Категорія: Новини

Категорії
Новини

Винахідливість врятувала важливий верстат

В ремонтно-механічному цеху № 2 ливарно-механічного заводу верстатів чимало, і всі вони активно використовуються, адже роботи у ремонтників вистачає навіть за умов зниження темпів виробництва. Простій верстату – це недозволена розкіш, говорять в ЛМЗ. Але за об’єктивних причин верстат для фрезерної обробки FZ-2500В РМЦ-2 два роки працював не на повну потужність. Повернути його до повноцінного робочого життя допомогла винахідливість.

FZ-2500 виробництва Німеччини у цеху з 1982 року. Попри поважний вік його «боєздатність» все ще на висоті. В цеху жартують, що нас не буде, а цей велетень ще працюватиме. Але час та безперервна експлуатація позначилися і на ньому – відмовив вертикальний супорт верстата, який власне і потрібен для обробки корпусів редукторів – це головне завдання для цього верстату. Адже унікальність та родзинка FZ-2500  – це можливість обробляти роз’єми на корпусах редукторів.

«Цей верстат підвищує продуктивність усього цеху, адже дає змогу розвантажити інші верстати, які виконують більш специфічні операції. На цьому «німці» ми фрезеруємо роз’єми корпусів редукторів конвертерного цеху, рудозбагачувальних та дробильних фабрик, кліщі для кліщових кранів блюмінга,  деталі для прокатних цехів, одновалкові дробарки АЦ-2, – розповідає старший майстер основної виробничої дільниці РМЦ-2 Сергій Мордовець. – Але через зношеність деталей верстат довго не працював на повну потужність. Це наче мати гарного фахівця, а його потенціал використовувати лише на половину. Ускладнювалось усе тим, що деталі для нього німецького виробництва та й за терміном походження верстата вже не випускаються, а робити їх на замовлення економічно не вигідно».

Це не давало спокою слюсарю Сергію Дробашевському. В його голові крутилася думка, а що ж можна зробити і чи можна використати для ремонту верстата вітчизняні деталі? Це ніби трансплантація органів у людини – чи приживуться, чи запрацюють? Майстерність та винахідливість слюсаря підказали вихід.

«Я працюю черговим слюсарем, а от кожну вільну хвилинку намагався використати, щоб врятувати верстат, – говорить Сергій. – Довелося трошки почаклувати над FZ-2500. Переробив гідроплиту, гідропанель, замінив німецький гідронасос на вітчизняний, виробництва Дружківки, золотники встановили харківські. Для зручності та безпеки все начиння верстата, яке розташовувалося зверху, ми спустили донизу, виготовили маслостанцію. Тепер зручно і ремонтувати, і обслуговувати насос. Найскладніше було все ув’язати та примусити запрацювати у комплексі. Але в нас це вийшло, і функціонал верстата розширився!»

До команди «реаніматорів» верстату, крім слюсаря-винахідника Сергія Дробашевського, увійшли й електрик цеху Антон Чернов, працівники бюро з ремонту електронного устаткування під керівництвом Володимира Горобця. Гарна команда – гарний результат.

«Три місяці ми витратили на повернення у стрій нашого велетня. До речі, подібного такого великого фрезерувального верстата більше немає на заводі, – продовжує старший механік цеху РМЦ-2 Ігор Бєлік. – Він постійно залучений у ремонті, у нього немає вихідних та перерв. І він нам дуже допомагає. Це наче підсобний працівник на кухні. Він начистить овочів – і борщ звариться швидше. Так і FZ-2500: виконає першу обробку – і на це не витрачатимуть часу інші верстати. Зараз ми все наше обладнання намагаємося використовувати максимально ефективно. Не можемо дозволити працювати у пів сили. У нас свій фронт, своя передова, свої солдати і всі вони мають бути в строю. Це наближує нашу загальну перемогу».

Врятований верстат знову в роботі
Категорії
Новини

У Бахмуті загинув наш колега Юрій Кумаранський

«АрселорМіттал Кривий Ріг» втратив Героя. Юрій загинув 8 лютого у Бахмуті на Донеччині, мужньо виконавши свій військовий обов’язок із захисту свободи та незалежності України. Йому назавжди залишиться 45 років.

Юрій Кумаранський працював машиністом вагоноперекидача агломераційного цеху № 3. Колеги згадують його як висококваліфікованого професіонала, відповідальну людину, на яку завжди можна було покластися.

«В нашому цеху  Юрій почав працювати з 2016 року. Але до цього ми вже добре його знали, бо він працював тут майстром у підрядній організації, – говорить Володимир Ткачук, старший майстер дільниці відвантаження та подачі сировини АЦ-3. – Професія машиніста вагоноперекидача доволі складна, але Юрій швидко опанував її, бо вже був знайомий із принципом цієї роботи. Згодом він настільки вдосконалив свою майстерність, що став машиністом 5 розряду. Коли Юрій заступав на зміну, ми знали, що все буде у порядку. Він був спокійний, врівноважений, привітний, відповідальний. А ще Юрій завжди казав правду. І це було дуже цінним і в роботі, і в інших справах».

На військову службу Юрія Кумаранського призвали на початку липня минулого року. Він був стрільцем-помічником гранатометника. Юрій загинув під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина та син.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, колегам, друзям, побратимам Юрія Кумаранського.

Вічна пам’ять та слава нашому Герою!

Категорії
Новини

«Світлячки» з аглоцеху

В аглоцеху № 3 подбали, щоб робітники вночі «світилися». А вам слабо?

Саме для безпеки пересування працівників цеху містом у темний час доби в цеху власними силами виготовили світловідбивні брелоки та закликають колективи інших цехів підприємства приєднатися до цього імпровізованого челенджу. І все заради того, щоб люди стали помітнішими на дорозі.

Темної-темної ночі, в темному одязі, на темній дорозі… За таких умов водії машин майже не помічають пішоходів. І чим темніший на людині одяг, тим складніше її розгледіти. На жаль, через війну та пошкоджену обстрілами ворога енергетичну інфраструктуру таке явище стало нашою буденністю, внаслідок чого збільшилася кількість ДТП за участі пішоходів.

«За прохідною ми дуже часто буквально «провалюємося» у темряву, в таких умовах перетинаємо дороги зі жвавим рухом, де навіть іноді світлофори не працюють. Близько чи далеко від нас автомобіль, ми визначаємо за світлом фар, а от нас, пішоходів на дорозі, водій може і не помітити. Так, ми вмикаємо ліхтарики, підсвічуємо себе «мобілками», але цього замало. Щоб стати помітнішими на дорогах, треба ще й підсвічувати себе різними світловідбивними елементами на одязі. І чим більше цих елементів буде, тим краще», – говорить Олена Хібіна, старший майстер основної виробничої дільниці АЦ № 3, яка є автором ідеї створення світловідбивних брелоків для робітників цеху.

У цеху цю ідею одразу ж підхопили, і робота в колективі закипіла. Олена розробила дизайн брелоків, паралельно йшов пошук матеріалу, з якого їх можна було б виготовити. Головним критерієм для матеріалу були якість (щоб він швидко не затирався), добрі світловідбивні властивості поверхні та достатня товщина, адже тонкий матеріал для брелоків не підходить.

Роботу з пошиття виробів взяла на себе оператор пульта управління Марина Самошкіна. «Для мене це було простою роботою, адже за першою спеціальністю я кравець верхнього одягу і навіть певний час працювала за нею. Та потім вирішила працевлаштуватися до аглоцеху № 3, тут вже працювали мої тато та сестра, –розповідає Марина Самошкіна. – Я зайнята в технологічному процесі. Робота потребує уваги до всього. Увага стала в пригоді й під час пошиття цих брелоків. Я старалася робити все акуратно, щоб було красиво, адже люди причеплять їх на одяг, сумки, рюкзаки».

Загалом в цеху виготовили близько 500 світловідбивних брелоків. Їх роздали не лише працівникам АЦ № 3, а і співробітникам підрядних організацій, які працюють на його території.

У аглоцеху № 3 сподіваються, що колективи інших цехів підприємства підхоплять ідею створення подібних аксесуарів безпеки для своїх робітників і тим самим зроблять свій внесок у справу збереження людського життя та здоров’я.

Категорії
Новини

Людина – не термінатор, тож безпека праці – понад усе

Як контролювати ризики на дуже небезпечній дільниці, підкажуть працівники доменного цеху № 1 разом з фахівцями з охорони праці.

Серед найнебезпечніших виробничих майданчиків нашого підприємства – ливарні двори доменних печей. Через скорочення виробництва, викликане війною, наразі працює лише доменна піч № 6. Туди ми й поїхали дізнатися, як персонал печі вправляється з багаточисельними ризиками.

Змінний майстер основної виробничої дільниці Григорій Лімонов працює у доменному виробництві більш ніж 20 років. Він знає, що ливарний двір – суцільне поле ризиків.

«Це дійсно так, – говорить Григорій. – Рідкий чавун з температурою 1300-1500 градусів, розплавлений шлак, величезні машини і механізми, які рухаються, крутяться. Майже всі виробничі процеси, такі як відкриття та закриття чавунної льотки, заміна фурм, розливка чавуну, відбір проб та інші, містять чималі ризики. І це не лише у нас. Я працював за кордоном, там приблизно така ж ситуація. Отаке вже воно – виробництво чавуну. Ми не можемо усунути ризики, але можемо зробити їх керованими. Для цього треба тримати устаткування та засоби сигналізації, що попереджають про небезпеку, у належному стані, а також кожному працювати безпечно, не порушуючи правил».

Фахівці департаменту з охорони праці та промислової безпеки, разом з цеховиками, дослідили основні виробничі операції, виявили та описали ризики. А також окреслили алгоритми поведінки працівників, які дозволяють уникнути нещасних випадків на такому ризиковому виробництві.

«Серед найрозповсюдженіших рекомендацій – не можна наближатися до небезпечного обладнання та жолобів, якими тече рідкий метал, – говорить начальник відділу охорони праці аглодоменного департаменту та коксохімічного виробництва Володимир Сапіга. – Своєчасне треба проходити медогляди, обов’язково у зазначених випадках застосовувати засоби індивідуального захисту. До речі, металурги зараз мають у достатній кількості металізовані захисні плащі, які захищають від височенної температури. Це дуже добре, адже втратити свідомість, отримавши тепловий удар для горнового – це ще й небезпека потрапити у жолоб з металом або під устаткування, що рухається».

Як бачимо, правила доволі прості для розуміння. Головне, щоб їх виконували. В цеху працюють над тим, щоб люди виконували правила свідомо, а не під загрозою покарання. Майстер Григорій Лімонов впевнений, що головне – це спілкуватися з людьми і постійно нагадувати їм, що їхнє здоров’я, життя – то найцінніше, що є у світі.

«Ми – не роботи, і, на жаль, запасних частин для нашого тіла ще не вигадали, – каже Григорій. – А потрапивши у потік чавуну з температурою півтори тисячі за Цельсієм, навіть термінатор розплавиться, а що буде з людиною, не хочеться навіть уявляти. Тож залишається лише постійно скрізь нагадувати людям правила безпеки. Це я роблю на змінно-зустрічних, під час роботи й після неї, буду робити й надалі. Яка б не була техніка, але саме люди плавлять метал, вони наш безцінний ресурс».

Сергій Юзбеков працює горновим вже 18 років. Він вивчив кожен сантиметр ливарного двору, всі процеси може розібрати до дрібниць. Сергій прослухав тисячі інструктажів з охорони праці. Здавалося б, навіщо вони йому вже потрібні?

«Інструктажі дуже потрібні, – зізнався горновий. – Це як кнопка, що перемикає наш мозок з режиму «Домашній» у режим «Виробничий». І вона спрацьовує краще, якщо це не просто повторення правил за книжечкою, а коли їх проводить досвідчена людина, яка додає до написаного свій особистий досвід. А ще дуже важливо тримати робоче місце (це весь наш ливарний двір) у порядку. Бо перечепитись, оступитись і впасти – тут може коштувати життя. А ще устаткування має бути справним».

Щодо устаткування й обладнання, то у доменників воно також змінюється, вдосконалюється. Наприклад, на шостій печі під час реконструкції, яка пройшла кілька років тому, глиняні набивні жолоби, якими течуть метал і шлак, замінили бетонними. І одразу позбулися ряду ризиків, пов’язаних з набивкою жолобів та їх ремонтами. А ще нові жолоби накриті згори, тож горнові не мають безпосереднього контакту з розплавленим металом.

Але яким би досконалим та безпечним не було обладнання, у цеху розуміють, що бажання працівника працювати безпечно та нетерпимість до порушень – головна запорука нульового травматизму, і працюють над цим.

Категорії
Новини

Гопак – танець та лицарське мистецтво України

Підскоки, підтупи, вихиляси, закрутки, голубці – це елементи запального українського гопаку. Крім мистецької складової цей танець поєднав в собі і фізичну підготовку, і лицарське мистецтво, яке може гідно конкурувати з багатьма східними бойовими єдиноборствами.

Сьогодні Україна бореться за свою свободу на усіх фронтах, і на культурному теж. Тож інтерес до всього аутентичного – традицій, кухні, пісень і танців – виріс у рази. Виконання гопаку майже кожен з нас бачив по телевізору чи на концертах. Подих захоплює коли дивишся, як виконавець проходить по сцені «колупалочкою», а потім підскакує, як з гармати, та у повітрі робіть шпагат, або як закружляє на одному місці навприсядки.

Не спадало на думку повторити це?

«Без значної фізичної підготовки у вас отак, сходу, нічого не вийде, – запевняє Павло Філяєв, який багато років займався танцями у зразковому хореографічному ансамблі «Юність» Палацу культури металургів, а також в ансамблі народного танцю «Дзига». – Щоб зробити знамениті акробатичні елементи гопаку треба бути гнучким та мати міцні м’язи рук, ніг, спини, пресу. Для цього треба заздалегідь добре потренуватися в спортзалі чи вдома. Саме так я і робив. Коли в нашому колективі ставили гопака, я вже був готовий виконати його складні елементи. Наприклад, той самий поперечний шпагат чи «крокодила» – це коли ти навприсядки по черзі викидаєш ноги і при цьому тримаєш рівно тулуба та залишаєшся у рівновазі. Під час підготовки до виконання танцю я також цікавився історією гопаку. Насправді гопак танець непростий, це поєднання духовного та фізичного вишколу козаків, унікальна підготовка майбутнього бійця».

Павло Філяєв (в центрі)

Танцювання-тренування

За історичними даними, коли козак потрапляв на Запорізьку Січ, його починали спрямовувати на освіту – вчили читати та писати, грати на музичних інструментах, танцювати. Виконання гопака було своєрідною підготовкою для майбутнього бійця. Танцюючи, він відпрацьовував основні бойові елементи: швидкість, удари рук та ніг, тактики двобію тощо. Через декілька років таких танців хлопчина перетворювався на справжнього воїна. До речі, починати займатися гопаком можна було вже з трьох років.

А чи знаєте ви, що у бойовому гопаку діють сім рівнів майстерності. Перші три рівні учнівські: Жовтяк, Сокіл, Яструб. Джура – проміжний рівень, який відповідає кандидату в майстри спорту. Рівень майстра – Козак та Характерник. Стати Волхвом – це означало набути найвищого рівня майстерності, який дозволяє перейти від фізичної площини у духовну, енергетичну. В цілому на пізнання усіх тонкощів бойового гопаку уходило від 5 до 25 років.   

Трохи про вбрання

Як правило, гопак танцюють у червоних шароварах, вишитій сорочці, кольоровому широкому поясі та чоботах. Таке вбрання було не тільки яскравим, але і зручним. Просторі шаровари не сковували рухів, в них було зручно розтягуватися. Вишиванка ніколи не розхристувалася під час складних, подекуди карколомних елементів танцю, а широкий намотаний пояс надійно захищав живіт та поясницю виконавця. Міцні чоботи теж мали захисну складову – захищали стопу від удару.

Чому в назві корінь «гоп»?

Є декілька варіантів виникнення назви гопака. За одним із них він пішов від вигуку «гоп», що означає стрибок або притупування. За іншою версією, ця назва має санскритський корінь «гопало», що означає захисник чи охоронець. Цікаво, що в індуїзмі є герой Гопало – це покровитель пастухів, якого, до речі, зображують танцюючим.

Відродження традицій

Про гопак, як танець ми доволі добре знаємо. У 1940 році його нова історія розпочалася з ансамблю пісні та танцю України, який очолював Павло Вірський.

А от про бойовий чи спортивний гопак – просто щось чули. Це результат радянської заборони українських традицій та мистецтва, в тому числі і бойового.

Відродження бойового гопака почалося наприкінці минулого століття. Спортсмени по крихтах збирали знання пращурів, систематизували їх, буквально розшифровували з рухів українських танців.

Цікаво, що саме бойовий гопак був представлений на четвертому фестивалі бойових стилів національних бойових мистецтв різних країн світу, який проходив у жовтні 2001 року у Південній Кореї. Більше того, гопак посів там третє місце, чим шокував світ бойових мистецтв. Бойовий гопак так сподобався гостям та учасникам фестивалю, що навіть монахи з монастиря Шаолінь виявили бажання вивчити декілька його елементів.  

Можливо, хтось із робітників нашого підприємства знає щось більше про бойовий гопак чи займається ним, або захоплюється іншими видами українського мистецтва. Відгукніться. Ми обов’язково розповімо і вашу історію знайомства з гопаком та нашими віковими культурними цінностями.  

У статті використані ілюстрації з архіву Павла Філяєва та з відкритих джерел.

Категорії
Новини

В «АрселорМіттал» набула чинності нова політика в галузі охорони здоров’я та безпеки

Звернення Адітьї Міттала, генерального директора ArcelorMittal до працівників

Шановні колеги, cподіваюся, ви почали рік з новими силами. Я не сумніваюся, що це буде ще один напружений рік, з багатьма можливостями, але й викликами.

Найбільшим нашим викликом залишається безпека. Хоча я налаштований оптимістично, оскільки ми здійснили багато важливих заходів, які допоможуть нам покращити результати, двоє наших працівників вже загинули на робочих місцях цього року. Двоє людей, які святкували новий рік зі своїми сім’ями, вже не з нами.

Відмінні результати з безпеки – результати, до яких ми прагнемо – починаються з віри. Я все ще не впевнений, що всі справді вірять у те, що ми можемо бути компанією без смертельних випадків і навіть без нещасних випадків. Ми можемо. І ми всі повинні бути в цьому переконані.

Після віри приходять зобов’язання. Зобов’язання вдосконалюватися, зобов’язання бути кращими, зобов’язання робити все, що в наших силах, щоб зробити нашу діяльність безпечнішою. І це зобов’язання має починатися з керівництва.
А після зобов’язань залишається лише багато важкої роботи – щодня, щотижня і щомісяця. Винагородою за цю важку працю є те, що кожен працівник щодня повертається додому до своїх родин. Мета цієї компанії – «Сталь із розумом: для планети і людей». Немає нічого важливішого, що ми можемо зробити для наших людей, ніж забезпечити їхню безпеку.

Нова політика в галузі охорони здоров’я та безпеки

Є багато аспектів, необхідних для досягнення досконалості в галузі безпеки: ефективне керівництво, правильна культура, ефективне управління виробничими ризиками, навчання та суворе дотримання правил і норм – усі вони відіграють вирішальну роль.

Це має бути чітко відображено в політиці охорони здоров’я та безпеки нашої групи, яку в рамках комплексного перегляду всіх питань, пов’язаних з безпекою, ми оновили та переглянули.

Основними моментами нової політики, яка набула чинності, є наступні:

  1. Зосередження більшої уваги на ролі, яку повинні відігравати наші керівники, водночас посилюючи необхідність активної участі всіх працівників в управлінні охороною здоров’я та безпекою праці.
  2. Дати зрозуміти людям, що безпечна робота є умовою працевлаштування для кожного в АрселорМіттал.
  3. Чітко заявити, що кожен має право вжити заходів і зупинити роботу, якщо він бачить ситуацію, яку вважає небезпечною.
  4. Наголошувати на необхідності повідомляти про всі інциденти та аналізувати їх, щоб ми могли вчитися на них у всій нашій групі.
  5. Висвітлення ролі ефективного управління системами та обміну найкращими практиками у забезпеченні постійного вдосконалення.

Я прошу всіх уважно прочитати цю політику, а потім знайти час і подумати над тим, що вона означає для вас, які питання вона порушує, які, можливо, ви ще не інтегрували у свою повсякденну роботу, що ви особисто можете зробити по-іншому, щоб забезпечити повну відповідність цій політиці в усіх аспектах вашої ролі.

Еволюція Глобальної ради з охорони здоров’я та безпеки
Я також хочу оголосити про зміну керівництва Глобальної ради з охорони здоров’я та безпеки праці. Раду була перезапущено трохи більше двох років тому з Джеферсоном де Паулою, виконавчим віце-президентом і генеральним директором АрселорМіттал Бразилія в якості її голови. Оновлена рада об’єднала головних операційних директорів і керівників служб охорони праці, щоб визначити, що ще можна зробити для ретельного впровадження наших політик і процесів з охорони праці на виробництві. Обмін передовим досвідом не лише між фахівцями з охорони праці, а й з операційним керівництвом є критично важливим компонентом нашої здатності впроваджувати вдосконалення в усій групі.

Спочатку передбачалося, що голова ради обійматиме цю посаду на ротаційній основі протягом шести місяців, але з огляду на масштаб викликів, з якими ми зіткнулися, незабаром стало очевидно, що послідовність і стабільність, які забезпечуються сильним головою, є життєво важливими для того, щоб рада повністю інтегрувалася в структуру групи. Незважаючи на свою дуже велику відповідальність на посаді генерального директора АрселорМіттал Бразилія, Джеферсон люб’язно погодився продовжити роботу і очолює раду вже два роки, протягом яких він надав їй значного імпульсу і прагнення до досконалості. Впевнений, що рада вже повністю сформована і затребувана, Джефферсон призначив нового голову.

Робін Палм’єр, керівник групи з охорони здоров’я та безпеки і член правління, тепер очолюватиме раду. Робін невтомно працював разом з Джефферсоном і Бредом Дейві над вирішенням проблем безпеки групи. Він володіє глибокими технічними знаннями і повністю відданий партнерству з усіма сегментами, щоб допомогти у вирішенні їхніх проблем у сфері охорони праці. Ми усвідомлюємо, що попереду ще довгий шлях до досягнення результатів, яких ми всі хочемо бачити. Рада є унікальною платформою для детальних, оперативних обговорень усіх аспектів безпеки, включаючи культуру та виробничі ризики.

Особисто я, як і раніше, готовий робити все, що в моїх силах, щоб допомогти цій компанії перетворитися на дійсно безпечну. Я прошу вас усіх підтримати мене в цьому – безпека та здоров’я вас і ваших колег є найважливішим внеском, який ви можете зробити в успіх компанії. Дякую вам за те, що ви робите все, що в ваших силах, щоб допомогти АрселорМіттал стати компанією без смертельних випадків і по-справжньому закріпити своє лідерство в металургійній галузі.

Жанбек Єсмаханов, директор департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

Хочу відзначити, що особливістю нової політики є більш суворі вимоги до безпеки виробництва у порівнянні з вимогами, які закріплені у законодавстві держави. І у випадку розбіжностей ми керуємося суворішими нормами. Політика застосовується до всіх виробництв «АрселорМіттал», включно зі спільними підприємствами, в яких ми маємо контрольний пакет акцій або контроль управління. А її вимоги поширюються не лише на всіх працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», а й на співробітників підрядних організацій, які виконують роботи на нашій території.

У новому документі зазначено, що безпечна робота є умовою працевлаштування кожної людини. Це означає, що працівники, разом з виконанням своїх основних трудових зобов’язань, зобов’язані дотримуватися вимог з охорони праці. І щоб досягти цього, ми маємо сприяти створенню турботливої та доброзичливої атмосфери у підрозділах, активно залучати працівників до управління охороною праці, надавати всім ефективне навчання на безоплатній основі, повідомляти про всі потенційні небезпеки, аналізувати тенденції та застосовувати отриманий досвід. Крім того, ми повинні усувати організаційні причини смертельних випадків та серйозних травм, забезпечувати безпечні робочі місця та обладнання, підтримувати їх у належному стані, захищати здоров’я та підвищувати добробут працівників. Обираючи підрядників та керуючи ними, ми маємо керуватися їхніми показниками і програмами у сфері здоров’я та безпеки.

Наша мета залишається незмінною – досягти нульового травматизму на підприємстві