Життя героя обірвалося на полі боя 1 жовтня цього року біля селища Старомайорське Донецької області.
Анатолій Блоха був призваний до лав ЗСУ у листопаді минулого року. Колеги згадують, що коли він приїздив з фронту у відпустку, то всіх заряджав позитивом, адже був світлою та доброю людиною.
«Анатолій працював електромонтером у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу не один рік, мав досвід, був професіоналом, якому без усякого сумніву можна було довірити найскладніше обладнання цеху. Електричні серця верстатів, кранів в цеху беззаперечно слухалися справжнього майстра та фахівця, – говорить старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас. – Він був людиною з міцним стрижнем і золотими руками. Завжди допомагав колегам не лише у роботі, а й ремонтував їхню побутову техніку, відгукувався на будь-яке прохання. Ми завжди будемо згадувати його з теплом та вдячністю. Його серце зупинила війна, життя обірвалося на полі бою, але спогади про нього завжди житимуть у наших серцях».
Колектив підприємства та колеги висловлюють щирі співчуття родині захисника.
Персонал. Вакансії. Можливості заробити. Робота за умов стресу. Це теми, які зараз хвилюють, мабуть, кожного працівника нашого підприємства. Співрозмовник «Металурга» – заступник генерального директора з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції «АрселорМіттал Кривий Ріг» Анджей Випих.
– Пане Анджею, є таке прислів’я «не можна двічі увійти в одну річку». Але ви його спростували, вдруге приєднавшись до «АрселорМіттал Кривий Ріг». Скажіть, що ви відчули, коли отримали пропозицію сюди повернутись?
– Так, важко увійти в одну річку двічі. Але в мене це вийшло. Коли мені запропонували знову працювати тут, я вже був на пенсії. Як мені пояснили друзі, я маю допомогти їм виконати деякі цілі. І я ухвалив це рішення з повною відповідальністю. Тому що я вже тут працював і знаю людей. І я поважаю Україну, що стало також одним із приводів, чому я погодився.
– В інтернеті багато коментарів, що якщо Випих повернувся, то це означає, що буде багато скорочень. Люди пов’язують ваше прізвище із цим. Як ви це прокоментуєте?
– Так, 8 років тому, коли я сюди приїхав, мені доручили провести реорганізацію. Не скорочувати людей, а провести реорганізацію. Реорганізація означає у тому числі побудову системи підрядників та наших дочірніх компаній. Наприклад, візьмемо «Стіл Сервіс». Можна сказати, це результат нашої роботи кілька років тому. І, як свідчить історія, ця дочірня компанія існує сьогодні і працює краще, ніж раніше. Тож я приїхав не для того, щоб скорочувати людей.
– Наразі через війну іноземці досить критично ставляться до пропозицій працювати в Україні. Чи були у вас сумніви, коли ви ухвалювали це рішення?
– Скажу так: людина, яка нічого не боїться, божевільна. Я теж боявся їхати сюди. Але це не означає, що якщо людина боїться, вона не може щось зробити. Я знаю, що багато ваших друзів, чоловіків, дружин зараз у армії. Чому ж я, людина, яка добре знає історію і знає, ким є ці рашисти, маю боятися? Своїм рішенням приїхати сюди я теж борюся з ними і знаю, що якщо ми не допомагатимемо Україні, то всі країни опиняться у такій самій ситуації. Я боявся. І моя дружина також боялася. Але вона погодилася, щоб я приїхав сюди. Це свідчить, що поляки дуже добре розуміють ситуацію. Ми теж віримо, що буде Перемога та Україна виграє цю війну.
– У вас зараз досить широке поле діяльності: HR, комунікації, євроінтеграція. На чому найбільше зосередите свою увагу?
– Мій досвід каже, що все вирішує персонал, HR. Чому? Тому що персонал – це взаємини між людьми, те, як люди ставляться одне до одного. Якщо є добрі стосунки між людьми, тоді ми можемо досягти успіху як команда. І тому для мене найважливіше: побудувати добрі стосунки між усіма робітниками, між усіма групами, командами тут, усередині цього підприємства.
Але, з іншого боку, те, що я зараз з вами розмовляю, показує, що комунікація також дуже важлива. Якщо не буде правильної комунікації, то не буде добрих взаємин. Це не означає, що всі повинні мене любити чи поважати та думати, як я. Кожен має право думати так, як хоче. Але через комунікацію я мушу людям показати реальну ситуацію. Їхнє право потім робити оцінку, приймати рішення, які будуть добрими для них, і приймати їх з повною відповідальністю, тому що вони вплинуть і на компанію.
– Багато хто, побачивши слово «євроінтеграція», замислиться, що це означає? І як стосується наших працівників? Як зв’язати Кривий Ріг та Європу. Можете пояснити, які ваші цілі у цьому напрямку?
– Вісім років тому я мав зустріч в одному з університетів тут, у Кривому Розі. Хтось мене запитав: «Коли ми будемо в Європі?» Я йому відповів: «Ви вже в Європі!». Є лише питання, як потрібно в цій Європі поводитися, як жити? Це і є євроінтеграція.
У травні, коли я приїхав сюди вперше, багато людей теж питали мене, що означатиме євроінтеграція. Я їм казав тоді і говорю тепер, що євроінтеграція означає зміни у законах України, зміни у структурі держави та боротьбу з корупцією. Це такі три головні напрямки. І те, що я казав, тепер офіційно підтверджує українська держава.
І таке було запитання: «Коли ми будемо в Європейському Союзі?» Я відповів: «Ви вже в Європейському Союзі!». Тому що Європейський Союз вам допомагає, нам усім допомагає. Але щоб отримати свідоцтво офіційно на папері про те, що Україна увійшла до ЄС, треба виконати певні умови. І до цього всі мають бути готові. Боротьба з корупцією – це внутрішнє завдання України. Як це робити, не говоритиму, не хочу повчати. Про це маємо думати тут, в Україні. Я хочу сказати про закони. Багато законів треба змінити. Наприклад, подивимося, на основі яких законів ми працюємо. Кодекс про працю написано у 1971–1973 роках. І постає питання: якщо ми тепер ведемо боротьбу з усіма комуністичними знаками, то чому ми спочатку не починаємо із законів? Вони застаріли та не дозволяють Україні повноцінно боротися з корупцією та також здійснити багато реформ, які необхідні. Я про це говорив із професіоналами з України та сподіваюся, що скоро ці закони зміняться. Також думаю, що спільна робота з профспілками нам допоможе, бо бачу, що профспілкові організації тут також підтримують цю кампанію. Завдяки цій підтримці ми можемо досягти успіху. Може, не все ми встигнемо під час моєї роботи тут, але я за цим стежитиму потім із польських газет.
– Не секрет, що зараз однією з критичних тем на підприємстві є персонал. Дуже багато наших працівників мобілізовано, їх майже 3 тисячі. В результаті виникла певна кількість вакансій. Через знижене виробництво частина персоналу все ще перебуває на простої, отримує 2/3 окладу і в силу якихось своїх причин не поспішає отримувати нову професію і скористатися пропозицією закрити вакансії. З початку війни підприємство робило і робить усе, щоб зберегти колектив. Яка ситуація з кадрами зараз і що ми робимо для заповнення вакансій?
– Хороше питання. Кілька тижнів тому ми проаналізували ситуацію з людьми, які перебувають на простої, та з людьми, які тепер працюють. Ми використали приклад інших країн, де такий аналіз уже робився і показав, скільки людей необхідно для мінімального виробництва, та скільки для повного. Аналіз нам показав, що багатьом людям із простою треба вийти на роботу, але на іншу професію. Така можливість є.
Мобілізація, яка продовжується в Україні, не дозволяє нам отримати з ринку людей необхідних професій. Три тисячі людей перебувають в армії, і ми не знаємо, коли вони повернуться. А якщо повернуться, то ми не знаємо, чи готові вони працювати тут далі. Тому ми вживаємо інших заходів, пропонуємо нашим працівникам перенавчання на іншу професію. У всьому світі вважається нормальним, коли людина володіє не тільки однією професією, а двома чи трьома. Ці три професії дозволяють компанії працювати гнучкіше в кризових ситуаціях або, як в Україні, коли війна.
Досвід роботи в умовах війни, керівництво такою великою компанією – чесно, в Європі я не знаю компанії, яка б могла пройти через таку ситуацію. Це торкається кожного, хто тут працює. І реорганізація, пропозиція здобути іншу професію, перенавчання, яке іноді триває 6 місяців, дозволить нам усім у майбутньому бути гнучкішими і, що дуже важливо, ефективнішими на ринку. Бо коли ми почнемо працювати у мирний час, то сюди прийдуть великі кошти на відновлення України. Тому що рашисти багато зруйнували. І нам потрібно буде працювати на повну потужність. Зробити ми це зможемо лише завдяки підтримці людей, які матимуть дві-три професії. Нині ми працюємо над цим. Зустрічаємось із керівниками, керівники в цехах теж розмовляють із людьми. Сподіваюся, скоро люди отримають більше інформації на цю тему.
– Здорові стосунки між працівником та роботодавцем – які вони, на вашу думку?
– Я можу порівняти те, що було вісім років тому, і тепер. Я бачу все більше взаємодії між керівником та підлеглими. Нині цей завод працює як одна команда. Хоча, звісно, завжди можна знайти приклади, що це не завжди так. Але зараз я на 99% упевнений, що люди, які тут працюють – і робітники, і керівники працюють разом. Усі знають, якщо ми не працюватимемо разом, це підприємство впаде. А якщо воно впаде, то роботу втратять не лише 20 тисяч людей, а й сім’ї, підрядники та інші компанії. І буде втратою і для України. Тож наша мета – не допустити цього. Тому що іншого такого підприємства в Україні немає.
– Досить часто люди не просуваються кар’єрою через власні страхи, навіть якщо це принесе їм великі матеріальні можливості. Вони бояться відповідальності. Як ви вважаєте, чому?
– Я не здивований. Я теж боявся їхати сюди, адже не знав, які зараз взаємини у цій компанії. Але тепер я тут, розмовляю з людьми, веду переговори з профспілками, беру участь у багатьох заходах і бачу, як Україна та її люди поводяться.
Люди бояться брати на себе відповідальність, бо не знають, як це треба робити. Я також не знаю. Я користуюсь тим досвідом, який здобув в інших компаніях під час криз. Адже відповідальність – це не те, із чим людина народилася. Ми працюємо над тим, щоб зберегти колектив під час війни, ми пропонуємо людям бути майстром, керівником – і вони мають можливість спробувати. Ніхто інший за них цього не зробити не зможемо. Якщо ж, отримавши пропозицію, вони відмовляються, то таким чином втрачають право критикувати в майбутньому щось. Потрібно розуміти, що той, хто вам пропонує підвищення, довіряє вам. Це не означає, що, пропонуючи роль керівника людині, ми не несемо за неї відповідальність. Якщо я пропоную людині стати директором, то я також відповідаю за це перед моїми керівниками. Це означає, що я цій людині довіряю. І лише двостороння довіра дозволяє досягти успіху. Якщо не буде довіри, не буде успіху. Головне – не треба боятися. Плюс пропозиція робиться на основі оцінки цієї людини не тільки моєї як директора, а й її друзів. Адже ми радимося і з його колегами, чи він готовий працювати на новій позиції чи ні. Отже, пропозиція просунутися в кар’єрі означає, що людину поважають і її друзі.
– Наразі підприємство (як і всі в Україні) працює у безпрецедентних умовах – виробничники, енергетики, ремонтники, допоміжні служби. Які виклики стоять перед HR в цей час?
– Важке питання. Ми зіткнулися з безліччю проблем і маємо це пояснювати людям. Ось, наприклад, візьмемо Телеграм. Я ніколи раніше там нічого не читав. Але почав читати. Багато пліток. Багато критики. І мені це якоюсь мірою сподобалося. Чому? Там є багато критичної інформації, багато зауважень – і це треба використовувати. Люди пишуть, мають вони рацію чи ні, пишуть вони брехню чи ні – це інше питання. Наше завдання – розглянути і виявити, що правда, а що ні. Це допомагає відчути, що важливо для людей.
Для компанії я знаю, що зараз найважливіше. Наразі компанія не отримує прибуток. Працює, але прибутку немає. Близько 200 мільйонів доларів мінусу. І наша корпорація допомагає нам у тому, щоб ми й надалі платили людям, щоби могли їх утримувати. Ці гроші не падають із неба. Це можливо завдяки нашій корпорації. Моє основне завдання – пояснити це людям. Якщо хтось каже, «ми ж усе виробляємо, нам потрібна більша зарплата, більша премія, ми виконали план». Я завжди повторюю: ми тримаємо виробництво на основі потреб воєнного часу. Нічого більше. Ми виконуватимемо план, коли буде мир. Сьогодні ми працюємо та робимо те, що можемо. Якби ми працювали сьогодні на 100 відсотків, то як би ми весь цей метал везли і куди? Неможливо зерно вивезти, що вже казати про метал. Потрібно це все розуміти. І моє завдання – пояснювати людям, у чому проблема, в якій ми знаходимося ситуації.
– Сьогодні, на жаль, постійним супутником і в роботі, і в житті на сьогоднішній день є стрес. Як тримати ситуацію під контролем? Що можете порадити? Як особисто ви боретеся зі стресами?
– Можу поділитись моїм досвідом. Брак стресу – це теж погано. Потрібно завжди мати трохи стресу. Люди, котрі працюють на таких посадах, як я, мають цього стресу більше. Але треба навчитися, як з ним поводитися. Як робити вправи, як відпочивати, брати відпустку. Не можна допускати того, щоб нерви вбили людину зсередини. І треба стежити за здоров’ям. Це означає, що, незважаючи на роботу, необхідно знайти час на спортивні заняття, час для сім’ї. Сім’я – це номер один. Люди у цій компанії не працюють заради роботи. Це не гра. Люди працюють заради сім’ї, щоб були кошти, які дозволять їм усім жити. Завдяки тому, що я навчився правильно реагувати на стрес, я більш-менш нормально пройшов ці перші роки без роботи, коли вийшов на пенсію.
Робота може приносити не тільки насолоду, вона допомагає знаходити нам друзів. Це також дуже важливо! Щоб на робочому місці ми були оточені друзями. Друзі нам завжди допомагатимуть., з ними легше працювати, менше стресу. А якщо щось трапиться погане, то друзі допоможуть. А якщо робота – це лише обов’язки, то краще таку роботу міняти чи міняти професію. На цьому підприємстві люди пишаються тим, що батько, мати, дідусь працювали тут. Вони пов’язані із цим заводом історією. Багато сімей віддавали своє професійне життя, щоб цей завод працював. І нам треба це підтримувати далі. Люди, з якими я зараз працюю, це хороша команда. І поки це так – буде й успіх.
– Наразі ви можете звернутися до кожного працівника нашого підприємства. Що би ви хотіли сказати, можливо, побажати?
– Сказати «всього хорошого» – це погано. Це означає все та нічого. Я бажаю всім здоров’я та удачі. Здоров’я дозволяє нам жити так, як ми хочемо. А удача дозволяє нам приймати правильні рішення. Іноді у житті буває так, що нам пропонують щось зробити. Ми можемо прийняти пропозицію чи ні. Але ми ніколи не знаємо, що буде далі. Тому удача нам дуже потрібна. Якщо ми ухвалимо правильне рішення, буде легше. Приймемо неправильне – буде гірше. Але тоді треба буде подумати, як повернутись на правильну дорогу. А ще я можу побажати лише Перемоги! Нічого більше Україні не потрібне! Якщо буде Перемога, то усе буде гаразд!
Працівники цехів ремонту енергетичного устаткування та ремонту металургійного устаткування № 2 виконали ремонт-реконструкцію газоопроводів газу нагрівальної печі дрібносортного стану № 4. Ці роботи були необхідні для того, щоб піч змогла працювати, використовуючи як джерело нагрівання та живлення природний газ, а не коксодоменний, як це було раніше.
Нагрівальні печі призначені для нагрівання металу перед його подальшою обробкою під високим тиском: штампуванням, прокаткою або куванням. Пластичність металу зростає при нагріванні, що дозволяє знизити енерговитрати на його деформацію. Аби здійснити нагрівання заготовок, раніше (коли у нас його вироблялося достатньо) використовувався коксодоменний газ. За умов зниженого виробництва його не вистачає, тому було вирішено використовувати для цих цілей природний газ. Але зробити це не так вже й просто. Задля цього потрібно було виконати реконструкцію переходу печі, де розташовані нагрівальні прилади. Зокрема, й виконати зменшення діаметрів трубопроводів, якими надходить газ до печі. Довірили ці складні роботи професіоналам з ЦРЕУ та ЦРМУ-2.
«Нашим завданням був демонтаж шести зон газопроводів та монтаж нових зі зменшеним діаметром, – розповідає старший майстер ЦРЕУ Дмитро Зарічний. – Це не конструктор «Лего», в якому можна взяти і легко замінити детальку. Нашим зварювальникам, слюсарям-ремонтникам довелося працювати на майданчиках, які були подекуди розташовані на 15-метровій висоті, адже саме там розташовані комунікації, які вимагали заміни. Ми використовували вантажопідйомні механізми, стаціонарний кран. Але розбирати та варити на землі і на висоті – це дві різних справи. Питанню охорони праці приділили особливу увагу. Демонтаж, монтаж, розбирання болтових з’єднань, заміна звужувальних пристроїв, встановлення електронних засувок – обсяги робіт були великими. Але ще більшою була відповідальність, адже ми мали все зібрати так, щоб газ, який йтиме цими трубопроводами, не мав жодного шансу «втекти» – просочитися назовні. Тому після зборки були проведені і обов’язкові фінальні випробування, які ще раз підтвердили якість нашої роботи. Хотілося б відзначити майстрів з ремонту обладнання Олега Головчука та Олександра Шаповала, бригадирівслюсарів–ремонтників Сергія Купрієнка та Володимира Лободи з ЦРЕУ таcтаршого майстра Артема Бітка, змінних майстрів Юрія Деркача та Юрія Лебідя, бригадирів слюсарів ремонтників Олександра Грудева та Генадія Солобаєва з ЦРМУ-2, які чудово впоралися з цим ремонтом. А загалом дякую всім своїм колегам за те, що кожне завдання, яке нам зараз доводиться виконувати у складних умовах, завжди робиться вчасно і на високому професійному рівні».
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбулась зустріч генерального директора Мауро Лонгобардо з керівниками цехів та підрозділів. Темою стала ситуація з охорони праці, яка склалася на підприємстві і яка, на жаль, не може не викликати переживань. Адже три смертельні нещасні випадки з початку року – результат не просто далекий від бажаного нуля, але абсолютно неприйнятний.
Які зусилля і як ми їх прикладаємо у всіх сферах, щоб передбачити та уникнути нещасних випадків? Очевидно, що вони недостатні. Впродовж останніх семи років на виробництві загинуло 20 наших колег! І коли ми бачимо причини, через які це сталося, то часто вони повторюються. Ті самі ризики, ті самі слова, ті самі причини – а в результаті втрата людини, непоправне горе в сім’ї. У 90% випадків причиною інцидентів була небезпечна поведінка працівників i більшість випадків – майже 70 відсотків – пов’язані з топ 4 ризиків-вбивць.
«Треба розуміти, що допоки ми не усвідомимо необхідність змін в культурі безпеки, то ситуація не зміниться, – наголосив Мауро Лонгобардо. – І дуже важливо, щоб саме керівники усвідомили це і донесли це до своїх працівників. Незважаючи на те, що компанія працює не на повну зараз, незважаючи на збитки, компанія все ж виділила 4 мільйона доларів саме на боротьбу з цими чотирма найбільшими ризиками, які несуть найбільшу загрозу. Не можна ні в якому разі забувати про те, що під час будь-якої роботи перше, про що ми маємо думати, це безпека».
Жанбек Єсмаханов, директор департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології детально розповів про типи та основні причини смертельних випадків, які сталися 2023 року, що було не так.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 2020 році була проведена первинна внутрішня оцінка культури безпеки на підприємстві, а в 2023 році, щоб оцінити досягнутий прогрес, повторне оцінювання оцінка за допомоги компанії DuPont Sustainable Solutions (провідна компанія в сфері охорони праці). Була використана так звана Крива Бредлі – інструмент, що допомагає орієнтувати організації на шляху досягнення світового рівня безпеки, фокусуючись на цінностях, мисленні та поведінці співробітників та, що найважливіше, на культурі.
За словами Жанбека Єсмаханова, результати опитування і оцінювання чітко висвітили області, які потребують вдосконалення. «Працівники вважають, що не можуть впливати на безпеку. Це ключова причина, чому ми не можемо досягнути наших цілей у безпеці. Співробітники не відчувають себе залученими до діяльності із забезпечення безпеки та не вважають, що їхні заслуги у сфері безпеки визнаються. Також потрібно більше залучати наших робітників до аудитів з безпеки. Багато хто ставить виробничі завдання вищими за безпеку. Коли ми зможемо змінити уявлення наших колег – і керівників, і робочих – про культури безпеки, коли настане фаза зрілості і кожен буде ставити безпеку вище за все, тоді ми зможемо змінити ситуацію на краще», – зазначив Жанбек Єсмаханов.
Ситуація щодо охорони праці є комплексною проблемою, яку неможливо вирішити, якщо зосередитись на чомусь одному. Нестача відповідальності лінійного керівництва за безпеку. Незадоволеність визнанням досягнень. Незадоволеність турботою керівництва. Незадоволеність станом обладнання та споруд. Нестача особистого залучення до роботи із забезпечення безпеки. Це лише частина списку проблем, які висвітило опитування. Але найбільше значення все ж має особисте бажання кожного працівника працювати безпечно, не закривати очі на проблеми, не проходити повз колегу, який ризикує життям, а бути максимально залученим у формування культури безпеки.
«Зараз ми знаходимось між двома підходами. Переходимо від сліпої слухняності до спроможності і бажання приймати рішення. Прогрес буде, тільки якщо кожен розумітиме що правильно, а що ні. Ми не винаходимо колесо у вирішенні цієї проблеми. Правильна комунікація між менеджментом, лінійними керівниками, працівниками, навчання, усвідомлення необхідності змін і спільне бажання досягти успіху – це єдиний прийнятний шлях для того, щоб ніхто більше не гинув», – зазначив Мауро Лонгобардо.
В агломераційному цеху № 3 капітально відремонтували галерею № 18, якою транспортується концентрат, необхідний для виробництва агомерату.
Ремонт галереї здійснили в рамках заходів з охорони праці, спрямованих на своєчасне попередження небезпечних ситуацій. Справа в тому, що ця галерея почала експлуатуватися ще на початку 1960-х років разом із пуском в роботу агломераційного цеху № 3. Поточні ремонти на ній проводилися, але через поважний вік галерея потребувала більш кардинальних змін. Тож, щоб попередити її руйнування і падіння людей з висоти (що є одним із так званих чотирьох ризиків-«кілерів» ), галерею вирішили капітально відремонтувати. На це наше підприємство скерувало понад 11 млн грн.
«Ця галерея є стратегічно важливою для виробництва. Нею за допомогою конвеєрного транспорту концентрат подається зі складу рудозбагачувальної фабрики № 1 до агломераційного цеху № 3. Потім концентрат змішується з вапняком, паливом, рудою та застосовується у виробництві агломерату в агломераційних цехах №№ 1, 2. Якщо припиниться подача концентрату, то неможливо буде забезпечувати ці цехи шихтовими матеріалами», – сказав Віталій Книга, начальник АЦ № 3.
Довжина галереї становить 140 метрів. Розташована вона на висоті приблизно 5-7 поверхового будинку. Під час ремонту усі старі складові галереї були демонтовані. На ній встановили нові металоконструкції, бетонні опори, обшивку, дах. Роботи тривали три місяці. Їх здійснювали фахівці підрядної організації. Хід ремонту контролювали заступник начальника АЦ № 3 з механообладнання Андрій Болсун та провідний інженер з будівлі та споруд Сергій Тиква, керівництво підприємства.
Під час ремонту галереї
Під час ремонту особлива увага приділялася охороні праці, зокрема безпечній подачі концентрату, адже цей процес продовжував здійснюватися. Конвеєр додатково огорнули, щоб дозувальники АЦ № 3 та фахівці підрядної організації, які його обслуговують, були захищені від рухомих частин: роликів, стрічки, приводу.
Наразі відремонтована галерея № 18 стала більш надійною, безпечною та продовжує ефективно працювати.
Працівники цеху ремонту енергетичного устаткування центрального департаменту з утримання та ремонтів готують ТЕЦ до холодного сезону. Задля цього вони взялися за ремонти бойлерних установок, які виробляють тепло для обігріву цехів та адмінбудівель підприємства під час опалювального сезону.
На трьох теплоелектростанціях ремонтники запланували проінспектувати та виконати всі запобіжні ремонтні роботи на семи бойлерних установках. Навіть наші домашні бойлери мають чималі розміри, а уявіть собі промислових гігантів! Домашнім бойлерам ми завжди виконуємо ревізію, чистку та ремонти за потреби. Аналогічно вчиняють і з установками на заводських ТЕЦ. От тільки масштаби ремонтів тут дещо інші.
«Всередині теплообмінного апарату – бойлерної установки – розташовані трубні пучки. Кожен складається з понад 1000 трубок довжиною у кілька метрів, – розповідає начальник ЦРЕУ Віктор Морозенко. – Цими трубками циркулює вода, яка після нагріву надходить у мережу опалення та обігріває взимку всі наші заводські приміщення. Але після кожного опалювального сезону ці труби треба ретельно прочищати, адже жорстка вода дає осад, який заважатиме циркуляції води. Тож щоб усі взимку були з теплом, ми маємо заздалегідь ретельно попрацювати».
Процес прочищення трубних пучків справа не з легких. Він вимагає наявності кваліфікованого персоналу та певних технічних пристосувань.
«Ці капсули з трубками мають розміри близько 6 метрів заввишки. Уявіть собі, якою довжиною трубки ми прочищаємо, – говорить старший майстер ЦРЕУ Дмитро Зарічний. – Процес виглядає так: розібрали капсулу, кожну трубку прочистили окремо, провели випробування, зібрали, встановили знову в установку, провели остаточні випробування – і теплу дорога відкрита. Але це все не так вже й просто. Певний час ці роботи виконував підрядник. Тепер це завдання для нас. Крім прочищення трубок, ми маємо ще попрацювати над кородованими перемичками та фланцями – дисками, до яких і кріпляться трубки. Тому до цього процесу ми залучаємо не лише слюсарів-ремонтників, а й газорізальників, зварників, використовуємо ВПМ. Наразі ми працюємо на ремонтних підготовчих роботах на ТЕЦ-2. На ній розташовані дві бойлерні установки. Одну з них ми вже підготували до опалювального сезону, закінчуємо з другою».
Загалом до зими працівники ЦРЕУ у такий спосіб повинні підготувати три ТЕЦ з усіма їхніми бойлерними установками. Завершити всі роботи ремонтники мають до початку опалювального сезону.
