Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

«Будеш з нами? А я вже!»

Пропозиції взяти участь у різноманітних заходах підприємства Владислав Паньков чув багато разів. Він погоджується, адже є амбасадором «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дуже ініціативною, активною людиною. А ще він є випускником першої хвилі проєкту «Нова фабрика» та активним учасником багатьох молодіжних проєктів нашого підприємства.

«Літо у розпалі, а мені й досі нагадують про зиму, коли напередодні Нового року у образі казкового героя разом з працівниками корпоративних комунікацій я вітав людей з новорічними святами. Перше, про що запитали мене колеги після цього: «Чому одразу не до нас прийшли? Ми б теж таке хотіли». Пообіцяв виправитися (усміхається), а свої обіцянки я завжди виконую», – жартома-серйозно говорить в.о. електрика дільниці хвостового господарства цеху шламового господарства гірничого департаменту Владислав Паньков.

На нашому підприємстві Владислав працює майже три роки. Він контролює роботу електрообладнання об’єднаної насосної станції, дренажних насосних, освітлення карт, робить профілактичні та поточні ремонти. Паралельно з роботою Владислав продовжує навчатися. Зараз він закінчує магістратуру КНУ за спеціальністю «Електротехніка, електромеханіка, електроенергетика».

Ця спеціальність завжди була до душі Владиславу. Йому подобалося дізнаватися, як працюють електроприлади, звідки з’являється електроенергія, як вона розподіляється. Коли прийшов час обирати професію, його батько В’ячеслав Паньков, майстер зміні сортопрокатного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», порадив сину йти вчитися саме на цю професію. І, як вже довів час, ця порада була слушною.

«Коли я дізнався, що в «АрселорМіттал Кривий Ріг» шукають амбасадорів, які б розповідали іншим про підприємство, роботу на ньому, зацікавлювали молодь, і не тільки гірничо-металургійними, енергетичними та іншими техічними спеціальностями, то я одразу вирішив для себе, що мені обов’язково треба стати одним з цих людей. Я подав заявку до проєкту і вже за тиждень після співбесіди був в цій команді, – говорить Владислав Паньков. – Зустрічі та заходи розпочалися майже одразу. Ми з колегами їздили до навчальних закладів, спілкувалися з учнівською молоддю. Знаєте, а нас уважно слухають. Помітно, що підлітків дійсно цікавить гірничо-металургійний напрямок. Вони ставлять багато запитань щодо роботи в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Цікаво, що серед найперших запитань: «А як ви прийшли працювати на підприємство, яка у вас була історія, ваш досвід?». Вже потім запитують про професії, умови праці, молодіжне життя на підприємстві. Зокрема, про цікаві програми навчання, як то «Нова фабрика», «GoPro», івенти, які у нас проводяться. Мене здивувало, що про зарплату запитують саме в останню чергу. А ще усі дуже хочуть до нас на підприємство на екскурсію. І це правильно, адже скільки не розповідай про професії та виробництво, завжди краще побачити все це на власні очі. Наприклад, моя нога вперше на підприємстві ступила на територію рудозбагачувальної та агломераційної фабрик, куди ми, учасники першої хвилі «Нова фабрика», приїхали на екскурсію. І мені все це сподобалося».

Як зазначив Владислав, після таких зустрічей «поміж своїми» молодь зацікавлюється виробництвом. Багато хто розуміє, що війна скоро скінчиться і почнеться активна відбудова країни. Для цього знадобиться багато металу, тому роботи у працівників нашої галузі буде вдосталь. А з нею і можливостей та перспектив професійного розвитку для працівників. Для декого робота на підприємстві – це продовження справи батьків, які працюють у цехах та підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Одного разу, коли Владислав зустрічався з учнями ліцею, якась дівчина сказала, що хоче працювати на нашому підприємстві, як і її батько. Вона вважає, що саме «АрселорМіттал Кривий Ріг» буде вкладати левову частку продукції у відбудову країни і вона хоче бути дотичною до цього.

«Амбасадорська діяльність розвинула в мені навички комунікації, я навчився якісніше та зрозуміліше доводити до слухачів свою думку, та ще й таким чином, щоб вона зацікавила та спонукала до активних дій, – говорить Владислав. – Мені до душі зустрічі з молоддю, а коли після них у студентів університетів, ліцеїв, закладів профтехосвіти з’являються ідеї та плани на майбутнє, пов’язані з нашим підприємством – це ще більше надихає на амбасадорську роботу, Загалом я активна людина, яка цікавиться усім: амбасадорською, хелперською діяльністю, роботою «3Dільниці», як учасник першої хвилі «Нової фабрики» допомагаю в організації наступних її етапів. А коли на підприємстві народяться нові проєкти, я в цьому навіть не сумніваюся, обов’язково братиму в них участь. Бути активним, завжди знаходитися у центрі подій – це дуже круто. Закликаю й інших долучатися до нашого амбасадорського руху. Обіцяю, буде цікаво, весело, корисно.

І так, це вже я звертаюся до своїх колег по цеху, якщо під новий 2026 рік вигадаємо щось цікаве – обов’язково заїдемо та привітаємо!». https://forms.office.com/e/BZMbsWAWAr

https://forms.office.com/e/BZMbsWAWAr
Категорії
Uncategorized Наші люди

Бойова позиція старшого майстра

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. А вже 25 лютого працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергій Кіктенко змінив робочий одяг на військову форму.

Старший майстер основної виробничої дільниці (ОВД) цеху підготовки составів Сергій Кіктенко прийшов працювати у цех 25 березня 2011 року. Спочатку він працював підготувачем составів. Це дуже важка й відповідальна робота.

«Підготувачі готують залізничні состави до розливання сталі, – розповідає Сергій. – Якісно підготувати виливниці, правильно виставити їх на залізничні візки і зробити це своєчасно – це дуже важливо. Від цього залежить виробництво сталі. Робота підготувача важка фізично. Доводиться працювати в умовах високих температур. Але мені до труднощів не звикати». 

Сергій Кіктенко задніх не пас, працював сумлінно, якісно. А ще проявив організаторські здібності, без проблем знаходив спільну мову з колегами. Згодом він почав підміняти майстрів, а потім і сам став майстром. Пізніше – старшим майстром ОВД «Кранова служба». Дільниця ключова, адже без підйомних кранів підготовка составів до розливання сталі неможлива.

«До нас їдуть состави з виливальницями – формами, всередині яких – гарячі сталеві злитки з температурою приблизно 950 градусів. Стриперні крани ці злитки роздягають, тобто знімають з них виливниці. Далі метал їде на блюмінг, де з нього роблять заготовки для виготовлення прокатної продукції. Потім виливниці чистять, покривають антипригарним покриттям і виставляють на залізничні візки за допомогою електромостових кранів. Тож наша дільниця затребувана», – каже старший майстер, а нині ще й старший сержант, Кіктенко.

Сергія Кіктенка призвали до лав Національної гвардії ще у 2014 році. Його підрозділ захищав Маріуполь після звільнення від сепаратистів. З серпня 2014 по серпень 2015 він брав участь в антитерористичній операції, після чого повернувся у Кривий Ріг до рідного цеху. Сергій перебував у резерві першої черги і на другий день «повномасштабки» вже був у військовій частині.

«Страху не було. Був неймовірний патріотичний підйом. Єдине – бійці переживали за рідних, за близьких, а командири – за підлеглих, – згадує Сергій Кіктенко. – Мене призначили командиром блокпосту. Організовувати людей, навчати їх, контролювати, планувати для мене не було чимось незвичним. Все це я робив будучи майстром. Були часи, коли на нашій дільниці працювало близько 70 людей. Навички керівника стали в пригоді командирові. На виробництві як і в армії доводиться працювати з різними людьми, і до кожного потрібен свій підхід . А потім ми охороняли важливий стратегічний об’єкт. Звісно, що то за об’єкт і де він розташований, я розповідати не буду».

І знову Сергія перекинули командиром вже іншого блокпосту. Зараз його підрозділ на Херсонщині, недалеко від ворога. Він зізнається, що через річку Дніпро прилітає, а значить вони виконують потрібну воєнну роботу. Бійці несуть службу попри всі складнощі.

«Кілька місяців тому на наші позиції прилетіли дві керовані авіабомби. З нами разом несуть службу поліціянти, і один з них загинув. Один з моїх хлопців був поранений. Зараз з ним все гаразд, одужує. Але найпідступніші – це дрони. У 2014-15 роках вони також були, але в обмеженій кількості і розвідувальні. Зараз же з будь-якого напрямку будь-якої миті може з’явитися ударне «крило». А ще з дронів скидють газові боєприпаси біля бліндажа, «викурюють» їдким димом, а потім прилітає FPVшка. Не розслаблюємося ні на мить. І ЗІЗи, як і на роботі, надягаємо завжди: каска, бронезахист, протизаз і тактичні окуляри – це постійний атрибут, який завжди на тобі, не залежно від того чи ти на посту чи просто пересуваєшся по відкритій місцевост… Але настрій бойовий, і хлопці у мене чудові. Та й знаємо, за що й за кого стоїмо».

Сергій розповів, що кожного ранку у нього зідзвїн з найдорожчими і найближчими людьми. Це надає сил, наснаги, терпіння, тримає дух на високому рівні.

«Так, це мама Катерина Миколаївна, дружина Олена, брат Андрій. Якщо зранку не зв’яжемося, то за п’ять хвилин вже я у них мало не безвісти зниклий, – усміхається Сергій Кіктенко. – А які ж смачні на війні тещині пиріжки, ммм! Лариса Григорівна передає їх при нагоді, коли хтось їде в наш бік. Це все дуже допомагає, мотивує. З перших днів тримаємо зв’язок з колегами. Протягом перших місяців передавали нам на фронт необхідне. Продовжуємо спілкуватися. Щиро дякую Євгену Проході, Андрію Теслюку, Сергію Ушакову, Ірині Неклесі та всім, хто підтримує. Ми обов’язково вистоїмо, переможемо та повернемося на наше підприємство. Вже дуже хочеться!»

Категорії
Наші люди

«Фішка» майстра – технологія

З 509 року до нової ери Давньоримською державою керували консули. Причому одночасно їх було двоє. Роботою кожного з прокатних станів «АрселорМіттал Кривий Ріг» керують два старших майстри. Один з них відповідає за стан взагалі, а інший зосереджується на технології виробництва прокату. Тому він зветься «старший майстер основної виробничої дільниці стану (технологія)». На найпотужнішому нашому стані ДС 250-4 – це Максим Кривошеєв, який має досвід роботи майже на всіх наших дрібносортних станах.

«Піти в металурги мене надихнули хлопці з нашого району, – згадує Максим. – Вони так і сказали: «самий нормальний технікум – це металургійний». І я поїхав здавати документи. У викладачів розпитав, яка з металургійних професій має найбільший попит? Мені порадили йти на обробку металу тиском, тобто на прокатника. Вчитися подобалося, але я ще не дуже уявляв, що ж таке металургійне підприємство. Все змінилося, коли під час практики для нас провели оглядову екскурсію. Ми побували у різних цехах. То було захопливо! Все величезне! Вогняний метал! Особливо мені зайшло прокатне виробництво. То був третій дротовий стан. Прокатка чотирма нитками. Як же красиво плили ті чотири червоні нитки, здавалося що вони живі, що вони дихають! З того моменту я став фанатом металургії».

Практика на 3 курсі була дуже серйозною. Максим працював на першому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 1 прибиральником гарячого металу. Дуже важка робота, але юнакові вона подобалася. А завершивши навчання, він прийшов на той же стан, але вже вальцювальником.

«Наша бригада на 80 відсотків складалася із, як вони нам тоді здавалися, дідів, тобто працівників віком від 40 років. Тому у мене з’явилася нагода перейняти той величезний колективний та індивідуальний досвід. На чорновій групі клітей мене стажував Валерій Байдак, а на чистовій – Юрій Щербак та Олександр Литвин. Ті знання, той досвід важко переоцінити, адже вальцювальник – це надзвичайно складна професія, фізично, а особливо розумово. Це ціла наука: встановлення привалкової арматури, виставлення геометричних розмірів, налаштування прокатних клітей, контроль їхньої роботи, перевалки та ще багато іншого. І стан непростий, ще 1956 року. У мене почало виходити. Керівник стану Сергій Козачук, який пізніше став директором всього прокатного департаменту, помітив мої успіхи. Я почав підміняти майстрів, а згодом став майстром, коли наш Олексійович пішов на пенсію. Наставниками молодого майстра були досвідчені майстри Сергій Рижков та Анатолій Кусик».

Майстер – це керівна посада. Крім керування виробничими процесами, Максим почав організовувати роботу людей та контролювати її виконання.

«Відколи себе пам’ятаю, я ніколи не страждав проблемами спілкування, з людьми завжди ладив. Для керівника це дуже важливо, бо майстер – це не лише організатор, не лише технолог. Це якщо треба ще й тато, мама, брат для своєї бригади, той, хто потрібний саме зараз. Так у нас жартують. Бригади тоді були чисельнішими, ніж зараз, тож створити психологічний мікроклімат у колективі було непростою справою. Треба було налаштувати людей на роботу, на випуск якісної продукції. Була неабияка конкуренція між вальцювальниками. Всі хотіли отримати сьомий розряд, щоб виконувати менше чорнової роботи, а більше працювати головою. А потім мені запропонували перейти на третій дрібносортний стан старшим майстром-технологом, і я згодився», – розповів Максим.

Технологія – це про виготовлення продукції, яка б задовольняла споживача. Тож головний технолог стану відповідає за безліч моментів, починаючи з підготовки устаткування до виробництва і завершуючи пакуванням готового виробу. У нашу епоху надлишку виробництва вимоги до продукції невпинно зростають, тож і технологам роботи додається.

«Я беру участь у розробці технічної документації (таблиці калібрування, схеми енергетично-швидкісних параметрів тощо), на основі якої працює стан, відповідаю за підготовку прокатних валків, наявність запчастин, підготовку та проведення капремонтів і за процеси на стані: подавання заготовок у піч, їх нагрівання, прокатку, сортування та пакування. Щоб у підсумку покупець отримав «цукерочку». Разом зі мною в команді – вальцювальники, майстри, оператори та інші працівники, за що я їм дуже вдячний, – говорить Максим. Така робота мені подобається. Вона ненудна, як мінімум. Кожен день різний, кожен вид продукції катається по-своєму, та що там казати, один і той же прокатний профіль сьогодні йде без проблем, а завтра вже можуть виникнути нюанси. Наприклад, ні з того ні з сього з’являється риска, наче поріз лезом, на арматурі, який періодично повторюється. Ми зупиняємо процес і перетворюємося у таких собі Шерлоків Холмсів. Шукаємо причину. Досліджуємо весь шлях продукції прокатним станом, і докопуємося, звідки ж та риска. Усунути причину – це, як правило, 5 відсотків зусиль. А 95 відсотків – знайти її».

Після третього стану Максим Кривошеєв перевівся на стан ДС 250-5. Також старшим майстром-технологом. Він згадує, що багато довелося вивчати. На цьому стані випускалося багато ексклюзивної продукції, такої як продукція з конструкційних марок сталі, гвинтова шахтна арматура тощо.

«Я ніколи не вмикав великого начальника, не соромився питати у людей, – продовжив Максим. – Досвідчені вальцювальники, оператори, які працювали на тому стані, дуже мені допомагали. Багато корисного я дізнався від старшого майстра стану Ігоря Саглая, Ігоря Смолєва, на місце якого я прийшов».

І щойно Максим Кривошеєв опанував тонкощі технологічних процесів на п’ятому стані, як сталася трагедія. Внаслідок влучання рашистських ракет у грудні 2022 року стан було суттєво пошкоджено.

«То була жахлива картина, – згадує Максим. – Стан, він як живий організм. І там, де вчора все крутилося, рухалося, мчав станом вогняний розкат, пакувалася арматура, все завмерло, застигло. Зруйновані дах та стіни, понівечене устаткування. Нестерпно було на те все дивитися».  

Але життя триває, і Максим перейшов на стан ДС 250-4.

«Це суттєво підсилило нашу виробничу команду, – говорить старший майстер стану ДС 250-4 Павло Житникович. – Взагалі-то, прокатне виробництво можна порівняти з командним спортом, і ми отримали сильного досвідченого гравця. Особливо зважаючи на те, що нашому стану протягом стислих термінів довелося освоїти випуск основних видів продукції п’ятого стану, бо на них був і є попит. Протягом двох з половиною років сортамент нашого стану значно збагатився, і внесок нашого технолога важко переоцінити. Майже всі нові види опанували без проблем, навіть гвинтову арматуру. Непросто дався профіль діаметром 36 міліметрів. Довелося замінити редуктор однієї з клітей. А далі було легше. Тепер у нашому переліку є 38-й профіль, і навіть 40-й».

На четвертому стані Максим на основі свого досвіду впровадив разом з колегами кілька важливих покращень, які сприяють ефективнішій та стабільнішій роботі стану. Він має рису, яка дуже цінується. Перед початком важливої справи Максим намагається прорахувати всі варіанти розвитку подій.

«Це з дитинства, – усміхається майстер-технолог. – Якщо щось йде не за планом, то у мене завжди є план «В». І ця схема спрацьовує у 90 відсотках випадків. А щодо 10 відсотків, що залишилися, то для них є плани «С» і «D». У прокатному виробництві це необхідність. Адже безліч факторів впливають на виробництво, на якість продукції. А про неї вже окрема розмова».  

Категорії
Наші люди

І до роботи, і до творчості – творчо

Світлана Совпенко, фахівчиня відділу з навчання та розвитку персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» багато робить для того, щоб наші працівники розвивалися, навчалися нового, опановували нові навички. А ще їй дуже хотілося б, щоб кожен мав ще й справу для душі, своє хобі. У Світлани – це рукоділля.

Світлану добре знають на нашому підприємстві, адже вона організовує навчання та курси з підвищення кваліфікації переважно в структурних підрозділах енергетичного та сталеплавильного департаментів «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

А нещодавно на Тижні знань вона поділилася з усіма і своїм захопленням – рукоділлям. Її тренінг «Очманілі ручки» зібрав велику кількість глядачів, став справжнім центром уваги творчих людей, адже бажання створювати щось красиве, цікаве та корисне, до серця багатьом працівникам нашого підприємства.

«Я впевнена, що у кожного з нас жевріє той самий вогник творчості, який дає нам сили для роботи та для життя. Мене він грів завжди, але активно займатися рукоділлям я почала завдяки своїм дітям, їх у мене двійко, – розповідає Світлана Совпенко. – Старший син Владислав уже дорослий, а моїй донечці Ярославі зараз 11 років. Коли вона почала підростати, мені хотілося її причепурити вбрати в красиві платтячка, зав’язати бантики. Саме їх я і почала робити, захопившись технікою канзаші. Це бантики у формі квіток, які робляться з атласних та інших стрічок, шматочків шовку тощо. Бантики можна складати по одній пелюстці, а також збирати в об’ємні форми, накладаючи пелюстки букетом, один на одного. У підсумку бантиків у нас зібралося багато, і на усі випадки життя (сміється). А творча душа тим часом вже бажала більшого, руки аж «горіли» робити щось нове, і я захопилася малюванням картин за номерами, складанням алмазної мозаїки. В результаті картин зібралося настільки багато, що я почала їх дарувати рідним, друзям, колегам. Також разом з донькою ми почали плести браслети з бісеру. У цьому випадку ініціатором стала донька. Спочатку я їй допомагала, а згодом і сама захопилася плетінням».

Творча активність Світлани зросла з початку повномасштабної війни. Моторика рук, повторювальні рухи та можливість відволіктись на щось приємне стали відмінним заспокійливим від стресів війни. Світлана говорить, що це наче медитація, яка позитивно впливає на нервову систему.  

До речі, займатися будь-яким рукоділлям корисно і на фізичному рівні, медики дослідили, що навіть 20 хвилин рукоділля на день сприяє зниженню рівня кортизолу, нормалізації серцевого ритму та артеріального тиску, покращує настрій, підвищує самооцінку. Погодитесь, це чудовий інструмент для покращення нашого ментального здоров’я. 

Крім того, рукоділля активізує ділянки мозку, формуючи нові нейронні зв’язки. Отже, беріть усе це до уваги та обирайте свій вид творчості.

«Про все це я розповідала на своєму вебінарі на Тижні знань. Попри те, що вже багато років організовую навчання, я вперше в житті особисто проводила такий захід, на якому ділилася своїм творчим досвідом, – зауважує Світлана Совпенко. – Розповідала я колегам і ще про один свій творчий напрямок – виготовлення сумок за допомогою техніки макраме. У дитинстві я активно ним займалася, робила кашпо для квітів, фігурки сов, вони тоді були у тренді, різноманітні прикраси для дому. Потім мода на макраме якось стихла. А одного разу прийшла до мене колега і розказала, яку цікаву сумку вона побачила в інтернеті. У мене одразу усі навички, як у комп’ютері, оновилися. В результаті ми з нею зробили кожна по сумці. Також поділилися з нею різними техніками, прийомами, творчими підходами. Це так цікаво! Саме з цього у мене розпочався новий період – «сумчатий». Сумки на пластиковій канві, оплетені, з оздобленням, у техніці макраме, різних кольорів, на роботу, на прогулянку, шопінг, дитині до школи, літній, зимовий варіанти тощо. І кожна сумка виходить краще за попередню. А ідеї не вщухають, навпаки, їх багато, вони різні та цікаві».

У планах Світлани виготовити сумку зі шнура у техніці зиґзаґ (ламаною лінією). Також вона хоче спробувати виготовити квіти зі стрічок, які виглядають, наче справжні, декоративні серветки тощо. Світлана говорить, що головне у творчості – це натхнення, до якого вже додається вивчення техніки, підрахування кількості матеріалів, бачення того, яким буде виріб, як він себе поводитиме тощо. «Будь-яка майстриня знає, що у творчості важливий не лише результат, а і процес, коли ти «варишся» у ньому, щось шукаєш, пробуєш, – говорить Світлана Совпенко. – В результаті виходить ексклюзивна річ. Хто б нею не користувався, вона сприяє впевненості людини, підкреслює особистість. Дівчата, а також чоловіки, беріть це до уваги. Я раджу кожному у творчості, або в інших справах, знайти щось своє, до серця, до душі. І не боятися пробувати нового. А раптом воно у вас вийде якнайкраще, а ви про це досі й не знали?»

Категорії
Наші люди

Вода під контролем

Машиністка насосних установок «АрселорМіттал Кривий Ріг» Оксана Бардась заміряє температуру води, контролює тиск та використання води. Вона працює у насосній, яка забезпечує водою прокатні цехи нашого підприємства. Про професію Оксани цікаво та детально – у рубриці «Серце професії».

Вода – один з найважливіших ресурсів на землі. Вона підтримує життя на планеті, а також використовується для різних потреб людини. На нашому підприємстві без води теж не обійтися, це важлива частина виробничого процесу. Мистецтвом керувати водою добре володіють працівники цеха водопостачання (ЦВП). А однією з водних професій є машиніст насосних установок, фахівець, який забезпечує надійне та ефективне функціонування системи перекачування води. Щозміни машиністка насосних установок Оксана Бардась ретельно, раз у раз, обходить своє велике водне господарство – шосту насосну станцію, яка забезпечує водою прокатні цехи нашого підприємства. Тут розташовані насоси для чистого циклу, брудної води та ті, які допомагають функціонуванню промислових стоків.

Обов’язки Оксани – забезпечити безперебійну подачу води споживачам. Вона контролює дотримання заданих параметрів експлуатації насосів, їхню безпосередню роботу, щоб вони працювали стабільно, без збоїв. А також слідкує за потрібним тиском, заміряє температуру води та контролює кількість її використання.

«Хоча вся система автоматизована, без нагляду не обійтися, – говорить Оксана. – Завжди у полі зору в мене основні параметри: тиск та навантаження насосів, температура води. Особлива увага, і це є специфікою нашої насосної, забезпеченню потрібного тиску води в системі при зупинці та запуску блюмінга. Переважно це відбувається під час здійснення прокатниками профілактичних робіт. Тому ми завжди на прямому зв’язку із цехами-споживачами води. Звичайно, без певних знань та вмінь у нашій професії не обійтися. Це і розуміння технологічного процесу виробництва, знання влаштування насосів, процесу їх увімкнення-вимкнення тощо. Наприклад, для забезпечення єдиного тиску в системі я вже знаю, який насос треба вмикати, який вимикати, щоб процес подачі води пройшов рівно, без енергетичних стрибків».

У машиністки насосних установок Оксана прийшла понад 20 років тому після закінчення коксохімічного технікуму, де вивчала роботу кисневих машин, компресорів та насосів. Спочатку за направленням вона потрапила на Шосткінський завод хімічних реактивів. Але там її перенаправили з хімічної на металургійну промисловість. Місцем роботи Оксана обрала ЦВС нашого підприємства.

«Прийшла влаштовуватися, подивилася на насосну станцію і… стало страшно. Все велике, складне і гуде. Але то були перші враження. Дуже швидко я опанувала цю насосно-водну науку та зрозуміла, що нічого страшного в ній немає, головне знання та впевнена професійна робота, – усміхаючись, продовжує Оксана Бардась. – Нюансів у роботі багато, а ще більше – відповідальності, адже фактично від роботи насосної станції, обладнанням якої опікується машиніст насосних установок, залежить робота того або іншого виробництва підприємства. В моєму випадку – прокатного. Саме тому стажування за цією професією триває півроку. Мене професії навчали машиністки насосних установок Галина Таран та Валентина Кузьмова. Робота мені одразу «зайшла». Особлива увага у нас приділяється охороні праці, адже машиніст має справу з механізмами, тиском, електронікою, двигунами, які живляться електроенергією у шість кіловольтів».

А ще, як розповіла Оксана, бути машиністкою – це добрячий фітнес для тих, хто хоче пострункішати, тому запрошуємо. Машинний зал, біля засувок, насосна промстоків – всюди треба побувати, за всім дивитися. Звичайно, спостерігати за параметрами допомагає електроніка та комп’ютер, куди виводяться потрібні показники. Втім, за зміну Оксана проходить до 19 тисяч кроків. Але не бійтесь, все це поступово, ви й не відчуєте, як фізично розімнетесь.

«Звичайно, що машиністу насосних установок треба бути уважним, зосередженим, вміти швидко приймати правильні рішення у разі можливої екстреної ситуації та знати, як оперативно діяти щодо її усунення, – додає начальниця зміни бригади № 3 ЦПС Олена Трегубенко. – На цій посаді я працюю не так давно, а взагалі я маю 25-річний стаж машиністки насосних установок. Працювала я на різних насосних станціях. Кожна має свої особливості, свої параметри. Наприклад, шоста станція – одна із найбільших на підприємстві, тож роботи тут завжди вистачає. Працювати машиністкою може будь-хто, але жінки у нас переважають. Цьому сприяє і зручний графік, так званий день-ніч-48. Отже, хто зацікавився, приходьте до ЦПС – все покажемо, розкажемо, навчимо. Головне – це любити техніку та не боятися пробувати себе у нових справах. І у вас все вийде. Запрошуємо до нашого колективу!».

Категорії
Наші люди

Гвардійці поспішають на порятунок

Нещодавно до нашої редакції звернувся боєць Національної гвардії України Сергій Кіктенко, який до повномасштабного вторгнення працював старшим майстром цеху підготовки составів в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і запропонував тему для статті. Виявляється, серед тих, хто рятував людей під час того страшного обстрілу мікрорайону Ювілейний, був наш працівник, а нині також боєць Нацгвардії Олександр Васильчик.

«Олександр працював машиністом кранів у моєму цеху, на моїй дільниці, – розпочав розповідь Сергій Кіктенко. – У 2023 році він підписав контракт, і зараз служить в одній роті зі мною. Я давно знаю Сашка. Він працював на стриперному крані, який роздягає сталеві злитки. Тобто, робота важка, небезпечна, пов’язана з дуже гарячим металом і ще багатьма небезпечними факторами. Васильчик робив її професійно. До речі, його мама також працювала машиністкою кранів у ЦПС. Тож Олександр – представник трудової династії».

Сергій розповів, що ще у цеху Олександр показав себе мужнім, сміливим, кмітливим чоловіком, який може миттєво оцінювати ситуацію та ухвалювати правильні рішення.

«Кілька років тому спекотного літа сталася аварійна ситуація, – пригадує Сергій. – Спека, плюс гарячий метал… У відділенні зайнялися високовольтні кабелі. Ситуація була загрозливою. Олександр Васильчик не розгубився. Він все зробив згідно з інструкцією. Зателефонував, кого треба сповістив і приступив до первинного пожежогасіння за допомогою вогнегасника. До нього доєдналися колеги, підтяглося керівництво цеху. Пожежний розрахунок не забарився, але пожежу вже погасили».

У своїй частині Олександр зарекомендував себе з найкращого боку. Він швидко опановує тонкощі військової справи. Зараз Олександр на навчаннях. У командування є плани поставити його командиром відділення. А того вечора він разом з бойовими товаришами патрулював криворізькі вулиці.

«У момент, коли прилетіло на Ювілейний ми патрулювали в мікрорайоні Сонячний. Наша група була на автомобілі, – розповідає Олександр Васильчик. – Зразу ж було прийняте рішення мчати на допомогу. Коли прибули на місце, то побачили жахливу картину. Вбиті та поранені російською ракетою, крики та стогін. До мене підбіг батько важко пораненого хлопчика, простяг ключі від автомобіля і благав відвезти сина до найближчої лікарні. Я миттєво відвіз малого у «Тисячку», і повернувся на місце трагедії. Кинувся допомагати колегам, які вже надавали першу допомогу. Добре, що нас цьому серйозно навчають на заняттях та й на заводі, тож вдалося оперативно допомогти кільком постраждалим».

Так нацгвардійці рятували людей того страшного дня. І серед них – наш Олександр Васильчик, який виявився скромною людиною. Бо якби не його товариш та колега Сергій Кіктенко, можливо б ми про те й не дізналися. Шановні читачі. Якщо ви бажаєте розповісти про своїх знайоми – працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які на вашу думку зробили щось видатне, що заслуговує на увагу, в роботі, при захисті України, допомагаючи людям, в спорті, мистецтві чи інших напрямках, телефонуйте за номером 0984889821 чи 92736 (внутрішній телефон підприємства, або пишіть нам на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Наші люди варті того, щоб про їхні досягнення стало відомо.