«АрселорМіттал Кривий Ріг» взяв участь у Всеукраїнському тижні професійної освіти.
Для учнівської та студентської молоді тема профорієнтації завжди залишається актуальною, адже вона стосується вибору подальшого життєвого шляху. Наше підприємство завжди допомагає молоді визначатися зі своїм майбутнім, спрямовує їхню увагу на професії, які допоможуть не тільки знайти своє місце на ринку праці, а й бути гнучким у світі постійних змін.
«Протягом минулого тижня ми особливо привертали увагу молоді до робітничих професій, давали можливість юнакам і дівчатам побачити усі перспективи у цьому напрямку, – сказала Вікторія Коцуба, фахівець відділу розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами департаменту з соціального розвитку. – Актуальність робітничих професій завжди була великою, але зараз потреба в них значно зростає – після нашої перемоги Україні треба буде відбудовуватися та відновлюватися майже в усіх сферах життя. Тож надійні кваліфіковані майстри стануть дуже потрібними».
Одним із заходів нашого підприємства на Тижні професійної освіти став вебінар «Як стати ідеальним кандидатом на вакансію мрії». Його учасниками були студенти навчальних закладів з усієї Дніпропетровщини. Фахівці «АрселорМіттал Кривий Ріг» розповіли молоді про переваги робітничих професій на нашому підприємстві, дали корисні поради новачкам, наприклад, як правильно написати резюме, як підготуватися до співбесіди і як себе там поводити.
«Активно працювали і з викладачами навчальних закладів, – зауважує Ірина Рябінкова, начальник відділу розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами департаменту з соціального розвитку. – На тренінгу «Управління змінами» ми ділилися досвідом, як успішно управляти своїм часом, як краще використовувати різні міжнародні практики тощо. Чому наше підприємство особливо звертає на це увагу? Відповідь проста: сучасні викладачі, які постійно підвищують свою кваліфікацію, адаптуються до будь-яких змін та є «гуру» комунікацій, зможуть навчити цьому і своїх учнів. Тоді учні дотримуватимуться принципу постійних змін і у своїй роботі та в подальшому житті. Повірте, молодий спеціаліст з такими якостями буде бажаним фахівцем на кожному підприємстві і в першу чергу – на нашому».
Співпраця «АрселорМіттал Кривий Ріг» із закладами професійно-технічної освіти багато років є системною та злагодженою та заохочує молодих людей до стажування у нас.
«Співпраця методкабінету з «АрселорМіттал Кривий Ріг» значно допомагає у профорієнтаційній роботі, – говорить Марина Мироненко, завідувачка криворізьким кабінетом НМЦ ПТО у Дніпропетровській області. – Особливо зараз. І це свідчить про те, що ми навіть в умовах війни дбаємо про майбутнє покоління, турбуємося про те, щоб молодь знайшла свій життєвий робочий шлях та приносила користь і собі, і країні. Одним із заходів Тижня профосвіти стало навчання молоді вмінню презентувати себе. Це дуже цінні навички, яких ніхто ніде не навчає. А насправді вони є надзвичайно потрібними! Дуже добре, що ваше підприємство опікується і цими питаннями професійного розвитку молоді».
Загалом Тиждень професійної освіти видався насичений. Представники нашого підприємства брали участь у відкритті Центру кар’єри на базі Криворізького транспортно-металургійного ліцею, висловлювали свої пропозиції на круглому столі з колегами щодо можливостей системи ПТО в умовах воєнного та повоєнного стану в країні. Також були вебінари, тренінги, екскурсії для викладачів та здобувачів освіти цехами нашого підприємства.
Ремонтники гірничого департаменту нашого підприємства виготовили та передали 11-й та 2-й міським лікарням бруси для відновлення навичок ходьби з перешкодами.
Важливою частиною відновлення наших захисників після поранень та інших пацієнтів, які за різних обставин травмувалися і втратили можливість або відчувають проблеми з рухом, є реабілітація. Це зазвичай комплексна програма, яка не можлива без лікарів-реабілітологів і без спеціального медичного знаряддя, наприклад, брусівдля відновлення навичок ходьби з перешкодами. Коштують вони від 30 тисяч гривень і вище. Дозволити собі купити їх може не кожна лікарня, адже це не єдина її потреба. Що робити? Лікарі звернулися до майстрів-ремонтників з гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Керівництво департаменту та ремонтного цеху дало «зелене світло» на виготовлення, і ось вже два екземпляри цього медичного обладнання долучилися до реабілітації хворих та поранених.
«Ми взялися за цю справу з особливим настроєм, адже розуміли, що робимо це не лише для хворих та травмованих людей, а, перш за все, для наших захисників, – розповідає Наталія Кучерява, начальник виробничо-технічного відділу РЦ ГД. – З усіма викликами впоралися на відмінно. А мізкувати було над чим, адже довелося і креслення розробляти, і матеріали шукати, адже вимоги були серйозні. Визначилися з матеріалом (деревина та труби, що не іржавіють) і взялися за виготовлення. Деревину обробили на столярній дільниці, збирання та виготовлення виконали на дільниці металоконструкцій. Перший екземпляр брусів відправився до 11-ї міської лікарні, а другий – до «тисячки».
«Коли ми зверталися по допомогу, то навіть не могли уявити, наскільки якісно та швидко виготовлять для нас це медичне знаряддя гірники, – говорить старша медсестра фізіотерапевтичного відділення 11-ї міськлікарні Інна Прокопенко. – Справжні майстри! Все зроблено краще, ніж на підприємствах, які спеціалізуються на виготовленні медичного обладнання. Враховані всі наші вимоги. Потрібно було так зробити, щоб людина не травмувалася, не зачепилася ні за що, щоб була забезпечена надійна стійка опору під час ходи. Важливим для нас було й інтуїтивно зрозуміле використання, регулювання положення штучних перешкод, щоб бруси легко очищувалися, дезінфікувалися. В нас їх взагалі не було, а для реабілітації вони вкрай необхідні. Щодня цим пристроєм користуються 30-50 осіб, серед них і наші захисники, які відновлюються після травм та поранень. Ми лише мріяли про це, і наша мрія нарешті здійснена вмілими руками майстрів з гірничого департаменту. Завдяки їм ми чимало людей поставимо на ноги.
На початку війни електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування агломераційного цеху № 3 Сергій Залозний добровольцем пішов захищати Україну. Свій перший бойовий досвід він отримав під час захисту рідного міста Кривого Рогу, а згодом брав участь у визволенні міст: Байрак, Балаклія, Ізюм, Куп’янськ, захищав кордон держави під Бєлгородом, відбивав атаки ворога на Лиманському напрямку під Кремінною.
Зараз Сергій Іванович демобілізувався і повернувся працювати до АЦ № 3. Справа в тому, що йому вже за 60 років, і саме через це на початку війни його не хотіли брати до лав збройних сил. Але Сергій Залозний не здавався і продовжував штурмувати військкомат. І врешті-решт він попав служити до Сил Спеціальних Операцій (ССО) в першу окрему бригаду спеціального призначення імені Івана Богуна в батальйон «Дике поле», де став старшим навідником гранатометного взводу з позивним Дід.
«Дідом мене називали в цеху, тому вирішив нічого не міняти. «Хоча який я дід, я вже прадід! Маю одного правнука, четверо онуків та двійко дітей, – з гордістю говорить Сергій Залозний. – Саме на захист родини, а також звільнення України я й вирішив піти до лав ЗСУ. Не зміг всидіти вдома, коли ворог прийшов до нас. Взагалі я не публічна людина, але хочу, щоб люди знали про військові будні наших українських захисників, серед яких – звичайні українці та патріоти».
Бійся Бога та пацанів з Кривого Рога
Цей крилатий вислів одразу згадався, коли Сергій Залозний почав розповідати про свій перший у житті бій-штурм. Він стався в селі Іванівка біля Кривого Рогу. Саме там засіли росіяни і обстрілювали Ганнівку, Шестерню, Заградівку і дотягувались ракетами до Кривбасу. В батальйоні всі «пацани» були з Кривбасу. В більшості – не обстріляні молоді хлопці, для яких ця серйозна операція була першою в житті.
«У нашому підрозділі тоді були тільки автомати, десять підствольних гранатометів та три ручних гранатомети, – згадує Сергій Іванович. – На той час жоден з нас не мав досвіду штурмових операцій (окрім нашого командира), але ні в кого навіть думки не виникало залишитись і не піти в бій. Ввечері нас вишикував командир та повідомив, що зранку буде розвідка боєм, потрібні 15 добровольців (ризики такої вилазки всі добре розуміли). Я зробив крок вперед і став одним з них. Ще затемно до околиць Іванівки ми під’зжали двома групами. Перша машина попала в ворожу засідку. На щастя в авто не поцілили з гранатомета, граната розірвалась поряд і усі залишилися живими. Але з’явилася така лють! Хлопці швидко покарали ворога. Підтягнулась друга група і почався бій. Для рашистів це було несподіванкою, а хлопці так захопились боєм (був такий вибух адреналіну), що замість розвідки боєм ми зачистили від ворогів половину села. І штурм зупинили тільки тоді, коли патронів майже не залишилось. Наступного дня підійшла інша частина батальйону і ми дочистили Іванівку.
Як потім виявилося, «пацани» з Кривбасу без артпідготовки з одними автоматами вибили з Іванівки бійців якутського підрозділу спеціального призначення «Білий ведмідь» (це було написано на шевронах трупів загарбників). Ми захопили багато ворожої техніки: вісім БМП, дві броньовані машини «Тигр». Першого ж дня за російськими пораненими і командирами, для їх евакуації, прилетів вертоліт МІ-8. Сісти він сів, а от злетіти вже не зміг, ми постаралися – назавжди його приземлили».
Серед трофеїв – російський пайок
Ми – «нє братья»
Наш герой із захопленням говорить про мужність наших хлопців. Але у бою за Іванівку Діду дуже запам’яталася тендітна дівчина-медик із позивним Багіра. Вночі на собі вона витягнула пораненого бійця – міцного великого чоловіка вдвічі більшого за неї, адже наші ніколи не кидають своїх, ні поранених, ні вбитих.
У росіян все навпаки. Коли наші хлопці влаштовують їм черговий гарячий прийом, і вони відступають, залишаючи на полі бою поранених, ті волають про допомогу. Але росіяни не допомагають своїм пораненим, вони добивають їх та залишають тіла лежати напризволяще.
Волохатий друг Мишко
Ця історія сталася із Сергієм Залозним у місті Лиман. Бійці батальйону були виснажені 15-годинним важким переїздом з Бєлгородського кордону до Лиману на Луганщині. Колона зупинилась і бійці розселялися у порожніх покинутих хатах. У двір одного з них з побратимами зайшов і Сергій Іванович. А там їх зустрів велетенський собака розміром з теля. «Обережно, це кавказець. Не простягай до нього руку, відкусить за секунду, бо він слухається лише тільки свого господаря», – сказав один з бійців.
Натомість Сергій Залозний закинув автомат за спину, обережно підійшов до собаки і одразу назвав його Мишком. І справді великий, приблизно 90 кілограмів ваги, волохатий собака дійсно нагадував ведмедя. Пес ретельно обнюхав руку Сергія, а потім, на знак довіри, лизнув її. «Ну, все, тепер він обрав тебе за господаря, забери його, нехай не заважає нам заносити речі до хати», – пожартували побратими. А Мишка Сергій покормив та приголубив. З того часу вона стали друзями.
Сергій Залозний та Мишко
«Того ж дня командир мені дав завдання розшукати командирів рот і передати наказ, щоб підготували людей на наступний день до «бойового чергування на нулю (лінія зіткнення, оборони), – продовжує Сергій Іванович. – Мишко, як завжди, був зі мною. Виконавши завдання я повертався до оселі, де ми зупинилися. Сутеніло, а мені треба було обходити галявину. Вирішив піти навпростець. Зробив кілька кроків, а Мишко як загарчить і став хапати мене за ногу. Така поведінка не була йому притаманна, тож я подумав, тут щось не так. Дістав ліхтарик та спрямував світло собі під ноги. На стежці виявилась міна-розтяжка, яку нам залишили росіяни. Ще крок і вибуху було б не уникнути. Виявляється, собака мене врятував. Про міну я доповів командиру, її знешкодили, а Мишко став улюбленцем бійців. Кожен намагався його підгодувати смачненьким. А він і не відмовлявся».
Наступного дня до підрозділу приїхали волонтери з речами для бійців. Вони теж швидко потоваришували з Мишком, бо його було важко не помітити і не полюбити. Коли бусик розвантажили і четверо волонтерів почали збиратися їхати назад, виявилося, що Мишко заліз до автомобіля, поклав свою велику голову на лапи і не збирався нікуди виходити. «Що ж, мабуть прийшов час прощатися, там, де не стріляють, собаці буде краще. Тепер він вас, волонтерів, буде охороняти», – сказав Сергій Іванович і попрощався з чотирилапим другом.
Згодом ті слова стали пророчими. По дорозі назад автомобіль волонтерів зупинився на узбіччі. А там була міна (росіяни дуже полюбляють мінувати край доріг). Від вибуху бусик відкинуло у канаву та перекинуло. Волонтери отримали травми та втратили свідомість.
Мишка теж поранило, але йому вдалося вилізти із автомобіля. Крім того, він повитягував із машини усіх людей. А бусик відразу вибухнув. Свідки кажуть, що собака потім вийшов на дорогу і кидався під колеса машин – щоб зупинити їх. А коли люди виходили, він тягнув їх до поранених волонтерів. Так він врятував цих людей.
«У цієї історії щасливий кінець, – сказав Сергій Залозний. – Зараз з Мишком все гаразд, його підлікували і в нього є господарі, які його дуже люблять. А я зрозумів, що Мишко не шукав на війні собі нового господаря, він шукав людину, якій знадобиться його допомога. На війні в екстремальних ситуаціях відкриваються надзвичайні риси не лише у людей, а й у тварин. І це тільки одна історія з війни, а скільки є інших, яких треба писати завжди начисто, без чернетки, бо переписати ніколи не вийде».
В гірничотранспортному цеху гірничого департаменту ремонт великовантажних автомобілів, який треба здійснювати на висоті, тепер буде проводитись за допомогою надійних та безпечних пересувних майданчиків.
Уявіть собі автомобіль, висота якого дорівнює двоповерховому будинку (в деяких випадках навіть вище), а колесо вище за людський зріст. Саме з такими велетнями різної вантажопідйомності – автомобілями БелАЗ та САТ – щодня працюють фахівці ГТЦ ГД.
Обслуговувати цих велетнів дуже непросто. Їхні складні механізми та величезні параметри потребують не лише високої кваліфікації ремонтників, а й чіткого дотримання ними усіх правил та вимог безпеки.
«Ми ретельно проаналізували процес ремонту таких машин, оцінили усі ризики і вирішили, що роботи, які виконуються на висоті більше одного метра, мають відбуватись у боксі з технічного обслуговування та ремонту автомобілів. Крім того, для ремонтів на висоті треба застосовувати спеціальні пересувні майданчики. Ці прості та водночас зручні мобільні конструкції створюють зручне та безпечне тимчасове робоче місце для ремонтного персоналу, – зазначив Віталій Забутний, начальник ремонтної майстерні ГТЦ ГД.
Пересувні майданчики для ремонту великих машин виготовили в ремонтному цеху гірничого департаменту. Вони мають різні розміри й різне призначення. Маленькі, наприклад, призначені для ремонту циліндрів перекидних механізмів. Середні – для ремонту задніх та передніх підвісок. Найбільші майданчики – для ремонту кузовів.
«Оцінка ризиків із забезпеченням контролю над ними – це не робота одного працівника, а робота цілої команди. Кожен її учасник є важливою ланкою безаварійної роботи цеху, – сказав провідний інженер з охорони праці Віталій Тесленко. – Зараз ми приділили увагу одному з чотирьох ТОП-ризиків
– падінню з висоти. У поточному році будемо працювати над профілактикою й інших основних ризиків: ураження електричним струмом, роздавлювання рухомим обладнанням, стиснення, частинами обладнання, що обертаються тощо. Усі заходи мають допомогти колективу ГТЦ ГД виконувати робочі завдання якісно та безпечно».
Останнім місцем бою героя стало місто Бахмут. Саме тут 20 травня обірвалося життя захисника.
У мирному житті Олексій обрав «гарячу» професію – працював підручним сталевара конвертера. Щоб впоратися з розпеченим металом, треба мати міцний характер, силу та витримку. Колеги говорять, що всі ці риси характеру були притаманні Олексію Боярінову.
«Його в колективі поважали, любили за спокійну вдачу та щирість, – говорить начальник дільниці конвертерів конвертерного цеху Володимир Сінченко. – Він на сто відсотків віддавався роботі, ніколи не скаржився на складнощі, був відповідальним та цілеспрямованим. З ним було надійно. Він не служив у армії, але зробив свій вибір -– приєднався до лав ЗСУ. Ми втратили людину з великої літери. Сумуємо, бо, на жаль, Олексій вже ніколи не увійде до цеху. Але в цеху ніколи не забудуть про нього».
Родина захисника втратила гарного сина, сестра – брата.
вулицею Театральна тепер можуть мешканці села Миролюбівка завдяки допомозі гірників.
Нещодавно рух цією сільською вулицею нагадував випробування на виживання. Ями на шляху сягали подекуди 30-40 см. На Театральній розташовані близько 60 дворів, крім цього, цією вулицею миролюбівці дістаються центру села та прямують далі до територіального центру громади. Та й щоб дістатися найкоротшого шляху до Кривого Рогу – найближчого міста, теж доводиться прямувати саме цією вулицею.
«Мешканці села неодноразово зверталися до сільради аби впорядкувати цю комунальну дорогу. Особливо складно було після того, як випадуть опади чи ґрунтовий шлях вкриється льодом, – розповідає заступник голови з комунальних питань Гречаноподівської сільради Павло Шапар. – Ні швидкій проїхати, ні власним транспортом дістатися до «цивілізації» було майже неможливо. Власних коштів громаді на це точно не вистачило б, тож ми вирішили звернутися по допомогу до гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг», і гірники нам допомогли. Ми дуже вдячні їм за це, адже проблему розв’язали швидко та якісно. Тепер дорогою і проїхати, і пройти можна без проблем».
На сьогодні в селі проживають понад 600 мешканців. Відремонтованою ділянкою постійно рухаються приватні авто мешканців, машини швидкої допомоги, аварійні служби. Тож важливість цього, задавалося б, невеликого відрізка у 750 метрів важко переоцінити.
«Керівництво нашого підприємства та гірничого департаменту зокрема прийняло рішення допомогти селянам, адже серед них є наші працівники, та й село межує з виробничою зоною, – говорить менеджер з відкритого видобутку ГД Володимир Мороз. – Ми завезли та засипали на цій ділянці близько 800 тонн щебеню. Це порожня скельна порода, яку ми у себе теж використовуємо для підсипки автошляхів у кар’єрах. Декілька днів на цій ділянці працювала наша техніка, персонал, і дорога нарешті стала проїзною. На прохання громади ми виконали підсипання і впорядкування ще на двох ділянках села – на вулиці Новій та у провулку Робітничий. Робили старанно і з задоволенням, адже добрі справи робити завжди приємно. Нам, гірникам, це точно до душі».
Але і цим добрі справи не завершилися. Проблеми зі шляхами у Гречаноподівській громаді лише вулицями Миролюбівки не обмежувалися. Порятунку від бездоріжжя вимагав і шлях, яким до своїх робочих місць добиралися мешканці сіл Свистунова, Гречані Поди, Миролюбівка та Червоні Поди. Цією ділянкою автошляху, яка гостро вимагала ремонту, мешканці громади дістаються навчальних закладів Кривого Рогу, господині поспішають на ринок та побутові закупки, люди їдуть додому на власному транспорті, до хворих прямує «швидка допомога» та за викликом аварійні служби.
«Завдяки гірникам майже 2,5-кілометрова лінія випробувань на міцність авто та мешканців нашої громади перетворилися на дорогу, – говорить голова Гречаноподівської ОТГ Галина Усик. – Тепер ця проблема вирішена для майже 1800 мешканців сіл. Людям зручно і швидко дістатися до роботи, малечі – на гуртки та заняття до спортивних закладів міста, студентам – на навчання. Силами лише громади цю проблему було вирішити дуже складно. Дякуємо, що нам допомогли у цьому питанні. Керівництво гірничого департаменту посприяло, щоб все було зроблено швидко та якісно. Виділили спеціальний транспорт, матеріал для підсипки та персонал. Нарешті ми маємо дорогу, якій не страшна негода та активний рух. Все зроблено для людей. Ми вдячні за це гірникам, серед яких, до речі, є мешканці нашої громади».
