Зараз важко знайти людину, яка б не мала хоча б однієї пари гумових чобіт. Гума активно використовується і у виробництві захисного спецвзуття для працівників різних підприємств, в тому числі й нашого. Здається, гумові чоботи були з нами завжди, але хто ж першим вигадав можливість ходити по воді та залишатися із сухими ногами?
Виявляється, що це були індіанці Південної Америки. Ще у XVI столітті ступні ацтеків, майя та інків від бруду та води захищав каучуковий прошарок із рослини гевея, то була природна, тоді ще нікому не відома гума. Інки називали її «кау-чуу», що у перекладі означає «сльози дерева».
Технологія виготовлення першого гумового взуття була дуже оригінальною і, скоріше за все, болючою. Індіанці опускали ноги в сік гевеї, а потім тримали їх над вогнем, щоб каучукова рідина добре застигла на ногах. Таку процедуру «взування» і побачили свого часу європейці, які припливли відкривати «Індію».
Каучук вони побачили та не надали йому великого значення. Лише за 300 років людство зрозуміло унікальні властивості каучуку та його потенціал.
У 1803 році британець Редлі запатентував спеціальні матерчаті чохли для взуття, просочені сирим каучуком. Вони й стали праобразом сучасних калош. Чохли рятували від вологості, але не витримували низьких і високих температур.
Робота над вдосконаленням каучукового матеріалу тривала довгий час. Нарешті у 1839 році успіхів у цьому домігся американський винахідник Чарлз Гуд’їр. Він зробив вулканізацію каучуку (з’єднав сірку з каучуком), що дозволило надати матеріалу стабільну щільність. Гуд’їр продав ліцензію на свою технологію компанії Leverett Candee, яка виробляла еластичні підтяжки. В результаті засновник цієї компанії Льоверетт Кенді став першим, хто запропонував світу гумове взуття – практичне при поганій погоді та надійне у захисті від різноманітних виробничих ризиків.
Кімната змінно-зустрічних зборів ремонтно-механічного цеху № 1, вона ж за сумісництвом головна урочиста зала ливарно-механічного заводу, тепер виглядає «при параді». Лоск наводили усім світом, розповідають ремонтники.
Сьогодні ця велика зала зустрічає працівників ЛМЗ світлими оптимістичними кольорами стін та яскравим освітленням. А ще недавно тут панували пліснява, патьоки на стінах та тьмяне світло. У цьому приміщенні зазвичай проходять змінно-зустрічні збори для 170 працівників РМЦ-1, також тут вітають ювілярів, відбуваються нагородження для усього колективу ЛМЗ. Сучасне обличчя зали нарад, як тепер називають цю кімнату, налаштовує на позитив одразу з початку робочої зміни, а настрій – не останній чинник продуктивної роботи.
«Мені неодноразово від працівників цеху доводилося чути, що про які зміни можна вести мову, коли навіть актова зала «сумно» виглядає, – розповідає начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Дійсно, востаннє її ремонтували у 1986 році. Ми мали приміщення, де було волого, холодно та некомфортно. Тому спочатку взялися за заміну покрівлі, ці ремонтні роботи виконав підрядник. Потім власними силами замінили опалення, а фінальну крапку у перетворені довірили працівникам «Стіл Сервісу». Вони пошпаклювали, пофарбували наші стіни у світлі кольори, замінили освітлення. Наразі зала має зовсім інший вигляд. За мирних часів ми у цьому приміщенні плануємо ще й мінімузей заводу облаштувати, адже експонати є. Впевнений, що цю експозицію доповнять і трофеї наших захисників-переможців. Але це плани на майбутнє. Ми вже готові тут вітати наших героїв, скоріше б тільки вони повернулися до нас з Перемогою!»
Фахівці «Єдиного вікна»: Ольга Теслюк, Вікторія Бабець, Тетяна Бас, Тетяна Хорольська, Ганна Дорошенко, Ірина Мінченко, Ірина Попова, Юлія Канаєва, Юлія Семидоцька, Марина Авілова. У центрі відвідувач «Єдиного вікна» Андрій Таран, водій ГТЦ
10 серпня виповнюється 8 років Центру надання послуг «Єдине вікно». За часи своєї роботи він став справжнім помічником кожного з нас у вирішенні найрізноманітніших питань, оформленні документів та отриманні послуг.
«Святкових заходів не буде, працюватимемо у буденному режимі. День народження відсвяткуємо вже після перемоги», – говорять фахівці «Єдиного вікна». Робота тут триває, як завжди, – чітко, злагоджено та швидко. До «Єдиного вікна» працівники підприємства приходять, щоб оформити відпустки, лікарняні, перевірити дані для нарахування пенсії або отримати багато інших довідок. Загалом зараз у центрі надають більше 50 різноманітних послуг. До того ж, на процедуру оформлення кожної з них йдуть лічені хвилини, готовий результат (у вигляді довідок або інших документів) видається замовнику вже за кілька днів.
«Звик оформлювати документи у «Єдиному вікні»: здав все, що необхідно – і не треба бігати по різних кабінетах. От і зараз завітав сюди, щоб оформити відпустку. Для мене цей процес триває лише кілька хвилин», – поділився враженнями Степан Зозуля, черговий оперативний департаменту безпеки.
За одним із віконечок «Єдиного вікна» людей приймає Вікторія Бабець. Вона добре знає, як народжувався та розвивався Центр надання послуг, адже починала працювати тут, коли він тільки формувався. «Це був абсолютно новий для нас проєкт, – говорить Вікторія. – Ми прагнули полегшити процес оформлення документів для робітників підприємства. Продумували не лише створення спеціальної комп’ютерної системи, а і дизайн приміщення, щоб кожен відвідувач почувався тут комфортно. Нам дуже було приємно чути позитивні відгуки відвідувачів та їхні побажання щодо розвитку, відкриття нових послуг. Це означає, що ми працювали і працюємо у правильному напрямку».
Фахівець Центру Юлія Семидоцька розповідає: «День народження нашого Центру припадає на літо. Для нас це завжди було гарячою порою, адже тут ми оформлювали путівки до пансіонатів та дитячих таборів відпочинку, до турбаз. Зараз, на жаль, ці послуги тимчасово не надаємо. Усе це через війну, окупацію наших улюблених місць відпочинку, через загрозу ракетних обстрілів. Та ми віримо, що наступного літа наші відпочинкові турботи поновляться, це було б найкращим подарунком на день народження «Єдиного вікна». Інші послуги ми надаємо без змін. За останній час особливо приємно було надавати довідки з місця роботи людям, які влаштовують дитину до дитячого садочку, або оформлювати декретні відпустки, відпустки для одруження. В наш буремний час такі приємні турботи завжди викликають теплі почуття. Адже незважаючи ні на що, життя продовжується».
З початку повномасштабної війни «Єдине вікно» стало і своєрідним волонтерським хабом (детальніше – тут). Люди зносили сюди речі, які були потрібні нашим захисникам та переселенцям. Тут люди спілкувалися, гуртувалися, підтримували один одного.
Зібрані пакунки з гуманітарною допомогою завантажуються у автомобіль
«Я захоплююся нашими людьми. Під час війни багато хто сам відчуває нестачу ресурсів, але якщо лунає заклик допомогти іншим – люди одразу відгукуються і приносять усе, що можуть. Ще й залучають до волонтерського руху своїх дітей, – говорить фахівець ЦентруТетяна Хорольська. – Ніколи не забуду, як дітки приносили сюди листівки зі словами підтримки, малюнки для наших захисників. Приносили гуманітарку і люди похилого віку. Вразило і те, що взимку деякі родини просили передати новорічний солодкий подарунок (від підприємства) тим людям, які зараз найбільше потребують уваги та підтримки. Працюючи тут у Центрі я раз у раз пересвідчуюсь, що українці – це велика, дружня та єдина родина».
«Вісім років роботи. Вже можна підбивати певні підсумки, є чим пишатися і є про що подумати на майбутнє, – розповідає керівник ЦНП «Єдине вікно» Мар’яна Дроботюк. – Наш Центр завжди був клієнторієнтований, «Якість сервісу» була і залишається нашим незмінним пріоритетом. Ми продовжуємо працювати над розширенням наших можливостей у чат-боті, удосконалюємо та автоматизуємо вже наявні процеси. Як завжди, найкращою оцінкою нашої роботи є відгуки наших клієнтів, їхні бажання та настрій, з яким вони приходять та повертаються до нас. Дякую нашій команді, нашим сміливим дівчатам за сумлінну працю, за вміння швидко реагувати на зміни, за чуйність і самовіддачу, за цілеспрямованість і відповідальність, за невтомний ентузіазм у цей непростий час для країни та підприємства. Бажаю всім міцного здоров’я, мирного неба, віри та надії на краще майбутнє».
Герой загинув 25 червня цього року в боях біля села Роздолівка у Бахмутському районі.
Дмитро Кобешов прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.
«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Досвідчений, відповідальний, вимогливий до себе та до інших, майстер прагнув зробити все, щоб і людям працювалося комфортно, і роботи були виконані якісно та вчасно. Захисника мобілізували 21 березня цього року. Захист Батьківщини Дмитро вважав почесною справою, тому не вагався ані хвилини. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили і сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях».
Працівники коксового цеху у тандемі з ремонтним персоналом спеціалізованого ремонтного цеху коксохімічного виробництва замінили ділянку водоводу вежі гасіння коксових батарей №№ 5, 6.
Виробництво коксу неможливе без етапу його гасіння у спеціалізованій вежі. Кокс видають із коксової печі з температурою приблизно 950-1000˚С. Його приймають у вагон гасіння, який транспортують до місця охолодження коксу до 180-250˚С. Зниження градуса відбувається у вежі гасіння. Розпечений кокс заливається водою, вагон відстоюється під вежею гасіння для стоку зайвої води, а водяна пара видаляється через витяжну трубу в атмосферу. Після цього охолоджений кокс висипають на рампу.
Без води приборкати гарячу вдачу коксу неможливо. До вежі гасіння вода, наче кров до серця людини, потрапляє «судинами» водоводу. Агресивне середовище (водоводом йде фенольна вода, яка до того ж містить вкраплення часток коксу через циклічність процесу водозабезпечення) та інтенсивність використання водоводу почали позначатися на його стані. На певних ділянках фіксувалися мікротріщини, внутрішні стирання труби. Це фіксувалося й під час контрольної товщинометрії труби. Тож аби не допустити аварійної ситуації та зупинки виробництва коксу, було вирішено замінити ділянку водоводу, яка веде від насосної до вежі гасіння.
«Замінити цю ділянку протяжністю 27 метрів було непросто, адже робити це ми могли лише під час збільшених технологічних зупинок, які тривали по 6 годин, – розповідає заступник начальника коксового цеху № 1 КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний. – Усі роботи ми провели у три етапи. По-перше, замінили ділянку водоводу на виході з насосної. Тут довелося нам помізкувати, адже на цій ділянці кілька вигинів труби і ми її збирали, наче складний пазл, навіть коліна спеціально виготовляли, аби все з’єднати з хірургічною точністю. Сюрпризів додала і остання третя 12-метрова ділянка. Хоча там труба й була рівною, але чимала вага та її розміри вимагали під час установки допомоги крану Liebherr. Місце розташування водоводу таке, що під’їхати до цієї зони він не міг, тож працював на певній відстані, ми навіть додатково залучили сигнальників, які вказували, куди треба повертати руку крана. І це була по-справжньому командна робота. Слова вдячності за злагоджену та професійну роботу хочу сказати усім працівникам КЦ та СРЦ, особливо бригаді майстра Юрія Кабаєва, заступнику начальника СРЦ Сергію Руденку та майстру КЦ Віталію Гуменюку. Впевнений, що наразі за цю ділянку водоводу ми не згадуватимемо декілька років, хоча її стан завжди під нашим контролем, адже судини мають бути в порядку!»
Працівники РЗФ-1 працюють з потужним обладнанням, тобто поряд постійно щось рухається, обертається та гуркоче. Це означає, що потенційних ризиків вистачає. Тому особливу увагу в цеху приділяють саме безпеці на робочому місці та умовам праці співробітників. Наприклад, у 2021 році в результаті комісійного обходу-огляду обладнання та приміщень була виявлена часткова деформація перекриття між 23-м та 24-м млином. Згодом це перекриття замінили. Цього ж разу в поле зору потрапило перекриття 5-ї секції дільниці подрібнення, де розташовані робочі місця 53-го та 54-го млинів.
Це перекриття надзвичайно важливе, адже саме ним рухається ремонтний персонал: машиністи млинів, працівники підрядних організацій. У разі його руйнації могли б травмуватися люди та постраждати комунікації, що йдуть від млинів: трубопроводи, жолоби зливу та силові кабелі.
«Перекриття вже відчувало «втому»: руйнувався бетон, зазнали корозії металеві частини опорних колон. У разі його обрушення персонал міг впасти з майже 10-метрової висоти, обладнання та комунікації теж відчутно б «травмувалися». Цього не можна допустити навіть в уяві, не те що у житті, – говорить головний технолог технічної служби рудозбагачувальної фабрики № 1 ГД Юрій Коваленко. – Нам довелося розбивати старе бетонне перекриття, знімати величезні млини, виконувати демонтаж опорних конструкцій металевих балок та встановлювати нове перекриття».
Про масштаби роботи говорять такі цифри: замінено 280 квадратних метрів бетонного перекриття, для цього було залито 42 кубометри бетону.
«Ми на фабриці завжди звикли діяти на упередження. Тому заміну цієї будівельної конструкції виконали вчасно, роботи проводили у тісній співпраці з ремонтним цехом гірничого департаменту на чолі начальником РЦ Ігорем Малим, – продовжує Юрій Коваленко.– Ремонтники демонтували та встановили нове перекриття. Персонал нашої фабрики виконував підготовчі та прибиральні роботи. Завдяки начальнику РЗФ-1 Олександру Дениску, заступнику начальника з механоустаткування Євгенію Висоцькому, заступнику начальника фабрики (виробництво) Анатолію Кучмі, провідному інженеру технічної служби Валентину Шевченку, інженеру з ремонту (графікування та планування) Юлії Коваль та всьому персоналу фабрики роботи ми виконали швидко та якісно. Тепер це цілком безпечна ділянка фабрики».
Під час цього ремонту на млинах була встановлена нова огорожа. Старі поручні у вигляді металевих з’єднаних смуг замінили на сучасну сітчасту огорожу, яка надійно перекриває шлях небезпеці – травмуванню від механізмів, що рухаються та обертаються. Оператори млинів, які працюють на цій секції, говорять, що тепер відчувають себе безпечніше, та й зовнішній вид огорожі набагато привабливіший, оскільки естетику робочого простору теж було враховано.
Зупинятися на цих позитивних перетвореннях на РЗФ-1 не збираються, у планах ремонт на 7-й та 8-й секціях фабрики.
