Категорії
Наші люди

Нове покоління підприємства, з Днем молоді!

Якщо прагнення і бажання молодої людини співпадають з можливостями, які надає компанія-працедавець – то це іскра, буря, емоції та довга плідна співпраця.

Молодь для будь-якої компанії – то її майбутнє. Амбітні бажання змін і покращень сприяють її розвитку. Молоді активні люди є рушійною силою і для нашого підприємства. Тому «АрселорМіттал Кривий Ріг» активно з ними співпрацює: організовує відпочинок, навчальні та розважальні заходи. Найбільше молоді не вистачає досвіду. Тож компанія допомагає отримати його на позиції стажера, а ще розвиває особисті якості своїх майбутніх працівників.

«У житті я зіштовхнувся з тим, що роботодавцям потрібні молоді спеціалісти років 20 і вже з 20-річним досвідом роботи. Проте компаній, де можна  здобути хоч якийсь мінімальний досвід, небагато. Молодість – це час можливостей, за які необхідно хапатися, бо інакше… Не хочу лізти у щось погане. Я радий був потрапити на таке велике підприємство, як  «АрселорМіттал Кривий Ріг». Це хороша школа юного бійця (спеціаліста) і  чудова можливість розвиватися не лише в своїй професії, а й покращувати свої hard та soft skills. Саме зараз час вбирати в себе досвід з усіх джерел, які тільки вдасться знайти, і я радий, що таким джерелом для мене став промисловий гігант», –  розповідає Ілія Гіоргадзе, стажер у відділі комплаенс-контролю.

Молодим людям важливо мати змогу реалізувати себе і бути потрібними своїй країні у тій чи іншій сфері.

«Ми сильні духом і повні сміливих ідей. Я впевнена, що готова на неймовірні вчинки, відкриття, безперервні пошуки, самопізнання та реалізацію найсміливіших задумів. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» я значно розширила свій кругозір та постійно самовдосконалююсь», – додає Світлана Трушевська, стажерка у службі з впровадження міжнародних та корпоративних проектів.

Сьогодні, в День молоді, буде багато історій про молодих українців та українок, які стали на захист країни, волонтерять, просувають у соцмережах і створюють корисні додатки тощо.

Молодь нашого підприємства робить не менш важливі речі.

Це Валерія Рясна – активна волонтерка, організаторка проекту «Разом».

Це Олександр Щука – активний хлопець, який працює на підприємстві і пробує себе у різних напрямках.

Анна Дементьєва – у молодому віці вже контролює виконання правил безпеки на підприємстві.

Це студентки Катерина Заєць і Карина Бойко – вони є учасницями проекту «Нова фабрика», майбутні металургині, які навчаються і ламають стереотипи про кар’єрні шляхи.

Їх багато. Вони нікуди не поїхали і залишились працювати в Україні. Під сиренами. Для всіх нас. Дякуємо за вашу працю, за віру в Україну і наше підприємство та бажаємо натхнення й здійснення усіх мрій. З Днем молоді!

Категорії
Наші люди

З вибухами народилися вірші

Війна вплинула на кожну людину. У інженера з охорони праці ПП «Стіл Сервіс» Олени Гринько потрясіння від ворожого вторгнення були настільки сильними, що перетворилися на віршовані рядки.

Римувати слова у Олени завжди добре виходило. До війни вона легко складала «поздоровлялки» друзям та колегам до дня народження, свят та інших визначних дат. Ці вірші піднімали усім настрій та бадьорили. Але, як зізнається Олена, були і твори про особисте. Саме в них вона вкладала емоції від подій, ситуацій, спілкування з людьми. Для неї ці вірші стали своєрідним щоденником та способом психологічного розвантаження. Їх мало хто бачив, бо, як і годиться, вони ховаються у стіл. 

Олена Гринько походить із родини робітників нашого підприємства. У 1970-х роках юрисконсультом на комбінаті «Криворіжсталь» працював її дідусь Олександр Галушкін. Матуся – Любов Галушкіна – була інженером виробничого навчання. Тато Володимир Галушкін працював машиністом тепловозу. Тепловоз під номером 0048 вона запам’ятала ще з дитинства, часто слухала від батька різні історії про залізничників. Провідним бухгалтером на підприємстві працює її сестра Наталя Галушкіна. Чоловік Олени Олег Гринько є контролером служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс». Сама Олена свій шлях на підприємстві починала з управління технічного і вхідного контролю, перевіряла якість вхідної продукції. Зараз її син Сергій Цицаркін працює оператором МБЛЗ (газової різки), він вже є металургом у четвертому поколінні. Отака металургійна родина!

За характером Олена вважає себе оптимістичною людиною, тож більшість її віршів завжди були про веселе, приємне. «Але з початку війни про хороше писати не можу. Для всієї країни 24-те лютого стало днем потрясінь. В житті кожного з’явилася межа між «до» та «після». За одну мить ми одразу стали іншими. І я також. Цього дня я дуже рано прийшла на роботу. Увійшла прибиральниця і повідомила, що Київ та інші міста бомблять. Я одразу не повірила! Та коли подивилися новини, реальність приголомшила – погана інформація летіла звідусіль просто з шаленою швидкістю», – згадує Олена Гринько.

25 лютого у Олени  народився перший вірш про сьогодення, який вона виклала у соцмережі.

Шановні колишні російські брати,

Громадські там ви чи військові.

Вам світ не пробачить цієї війни,

Та й я не пробачу ніколи.

Ви топчете білі мої рушники,

Не прохані тут і не звані.

Господь не відпустить цієї вини,

За вами лиш смерті та рани…

Відтоді вірші Олена почала писати майже щодня. Теми знаходила всюди: з новин по телевізору, із соцмереж, із розповідей людей-переселенців, які на собі відчули всі жахи війни, з подій, що відбуваються у місті та навколо нього.

Одного разу Олена побачила інтерв’ю одного з посадовців. Це був чоловік міцної статури, вже у віці, із сивою бородою та з чималим життєвим досвідом. Він розповідав про звірства росіян у Бучі та Гостомелі, наслідки яких йому довелося побачити одному з перших. Чоловік говорив і трохи відвертався від камери, він ледве стримувався. Кожне його слово тремтіло, а на очах блищали сльози.  Це настільки вразило Олену, що рядки вірша «Я сльози бачила сивого мужика» склалися майже самі.

Я у журбу, як в крижану водойму входжу.

Волосся дибки і тремтить рука.

Жену із пам’яті, а вигнати не можу.

Я сльози бачила сивого мужика!

… Він бачив те, що кровожера скоїв,

Якому було трохи більше двадцяти.

Наруга, звірства, смерть і катування

Кували мужнє серце в кайдани.

«Війна теж має свої закони, – говорить Олена. – Але в голові не вкладається, як можна навмисно вбивати, катувати невинних, особливо дітей. Жах в тому, що деякі росіяни, втому числі жінки, підтримують це. Нам треба зупинити цю навалу злості та жорстокості. На передовій над цим працюють наші ЗСУ, тероборона. У нас тут теж свій фронт – економічний. Зокрема у мене зараз найбільш мирна професія: я організую безпечну роботу людей у ПП «Стіл Сервіс». Я та наша команда працюємо для того, щоб люди і далі залишалися живими та здоровими».

«Війна торкнулася усіх, незважаючи на вік, – продовжує Олена. – У мого сина один товариш загинув, інший пропав безвісти. Хлопці були захисниками Нацгвардії та «Азова», їм лише трохи більше 20 років. Для мене як для матусі це ще діти, у яких має бути попереду все життя. Але вони мужньо стали на наш захист. Їхню долю, горе батьків я мимоволі пропускаю крізь себе, це дуже важко навіть уявити, а не те, що пережити. У місті висить борд в пам’ять нашого героя Єгора Біркуна. Кожного разу коли я проїжджаю повз його портрета, я плачу, не можу стриматися.

Важко було дізнатися і про загибель нашого колеги Андрія Бреславця. Для нас усіх це стало справжньою трагедією. Коли він пішов воювати, я йому теж часто телефонувала, запитувала про звичайні побутові речі, чи не голодний він, чи вдягнутий, чи має засоби захисту. Він казав, що все є, хоча подробиць ніколи не розповідав. Але був впевнений, що ми обов’язково переможемо, бо за нами – добро, справедливість та людяність. Саме тоді у мене з’явилися рядки:

Він з багатьох, що не боялись встати

На захист неньки у скрутні, страшні часи.

Та сам на сам зі смертю привітатись,

Щоб Україну славили на різні голоси.

За порадою чоловіка Олена надіслала свої вірші на сайт Міністерства культури та інформаційної політики України, яке започаткувало онлайн-проект «Поезія Вільних». Її вірш опублікували. Потім надіслала ще чотири, і їх теж виставили на сайті.

Відгуки людей на вірші були позитивними. З’ясувалося,  що така поезія потрібна людям, вона допомагає подолати емоційне навантаження, побачити ситуацію з іншого боку, надихнутися на боротьбу, щоб пришвидшити нашу перемогу.

Малюйте світ в жовто-блакитний,

Щоб обрій чистим був завжди.

А мир вкривався полем житнім,

Напившись зі струмка води.

Малюйте світ в жовто-блакитний

Йому так личать кольори.

Щоб були діти безтурботні

Та не пізнали більш війни.

Ми бажаємо нашій колезі і поетесі Олені Гринько сили духу і натхнення для нових творів. Віримо в перемогу разом!

***

Я виживу, скажу тобі я вперто.

Сюди прийшов ти на свою біду.

Народ країни цієї є безсмертним,

Я вистою, ти чуєш, не впаду.

Іще палає, та ще йде по світу

Цей сморід, що зовете «рускій мір».

Та темряві ніяк не подолати світла,

І перемога наша – вір, або не вір.

І дивлячись як вас зжирає пекло,

Не пророню ні слова, ні сльози.

Я витерплю, бо то жага відверта,

Веселку бачити, поопісля грози.

Та де вам знати, орки безталанні,

Що Україна встоїть, перетне віки.

Майбутнє ваше – жити у тумані,

Без слави, та без дружньої руки.

Та не журися, це отак і треба,

Ішов з мечем, від нього і загинь.

Іще нажаль горить земля і небо,

Та ти дивись уважно вдалечінь.

Там фарби наші жовті і блакитні.

І мальви там вже почали цвісти.

Козак там каже «Слава Україні»

Й мільйони знають як відповісти!

***

Бачиш, вже палає,

Лютий вітер віє.

Ти чого тікаєш?

Це тобі за «Мрію».

Привезли «в пакеті»

Горе не минуче!

Туга хоч відверта?

Це тобі за Бучу.

Ви без Інстаграму,

Ох які ж то муки

То іще не драма!

Це за Марік, суки.

Цукру вже на має?

Гола злітна смуга

Маєш те, що маєш

Запрягайся в плуга.

Як «Москва» палала!

Кормить тепер рибок

Що не догляділи?

Це за наших діток.

Поміж мертвих «орків»

В’ється десь стежина

Всі отак подохніть,

За жінок сльозину.

Доживать вам віку

В себе, як в полоні.

Голим, босим, диким

За землі цей стогін

Маєм кров козачу

Що кипить грайливо,

Ворогу лиш втеча

Та і то це – диво.

Після перемоги,

Це тобі на згадку.

Дякуючи Богу

Підіймемо чарку.

За життя, за волю

Та за мир у мирі

За яскраву долю

Слава Україні!

***

Чорне лихо в рідну хату вдерлось крадькома

І було йому все рівно, що цвіте весна.

Візьму в руки автомата, до землі вклонюсь,

Ти чекай мене, матуся, та я повернусь!

На війні мета солдата світла і проста,

Боронить від окупанта села і міста.

Буду вправним і сміливим, я тобі клянусь,

Ти чекай мене, бабуся, та я повернусь.

Мені боляче і страшно, як усім, повір,

Але маю боронити землю рідну й мир.

Щоб не трапилося далі, я тобі всміхнусь,

Ти чекай мене, дитинко, та я повернусь!

Тим, хто народився вільним, крила до лиця,

Захистить мене молитва нашого Творця.

Як судилося померти, то тобі наснюсь,

Ти чекай мене, сестричко, та я повернусь!

Я прийду до тебе вранці, та торкнуся губ,

На шевроні буду мати гордий наш тризуб.

Зазирну у твої очі, до душі торкнусь.

Ти чекай мене, кохана, та я повернусь!

Категорії
Наші люди

Загинув працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Іван Кривоносов

Іван Кривоносов працював газорізальником у копровому цеху. Його мобілізували на військову службу в останній день зими, 28 лютого, і весь цей час він захищав Україну від ворога. 7 серпня 2022 року Іван помер внаслідок отриманих травм.

За збігом долі три роки тому, саме 7 серпня 2019 року він влаштувався на роботу до копрового цеху. За словами колег, Іван був дуже відповідальною людиною та сумлінним працівником.

Заступник начальника копрового цеху Вячеслав Абрамов розповідає: «Іван приєднався до нашого цеху кілька років тому, але, як то кажуть, одразу влився в колектив. У нас робота нелегка, тому хороші працівники завжди цінні. Добрий був хлопець. Пам’ятаю, що він завжди просив відпустку у вересні, щоб мати змогу допомогти по господарству та на городі батькам у Луганській області. Іван з тих місць родом. Іван вже другий наш газорізальник, який загинув на війні. Дуже сумно втрачати наших хлопців. Вони завжди залишатимуться в нашій пам’яті».

Колектив підприємства, колеги по цеху та друзі висловлюють щирі співчуття родині захисника. Вічна пам’ять герою!

Категорії
Наші люди

Вулик, «рацухи» та пил, або 38 років разом з першим доменним

Багато хто пам’ятає часи, коли на заводі одночасно були задіяні усі дев’ять печей – вісім у першому доменному цеху та «дев’ятка» у ДЦ-2. Серед них і ветеран підприємства Сергій Болобаев, який саме працював тут в ті роки і знає, на яку міць та силу здатне наше підприємство.

На початку 1980-х років головним замовником продукції заводу була держава. Щоб встигати виконувати доволі серйозні плани, в цехах на повну потужність все активно працювало, крутилося, виплавлялося, варилося, каталося, рухалося, завантажувалося, їхало залізницею та вантажними машинами. Робітників та підрядників на підприємстві було дуже багато, і кожен був зосереджений на своїй справі.

Саме таким 44 роки тому вперше побачив завод студент металургійного технікуму, майбутній прокатник Сергій Болобаев, який прийшов сюди на переддипломну практику. Набувати практичних навичок у професії його розподілили до тоді ще шостого дрібносортного прокатного цеху.

Сергій згадує, що завод нагадував величезний промисловий вулик, який на різні голоси гудів і вдень, і вночі. «У мене одразу з’явилося відчуття, що я приєднався до якогось живого організму. Мені було цікаво все. Дуже скоро я почав засвоювати нюанси прокатної справи. Також побачив, що для покращення та економії виробництва робітники часто пропонували різні раціоналізаторські рішення. Вирішив не відставати від них і теж запропонував декілька своїх «рацух». Скажу наперед, що їх за часів моєї роботи на підприємстві було багато. Деякі були впроваджені, а деякі, на жаль, так і залишилися на папері», розповідає Болобаев.

Працюючи у прокатному виробництві Сергій почав серйозно придивлятися до доменної справи. Вона вабила хлопця, але переходити він спочатку вагався. Крапку у виборі поставив… зовнішній вигляд. Працюючи слюсарем Сергій часто забруднювався мастилом. Відчищати його було дуже складно. Але побачив, як очищуються від пилу вогнетривники у доменному цеху – обдулися під тиском повітря і готово, працюють собі далі. Тож Болобаев влаштувався вогнетривником до депо з ремонту чавуновозних ковшів ДЦ № 1. Тоді депо забезпечувало ковшами домни одразу двох цехів – першого і другого. Паралельно почав навчатися у металургійному інституті за спеціальністю «Доменне виробництво».

«Перший доменний цех тоді забезпечував чавуном мартенівський та конвертерний цехи, до речі, зі значним перевищенням плану. Я ж на той час вже став майстром, – продовжує Сергій Болобаев. – З колегами ми планували роботу, наперед прораховували скільки чавуновозів треба підготувати. Наприклад, на підготовку з нуля одного чавуновозу потрібно було витратити 144 години. Тож робота  повністю займала наші руки і думки. До речі, про зовнішній вигляд. Це тепер дефіциту зі спецодягом у нас немає. А раніше «роби» нам на рік не вистачало. Траплялось, змінюєш футеровку, вибиваєш цеглу відбійними молотками – от і  з’являються на спецодязі «незаплановані» дірки. Виручали тоді старі джинси».

Сергій знав і цінував, що перший доменний цех має багату історію, адже саме з нього почалося й виросло все наше підприємство. А головна історична пам’ятка – перша доменна піч, яку за радянських часів назвали «Комсомолкою», не просто знаходиться поруч, а й продовжує працювати. Про значення цеху кожного серпня нагадував і день народження заводу, нагородження кращих робітників, серед яких часто був і сам Сергій.   

Минуло чимало часу, в цеху сталося багато змін. Змінився власник підприємства, з’явилися нові підходи до виробництва і нові технології, відбулися суттєві реконструкції доменних печей. Перші чотири домни, менш дієві та потужні, пішли «на пенсію». Давно стала історією і «Комсомолка».

«Я не просто спостерігав за цими змінами, а разом із цехом проживав і переживав їх. З першим доменним я вже 38 років. Він став моєю другою домівкою, а колектив професіоналів, які працюють тут, моєю другою родиною. Хочу привітати усіх своїх колег з Днем народження нашого заводу. Він проходить зараз непрості часи для нашої держави. Але я впевнений, ми вистоїмо, переможемо і працюватимемо ще краще», – каже Сергій Болобаев.

Категорії
Наші люди

Як лідерські якості допомагають криворізьким героям в тилу?

Поки триває війна, доменний цех №1 – живе серце підприємства. І б’ється воно завдяки команді доменників, зокрема ремонтників. Насправді люди займаються тут не тільки ремонтом та обслуговуванням різноманітного обладнання. Вони налаштовують ефективну енергетичну комунікацію, щоб забезпечити усі потреби підприємства, починаючи від освітлення в цехах до безперервної роботи доменних печей.

Особистісні якості, які розвиває «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це цінність, якою можна творити дива. Навички комунікації між людьми з різними характерами, вміння поставити цілі, організувати людей, розподілити обов’язки, та виконати завдання у короткі терміни – це те, що дає своїм співробітникам підприємство. Це ті якості, які були вкрай необхідними у перші дні війни для нашої згуртованості та міцності у тилу.

У березні підприємство призупиняло виробництво, зокрема й роботу доменних печей. Проте старший майстер з ремонту устаткування доменного цеху №1 Сергій Салтан розповідає, що частина обладнання виводилась з системи, але роботи в цеху від того в них не зменшилось.

В суспільстві існує думка, що доменну піч не можна зупиняти взагалі, але це не так.

«Головне правильно робити зупинку, контролювати все і планувати кожен наступний крок. Кожна пауза в роботі обладнання, звісно, залишає по собі слід, тому це вимагає від нас знань, як і коли його обслуговувати, та вмінь ввести в експлуатацію», – каже Салтан.

Сергій працює на підприємстві з 2000 року, пройшов шлях від електромонтера до майстра. Зараз організовує робочий процес, координує роботу підлеглих працівників і контролює результат.

«Коли я прийшов на підприємство, в мене почали розвиватися нові якості. Завод навчає тебе дисципліни й відповідальності. Ефективність твоєї роботи не може бути не помітна. Від електромонтерів залежить якість роботи обладнання й безпека праці колег. Робота майстра вимагає від мене таких вмінь, як організація роботи персоналу, чітке формулювання завдань й розвинуті комунікаційні навички. Адже тут ти відповідаєш не лише за себе, а й за інших. І якщо щось іде не так, треба вчасно зупинити процес, виправити та навчити людину, щоб вона отримала певні навички і не допускала помилок», – продовжує Сергій Салтан.

Заступник начальника цеху з ремонту електроустаткування доменного цеху №1 Євгеній Виноградов відзначає ініціативність Салтана.«Наприклад, до війни на підприємстві збільшились плани виробництва чушкового чавуну, і було прийнято рішення розширити площу для його завантаження. Але вантажний кран був не придатний для підйому великого обєму чушок. Сергій швидко зреагував на це і запропонував замінити старий кран на новий, щоб не знижувати темпи відвантаження продукції та працювати на максимум», – розповів Виноградов.

Набуті якості стали в пригоді Сергію й в іншій діяльності. Коли почалася повномасштабна війна, він був у відпустці й одразу поїхав до Саксаганського райвиконкому запропонувати свою допомогу – так і пристав до волонтерської групи, яка там збиралась.

«Я не сидів на місці, намагався знайти, де можна прикласти свої сили й бажання допомогти, хоча б особистим автотранспортом. Коли виникла потреба у створенні блокпостів, я звертався до керівництва підприємства з проханням виділити пісок. Буквально одразу  отримав дозвіл і вже через 3 години зустрічав завантажену машину. Також робили там освітлення хлопцям. Дуже вдячний за розуміння, підтримку та допомогу з усіма нагальними потребами Владиславу Поліщуку, Євгенію Виноградову, Антону Яцеленку, Віктору Рожкову, Віталію Касьяну», – розповідаєСергій.

Волонтерів часом сприймають як збирачів необхідних речей, та вони роблять набагато більше. В цій діяльності дуже важлива міжособистісна комунікація.

«Те, що допомагало мені з професійної діяльності – це навички комунікації між людьми з різними характерами. Це дав мені завод. Тут також потрібно і цілі поставити, й організувати людей різного віку та професій, й розподілити обов’язки, та виконати їх у короткі терміни. В нас не було ніякого перехідного періоду для того, щоб ближче познайомитись з людьми. Однак, як і на підприємстві, всі збирались колективами, і виконували певні задачі, для досягнення спільної мети. Мені пощастило працювати з найкращими. Волонтери – це настільки віддані Батьківщині люди, які готові жертвувати багато чим. Надзвичайні люди – повністю занурюються у роботу і працюють до повної виснаги, щоб зробити свій внесок більш вагомим. Коли нам потрібні були робочі руки, ми дзвонили усім, кого знаємо і можемо підключити, і вже за кілька хвилин приходила підмога – це неймовірно. Цей мій досвід не передати словами. Я щиро дякую усім!», – доповнюєСергій.

Сергій Салтан – один з комунікаційних містків між підприємством та військовими. Він активно допомагав та забезпечував їх усім необхідним для захисту міста. За цю співпрацю Криворізька військова адміністрація висловила йому подяку.

Категорії
Наші люди Новини

Кривий Ріг відзначив кращих металургів та гірників

Місто привітало з професійним святом своїх героїв – найкращих металургів та гірників. «За високий професіоналізм, вагомі трудові досягнення, сумлінну працю…». За цими словами – долі людей, які незважаючи на війну, на своєму фронті підтримують роботу металургійної галузі: видобувають та збагачують руду, виробляють агломерат, чавун, сталь, прокат.

19 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали до Дня металурга та гірника почесні грамоти виконкому Криворізької міської ради.

В.о. міського голови Юрій Вілкул побажав працівникам підприємств гірничо-металургійного комплексу і їхнім родинам миру та злагоди і подякував усім за внесок у розвиток Кривого Рогу та підготовку міста до захисту від окупантів. Особливу подяку отримали працівники, які саме зараз боронять Україну та волонтери.

Бригадир слюсарів Андрій Дубрівний вже 35 років ремонтує обладнання доменного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Юним випускником технікуму прийшов він до цеху і ніколи не пошкодував про вибраний шлях.

«У мене дуже важка фізична робота, яка ще й вимагає напруженої праці головою, – розповідає Андрій. – У цеху безліч механічного обладнання, і якщо хоч щось з цього не працюватиме, то не буде чавуну, а відповідно і сталі, і прокату. Відчуваю себе у цеху на своєму місці. Надзвичайно приємно, що це оцінили. Місяць тому зателефонували, спитали дещо про мене, навіть пожартували: «не бійтесь, не для оформлення кредиту». Ось я й здогадався, що нагородять. Неперевершені емоції! Про таке й онукам розповісти можна. Але це не лише мій здобуток. Це здобуток усієї бригади. Всім їм, всім металургам та гірникам – міцного здоров’я, підтримуймо одне одного, і перемога буде наша!»

Найкращі працівники ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” разом з директоркою з галузевих відносин і соціального розвитку Юлією Чермазович

Разом з Андрієм Дубрівним почесні грамоти отримали:

  • Ірина Неклеса, підготувач составів цеху підготовки составів;
  • Микола Сідлак, електрозварник вогнетривно-вапняного цеху;
  • Ігор Бойко, заступник начальника агломераційного цеху № 3 з підготовки виробництва;
  • Олег Євченко, машиніст екскаватора цеху водопостачання;
  • Євген Шевченко, машиніст екскаватора цеху водопостачання;
  • Олександр Шам, машиніст коксових машин коксового цеху № 1;
  • Віталій Бугаєв, майстер з ремонту устаткування цеху уловлювання;
  • Олександр Пашкевич, начальник відділу центрального департаменту з утримання і ремонтів;
  • Микола Похович, машиніст екскаватора ремонтного виробництва ЛМЗ;
  • Олександр Дениско, начальник рудозбагачувальної фабрики № 1;
  • Андрій Головінець, машиніст екскаватора рудоуправління;
  • Сергій Христін, слюсар-ремонтник гірничого устаткування шахтоуправління;
  • Сергій Романенко, змінний майстер сортопрокатного цеху № 1;
  • Дмитро Курганов, електрозварник сортопрокатного цеху № 2;
  • Віталій Кочережко, майстер з ремонту устаткування прокатного цеху № 3;
  • Костянтин Легчілін, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів автотранспортного управління;
  • Наталя Потоцька, диспетчер маневрової залізничної станції залізничного цеху № 1;
  • Світлана Смола, електромонтер з ремонту і обслуговування СЦБ залізничного цеху № 3.

Вітаємо ще раз усіх металургів та гірників з професійним святом! Наснаги, здоров’я та мирного неба!