Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

«Завод і я – одне ціле»

Понад 20 років працює на виробництві головний технолог Ливарно-механічного заводу Євген Коновалов, нагороджений званням «Честь та гордість ЛМЗ». Себе він називає поінформованим оптимістом, який щиро закоханий у справу розробки технологій для виконання складних та цікавих замовлень заводу.

Те, що його майбутня професія буде пов’язана з виробництвом, Євген знав ще з дитинства.  А як іще мало бути, якщо зростаєш у виробничій родині. Його батько Євген Миколайович працював у ФСЛЦ заступником начальника цеху з технології, а матір Лідія Костянтинівна була начальником ливарного цеху на Криворізькому заводі гірничого обладнання . Тому заводська тема завжди була «в тренді» в родині Коновалових.

«Я за натурою – технар, вивчився за спеціальністю «Металорізальні верстати та системи» і одразу прийшов на завод, – розповідає Євген. – Починав стажистом в РМЦ-3, потім працював інженером-технологом в РМЦ-2, потім начальником техбюро, заступником начальника цеху з технології. Згодом перейшов в РМЦ-1, а звідти вже пішов на посаду головного технолога. Пройдений виробничий шлях мені дуже допомагає, адже технолог – це людина, яка вміє не лише винайти якусь технологію-рецепт для будь-якого замовлення, а й знає потенціал заводу, де, як і чим це зробити, скільки це буде коштувати і кого до цієї роботи залучити».

Наприклад, завданням-викликом стало виготовлення роторів ексгаустерів. Те, що зараз роблять фахівці ЛМЗ, не кожне подібне підприємство в Україні здатне зробити.

«Раніше ми виготовляли клепальні ротори, але довелося змінювати технологію і спосіб виготовлення на зварні. До того ж, ми взялися зміцнити їхню зносостійкість, аби покращити експлуатаційні характеристики роторів, – говорить головний технолог. – Тепер нашими роторами можна пишатися, вони працюють на різних підприємствах далеко за межами нашої країни. А виготовлення молольних куль? Ми підставили плече підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг», коли війна далася взнаки і постало питання, як забезпечити цими кулями гірників комбінату. Тому мені моя професія і подобається: постійно робиш  щось нове. Мені такий рух, розвиток та досвід допомогли перейти вже на більш високий професійний рівень «коли вже не складно, а цікаво».

Євген випромінює відчуття впевненості та надійності. Бесіда з ним заспокоює. Це відчуття дуже цінне особливо зараз, коли війна постійно тримає усіх у напрузі.

«24 лютого я був на роботі. Пам’ятаю, спочатку не міг повірити, що таке може статися, – згадує Євген Коновалов. – Сподівалися, що це не надовго. Але не так сталося, як гадалося. Та це не привід опускати руки і впадати у розпач. Зараз у мене страху немає. Звісно, хвилююся за родину, за колег. Але рятує впевненість у наших захисниках та робота. Працювати  хочеться. Складно зараз, немає тієї стабільності, яку завжди давав завод. А з іншого боку – сьогодні завод і є більш-менш стабільним острівцем. Бо є робота, є підтримка. Завод і я – одне ціле. Тому завжди поспішаю на роботу із задоволенням».

Євген Коновалов з тих людей, які не люблять озиратися, жалітися, бо це гальмує рух вперед. В людях він цінує щирість, відкритість, чесність та відвертість. Можливо, тому, що й сам він такий. Каже, що щаслива людина, адже у нього є два найголовніших ресурси підтримки – родина та заводський колектив.

«Коли почалася війна, було відчуття, що ти вдихнув і живеш на цьому вдиху, а Перемога дасть змогу нарешті видохнути, – говорить Євген. – Це буде найгарніше відчуття. Тож тримаємося, робимо кожен, що може, аби ця мить прийшла скоріше. В нас закладено величезний потенціал. Взагалі заводчани люди загартовані, а значить – непереможні!» 

Категорії
Наші люди

Зустрічає метал та показує йому дорогу

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Вже майже 24 роки цю важливу роботу здійснює Дмитро Селевко, старший горновий доменної печі № 6 доменного цеху № 1. За свій професіоналізм, енергію, знання та любов до професії цього року він отримав найвищу відзнаку підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

Доменники стоять на початку металургійного циклу. Вони першими бачать розпечений метал, відкривають йому шлях, спрямовують чавун і шлак різними жолобами та контролюють наповнення ними величезних ковшів.

Звістка про нагороду «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» знайшла Дмитра у відпустці. Це стало несподіванкою для нього, але дуже приємною. Коли отримував відзнаку з рук начальника цеху, відчував і радість, і відповідальність.

А ще він вважає, що це заслуга всього колективу першого доменного цеху. За час війни доменникам довелося не раз демонструвати свою майстерність в безпрецедентних екстремальних умовах. Дмитро був серед тих, хто під час блекауту екстрено та правильно зупиняв шосту доменну піч.

«Тоді нам допомогли досвід, знання, згуртованість, допомога один одному. Руки робили потрібне, а подумки я (і мої колеги теж) був із родиною, дуже хвилювався, як там дружина та доньки Софія та Маргарита, – говорить Дмитро Селевко. –Зараз шоста домна оговтується від тих подій – ремонтується, тож я підміняю колегу на восьмій доменній печі. Робимо все те*, що й завжди, але війна впливає на нашу роботу. Раз у раз над нами виють сирени. І дуже добре, коли лунають лише вони. З досвіду ми вже знаємо, що під час небезпеки треба зберігати спокій, а також не втрачати зосередженості, адже нічні загрози ворожих атак елементарно заважають висипатися. Тож правил з охорони праці дотримуємося зараз ще уважніше».

Після школи Дмитро отримав професією електрогазозварника, але доменна справа перемогла, бо він, як кажуть, змалечку був у темі. Доменниками (старшими горновими)  працювали його батько Геннадій Михайлович та дядьки Анатолій Верещагін і Віталій Бондарчук. 

«Мені було 18 років, коли я вперше потрапив до доменного цеху, – продовжує Дмитро Селевко. – А там – спекотно, в печі палає вогонь, летять вогняні бризки. Перше враження: якось не по собі. Та згодом звик до цього, бо це робоча буденність доменників. Професії мене навчав батько. Бути вчителем у нього добре виходило, тож зовсім скоро я засвоїв усі нюанси роботи. А знати в нашій справі треба багато. Це теорія доменного процесу, хімічні та фізичні властивості чавуну і шлаку, обладнання домни, її механізми тощо. А також треба взаємодіяти з іншими майстрами, адже крім горнових доменний процес ведуть газівники, водопровідники, кранівники, технологи та представники інших спеціальностей». 

Свого часу Дмитро брав участь у конкурсах доменників, входив до складу команди нашого підприємства, яка їздила змагатися з іншими доменниками до Маріуполя на «Азовсталь». Тоді цей завод вразив Дмитра своїми великими розмірами, можливостями, обладнанням. На конкурсі змагалися у заміні фурми. Серед учасників тоді були і українські доменники, і російські. Хто б міг уявити, що незабаром саме росіяни прийдуть до нас не з мирними конкурсами, а з війною. А від «Азовсталі» вони залишать самі руїни.

«Я живу на Карачунах, – продовжує Дмитро Селевко. – У вересні минулого року одного дня прийшов зі зміни, але відпочити так і не довелося. Під час першого вибуху одразу зрозумів, ворог цілить у дамбу. Мені з вікна добре було видно, як туди летіли ракети. Згодом через ударну хвилю на балконі повилітали шибки. Діти в цей час були у коридорі. В наступні дні, коли атаки повторювалися, вони виїхали з міста. А ще добре пам’ятаю, як у місті почалася повінь, як криворіжці усім разом стримували воду, як лагодили дамбу. Пишаюся тим, що наше підприємство багато зробило для цього. Але не хочу, щоб таке повторювалося. На жаль, війна триває, кожному з нас треба бути обережними, дбати про своїх рідних, працювати, вірити в ЗСУ, допомагати колегам, які зараз боронять країну і бути оптимістами, адже Україна обов’язково переможе!»

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Наші люди

Справжній менеджер бруду не боїться

У багатьох з нас при слові «менеджер» виникає образ людини, яка весь час перебуває в офісі, ну, може, хіба інколи буває у відрядженнях. Менеджер Оксана Афанасьєва ламає ці стереотипи. У неї є свій офіс-кабінет. Але левову долю часу Оксана знаходиться у цехах. Вона працює над підвищенням ефективності виробництва та надійності устаткування і не уявляє, як це можна робити з офісу, не спілкуючись з цеховиками і без вивчення процесів зсередини.

Більше того, Оксану Афанасьєву та її колег, які впроваджують WCM (Виробництво світового класу) в цехах гірничого департаменту, нерідко можна побачити зі щітками, шкребками, ганчірками на виробничих майданчиках. А як же ще  можна побачити дефекти гірничозбагачувальних агрегатів чи кар’єрної техніки, не вичистивши їх до блиску. Навіть у важкодоступних місцях. А саме там часто й ховаються аномалії. Команда WCM працює над відновленням устаткування до базового стану пліч-о-пліч із працівниками цехів. А устаткування віддячує людям стабільною продуктивною роботою.

«Надійність агрегатів – це лише один із напрямків, – розповідає Оксана. – А ще є охорона праці, розвиток персоналу, зниження собівартості продукції, покращення робочих місць та багато іншого. Впроваджено десятки великих проектів (Kobetsu Kaizen) які дозволили уникнути втрат на мільйони гривень. Але чим ми пишаємося найбільше, то це участю в заходах, які дозволили підвищити вміст заліза у концентраті до 68 відсотків. Над цим надскладним завданням протягом тривалого часу працювало багато людей, серед яких і команда WCM. Це проривне досягнення відкрило величезні перспективи для нашого підприємства, забезпечило додаткові надходження до його бюджету».

Для вдосконалення виробництва треба знати його, так би мовити, зсередини. Оксана познайомилась з виробництвом на рудозбагачувальній фабриці № 2.

«Після університету я пішла працювати сепараторницею, – говорить вона. – Зростом я невеличка і у величезних робочих гумових чоботах виглядала кумедно. На дільниці сепарації обладнання габаритне. Я керувала його роботою, мила та чистила. Часто була брудна по вуха, як кажуть. Тож фізична брудна робота мене не злякала і зараз не страшить. Потім я працювала оператором РЗФ, майстром, інженером у технічному відділі, начальником складу концентрату. А згодом мене відібрали в якості експерта до команди, яка працювала над підвищенням ефективності виробництва. Мабуть, тому, що мала досвід роботи на кількох робочих місцях на важливих виробничих етапах».

У цій же групі працював Віталій з гірничотранспортного цеху. Вони з Оксаною стали друзями. Багато спілкувалися по роботі. А згодом між молодими людьми спалахнула іскра і запалила вогонь кохання. Разом вони перейшли у команду, яка почала впроваджувати WCM. А потім одружилися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віталій пішов добровольцем захищати країну, як і ще декілька працівників служби із впровадження WCM разом з її керівником Святославом Кузьменком. Оксана не змогла бути осторонь і активно почала волонтерити.

«Спочатку ми збирали і возили захисникам їжу та будівельні матеріали для оборонних споруд, – згадує вона. – Разом з нашою працівницею, яка нині в ЗСУ, Оленою Пантюх, зв’язалися із зарубіжними колегами і пригнали авто швидкої допомоги, наповнене ліками та іншими потрібними речами. Збирали на автомобілі для бійців. Також були прилади нічного бачення, дрони та інше. До речі, зараз збираємо на квадракоптер, необхідний бійцям 15 Слов’янського полку Національної Гвардії України.  Необхідна сума – 95 тисяч гривень. Тож приєднуйтеся. Номер карти 5168 7422 3100 3231. Будемо дуже вдячні – і ми, й наші захисники»

До Дня металурга та гірника Оксана Афанасьєва отримала найвищу нагороду підприємства – «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»», яку присвятила своєму другу та колезі, справжньому патріоту України Олександру Пшеничному, який загинув у бою з російськими агресорами. Вона продовжує впроваджувати покращення в цехах ГД та допомагати воїнам, наближаючи нашу перемогу.

«Я впевнена, що кожен, хто тут живе, повинен вірити в світле майбутнє України, – говорить Оксана. – І працювати над тим, щоб ми перемогли, щоб всім нам жилося краще, вільніше, комфортніше. Нам і нашим дітям. Моїй доньці зараз 13. Вона добре вчиться, має успіхи у плаванні. У неї красиве ім’я – Надія. І дуже символічне. Ми маємо надію на те, що житимемо у незалежній вільній процвітаючій Україні. Вчора я їхала на авто, а навкруги – яскраві соняшникові поля! Наша Україна неймовірна, як і її люди!»  

Категорії
Наші люди

Центрова фігура у центрі управління

Вона керує… ні, не польотами літаків. Алла Легенчук керує промисловим «життям» великої залізничної станції. За високий професіоналізм у цій справі вона отримала найвищу відзнаку нашого підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Пульт із великою кількістю кнопок, лампочок. А перед ним – електронна схема залізничної станції з прямою трансляцією всього, що там відбувається: розташуванням вагонів, процесом формування составів, роботами на залізничних шляхах тощо.

Рація та телефони на столі не замовкають: лунають команди на здійснення маневрових процесів, триває узгодження розстановки вагонів, руху та інших робіт. Усіма цими процесами на залізничній станції Прокатна-1вправно керує старша диспетчерка маневрова залізничного цеху № 1 Алла Легенчук. Під час своїх робочих змін вона знаходиться у самісінькому центрі управління станцією.

«Наша станція обслуговує склади готової продукції СПЦ-1 та СПЦ-2, вагони магістрального та місцевого складів, – розповідає Алла Легенчук. – До війни роботи у нас було багато, ми формували состави по 200 вагонів за зміну. Зараз, за відомих причин, потягів з нашою продукцією стало в рази менше. Кажу ми, адже разом зі мною працює ціла команда – це черговий по станції, оглядачі вагонів,  обліковець, ваговик, машиністи локомотивів та їхні помічники, електромонтер, який обслуговує стрілочні переводи, шляховики. Я дуже вдячна кожному в колективі за високий професіоналізм, за підтримку один одного, за любов до професії. Колеги, я пишаюся вами! Найвища нагорода підприємства мені – це, насамперед, ваша заслуга».

Насправді, за простою фразою «сформувати состав» стоїть велика робота. Треба знати особливості залізничної справи, прилади сигналізації, централізації і блокування (СЦБ), правила технічної експлуатації, різноманітні інструкції, навіть знати довжину залізниці на станції та найближчих колій.

Алла навчалася цьому спочатку у Дніпропетровському залізничному технікумі, а згодом у Київському національному транспортному університеті.

Та найцінніше у професії – це досвід. На станції Прокатна-1 Алла працює вже 22 роки, а у залізничній справі вона взагалі 35 років. Свій кар’єрний шлях розпочинала на станції Кривий Ріг-Головний, де пропрацювала 11 років.

«У залізничній справі все індивідуальне. Так, ми маємо справу із вагонами, локомотивами, коліями, світлофорами. Але кожна залізнична станція має свою індивідуальність, свою специфіку роботи. Це я добре відчула, коли перейшла працювати до «АрселорМіттал Кривий Ріг», – говорить Алла Легенчук.

Вона підкреслює, що робота старшої диспетчерки маневрової є дуже відповідальною. Тут треба мати не лише міцні знання, а й міцний характер, бути завжди готовою оперативно приймати правильні рішення. Та головне – треба любити свою справу.  «Залізнична «жилка» у мене в крові, адже моя мама, чоловік та брат теж свого часу працювали на залізниці, – говорить Алла. – Дочка пішла майже моїми слідами, вона теж диспетчер, тільки в ДСНС. Мене радують двійко онуків, молодшому Марку 7 місяців, а Михайлик цього року піде до другого класу. Тож життя іде своїм шляхом, як і состави залізницею. А наше завдання – скеровувати цей шлях у правильному напрямку».

Категорії
Наші люди

Метал підкорюється найкращим

Як загартувати метал, надати йому міцності чи пластичності знає Юрій Кочешков, який є одним з найкращих термістів Ливарно-механічного заводу. Цього року його відзначено званням  «Честь та гордість ЛМЗ».

Юрій навчався професії терміста саме на нашому підприємстві, куди влаштувався одразу після армійської служби 27 років тому. Завод завжди був «присутній» у родині, говорить терміст, адже батько нашого героя працював шахтарем, а мати трудилася в РМЦ-2, тож за родинною вечерею в розмовах завжди поверталися до заводських тем. Але що то за загадкова професія «терміст» він навіть не здогадувався, лише розумів: якщо термо-, то пов’язано з температурами. І не помилився. На заводі терміст обробляє метал, щоб підвищити чи змінити його властивості. Чималу роль у цьому відіграє саме температурний режим.

«Ми працюємо з газовими та електропечами, в яких загартовуємо деталі, аби вони довше працювали і їх було простіше обробляти, – розповідає Юрій Кочешков, терміст РМЦ-2. – Ви б тільки побачили, як красиво виглядає розпечена деталь! Які кольори! Але моє завдання – не створювати красиве видовище, а змінювати властивості метала, зміцнюючи чи навпаки роблячи його максимально пластичним. Маю запрограмувати режим термообробки, виставити необхідну температуру, швидкість її зміни та час витримки. Важливо, щоб встановлена деталь у печі стояла рівно і під час обробки не відбулося жодних деформацій. Отак щодня доводиться чаклувати над металом та приборкувати його характер. Майстрами справи за місяць не стають, на вивчення термічних секретів йдуть роки. І дуже важливо прагнути цього і любити свою професію. Цьому, звісно ж, не навчають у жодному закладі».

А от усі шкільні знання з хімії та фізики точно стануть у пригоді. Термісту потрібно мати гарну пам’ять, мати прискіпливий до дрібниць підхід у роботі, адже від якості обробки деталі надалі залежить робота агрегатів, частиною яких вона є. «Ми в РМЦ-2 звикли працювати якісно, адже ти не маєш права підвести колегу, який потім працюватиме за тобою у виробничому ланцюгу, – продовжує Юрій. – Зараз такі часи, що на нас ще більша відповідальність. Ми мусимо бути надійним тилом для хлопців на передовій. У моєму цеху колег-захисників чимало. Захищають нас зі зброєю в руках і мої брати. Їм там набагато важче, та заводський характер допомагає вистояти на всіх фронтах. Я дуже пишаюся тим, що відзначений найвищою нагородою ЛМЗ. Це нагорода всього нашого цеху, адже ми всі одна команда і надійна підтримка один одного. Саме тому ми незламні, тому Перемога буде нашою».

Категорії
Наші люди

А вона виявляється «в темі»!

Іноді люди, які вперше зустрічаються з Наталією Дроваль, заступницею начальника цеху водопостачання, саме так дивуються. Вона дуже швидко ламає стереотипи щодо блондинок та жінок-керівниць. Коли мова заходить про роботу – люди одразу розуміють, що перед ними справжній професіонал, який виявляється «в темі» з найрізноманітніших питань. Саме за свій професіоналізм Наталія отримала вищу відзнаку підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Телефон у її руці весь час «розривається». Робочі питання надходять один за одним. Телефонують навіть мешканці міста, які щось запитують або хочуть отримати консультацію.

«Не знаю, де вони беруть мій номер. Кажу людям, що є працівницею підприємства та спрямовую їх до міських «водних» служб. Ось така моя реальність на сьогодні», – усміхаючись, говорить Наталія Дроваль.

На роботі Наталію можна побачити вже на початку сьомої години ранку. І майже з порогу вона одразу береться за вирішення багатьох питань щодо обслуговування водного господарства підприємства. Наталія організовує ремонти трубопроводів, дбає, щоб для цього було все необхідне, в тому числі й потрібна техніка, поспішає на дільниці, де проходять роботи, спілкується з майстрами, оформлює необхідні документи та встигає робити багато інших справ.

Як зазначає Наталія, вода для підприємства завжди мала стратегічне значення, та нещодавно, після підриву Каховської ГЕС, все, що пов’язано з нею, вийшло на перший план, до того ж так гостро, що через економію води підприємству довелося скоротити виробництво. Тому останнім часом фахівці цеху водопостачання дбали про те, щоб обсягу води, яка надходить, вистачало для всіх працюючих металургійних агрегатів, тримали у потрібних обсягах рівень води у ставках-освітлювачах для здійснення зворотного циклу тощо. А там, де виробництво стало на паузу, майстри цеху ремонтували водні мережі, до яких раніше неможливо було дістатися через постійно працюючі промислові агрегати.

«Я пишаюся тим, що теж брала участь у прокладанні нового трубопроводу для водопостачання міста та повного покриття виробничих потреб нашого підприємства, – говорить Наталія Дроваль. – Це був надзвичайно масштабний цікавий проєкт, який втілювали в життя майже всі служби, керівництво нашого підприємства, місто і, звичайно, мій рідний цех водопостачання. Виконано дуже великий обсяг роботи – від розробки проєкту до вибору місць розташування об’єктів, забезпечення необхідних матеріалів, виготовлення потрібних запчастин, наявності техніки, транспорту, роботи майстрів. Тепер «нитка», яку ми зробили, зможе перекидати воду з річки Інгулець до Південного водосховища на рівні близько 3 тисяч кубометрів на годину. Як ми знаємо, вода перекидається реверсом через власні мережі нашого підприємства. А щоб вона надходила до Південного водосховища швидше, збудували нову насосну станцію та п’ять кілометрів трубопроводу».

Як говорить Наталія, цей корисний досвід обов’язково стане в пригоді їй у майбутньому. Зараз наша героїня отримує другу вищу освіту – закінчує КНУ за спеціальністю «Теплоенергетик», вивчає англійську мову, а ще опановує новий напрямок діяльності у цеху: крім технології, опікується ще й ремонтами. Вчитися доводиться одразу на практиці, і Наталія часто звертається за порадами до своїх більш досвідчених колег.

«Якщо мені зварник розповідає, як краще накласти бандаж або заварити ту чи іншу деталь, обов’язково прислухаюся, бо це говорить спеціаліст, він краще знає, як це робити, – зазначає Наталія Дроваль. – Це стосується і слюсарів, і взагалі усіх майстрів нашого цеху, бо колектив ЦВП – це колектив справжніх професіоналів. Я пишаюся тим, що я працюю поряд із такими людьми, тим більш, що я й сама, як кажуть, «виросла» у цеху, починала тут із машиністки насосних установок. Зараз у мене планів дуже багато,  я працюю над їх втіленням в життя. А найвища відзнака підприємства, говорить про те, що я рухаюся у правильному напрямку. Та головне моє бажання – скоріша перемога України у цій війні. Зараз країну захищає мій син та багато моїх рідних. Дуже хвилююся за них та хочу, щоб усі повернулися додому живими та здоровими. А ще у майбутньому хочу вирішувати тільки мирні робочі питання».