Автор: Андрій

Категорії
Новини

LOTO: виграють всі

Сортопрокатний цех № 2 має успіхи у вдосконаленні застосування системи блокування небезпечних енергій LOTO, що робить ремонти безпечнішими та скорочує підготовку до них.

Прокатний цех – це комплекс складного й потужного устаткування (електричного, механічного, енергетичного) для виробництва металопрокату. Його елементи рухаються, обертаються за рахунок електроенергії. Трубопроводами до вузлів подаються енергоресурси. Для попередження запобігання аварійним зупинкам на прокатних станах регулярно проводяться планово-попереджувальні ремонти (ППР). Щоб заблокувати небезпечні енергії під час ремонтів, використовується система LOTO. Для більшої ефективності та спрощення її використання вирішили використати можливості системи SAP.

«Перед кожним ремонтом необхідно застосувати комплекс заходів з блокування/ізоляції небезпечних енергій для того, щоб випадкове вмикання струму, механічного устаткування чи подачі пару або іншого енергоресурсу під час виконання ремонтних робіт не призвело до трагедії, – розповідає менеджер ARMP Валентин Машошин. – Тож перед кожним ППР або іншим ремонтом визначалися ризики, точки їх блокування, ретельно планувалася взаємодія між ремонтниками електро-, енерго-, механослужб та підрядних організацій, які виконують роботи, довго оформлялися та складали наряд-допуски і дозвільні документи на паперовому бланку. Це займало багато часу, а так званий людський фактор безпеки не додавав, бо від помилки ніхто не застрахований. Тож було вирішено зібрати всю інформацію про ризики та способи їх блокування на всіх ділянках, створити бібліотеки (масиви електронної інформації) та помістити їх у систему SAP, де зберігається і трансформується інформація про роботу підприємства та його підрозділів».

Збір інформації стартував на початку минулого року. Працівники СПЦ-2 дослідили місця проведення планово-попереджувальних ремонтів від нагрівальних печей до ліній пакування, виявили і описали ризики, визначили точки та способи блокування небезпечних енергій. А їх колеги зі служби ARMP створили покрокові інструкції блокування небезпечних енергій для основних видів ППР і помістили потрібну інформацію до системи SAP.

«Зараз нам не треба перед кожним ремонтом наново вивчати ризики, визначати точки, способи і порядок блокування, – розповідає старший майстер з ремонту електроустаткування СПЦ-2 Олексій Тихомиров. – Дякуючи електронним бібліотекам в SAP ми, представники всіх ремонтних служб та підрядників, отримуємо чітко прописаний порядок дій – що, де і коли блокувати. Користуючись цією інформацією, представники різних служб встановлюють на відповідних місцях свої блокувальні пристрої і замки, і поки триватиме ремонт, вже ніхто не зможе відновити подачу електроенергії, газу, пару чи будь-якого іншого енергоресурсу, або увімкнути, наприклад, гідравлічне устаткування. Поки всі бригади не покинуть місце ремонту, а кожен з керівників ремонтних підрозділів (а якщо бригад небагато і вони невеличкі за чисельністю, то й кожен учасник ремонту) не зніме свій замок, електрик не зможе відновити подачу струму. Принцип «одна людина, один замок, один ключ» діє безвідмовно. Надійно на сто відсотків!»

Як розповів начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко, застосування автоматизованої системи підготовки до ремонтів за допомогою інструментів SAP SAFETY дозволяє скоротити час підготовки до ремонтів від кількох годин до години у середньому, що підвищує продуктивність роботи цеху за рахунок скорочення часу на ремонти.

«Але головне – це підвищення рівня безпеки для людей, – говорить Олександр Макаренко. – Ми починали з 80-ти одиниць устаткування. А зараз працюємо вже з понад 220 одиницями. Роботи зі створення бібліотек інформації в SAP вже завершені на 80 відсотків. Процес триває. Закуповуються додатково нові моделі блокувальних пристроїв для застосування LOTO в повному обсязі. Закуповуються принтери, за допомогою яких можна швидко роздрукувати дозвільні документи, які вже сформовані у SAP SAFETY. Не дивлячись на складні умови в наш час, пріоритетом номер один на нашому підприємстві залишаються безпека праці і життя працівників»

Категорії
Наші люди

Родинна концепція

Ольга вивчилася на швачку, але вирішила працювати на рудозбагачувальній фабрці.
«Професія швачки якось не вписувалася в нашу родинну концепцію, — усміхається сепараторниця Ольга Аврахова. – Батько, Іван Іванович, працював у мартені, а мама, Ніна Олександрівна, — у прокатному цеху. Тож з дитинства я чула розповіді про роботу на заводі.
Мені дуже подобалося слухати історії про людей залізної волі, людей зі сталі, які не бояться труднощів і важкої роботи».

Саме такі приклади надихнули її на вибір професії. На рудозбагачувальну фабрику №1 Ольгу привів її чоловік Сергій. Ольга запам’ятала 6 травня 2000 року на все життя. Це був її перший робочий день. «Спочатку був справжній шок, – згадує наша героїня.. – Все таке величезне! Крутиться, стукає, грюкає! Мабуть, якби того дня я самотужки знайшла вихід, то більше б у цех не повернулася. Але, якщо серйозно, колеги допомогли мені швидко подолати страхи. Професію сепараторника я опановувала з нуля, як то кажуть. Вчила мене досвідчена Оксана Юріївна Біньковська. Найважче було запам’ятати назви устаткування та його елементів. Наприклад, ванна у мене завжди асоціювалася з домашньою, а на дільниці сепарації є свої виробничі ванни. Або от барабан – не той, що паличками ритм вистукувати, а барабан сепаратора.Та вже за тиждень я впевнено називала все своїми іменами».
   

Ольга Аврахова керує устаткуванням для збагачення залізної руди. Вона стежить за якісною та безаварійною роботою сепараторів, які саме й збагачують залізну руду. На запитання, чи є ця робота фізично важкою, Ольга відповіла: «Мабуть, що так, але я звикла й майже не помічаю. Працювати мені комфортно, колектив чудовий. Збагачення руди – це командна робота. Машиніст млинів подрібнює руду, я займаюся її збагаченням, фільтрувальник фільтрує пульпу, оператор координує роботу всієї фабрики, начальник зміни організовує й керує процесами, а ремонтники обслуговують і ремонтують устаткування. Лише злагоджена взаємодія дає змогу отримати якісний концентрат».
   

Разом з Ольгою працює операторка пульта керування Оксана Макарова. Вона впевнена, що Ольга, як ніхто інший, заслужила найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість АрселорМіттал Кривий Ріг», яку їй вручили минулого року. «Оля сумлінна працівниця, – говорить Оксана Макарова. – Вона ідеально знає своє устаткування та технологічний процес і майстерно його веде. Але на цьому не зупиняється. Опанувала професію фільтрувальника й підміняє його, якщо виникає потреба. А ще вона може замінити операторів, тобто вміло координує роботу всіх дільниць. Ольга доброзичлива, завжди готова допомогти. З нею приємно працювати разом».
   

Вдома Ольга Аврахова полюбляє в’язати й шити – цьому її навчила мама. «Воно якось само собою вийшло, – згадує Ольга. – Мама займалася рукоділлям, а я завжди була поруч. Тоді вибір одягу в магазинах був небагатим, усе здавалося однаковим. А я завжди була вдягнена витончено та ексклюзивно завдяки маминим рукам. А ще мені подобається готувати для своїх хлопців. Вони у мене справжні гурмани й полюбляють різні смаколики. Родина моя золота! Сергій став для мене не лише чоловіком, а й наставником, коли я прийшла працювати на рудозбагачувальну фабрику. Старший син, Влад, працює на одній із криворізьких шахт, а молодшому, Максимові, вже чотирнадцять, він навчається в восьмому класі. Вони втрьох надихають мене, заряджають позитивом і дають сенс життю. Отримувати нагороди дуже приємно, і я впевнена, що саме підтримка родини багато в чому сприяла цьому. А ще хочу подякувати своїй бригаді. Я працювала на підміні й в інших змінах, тому знаю, що у нас усі бригади хороші. Але своя – найрідніша».

Категорії
Наші люди

Приємне замовлення

Заходжу до кабінету. Технологи Ливарно-механічного заводу зустрічають привітними усмішками. Над одним з робочих місць під стелею – яскраві повітряні кульки на честь дня народження. За столом з комп’ютером сидить сивочолий  пан з розумними проникливими очима. Усміхаюся йому, вітаємося, втаємничено неголосно кажу: «Вас замовили». Співрозмовник розуміє гумор, усміхається у відповідь, і мовить: «Ну що ж, сідайте, поговоримо».

Напередодні до редакції «Металурга» зателефонували працівники ЛМЗ і повідомили, що найдосвідченішому, найкваліфікованішому їхньому технологу Володимиру Демидову виповнюється 70 років, 25 з яких він пропрацював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» та на ЛМЗ. Він розробляє технології для цехів ЛМЗ, «АрселорМіттал Кривий Ріг». За його технологіями виготовляються вироби для сторонніх замовників, серед яких є й іноземні підприємства. І цей чоловік, як ніхто інший, заслуговує на те, щоб про його життєвий шлях, талант та сумлінну працю, надзвичайно корисну для підприємства, дізналося якомога більше людей. Бо хто ж тоді приклад, якщо не Володимир Олексійович? І з цим важко не погодитися.

ЛМЗ виготовляє або ремонтує деталі, вузли та інші вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. А провідний інженер-технолог Володимир Демидов разом з колегами розробляють технології для виготовлення виробів та ремонтів.

«Це виглядає приблизно так: я отримую креслення того, що необхідно виготовити чи відремонтувати, – почав Володимир. – Правильно прочитати креслення – це задача № 1. А далі ми готуємо детальні документи для того, щоб цей виріб виготовили якісно й швидко з урахуванням всіх вимог замовника, так би мовити – детальну покрокову інструкцію. В технології важливо зазначити все: матеріали та схеми їх розкрою, допуски, схеми з’єднань та багато-багато іншого. І тут дрібниць не буває. Помилка технолога дуже дорого коштує. Особливо, якщо це габаритні, матеріаломісткі вироби, такі, наприклад, як засипний пристрій для доменної печі або кесон для конвертерного цеху. На основі загального креслення технолог виконує креслення окремих деталей, з яких складається виріб. І ці креслення мають бути розгорнутими та деталізованими, щоб у цехах не витрачали зайвого часу на їх розшифровку».

Розробляти точні, чіткі технології, де все враховано, Володимиру допомагає майже 45-річний досвід. А до того, як стати технологом, він, тоді ще молодий слюсар, сам брав участь у виготовленні металоконструкцій.

«Після технікуму та служби у війську, під час якої працював на військовому заводі, я влаштувався в цех металоконструкцій одного з криворізьких заводів, – згадує Володимир, – то була серйозно школа. Я виконував роботи з підготовки деталей для виробництва металоконструкцій. За кілька років довелося опанувати різання металу, його згинання та ще багато різних операцій. Саме тоді я навчився працювати з прес-ножицями, верстатами для згинання металу, гільйотинними ножицями та ще з двома десятками видів устаткування. Тобто спочатку я застосовував виробничі технології, а вже потім став технологом, який їх розробляє. І така робота мені дуже подобається. На неї я йду із задоволенням!»

Різнобічний досвід допомагає Володимирові якісно й швидко виконувати виробничі завдання. А ще він впевнений, що без добре розвиненої просторової уяви гарним технологом не станеш.

«Коли я читаю креслення, які отримав від замовника, то у голові виникає вже готовий виріб, – говорить Володимир. – Він об’ємний, деталізований. Я можу уявити його з різних боків, під різними кутами. І лише уявивши це все і вивчивши технічні вимоги замовника, починаю розробку технології. Деякі вироби прості, а з іншими доводиться поморочити голову, Наприклад, нещодавно ми розробляли технологію виробництва патрубків для гірничого департаменту. Це виріб приблизно 2Х2Х2 метри з гнутими деталями, які ще й кріпляться одна до одної під різними кутами, ще й з нахилом. Довелося робити складне креслення у чотирьох проєкціях. Така технологія – непросте завдання, але цікаве».

Володимир зізнався, що він за те й любить свою роботу, що вона творча, постійно тримає мозок у тонусі.

«Колись послали мене у відрядження на Запорізький автозавод, – згадує технолог. – Цікаве було саме відрядження. Тоді «Таврії» вже почали випускати, а «Запорожці» ще продовжували виготовляти. Але сама робота мені здалася надто нудною. Конвеєри, серійне виробництво, все однакове. Мабуть, я не зміг би довго так працювати. У нас – інша справа. Є, звичайно, й типові вироби, але багато технологій, які розробляємо з нуля. Дуже цікава робота! Але все одно мозок потребує перезавантаження. Для цього я їду на риболовлю. Або у дворі біля будинку граємо з товаришами у шахи чи нарди. Тобто також робота мозку, але іншого типу. Інколи граю на гітарі. Ще молодим навчився. Але зараз не дуже часто, лише коли дружина Галина попросить».

А ще Володимир Демидов – щасливий дідусь. Він обожнює онучку Сашу і з самого її народження став ще й наставником.

«Мені дуже подобається займатися її розвитком. Я її навчав з самого малечку. Намагався зацікавити. Вже у три з половиною дівчинка могла читати, писати, рахувати, – розповідає Володимир. – Зараз вона єдина відмінниця у своєму восьмому класі! Моя гордість. Я навіть палити кинув завдяки онучці. 14 років тому пообіцяв доньці Каті, що як когось мені народить, то кину. Як зараз пам’ятаю: прокинувся 15 вересня 2010 року, дізнався, що народилася Саша, і відчув себе так, ніби ніколи й не палив. І до сьогодні – жодної цигарки. Мрію підтягти своє здоров’я, щоб ще порадуватися, як онучка успішно закінчить школу, а потім і виш, знайде хорошу роботу. Вона дуже талановита, у художній школі навчається».

Колеги надзвичайно поважають Володимира Олексійовича. За майстерність, професіоналізм, за величезний досвід, яким він щедро ділиться. «Він дійсно найкращий фахівець у своєму напрямку, – говорить начальник бюро ЛМЗ Олексій Ніколаєв. – Володимир стояв у витоків розробки програмного забезпечення, яке вже з десяток років допомагає нам швидше і точніше розробляти технології. З ним можна порадитися з найскладніших питань. Чудова людина, що ще додати?»   

Категорії
Новини

Аналізатори для кабінника-кантівника та його колег

На межі 2024-25 років для коксового цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» придбали 20 портативних газоаналізаторів для безпечної роботи у газових тунелях.

У газових тунелях коксових батарей прокладені трубопроводи, що подають коксовий газ на обігрів камер коксування, у яких безпосередньо виготовляють кокс. Це складна система труб, засувок та іншого устаткування, за яким треба наглядати, обслуговувати, ремонтувати, керувати подачею газу. Цей перелік робіт виконують тунельники, слюсарі, газівники коксових батарей і навіть кабінник-кантівник, який контролює автоматичне перемикання подачі газу з потоку на потік. Всі вони заходять в тунелі для виконання певних видів робіт. Також для організації роботи туди заходять майстри та начальники зміни. Всім їм необхідно контролювати наявність і концентрацію отруйних газів у тунелях, щоб не отруїтися.

«Загрозу життю становлять як сам коксовий газ, так і чадний газ, який виділяється у результаті згоряння коксового, – пояснює в.о. заступника начальника коксового цеху з газового господарства та обігріву Андрій Золотарьов. – В ідеалі – коли цих газів у тунелі по нулях. У певних концентраціях їх наявність допускається, але тоді працівники можуть знаходитися в тунелі чітко обмежену кількість часу. Ці норми чітко прописані у пам’ятці на вхідних дверях до тунелю. А концентрацію працівники визначають портативними газоаналізаторами. Раніше персональні аналізатори мали тунельники, газівники та слюсарі газового господарства. Інші ж користувалися черговим аналізатором, який знаходиться у приміщенні пульта управління. Але потреба у тому, щоб кожен, хто хоч якийсь час виконує роботи в тунелі, мав персональний прилад, була очевидною. Тож ми звернулися до провідного інженера з охорони праці, і департамент з ОП та ПБ нам допоміг».

Провідний інженер з охорони праці Володимир Бакуменко повідомив, що тепер персональні газоаналізатори мають також змінні майстри, начальники змін та кантувальники. «Всі прилади обов’язково повірені у «Держстандарті» і мають проходити щорічну перевірку, бо від точності їхньої роботи залежать людські життя, – говорить Володимир Бакуменко. – Ми разом з керівниками цеху слідкуємо за тим, щоб жоден працівник без аналізатора не заходив у тунель. Забезпечення кожного причетного персональним аналізатором – важливий крок до безпечної роботи».

Катерина Гарус працює тунельницею п’ять років. «Ми знаходимося у тунелі до 80 відсотків робочого часу, – розповідає Катерина. – Регулюємо подачу газу, слідкуємо за правильністю роботи рухомих механізмів, підтримуємо чистоту кранів і тунелю загалом. Наявність та концентрацію небезпечних газів нам необхідно знати, щоб своєчасно залишити тунель у разі небезпеки. За п’ять років моєї роботи тут випадки перевищення норм були, і саме газоаналізатор рятував мені життя».

Категорії
Разом з Україною

Захищене навчання

Учні Криворізької гімназії № 98 одними з перших у місті почали навчатися офлайн завдяки друзям з гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Влітку 2022 року керівництво дев’яносто восьмої гімназії звернулися до гірничого департаменту нашого підприємства з проханням відремонтувати бомбосховище для того, щоб бути готовими стати до офлайн-навчання. Гірники відгукнулися на прохання і вже у вересні гімназисти мали відремонтоване сховище. Ремонт зробили працівники ремонтного цеху ГД. Директорка гімназії Ірина Салащенко відзначила, що ремонтні роботи були зроблені швидко і якісно.

«Наша дружба з гірничим департаментом триває вже не один рік. Гірники приїздять до нас, вітають з Новорічними святами, привозять солодкі подаруночки. Наші дітки завжди чекають гостей, готують для них художні номери. І саме завдяки нашим друзям ми серед перших у місті сіли за парти, бо отримали відремонтоване сховище. Ми провели туди інтернет і можемо проводити уроки безпосередньо там, у безпеці. Тож щиро дякуємо нашим друзям за це. Їхній керівник Володимир Теслюк завжди готовий організувати нам допомогу. Одна частина наших вихованців (сироти та діти, позбавлені батьківського піклування) зараз перебуває в евакуації на Закарпатті, а інші, як ми їх називаємо «домашні» діти, навчаються в гімназії саме завдяки відремонтованому сховищу».

Руками гірників були відремонтовані приміщення загальною площею близько 400 квадратних метрів. Ремонтники перемогли вологість та плісняву, почистивши стіни й стелю та покривши їх  новими шарами шпаклівки, побілки та фарби. Також було встановлено дев’ять дверних блоків. Тож гімназисти отримали кілька затишних та безпечних класів. А до навчального 2024-25 року працівники гірничого департаменту укріпили фундамент та цоколь будівлі гімназії. «Ваш гірничий департамент – це наші друзі та надійні помічники. Відремонтоване сховище – це захист не лише для учнів, а й для мешканців району, – сказала Ірина Салащенко. – А ще у ньому діє пункт незламності. Добре, коли є такі надійні друзі. Ми завжди раді вітати їх у себе в гімназії».  

Категорії
Новини

Червоні лінії не переступати!

У конвертерному цеху на двох кранах встановили світлові проєктори, які окреслюють небезпечну зону під час роботи вантажопідйомних механізмів.

У розливальному відділенні конвертерного цеху працюють ливарні крани. Вони передають ковші з рідкою сталлю до відділення безперервного розливання сталі та розливають сталь у виливниці. Зона роботи кранів є надзвичайно небезпечною. Сама по собі робота з вантажами несе небезпеку для людей, які знаходяться внизу, під кранами. А якщо цей вантаж ще й ківш зі сталлю з температурою до 1650 градусів за Цельсієм, то небезпека зростає. У відділенні визначили два крани, які найбільш залучені, і виконали їх модернізацію, встановивши світлові вказівники. В.о. майстра з ремонту устаткування конвертерного цеху Денис Долматов вказав на дві червоні лінії на підлозі, хоча їх і без вказування добре видно. Кран поїхав, і лінії також поїхали за ним – одна попереду крана, а інша позаду.

«Взагалі то машиніст кранів під час роботи з вантажем подає звукові сигнали, попереджаючи про небезпеку. А світлові лінії – це ще один потужний інструмент безпеки. Лінії показують межі небезпечної зони, – пояснює Денис Долматов. – Ніхто не має права заходити у цю зону, крім розливальника, який саме й керує роботою ливарного крана. Зараз кожен бачить ці лінії. І навіть якщо працівник не з цього відділення і вперше бачить світлові лінії від лазерного вказівника, то він зацікавиться, підніме голову, побачить кран і обійде небезпечну ділянку. Машиніст крана чітко бачить небезпечні межі. Якщо ж стороння людина таки зайде до зони, переступивши червоні лінії, то машиніст має зупинити кран, а розливальник, який супроводжує вантаж, має пояснити колезі, що той повинен залишити небезпечний простір. Товщина ліній може змінюватися, її можна задавати. Зараз вона становить 300 міліметрів. Межі кордонів також задаються. Ми їх вирахували за формулою». 

Якщо працівник йде цехом і бачить лінію, то він має можливість обійти небезпечне місце через інший проліт, де крани не працюють. О! А хто зараз знаходиться у самісінькому центрі небезпечної зони? Це Андрій Бєлов. Він розливальник сталі і саме зараз керує процесом передачі ковшів зі сталлю до ВБРС. Таких працівників ще називають підкрановими. Зараз процес завершиться, і ми з ним поговоримо.

«Я не порушник, саме на найвиднішому для машиніста крана місці я й маю бути, – усміхається Андрій Бєлов. – Він мене чудово бачить та бачить мої команди. Але якщо я не виконую ці операції, то і я не маю права тут бути. Якщо ж у напрямку роботи крана рухається інший працівник, то я попереджаю його, що сюди заходити не можна. Майже всі розуміють і обходять. Але мушу сказати, що траплялися і особливо впевнені у собі, аж занадто. Тоді я повторюю кілька разів. Бувало, що й неприємні приклади доводилося розповідати. Приклади діють безвідмовно, бо вмикається режим самозбереження. Мій же режим вмикається, коли я переступаю через червону лінію, бо коли знаходишся у зоні роботи кранів, то гостро усвідомлюєш, що тут треба бути максимально сконцентрованим».

У кабіні в машиніста є пульт, яким він може вимкнути лазерні вказівники, якщо кран не виконує роботи. Але проєктор миттєво ввімкнеться, щойно машиніст вставить ключ-бирку, щоб увімкнути кран. Бо людям властиво забувати, а безпека не може від того залежати.