Ігор Мельник працював нагрівальником металу у сортопрокатному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Як пояснив старший майстер стану ДС 250-4 Павло Житникович, нагрівати заготовки у печі – надзвичайно відповідальна робота, яка вимагає неабиякої концентрації, професійних знань та вмінь.
«Саме з нагрівальників металу починається весь складний процес прокатки, – пояснив Павло. – Якісно нагріти заготовки у печі – це неодмінна складова успішного процесу виготовлення прокатної продукції. Ігор робив це добре – мав вміння, відповідальність та досвід. Спокійний, завзятий і надзвичайно надійний, він робив свою справу і добре взаємодіяв з колегами. Не лише взаємодіяв, а й товаришував. Не раз виїздили бригадою на природу, спілкувалися, єднали команду. А його жарти завжди підіймали настрій, налаштовували на позитив. Ігоря дуже поважали».
Першого березня 2022 року Ігор Мельник став на захист України від російської агресії. Він брав участь у звільненні Херсонщини. 19 жовтня 2022 року він загинув. Це сталося поблизу села П’ятихатки Бериславського району. Згодом тіло було ексгумоване, проведена експертиза ДНК, за результатами якої тіло військовослужбовця було ідентифіковане.
Щиро співчуваємо дружині загиблого воїна Світлані, його синам Сергієві та Богдану, а також рідним, друзям, колегам Ігоря Мельника.
Володимир Слюсар працював в ремонтно-механічному цеху № 1 Ливарно-механічного заводу з 17 років, був верстатником широкого профілю. Легкий у спілкуванні і завзятий до роботи, він користувався у колег повагою та авторитетом.
«Щирий, ввічливий, перспективний та наполегливий – таким ми запам’ятаємо Володимира Слюсаря, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Не вагаючись Володимир став на захист нашої країни, родини та кожного з нас, адже і у мирному житті він завжди одним з перших приходив на допомогу, підтримував і допомагав. Звістка про його смерть на полі бою стала непоправною втратою і справжнім ударом для всіх нас. Ціною життів таких героїв, яким був Володимир Слюсар, ми зараз виборюємо незалежність та мирне життя нашої країни. Ми ніколи не забудемо про подвиг наших захисників».
Командир 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу молодший сержант Володимир Слюсар загинув 12 квітня 2024 року в бою поблизу Вербового Запорізької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та колегам героя.
Майже рік Андрія вважали зниклим безвісті. На жаль, сподівання на те, що він живий, не виправдались. Андрій Максименко загинув у Запорізькій області.
Андрій Максименко був призваний на військову службу на початку березня минулого року. Він служив механіком-водієм танкової роти танкового батальйону і не вийшов із бою поблизу населеного пункту Левадне Пологівського району.
Рідних, друзів, колег не покидала надія, що Андрій живий. Припускали, що він може бути поранений, знаходиться у шпиталі без свідомості. Але дива не сталося, прийшла офіційна звістка, що Андрій Максименко загинув.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій працював електриком в агломераційному цеху № 1.
«Андрій був талановитим, працьовитим, люблячим життя, людей та дуже перспективним. Працювати до цеху він прийшов електромонтером, а захищати Україну пішов вже з посади електрика дільниці, – говорить Сергій Пляшко, заступник начальника АЦ № 1 з електрообладнання. – Андрій добре знав свою справу, був відповідальним, тож і роботу йому доручали серйозну – він обслуговував обладнання корпусу спікання та високовольтні машини агломераційного цеху. Усі знали, що у Андрія «золоті руки», він розбудовував та облаштовував свій будинок, прагнув затишку в ньому. Андрій загинув захищаючи усіх нас».
Підприємство висловлює щирі співчуття родині загиблого.
У Криворізькій гімназії № 22 відкрили меморіальну дошку на честь свого випускника, працівника «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександра Пшеничного.
Сонячний квітневий день. Квіти, сум та сльози. Слова вдячності героям, які загинули, захищаючи нашу землю, боронячи кожного з нас. Серед трьох випускників гімназії, яким присвячені ці скорботні урочистості – наш колега, менеджер служби з впровадження міжнародних і корпоративних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Пшеничний. 25 років тому прийшов він на завод вальцювальником стану гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 2. Згодом став майстром. Потім впроваджував Виробництво світового класу WCM. А далі – війна, яка перервала його життєвий шлях.
Олександр пішов захищати Україну добровольцем у перші години повномасштабного вторгнення. Мама героя, Любов Іванівна, згадує той день і не в змозі стримати сліз: «Про початок війни я дізналася о 4.40 ранку. Почала набирати номер синочка, але зупинилася. Йому ж рано на роботу, хай дитина поспить. Набрала Сашу о 6.30. «Синку, ти вже чув новини? Війна почалася!» – кажу йому. А він мені: «Мамо, не вигадуй! Що за паніка?». Чую – увімкнув телевізор. «Мамо, я у військкомат». Даремно я його просила не спішити, все обміркувати, зважити. Він у мене патріот із самого малечку.
Звідти Саша телефонував, коли була можливість. А здебільшого ми всі спілкувалися з ним у групі в соцмережі. У нього завжди все було «ок», «норм», «порядок». Залишалося лише здогадуватися, у якому він пеклі. Та він і в мирному житті ніколи не скаржився, оберігав нас».
Родичі – мама, тітка, дядько, сестричка Катя, племінниця Владислава – називали Сашу своїм оберегом. Сусіди дуже його поважали. Завжди чемний, усміхнений, позитивний, підтримає, допоможе, підвезе на авто. Він добудував батьківський дім, самотужки навчився грати на гітарі, баяні, фортепіано. Дякуючи своєму завзяттю та людяності, Олександр Пшеничний і на роботі користувався неабиякою повагою у колег.
«До команди з впровадження WCM я прийшов, коли Саша вже був знаним майстром цієї справи, – згадує в.о. служби з впровадження міжнародних і корпоративних проєктів Олексій Можако. – Він був куратором у СПЦ-2. За кілька років цех досяг Срібного рівня, а економія від усунення втрат у цеху з 2015 по 2018 рік склала близько 100 млн грн. А потім Сашу перевели до цехів центрального департаменту з утримання та ремонтів, де впровадження лише починалося. Там він створив команду і запустив процес. Він був серед найкращих, досягав результатів завдяки своїй потужній активності, професіоналізму та неймовірній цілеспрямованості. Коли Сашко брався за справу, у нього очі світились від завзяття. Для нас він був не лише колегою, а душею компанії. Чудовий гумор, гітара, баян – це все Саша. Разом з ним ми грали у футбол за команду свого підрозділу, бігали кроси, брали участь у змаганнях з дартсу, армспорту та інших видів».
За словами першої вчительки Тетяни Присяжнюк, отаким наполегливим і цілеспрямованим Саша був ще з дитинства. «Пам’ятаю, як білявий хлопчина Саша Пшеничний прийшов у перший клас, – згадує Тетяна Миколаївна. – І такий же він був маленький та худесенький. Та завжди прагнув бути найкращим. Рука на уроках не опускалася. Він дуже багато працював над собою, багато читав. Завжди сідав на задню парту, пояснював, що йому там комфортніше, краще думається. Але це не заважало йому бути першим, найкращим. Дівчаткам Сашко допомагав, з хлопчиками дружив, чудова була дитина».
Олександр був завзятим туристом. Обійшов з рюкзаком за плечима чи не всю Україну. Він любив свою рідну землю і без вагань став на її захист.
24 лютого 2022 року вони разом зі своїм другом і колегою Святославом Кузьменком поїхали одразу до військової частини, бо до ТЦК вишикувалися шалені черги, ворог стрімко насувався з півдня, і Сашко з другом найбільше боялися, що не встигнуть навіть зброю отримати. Вони встигли. Потім воювали пліч-о-пліч. А згодом Олександра терміново перекинули на авдіївський напрямок, де був прорив окупантів. 31 жовтня 2022 року солдат роти вогневої підтримки окремого розвідувального батальйону Олександр Пшеничний загинув у бою.
Життя Євгена обірвалося поблизу населеного пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області. Герой загинув від мінно-вибухової травми, завданої безпілотником.
Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Він був навідником оператора батальйону оперативного призначення (на БТР) Національної Гвардії України. Євген добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Євген Гуцало працював прохідником (підземним) у шахтоуправлінні гірничого департаменту.
«Євгеній влаштувався до нас за рік до повномасштабної війни. Миттєво влився в колектив та працював дуже сумлінно, – говорить Андрій Климов, начальник (підземний) прохідницької дільниці підземного будівництва ШУ. – Робота у Євгена була відповідальною, він здійснював проходку гірничо-підготовчих виробок, кріпив їх, тобто здійснював повний комплекс підземних робіт. Справа важка, потребує чималих зусиль, знань та суворого дотримання правил охорони праці. Євген з цим добре справлявся. Його головною рисою була відповідальність – і за себе, і за своїх колег, які працюють поруч. Загибель Євгена стала для нас великою трагедією. Ми співчуваємо його рідним та близьким».
Юрій впродовж 17 років працював підручним сталевара в фасонночавуноливарному цеху Ливарно-механічного заводу.
Колеги згадують про чоловіка з особливим теплом, адже Юрій був світлою людиною. Він завжди поспішав на роботу у гарному настрої та намагався усіх навколо себе налаштувати на позитивний лад.
«Відповідальний, надійний, відкритий, працелюбний – таким був наш Юра, – говорить старший майстер ФЧЛЦ Володимир Козеренко. – Він дуже любив свою професію, працював на електродуговій печі. Це фізично складна робота, але від Юрія ніколи не надходило скарг, він був готовий допомогти колегам і мав перспективи подальшого розвитку в професії. Юрій, навіть перебуваючи на фронті, завжди цікавився, запитував про життя цеху. Ми чекали на його повернення, аби разом працювати далі вже на відбудову країни. Та війна відібрала його у нас. Ми не забудемо нашого героя ніколи».
Юрій Ільяш був призваний до лав ЗСУ у березні 2022 року. Загинув захисник 25 березня 2024 року в боях поблизу Урожайного Донецької області.
