П’ять кубометрів – саме такий об’єм має ківш гірничого екскаватора, який вперше виготовили машинобудівники Ливарно-механічного заводу для гірників нашого підприємства. Якщо ремонт цієї частини гірничої машини для фахівців ЛМЗ – вже звичайна справа, то виготовлення ковша з нуля стало своєрідною пробою пера для ремонтників.
«Очі бояться, а руки роблять» – вирішили на заводі та взялися за нове замовлення. До його виготовлення долучилися одразу декілька цехів. У ФСЛЦ виконали відливку задньої та передньої стінок ковша, його днища та зубів. На ковальській дільниці РМЦ-1 зробили поковки та виготовили засув днища для ковша. Далі до справи приєднався РМЦ-3, завдяки фахівцям якого ківш набув вже остаточного «випускного» виду.
«Ми отримали відливки-заготовки від наших колег і взялися їх обробляти на фрезерних, розточувальних, токарних верстатах, – розповідає начальник РМЦ-3 Андрій Караман. – Завдяки нашим верстатникам Василю Питлику, Сергію Невпрязі та Євгену Ровінському – цей етап ми пройшли швидко та успішно. Ми добре розуміємо, що ківш – головний елемент у роботі екскаваторів, він же зазнає найбільшого навантаження. Тому для виготовлення задньої стінки ковша застосовується нелегована сталь, а от передня через максимальне зношення має виготовлятися з міцнішої сталі, у нашому випадку – це була легована сталь з особливими властивостями – марганцева сталь. Ківш складається із плити днища, задньої та передньої стінок із зубцями. Усі його частини з’єднані зварними швами. Наші зварники Валерій Шеметіло та Сергій Хмара знову довели, що вони профі, і свою частину роботи виконали на відмінно. Їм допомагав газорізальник Андрій Рошка. А от вже збиранням ковша в єдине ціле керував бригадир слюсарів-ремонтників Юрій Шибилист. Цей досвід є дуже корисним для нас, адже тепер ми впевнені, що здатні не просто ремонтувати, а й створювати ковші з нуля. Сподіваюсь, що наша «проба пера» виявилася вдалою, отже чекаємо на нові замовлення від наших колег – гірників та металургів».
З 1 січня 2024 року набув чинності новий договір з добровільного медичного страхування, страхування від нещасних випадків та страхування здоров‘я на випадок хворобиміж ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та СК «Країна».
Бюджет на нове медичне страхування складає 14,5 млн грн. За умовами нового договору проводити лікування та обстеження за ці кошти зможуть працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», Ливарно-механічного заводу, «Стівідорної компанії Нікмет-Термінал» та «АрселорМіттал Берислав».
При настанні страхового випадку максимальна сума на лікування або обстеження на кожного працівника за рік становить 100 тисяч гривень.
Основні опції медичного страхування – стаціонарна, поліклінічна та швидка допомоги, денний стаціонар, обстеження, забезпечення медикаментами та витратними матеріалами для лікування.
Крім основних опцій існує понад 20 додаткових програм медичного страхування. Серед них лікування онкологічних захворювань, проведення операцій на коронарних судинах, забезпечення металоконструкціями та виробами медичного призначення, медичними пристроями та інструментами при проведенні операцій. Крім того, кошти спрямовуються на лікування глаукоми, катаракти, відшаровування сітківки ока, аневризм головного мозку та інше.
Договір на 2024 рік також покриває випадки, пов’язані з воєнними діями, а саме: усім застрахованим працівникам, у тому числі мобілізованим, покриваються медичні витрати на лікування у разі травм чи поранення внаслідок бойових дій, самооборони, від вибуху мін, гранат, снарядів, ракет чи інших боєприпасів, а також руйнувань будівель та інших споруд.
Довідка
З програми медстрахування працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
При встановленні інвалідності 1, 2 і 3 групи (в т.ч. зміна групи інвалідності на групу з більшою втратою працездатності) за захворюванням (крім професійного) або в результаті побутового нещасного випадку;
I група – 50 тис. грн.
II група – 20 тис. грн.
III група – 10 тис. грн.
Виплати здійснюються в рамках страхової суми.
У разі нещасного випадку (побутового), який привів до смерті, одноразова допомога родичам складе 100 тис. грн.
Якщо стався нещасний випадок на виробництві (виробнича травма), страхова компанія узгоджує екстрену госпіталізацію потерпілого, покриває витрати на його обстеження і лікування.
Постраждалому надається екстрена допомога та проводиться потрібне операційне втручання.
Увага! При настанні страхового випадку негайно, але не пізніше 72 годин з моменту появи скарг або звернення за медичною допомогою при погіршенні стану здоров’я/ діагностики/ самостійного придбання медичних препаратів за призначенням лікаря, зателефонуйте у безкоштовний інфоцентр СК «Країна»:
зі стаціонарних телефонів 0 800 500 467;
з мобільного 890;
Детальніше про умови страхування:
на внутрішньому порталі підприємства в розділі «Медичне страхування» (повний шлях, якщо не активне посилання: Головна АМКР – Департамент з персоналу – Медичне страхування (через пошук на сторінці)
28 грудня виповнюється 55 років передноворічному імениннику– ремонтно-механічному цеху N 2 Ливарно-механічного заводу.
У далекому 1968 році для тоді ще «Криворіжсталі» цех став справжнім подарунком під ялинку. Адже активний розвиток заводу вимагав постійного збільшення обсягів виробництва запчастин та швидкого та якісного виконання ремонтів агрегатів та устаткування металургійного і гірничо-збагачувального виробництв. РМЦ-2 одразу взяв високу планку, заявивши про себе, як про ремонтний комплекс з високим рівнем технологій та механізації виробництва.
«Коли говорять про наш цех, то майже кожного разу звучить слово «унікальний», – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Я вважаю, що це справедливо. По-перше, нас відрізняє від інших цехів кількість устаткування. Тільки підлогового обладнання у нас 200 одиниць, яке розташоване на 26 тисячах квадратних метрів виробничої будівлі цеху. Фактично у нас присутня уся механічна обробка, яка є у сучасному машинобудуванні, всі її види. І саме у нас працює унікальне обладнання, як, наприклад, фрезерний верстат з ЧПУ VESTA, обладнання для термообробки токами високої частоти, пласко-шліфувальний верстат SG80300SD, вертикальний фрезерний оброблювальний центр SELICA SMV-1200 A, токарно-фрезерувальний центр SAMSUNG. Та й ширшого спектра ремонтних професій, ніж представлені у нас, напевне, й не відшукаєш на заводі. У нас працюють зуборізальники, шліфувальники , фрезерувальники, токарі, термісти, розмітники, кранівники, слюсарі-ремонтники. Цей перелік можна ще продовжувати та продовжувати. І, що найцінніше, усі наші 275 працівників – професіонали».
3D-око розмітниці та металеві викройки
Бригадирка розмітників Людмила Жарікова працює в цеху вже 37 років. Вона прийшла до РМЦ-2 юним дівчиськом з палкими очима, про все хотіла дізнатися, все вивчити та спробувати зробити кращим. Роки додали досвіду, але ще й досі поряд з нею відчувається якась особлива тепла енергія, яка охоплює все і всіх навколо.
«Розмітник – це той самий кравець, але по металу. Від нашої майстерності залежить, наскільки точно і легко потім працюватиметься із заготовкою верстатникам, які її оброблятимуть, – говорить бригадир розмітників Людмила Жарікова. – І розуміючи це, я не залишаю собі права на помилку. Я дуже люблю свою роботу, адже вона настільки різноманітна і цікава, що про нудьгу не йде мови взагалі. Щоразу кожне замовлення – це новий виклик. Я вважаю, аби стати профі у моїй справі треба мати природний хист і… 3D-око. У заготовці ти маєш побачити майбутню деталь ще до того, як візьмешся її розмічати. І це так цікаво!»
Бригадир розмітників Людмила Жарікова
Попри складні часи цех працює, встояв. Працівники цеху є серед захисників країни. На жаль, двоє хлопців РМЦ-2 загинули в боях. Віталій Яковлєв та Євген Ткаченко. Веселі, відкриті, вони назавжди залишаться частиною колективу.
За 55 років фахівці РМЦ № 2 освоїли та розробили власні унікальні методи та технології відновлення деталей: наплавлення різними матеріалами, плазмово-порошкове облицювання, термозміцнення. Наразі основна продукція цеху – станини клітей та ножиці для прокатних станів, роликові конвеєри, шестерні і ходові колеса, ножі гарячого різання, запасні частини для агломераційних та доменного цехів, конусні броні, станіни, ексцентріки і інші комплектуючи дробілок ГД. Можливості цеху вражали як на початку його створення, так і зараз. На його обладнанні можна обробляти деталі діаметром до 5 м, вагою до 100 тонн та довжиною до 16 метрів. Але жодне навіть найсучасніше обладнання нічого не варте без вмілих рук та світлих голів, говорять в цеху.
Унікальність на кожному кроці
Говорять, що перше враження від побаченого завжди важливе. Відчуття простору, розмаху майже 20 років тому охопило токаря Євгена Жмура, коли він переступив поріг цеху. «Моїми першими словами тоді були «Ого, вау!» Це місце поєднало в собі мої захоплення усім, що рухається, обертається, розбирається та збирається, – розповідає токар Євген Жмур. – Зараз я працюю на трьох розточних верстатах. І кожен з них – зі своїм характером. Довелося вчитися їх приборкувати. Але зараз ми разом з ними здатні творити справжні дива. Ось, наприклад, я обробляю стрілу кар’єрного екскаватора довжиною у 14 метрів. В якому ще цеху це можливо? У нас міцний колектив, якому на ювілей я хочу побажати подальшого розвитку, необмежних перспектив та руху вперед. У нас же в цеху все рухається у єдиному напрямку – назустріч Перемозі».
Токар Євген Жмур
Страх висоти лікується на крані
21 рік тому Уляну Мирончук до РМЦ-2 за руку привів майстер училища, де вона вчилася на машиніста крана. «Беріть, гарна дівчинка», – сказав він тоді. От тільки у цієї дівчинки був страх висоти, адже вчитися на кранівницю вона пішла лише за суворим наказом бабусі, яка колись працювала на заводі і вважала, що лише завод може дати стабільність та впевненість у собі.
Машиністка крана Уляна Мирончук
«Я тоді страшенно злякалася, – розповідає машиністка крана Уляна Мирончук. – Цех великий, обладнання багато, чимало людей працює знизу, а розміри деталей та заготовок, які ти маєш перевозити краном, взагалі мені здалися гігантськими. Зібрала тоді свою волю в кулак і почала працювати. Зараз працюю на кранах вантажопідйомністю від 5 до 50 тонн. Ми розвантажуємо машини, які привозять деталі та вузли до цеху, встановлюємо їх на верстати, а часто ці деталі потрібно розвернути, перевернути, швидко перемістити в інше місце. І головне – це потрібно зробити безпечно для усіх працівників, які знаходяться в цеху. Напруга ще та, відповідальність шалена. Але я вдячна цеху за усе. Він вилікував мене від страху висоти та допоміг зустріти кохання мого життя – мого чоловіка Юрія, він працює в цеху зубошліфувальником».
Зараз чоловік Уляни Юрій в ЗСУ. Коли захисник буває у відпустці, то одразу приходить до колег. Сумує за роботою. Вже другий рік поспіль родина зустрічає Новий Рік без свого героя.
«30 грудня старшій доньці виповниться 18 років, 3 січня молодшій – 9. Юрій, на жаль, не святкуватиме разом з нами. Але в останню відпустку він встиг нарядити разом з доньками новорічну ялинку. І вона нагадуватиме нам, що наші дні та ночі захищає наша рідна людина. Сподіваюсь, що це останні свята, коли ми не разом з усією родиною, я вірю, що ми обов’язково переможемо. А цеху і своїм колегам, і усім українським родинам бажаю миру та злагоди, нових здобутків та Перемоги! Щасливого усім Нового року!»
«У чому полягає моя робота? Я відповідаю майже за все, що рухає БелАЗи», – говорить бригадир слюсарів з ремонту колісних транспортних засобів гірничого департаменту Артур Градовий, якого відзначено почесною нагородою підприємства «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Артур Градовий походить з родини музикантів. Сам він теж певний час вчився у музичній школі грати на фортепіано та гітарі. Але більше хлопцю подобалося поратися з електропроводкою, ніж з нотним станом. Батько Артура працював на весіллях, у той час з апаратурою було не дуже, тож «електричну» частину музичного супроводу хлопець взяв на себе. Поступово хобі привело його до ремонтної справи. Свою ремонтну діяльність Артур починав з роботи на СТО. Та одна справа – реанімувати автомобілі, двигун яких в п’ять разів менший за двигун велетня БелАЗа, і зовсім інша – мати справу з «тепловозами» на гумовому ходу, саме так слюсар-ремонтник називає кар’єрні самоскиди. Тож коли прийшов працювати до гірничотранспортного цеху, довелося багато чому вчитися.
«БелАЗ, як на мене, дуже схожий з тепловозом. У них однаковий принцип роботи. Тільки перший коліями їздить, а самоскид – автошляхами у кар’єрі. І там, і там є дизель-генератор, який виробляє електрику. І там, і там – тягові двигуни. Та й розміри деталей та вузлів вражають на обох транспортних засобах, – розповідає Артур Градовий. – Мені подобається моя робота. Тут моя професійна різноманітність і універсальність практично не має меж. Адже на агрегатній дільниці, де я працюю бригадиром слюсарів-ремонтників, доводиться й на верстатах працювати свердлувальником та токарем. Ми ремонтуємо та замінюємо все, окрім двигуна, що рухає великовантажними велетнями, відновлюємо й допоміжний транспорт: поливальні авто, вахтовки та інше».
У слюсарів-ремонтників роботи завжди вистачає. Адже навіть попри складнощі воєнного сьогодення гірники працюють і рух кар’єрних велетнів не припиняється. У ці часи робота стала для багатьох своєрідним порятунком, який дозволяє відволіктися від емоційної напруги, а ще – це можливість бути корисним, допомагати тим, хто зараз на передовій. Понад 100 працівників ГТЦ зараз перебувають у лавах ЗСУ. Артур з друзями у вільний час допомагає нашим захисникам з ремонтами авто і мріє після перемоги з’їздити до Естонії, аби особисто сказати дякую усім тим людям, які підтримали та підтримують його родину зараз у цій країні.
«Ми в цеху намагаємося допомагати нашим колегам-захисникам максимально, чим можемо, – говорить Артур. – Підтримуємо зв’язок з кожним. Це важливо і для них, і для нас. У 2022 році 24 лютого стало вирішальною датою для всіх українців і багато чого змінило у нашому житті. В цей день моєму синові виповнилося 11 років, а ще ми мали їхати оформлювати йому закордонний паспорт. Хотіли це зробити для мирних подорожей, а довелося йому виїжджати в евакуацію. Він та донька тоді виїхали до матері в Естонію. Зараз Максим вже повернувся до мене. Він в мене оптиміст, постійно підтримує батька. Мої діти – це найголовніше, чим я пишаюся у своєму житті. Це наше майбутнє. Заради нього ми захищатимемо країну і точно переможемо. Ми ж наче пучок арматури – міцні та незламні, одним словом – сталеві люди з гарячими серцями».
Свою нагороду – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» –машиніст конвеєра Денис Сухоруков вважає родинною. Його батько колись працював на аглофабриці, а Денис продовжив його справу, але вже на рудозбагачувальній фабриці № 2.
«На жаль, батька не стало, коли я був зовсім малим, але в родині постійно згадували про його роботу на аглофабриці, про відданість та любов до заводу. І це в нас, напевне, родинне, – говорить Денис. – І хоча я спочатку пішов вчитися на помічника машиніста електровоза та слюсаря рухомого складу, але працювати вирішив все ж на фабриці. Мене одразу тут прийняли до своєї робочої родини, і я відчув: це моя справа, яка мені до душі та в якій я хочу розвиватися далі. На машиніста конвеєра я вчився безпосередньо на РЗФ-2. Дякую моїй наставниці Інні Шевченко, вона щедро ділилася зі мною секретами майстерної роботи з сотнями роликів та кілометрами конвеєрних стрічок. Тепер щозміни ми вдвох з колегою відповідаємо за якісну роботу понад 10 конвеєрів, бункерів, дискових живильників. Мені така робота до вподоби. Я ніколи не втрачаю професійного азарту, адже на фабриці я, наче риба у воді!»
До речі, риболовля серед захоплень Дениса посідає основне місце. Під час участі у змаганнях зі спортивної риболовлі Сухоруков встановив власний рекорд – впіймав коропа вагою у 20 кг. І на рибалці, і на фабриці, вважає машиніст конвеєра, надзвичайно важливо бути сконцентрованим, мати швидку реакцію та неабияку витримку. Ці якості допомагають Денису у його щоденній роботі. Він наглядає за стрічковими конвеєрами з концентратом, який згодом вже зі складу концентрату вантажать у думпкари та відправляють замовникам. Все «підопічне» устаткування Денис вивчив так, що може на звук визначити, як воно працює. Він вже інтуїтивно відчуває всі слабкі місця, де може статися збій. Для конвеєра, як і для людини, перевантаження шкідливі, тому машиністу конвеєра доводиться інколи й лопатою попрацювати, аби виробничий процес не зупинявся, і кмітливість застосувати, щоби запобігти можливим неполадкам.
«У Дениса є важлива риса: його не зупиняють складнощі, він не чекає вказівок, а здатен самостійно прийняти рішення, коли потрібно діяти професійно та негайно, – говорить начальник РЗФ-2 Анатолій Свєтлов. – Це людина, яка прагне покращень у всьому. Він готовий вчитися нового, активний і виважений водночас. Вже зараз ми оформлюємо його на посаду майстра, адже Денис вміє працювати сам і здатен вести за собою інших. Тому ця почесна нагорода його по праву».
Коли розпочалася активна фаза вторгнення до нашої країни Денис теж не сидів склавши руки. Багатодітний батько, він відправив малечу до більш безпечного місця, а сам з друзями почав виготовляти славнозвісні антиворожі коктейлі, потім діставав парафін та передавав його для виготовлення окопних свічок.
«Виїхати з країни, хоч і маю на це право як батько трьох дітей, думки не було, – говорить Денис Сухоруков. – Я бачу своє майбутнє та майбутнє своєї родини лише в Україні. Зараз я доглядаю стареньку матір, їй потрібна моя турбота, але готовий взяти зброю до рук, якщо буде потрібно. Мені хочеться, щоб мої діти не чули звуків сирен, зростали у мирній та вільній країні. Тому я не зупиняюся у підтримці наших хлопців на передовій. Вони – справжні герої, я вірю в їхню перемогу і роблю все, аби в ній була і моя частка теж. Незабаром ми зустрічатимемо новий рік, і я вже загадав бажання – хай він буде переможним! А ми над цим вже працюємо».
Зимова пора надихає на творчість. На підприємстві пройшов різдвяний майстер-клас з виготовлення ялинкових прикрас для дітей співробітників «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу» та ЛМЗ.
В Університеті АрселорМіттал минулий суботній ранок видався галасливим. Сюди завітали майже 50 дітей працівників наших підприємств, щоб поспілкуватися, весело провести час та навчитися виготовляти святкові поробки.
«А що, ми кекси будемо робити?», – запитували діти, побачивши на столах велику кількість паперових формочок для випічки. Дізнавшись, що з них вони виготовлятимуть ялинкові кульки, з цікавістю розглядали заготівки та розпитували, якою ж буде ця кулька.
«Наближаються різдвяні та новорічні свята, які неможливо уявити без різнокольорових гірлянд, ялинки-красуні та різноманітних цікавих іграшок на ній, – говорить Валерія Рясна,фахівець відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Часто центральне місце на ялинці займає або улюблена іграшка-прикраса, або та, що зроблена власноруч. Одну з таких – кульку із паперових формочок для випічки – ми і вчили дітей виготовляти на черговому майстер-класі».
Проведення майстер-класів вже стало традицією на нашому підприємстві. Зазвичай діти від 6 до 17 років збираються раз на місяць. Раніше вони вже виготовляли квіти з гофрованого кольорового паперу, іграшки із фоамірану (пластичної замші), навчались квілінгу тощо. Усе це об’єднує дітей та дає їм чудову можливість весело та з користю провести час, майже усі познаходили собі друзів.
Настя Сопова, 9 років:
«Мені дуже сподобалося робити новорічну кульку. Коли ми тільки починали клеїти ці формочки, я навіть не здогадувалася, що вони перетворяться на таку красу. Понесу її додому та прикрашу нею ялинку. Взагалі я дуже люблю щось створювати власноруч. Я робила патріотичні браслети із ниток, сніжинки, шила іграшки, одна з моїх найулюбленіших – котик Ковбаса. У мене все виходить, тому і хочу ще навчатися новому».
Кирило Пошивайло, 12 років:
«Цю ялинкову прикрасу я зробив дуже швидко. Одразу зрозумів, як вона виготовляється. Мені було цікаво на майстер-класі, а кулька вийшла дуже красивою. Я люблю творчість, завжди щось майструю. Є у мене поробки із картону, наприклад, лялькові будиночки, маскарадні маски. А ще я малюю, як пензлем, так і фарбами. Взагалі мені все цікаво. Ще подобається вивчати іноземні мови. У житті все це обов’язково стане мені у пригоді».
Юлія Приходько, матуся:
«На цей захід я привела свого восьмирічного сина. Ми намагаємося не пропускати таких дитячих майстер-класів, бо це цікаво для дитини. А ще – це живе спілкування з однолітками. Його зараз нашим діткам дуже не вистачає, адже спочатку був ковід, зараз – війна. У ці передріздвяні дні мені дуже хочеться, щоб дитина потрапила в атмосферу свята, повірила у дива, а ще зробила щось власними руками. Минулого року на такому ж майстер-класі ми теж робили ялинкову іграшку. Вдома вона стала головною прикрасою нашої ялинки».
