Наш ворог не спить, причому в усіх сенсах. Нічними атаками на Україну він майже щоночі впродовж усього часу повномасштабної війни заважає нам повноцінно відпочивати. Психолог нашого підприємства радить, як максимально адаптуватися до ситуації та краще засинати.
«Сирена за сиреною, навіть спати лягати боязко». «Тільки-но прийшов сон, а тут «бабах» десь, і вікна здригаються». «Усю ніч сиджу в коридорі або у ванній. А зранку треба іти на роботу в цех».
Такі розмови зараз не рідкість. Вдень під час тривог ми ходимо у бомбосховище, а вночі почуваємося незахищеними, бо спимо (якщо спимо). Погодьтеся, дуже важко раптово прокидатися та кудись бігти вночі, коли лунає сирена. Тож нашим укриттям найчастіше стають дві стіни власної оселі. Нерви при цьому напружуються, і мова про якісний та повноцінний відпочинок вже не йде.
«Звичайно, треба обов’язково дбати про власну безпеку, але і повноцінно відпочивати також необхідно, – коментує психолог підприємства Олена Шевчук. – Щоб проблема зі сном під час сирен не нагадувала замкнене коло, постарайтеся облаштувати собі куточок для сну у безпечному місці (хто ще цього не зробив) та психологічно адаптуватися до сьогоднішніх умов. Нікому не хочеться відчувати себе мішенню, але погодьтесь, про нічні обстріли зараз ми вже говоримо більш спокійно, ніж на початку повномасштабної війни. Та й наше ППО дозволяє нам почуватися більш безпечно та впевнено».
А щоб з вечора психологічно не налаштовуватися на безсонну ніч та скоріше заснути, психолог пропонує дотримуватися декількох порад:
за годину до засинання не переглядайте новини і не «сидіть» у соцмережах;
не робіть на ніч фізичних вправ;
не їжте важку, гостру, цукровмісну їжу;
старайтеся не палити, не вживати алкоголь, каву або міцний чай;
прийміть теплий душ;
провітріть приміщення та закрийте штори.
Краще засинати допоможе техніка «4-7-8»
Ця техніка позитивно впливає на нервову систему та сприяє розслабленню і засинанню.
Для її виконання нам потрібно:
Заплющити очі.
Робити вдих протягом 4 секунд.
Затримати подих на 7 секунд.
Поволі видихати впродовж 8 секунд.
Повторювати вправу протягом 4-5 хвилин.
Якщо раптом залунала сирена повітряної тривоги, за можливості прямуйте в укриття, підсвічуючи собі шлях телефоном або ліхтариком, їх завчасно треба покласти біля ліжка, як і тривожну валізку. «Велике» світло психологи не радять вмикати, адже у темряві мозок прокидається не до кінця, отже ви зможете продовжити сон в укритті.
Тихих усім ночей, міцного сну та гарного здоров’я!
Під час війни тривогу відчувають усі, це нормальна реакція психічно здорових людей на ненормальне становище навколо. Інша справа, як ми ставимося до великої кількості негативу: кричимо «Жах! Жах! Ой-ой-ой!» або опановуємо емоції та намагаємося справитися із негативом. Як краще це робити – «Металург» публікуватиме у серії матеріалів з порадами психолога нашого підприємства.
Мій сусід Дмитро разом із своєю родиною приїхав до Кривого Рогу з Херсонської області. Селище, де знаходиться їхній рідний дім, зараз нещадно обстрілюється окупантами. Дмитро розповідає, що їхній будинок теж зазнав руйнувань. Він знає про це, адже працює у державній службі з надзвичайних ситуацій і їздить у рідні місця на вахту – гасити пожежі та рятувати людей на лінії вогню.
Дмитро говорить, що навіть психічно сильній людині витримати побачене дуже важко. Психологічне напруження постійно відчувають і його рідні. Навіть тут, у тилу, люди не почуваються повністю у безпеці. Лунає тривога – і крилаті «залізяки» можуть прилетіти будь-коли і впасти будь-де. Тому Дмитро усіляко підтримує своїх рідних, дає слушні поради як не нервуватися, намагатися втримувати психічну рівновагу у «морі» негативу та тривожної інформації. Ці поради взяті із його власного досвіду, а також підказані психологами. «Головне, що ми живі, а з іншим завжди можна впоратись», – говорить він.
«Саме так і є, ми можемо і маємо навчитися опановувати свої переживання, уникати емоційних зривів, нападів паніки, страху, відчуття тривоги, коли здається «все пропало». В університетах нас не готували до життя в умовах війни, цю науку нам доводиться опановувати зараз. Тож, щоб вона стала для нас ефективною, ми пропонуємо серію корисних порад, які допоможуть впоратися з різними тривожними ситуаціями, – говорить психолог підприємства Олена Шевчук. – Ми дізнаємося, як тіло реагує на стрес та як ми можемо йому допомогти. Як краще зберігати ментальне здоров’я і не зашкодити собі, та багато іншого цікавого та корисного».
Починаємо вправи з дихання
За традицією, будь-яке нове починання ми здійснюємо з понеділка. Тож, щоб тримати емоційну рівновагу, залишатися спокійним, контролювати себе у важких та неприємних ситуаціях, приділіть увагу диханню 10-15 хвилин щопонеділка. А потім виконуйте одну з цих вправ протягом двох-трьох хвилин щоранку в інші дні.
Глибоко дихаємо
Глибоко вдихайте носом протягом п’яти секунд. Потім повільно видихніть через ніс протягом п’яти секунд. Зосередьтеся тільки на русі дихання. Під час вдиху діафрагма скорочується, втягуючи повітря в легені. Це допомагає розслабитися, знижує частоту серцевих скорочень, прискорює метаболізм та сприяє зниженню артеріального тиску.
Почергове дихання ніздрями
Зручно сидячи, покладіть ліву руку на ліве коліно, а праву – до носа. Після видиху закрийте праву ніздрю правим великим пальцем. Вдихніть через ліву ніздрю. Потім теж саме повторіть із правою ніздрею.
Почергове дихання ніздрями допомагає зменшити тривогу та відновити емоційну рівновагу. Практикуючи цю дихальну вправу вранці, ви зможете контролювати щоденні стреси та покращити увагу.
Підбадьорювальне дихання
Ця модель дихання зосереджена на вдиху носом і видиху ротом. Вдихання через ніс допомагає організму відфільтрувати пил або алергени і збільшує рівень кисню в легенях. Видих через рот дозволяє більшій кількості повітря виходити з вашого тіла і розслабляє щелепу і тіло.
Сядьте зручно, схрестивши ноги. Руки в кулаках, підняті біля грудей, під час видиху піднімайте руки в повітрі. Потім під час вдиху через ніс опустіть руки до рівня грудей.
Ця дихальна вправа прискорює частоту серцевих скорочень.
Його проклали учасники виставки «Кривий Ріг Мистецький?» організаторами якої стали 39.9gallery за підтримки Українського культурного фонду, ГО «Інститут розвитку Кривого Рогу» та Open Place.
Серед багатьох творчих доробок на ній представлений і триптих «Україні чавун, сталь, прокат» художниці Марини Довганич – її творче бачення відомої мозаїчної стели біля нашого підприємства, створеної у 1970-х роках ХХ століття.
Знак питання у назві
Ця культурна подія, яка пройшла у просторі «Дія Бізнес», об’єднала не тільки митців, а й тих, хто полюбляє творчість і вважає, що наше місто багате на обдарованих людей у багатьох галузях мистецтва.
Тому і знак питання у назві заходу – це не помилка, а прагнення організаторів виявити та відкрити маловідомий потенціал Кривого Рогу не лише як промислового гіганта, але й як центру сучасної культури та мистецтва в Україні. Судячи з великої кількості відвідувачів виставки та жвавого інтересу до творчих робіт, які тут представлені, такий потенціал в нашому місті є, і він величезний.
«Чи можна назвати промисловий Кривий Ріг мистецьким містом? Як багато тут мешкає художників та представників інших творчих професій? Що їх надихає, над чим вони працюють зараз і взагалі, чи цікавий їм Кривий Ріг як об’єкт дослідження? Цією виставкою ми проводимо своєрідне дослідження всього цього, намагаємося відповісти на ці та багато інших питань. Спираючись на численні позитивні відгуки перших відвідувачів – тема дуже цікава людям. Саме творчість допомагає нам відкривати щось нове навколо себе або дивитися на звичні речі з іншого, подекуди кращого боку. А ще мистецтво допомагає знайти однодумців і, можливо, запроваджувати нові творчі проєкти», – сказала Катерина Левченко, засновниця 39.9gallery.
На виставці представлено більше 25 робіт художників та фотохудожників із Кривого Рогу, Харкова, Києва, Вишгорода, Одеси. Участь у проєкті взяли митці Іванна Єфремова, Женя Лаптій, Марина Довганич, Юрій Кручак, Данило Ковач, Сергій Дєдушев, Олена Джуріна, Олексій Проценко, Олег Путрашик, Роман Михайлов, APL 315, Марина Чайка, Ех Настя, Єгор Гриб, Терра Нейдорф, Ренато Ортіс, Богдан Шиптенко, Keser One, Микита Токарчук, Ксенія Ромащенко, Ксенія Костянець, Вікторія Розенцвейг, Андрій Сафронов.
У своїх роботах вони відобразили своє бачення промислового Кривого Рогу, реакцію на війну, події та емоції, які ми зараз переживаємо.
Триптих на честь металургів
«А ось щось дуже знайоме. Ти ба, так це ж зображена наша мозаїчна стела, та ще й у трьох картинах!» Раз у раз лунали такі відгуки відвідувачів виставки. Люди підходили ближче до картин, роздивлялися їх, фотографували та робили селфі на їхньому фоні.
Авторка триптиху – сучасна художниця з Київщини Марина Довганич. Свої роботи вона назвала «Україні чавун, сталь, прокат».
«Я звернула увагу на «АрселорМіттал Кривий Ріг» тому, що мене дуже вразила екскурсія підприємством, на якій я побувала ще до війни. Я відвідала коксохімічне, доменне, сталеливарне, прокатне виробництво. Нічого подібного я до цього не бачила, – сказала Марина Довганич. – Саме тоді я і звернула увагу на мозаїчну стелу, адже мене дуже цікавить тема радянської мозаїки. Так, зараз це об’єкти декомунізації, тому і ваше підприємство закрило його банером. Зараз ця тема ще більше загострилась через російську агресію. Але водночас стела та інші подібні об’єкти є нашими історичними пам’ятками, тож згодом усім нам треба буде розробляти методи роботи з ними. За фахом я архітекторка-художниця, закінчила Київську академію образотворчого мистецтва, тож також буду докладати до цього і свої зусилля».
Марина Довганич розповіла, що бажання відтворити сюжет мозаїчної стели на полотні у неї виникло під час війни, коли стела вже була закритою патріотичним банером. Тож працювати довелося за старими фотографіями. У своєму триптиху вона зберегла основну композицію стели – людей-представників різних металургійних професій. Але сюжет представила без радянських наративів і пропаганди, без яких, як відомо, раніше нічого не обходилося.
«А ще у своїй роботі я хочу сказати про те, що металургію на Криворіжжя принесли не більшовики, вони тільки присвоїли собі ті наробки та заслуги, які були досягнуті іншими поколіннями, – продовжує Марина Довганич. – І друге: велетенський завод будувався під час голодомору, перший чавун було вироблено саме у 1934 році – піку голодування людей. Раніше я на це чомусь не звертала увагу, а потім усвідомила. Все це я вирішила відобразити у своїй роботі. Я хочу донести до людей правду про минуле і при цьому зберегти все краще, що відбувалося за тих часів».
Про Кривбас та червоних собак
Як розповіла Марина Довганич, з Кривбасом вона познайомилася у 2020 році, коли почала співпрацювати з 39.9gallery. Художниця закохалася в наше місто і часто приїжджає сюди за натхненням. У неї багато робіт на тематику Кривого Рогу, вона створила навіть анімаційний фільм про наше підприємство. Він про робочий день на заводі і має назву «12 годин зміна».
Марина Довганич
«Кривий Ріг – це велике, цікаве, зелене місто, з надзвичайно талановитими людьми, з особливою атмосферою, тут якась інша, позитивно заряджена земля. В цьому я неодноразово пересвідчувалася на власному досвіді і спростувала чимало стереотипів про Кривбас, – усміхаючись, говорить Марина. – Один з них – про червоних собак. Я захотіла на власні очі їх побачити. Це було взимку, з міста, де живу, я спеціально взяла із собою велосипед, щоб спокійно поїздити і пошукати. Я їздила по місту цілий день, а собаки мені попадалися лише звичайні: коричневі, чорні, білі. В останній день свого перебування у місті я вирішила поїхати до червоного озера, що поблизу санаторію-профілакторію Джерело. Сніг, крига, холодний вітер, а я шукаю червоних собак. Ну не було їх там. Я вже зневірилася і вирішила припинити пошуки. І тут біля мене нарешті пробігла червона собака, її лапки та хвостик були у руді. Тоді я зрозуміла, що червоні собаки таки є, але їх дуже мало. А міф про те, що тут все навколо червоне, то лише міф».
Виставка, яка відкрилася у Кривому Розі в останній день вересня, працюватиме до кінця жовтня. Тож у всіх мешканців міста є можливість побачити триптих Марини Довганич та інші картини на власні очі.
Адже у нього довга «рука»-стріла, збільшена маневреність та великі робочі можливості.
Мова йде про новенький завантажувач Manitou 741, який у межах заходів з охорони праці був придбаний для завантажувально-розвантажувальних робіт управління складського господарства та підготовки виробництва.
«Погляньте, який красунчик! Навіть не сподівалася, що він буде таким ефектним. А коли поближче з ним познайомилась, то була приємно вражена його силою та можливостями. Тепер за його допомогою будь-який вантаж можна буде легко діставати навіть з великої глибини або якщо ТМЦ «сховалися» у найдальший куток», – з усмішкою говорить водійка завантажувача Наталя Куляміна, яка керуватиме новенькою технікою.
Щодня на склади управління складського господарства і підготовки виробництва надходять різноманітні вантажі. Вони приїжджають у причепах великовантажних автомобілів, морських контейнерах, які мають чималу глибину – 20-40 футів. Тож при розвантажуванні до них ще треба дотягнутися.
Існуючий автопарк завантажувачів впоратись з таким завданням не в змозі. Щоб дістатися до вантажу, який розташований глибоко у причепі, працівники були вимушені підтягувати ТМЦ до краю канатами, а вже потім вивантажувати їх. Це було небезпечною операцією, адже канат міг розірватися, а вантаж – не втримати рівновагу. На цю проблему звернув увагу Рустам Ісмаілов, заступник директора департаменту (охорона праці) департаменту з охорони праці та промислової безпеки та ініціював придбання сучасного завантажувач Manitou 741. Основна «фішка» цієї спецтехніки – це телескопічна стріла, яка може висуватися на 7 метрів, тобто, дотягнутися до будь-якого «глибокого» вантажу. Стріла оснащена ківшом та спеціальною вилкою для підхватів піддонів або паків з різним вантажем.
«Ми продовжуємо покращувати умови праці в нашому підрозділі та робити їх безпечнішими, – говорить Інна Фещенко, начальниця управління УСГ і ПВ нашого підприємства. – Технічні можливості нового завантажувача дозволяють не тільки з легкістю діставатися до важкодоступних місць складування ТМЦ, а й вивантажувати сипучі матеріали, адже техніка оснащена ківшом. В цілому на балансі УСХ і ПВ знаходяться 15 автозавантажувачів різної вантажопідйомності. Поповнення нашого парку такою сучасною спецтехнікою дозволить успішно виконувати роботи і, головне, робити це зручно, надійно та безаварійно».
Вантажопідйомність Manitou 741 становить 4 тонни. Він легко маневрує, має високу прохідність, навіть на нерівних поверхнях не втрачає своїх основних робочих функцій.
«Завантажувач має автоматичну коробку передач, зручне управління та комфортні умови для водія, – продовжує Наталя Куляміна. – У кабіні встановлено панорамне вікно з решітками від сонця, антивібраційне крісло, яке можна регулювати під зріст та вагу водія, кондиціонер, який створить прохолоду влітку, обігрівач, що зігріє в холодну пору року. Коли я тільки поглянула на цей завантажувач, то одразу зрозуміла, що працювати на ньому буде зручно та безпечно. Я вже багато років працюю на завантажувачах, знаю їхні можливості. Ця ж техніка – це нова сторінка у моїй практиці, і я впевнена, ми потоваришуємо та плідно працюватимемо».
В агломераційному цеху № 3 капітально відремонтували галерею № 18, якою транспортується концентрат, необхідний для виробництва агомерату.
Ремонт галереї здійснили в рамках заходів з охорони праці, спрямованих на своєчасне попередження небезпечних ситуацій. Справа в тому, що ця галерея почала експлуатуватися ще на початку 1960-х років разом із пуском в роботу агломераційного цеху № 3. Поточні ремонти на ній проводилися, але через поважний вік галерея потребувала більш кардинальних змін. Тож, щоб попередити її руйнування і падіння людей з висоти (що є одним із так званих чотирьох ризиків-«кілерів» ), галерею вирішили капітально відремонтувати. На це наше підприємство скерувало понад 11 млн грн.
«Ця галерея є стратегічно важливою для виробництва. Нею за допомогою конвеєрного транспорту концентрат подається зі складу рудозбагачувальної фабрики № 1 до агломераційного цеху № 3. Потім концентрат змішується з вапняком, паливом, рудою та застосовується у виробництві агломерату в агломераційних цехах №№ 1, 2. Якщо припиниться подача концентрату, то неможливо буде забезпечувати ці цехи шихтовими матеріалами», – сказав Віталій Книга, начальник АЦ № 3.
Довжина галереї становить 140 метрів. Розташована вона на висоті приблизно 5-7 поверхового будинку. Під час ремонту усі старі складові галереї були демонтовані. На ній встановили нові металоконструкції, бетонні опори, обшивку, дах. Роботи тривали три місяці. Їх здійснювали фахівці підрядної організації. Хід ремонту контролювали заступник начальника АЦ № 3 з механообладнання Андрій Болсун та провідний інженер з будівлі та споруд Сергій Тиква, керівництво підприємства.
Під час ремонту галереї
Під час ремонту особлива увага приділялася охороні праці, зокрема безпечній подачі концентрату, адже цей процес продовжував здійснюватися. Конвеєр додатково огорнули, щоб дозувальники АЦ № 3 та фахівці підрядної організації, які його обслуговують, були захищені від рухомих частин: роликів, стрічки, приводу.
Наразі відремонтована галерея № 18 стала більш надійною, безпечною та продовжує ефективно працювати.
«Це стосується відповідальності, професіоналізму та ставлення до роботи. А от щодо сировини, то саме вона має бути добре подрібненою та ще й потрібної фракції», – говорить про свою справу Андрій Рогалін, дробильник агломераційного цеху № 3. Цього року за робочі досягнення його було відзначено грамотою підприємства.
Основне завдання Андрія Рогаліна – контролювати обладнання, яке подрібнює вапняк для агловиробництва, а також використання потрібного для цього процесу палива. Найважливіше в цих процесах – чітко дотримуватися технології та не дозволяти зупинок обладнання.
«Серед основних інструментів – гвинти, ключі та власний досвід. Підтягуємо валки, закріплюємо їх, дивимося, як все працює, і контролюємо процес. Принцип роботи простий: чим ближче валки один до одного, тим менше фракція дроблення, чим відстань між валками ширша, тим фракція більша. Нам важливо, щоб фракція вапняку була 0-5 мм», – говорить Андрій.
В агломераційному цеху Андрій Рогалін працює вже 18 років. Влаштувався сюди після строкової служби в армії. Як каже Андрій, йому дуже хотілося самостійності, впевненості у собі, професійного розвитку. Все це давала йому робота. Та й гроші молодому хлопцю були потрібні, адже до Кривого Рогу він переїхав із селища Широке, тож треба було влаштовуватися на новому місці.
«Пам’ятаю, як третій аглоцех зустрів мене дуже жвавим виробництвом та дружнім колективом. Професії мене навчали дробильники Сергій Мартиненко та Олександр Пузик. Вони казали, що дрібниць у цій роботі не буває. Треба уважно стежити за роботою обладнання, щоб воно завжди працювало, як годинник. Це важливо для отримання потрібної фракції вапняку. Вже потім я навчився визначати якість роботи обладнання за розміром дробленого вапняку. Якщо він різної фракції, то щось іде не так і треба шукати причину», – продовжує Андрій Рогалін.
Окрема увага приділяється охороні праці, особливо це стосується правил робіт на висоті. Справа в тому, що Андрію та його колегам неодноразово доводиться підніматися до обладнання, яке розташоване на рівні 2-3 поверхів. Під час нічної зміни ця увага подвоюється.
«Саме у нічну зміну я збирався у день початку війни, – розповідає Андрій. – Почув вибухи, а потім прийшла звістка про наступ росіян. Як і в більшості людей, які виросли за мирних часів, у мене був шок, страх за свою родину, адже у мене зростають двійко синів – старшому Олексію 15 років, а молодшому, теж Андрію, буквально на днях виповнилося дев’ять. Дружина теж працює на нашому підприємстві кранівницею. Та я взяв свої емоції до рук і пішов на зміну А потім було, як і у всіх: допомога нашим та волонтерство. Я живу на Матрьонівці, це південна частина міста, саме з якої ворог і намагався прорватися до Кривого Рогу. А коли це йому не вдалося, то він спробував нас затопити. Коли росіяни поцілили по дамбі Карачунівського водосховища, в нашому селищі дуже піднялася вода, затопило одразу шість вулиць. Я постійно спостерігав за рівнем води, на щастя, до мого будинку вода не дійшла, люди ж тоді дуже постраждали він підтоплення.
Зараз ми переживаємо нелегкі, але історичні часи. На жаль, війна забрала багато людей, – говорить Андрій. – Попри все нам треба встояти, підтримувати свій моральний стан, а країну – своєю роботою. Нагорода підприємства стала для мене джерелом гарних емоцій. І справа не у самій грамоті, а в увазі до моєї праці. Добре знати, що вона важлива і цінується».
