Саме у таких умовах у відремонтованому укритті працівники доменного цеху № 1 тепер мають змогу перечікувати небезпеку під час тривог . Ремонт виконали спеціалісти ПП «Стіл Сервіс».
Розташоване укриття в адміністративній будівлі ДЦ-1. Територіально воно є найближчим для працівників, які обслуговують доменні печі №№ 6 та 8, а також для підрядників, що виконують тут ремонти метагрегатів. Від небезпеки у сховищі можуть сховатися до 100 осіб.
До ремонту перебувати в цьому укритті було не дуже приємно. На стінах облущилася стара фарба, на підлозі збиралися ґрунтові води, а стеля була сірою від пилу. Скажемо відверто, за мирних часів ремонтам сховищ по всій країні приділялася не першочергова увага. Та все змінилося з початком повномасштабної війни.
«Приміщення велике, має кілька залів. Ми тут ретельно все прибрали, встановили додаткові лавки. Особливо небезпечними тривоги були на самому початку війни, коли ворог дуже близько підійшов до міста. В напрузі усіх тримали і гучні «прильоти» по місту. Тож якщо ми відчували реальну небезпеку, то поспішали сюди. Зараз знаходитись тут приємно, адже після ремонту все чисто та охайно, – поділився враженнями Сергій Олексієнко, старший майстер ДЦ № 1.
Було
«Роботи з оновлення укриття тривали місяць. Ми прибрали старе оздоблення, осушили приміщення, поштукатурили, побілили стелі, пофарбували панелі. Привели до ладу і санвузол. До речі, це одне з укриттів на підприємстві, в якому він стаціонарний і навіть має душ. Спеціалісти полагодили водопровідні труби, відремонтували систему каналізації, тож зараз тут є вода. Добре працює вентиляційна система, яка була теж відремонтована. А ще у цьому укритті тепло, це дуже важливо у холодний період», – сказала Ірина Щербіна майстер цеху допоміжних робіт дільниці будівельно-оздоблювальних робіт ПП «Стіл Сервіс».
Стало
З початку повномасштабного вторгнення фахівці «Стіл Сервісу» відремонтували вже не одну захисну споруду в «АрселорМіттал Кривий Ріг», зокрема на коксохімічному виробництві. Зараз триває капремонт захисної споруди на кисневому виробництві.
З вісімнадцяти років Сашко вже працював на одному із гірничо-збагачувальних підприємств України. Спочатку машиністом млинів на рудозбагачувальній, а потім дробарником на дробарній фабриках. Тобто з перших днів роботи мав справу з устаткуванням під напругою, обертовими механізмами, роботою у зоні руху потужних електромостових кранів та іншими серйозними ризиками. А одного разу він став свідком трагедії на виробництві і з того моменту вирішив, що стане фахівцем з охорони праці, щоб спрямувати свої зусилля, свій потенціал на запобігання подібним страшним випадкам.
«Я шукав можливості, і їх мені надала програма GoPRO в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Олександр Шишка. – Дізнавшись, що на цьому підприємстві з’явилися вакансії фахівців-стажерів департаменту з охорони праці та промислової безпеки, вагатися не став. До охорони праці у мене особливе ставлення, яке базується на особистому досвіді. У моїй присутності загинув досвідчений працівник з 20-річним стажем, який, здавалося б, вже все знав і все вмів. Що спонукало його допустити помилки щодо власної безпеки, питання риторичне. Але з того моменту я вирішив, що працюватиму у царині безпеки виробництва».
На місця стажерів-фахівців з ОП був чималий конкурс. Олександр дуже серйозно готувався. Він зізнався, що стовідстоткової впевненості не було, але за плечима був трирічний досвід роботи у небезпечних умовах, що давало певні переваги. Дуже зрадів, коли повідомили, що обрали саме його. Свій перший день на комбінаті запам’ятав дуже добре. Керівник Олександра Юрій Духов представив його колегам, познайомив з персональним наставником, досвідченим Михайлом Андрейчиковим, який більше десяти років пропрацював у департаменті з ОП та ПБ, а до цього більш ніж 10 років у шахті. Стажеру провели ознайомчу екскурсію цехами гірничого департаменту – РЗФ-1,2, дробарній фабриці, цехом мереж і підстанцій. Особливо сподобався обід у робітничій їдальні.
«Я вважаю, що умови – це дуже важливо, – говорить Олександр Шишка. – Бо працівник має думати про те, як безпечно і якісно зробити роботу, а не де йому повноцінно поїсти чи помитися після зміни. Люди цінять добре ставлення до себе, це я знаю з власного досвіду, бо працював простим роботягою. Тому перше, що ми робимо з наставником Михайлом Андрейчиковим, коли приходимо в цехи (а у цехах проводимо левову частину робочого часу), розпитуємо у людей про нагальні потреби, проблеми, ризики. А потім разом знаходимо виходи. Наприклад, на одній з дільниць шламового господарства була проблема з водою в бані. Гуртом ми її вирішили. Нещодавно разом з цеховиками та постачальниками вирішили справу з поставкою «пелюсток» для дробарної фабрики. На жаль, питання своєчасних поставок ЗІЗів нині не рідкість, бо у зв’язку з війною важко знайти надійних постачальників. І мені приємно бути у команді, якій вдається ці питання вирішувати».
А ще Олександр разом з наставником посприяли безпечному облаштуванню одного з конвеєрів на дробарній фабриці. У рамках програми боротьби з чотирма ризиками-вбивцями там було встановлено нову запобіжну огорожу та троси системи аварійного вимкнення устаткування. Михайло Андрейчиков інтенсивно передає Олександрові свій багаторічний досвід організації безпечної роботи. Особлива увага – культурі охорони праці.
«Звичайно ж, ЗІЗи, безпечне обладнання, запобіжні заходи – це пріоритети, – каже Михайло. – Але скільки б коштів на це не витрачалося, якщо людина свідомо не дотримуватиметься правил, результату не буде. Тому найбільше часу і зусиль ми витрачаємо на те, щоб достукатися до одного з основних інстинктів – інстинкту самозбереження. У всіх він є, але у багатьох схований за такими собі фортечними «мурами», вибудуваними попереднім досвідом, не завжди правильним, м’яко кажучи. Для мене тут показовим є старий фільм «Висота», герой якого, монтажник, стрибає на трубу, ризикуючи життям лише для того, щоб почепити вимпел. Усі люди різні, і до декого дуже важко достукатися, зруйнувати мури. Але ми з Олександром наполегливі, а працювати з людьми в нього непогано виходить. Отакі освічені, цілеспрямовані, з лідерськими якостями і креативними ідеями нам дуже потрібні».
Михайло зізнався, що у стажера є чималий потенціал. Він комунікабельний, відкритий, відповідальний, бажає вчитися сам і вчити інших, в тому числі і власним прикладом. Це надзвичайно важливо, бо коли той, хто навчає правилам, сам їх порушує, він втрачає довіри, а без відкритості, довіри робота з людьми не матиме ефекту. Сам же Сашко влучно порівнює свою нову роботу з роботою годинникаря, який терпляче й наполегливо з дрібних деталей збирає годинника, який працюватиме чітко й точно.
«На жаль, іншого шляху, ніж наполегливо і терпляче формувати в людях свідому потребу працювати безпечно, я не бачу, – зізнався Олександр Шишка. – Відкритість і довіра у цьому допомагають. Чесно зізнаюся, з молодими мені легше. Бо дуже важко людині розповідати, що головним є збереження здоров’я, життя, якщо за свої 60 років людина цього ще не зрозуміла. Але я вірю, що це можливо».
В автотранспортному управлінні відкрили меморіальну дошку на честь свого загиблого колеги – захисника України Юхима Соболевського, який працював начальником ремонтної майстерні технічної служби.
На підприємство Юхим Соболевський влаштувався наприкінці 1990-х років. В автотранспортному управлінні він пройшов шлях від слюсаря до керівника ремонтної майстерні. У його вмілих руках техніка завжди набувала нового життя і потім відмінно працювала. А ремонтувати він умів усі види автомобілів, від великовантажівок до пасажирського транспорту. Колеги згадують, що Соболевський дуже любив свою справу, був відповідальним та завжди цікавився технічними новинками.
Вперше Юхима Соболевського призвали до лав ЗСУ ще у 2014 році, тобто на самому початку війни в Україні. Він брав участь у АТО на Сході України, а після служби знову повернувся працювати до рідного цеху.
Вдруге до збройних сил його призвали у перші місяці повномасштабного вторгнення росіян. Такі люди, як Юхим, були і залишаються дуже цінними, адже у них є не просто військовий досвід, а досвід ведення бойових дій. Він служив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка – це формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних Сил України. Разом із побратимами Юхим Соболевський брав участь у багатьох боях, визволяв Харківщину.
22 листопада минулого року разом з іншими бійцями Юхим пішов на облаштування позицій, але натрапив на ворожу розтяжку. Його життя обірвалося.
«В Україні йде війна, тривають важкі бої, в яких, на жаль, гинуть наші люди. Це чиїсь чоловіки або дружини, брати, сестри, товариші, колеги. Втрачати завжди важко, але в рази важче, коли серед загиблих саме ті люди, яких ми добре знаємо, кому щоранку ми казали «привіт», з якими працювали багато років. Кожна загибель на війні – це без перебільшення потрясіння для колективу, – говорить начальник АТУ Андрій Кіндрат. – Від початку повномасштабного вторгнення російських загарбників життя за Україну віддали семеро працівників нашого управління. Першою втратою став Юхим Валерійович, потім біля Кліщіївки Бахмутського району загинув слюсар з ремонту рухомого складу Сергій Лавров. Тривалий час зниклим безвісті на Херсонщині вважався водій швидкої допомоги Андрій Шульга.Надії на краще не виправдались, він загинув. Життя водія Віталія Трофіма обірвалося у населеному пункті Оріхово-Василівка Донецької області. Водій фронтального навантажувача 5-ї колони Ілля Марчук загинув в бою біля населеного пункту Приютне Запорізької області. Електрогазозварювальник Роман Антончик поклав життя біля населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Під час «прильоту» ворожої ракети тут, на Криворіжжі, загинув водій Андрій Рудик, який служив старшим солдатом. Вічна пам’ять нашим колегам і товаришам».
Виготовити меморіальну дошку на честь Юхима Соболевського автотранспортникам допомогли працівники ЛМЗ, а металеві троянди створили у ковальській дільниці.
Розташована меморіальна дошка на фасаді адміністративної будівлі автотранспортного управління, поряд із самим входом. До речі, ця будівля теж зазнала «поранень» від ракетних ударів ворога – забиті вікна та понівечені споруди на території управління нагадують, що безпечних місць в Україні зараз немає.
Як зазначив Андрій Кіндрат, меморіальна дошка хоч і присвячена Юхиму Соболевському, але вона уособлює пам’ять про всіх загиблих на війні працівників АТУ. Навесні тут планують зробити куточок пам’яті про них, адже ці люди віддали життя за кожного з нас.
19 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області в бою з агресором загинув командир відділення мінометної батареї Владислав Дюрінський. До призову на військову службу під час мобілізації в лютому 2023 року, Владислав працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Він працював у нас не довго, – розповідає майстер з ремонту устаткування СПЦ-1 Євгеній Попов. – Але встиг себе показати сумлінним працівником. Справа ремонту прокатного устаткування була новою для Владислава. Роботи він не цурався, наполегливо вчився, був спокійним, дисциплінованим. З таким підходом до справи з часом з нього вийшов би хороший фахівець. Почалася війна, і частина людей була вимушено тимчасово виведена на 2/3. Серед них і Владислав Дюрінський. А потім він був мобілізований. Нещодавно надійшла страшна звістка про його загибель. Такі молоді, серйозні люди дуже потрібні».
У загиблого героя залишилася мама Ірина Володимирівна та сестра Юлія.
21 листопада відбулась зустріч генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо з працівниками підприємства.
Щоб відійти від більш звичного для усіх формату нарад або явочних рапортів, зустріч пройшла як таунхол (від англ. Town Hall – загальні міські збори), тобто як відвертий діалог – про цілі, перспективи, завдання на наступний рік, важливі й навіть болючі питання, які найбільш цікавлять людей, і водночас як можливість отримати керівникам зворотній зв’язок від працівників. Взяти участь в зустрічі міг будь-хто з працівників підприємства незалежно від віку, посади, професії – за попередньою реєстрацією. Під час реєстрації можна було наперед поставити запитання гендиректору.
Генеральний директор розпочав зустріч з того, що розповів про актуальну ситуацію з виробництвом, які найбільш гострі проблеми стоять перед підприємством та які прогнози на наступний рік. Звісно, війна позначилась на усіх виробничих і соціальних процесах, але всупереч усім викликам завод встояв, продовжує виробляти продукцію і, що важливо, докладає усіх зусиль, щоб зберегти колектив. Наразі головним завданням для підприємства залишається вийти на нуль збитковості. Адже від цього залежатимуть покращення в інших сферах, включаючи соціальну сферу, зарплати, забезпечення засобами індивідуального захисту та інше.
Окремий час на таунхолі був виділений для відповідей на запитання, які працівники поставили під час реєстрації, їх було понад 60. Для зручності усі питання були з’єднані у блоки, найбільші з яких стосувались підвищення заробітної плати, забезпечення ЗІЗ, мобілізації та бронювання персоналу. Зазначимо, що усі відповіді на питання будуть опубліковані в корпоративних медіа і доведені до працівників.
Найемоційнішою частиною зустрічі стала сесія питань-відповідей, коли присутні могли напряму озвучити гендиректору проблему або запитання. Адже саме за таких умов, коли є живе спілкування обличчя до обличчя, дискусія, чесність та відкритість з обох сторін, народжуються рішення або визначаються шляхи до цього.
«Я вважаю, що сьогоднішня зустріч дуже важлива і дуже корисна. Ми запросили людей на різних посадах. Бо для нас важливо, щоб було більше залучення працівників і більше зворотного зв’язку від них. Ви побачили, що ми відкриті, ми чесно показали і розповіли про усе те, що показуємо і про що говоримо на нарадах керівників. Ми розраховуємо, що ті люди, які прийшли на зустріч, стануть амбасадорами для своїх колег і розкажуть їм все, що побачили та почули. Такий формат – це гарний початок. Важливо, щоб усі зрозуміли – немає ніяких перешкод для діалогу та взаємодії. Ми відкриті. І надалі ми будемо продовжувати проведення таких зустрічей», – сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Питання, поставлені гендиректору на таунхолі
«Чи можливе у військовий час підвищення заробітної плати?»
«Є якийсь план підняття заробітної плати, щоб зберегти колектив?»
«Чи заплановано підвищення заробітної платні на 2024 рік?»
– Розуміємо, що ці питання зараз турбують багатьох. Хочу відзначити, що військовий час – це непрямий фактор, який заважає нам підняти зарплату, хоча, звісно, не можна не враховувати негативний вплив на наше підприємство, спричинений війною. Головний фактор – це фінансові результати підприємства. Ми потроху відновлюємося після надважкого 2022 року, коли були шалені збитки – 1,3 млрд доларів, і ми вижили зокрема завдяки підтримці материнської компанії. У 2023-му нам вдалося зменшити цю цифру до 320 млн доларів (за прогнозом на кінець року), а от у 2024 вкрай необхідно вийти на нуль. Згідно з нашим бізнес-планом на наступний рік, ми розраховуємо вже у 2-му кварталі побачити покращення результатів. Якщо це справдиться, якщо у нас буде більше клієнтів, якщо ми зможемо продавати через доставку Чорним морем і фінансові результати дозволять, ми повернемося до питання перегляду заробітної плати. Більша зарплата напряму пов’язана з прибутковістю підприємства, чого на теперішній час поки не має. Наразі головна задача адміністрації підприємства – це збереження колективу і уникнення скорочення штату.
«Чи буде 13-та заробітна плата за результатами 2023 року?»
– Згідно колективного договору існують певні умови виплати 13-ї зарплати. Спочатку будуть підбиті підсумки роботи підприємства за рік, і в залежності від прибутковості підприємства буде прийняте рішення про виплату 13-ї заробітної плати.
«Коли покращяться умови праці на підприємстві (своєчасне надання СІЗ, безпечні умови праці, модернізація устаткування для безпечного виконання робіт)?»
– Дійсно, у 2023 році підприємство зіткнулося з викликами щодо забезпечення працівників засобами індивідуального захисту.
Першим викликом стала відсутність у постачальників тканин і матеріалів, з яких виготовляються певні види ЗІЗ (такі як брезентова тканина, спилок та ін.). Так само багато виробників спецодягу стали відшивати державні замовлення для армії, що частково забрало їх виробничі потужності. Деякі види ЗІЗ компанія закуповувала у, м’яко скажемо, недружньої тепер нам країни. І службі постачання підприємства доводилося шукати їм повну заміну. Постачання спецодягу з країн Європи ускладнилося тривалістю перевезень та збільшенням ціни на нього. Усі ці питання служба постачання спільно зі службою охорони праці вирішували у першому півріччі 2023 року.
Починаючи з другого півріччя 2023 року, рівномірне постачання необхідних ЗІЗ відновилося. Розроблено нову процедуру резервування та закупівель ЗІЗ, яка набула чинності з жовтня 2023 року. Завдяки прийнятим рішенням ми сподіваємось на безперебійне забезпечення засобами індивідуального захисту працівників підприємства у 2024 році.
Відповіді на інші запитання працівників ми будемо публікувати в наступних випусках «Металургу».
Володимир понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва.
Колеги згадують про чоловіка як про добру, чуйну, світлу людину. З ним завжди було легко і комфортно працювати поряд.
«Це був працівник, завжди націлений на результат. Для нього не існувало неможливого в роботі. Досить часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вихід і вирішення найскладніших завдань, – говорить старший майстер газового господарства КЦ-1 КХВ Андрій Золотарьов. – В цеху цінували його за те, що він завжди приходив на допомогу, підтримував у складні хвилини. Ми втратили не лише колегу, а друга і помічника. Війна веде свій відбір – забирає найкращих, але Володимир назавжди залишиться у нашій пам’яті».
24 серпня Володимира Федоряку призвали до лав ЗСУ. Він встав у стрій разом зі своїм братом. На жаль, 7 листопада життя захисника обірвалося під час бою поблизу Кліщіївки Донецької області.
Двоє дітей втратили турботливого батька, без чоловіка залишилася дружина.
