Категорії
Новини

Трансформуватися, щоб не ламатися

Серед технарів розповсюджена думка: чим простіший агрегат, тим рідше він виходить з ладу. Сучасне металургійне устаткування надзвичайно складне, і там є чому ламатися. Наприклад, відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху – це комплекс агрегатів, де тісно сплетене механічне, гідравлічне, енергетичне, електричне устаткування, робота якого координується і керується безліччю контрольно-вимірювальних приладів та автоматизованими системами керування технологічними процесами.

А ламатися цьому устаткуванню не можна, бо навіть у назві відділення є слово «безперервного». Для того, щоб максимально запобігти поломкам, у ВБРС конвертерного цеху триває процес трансформації системи технічного обслуговування та ремонтів. За словами керівника цього проєкту, начальника служби з ТО та ремонтів ВБРС Миколи Єфіменка, реалізація проєкту вже на завершальній стадії, ї є перші позитивні результати. «Принципова відмінність нової системи ТО і ремонтів – це її цілковита превентивна спрямованість, – пояснює Микола. – Тобто обслуговування та планові ремонти мають бути такої якості, щоб непрогнозовані поломки і аварійні ремонти виключити взагалі».

Проєкт з трансформації ремонтної служби – це ініціатива генерального директора нашого підприємства Мауро Лонгобардо. Така увага керівництва підприємства саме до ВБРС не випадкова. Адже саме це відділення виробляє високоякісні сталеві заготовки, які використовуються для виробництва арматури, катанки, кутника, смуги та інших видів нашої продукції, що дає левову частину прибутку. А філософія успішної роботи машин безперервного лиття заготовок саме в тому, що устаткування має працювати без простоїв, тобто жодних аварійних ситуацій не повинно бути.

«Якраз стабілізація процесу виробництва ВБРС, вихід на проєктні режими і  мінімізація неконтрольованих поломок і стояли на меті, – констатує Микола Єфіменко. – Провідна міжнародна аудиторська компанія Enerkey вивчила нашу систему ТО та ремонтів і запропонувала кардинально її змінити. До впровадження проєкту структура ремонтної служби була стандартною з розподілом на механослужбу, енергослужбу, електрослужбу. А фахівці з контрольно-вимірювальних приладів та автоматизованих систем управління технологічними процесами й взагалі були з іншого департаменту. Коли виникала проблема у роботі устаткування, кожна зі служб вивчала її за своїм напрямком окремо, що значно затягувало процес вирішення проблеми. Згідно з проєктом було змінено структуру ремонтного персоналу, а саме було поєднано усі служби у єдину команду з одним спільним керівником та введено нові посади – техніки, які були об’єднані в технічні групи Їх завдання – слідкувати за станом устаткування, планувати обслуговування і ремонти та своєчасно виявляти недоліки, не допускаючи поломок на ввіреному устаткуванні».

У ВБРС створили сім таких груп. До складу кожної групи входять техніки, які спеціалізуються на різних видах устаткування (механіка, енергетика, електрика і т.д.). За кожною групою закріплена певна кількість обладнання. Це дає значні переваги. По-перше, група з різних техніків швидше і точніше виявляє недоліки й приймає колегіальні рішення із врахуванням усіх нюансів. А по-друге, кожна група спеціалізується на певних агрегатах, тому знає їх більш досконало, що також сприяє ефективності роботи. Великою перевагою проєкту є створення окремих денних механічних та електричних майстерень. Їхній персонал готує запчастини та вузли до встановлення, щоб оптимально використовувати час планових ремонтів, не витрачаючи його на підготовку.

«Для завчасного виявлення недоліків ми отримали кілька нових можливостей, – продовжив Микола Єфіменко. – Серед них вібромоніторинг та термографія. Ці дослідження для нас виконують фахівці центрального департаменту з утримання та ремонтів і ПП «Стіл Сервіс». Для прикладу, використовуючи методи вібромоніторингу та термографії ми можемо завчасно виявити відхилення в роботі роторів газоочисної системи ВБРС та своєчасно виконати їх обслуговування, не допустивши аварійного виходу з ладу. Використання системи SAP є невід’ємною частиною проєкту та реалізується при підтримці спеціалістів служби ARMP, – пояснює Микола Єфіменко. – А це дозволяє нам зберігати величезні обсяги корисної інформації щодо результатів обстеження, виходів з ладу устаткування, відхилень в роботі, використання запасних частин, ремонтів, результатів діагностики та моніторингу тощо. Аналізуючи це, ми розробляємо шляхи вдосконалення системи ТО і ремонтів, беручи до уваги попередні недоліки та помилки».

Процес трансформації вже дає позитивні результати. Наприклад, з ініціативи технічних груп під керівництвом Антона Савенкова та Дениса Перепаденка було вдосконалено пневматичну систему керування машинами газової різки та маркувальними машинами. Технічні групи під керівництвом Андрія Ніколаєва та Євгена Очкася впровадили систему аварійної видачі плавок у випадках аварійних відключень електроенергії. Технічна група під керівництвом Олега Окорокова розробляє проєкт поліпшення системи охолодження гідравлічної системи МБЛЗ-1. Технічна група на чолі з Михайлом Кириченком виконала комплекс робіт з підвищення надійності трубопроводів підживлювальної води. Технічною групою під керівництвом Сергія Федорова реалізується проєкт безперервного заміру температури сталі у промковші. Ми ставимо на меті відпрацювати усі аспекти нової структури та сформувати ефективну службу. А в планах – трансформація системи ТО та ремонтів усього конвертерного цеху».

Категорії
Новини

Чому один за всіх – краще, ніж всі за одного

Фахівці Ливарно-механічного заводу модернізували горизонтально-розточний верстат з ЧПУ в ремонтно-механічному цеху № 1.

Цей верстат у цеху називають «центровим» та головним. Він один здатен замінити одразу декілька верстатів: токарний, свердлувальний та фрезерувальний. Це саме той випадок, коли один за всіх – краще, ніж усі за одного. Цей верстат дозволяє прискорити процес та покращити якість обробки деталей, різних за формою та складністю, і при цьому сприяє зниженню собівартості цих процесів. Цікаво, що одразу верстат не був обладнаний ЧПУ і мав ручне керування. Системою числового програмного управлінням його обладнали у 2005 році. Але з роками і ця система вимагала заміни та оновлення.

«Цей верстат надзвичайно важливий для нас, адже саме на ньому ми виконуємо обробку сталеливарних ковшів і таких деталей, як, наприклад, великі конуси засипних апаратів доменних печей, зірки для аглоцехів, пластинчаті гаки на розливальні крани конвертерного цеху, – розповідає начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Уявіть собі, що всю механічну обробку раніше потрібно було виконувати на різних верстатах крок за кроком, залучати кілька верстатників. Тоді горизонтально-розточний верстат з ЧПУ став для нас справжнім помічником, «стрибком» вперед. Але за майже 20 років роботи система ЧПУ застаріла і фізично зносилася: висохли старі плати, мікрочипи, мікросхеми. Із 24 годин на добу верстат працював шість, а вісімнадцять перебував у ремонті. Тому ми й вирішили осучаснити нашого «центрового». За два тижні ми замінили його мозок – систему ЧПУ – на новішу та сучаснішу».

Вже не один рік працює на цьому горизонтально-розточному верстаті верстатник Іван Тарнопольський. Саме він чи не найкраще за усіх зміг оцінити зміни у роботі свого потужного «партнера».

«Серед деталей, які ми обробляємо на цьому верстаті, – гаки на розливальні крани конвертерного цеху. І найскладніше у їх обробці – це обробка вигину гака, – говорить Іван. – Без цього верстата обробка проводилася б вручну слюсарями-ремонтниками протягом 15 змін! А зараз за допомогою верстата це можна зробити за дві зміни. Звісно ж, і якість та точність годі й порівнювати. На табло верстата я бачу зображення поверхні, що обробляється згідно з завданою програмою у реальному часі. Якщо в мене є зауваження, то я можу все скорегувати ще на проміжному етапі. А раніше я б отримував деталь з браком на виході і все довелося б переробляти наново. Та й сама обробка – це наче порівнювати тесання сокирою по дереву чи роботу стеком скульптора по глині. До пам’яті верстата можна вносити чималу кількість програм, щоб потім просто обирати потрібну і працювати, як кажуть, по-накатаному. Впевнений, що з модернізованим верстатом нам будь-які замовлення до снаги!»

Категорії
Новини

Війна забрала життя нашого колеги Дмитра Кнюха

Дмитро працював помічником машиніста тепловоза у залізничному цеху № 2.

Позитивна, світла, щира та чуйна людина, говорять про нього колеги. Дмитро працював на різних тепловозах, різних дільницях. Він хотів вчитися та розвиватися у професії, мав безліч життєвих планів, та все це перекреслила війна.

«Ми всі різні люди, зі своїми характерами, звичками, інколи це завдає складнощів, а от з Дмитром було дуже легко знайти спільну мову, бо це була світла людина, – говорить заступник начальника ЗЦ № 2 Валерій Руденко. – Він завжди був на позитивній хвилі, ніколи не скаржився, хотів працювати і працювати добре. Його мобілізували у травні минулого року, і Дмитро не вагався ані хвилини. Він вважав, що і цей обв’язок потрібно виконати гідно, як справжній чоловік. Звістка про його смерть нас просто ошелешила. Таких хлопців боляче втрачати. Але він завжди житиме у наших серцях».

Солдат Дмитро Кнюх загинув 9 січня поблизу села Берестове, що у Донецькій області.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам захисника.

Герої не вмирають!

Категорії
Новини

  Менше «їсть», а тягне більше

На Миколаївському тепловозоремонтному заводі модернізували для гірників «АрселорМіттал Кривий Ріг» потужних помічників – два тепловози 2ТЕ10М.

Головне завдання гірничих тепловозів – перевезення гірничої маси з кар’єрів рудоуправління. Ці трудяги працюють у складних умовах: чималий вантаж доводиться перевозити під великим кутом нахилу та на низькій швидкості. Через інтенсивність навантаження рухомий склад швидко зношується. А якщо врахувати, що за паспортом дата народження цих тепловозів 1985 рік, зрозуміло, що «стареньких» вже треба було оновлювати.

Як і у людини, найпершим позиції почало здавати «серце» локомотива – двигун, захандрили «судини» – гальмівна та охолоджувальна системи. Тепловози доводилося ремонтувати, а з часом робити це частіше та частіше. Тому залізничники вирішили відправити тепловози на модернізацію, після якої старими на них залишилися хіба що форма кузова, рама та колеса.

За оновлення взялися фахівці Миколаївського тепловозоремонтного заводу. За їхніми словами, на пострадянському просторі таку глобальну модернізацію тепловоза серії 2ТЕ10М поки ніхто ще не виконував. Аналогічні проєкти з успіхом реалізуються в США та Європі. Для відродження тепловозів на заводі розробили спеціальні креслення, за якими потім і виконали роботи.

«З тепловозів прибрані фактично всі вузли, які найчастіше виходили з ладу, – говорить заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Тепер він обладнаний сучасним дизельним двигуном компанії АВС (Бельгія) із ресурсом до капремонту 70 тисяч мотогодин, новітньою системою управління двигуном, новим роторно-пластинчатим компресорним агрегатом Mattei (Італія) з моторесурсом 100 тисяч мотогодин, а також мікропроцесорною системою управління локомотивом. Модернізовані тепловози менше «їдять», а вантажів перевозять більше та й палива витрачають менше. Заощадження лише на паливі та мастильних матеріалах складатимуть до 30% на місяць».

Також ремонтники встановили електронний моніторинг роботи всіх систем локомотивів та систему контролю палива та місцеперебування тепловозів. Не забули і про комфорт та зручність для локомотивної бригади.

«У кабіні тепловоза встановили вібропоглинаючі крісла, сучасну систему обігріву та клімат-контролю, – додає Анатолій Маціборський. – А щоб працювати було не лише зручно, а й безпечно, на локомотивах встановили сучасне LED-освітлення. Нова система відеоогляду фактично прибрала «сліпі зони» попереду та ззаду локомотиву. Також змінили й систему керування локомотивом. Тепер на електронне сенсорне табло у кабіні машиніста виведені практично всі параметри роботи тепловоза. Тож машиніст одразу бачить найменше відхилення у роботі і може вчасно на це зреагувати. Модернізовані тепловози працюватимуть у парі – зчіпкою, аби з найвіддаленіших куточків перевозити більше породи – одночасно до 10 думпкарів».  

Категорії
Новини

З аграрної країни – в індустріальну

Цього року нашому підприємству виповниться 90 років. Завдяки історичним документам, архіву газети «Металург» та спогадам ветеранів впродовж цього ювілейного року ми будемо згадувати значущі та цікаві події підприємства у його історії.

90 років вважається гранітним ювілеєм. А граніт, як і сталь – це символ сили, міцності та довголіття. Це саме ті якості, які завжди додавали сил колективу нашого підприємства, сприяли розвитку виробництва та надихали на постійний розвиток.

Сила духу та сталевий характер допомагають нам і зараз, в умовах війни протистояти жорстокому ворогу, визволяти рідну землю, працювати під загрозами ракетних обстрілів та виживати у складних економічних і логістичних умовах. Щодня ми вписуємо в нашу історію нові сторінки.

Початок будівництва заводу

З архівів

Насправді історія нашого підприємства розпочалася задовго до урочистого пуску першої доменної печі, тож їй більше 90 років. Все почалося з намаганням тоді ще радянського керівництва перетворити аграрну країну в індустріальну. Тільки за першу п’ятирічку (1928/29-1932/33 роки) планувалося збудувати 1200 заводів. Пріоритет надавався важкій промисловості, адже країні не вистачало металу.

16 червня 1931 року був підписаний наказ про будівництво металургійного заводу у Кривому Розі. Завод спроєктували на чотири доменні печі першої черги з розрахунком, що у майбутньому їх буде вісім.

Перед фахівцями ставилася мета спроєктувати підприємство з повним металургійним циклом. Для цього треба було ретельно розробити не тільки доменні цехи, а й сталеплавильні, прокатні, енергетичні підрозділи, а також потужну ремонтну базу, залізничні шляхи, склади, майстерні та інші допоміжні об’єкти.

Побачити «Проєкт Криворізького металургійного заводу» на власні очі зараз може кожен з нас. Одна із п’яти існуючих копій цього історичного документу зберігається у науково-технічній бібліотеці нашого підприємства.

Плюсами будівництва заводу у Кривому Розі була наявність покладів залізної руди та можливість її переробки на місці. Зручне розташування міста дозволяло привозити сюди залізницею потрібну сировину, а звідси транспортувати готову продукцію.

Місцем розташування майбутнього металургійного гіганту обрали ділянку поблизу залізничної станції Червона. Тут був чистий степ, тож місця для заводу було вдосталь, як і для будівництва житлових будинків.

Цікавий факт: одним із тих, хто першим побачив майданчик для будівництва, був Іван Зотович Штаферук, редактор багатотиражної газети «Темпи вирішують». На її основі 1 серпня 1952 року була створена газета «Металург».

Карта комбінату початку 1930-х років, або так звана синька. Це схема Генерального плану Криворізького металургійного заводу. На карті видно, що більшості об’єктів ще не існує, в тому числі і район Соцміста. Натомість добре видно Зелене містечко, де зараз розташований комплекс ДП № 9

Перед будівниками заводу стояло дуже складне завдання – в рекордні терміни збудувати першу доменну піч та ввести її в експлуатацію у 1932 році. Але ці терміни були нереальними. Будівництво тривало важко. Давалася взнаки відсутність техніки, все робилося вручну, не вистачало будівельних матеріалів, дуже відчувалася  непрофесійність працівників, адже земляними, монтажними та іншими роботами займалися люди без певних професій. Через це терміни здачі об’єкту декілька разів переносилися. Щоб пришвидшити пуск домни були навіть впроваджені так звані штурмові суботники, коли кожен мешканець Кривого Рогу мав одну суботу на місяць безкоштовно відпрацювати на будівництві заводу.

Перший бетон у фундамент майбутньої домни був покладений 7 листопада 1931 року. Основні будівельні роботи безпосередньо на доменній печі розпочалися у 1932 році.

4 серпня 1934 року перша домна видала перший чавун. Цей день, як відомо, і є офіційною датою народження нашого підприємства.

Мітинг з нагоди відкриття доменної печі № 1
Перші будинки на Соцмісті

Категорії
Новини

В боях за незалежність країни загинув Леонід Кабаков

Герой працював формувальником ручного формування у фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу.

Леонід приєднався до колективу ФСЛЦ незадовго до початку повномасштабного вторгнення. З перших днів його роботи у цеху було помітно, що він  вміє і хоче працювати за професією формувальника. Колеги говорять, що Леонід був доброю, щирою, відкритою людиною.

«Помітити Леоніда Кабакова у поганому настрої було практично неможливо, – згадує начальник формувальної дільниці ФСЛЦ Дмитро Вавренюк. – Завжди з усмішкою, завжди енергійний, він заряджав усіх на позитив. Леонід допомагав і підтримував колег. «Все у нас буде добре, з усім впораємося» – це була його коронна фраза. У листопаді 2022 року Леоніда Кабакова мобілізували до лав ЗСУ. Потім ми дізналися, що він зник безвісти. Ми до останнього сподівалися, що він залишився живим. Та, на жаль, отримали звістку, що герой загинув поблизу Берхівки у Донецькій області. Для колективу цеху це непоправна втрата».

У загиблого героя залишилася родина. Без батька зростатиме донька.

Співчуваємо, сумуємо, пам’ятаємо!