Категорії
Новини

Щоб «літній» час не впливав на внутрішній годинник

31 березня ми перевели стрілки годинника на годину вперед і вже почали прокидатися раніше. Вчені стверджують, що адаптація організму до змін, навіть при зміні часу на одну годину, триває у людини до двох тижнів, поки внутрішній годинник остаточно не звикне до нового режиму.

Як пришвидшити цей період без стресу для організму та нашої психіки розповідає психолог підприємства Олена Шевчук.

«Напевне і ви чули подібне, що навкруги і так суцільний стрес, а тут ще й годинник треба переводити, спати на годину менше. Через це відчуваєш себе сонливим, втомленим, роздратованим», – говорить Олена Шевчук. – Давайте не будемо запрограмовувати себе на подібне і плисти за течією. Навпаки – будемо намагатися найефективніше адаптувати свій організм до нового ритму. Допоможуть у цьому декілька простих вправ».

Лайфхаки для адаптації організму

Треба поступово привчити свій організм до нового режиму, варто почати лягати спати раніше ніж напередодні. Наприклад, першого дня – на 15 хвилин, потім – на 30, далі – на 45 хвилин, поки, зрештою, плавно не зміните режим сну на 1 годину. Щоб швидше вирівняти графік сну, можна щоранку просинатися на 10 хвилин пізніше. Таким чином, організм зможе легше звикне до зсуву режиму.

Забезпечте собі правильні умови для засинання: провітріть приміщення (кисень необхідний організму, щоб краще відпочити). У кімнаті, де ви спите, має бути прохолодно. Ідеальна температура для сну – не більше 18-20 градусів за Цельсієм.

Засинайте в тиші і темряві, так вашому мозку набагато простіше розслабитися, не користуйтеся перед сном ґаджетами.

Готуйтеся до наступного дня заздалегідь. Підготуйте одяг, сумку, взуття, документи тощо. Це зекономить вам необхідний час та нерви на збирання та знизить стрес від ранкових турбот за новим режимом.

Вечеряйте не пізніше, ніж за 2-3 години до сну, інакше перенавантажите організм і замість відпочинку він буде працювати над перетравленням їжі. Краще перед сном випити трав’яний чай (ромашка, меліса, чебрець) можна з медом. На користь піде і вечірня прогулянка на свіжому повітрі.

Тепла ванна чи душ, масаж або медитація ввечері допоможуть зняти напругу і втому, швидше заснути і проснутися наступного дня бадьорим.

«Пришвидшенню адаптації до «літнього» часу допоможуть здоровий спосіб життя, помірні фізичні навантаження, контрастний душ, а ще гарний настрій та внутрішнє налаштування на весняне відновлення, – продовжує Олена Шевчук. – Зараз оживає природа, світловий день збільшується, тож і нам треба прокидатися від зимової сплячки. Радійте сонцю, зелені, першим весняним квітам. Так, згодна, через війну стресів у нас вистачає. Втім, треба навчитися адаптуватися до них. Будьте поблажливі до себе, більше відпочивайте, спілкуйтесь з приємними для вас людьми, слухайте улюблену музику, думайте про хороше».

Категорії
Новини

Наше підприємство – у назвах вулиць міста

У назвах сучасних вулиць минуле Кривого Рогу. З табличок, фасадів будинків зчитується пам’ять про особистостей та події, які відіграли значну роль у долі міста та навіть країни.

У Кривому Розі чимало вулиць, які розповідають про наше металургійне підприємство та людей, які його створювали, розбудовували та розвивали. До 90-річчя підприємства у газеті «Металург» ми розпочинаємо серію матеріалів про історію таких вулиць, їх інфраструктуру, про знакових особистостей колишньої «Криворіжсталі», про вулиці, проспекти та провулки, які мають назви професій, а інколи і промислових галузей.

Вулиця Криворіжсталі – життя навколо прохідних

Історія її виникнення безпосередньо пов’язана зі створенням нашого підприємства, адже будинки та інфраструктура вулиці будувалися одночасно з металургійним заводом, і відображали епоху, потреби людей, які розбудовували завод, працювали на ньому та розвивали його.

Початок будівництва вулиці прийшовся на 1931 рік, коли посеред степу розгорнулося будівництво майбутнього металургійного заводу. З його перших днів постало гостре питання про створення житла для будівельників.

Проєктом будівництва навіть було прораховано, скільки до нас приїде людей: робітників та службовців – 19110, холостих – 2340, персоналу, що обслуговує – 1072 людини. В цілому житло треба було будувати для 22522 осіб.

Але насправді на будівництво метзаводу з різних куточків країни приїжджало набагато більше людей. Розселення їх було великою проблемою, тож паралельно із будівництвом міста-саду, яке ми знаємо як Соцмісто, житло будувалося і поряд із заводом. Бараки-гуртожитки, службові приміщення, їдальні, навіть дитячі садочки почали з’являтися у районах станції Червона та Першої дільниці – це і були перші будівлі майбутньої вулиці Криворіжсталі.

Бараки-гуртожитки – такими були тимчасові робітничі містечка з очерету

Про бараки та перше житло

У музеї історії нашого підприємства зберігаються данні щодо перших будівель вулиці. Наприклад, у районі Першої дільниці був клуб, побудований у 1932 році. Розрахований він був на 100-150 місць. Там виступали самодіяльні колективи, показували фільми, діяла бібліотека з художньою та технічною літературою, читальний зал.

Самодіяльний колектив, фото 1933 року

А біля станції Червона у двох бараках розташовувалася база курсів. Там у дві зміни навчалися на основні будівельні спеціальності: електромонтера, слюсаря-ремонтника, помічника машиніста, машиніста паровоза тощо.

Цікаво, що перші будівлі були зроблені з очерету Дніпровських плавнів, адже звичайних будівельних матеріалів на житло та інфраструктуру для великої кількості людей елементарно не вистачало. Рішення підказали самі робітники, згадавши, що колись запорізькі козаки будували курені з очерету та обмазували їх глиною.

Про побутові умови в цих бараках можна дізнатися зі спогадів першобудівника підприємства Федора Пономаренка: «Очеретові бараки на Першій дільниці – це 33 людини у кімнаті та земляна підлога. Односпальні ліжка без сіток у два ряди з наскрізним проходом. Подушки та матраци були із соломи. Шафка – одна на двох, а бак з водою та стіл – на секцію. Та незадоволених не було, усі були дружними».

У нашому музеї зберігається унікальне фото, на якому можна побачити якою була обідня зала їдальні, що була розташована на Першій дільниці – вона була затишною, прикрашеною квітами.

Обідня зала їдальні

З кінця 1930-х років на вулиці (в районі 15-ї школи, відкритої ще у вересні 1928 року) почали будуватися перші двоповерхові цегляні будинки-котеджі. Отримати квартиру там вважалося дуже престижним. Про це будівництво писав «Металург Кривбасу» у номері № 136 за 28 червня 1936 року: «Каменярі бригад Попова, Овсянікова, Артемчука закінчили цегляну кладку двох котеджів на 1-й дільниці… На вкладанні побутового каміння вони виконують у середньому нові норми на 200 відсотків». Деякі з цих котеджів збереглися і до наших днів, вони знаходяться ліворуч, якщо їхати вулицею трамваєм у бік Трампарку.

На Червоній запахло хлібом

28 серпня 1934 року на тільки-но збудованому хлібозаводі на Червоній спекли перший хліб для будівельників та працівників Криворізького металургійного заводу, який, як відомо, урочисто був відкритий 4 серпня 1934 року. Хліб був із борошна грубого помолу, але дуже смакував людям. Також на хлібозаводі почали випускати сухарики та запашні булочки.

На початку війни у серпні 1941 року хлібозавод був зруйнований, але хліб для криворіжців там випікався навіть в окупації – його робили у підвалі заводу. Після визволення Кривого Рогу хлібозавод відбудували і він працював до початку 1990-х років. Зараз завод закритий, але мешканці вулиці Криворіжсталі та проїжджаючі нею і досі можуть бачити будівлі хлібозаводу, на яких позначена дата його народження.

У наступному номері «Металург» ми розкажемо про перший трамвай міста, який вулицею Криворіжсталі вів до прохідної металургійного заводу. Також дізнаємося якою бачили цю вулицю у другій половині минулого сторіччя ветерани нашого підприємства, та люди, доля яких так чи інакше пов’язана із заводом.

Читайте нас! Буде цікаво!

Категорії
Новини

Як обрати професію: за покликом, зарплатою чи за компанію з друзями?

Ці та інші питання лідери учнівської молоді Кривого Рогу ставили заступнику начальника (рудний двір) агломераційного цеху № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Борису Боровику, який став спікером на молодіжному онлайн ток-шоу «100 питань професіоналу». Захід пройшов у рамках міського лідерського проєкту «PRO молодь!» і зібрав майже 140 учасників.

«Казати тільки правду», – таку обіцянку ще на початку зустрічі школярі взяли з Бориса Боровика та «засипали» його питаннями. Підліткам було цікаво, за яким принципом наш спікер обирав свого часу професію  та чи планував одразу ставати керівником.

«У цьому ток-шоу брали участь шкільні лідери віком 11-12 років, а також учні старших класів, – зауважила модераторка заходу Аліна Жура. – Незабаром їм усім треба буде визначатися із майбутньою професією, тож діти активно цікавилися про історію професійного становлення Бориса Боровика, запитували, чому він обрав металургію, чи важко було та які знання і риси характеру стали в пригоді для досягнення успіху. Школярі були дуже активними і подекуди дивували своїми запитаннями. Та за кожним питанням відчувалася особиста історія молодих людей, їхнє прагнення до отримання нових знань». 

Учасники дискутували і про успіх, адже усім хочеться бути успішним у житті, досягти певних висот в обраній справі. Під час розмови було розвіяно декілька міфів про те, що керівники нічого не роблять, лише роздають накази та ставлять завдання, усім забезпечені та беруть тільки краще від життя.

На своєму прикладі та на прикладі багатьох колег-керівників усіх ланок «АрселорМіттал Кривий Ріг» наш герой довів, що бути керівником – це насамперед досконало знати свою справу, нюанси професій, задіяних у процесі, нести відповідальність за роботу свого підрозділу. А це означає дбати про кожну людину у колективі, про безпеку на робочих місцях, бути готовим інколи буквально жити на роботі, постійно навчатися і багато іншого.

«У моєму випадку не я обирав професію, а вона обрала мене. Я у 23 роки влаштувався на підприємство машиністом екскаватора, а згодом опановував нові напрямки роботи та вчився. До речі, я й зараз продовжую це робити, – прокоментував зустріч Борис Боровик. – Цікавим було запитання, чи не був я відмінником у школі. Ні, не був (усміхається). Але коли опановував професію (спочатку у професійно-технічному училищі, а потів у вишах), то технологію виробництва вивчав на відмінно. Відмінниками у цьому є й більшість моїх колег, адже знання спецпредметів – це дуже важливо у кожній справі. Загалом ми багато говорили на тему успіху, металургії та різних спеціальностей. Але мені запам’яталося запитання про те, які б поради я давав собі у п’ятирічному віці, якщо за допомогою машини часу зміг би повернутися у своє дитинство, чи обрав би я собі той самий шлях. Спробуйте, поставте і собі таке питання? А відповіді можемо проговорити у наступних зустрічах».

Категорії
Новини

Іспансько-криворізький шлях для концентрату

Фахівці залізничного цеху № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг» капітально відремонтували залізничні колії на станції Східній-Сортувальній, якими транспортується залізорудний концентрат.

На станції відновлені залізничні колії №№ 14, 15 загальною довжиною 1350 метрів. Їх капремонт у повному обсязі здійснили працівники залізничного цеху № 3. У роботі вони застосовували матеріали, які були у наявності на підприємстві, а також рейки, що були надані нашими іспанськими колегами з компанії «АрселорМіттал».

«Вік колій №№ 14, 15 був чималенький, адже прокладені вони були ще у 1970-х роках. Навантаження на них було значне, інтенсивний рух вагонів із залізорудним концентратом нашого підприємства здійснюється там цілодобово, – говорить Дмитро Борисов, начальник ЗЦ № 3. З часом ці колії прийшли у незадовільний стан, існував серйозний ризик сходів составів. Тому підприємство вирішило повністю замінити колії. Капітальний ремонт відбувався комплексно. Одні бригади залізничників нашого цеху демонтували старі колії та земляне полотно під ним. Інші фахівці взялися за сортування залізобетонних шпал та інших складових колій, які залишилися у нас від попередніх ремонтів. З них та з нових іспанських рейок наші працівники фактично і зробили нові залізничні ланки для колій».

Загалом фахівці ЗЦ № 3 зібрали 108 рейко-шпальних решіток, кожна ланка довжиною у 12,5 метрів. Їх укладали на заново підготовлене земляне полотно. Також на коліях зробили нові відсипку та необхідне баластування. Цей проєкт був реалізований майже за п’ять місяців.

«Хочу подякувати всьому колективу ЗЦ № 3 за ту копітку роботу, яку вони зробили. Це дозволило не тільки прокласти чималу ділянку нових колій, а й суттєво зекономити, адже будівництво нового залізничного полотна завжди було дуже дорогим задоволенням, – додав Дмитро Борисов. – Та особливо я хочу відзначити Костянтина Горевого, який виконує обов’язки начальника дільниці станції Східної-Сортувальної, монтера колій Віталія Молдавана. А також фахівців, які займалися збиранням залізничних ланок. Організовував ці роботи  Олександр Реднікін, який також виконує обов’язки начальника дільниці, тільки на станції Проміжній. Контролював збирання ланок Сергій Кравцов, бригадир монтерів колій. Кожен працівник цеху додав до цього значних зусиль. Зараз новими коліями вже здійснюється рух. А ми готові до нових капітальних ремонтів, які покращать залізничний рух підприємством та зроблять його надійнішим та безпечнішим».

Категорії
Новини

Ментальне здоров’я: подолати горе та жити далі

Війна перекреслює не тільки наші плани чи мрії, іноді вона забирає найцінніше – життя рідних та близьких нам людей. Як навчитись долати цей важкий період у житті та правильно підтримувати своїх рідних чи знайомих у їхній жалобі? Поради дає психолог нашого підприємства.

«Загинув під час виконання бойового завдання». Під час війни таке повідомлення, на жаль, отримують багато родин в Україні, серед них є й родини працівників нашого підприємства, – говорить Олена Шевчук, психолог «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Чоловіки та жінки гинуть на полях боїв, в селах та містах під час ворожих обстрілів. За офіційною і часом доволі сухою фразою стоять горе людей, страшний душевний біль, багато негативних емоцій. Самостійно подолати їх зможе далеко не кожна людина. Чомусь говорити про це в голос не прийнято. А даремно! Зараз, коли навколо багато горя, людям обов’язково треба допомагати переживати його». З приводу загибелі рідних та близьких людей на психологічну консультацію до Олени Шевчук звертаються багато працівників наших підприємств та їхні рідні. Тільки за останні місяці було понад двадцяти звернень. У кожного своя особиста гірка історія. Але всіх об’єднує прагнення навчитися долати свій біль та продовжувати жити далі.  

«Не переживай», «візьми себе в руки» – ці фрази не допоможуть

Раптова втрата людини, яку дуже любиш, – це шок. Кожен проживає цю втрату по-різному, залежно від характеру, життєвого досвіду, емоційного ресурсу, фізичного стану. Хтось може відчути зміну сну, апетиту, напади страху, плачу, різкі зміни настрою, недостатню мотивацію. Виникає сильне бажання усамітнитися.

Психолог запевняє, що це нормальний процес проживання горя. І людині потрібно пережити усі її стадії: заперечення, розпач, пошук відповідальної людини, злість, депресію та прийняття.

«Не треба людям казати: «Не переживай», «Візьми себе в руки». Ці фрази не допоможуть. Втішити людину у горі допоможуть елементарна присутність поряд близьких, рідних, друзів, приємні спогади про загиблу людину. Можна навіть разом перебрати її речі або приготувати улюблену страву загиблого, – продовжує психолог підприємства. – Та можливе й патологічне переживання горя, коли людина не може прийняти втрату. У неї можуть з’являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, змінюються стосунки з людьми, які можуть перерости в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей. У моїй практиці були такі випадки, коли, наприклад, чоловік гинув на війні, а його дружина ставала наче кам’яною стіною для їхньої дитини і не дозволяла собі горювати. Діти не бачать переживань в таких ситуаціях, але вони дуже добре відчувають, що відбувається з батьками. Якщо батьки приховують свій біль, то діти теж не дозволяють собі переживати ці емоції, і тоді переживання горя може розтягтися на роки. Не відбувається прощання, відпускання, примирення з втратою».

Це варто дозволити собі робити

  • Дати собі можливість горювати, оплакувати свою втрату. Важливо поставитись до себе поблажливо і дозволити собі відчувати будь-яку реакцію переживання горя: сльози, злість, ненависть, бажання помсти тощо. Абсолютно все, що ви відчуваєте в цьому стані – це нормально.
  • Пам’ятайте про етапи проживання горя: шок, заперечення, переживання емоцій, депресія і прийняття. Вони між собою можуть повторюватись чи змішуватись. І це також є нормально. 
  • Розділяйте свої емоції з іншими. Жалоба – це завжди забагато для одного, це може бути розділено на спільноту. Єднайтеся з тими, хто може бути з вами:  рідними, друзями, знайомими.
  • Турбуйтеся про прості речі навколо себе, близьких. Робіть прості буденні завдання. Знаходьте сили і ресурси в повсякденні. Попіклуйтесь про себе.
  • Говоріть з близькими, кажіть, яка саме підтримка вам потрібна.

Увага!

Варто звернутися за психологічною допомогою до спеціалістів, якщо симптоми горювання настільки сильні, що: 

  • виникають проблеми з виконанням домашніх обов’язків, на роботі чи у навчанні, і вони впливають на стосунки з близькими людьми;
  • з’являються ознаки  апатії  та так звана воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона є;
  • ситуація не покращується з часом. 

Куди звертатися

  • Тренінги та індивідуальні зустрічі  проводяться за  адресою: вул. Криворіжсталі, 1 («3-тя дільниця»), будівля Університету АрселорМіттал, к. 216.
  • Запис за телефоном       (098) 249 22 48

з понеділка по п’ятницю  8.00 – 16.45

Також можна звертатись:

Ілюстрація з відкритих джерел

Категорії
Новини

Перевантажувачу надали нових сил

На рудному дворі агломераційного цеху № 3 став до роботи відремонтований рудногрейферний перевантажувач.

Якщо дивитися на нього здалеку, здається, що це величезний міст. Зблизька стає зрозумілим, що це працюючий кран-велетень з міцними металоконструкціями та грейфером – спеціальним механізмом у формі ківша. Він з легкістю може піднімати та переміщувати чималі обсяги вантажу, адже вантажопідйомність рудногрейферного перевантажувача становить 32 тонни, а ємність грейферу – 5 кубометрів. На рудному дворі АЦ № 3 цей перевантажувач здійснює формування штабелю: готує та подає шихтові матеріали для виробництва агломерату.

«Це один із трьох кранів, які працюють на рудному дворі, – розповідає Борис Боровик, заступник начальника (рудний двір) агломераційного цеху № 3. – Перед ремонтом перевантажувач пройшов ретельне експертне обстеження, завдяки якому були виявлені його слабкі місця. До роботи стали фахівці цеху ремонту металургійного устаткування №№ 2 та 4, а також працівники підрядної організації».

Під час ремонту були посилені металоконструкції мостового крану, відновлені  його механізми, замінені підкранові рейки та рейки, якими рухаються візки. Відремонтували електроприводи та інше електричне обладнання. На рудногрейферному перевантажувачі замінили 600 метрів головних силових тролей, встановили новий грейфер.

«Ремонт рудногрейферного перевантажувача – один із заходів з підготовки відновлення виробництва, – говорить Віталій Книга, начальник агломераційного цеху № 3. – Оновлення усіх технічних систем крану, його електричного та іншого обладнання дозволить нам працювати безаварійно, збільшить його надійність, спростить  поточне обслуговування та підвищить безпеку робочого процесу».