19 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області в бою з агресором загинув командир відділення мінометної батареї Владислав Дюрінський. До призову на військову службу під час мобілізації в лютому 2023 року, Владислав працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Він працював у нас не довго, – розповідає майстер з ремонту устаткування СПЦ-1 Євгеній Попов. – Але встиг себе показати сумлінним працівником. Справа ремонту прокатного устаткування була новою для Владислава. Роботи він не цурався, наполегливо вчився, був спокійним, дисциплінованим. З таким підходом до справи з часом з нього вийшов би хороший фахівець. Почалася війна, і частина людей була вимушено тимчасово виведена на 2/3. Серед них і Владислав Дюрінський. А потім він був мобілізований. Нещодавно надійшла страшна звістка про його загибель. Такі молоді, серйозні люди дуже потрібні».
У загиблого героя залишилася мама Ірина Володимирівна та сестра Юлія.
Позитивне ставлення до життя викликає ланцюгову реакцію позитивних думок, подій і результатів. Треба лише вміти бачити і помічати позитив, вірити в себе та своє оточення, у здійснення бажань та мрій – і тоді ти будеш щасливою людиною. У цьому впевнена механік дробарної фабрики гірничого департаменту Лідія Чучмай, яка нещодавно отримала почесну відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Лідія говорить, що все, з чого складається її життя – це результат симбіозу щасливої долі та наполегливої праці над собою. Колись саме щасливий випадок привів її на дробарну фабрику. Тоді вона – молода кранівниця прийшла працевлаштовуватися на рудозбагачувальну фабрику, але відчиненими були двері саме приймальні дробарної фабрики. На фабриці були потрібні машиністи крана. І Лідія пропрацювала на крані 20 років. Вона говорить, що просто закохалася у цих залізних велетнів. Сьогодні вона працює механіком дільниці дробарної фабрики ГД.
«Я цілком щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, працюю там, де мені до вподоби, в мене прекрасна родина і колеги, – розповідає Лідія Чучмай. – Я відповідаю за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів, керую кранівниками, слюсарями, працівниками підрядних організацій, які виконують ремонтні роботи у нас на фабриці. Було складно, адже до жінки-керівниці чоловіки спочатку ставилися з певним скептицизмом. Але мені допомогли досвід та моя освіта. Поки працювала на фабриці, то вивчилася не лише на інженера-механіка металургійного обладнання, а й на педагога. Ось тут, на фабриці мені й стали у пригоді педагогічні навички. Я суворий, але справедливий керівник. Для мене найголовніше – це зрозуміти людину. Зрозуміти та підтримати».
Саме вміння підтримати й допомогло Лідії стати своєрідним якорем для колег, коли розпочалася війна. Їй і самій було непросто. Добровольцями пішли на фронт її чоловік та брати.
«Мій чоловік за армійських часів служив на підводному човні, але то було замолоду. З 16 березня 2022 року він у лавах ЗСУ. Мені сказав, що йому прийшла повістка. Та я таки дізналася, що він пішов добровольцем. Не відпустити не могла, бо вислів «якщо не ми, то хто» – це саме про нього, – говорить Лідія. – В ЗСУ зараз і мої брати. Вони розкидані по різних напрямках фронту. Але тепер я знаю, що перебуваю під надійним захистом. Це розуміння дало мені сили підтримати моїх колег. Того клятого лютого 2022-го до мене часто прибігали дівчата і питали: що ж буде, як далі жити? Працювати, триматися і не панікувати!».
За воєнних часів Лідія Чучмай не пропустила жодної своєї робочої зміни. Вона каже, що в неї два місця сили – дім та робота. Лідія впевнена у найкращому майбутньому своєї родини саме в Україні, адже їх захищають такі прекрасні люди, як її колеги та рідні.
«Попереду новорічні та різдвяні свята, які я так люблю за тепло, затишок і надію, які вони нам дарують, – говорить жінка. – Я доросла людина, але вірю в дива і мрію. Звісно, головне бажання зараз – це Перемога, а от моя мрія – це здійснити політ на повітряній кулі над Кападокією усією родиною. От тільки не знаю (усміхається), чи погодиться мій чоловік полетіти. Та головне, щоб він і всі наші хлопці повернулися додому з війни. А далі якось вже вмовимо мого захисника політати».
«Коли їхав на зміну, прийшло повідомлення: «Україну бомблять, почалася війна».З того часу, як і у багатьох українців, життя чергового електромонтера агломераційного цеху № 1 Олексія Волощука кардинально змінилося. До щоденних робітничих та побутових справ додалися турботи про допомогу як цивільним, так і військовим.
В агломераційному цеху № 1 Олексій Волощук обслуговує та ремонтує електрообладнання агломашин, гідронасосів, електродвигунів та інших агрегатів. До своєї справи він ставиться відповідально та дуже обережно. Адже електрика, яка живить цех, може бути і небезпечною, недаремно електрострум входить в топ-4 основних смертельних ризиків на виробництві. Тому Олексій та його колеги завжди у роботі використовують засоби індивідуального захисту, діелектричні рукавиці, спеціальні інструменти та інші прилади, які дозволяють працювати безпечно.
А от у місті та за його межами Олексія Волощука знають через його захоплення – він реконструктор, займається постановкою та організацією лицарських боїв із використанням справжньої залізної зброї, обладунків.
Та після початку війни лицарські бої відійшли на другий план. Першочерговим завданням Олексія стала волонтерська діяльність. З іншими чоловіками він допомагав будувати бліндажі, копати окопи, налагоджував побут військових, збирав для бійців потрібні речі та відправляв їх на фронти, у лікарні-«тисячці» з іншими волонтерами облаштовував бомбосховище. Зараз продовжує волонтерити, активно донатить на ЗСУ.
Нещодавно Олексій Волощук був нагороджений за волонтерську діяльність – отримав грамоту від виконкому Металургійної у місті ради.
«Звичайно, це дуже приємно, надихає на подальшу роботу в цьому напрямку. Та я вважаю, що таких нагород гідні усі українці. Зараз проти ворога воюємо ми усі, без винятку. Тільки кожен на своєму місці. Захисники-воїни нищать загарбників на полях боїв, а у тилу ми допомагаємо їм донатами, збираємо багато необхідного, підтримуємо економіку своєю роботою, а ще допомагаємо бійцям морально, бо добре слово здатне багато чого зробити», – говорить Олексій.
Чимало знайомих Олексія боронять Україну у складі територіальної оборони. Коли вони ще базувалися у місті, Олексій допомагав їм з електрикою на позиціях – під’єднував кабелі, проводив світло.
Завдяки воїнам-захисникам, волонтерам та простим мешканцям міста Кривий Ріг вистояв, а ворога було «відкинуто» на лівий берег Дніпра. Та боротьба за українські міста, села, людей продовжується. Активно триває і робота на волонтерському фронті. Волонтери кажуть, що зараз, як ніколи, важливо не опускати руки, плідно працювати, вірити у ЗСУ та бути єдиними, ворог дуже боїться нашої єдності.
«Я з цим повністю погоджуюсь, – говорить Олексій Волощук. – З початком війни українці ще більше об’єдналися, стали міцнішими духом. Це як струмочки, які зливаються у річки, впадають у море, і потім ми усі відчуваємо цю велику силу води. Згадую ситуацію, яка сталася неподалік мікрорайону Інгулець. На початку війни там будувалися фортифікаційні об’єкти. Військові попросили цивільних допомогти їм, і охочих виявилося дуже багато, я нарахував близько 200 хлопців та чоловіків віком від 16-18 до 60-ти й старше. Ми розвантажували «фури» з піском, копали окопи, будували бліндажі. Під час тривоги усі разом ховалися, адже тоді ворог був зовсім поруч. Хочеться, щоб цей дух єдності зберігався і зараз. Тож побажаю усім терпіння, життєвої мудрості, віри в ЗСУ та постійного бажання допомагати людям».
21 листопада відбулась зустріч генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо з працівниками підприємства.
Щоб відійти від більш звичного для усіх формату нарад або явочних рапортів, зустріч пройшла як таунхол (від англ. Town Hall – загальні міські збори), тобто як відвертий діалог – про цілі, перспективи, завдання на наступний рік, важливі й навіть болючі питання, які найбільш цікавлять людей, і водночас як можливість отримати керівникам зворотній зв’язок від працівників. Взяти участь в зустрічі міг будь-хто з працівників підприємства незалежно від віку, посади, професії – за попередньою реєстрацією. Під час реєстрації можна було наперед поставити запитання гендиректору.
Генеральний директор розпочав зустріч з того, що розповів про актуальну ситуацію з виробництвом, які найбільш гострі проблеми стоять перед підприємством та які прогнози на наступний рік. Звісно, війна позначилась на усіх виробничих і соціальних процесах, але всупереч усім викликам завод встояв, продовжує виробляти продукцію і, що важливо, докладає усіх зусиль, щоб зберегти колектив. Наразі головним завданням для підприємства залишається вийти на нуль збитковості. Адже від цього залежатимуть покращення в інших сферах, включаючи соціальну сферу, зарплати, забезпечення засобами індивідуального захисту та інше.
Окремий час на таунхолі був виділений для відповідей на запитання, які працівники поставили під час реєстрації, їх було понад 60. Для зручності усі питання були з’єднані у блоки, найбільші з яких стосувались підвищення заробітної плати, забезпечення ЗІЗ, мобілізації та бронювання персоналу. Зазначимо, що усі відповіді на питання будуть опубліковані в корпоративних медіа і доведені до працівників.
Найемоційнішою частиною зустрічі стала сесія питань-відповідей, коли присутні могли напряму озвучити гендиректору проблему або запитання. Адже саме за таких умов, коли є живе спілкування обличчя до обличчя, дискусія, чесність та відкритість з обох сторін, народжуються рішення або визначаються шляхи до цього.
«Я вважаю, що сьогоднішня зустріч дуже важлива і дуже корисна. Ми запросили людей на різних посадах. Бо для нас важливо, щоб було більше залучення працівників і більше зворотного зв’язку від них. Ви побачили, що ми відкриті, ми чесно показали і розповіли про усе те, що показуємо і про що говоримо на нарадах керівників. Ми розраховуємо, що ті люди, які прийшли на зустріч, стануть амбасадорами для своїх колег і розкажуть їм все, що побачили та почули. Такий формат – це гарний початок. Важливо, щоб усі зрозуміли – немає ніяких перешкод для діалогу та взаємодії. Ми відкриті. І надалі ми будемо продовжувати проведення таких зустрічей», – сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Питання, поставлені гендиректору на таунхолі
«Чи можливе у військовий час підвищення заробітної плати?»
«Є якийсь план підняття заробітної плати, щоб зберегти колектив?»
«Чи заплановано підвищення заробітної платні на 2024 рік?»
– Розуміємо, що ці питання зараз турбують багатьох. Хочу відзначити, що військовий час – це непрямий фактор, який заважає нам підняти зарплату, хоча, звісно, не можна не враховувати негативний вплив на наше підприємство, спричинений війною. Головний фактор – це фінансові результати підприємства. Ми потроху відновлюємося після надважкого 2022 року, коли були шалені збитки – 1,3 млрд доларів, і ми вижили зокрема завдяки підтримці материнської компанії. У 2023-му нам вдалося зменшити цю цифру до 320 млн доларів (за прогнозом на кінець року), а от у 2024 вкрай необхідно вийти на нуль. Згідно з нашим бізнес-планом на наступний рік, ми розраховуємо вже у 2-му кварталі побачити покращення результатів. Якщо це справдиться, якщо у нас буде більше клієнтів, якщо ми зможемо продавати через доставку Чорним морем і фінансові результати дозволять, ми повернемося до питання перегляду заробітної плати. Більша зарплата напряму пов’язана з прибутковістю підприємства, чого на теперішній час поки не має. Наразі головна задача адміністрації підприємства – це збереження колективу і уникнення скорочення штату.
«Чи буде 13-та заробітна плата за результатами 2023 року?»
– Згідно колективного договору існують певні умови виплати 13-ї зарплати. Спочатку будуть підбиті підсумки роботи підприємства за рік, і в залежності від прибутковості підприємства буде прийняте рішення про виплату 13-ї заробітної плати.
«Коли покращяться умови праці на підприємстві (своєчасне надання СІЗ, безпечні умови праці, модернізація устаткування для безпечного виконання робіт)?»
– Дійсно, у 2023 році підприємство зіткнулося з викликами щодо забезпечення працівників засобами індивідуального захисту.
Першим викликом стала відсутність у постачальників тканин і матеріалів, з яких виготовляються певні види ЗІЗ (такі як брезентова тканина, спилок та ін.). Так само багато виробників спецодягу стали відшивати державні замовлення для армії, що частково забрало їх виробничі потужності. Деякі види ЗІЗ компанія закуповувала у, м’яко скажемо, недружньої тепер нам країни. І службі постачання підприємства доводилося шукати їм повну заміну. Постачання спецодягу з країн Європи ускладнилося тривалістю перевезень та збільшенням ціни на нього. Усі ці питання служба постачання спільно зі службою охорони праці вирішували у першому півріччі 2023 року.
Починаючи з другого півріччя 2023 року, рівномірне постачання необхідних ЗІЗ відновилося. Розроблено нову процедуру резервування та закупівель ЗІЗ, яка набула чинності з жовтня 2023 року. Завдяки прийнятим рішенням ми сподіваємось на безперебійне забезпечення засобами індивідуального захисту працівників підприємства у 2024 році.
Відповіді на інші запитання працівників ми будемо публікувати в наступних випусках «Металургу».
Володимир понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва.
Колеги згадують про чоловіка як про добру, чуйну, світлу людину. З ним завжди було легко і комфортно працювати поряд.
«Це був працівник, завжди націлений на результат. Для нього не існувало неможливого в роботі. Досить часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вихід і вирішення найскладніших завдань, – говорить старший майстер газового господарства КЦ-1 КХВ Андрій Золотарьов. – В цеху цінували його за те, що він завжди приходив на допомогу, підтримував у складні хвилини. Ми втратили не лише колегу, а друга і помічника. Війна веде свій відбір – забирає найкращих, але Володимир назавжди залишиться у нашій пам’яті».
24 серпня Володимира Федоряку призвали до лав ЗСУ. Він встав у стрій разом зі своїм братом. На жаль, 7 листопада життя захисника обірвалося під час бою поблизу Кліщіївки Донецької області.
Двоє дітей втратили турботливого батька, без чоловіка залишилася дружина.
Прокатники «АрселорМіттал Кривий Ріг» успішно опановують нові види продукції.
В часи мого дитинства нам з друзями дуже кортіло дізнатися, як повидло потрапляє всередину карамельок. Це здавалося справжнім дивом. Є дива і в металургії. Невже не диво, коли працівники прокатного цеху № 3 із сталевої заготовки довжиною 12 метрів роблять 11,5 кілометрів катанки?
А нещодавно вони вийшли за межі й цього дивовижного показника і зараз можуть виготовляти з такої самої заготовки 16,5 км продукції. Для цього довелося опанувати виробництво такої тонкої катанки, виготовлення якої навіть не передбачається проєктною документацією цеху.
«Згідно з проєктною документацією, цех може виготовляти продукцію перетином від 5,5 мм включно, – розповідає заступник начальника ПЦ-3 з виробництва Павло Веселков. – Нашим же замовникам – виробникам канатів та метизної продукції (цвяхів, саморізів, скріпок та іншого) – часто доводиться розтягати наш прокат на волочильних станах, щоб отримати дріт ще меншого діаметру. Тому в багатьох випадках їм підійшла б ще тонша катанка, щоб менше часу і зусиль витрачати на волочіння. Поспілкувавшись з маркетологами, директор прокатного департаменту Олександр Ткаленко поставив завдання вивчити можливість виробництва прокату діаметром 5 і менше міліметрів, і виготовити його».
Заглянути за межі задокументованих можливостей обладнання – задача не те що з однією, а з багатьма зірочками. Першими виготовити продукцію діаметром 5 мм взялися на першому дротовому стані ДС 150-1 сортопрокатного цеху № 1. І завдання виявилося їм до снаги. А от ще дрібніші профілі вирішили освоювати на устаткуванні ПЦ-3. Дрібносортно-дротовий стан цього цеху відрізняється від стану ДС 150-1 тим, що катанку там виготовляють однією лінією, і тому є додатковий запас потужності, яка необхідна для більшого стискання металу.
«Я отримав завдання розрахувати теоретично, чи можливо виготовляти профілі № 5 і № 4,5 у ПЦ-3, – говорить калібрувальник калібрувального бюро Владислав Брагинець. – А потів розробити технічну документацію для виробництва цієї продукції. Якщо чесно, то п’ятий діаметр особливих проблем не викликав. Технологію практично не міняли. Разом з цеховиками внесли деякі зміни у низову частину стану, яка нараховує 20 клітей, змінили калібрування дротового блоку клітей і прокатали навіть не 5, а 4,9 мм, повністю задовільнивши клієнтів, бо для них чим тонкіше, тим краще».
А от під час підготовки до прокатки профілю 4,5 довелося багато що змінити. Владислав Брагинець зізнався, що довелося міняти схеми калібрування клітей з 15-ї по 20-ту, а також всю калібровку дротового блоку. Також саме для цієї прокатки розробили конструкцію привалкової арматури, що утримує і спрямовує розкат. Надзвичайно ретельно розраховувалися енергосилові параметри, адже чим тонший профіль треба виготовити, тим сильніше треба обтискати, відповідно, тим більше навантаження на електродвигуни, валки та інші елементи прокатного стану. І правильні розрахунки допомагають не лише отримати якісну продукцію, а й зберегти високовартісне устаткування.
«Ми детально вивчили розроблену документацію, – говорить виконувач обов’язків заступника начальника ПЦ-3 з технології Андрій Хрієнко. – Внесли деякі корективи. Зусиллями старших вальцювальників Ігоря Агризкова, Олександра Палька, Євгена Іляша, в.о. старшого майстра стану Дмитра Баглікова та їхніх колег налаштували стан. Першу партію катала перша бригада. Так співпало. Взагалі у нас усі професіонали, і будь-яка бригада здатна вирішувати складні задачі. Завдяки високій точності розрахунків калібрувальника Брагинця та чіткій роботі бригади ПЦ-3, нам вдалося прокатати потрібну продукцію практично з першого разу».
На цей момент прокатний цех № 3 вже виготовив близько 1200 тонн катанки № 4,5. Це перспективна продукція, на яку є попит як в Україні, так і на зарубіжних ринках.
