Категорії
Новини

Агенти електробезпеки

Олександр впевнено підійшов до дверей і приклав пальця до біометричного зчитувача. Електроніка «думала» недовго – двері миттєво  відчинилися. Олександр – не банківський працівник, який хоче потрапити до сховища золотих злитків і не агент, що проникнув до офісу секретної спецслужби. Він – електрик дільниці дробильної фабрики «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Переважна більшість устаткування дробильної фабрики працює завдяки електричному струму. Це дробарки, що подрібнюють залізну руду, конвеєри, які її транспортують, а також живильники, електромостові крани, насоси та багато іншого. Електроенергія до агрегатів та механізмів надходить від устаткування, яке знаходиться в електроприміщеннях. Всього їх 30, сім з яких мають устаткування під напругою від 1000 до 6000 вольтів. Згідно з державними вимогами та корпоративними стандартами доступ до електроприміщень має бути закритим для сторонніх з безпекових міркувань. Туди можуть потрапити лише навчені фахівці з відповідними дозволами.

Як розповів заступник начальника ДФ з енергоустаткування Ігор Боярин, раніше електроприміщення зачинялися на звичайні замки з ключами, які зберігалися у приміщеннях електрослужби під контролем чергових електромонтерів. Наче надійно, але, як виявляється, можна й надійніше, й швидше, й зручніше.

«Серед найважливішого була потреба швидкого потрапляння ремонтних бригад в електроприміщення у разі потреби. Часто треба було йти в інший кінець цеху за ключем, та й у чергового є інша робота, крім видачі ключів. Тож цей процес тривав інколи 20-30 хвилин, а то й довше. Тож виробництво страждало з-за таких додаткових простоїв, – розповідає Ігор Боярин. – Але головне це безпека. Деякі бригади хитрили, наприклад, робили дублікат, щоб скоротити час на біганину за ключем. А потім дублікат втрачали, і до устаткування під напругою 6000 вольт могли дістатися сторонні: дехто з-за надмірної цікавості, а хтось і з надією поживитися за рахунок цінного електроустаткування. А це вже – загроза життю».

Замки та зчитувачі були встановлені у всіх цехових електроприміщеннях. Коло доступу обмежене. Фахівці чи ремонтні бригади, що отримали наряд-допуск, потрапляють у приміщення лише за допомогою відбитків пальців, пропуску, або мітки – спеціального чіпа.

 «Дані про особу, яка здійснила процедуру доступу, ідентифікується. Її дані, а також час входу й виходу фіксуються, заносяться до сервера та виводяться на екран у приміщенні електромонтерів ДФ, – пояснив електрик дільниці ДФ Олександр Очеретяний. – Це перевага перед звичайними замками. Ми контролюємо потрапляння та перебування у смертельно небезпечних зонах».

Раніше справжньою проблемою у цеху було так зване делегування ключа. Це коли працівник, що має право доступу, дає ключ або свій пропуск іншому, щоб той сам виконав роботу з електроустаткуванням. Але ж недаремно найнебезпечніші роботи мають виконувати досвідчені, або ж особисто контролювати їх. А зараз таке не проходить, бо відбиток пальця унікальний, та й пропуск ніхто не дасть, бо відповідальність буде на ньому особисто.

Система показала себе якнайкраще, тому було вирішено розповсюдити її на допуск до складських приміщень. Там зберігаються запчастини, матеріали та інші необхідні для роботи товарно-матеріальні цінності (ТМЦ). Там, де йдеться про доступ до ТМЦ, надзвичайно важливо обмежити доступ сторонніх, мати інформацію про людей, що заходять до приміщення та можливість швидко туди потрапити, бо швидкість доставки запчастин безпосередньо впливає на швидкість ремонтів, а остання – на продуктивність роботи.

«Наші працівники разом з підрядниками ремонтують трубопроводи, насоси, виконують заміну запірної арматури, вентилів, прокладок тощо, і все необхідне зберігається у складських приміщеннях, говорить механік дільниці сантехніки ДФ Сергій Шемет. – Нерідко ремонтувати треба терміново. Тож швидкий доступ надзвичайно важливий, що забезпечує нова система. Дуже добре, що доступ мають лише перевірені надійні люди. Це захист наших ТМЦ і гарантія того, що ремонтники своєчасно отримають підготовлені до установки складові.

«А що ж якщо вимкнеться струм?» – спитаєте ви. І це питання особливо актуальне. Ігор Боярин пояснив, що кожен зчитувач під’єднано до «безперебійника», тож у разі блекауту устаткування працюватиме ще кілька годин, що гарантує захист приміщень та можливість потрапити до них всім, хто має доступ.

Категорії
Наші люди

Спорт без «відмазок», або чемпіон працює поруч

Артем Придатко працює в коксовому цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» машиністом коксових машин. Це нелегка робота у майже екстремальних умовах, пов’язана з високими температурами, моментами важка фізично, бо машиністи не лише керують коксовими машинами, а ще й чистять їх та прибирають просипи коксу на виробничих майданчиках. Дві зміни – денна й нічна, а потім два дні поспіль заняття силовим видом спорту у спортзалі. Як Артемові вдається це поєднувати, та ще й перемагати в змаганнях?

«Не треба придумувати для себе «відмазок» – це найголовніше, – говорить Артем. – Коли чую, що хтось розповідає, що у нього немає часу, енергії чи ще чого, то у мене на це є особиста історія. Колись я працював дверевим, а це стовідсоткова важка фізична робота. Причому працював у найжорсткіші зміни: чотири з ранку, потім з 15:00, а за ними чотири нічних. Так от, я встигав тренуватися, змагатися, виборювати нагороди. Тож час завжди можна знайти. А щодо енергії, то їх немає у того, хто лежить на дивані й нічого не робить. Тож для людей без серйозних захворювань – справа не у відсутності часу чи сил, а у відсутності бажання».

Силовим спортом Артем почав займатися у 22 роки. У дитинстві він хотів стати футболістом, тренувався, змагався. Його тато, Олександр Олександрович, працював на коксохімі, у першому коксовому, але не зважаючи на важку роботу, знаходив можливості потягати гантелі та еспандери, попідтягуватися, побігати, і залучав до цього малого Артема. Хлопець зростав, закінчив школу, вивчився у технікумі, а потім прийшов на коксохім, спочатку підрядником.

«Я дуже хотів перейти з підрядників у коксовий цех, але тоді це було складно, – згадує Артем. – Але я робив спробу за спробою, і пройшов відбір. Був такий радий, наче виграв мільйон! Незабаром всі знали про мій успіх. Спочатку був дверевим. Отоді-то мене й потягло на силовий спорт. Вибрав паверліфтинг. А точніше, одну з його дисциплін – жим лежачи. Тренувався сам, але розумів, що якщо хочу значних результатів, то без тренера ніяк. І от на одному зі змагань я познайомився з Віктором Курочкіним. Це легендарний тренер, який виховав багатьох спортсменів, серед яких – чемпіони України, Європи, світу. Спортсмени вважають його хрещеним батьком криворізького паверліфтингу. Я почав тренуватися під його керівництвом. І зразу ж, через кілька тижнів зміг впоратися з вагою 100 кг, яка мені довго не давалася».

Артем почав експериментувати з екіпіровкою, спробував жати штангу у спеціальній майці для паверліфтерів, а потім зі спеціальними петлями. Вони додають додаткової сили, що виштовхує штангу, а також захищають від травм. Пік фізичної форми припав на 2019 рік. Саме у тому році він став чемпіоном України, а потім ще й виграв Кубок України з рекордними для себе 250 кілограмами, хоча сам тоді важив менш ніж 95. А далі почалася пандемія, змагань стало менше, а згодом – повномасштабне вторгнення.

«То був шок для всіх, – згадує спортсмен. – Понад місяць я взагалі не ходив до спортзалу, не міг себе змусити. Але поступово повернувся до занять. Є шалене бажання знов брати участь у змаганнях і перемагати. Тож я почав підготовку до чемпіонату України, що пройде за пів року. І взагалі спорт – це чудово. Він мотивує до позитивних змін. Наприклад, коли я почав займатися паверліфтингом, то зовсім зав’язав з алкоголем, відтоді – ні грама. Палити? Я ніколи й не палив. Дієти особливо не притримуюся, їм все, що готує дружина Катя, а готує вона чудово. Лише намагаюся вживати більше білків.

Гарна фізична форма допомагає у роботі. Тож плюсів багато. А ще намагаюся бути гарним прикладом для синів. Молодшому, Давід, лише три місяці, а от старший, Максим, вже дорослий – 11. Нещодавно до мене підбігає  товариш сина і питає: «А це правда, що ви – триразовий чемпіон світу з армреслінгу?» Я ледь не засміявся, але стримався. Ну хай Макс трішки перебільшив мої спортивні звитяги, але схоже, що він поважає татка-спортсмена. До речі, син також не пасе задніх: займається футболом, їздить на змагання. Вочевидь, і мій приклад впливає на серйозність його ставлення. І це чудово! Хай хлопці тренуються. Футбол, паверліфтинг, та хоч фігурне катання… Головне, щоб не алкоголь та інша гидота».       

Категорії
Новини

Небезпеку блокуємо – спокійно працюємо

26 листопада в «АрселорМіттал Кривий Ріг» було проведено тренінг під егідою Федерації  роботодавців України та Держпраці  на тему:  «Блокування, маркування та перевірка джерел небезпечної енергії».

У тренінгу взяли участь начальники та заступники начальників основних виробничих цехів підприємства, співробітники ARMP, фахівці департаменту з охорони праці та промислової безпеки, працівники інших підрозділів. На заході також були присутні представники Держпраці. Метою тренінгу було: оновити та поглибити знання учасників відповідно до  корпоративного стандарту  з блокування та маркування джерел небезпечної енергії, ознайомити з сучасними засобами та технічними рішеннями для підвищення ефективності LOTO/LOTOTO, напрацювати рекомендації щодо вдосконалення наявної системи блокувань на підприємстві.

Вітаючи учасників тренінгу, заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Євгеній Шидловський наголосив: «Тема ізоляції та блокувань є однією з ключових. Від того, як правильно та дисципліновано ми виконаємо ці кроки, напряму залежить найцінніше – життя й здоров’я людей. Помилки при ізоляції небезпечних енергій – серед головних причин важких інцидентів у промисловості, і наша задача – зробити так, щоб жодна робота не починалася, поки енергія не ізольована цілковито та надійно».

Тренінг проводив знаний фахівець у своїй галузі, координатор Європейської асоціації з охорони праці Роман Гогон. Раніше під його головуванням подібні тренінги проходили у багатьох відомих українських та міжнародних компаніях, тож по завершенню заходу дуже кортіло почути його думку про рівень нашого підприємства що до знань, вмінь, та й системи ізоляції і блокувань взагалі. Але поки збережемо інтригу.

А почалося все з…мультфільму. І він був не про те, як кіт ганяється за мишеням чи вовк за зайцем, а саме про блокування та ізоляції. Не дарма кажуть, що у кожному дорослому десь глибоко всередині є дитина. Мабуть, саме її тренер хотів пробудити у солідних начальниках, і у нього вийшло! На емоціях учасники тренінгу увімкнулися в роботу, і вже за кілька хвилин наперебій коментували помилки героїв мультика під час блокування небезпечного устаткування.

Також присутні заслухали Голову підкомітету з впровадження корпоративного стандарту з блокування та маркування джерел небезпечної енергії  на нашому підприємстві, директора коксохімічного виробництва Миколу Галушкіна. Він повідомив, що наразі система LOTO працює в усіх підрозділах підприємства, а в 15 пілотних підрозділах вже впроваджується “SAP Safety”, завдяки якій здійснюється формування та видача документів з безпеки за допомогою системи SAP. Використання системи LOTO дозволяє надійно заблокувати небезпечні енергії. У впровадженні ми спираємося на досвід деяких інших підприємств корпорації, зокрема, нашого бразильського підприємства. На підприємстві налагоджено навчання з цього напрямку, як для штатних працівників, так і для робітників підрядних організацій. Микола Галушкін побажав всім безпечної та безаварійної роботи.

Теоретичний блок навчання пройшов динамічно. Але ж практика цікавіша! І всі поїхали до тренінг-центру «АрселорМіттал Кривий Ріг». Там кожна з команд, на які заздалегідь були розділені учасники, отримала завдання надійно заблокувати перед ремонтом, а після його завершення безпечно відновити роботу певного устаткування: верстата, конвеєра тощо. Працювали завзято! Моментами не погоджувалися одне з одним, і навіть з тренером. Наполегливо та аргументовано доводили свою думку. Було дуже цікаво та емоційно. А коли обладнання умовно заблокували, відремонтували та знову пустили в роботу, то поїхали підбивати підсумки. А нам цікавою була думка людей:

В.о. заступника відділу з питань безпеки праці південного регіону управління інспекційної діяльності у Дніпропетровській області Оксана Погоріла: «Ми обома руками за превентивні заходи, які запобігають травмуванню. Дуже вдячні за запрошення на цей тренінг. У живому спілкуванні працівники отримують більше корисної інформації, яка відкладається на майбутнє, і вони можуть її використовувати під час виконання робіт».

Заступник начальника блюмінгу з електроустаткування Володимир Сабат: «Система LOTO для нашого цеху дуже актуальна. Крани, рольганги, водо-, паропроводи, вентилі та багато іншого устаткування. На кожну одиницю обладнання розроблені карти блокування небезпечних енергій. Те, про що говорили сьогодні, для нас не нове. Знання та вміння важливо закріпити, систематизувати. Перевірено – LOTO працює на практиці. Там присутнє фізичне блокування. І навіть якщо хтось спробує увімкнути рубильник, коли цього не можна робити, у нього все одно нічого не вийде».

За підсумком навчання працівники отримали відповідні сертифікати. Але ж всіх цікавило, як ми виглядаємо серед інших підприємств, з якими тренерові Роману Гогону довелося попрацювати. Хвалити завжди приємніше, ніж критикувати, тож Роман не приховував емоцій. Він сказав, що дуже здивований. Причому здивований приємно. Загальний рівень, на якому ми знаходимося щодо впровадження LOTO – достатньо високий. І це попри наші масштаби та чималенький вік комбінату. Бо, як правило, чим масштабніше підприємство і чим воно, скажемо, досвідченіше, тим важче впроваджувати сучасні системи, тим складніше перебудовувати психологію людей. Тож робота нашою командою робиться величезна, і результати вражають. Роман побажав нам не збавляти темпів, і це обов’язково дасть результати щодо досягнення нульового травматизму.

Категорії
Новини

Кран-стронгмен «качає» залізо

У ремонтному цеху гірничого департаменту з’явився новий козловий кран, використання якого зробило переміщення вантажів безпечнішим.

Проєкт із заміни крана реалізовано в рамках роботи над досягненням рівнів корпоративних стандартів FPS з охорони праці. Впроваджувала його  команда на чолі з провідним інженером управління реалізації проєктів ГД Любов’ю Євсєєнко. В уяві багатьох людей замінити кран дуже просто: демонтувати старий кран, купити новий, встановити, запустити і все. Але насправді заміна такого потужного устаткування, робота якого ще й таїть небезпеку для людей, які ним керують або працюють поруч, – справа клопітка і довготривала.

«Такі крани не купиш у магазині чи на ринку. Їх виготовляють індивідуально під потреби тих, хто буде ними користуватися, говорить Любов Євсєєнко. Спочатку ми разом з експертами з ремонтного цеху прописали, що за устаткування їм необхідне. На основі цього було виготовлене креслення, описані параметри майбутнього крана. Потім була робота з підприємствами, які здатні виготовити такий кран якісно, відповідно до стандартів та у терміни, які нас задовольнили б. З кількох варіантів вибрали той, що найбільше відповідав критеріям. Почалася робота з виготовлення обладнання».

Начальник РЦ ГД Ігор Малий високо оцінив роботу підрядників, які виготовляли кран, а потім брали участь у його монтажі та налаштуванні.

«Наш цех виконує роботи з ремонтів та виготовлення металоконструкцій, запчастин, вузлів, механізмів. Такий кран нам був дуже потрібний. Він став на заміну старенькому, роботу на якому вже не можна було вважати безпечною. А ще була нагальна потреба у потужнішому обладнанні, каже Ігор Малий. Старий кран мав вантажність 5 тонн. Але за останній час ми стали частіше працювати з масивнішими виробами та матеріалами. Наприклад, грохот для дробильної фабрики важить близько 11 тонн. Тож ми не могли виконувати ремонтні роботи на нашому відкритому майданчику, бо кран був слабеньким. Такі важкі вироби доводилося розвантажувати у нашому закритому виробничому приміщенні, де маємо 15-тонний кран. Поступово це приміщення наповнювалося отаким важким залізяччям, що почало створювати небезпеки для людей, які там працюють і пересуваються. Зараз це питання знято, основні вироби та матеріали розвантажуються на відкритому майданчику».

Ігор Малий зазначив, що підрядник – Київський завод підіймально-транспортного обладнання – виготовив кран швидко, якісно, відповідно до наших вимог, серед яких у пріоритеті – вимоги з охорони праці. Це підтвердив і начальник відділу з охорони праці гірничого департаменту Юрій Духов.

«Це дійсно важливий крок до досягнення необхідних рівнів стандартів FPS, – пояснює Юрій Духов. – Новий кран має кінцеві вимикачі, які автоматично вимикають устаткування, коли крановий візок або колеса, якими кран переміщується рейками, опиняються біля межі небезпечних зон. Крюк має запобіжний механізм, який реагує на перевантаження і також автоматично зупиняє роботу. Керувати краном можна не лише з кабіни, а дистанційно з майданчика, до речі, огородженого для запобігання падіння. Подібну огорожу має й майданчик вгорі, який використовується для обслуговування. На дистанційному пульту керування та на пульту в кабіні є кнопки аварійної зупинки, якими може скористатися машиніст, якщо помітить небезпеку. Це все зменшує ризики при виконанні вантажних робіт».

Разом з краном замінили ще й рейковий шлях, яким він рухається. Машиністка кранів Юлія Кміт працює в цеху вже 18 років. Їй подобається ця робота. Вона вже мала змогу оцінити переваги нового обладнання.

«Раніше я працювала на колишньому п’ятитонному крані, тож є з чим порівнювати. Новий кран має дуже комфортну кабіну з кондиціонуванням, обігрівом, можна задати температуру, яка влаштовує. Хід плавний, є можливість дистанційного керування. Працювати стало комфортніше та безпечніше».

Категорії
Наші люди

Дорога з війни

У січні 2024 року він знов повернувся за свій пульт, у своє крісло машиніста дистрибутора, змінивши військову форму, яку вдягнув на початку березня 2022 року, на спецодяг металурга «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«З початком повномасштабного вторгнення я пішов до військкомату. Мені сказали, що у моєму військкоматі вже нікого не беруть, всіх відправляють додому, бо добровольців було більш ніж достатньо. Тож я поїхав до Центрально-Міського, де ще був шанс потрапити до лав Сил оборони, – каже Руслан Сафаров. – З військкомату мене направили знову в цех, бо я був заброньований, тож треба було відкріплення. Спочатку мене зарахували до роти охорони, хоча строкову службу багато років тому служив механіком-водієм самохідної гаубиці. Ми навчалися, тренувалися, охороняли об’єкти, виїжджали разом з артилеристами у район  Широкого та на Херсонський напрямок, допомагали роздавати «подарунки». Треба було швидко підготуватися, провести стрільбу, а потім чимдуж звертатися, щоб не встигла прилетіти відповідь. А згодом мене перевели до 92 бригади».

Так металург Руслан Сафаров став бійцем штурмової бригади. Взагалі-то у його трудовому житті було кілька кардинальних змін. На комбінат він прийшов слюсарем з ремонту електромостових кранів першого блюмінгу. Потім став майстром, а згодом механіком. Коли блюмінг-1 вивели з експлуатації, Руслан перевівся механіком до конвертерного цеху. А одного разу він вирішив з ремонтника перекваліфікуватися на технолога. Він став машиністом сталевоза. Саме машиніст сталевоза, сталевар та машиніст дистрибутора – це основні робітничі професії, які беруть участь у виплавлянні сталі в конвертері.

«У мене було бажання стати машиністом дистрибутора. Робота дуже відповідальна, яка вимагає неабиякого професіоналізму та цілковитої концентрації, але й дуже цікава. Саме машиніст дистрибутора керує конвертером, кисневою фурмою та іншим устаткуванням, – пояснив Руслан Сафаров. – Я звернувся до начальника відділення конвертерів Володимира Сінченка. «Зможеш?», – спитав він. «Зможу!» – відповів я. І почалося ще одне навчання. Вчив мене досвідчений машиніст Микола Спіцин. Згодом я став до роботи. Мені вона подобається. Якщо все йде за планом, то зміна пролітає, як мені здається, за п’ять хвилин. Плавка за плавкою. Вони різні. Тож робота ненудна і надзвичайно динамічна».

Виробниче приміщення машиніста дистрибутора дещо нагадує центр керування зорельотом. Кілька великих моніторів, на які виводяться всі основні параметри процесу виробництва сталі. На панелі – безліч кнопок, важелів, перемикачів. І все це та багато іншого необхідно було опанувати за лічені місяці. Руслан впорався. І ось знов інша, не менш важлива та важка робота – солдата штурмової бригади.

«Бригада була дислокована на Харківському напрямку, – згадує Руслан. – Доводилося воювати і навчатися одночасно. Якісь знання та вміння збереглися ще зі строкової. З «нуля» вивчали легендарні «Джевеліни». Тривала серйозна медична підготовка, адже головне – це зберегти життя. Напочатку доводилося воювати екзотичною зброєю, такою, як ручний кулемет Дехтярьова. А ще був у нас знаменитий кулемет «Максим», який встановили на нашому «Фольксвагені». До речі, він стріляв доволі влучно. Війна – це смерті, поранення, і я не раз був свідками цього горя. Було таке, що виводили групу наших бійців з оточення. Наш підрозділ складався з добровольців. Всі хлопці знали, чому вони тут і за що борються. З багатьма я й зараз підтримую зв’язок. Поряд з нами билися бійці «Кракена», іноземного легіону, 22 бригади та інших підрозділів. Обстріли, бомбардування, штурми – то все не для тих, у кого слабкі нерви. Але найтяжчою була тиша, в’язка, тривожна, моторошна. Тоді не знаєш, чого чекати…».

 На початку повномасштабного вторгнення дрони ще не були таким масовим та досконалим знаряддям вбивств, як зараз. Але саме вони нанесли той страшний для Руслана удар. Скинута з безпілотника граната розлетілася на тисячі осколків, і нашого героя було важко поранено. Це сталося 21 грудня 2022 року. Потім були операції, тривале лікування та реабілітація. З особливим теплом та вдячністю він говорить про дружину Вікторію, яка гаряче підтримувала його: й коли воював, і коли лікувався. Вона й зараз є його надійною опорою. Після реабілітації Руслан Сафаров повернувся до свого цеху. Зараз він знову за пультом керування конвертером. Бажаємо Руслану міцного здоров’я та успіхів у роботі, яка йому до вподоби!

Категорії
Наші люди

Нагорода за шандори та «соточка» на… велосипеді

Нещодавно наше підприємство відзначало 20 років «АрселорМіттал» в Україні. Серед нагороджених до цієї дати – інженер-конструктор ремонтного цеху гірничого департаменту Євген Калабін. Його нагородили грамотою виконкому Криворізької міської ради.

На початку повномасштабного вторгнення рашисти намагалися здійснити черговий масштабний теракт – знищити ракетами ділянку дамби Карачунівського водосховища, поховавши таким чином значну частину Кривого Рогу під водою. І це їм майже вдалося, але на заваді стали самі ж криворіжці, серед яких був Євген. Пробоїну швидко засипали щебенем та іншими матеріалами, в чому взяли активну участь працівники нашого підприємства. Але без металевих шандорів – скелету дамби – ця конструкція довго б не протрималася. Виготовити шандори взявся наш Ливарно-механічний завод. Спочатку треба було зробити детальні креслення металоконструкцій. До роботи стала група конструкторів «ЛМЗ», серед яких були Олексій Усач, Людмила Кадченко, Андрій Тимофєєв, Володимир Тищенко та вже відомий нам Євген Калабін.

«Якщо відверто, то конструктором я став випадково, – усміхнувся Євген. – Після школи не дуже уявляв, на кого буду вчитися. Як то кажуть, всі побігли і я побіг… Тобто на інженера-механіка пішов за компанію. А вивчившись, став працювати інженером-конструктором центральної об’єднаної лабораторії автоматизації та механізації нашого підприємства. І ось 18 років як я – конструктор. Вже тоді креслення, а точніше, кресленики робили не на папері, а на комп’ютері. ПК не вистачало, і я пару тижнів чекав, поки отримаю можливість повноцінно працювати. І дочекався. Саме на комбінаті я потрапив з теоретичного світу вишу у світ реальний. Наприклад, крановий гак у підручнику. Ну гак то й гак, такий собі накреслений гачок, а коли я потрапив у розливальне відділення конвертерного цеху, то щелепа відпала – оце так гачок! Три моїх зрости!»

Наразі не залишилося цехів на мапі заводу, де не ступала нога Євгена Калабіна. Коли інженери-конструктори проєктують металоконструкції, механізми, деталі, то вони їдуть у цехи й вивчають предмет на місці, спілкуються з цеховиками. Євген розробляв проєкти для всіх виробничих департаментів. Єдине, де йому поки що не довелося побувати – це в шахті, тобто спуститися під землю, хоча креслення для шахтоуправління він робив не раз.

«До роботи я став з цікавістю, я б сказав, з ентузіазмом, – продовжив Євген. – Для мене й зараз кожен новий проєкт – це цікаво, це виклик: від найпростішого, наприклад, кресленика для виготовлення елементарної шайби, до складного, як то оснащення для виготовлення водяного охолодження конвертера, проєкт якого я робив нещодавно. Часто ми маємо лише загальний кресленик, а вже на його основі виготовляємо кресленики для виготовлення окремих деталей. Добре, якщо той, загальний, у гарному стані, а якщо інакше – вмикаємо магію у своїх головах, тобто аналізуємо, домислюємо, докреслюємо. Приблизно так же працювали і над проєктом шандорів».

Євген згадує про ту роботу спокійно, без пафосу. Команда отримала термінове завдання. Зробити, як кажуть, «на вчора», бо всі розуміли, що час йде на дні, навіть на години. Десь знайшовся загальний кресленик шандорів, датований п’ятдесятими роками минулого століття і закипіла робота.

«Нас тоді залишилося небагато. Початок великої війни. Дехто з хлопців зразу пішов до військкоматів. Хтось виїхав з міста тощо. Над креслениками шандорів ми працювали не до 16:45, а поки не зробимо. Багато інформації отримували телефоном, бо кожного разу виїжджати на місце просто не було часу. Наша команда впоралася, що можна ще додати?» – скромно розвів руки Євген Калабін.

Євген каже, що зараз інтенсивність роботи зросла, замовлень у нього стало більше. Тож працюють конструктори у напруженому режимі. А щоб зняти ту напругу, у нього є улюблений велосипед.

«Ну якщо подивитися на мене, то спортсменом мене навряд чи назвеш, – усміхнувся Євген Калабін з самоіронією. – Хіба що шахістом. Але ж колись і у футбол грали, у волейбол, навіть якісь місця призові займали. Я був воротарем, бо на ворота зазвичай ставлять самого…нехудого, адже більше площі перекриває. Грав я за команду Ради молоді підприємства. З першого ж року пішов до тієї ради. То були чудові часи. Ми були юними й енергійними. Була своя команда КВК. Нашою фішкою були номери про комбінат. Тобто ті, хто не в темі, знизували плечима: «Про що вони?», а заводчани розуміли, сміялися, підтримували нас. А от велосипед у мене з’явився років 10 тому. «Замахався» я давитися у громадському транспорті. Мешкав на Ювілейному, і от 13 км туди, 13 додому стало нормою. А одного разу подумав: а чом би додому через п’ятий Зарічний не помчати? Так з’явилися «дальняки». Зараз можу інколи й «соточку» проїхати. Велосипед став частиною життя».

А з початком повномасштабного вторгнення ще одним напрямком у житті Євгена стало донорство. Він вважає, що зараз кожен українець має бути або на фронті, або для фронту. І здавати кров – це один з напрямків його діяльності для фронту. Таким чином Євген став у ряди тих, хто рятує життя. Він сам любить життя і є непереборним оптимістом.

«Оптимістом я був завжди, – каже Євген. – А зараз гумор та позитивне сприйняття життя допомагають особливо. Дехто навіть вважає, що я занадто оптиміст, коли немає особливих приводів для цього. А я відповідаю, що це моя реакція на стрес. Щоб там не трапилося, а я вірю в краще, і всім того бажаю».