Працівники цеху з ремонту енергетичного устаткування виконали ремонт та перепідключення 3,5 км азотопроводу.
Робота нагрівальної печі дрібносортного стану неможлива без такого компоненту, як азот. Зазвичай його постачає наше кисневе виробництво. Але під час блекаутів з цим виникали проблеми. Виробничники почали шукати вихід. «Батьками» рятівної ідеї стали фахівці з енергодепартаменту та кисневого виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг», а от втілили ідею в життя ремонтникицеху з ремонту енергетичного обладнання центрального департаменту з утримання та ремонтів .
«Ми розуміли, що від роботи азотопроводу залежить безпека персоналу, який працює на печі на ДС 250-4, – говорить начальник кисневого виробництва Володимир Черногоров. – Нам потрібен був діючий азотопровід, яким би азот надходив до дрібносортного стану безперебійно, незважаючи на блекаутні сюрпризи. Для цього потрібно було виконати ремонт та підготувати азотопровід. Завдання не з легких, і довірити його можна було лише справжнім професіоналам. Щоб втілити ідею в життя, ми допомогли ремонтникам з організацією транспорту для виконання робіт (використовувалися автовишка, автокран), знайшли необхідні матеріали для ремонту. Ми як замовники виконаною роботою задоволені на всі сто. Азотопровід вже у роботі».
Роботи проводилися на ділянці довжиною 3,5 км. Азотопровід місцями проходить на висоті, є багато ділянок, до яких складно дістатися. Щоб надати «зелене світло» для руху азоту цим азотпроводом, довелося чимало попрацювати.
«Наш цех завжди готовий виконати завдання, які за великим рахунком нам «не притаманні», які ми раніше не виконували. Ми – цех-експериментатор, – говорить заступник начальника ЦРЕУ Олександр Шаховий. –У цієї конкретної задачі були кілька ускладнюючих факторів, але найголовніше, що вимагав цех-замовник – швидкого та якісного виконання робіт. Азотопровід вироблений з неіржавіючого металу, раніше використовувався за іншим цільовим призначенням. Довелося буквально «пазли» збирати. Ми певні ділянки газопроводу вирізали, перезварювали, встановлювали на інші місця, фактично перепідключали азотопровід. Усі роботи виконували досвідчені газозварники. У деяких місцях варити доводилося на висоті до 10 метрів, тож задіяли і автокран, і автовишку. Але траплялися такі хитромудрі місця, куди автовишкою не під’їхати. Але ми з усіма викликами впоралися. Перевіркою нашою роботи стало опресування – це коли повітря подається азотопроводом завищеним (у порівняні з робочим) тиском. Це перша перевірка надійності та якості виконаних робіт. Натиск азотопровід витримав, і це підтвердило, що якість стиків та зварних швів була на найвищому рівні. За це дякую всьому персоналу нашого цеху, особливо майстру з ремонту обладнання Олександру Шаповалу та електрозварнику Олександру Гриньову».
Працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» активно долучилися до збору допомоги мешканцям Херсонської області, які постраждали від повені через підрив росіянами Каховської дамби.
В один день люди втратили дім, господарство і разом з ними все, що було частиною їхнього життя протягом багатьох років. Допомога потерпілим від затоплення була потрібна негайно. Підприємство не залишилось осторонь, швидко був організований збір речей для постраждалих. І практично з перших же годин кімната, виділена для цього у Центрі надання послуг «Єдине вікно», почала заповнюватися речами, їжею, засобами гігієни, кормом для тварин, антисептичними засобами, білизною та іншим.
Серед тих, хто вирішив відгукнутися та підтримати херсонців, ми помітили троє хлопчиків, які несли три великих пакунки. Денис Глушков, Данило Кузь та Богдан Торбило принесли те, що їхні родини зібрали для людей, які опинилися в біді через затоплення.
Хлопчики принесли допомогу
«Рішення допомогти ми в родині ухвалили тільки-но дізналися про збір допомоги херсонцям від «АрселорМіттал Кривий Ріг», – говорить слюсар-ремонтник СПЦ-2 Максим Глушков. – Ми не вперше допомагаємо, адже вважаємо, що взаємодопомога та підтримка один одного – зараз це те, чим має займатися кожен. Ми всі – одна родина, а коли в родині біда чи виникає проблема, то всі разом її маємо вирішувати. Хіба не так? Тому дружина одразу кинулася збирати пакунки: одяг, білизна, рушники, ковдри – вийшло три пакети. Ми мали йти на роботу, тож «доставку» довірили нашому сину – 13-річному Данилу».
«Я без вагань вирішила допомогти, адже без сліз на це людське лихо неможливо дивитися, ми маємо допомогти та підтримати. Просто немає слів, що пережили ці люди», – розповідає Антоніна Літвінова, начальниця бюро з питань цивільного захисту.
Охочих допомогти та допомоги виявилося стільки, що працівники «Єдиного вікна» пакували все не лише у робочі години (тим більше, що звичайний прийом працівників ніхто не зупиняв), а й у вихідні виходили, аби розібрати та запакувати все як слід.
«Я дуже зраділа, що наше підприємство долучилося до акції допомоги. Треба було знайти коробки, щоб можна було туди складати сортовану допомогу. Приносили все: іграшки, дитяче харчуванням, білизну, одяг, воду, їжу… Навіть листівки зі словами підтримки, вони буквально розчулили до сліз. Ми все ретельно спакували та підготовили до відправлення. За декілька днів назбирали близько 80 коробок», – розповідає Юлія Семидоцька, фахівчиня «Єдиного вікна».
Допомогу несли щодня в “Єдине вікно”
Але допомогу потрібно було не лише зібрати, а й організувати доставку вантажу до Херсону. Довірили цю почесну й відповідальну, але складну та небезпечну місію досвідченим волонтерам, які вже не один раз успішно виконували рейси допомоги. Арам Галустов, майстер цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» свій вільний час практично стовідсотково віддає волонтерській справі. Він є членом екіпажу волонтерів, які по кілька разів на тиждень вирушають до Донецької, Херсонської, Запорізької, Миколаївської та інших областей, аби доставити всю допомогу нашим захисникам та всім, хто її потребує. Волонтери знайшли транспорт, який вмістив першу партію зібраної допомоги – 80 коробок, а паливом для поїздки їх забезпечив «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Вантажимося, і в дорогу!
«Для нас це почесна місія – відвезти допомогу херсонцям, яку зібрали наші працівники, – говорить Арам Галустов. – Разом з цими речами ми хотіли привезти те тепло, яким була огорнута кожна річ, кожен пакунок, який зібрали працівники нашого підприємства. Коли привезли допомогу, то нас не налякали навіть звуки прильотів, які у Херсоні лунають постійно. Ми побачили очі херсонців, почули слова вдячності від них і наче виросли крила. Слова вдячності просили передати усім працівникам заводу. У такі хвилини цінується навіть не матеріальна складова, а турбота, увага та впевненість у тому, що ти не залишишся наодинці з бідою».
Криворізький вантаж для херсонців вже на місці
«Щиро дякую криворіжцям, нас дуже розчулило, що всі ми, наче одна родина, що ви відгукнулися, допомогли, що наш біль не залишив вас байдужими. Дякую всім за допомогу. Ви неймовірні!», – сказала логіст Херсонської обласної аварійно-рятувальної служби Людмила Асланова.
Акція зі збору допомоги продовжилася до 20 червня. Дякуємо усім, хто долучився!
Ремонтники Ливарно-механічного заводу виготовили правильну машину. За її допомоги вирівнюють поверхню заготовок листового прокату, а потім з цього вже продовжують виготовляти деталі та вузли для потужного промислового обладнання.
Щоб якісно виготовити, наприклад, кесон для конвертерного цеху, сита для доменників, колосники для аглоцехів, двері для коксових печей «АрселорМіттал Кривий Ріг» та багато іншого, без цієї правильної машини обійтися просто неможливо. З неправильного робимо правильне, так жартують у цеху металоконструкцій.
«У цеху до цього працювала одна семивалкова правильна машина. Вона постійно була у роботі, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – Коли ця машина зупинялася, то вважайте, що зупинялося все, адже 90 відсотків продукції цеху металоконструкцій проходить саме через неї. Правильна машина була поважного віку, тож авралів з нею вистачало. А нам потрібно було постійно мати її в «бойовій» готовності. Керівництво заводу та цеху почало думати, як же впоратися з цим? Вирішили, що зробимо ще одну подібну машину силами ЛМЗ. Провели величезнуу роботу».
Спочатку над «народженням» правильної машини попрацювали конструктори заводу, потім у ремонтно-механічних цехах почали виготовляти деталі та вузли для неї. А згодом, можна сказати, усім світом збирали її в ЦМК. «За це особливу подяку хотілося б сказати на той час в.о. начальника ЦМК Денису Коптєву, головному електрику цеху Олександру Дзюбасу, старшому механіку цеха Андрію Чугуєву, в.о. механіка цеху Альоні Білій, колективам цехів ФЧЛЦ, ФСЛЦ, РМЦ-1, РМЦ-2 та нашого ЦМК, – продовжує Микола Грицан. – З огляду на складність виготовлення правильної машини та відсутність вільного часу на цей процес, а над нею ми працювали у вільні від основних та пріоритетних замовлень години, народження машини зайняло декілька років. Але цього року вона стала в стрій».
Першими успішно виконаними за допомогою цієї машини у 2023 році замовленнями стали колосники для аглоцеху № 3 та двері для коксових печей.
Сталевар фасонно-чавуноливарного цеху ЛМЗ Максим Шелест вже 23 роки працює в цеху. Але знайомство з цим гарячим місцем сталося набагато раніше, адже ФЧЛЦ – це практично родинне гніздо сім’ї сталевара.
Коли Максим отримав нагороду «Честь та гордість ЛМЗ», то одразу зазначив, що це не лише його особисте визнання, а й всієї його родини. В цеху 33 роки пропрацював обрубником його батько – Віктор Михайлович Філякін, а мати – Тетяна Володимирівна Шелест – понад 30 років працювала стропальницею та комірником. Тож Максим ще дитиною бував у цеху (тоді таке було можливим), знав, чим живе цех, які люди працюють у ньому. І хоча вивчився хлопець на шахтаря, та доля його все ж привела до рідного цеху. Починав він зі слюсаря-ремонтника, потім став підручним сталевара, а згодом – керманичом печі.
«Ми розливаємо чавун та кольорове лиття для виготовлення запчастин, які необхідні для ремонту та нормального функціонування складного промислового обладнання основних та допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», – каже сталевар. – Ось зараз виливаємо молольні кулі для гірничого департаменту. Біля печі гаряче, спека ще та, адже в середині печі до 1400-1500 градусів! Тому коли надворі навіть +30 – ми охолоджуємося. Сталевар у нашому цеху – це кухар чавунного «борщу», адже, як і у повареній книзі, ти повинен дотримуватися кількості та якості усіх складових рецепту. Тому сталевар має добре знатися на математиці, хімії, знати склад різних марок чавуну та сталі. Я вважаю свою професію творчою, адже кожна виливка має свій особистий рецепт. Нова продукція – новий виклик. Мені до вподоби таке різноманіття, бо так мозок не старіє та постійно розвивається».
Максим – загартована людина, і це не лише через важку професію та нелегку щоденну працю. Є у ньому щось таке міцне і надійне, що одразу відчувається, коли ти поряд. Можливо, тому в людях сталевар найбільше цінує витримку, здатність завжди прийти на допомогу та чуйність. Навіть з початком повномасштабного вторгнення Максим з родиною ухвалили рішення залишатися у Кривому Розі та працювати тут, на своєму фронті. Спочатку разом з колегами з цеху майстрували лавки для бомбосховищ заводу, будували, копали, носили, возили, донатили. А по вихідним він їздив (та продовжує це робити зараз) до Миколаївської області до рідних та їхніх сусідів, аби допомогти, привезти продукти та дефіцитні ліки.
«Мене дуже радує, що сьогодні все більше лунає української мови навіть у цехах нашого заводу, – розповідає Максим Шелест. – Ми, може, й говоримо суржиком, але українським суржиком, поступово таки освоюємо рідну мову. Це – наша зброя, наша самоідентифікація. Мені хочеться, щоб вже дуже скоро українською заговорив наш Крим. Я люблю цей куточок України. Одразу після Перемоги планую похід на Ай-Петрі, адже Говерлу підкорив позаминулого року, тепер на черзі Кримські гори. Вірю в нашу Перемогу і чекаю на повернення наших героїчних хлопців, тому що спеку біля гарячої печі легше витримувати у добрій компанії».
11 червня свій 85-й день народження відзначатиме цех металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.
Це унікальний цех за багатьма параметрами. Як говорять у самому цеху, то немає нічого, щоб тут не могли б зробити і немає жодного цеху в «АрселорМіттал Кривий Ріг», де б не було «слідів» майстрів з ЦМК. Адже саме їхніми руками ремонтується та відновлюється складне промислове обладнання та виготовляються запчастини для металургійних та гірничих агрегатів.
Точкою відліку історії цеху вважається червень 1938 року, коли на Криворізькому металургійному заводі була створена дільниця з виготовлення металоконструкцій, яка згодом виросла до повноцінного промислового підрозділу. Крім виготовлення нових конструкцій, на цій дільниці почали ремонтувати кесони конвертерного цеху, грейфери, виконувалися наплавку малих конусів засипних апаратів доменних печей, ножів грейферів, виготовляли деталі для обладнання аглофабрик. За 85 років портфоліо цеху збільшилося в рази. Сьогодні це цех-експериментатор. А працюють тут люди, які мають сміливі мрії і здатні творити дива власноруч.
«Більше ніж на рік я був змушений залишити цех, адже вступив до лав ЗСУ, але не було жодного дня, коли б я не сумував за ним, – говорить начальник ЦМК Микола Грицан. – Повернувся і зрадів, що все працює, все живе, що колеги тримаються і тримають звання найкращих, що ми й надалі оновлюємося, розвиваємося, вдосконалюємося, експериментуємо. Реалії такі, що зараз ми не можемо купувати нове обладнання, але можемо створити його власними руками, як, наприклад, листоправильну машину. Ми готові до нових викликів, адже у нас є колектив професіоналів, консерваторів-експериментаторів. Консерваторів – тому що ми за славні традиції, за об’єднаний колектив і за вірність цеху. А експериментатори – тому що готові працювати над будь-яким замовленням. Ми можемо усе! От взяти хоча б вітряки. За ними майбутнє зеленої енергетики, а ми готові (вже все продумали та прорахували) виготовляти металеві стійки для лопатей цих вітряних велетнів. І мрій та задумів ще багато. Чекаємо лише на нашу Перемогу, от тоді ми розвернемося!».
Микола Грицан, начальник ЦМК
Наразі у цеху майже 198 працівників. 24 – боронять незалежність та свободу нашої країни на передовій. На жаль, троє героїв загинули, але назавжди залишаться в пам’яті колег та рідних. Відвага, впевненість у власних силах та бажання бути серед перших – це те, що притаманне кожному з ЦМК.
Щасливчик
«Я щаслива людина, бо мені в житті пощастило і з сім’єю, і з цехом, – говорить старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас. – Мені завжди хотілося зростати у професійному плані, розвиватися, а у ЦМК для цього створені всі можливості. А ще я пишаюся тим, що без нашого цеху підприємству точно не обійтися. Адже виробниче обладнання постійно треба оновлювати, ремонтувати та відновлювати, і з цим всі звертаються до нас. Моя зона відповідальності у цеху – це його електрична частина. Як електрики ми слідкуємо, щоб обладнання цеху працювало, щоб живилося, не простоювало, щоб «стан здоров’я» у нього був відмінний. Ми відповідаємо й за те, щоб було комфортно та безпечно працювати усім. Тому освітлення цеху, яке теж під нашим патронатом, завжди якісне, лампи замінені вчасно. Електрика у нас в надійних руках! А колектив згуртований, наче родина. Я поза роботою люблю порибалити, посидіти собі так тихесенько і подумати про життя-буття. Але надовго мене на відпочинку не вистачає, просто якимось магнітом тягне до цеху. Бо мені з ним точно пощастило!»
Старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас
Це моя доля
«41 рік тому я прийшов сюди працювати котельником, – розповідає котельник дільниці обробки (бригадир) ЦМК Юрій Патрашков. – Працюю на дільниці обробки, ми заготовляємо деталі, з яких потім збираються металоконструкції. Всі дивуються, чому професія так називається котельник? Жартуючи кажу, що ми тут біля котлів сидимо та гріємося. А якщо серйозно, то ця назва пішла від того, що працювали з котельною сталлю. Вона використовується для виготовлення деталей устаткування, яке працює при підвищених температурах (до 650 градусів) у контакті з водяним та паровим середовищем. Але зараз у моїй професії номенклатура виробів набагато ширша. Ми працюємо на листоправильних, листозгинальних машинах, гільйотинних ножицях. Важка праця, але вона мені до душі. Цей цех для мене доленосний, тут я зустрів свою дружину. Ми з нею вже разом 38 років. Я – за сталість. Прикипів душею і все! От відзначає цех ювілей, а все ж він молодий, бо під його дахом живуть енергія та натхнення. Тож бажаю всім ще не один ювілей відсвяткувати, а почати хотілося б з нашої Перемоги. Ото вже буде свято так свято!»
Котельник дільниці обробки Юрій Патрашков
У мене все на гачку
«Прийшла я до цеху молодим дівчиськом, після училища, бо дуже хотіла працювати на крані, на висоті, – ділиться своєю історією машиністка крану ЦМК Алла Панфілова. – Як би ви тільки бачили, який красивий наш цех згори! Мені все-все звідти видно! За ці роки довелося працювати на різних кранах від 5-ти до 50-тонних.. Треба працювати безпечно, уважно до дрібниць, адже знизу працюють колеги, а на гачку в тебе вантаж ще той! Дуже важливо спіймати качку – зафіксувати та заспокоїти вантаж і обережно його доставити на потрібне місце. Мої хлопчики (так називаю крани) завжди мені у цьому допомагають. До них потрібен підхід: кого приголубити, а кого й насварити (усміхається). Мене завжди рятує робота. От зараз війна, неспокійно, всі ми переживаємо, нервуємо… А на роботі я заспокоююся, колеги поряд, з’являються нові замовлення, життя вирує. У нас тут теж у всіх свій фронт. Ми маємо так працювати, щоб хлопцям на передовій за це було спокійно. Незважаючи на 85 років, наш цех молодий. Бо поступово обладнання замінялося на нове, з’являлися нові види продукції та послуг, які надає наш цех, тобто ми весь час омолоджуємося. І ось це дає надію на майбутнє. всіх колег вітаю і від щирого серця бажаю миру, здоров’я та руху вперед до нових перемог на виробничому фронті!»
Машиністка крану Алла Панфілова
Я тут виріс
«З цехом я познайомився, здається, ще в п’ятирічному віці. У мене тут газорізальницею працювала мати, – розповідає бригадир котельників ЦМК Олександр Заболотній. – Тому питання куди піти працювати взагалі не виникало, адже я знав тут кожний куточок. З дитинства любив щось збирати, поєднувати, скріпляти, тому професія котельник дійсно для мене. Мені до душі те, що я роблю, адже завжди бере гордість, коли бачиш, як з окремих шматочків фактично у твоїх руках народжується щось велике та важливе, наприклад, кесон. Ми його люблячи називаємо їжачком, бо по боках наче колючки стирчать, така в нього конструкція. Поряд працюють колеги – аси ремонтної справи. Відчуваєш себе в цеху, наче в родині. Тому й завжди душа болить за все, що ми виготовляємо. Хочеться, щоб клеймо «виготовлено в ЦМК» було свідченням якості та надійності. Всіх колег вітаю зі святом! Бажаю всім нам миру, успіху та позитиву. Щоб наступний день народження цеху ми відзначали у більш широкому колі, коли всі наші захисники повернуться і в Україні запанує мир та злагода!»
Ким мала стати дівчинка з геологічної родини, з дитинства закохана у каміння і чия сім’я зберігала чудову колекцію мінералів? Для головногогеолога гірничого департаменту Ірини Хівренко відповідь очевидна – геологом. Бо все це саме про неї.
«Мій батько працював геологом у «Кривбаспроєкті», мати була хіміком-збагачувальником, тому в родині дуже багато говорилося про мінерали, поклади, геологію, – розповідає Ірина. – Я була закохана у професію геолога з дитинства. Та й зараз свого життя без цього не уявляю. Вважаю свою професію творчою, бо вона поєднує декілька дисциплін та наук: природознавство, фізику, хімію, математику, креслення, а зараз і знання комп’ютерних спеціалізованих програм. Колись мій батько казав, що найкращі геологи (всупереч традиційному уявленню) – це жінки. Тільки вони здатні так просторово мислити, вміють проаналізувати великий масив даних та підготувати прогноз щодо, як у моєму випадку, наприклад, рудного тіла та якості корисних копалин, які ми видобуваємо».
У травні Ірина Хівренко відзначила своє 60-річчя. Вже шість років Ірина обіймає посаду головного геолога гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». А от із кар’єрами та шахтними скарбами нашого підприємства знайома набагато раніше, адже прийшла працювати до тоді ще Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату одразу після інституту. Як і 38 років тому в неї й зараз палають очі, коли вона розпочинає розповідати про унікальні родовища корисних копалин, що розробляє наше підприємство, та про те, які люди працюють поряд з нею.
«Наші геологи бувають скрізь: у шахтах та кар’єрах ми відбираємо проби породи і здаємо на аналіз із визначення магнітного та загального заліза, відбираємо проби води та контролюємо хімічний склад підземних вод, – говорить Ірина Хівренко. – До нас надходять безліч даних, на основі яких ми, як гірничі «синоптики», складаємо прогноз щодо форми рудного тіла та якості корисних копалин, з якими потім працюватимуть гірники. Це велика відповідальність, бо ми, наче сапери, не маємо право на помилку. Від наших прогнозів залежить успішність та результативність праці сотень людей у кар’єрах, шахтах, на дробильних та рудозбагачувальних фабриках».
З кожною хвилиною розмови Ірина розкривається не лише як керівник, очільник геологічної служби, а як надзвичайно талановита людина з багатим духовним світом.
«Якби я не стала геологом, то напевне була б мистецтвознавцем, адже в цих професіях дуже багато спільного, – продовжує Ірина. – Обидві потребують вміння аналізувати, обробляти інформацію, обидві творчі та багатогранні. Мене захоплює мистецтво! Тим більше, що моя родина була не лише «геологічною», а ще й творчою. Моя бабуся була майстринею вишивки, шила та вишивала моя мати. Та й я кожну вільну хвилину використовую, щоб взятися за голку та поринути у дивовижний світ фантазії. А бісер (усміхається) мені нагадує камінці, тож і тут без геології не обійшлося. Вишивка мене заспокоює. Коли почалася активна фаза війни, я замовила собі матеріал для морського пейзажу, який вишиваю бісером. Велика картина, щоб на всю війну вистачило цього заспокійливого. І ось вже на три чверті картина вишита, тож сподіваюсь, що Перемога України вже є близькою».
Своє 60-річчя Ірина сприйняла лише як чергову календарну дату, адже від віку, говорить вона, взяла лише мудрість та стала ще більш терплячою та уважною до людей. А от всередині досі живе весела та відважна дівчинка. Тому зараз їй до вподоби мандрувати Карпатськими горами (нещодавно був похід на Говерлу), радіти весняним конваліям та прекрасній музиці.
«Нас всіх дуже змінила ця війна, – говорить Ірина. – Ми навчилися цінувати миттєвості, радіти кожному дню, кожній усмішці близьких людей. Мені в житті завжди щастило на хороших людей. В житті вистачає різних моментів, на жаль, не завжди позитивних. Тож давайте самі станемо джерелом позитиву і тоді нам усім буде світліше і тепліше. Вірте, як би нам важко не було, а Перемога таки буде за нами!»
