам дістається важкою ціною. Але незламність, міць і те, що ми боремось за своє, рідне – роблять нас непереможними. Я вірю в наш завод, в наших людей, а тому завжди будую плани на майбутнє. Воно є у нашої країни і у кожного з нас».
Щомісяця фахівці цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу повертають в стрій до п’яти напіввагонів для перевезення сировини і продукції металургійного виробництва та цехів гірничого департаменту на внутрішніх маршрутах підприємства.
На виробничих майданчиках вишукувалися напіввагони та аглохопери. Ними металурги та гірники перевозять металобрухт, гарячий агломерат для ДЦ-1, сипкі матеріали та домішки, які використовуються у виробництві чавуну, концентрат. Але інтенсивність використання та чимале навантаження не витримують навіть ці залізні перевізники. У цеху напіввагони розбирають фактично до хребта і потім вже нарощують металеві борти.
Напіввагони, які потребують ремонтуНапіввагони після того, як над ними попрацювали майстри-ремонтники
«В нашій роботі найдовшим і найскладнішим є розібрати напіввагон, вирізати пошкоджені місця, вичистити вагон зсередини, – розповідають начальник зміни ЦМК Максим Сизов та змінний майстер Сергій Галкін. – Після цього ми починаємо зварювати боки, реанімувати днище, підтримувальні балки. На цьому етапі дуже важлива майстерність газозварників. Їм доводиться працювати на висоті вагона, для цього ми використовуємо спеціальні підставки. Ми працюємо з мостовим краном, та й ремонтні деталі важать чимало, тому на початку приготувань до таких робіт –організація умов безпечної праці».
Трапляється, що від ударів під час навантаження твердих вантажів металеві боки вагонів прориває, а гарячий агломерат розігріває і деформує аглохопери, заклинює люки, тому діагнози у «хворих» різноманітні.
Аглохопер на ремонті
«Вагони потрібні постійно, навіть за умов зменшення темпів виробництва цих «пацієнтів» у нас не поменшало, – розповідає заступник начальника ЦМК Роман Удод. – І хоча такі ремонтно-відновлювальні роботи нам не у новину, але щоразу вагони надходять з різними ушкодженнями та деформаціями, тож доводиться над цим добряче поміркувати. В середньому на ремонт одного напіввагону ми витрачаємо 10 робочих змін, а на думпкар місяць і більше, адже там роботи складніші. Працює команда зі зварників, збиральників, газорізальників, працівників заготівельної дільниці. Зараз робити це складно, адже чимало наших фахівців мобілізовані до ЗСУ, є й відтік кадрів, а роботи вистачає. Водночас ми розуміємо, що маємо працювати не тільки швидко, а і якісно, адже фактично ми даруємо напіввагонам друге життя. Тим більше, що ми не лише самі ремонтуємо напіввагони, думпкари, а й виготовляємо комплектуючі до них (борта та механізми опрокиду думпкарів), що дозволяє також виконувати локальні ремонти безпосередньо у вагонних депо заводу».
Зараз на ремонті в ЦМК знаходяться два вантажних напіввагони та аглохопер. Перші вже наростили міцні металеві боки за допомогою працівників цеху. За кілька днів вони повернуться на своє робоче місце.
У вуглепідготовчому цеху коксохімічного виробництва виконали ремонт двох дробарок. Це оновлення продовжило термін їх експлуатації та допомогло досягнути люксового стандарту подрібнення до 91% сировини фракцією від 0 до 3 мм. Саме такої якості вимагає комплекс сучасних коксових батарей №№ 5,6.
«За мирних часів щороку ми заміняли окремі запчастини та вузли дробарок, адже інтенсивна експлуатація та стирання металу призводили до пошкодження певних частин агрегатів, – розповідає начальник вуглепідготовчого цеху Андрій Крамаренко. – Цього разу завдання виявилося набагато складнішим. По-перше, для ремонту дробарки № 2 ми не купляли нові запчастини, а відновили ті, що вже були у вжитку, але знаходилися у гарному стані. Після їхнього відновлення завдяки працівникам СРЦ ми змогли їх використати для тюнінгу самої дробарки. За такого перетворення вона не лише продовжила свою роботу, а ще ми змогли покращити якість продукції до необхідного класу фракції подрібнення».
Ремонтні роботи з дробарками ускладнювалися тим, що все доводилося виконувати безпосередньо поряд з працюючим обладнанням. Тож питанню безпечної роботи працівників приділили особливу увагу.
«Дробарки знаходяться поруч одна з одною, отже нам потрібно було перекрити вхідний отвір під дробаркою, щоб її справна колега не затягувала дрібнодисперсний пил, шматочки вугілля і не викидала їх на дробарку в ремонті. Безпосередньо на місці ми до необхідного міліметражу відшліфовували деталі, які використовували в заміні, – розповідає механік ВПЦ Олег Костовин. – Також ми відремонтували дробарку № 9 фірми «Сандвік». Комплект «молоток та тримач» на цю дробарку коштує кілька мільйонів гривень, а ми завдяки нашим вправним майстрам замінили його відновленими деталями. Це дозволило заощадити на ремонті і при цьому працювати, як і раніше, якісно. Складно було демонтувати старі вузли та деталі, бо через вологу вони вкрилися наростами, були кородованими. Але з цим ми теж впоралися. Під час монтажу нових деталей ми подбали і про те, щоб була точність і вивіреність до міліметрів, щоб молоток і утримувач ідеально «пасували» один одному. Зараз про успішний ремонт говорить те, що всі дробарки працюють і збоїв у роботі не дають».
Успішний ремонт дробарок став результатом ефективної співпраці працівників СРЦ та ВПЦ, серед яких старший майстер СРЦ Микола Мигуцький, заступник начальника СРЦ Віталій Кучевський, бригадир слюсарів-ремонтників СРЦ Андрій Плетінь, механослужба ВПЦ, електрогазозварники, газорізальники, слюсарі-ремонтники обох цехів. До оновлення найближчим часом готуються ще дві дробарки.
і допомогло досягнути «люксового» стандарту подрібнення до 91% сировини фракцією від 0 до 3 мм. Саме такої якості вимагає комплекс сучасних коксових батарей №№ 5,6.
Дробарка забезпечує підготовку шихти до коксування. І саме від надійності роботи цього агрегату не в останню чергу залежить робота коксових батарей. Технологія підготовки шихти методом трамбування дуже чутлива до ступеня подрібнення шихти (початкової суміші, яка використовується в процесах коксування вугля). На сьогодні в роботі перебувають коксові батареї 5 та 6, і вони дуже вибагливі у цьому питанні. Ці примхливі «дами» вимагають подрібнення класу «люкс», щоб 89-91% продукції дробарок мали один з найвищих класів подрібнення.
Аби відповідати цим вимогам та щоб подовжити термін експлуатації, працівники вуглепідготовчого цеху та спеціалізованого ремонтного цеху коксохімічного виробництва виконали ремонт дробарок № 2 та № 9.
«За мирних часів щороку ми заміняли окремі запчастини та вузли дробарок, адже інтенсивна експлуатація та стирання металу призводили до пошкодження певних частин агрегатів, – розповідає начальник вуглепідготовчого цеху Андрій Крамаренко. – Цього разу завдання виявилося набагато складнішим. По-перше, для ремонту дробарки № 2 ми не купляли нові запчастини, а відновили ті, що вже були у вжитку, але знаходилися у гарному стані. Після їхнього відновлення завдяки працівникам СРЦ ми змогли їх використати для тюнінгу самої дробарки. За такого перетворення вона не лише продовжила свою роботу, а ще ми змогли покращити якість продукції до необхідного класу фракції подрібнення».
Ремонтні роботи з дробарками ускладнювалися тим, що все доводилося виконувати безпосередньо поряд з працюючим обладнанням. Тож питанню безпечної роботи працівників приділили особливу увагу.
«Дробарки знаходяться поруч одна з одною, отже нам потрібно було перекрити вхідний отвір під дробаркою, щоб її справна колега не затягувала дрібнодисперсний пил, шматочки вугілля і не викидала їх на дробарку в ремонті. Безпосередньо на місці ми до необхідного міліметражу відшліфовували деталі, які використовували в заміні, – розповідає механік ВПЦ Олег Костовин – Також ми відремонтували дробарку № 9 фірми «Сандвік». Комплект «молоток та тримач» на цю дробарку коштує кілька мільйонів гривень, а ми завдяки нашим вправним майстрам замінили його відновленими деталями. Це дозволило заощадити на ремонті і при цьому працювати, як і раніше, якісно. Складно було демонтувати старі вузли та деталі, бо через вологу вони вкрилися наростами, були кородованими. Але з цим ми теж впоралися. Під час монтажу нових деталей ми подбали і про те, щоб була точність і вивіреність до міліметрів, щоб молоток і утримувач ідеально «пасували» один одному. Зараз про успішний ремонт говорить те, що всі дробарки працюють і збоїв у роботі не дають».
Успішний ремонт дробарок став результатом успішного дуету працівників СРЦ та ВПЦ, серед яких старший майстер СРЦ Микола Мигуцький, заступник начальника СРЦ Віталій Кучевський, бригадир слюсарів-ремонтників СРЦ Андрій Плетінь, механослужба ВПЦ, електрогазозварники, газорізальники, слюсарі-ремонтники обох цехів. До оновлення найближчим часом готуються ще дві дробарки.
Віталій почав працювати токарем одразу після училища. 15 років він віддав ремонтній справі. За цей час встиг набути професійного досвіду і стати душею колективу ремонтно-механічного цеху № 2 ЛМЗ.
Віталій працював токарем на дільниці унікального обладнання. За словами колег, був добрим, відкритим, завзятим до роботи, завжди допомагав колегам. «Це була людина, яка любила життя, завжди вірила у найкраще, – розповідає змінний майстер РМЦ-2 Наталія Луценко. – Затятий рибалка він і колег захопив цим хобі. Його любили та цінували в цеху. Віталій раніше вже мав досвід служби в АТО, тому не вагаючись і цього разу долучився до лав захисників. На жаль, 2 жовтня він загинув в бою під Старомайорським у Донецькій області. Це важка утрата не лише для родини Віталія, а й для усіх нас».
Під час війни тривогу відчувають усі, це нормальна реакція психічно здорових людей на ненормальне становище навколо. Інша справа, як ми ставимося до великої кількості негативу: кричимо «Жах! Жах! Ой-ой-ой!» або опановуємо емоції та намагаємося справитися із негативом. Як краще це робити – «Металург» публікуватиме у серії матеріалів з порадами психолога нашого підприємства.
Мій сусід Дмитро разом із своєю родиною приїхав до Кривого Рогу з Херсонської області. Селище, де знаходиться їхній рідний дім, зараз нещадно обстрілюється окупантами. Дмитро розповідає, що їхній будинок теж зазнав руйнувань. Він знає про це, адже працює у державній службі з надзвичайних ситуацій і їздить у рідні місця на вахту – гасити пожежі та рятувати людей на лінії вогню.
Дмитро говорить, що навіть психічно сильній людині витримати побачене дуже важко. Психологічне напруження постійно відчувають і його рідні. Навіть тут, у тилу, люди не почуваються повністю у безпеці. Лунає тривога – і крилаті «залізяки» можуть прилетіти будь-коли і впасти будь-де. Тому Дмитро усіляко підтримує своїх рідних, дає слушні поради як не нервуватися, намагатися втримувати психічну рівновагу у «морі» негативу та тривожної інформації. Ці поради взяті із його власного досвіду, а також підказані психологами. «Головне, що ми живі, а з іншим завжди можна впоратись», – говорить він.
«Саме так і є, ми можемо і маємо навчитися опановувати свої переживання, уникати емоційних зривів, нападів паніки, страху, відчуття тривоги, коли здається «все пропало». В університетах нас не готували до життя в умовах війни, цю науку нам доводиться опановувати зараз. Тож, щоб вона стала для нас ефективною, ми пропонуємо серію корисних порад, які допоможуть впоратися з різними тривожними ситуаціями, – говорить психолог підприємства Олена Шевчук. – Ми дізнаємося, як тіло реагує на стрес та як ми можемо йому допомогти. Як краще зберігати ментальне здоров’я і не зашкодити собі, та багато іншого цікавого та корисного».
Починаємо вправи з дихання
За традицією, будь-яке нове починання ми здійснюємо з понеділка. Тож, щоб тримати емоційну рівновагу, залишатися спокійним, контролювати себе у важких та неприємних ситуаціях, приділіть увагу диханню 10-15 хвилин щопонеділка. А потім виконуйте одну з цих вправ протягом двох-трьох хвилин щоранку в інші дні.
Глибоко дихаємо
Глибоко вдихайте носом протягом п’яти секунд. Потім повільно видихніть через ніс протягом п’яти секунд. Зосередьтеся тільки на русі дихання. Під час вдиху діафрагма скорочується, втягуючи повітря в легені. Це допомагає розслабитися, знижує частоту серцевих скорочень, прискорює метаболізм та сприяє зниженню артеріального тиску.
Почергове дихання ніздрями
Зручно сидячи, покладіть ліву руку на ліве коліно, а праву – до носа. Після видиху закрийте праву ніздрю правим великим пальцем. Вдихніть через ліву ніздрю. Потім теж саме повторіть із правою ніздрею.
Почергове дихання ніздрями допомагає зменшити тривогу та відновити емоційну рівновагу. Практикуючи цю дихальну вправу вранці, ви зможете контролювати щоденні стреси та покращити увагу.
Підбадьорювальне дихання
Ця модель дихання зосереджена на вдиху носом і видиху ротом. Вдихання через ніс допомагає організму відфільтрувати пил або алергени і збільшує рівень кисню в легенях. Видих через рот дозволяє більшій кількості повітря виходити з вашого тіла і розслабляє щелепу і тіло.
Сядьте зручно, схрестивши ноги. Руки в кулаках, підняті біля грудей, під час видиху піднімайте руки в повітрі. Потім під час вдиху через ніс опустіть руки до рівня грудей.
Ця дихальна вправа прискорює частоту серцевих скорочень.
