Позначка: гірничий департамент

Категорії
Uncategorized

Невдахи-манекени, або Це треба бачити

У багатьох цехах  «АрселорМіттал Кривий Ріг» конвеєрний транспорт є основним. Наприклад, дробильна фабрика № 4 гірничого департаменту має майже два кілометри конвеєрів. Конвеєри мають обертові та рухомі частини, і робота на них супроводжується одразу кількома ризиками-вбивцями, визначеними у корпорації. Тож не дивно, що саме цю фабрику вибрали для демонстрації руйнівного впливу конвеєра на людський організм внаслідок порушення працівниками правил безпеки.

На початку заходу заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов наголосив, що нульовий травматизм можливий лише тоді, коли кожен з нас повірить в це і буде безкомпромісно ставитися до власної безпеки та безпеки людей, які працюють поруч. А такі демонстрації мотивують працівників дотримуватися правил.

«Для демонстраційних дій обрали конвеєр ЛК-3Р, який може транспортувати 2000 тонн руди на годину зі швидкістю 2,5 метрів за секунду, – пояснює начальник відділу охорони праці гірничого департаменту Юрій Духов. –  До уваги працівників дробильної фабрики та керівників цехів ГД ми запропонували два епізоди. Перший: машиніст конвеєра прибирає під барабаном конвеєра, не дотримуючись правил ізоляції та блокування. Звичайно ж, замість людини ми використали манекен. Він прив’язаний мотузкою до барабана. Такий епізод може виникнути, якщо працівник чистить під барабаном лопатою чи шкребком або ж використовує шланг для видалення просипів. Як показали випадки останніх років на різних підприємствах, коли інструмент чи шланг захоплюються конвеєром, людина, замість того, щоб миттєво випустити їх, навпаки інстинктивно хапається мертвою хваткою».

Другий машиніст конвеєра з дозволу оператора вмикає конвеєр. Режим  швидкісної зйомки моєї фотокамери дозволив зняти всього три кадри, перш ніж машиніст-манекен повністю зник під барабаном. Його розчавлює потужна техніка. Залишаються стирчати лише робочі черевики. Тобто якби то була жива людина, у неї б не було жодного шансу.  

«Наша друга ситуація пов’язана з потраплянням працівника на стрічку працюючого конвеєра, – продовжив Юрій Духов. – За легендою оператор повідомив машиністу конвеєра, що по конвеєрній стрічці разом з рудою пройшов шматок металу, тож треба особливу увагу звернути на стан полотна, чи не має порізів та розривів. Машиніст підходить до працюючого конвеєра і намагається оглянути його, вилізши на захисну огорожу. Він втрачає рівновагу, падає на стрічку, яка рухається з шаленою швидкістю в бік бункера. Тут ми також використовуємо манекен».

Ми стали свідками того, як манекен випав через розвантажувальний бункер з висоти приблизно 10 метрів на конус з руди. Разом з «постраждалим» згори сипалися чималенькі шматки руди. Тобто якби замість манекена була людина, то краще навіть не уявляти, що б сталося з її тілом.

Дмитро Пікуля – слюсар-ремонтник дробильної фабрики № 4. Навіть з його досвідом  побачене подіяло на нього неабияк. «Вважаю, що такі демонстрації дуже корисні. Бо розповідати – це одна справа, а отак побачити на очі, як миттєво можна потрапити під барабан або випасти з автостели – це зовсім інше. Вочевидь, замість манекена може опинитися будь-хто з нас, якщо порушувати правила. Це мотивує берегти себе, бо життя – наше все!»  

Категорії
Новини

Думай «кавуном» – надягни каску

У багатьох з нас дитячі спогади пов’язані з категоричною вимогою мам надягати шапку, тільки-но стане прохолодно. На виробництві в цеху працівники, незалежно від погоди, зобов’язані надівати каску. А от що може трапитися, якщо каску не надягти або замість неї надіти, наприклад, кепку, можна було побачити під час одного із заходів Тижня охорони праці  в «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Демонстрація впливу предметів, які можуть впасти з висоти на голову людини, відбулась на базі ремонтного цеху гірничого департаменту. Генеральний директор підприємства Мауро Лонгобардо перед початком демонстрації зазначив важливість таких заходів, де люди мають змогу побачити, що може статися, якщо не дотримуватися правил безпеки. А дотримання правил – це невід’ємний компонент досягнення нульового травматизму.

Незважаючи на вартість кавунів у квітні, саме їх було вибрано як аналог голови. «Чому саме кавун, а не гарбуз, наприклад? Тому що він за формою більше підходить, – пояснює начальник відділу охорони праці гірничого департаменту Юрій Духов. – Демонстрація на кавунах – найнаочніша. Саме так ми маємо шанс викликати у працівників відповідні емоції під час наших експериментів і стійке бажання перебувати в касці в цехах та відкритих зонах виконання робіт, де можливе падіння предметів на голову. І каска – лише один з елементів. Треба обов’язково користуватися всіма необхідними засобами індивідуального захисту».

Предмети на голову-кавун скидали з риштувань висотою 8 метрів, які зазвичай використовуються для робіт на висоті. А щоб предмети потрапляли точно в ціль, використали направляючу трубу, під якою і виставили кавуна в касці. У трубу запускали різні предмети: стограмову гайку, чотиристаграмову шайбу, болт із гайкою на пів кілограма, металеві кулі вагою від одного до майже трьох кілограмів і навіть слюсарний ключ. Це було захопливо! Перед кожним скиданням предмета глядачі – працівники ГД та департаменту з ОП та ПБ – затамувавши подих, чекали, які ж будуть наслідки. А найефектнішим моментом був розліт шматків соковитої м’якоті, коли на кавун без каски впала шайба. Куди вже наочніше?

Скидів було багато, а основні результати такі:

  • навіть стограмова гайка завдає травми, якщо людина без каски;
  • кепка пом’якшує удар, але від травми не захищає;
  • якщо на голову в касці падає куля вагою 2,9 кг, пошкодження незначне;
  • каска, термін придатності якої сплив, від кулі 2,9 кг суттєво прогинається, і кавун під нею отримує пошкодження.

Тож висновок простий: надягайте каску і змінюйте її на нову, якщо сплив термін придатності. І слухайте внутрішню «маму», вона поганого не порадить.

Категорії
Наші люди Новини

Зелений світлофор від діда Михайла

90 років виповнилося одному з найкращих машиністів за всю історію нашого гірничого департаменту Михайлу Жуку.

Дядько Федір обіцяв влаштувати Михайлика в училище на лісника. Але хлопчика вабила техніка. У білоруський колгосп пригнали трофейний німецький трактор, і всі хлопчаки мріяли ним керувати…

«Трактористом я таки став, але вже коли переїхав до України, – згадує Михайло Володимирович. – У нас гостювала тітка Тетяна з Миролюбівки, що біля Кривого Рогу. І я поїхав з нею. Як в інший світ потрапив! У нашому селі навіть світла не було. А у тітки я вперше побачив лампочку! А ще я вперше побачив паровози, а потім ще й тепловози! Я в них майже закохався. Але почалося все ж з трактора. Потім я трішки попрацював на комбайні, а далі був мобілізований. Служив на флоті у Прибалтиці. О, то була інша цивілізація. Навіть на хуторах з двох хат був двохфазний струм та трактори. А як повернувся додому, то влаштувався на Південний ГЗК. Поруч будувався Новокриворізький ГЗК (зараз гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я перейшов туди до механо-ковальського цеху. Ми робили фундаменти під верстати, а згодом я сів за кермо новенького трактора. Але мене манили тепловози, ці яскраво-зелені красені з червоними смугами».

Михайло з другом Толіком пішли записуватися на курси помічників машиністів тепловозу. Але хлопці запізнилися, групи вже набрали. «А якщо ми у вас на подвір’ї навчального комплексу посадимо сад?» – здивував викладачку Михайло. Сказано – зроблено. З миролюбівського розсадника хлопці привезли дерева, і незабаром вони вже прикрашали пустир.  Така зелена акція дала результат, Михайло вивчився і став помічником машиніста.

«У мене було багато наставників, – говорить ветеран. – Машиністи переважно були колишніми машиністами паровозів. Ця техніка відходила в минуле, тож довелося вчитися новому. Вчителі різнилися. Один навіть дав мені таке завдання, що я влетів у халепу. Довелося потім відбувати штрафні санкції. А потім мене закріпили за Пащенком. Ото був крутий дядько із Жмеринки. Анекдотів знав  – не перелічити. І справу свою знав. Звичайно ж, я також мітив на машиніста. Але начальник сказав: «З сімома класами ти будеш вічним помічником. Вчись». Тож я пішов у вечірню школу. «У який клас хочеш», – спитали викладачі. «У десятий», – кажу. І взяла мене математичка Марія Іванівна у десятий. І я її не підвів. За півроку став відмінником. Я математику знав зі школи. Шкільний вчитель був сильний. Та й мама любов до чисел прищепила. А після школи був технікум. І я став машиністом!».

Спочатку Михайлові тепловози возили залізорудний концентрат. Потім возили скалу, тобто порожню породу, а потім перевозили залізну руду. За цими простими повідомленнями, здається, криється проста робота. Але насправді вона дуже непроста: потрібно тримати тепловоз у відмінному стані і самому бути готовим до всього. Михайло й зараз не без хвилювання згадує той день, коли було шалене обледеніння. Він прийшов на роботу пішки, бо транспорт не ходив. А далі вів локомотив з важливим вантажем до Долинської. Метр за метром. Крижаними коліями. Стартував вранці, а завершив маршрут о першій ночі. І то була найвища майстерність. А скільки було подібних пригод за 43 роки праці?

«У мене найкращий батько, – каже донька Михайла Володимирича Вікторія. – Хоча він мене спочатку з родильного будинку не дуже хотів забирати. Звичайно ж, це жарт, але татусь дійсно засмутився, бо хотів сина, а після першої доньки Іри народилася ще одна, тобто я. Але я була потужною, більш ніж 4 кг, тож мене швидко всі полюбили. А якщо серйозно, то татко у мене дійсно крутий. Він майстерно грає у шахи і всіх нас навчив, ремонтує парасольки, і після його рук вони ще краще уберігають від дощів. А ще він ремонтує будь-яку побутову техніку. Ми не можемо купити нічого нового, бо у татових руках все стає ще кращим, ніж до поломки. Навіть годинники ремонтує! Тато миттєво розгадує всі судоку та інші головоломки, які потрапляють до його рук. А головне – він дуже крутий батько. Йому без проблем довіряли всіх онуків, а у нього їх аж четверо. Бо він може попрати, прибрати, запеленати, варить безліч страв, навіть млинці у нього найкращі, а картопля фрі така, що «Макдональдс» відпочиває».

Дід Михайло брав безпосередню участь у вихованні бронзового призера чемпіонату Європи зі спортивної акробатики – онука Богдана.

«Саме так, без дідуся я би не досяг того, що маю зараз, – каже Богдан. – Він возив і забирав мене з тренувань. Він надихав мене словом і прикладом. Він завжди був там, де мав бути, і робив те, що мав робити. У мене найкращий дідусь у світі!»

«Я у дитинстві пережив оту страшну другу світову війну, – згадує дід Михайло. – Перемогли тоді, переможемо і зараз. Тож як водиться у нас, залізничників, бажаю нам всі зеленого світлофору!»

Категорії
Новини

Дивіться у новому сезоні. Блокбастер: «Вода всемогутня, або У пилу немає карт»

Поливо-зрошувальна техніка гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» ще минулого тижня готувалася виїхати на полив кар’єрних доріг та вулиць Кривого Рогу. Але на початковому етапі роботи з пилопригнічення виконала сама природа. Весняні дощики прибили пил до землі, і машини залишилися у гаражі. Але щойно встановиться суха, тепла погода – ми готові.

Щосезону наше підприємство виводить спеціалізовану техніку на вулиці міста та у кар’єри, щоб не дати пилу піднятися у повітря. Заступник начальника гірничотранспортного цеху ГД Олександр Меньшиков повідомив, що всі 47 км наших доріг в обох кар’єрах регулярно зрошуються.

«У цьому задіяні шість автомобілів з цистернами об’ємом 34 кубометри кожен, – пояснив Олександр Меньшиков. –  Крім доріг, зрошуються забої, з яких великовантажними автомобілями вивозиться гірнича маса, в тому числі залізна руда».

Згідно екологічної програми, ми також проводимо полив міських вулиць та селищ, які прилягають до гірничого департаменту.

«Для цього використовуються поливо-зрошувальні авто з цистернами об’ємом по 8 кубометрів, – продовжив Олександр Меньшиков. – У весняно-літній сезон вулиці поливаються не рідше 2-х разів на тиждень, окрім дощових днів, під час яких ми виконуємо технічне обслуговування поливо-зрошувальної техніки для підтримання її у технічно справному стані. Тож незабаром зустрічайте наші авто на вулицях: Збагачувальній, Аральській, Алуштинській, Аварській, Ашхабадській, Новокриворізькій, Йосипа Пачоського, Ліста, Лисенка, Яцьківа, Віддаленій, Панаса Мирного, Груні Романової, Ярославській, Героїв Правого сектору, Подлєпи».

Зимою техніка, що зрошує міські вулиці, прибирає сніг та посипає дороги під час ожеледиці. А з настанням весни снігоприбиральні пристрої та бункери для посипки змінюються на цистерни під воду. І ця метаморфоза вже відбулася. ГТЦ до сезону готовий.

Категорії
Наші люди

Про щирість, кохання та підземелля з безліччю сходинок

Практично все устаткування дробильної фабрики № 4 рудоуправління гірничого департаменту працює завдяки електричному струму. А стабільна подача струму та робота електроустаткування фабрики багато в чому залежать від електрослюсарів. Тож логічно, що саме електрослюсарка Ольга Думанська, одна з найкращих в департаменті, отримала до 65-річчя ГД найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Звичайно ж, отримати нагороду дуже приємно, – зізналася Ольга. – Але якщо чесно, про нагороди я не дуже думаю, коли виконую свою роботу. Просто намагаюсь все зробити якісно і безпечно для себе й колег, які працюють поруч. У цех мереж і підстанцій ГД я прийшла 18-річною, після того, як вивчилася на електрослюсаря в училищі. Шукала стабільну надійну роботу з підходящим графіком. Сусідка, яка працювала у ЦМП тоді ще НКГЗК, порадила спробувати у них. І мені сподобалося».

З того часу минула більш ніж чверть століття. Спочатку молода електрослюсарка отримала практику на кількох різних підстанціях на самому рудозбагачувальному комбінаті. А незабаром перевелася в кар’єр.  Саме там знаходиться дробильна фабрика, за стабільну роботу електроустаткування якої відповідає наша героїня.

«Фабрика знаходиться у кар’єрі, вона має дробарку, яка подрібнює залізну руду, – пояснює Ольга. – А від фабрики під землею, у штольні прокладені конвеєри, які транспортують подрібнену руду на поверхню. Ми слідкуємо за станом електроустаткування дробарки і конвеєрів, регулюємо подачу струму на обладнання, виконуємо ремонти, які знаходяться у межах нашої компетенції. Під нашим наглядом – устаткування підстанції, де струм під напругою 6000 вольт трансформується у 380 В та 220 В. Якщо на обладнанні, наприклад, конвеєрі, плануються ремонтні роботи, ми виконуємо безпечну зупинку устаткування і його запуск після завершення робіт».

Щозміни Ольга спускається сходами штольні в глиб кар’єру, до фабрики, оглядає електрообладнання, а потім знову підіймається на поверхню. Такий підземний фітнес тримає у тонусі. Електрослюсарка користується потужним налобним ліхтарем та «рятівником» для забезпечення киснем під час можливих надзвичайних ситуацій. Все як у шахтарів.

«Пам’ятаю свої перші самостійні пересування по штольні, спочатку було моторошно, – згадує Ольга. – Взагалі-то я не вірю у привидів та інших потойбічних персонажів, але довжелезне підземелля викликало не найоптимістичніші емоції. Але згодом звикла. Намагалася навіть кілька разів сходинки порахувати. Але щоразу збивалася. Дуже вже їх багато, в рази більше ніж на знаменитих Потьомкінських сходах в Одесі. До речі, нікому з наших поки що не вдалося порахувати сходинки від початку до кінця».

Одного разу Ольга Думанська зустріла своє кохання на все життя. І це сталося саме у кар’єрі. Вони, електрослюсарка Оля та гірник Максим, зустрілися під час чергової зміни. Спочатку спілкувалися по роботі. Потім теми розширилися. Дівчині Максим подобався, з ним було приємно й легко. А згодом він натякнув, що хотів би зустрічатися з нею. Пішли в хід солодощі, квіти та інші прояви уваги. А незабаром народилася міцна гірницька родина.

«До речі, електроустаткування я ремонтую лише на роботі, – усміхається Ольга. – А вдома проводку, розетки, вимикачі та інше побутове приладдя – Максимова справа. Отакий у нас розподіл робіт. Я ж у вільний від роботи час полюбляю вишивати. Це ще з дитинства, з уроків праці. Є у мене картини-вишивки. Але показую їх лише близьким людям. Робота в кар’єрі небезпечна, буває напружена, а рукоділля для мене – спосіб заспокоїтися та ще й отримати задоволення».

Під час роботи Ольга взаємодіє з технологами, ремонтниками, начальником зміни. Дроблення й транспортування руди – це командна робота. В людях Ольга Думанська найбільше цінує щирість і відвертість, і сама намагається бути такою ж. Вона впевнена, що маніпуляції, обман все одно відкриються. І тоді про згуртовану команду, міцну родину чи дружні стосунки годі й мріяти. А успіх у роботі, у житті загалом, ґрунтується на щирості, повазі й довірі.   

Категорії
Разом з Україною

Вправи на брусах – шлях до одужання

Завдяки нашому гірничому департаменту з 2023 року дві криворізькі лікарні суттєво розширили можливості з реабілітації людей з порушеннями опорно-рухової системи.

Ремонтний цех гірничого департаменту виконує ремонти устаткування, металоконструкцій, будівель та споруд цехів гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Одного разу ремонтники ГД отримали незвичне замовлення – виготовити бруси для відновлення навичок ходьби з перешкодами. Саме з таким проханням до керівництва ГД звернулися медики-реабілітологи двох міських лікарень Кривого Рогу № 2 і № 11 (зараз – підрозділ міської лікарні № 1). Бруси відіграють величезну роль у реабілітації людей, які в наслідок хвороб, травм чи поранень мають проблеми з пересуванням. Таке медичне устаткування недешеве. Його вартість – 30 тис. грн і вище, тож у медичних закладів не завжди є кошти, особливо у ці складні часи, бо це ж не єдине, на що медичним закладам потрібно витрачатися.

«Ми поїхали до лікарень, поспілкувалися з досвідченими лікарями-реабілітологами, за основу взяли інформацію з інтернету, – пригадує начальник виробничо-технічного відділу РЦ ГД Наталія Кучерява. – Але обов’язково врахували побажання медиків. Креслення брусів розробив наш провідний інженер виробничо-технічного відділу Костянтин Мамаєв. Підібрали оптимальні матеріали – металопрокат та деревину, і взялися за виготовлення. Працювали швидко, вийшло якісно. Устаткування виготовили працівники столярної дільниці та дільниці з виготовлення металоконструкцій. Дуже приємно робити добрі справи. За час використання нових брусів ми отримали від медиків та пацієнтів лише подяки та позитивні відгуки».

Щодня реабілітаційні вправи на брусах виконують 30-50 людей. Устаткування зроблене так, що без мороки можна змінити висоту поручнів, за які тримаються пацієнти, відстань між щаблями-перешкодами, від якої залежить ширина кроку, та висоту цих перешкод. Тобто бруси налаштовуються індивідуально під кожного. Вони абсолютно безпечні для пацієнтів, їх легко чистити.

«Це устаткування є незамінним для реабілітації людей з порушенням ходи, – розповідає асистентка фізіотерапевта Ірина Прокопенко. – Тож величезна подяка вашому підприємству від медиків, хворих, травмованих! Багатьом людям вони допомогли. Я працювала старшою медичною сестрою у лікарні № 11 (нині лікарня № 1), тож знаю, яка величезна користь від вашого виробу. Зараз моє місце роботи – відділення реабілітації Покровської клінічної лікарні інтенсивного лікування, яка була евакуйована з прифронтової території. У нас є подібне устаткування, але ті бруси, що зробили гірники – вони дуже-дуже круті! Хотіли б і ми мати такі ж. Хто ж відмовиться від такого якісного оснащення, яке ефективно допомагає людям?»