25 грудня «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Державний університет економіки і технологій (ДУЕТ) влаштували різдвяне свято для переселенців, які під час війни знайшли у нашому місці прихисток.
Маленькі мешканці тимчасово окупованих територій та їхні батьки стали учасниками святкового заходу, який пройшов у будівлі Криворізького гірничо-механічного фахового коледжу. Студенти привезли у подарунок малечі різдвяну казку зі Снігуронькою, Зимонькою, Святим Миколаєм. Звичайно ж, Чорт та Розбійник намагалися зіпсувати свято, але дітки були пильними і допомогли викрити чорні задуми та покарати зло. А воно, до речі, виявилось зовсім не страшним, а Розбійник – студентом Мирославом Янченком.
«Це я тут такий злий та підступний, – посміхається Мирослав. – А у житті – добра людина, навчаюсь в ДУЕТі на юридичному факультеті. Найбільше, що мені сподобалось сьогодні – усмішки дітей. Зараз, коли у країні триває страшна війна, хочеться, щоб вони усміхалися, незважаючи ні на що».
Також у сценарій казки органічно вписались цікаві змагання між двома командами юних художників. Дітки не вагаючись вигадали назви для команд – «ЗСУ» та «Україна». Ну, й за законами жанру була зафіксована дружня символічна перемога обох команд. Вдосталь назмагавшись, наспівавшись, натанцювавшись навколо ялинки, дівчатка й хлопчики точно заробили на чималі скриньки смачнючих цукерок від металургів та гірників «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Юлія Чермазович, директорка департаменту з соціального розвитку:
– На жаль, не всі маленькі українці мають змогу зустріти цьогоріч свято у своїх домівках. Багато з них змушені були переїхати до інших міст. Сьогодні ми разом зі студентами намагались подарувати казку нашим маленьким переселенцям, новим маленьким криворіжцям. Тож даруємо казку, свято, солодкі подарунки з вірою в те, що вже наступного року наші мрії здійсняться і Перемога настане!
Максим, учасник свята, 13 років:
– Ми приїхали з Херсонської області. Нас тут троє. Ось мій молодший братик. Мені сподобалось свято: Сніговик, казка, ялинка. А ось ці гірлянди, що прикрашають залу, ми робили разом. Дуже сподобався подарунок! Покуштувати я ще не встиг, але бачу, що там багато смачного. Вітаю всіх зі святом! Бажаю всім нам щастя у новому році. Бажаю нам перемоги ЗСУ. Перемога буде 24 лютого. От побачите!
Як це може бути? А так. Адже ця пам’ятка на межі Херсонської області була зроблена руками майстра Василя Паська, який свого часу працював електрозварником на доменній печі № 9.
Фото з символом Херсонщини
Напевне, усі, хто до війни їздив до Азовського та Чорного морів або в той бік по інших справах, бачили на трасі Херсон-Нікополь велику пам’ятку Кавуну – символу херсонських степів. Без позитивних емоцій повз нього ніхто ніколи не проїжджав! Дехто милувався ним з вікна авто або автобусу, а хтось зупинявся та фотографувався з ним. В сезон там можна було купити цю смачнючу справжню ягоду. Втім, не цього літа. Бо наш Кавунчик досить довго був окупований.
На початку жовтня, під час звільнення від ворога правого берегу Херсонщини, фотокартки Кавуна рясно облетіли новинні пабліки та соцмережі. З ним фотографувалися наші визволителі та відомі українці, які їхали підтримати мешканців звільнених територій та бійців. Люди на цих фото були усміхненими, а от Кавунчик – змарнів. За час російської окупації він зазнав чималих «поранень» від куль та артилерійських снарядів. Йому також треба буде відновлюватися, щоб знову дарувати гарний настрій та нагадувати кожному про родючість і щедрість Херсонщини.
З Кавуном фотографувалися бійці-визволителі
Народжений у Кривому Розі
Висота арт-об’єкту, виконаного у формі розрізаного червоного кавуна, становить понад 2 метри. Таку ж висоту має і його постамент з бетону та залізних палей. А зробили це все ще у 1988 році на замовлення тодішнього колгоспу-мільйонеру «Україна» та за рішенням, ухваленим головою сільської ради села Осокорівка Віктора Волченка. Цей колгосп виділяв значні площі землі саме під баштанні культури. Знамениті херсонські кавуни машинами та баржами розвозили в усі куточки колишнього Радянського Союзу.
Макет Кавуна – залізну кулю – замовили на одному з промислових підприємств Кривого Рогу. А от зробити Кавун з цієї заготівки вже в Осокорівці доручили місцевому майстру Василю Паську. Свого часу він працював зварювальником на доменній печі № 9 доменного цеху № 2 тоді ще «Криворіжсталі».
Василь Васильович пишався тим, що був причетний до такого великого підприємства, адже саме тут він навчився працювати з металом. Ці навички дозволили йому згодом втілювати в життя різні цікаві проєкти, найяскравішим серед яких стало виготовлення херсонського Кавуна.
Майстер-умілець та колишній працівник ДП № 9 Василь Пасько
Історію народження Кавунчика нам розповіла Людмила Євтушенко, колишня вчителька української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи Любимівської школи а зараз громадська діячка. Досліджувати історію сталевого Кавуна їй допомагали діти – учасники туристсько-краєзнавчого гуртка.
«Наприкінці 1980-х років з Кривого Рогу до Осокорівки і приїхала ця величезна металева куля, – говорить Людмила Олександрівна. – Її треба було розрізати, зробити скибочку та інші більш дрібні деталі, розфарбувати. Над дизайном майбутнього Кавунчика мудрували тоді усі разом: наш майстер Василь Пасько, Петро Бондаренко, який йому допомагав у зварних роботах, художник Сергій Полінок та керівник встановлення пам’ятника Олександр Топчій, а у самому становленні Кавуна брали участь і жителі села Осокорівка».
Тільки-но Кавун з’явився поблизу дороги, він одразу ж став знаменитим.
«Я дуже рада, що за часи окупації Кавун вцілів, хоча зараз і пошкоджений, – продовжує Людмила Євтушенко. – На відміну від нього, багато будинків нашого селища взагалі розбиті, жити там неможливо. Пошкоджений також і мій будинок, тож тимчасово я мешкаю у місті Покров. Тут безпечно, але часто доноситься відлуння вибухів, які долітають до нас із Нікополя. Але нічого, ми віримо, що скоро це скінчиться, ми переможемо і відбудуємося. Поновимо і наш Кавун, буде, як новенький. Наступного року йому виповниться вже 35 років. Майстер Кавуна Василь Пасько, на жаль, відійшов у вічність кілька років тому. А Кавун стоїть і надалі залишатиметься візитівкою Нововоронцовщини, символом щедрої Херсонщини та її незламності».
Попри війну, наше підприємство не зрадило добрій новорічній традиції та подарувало дітям міста та Криворізького району більше тисячі солодких подарунків.
Гостей з «АрселорМіттал Кривий Ріг», які привезли солодощі, радо зустрічали у Новолатівській громаді.
«Ми вже не один рік поспіль співпрацюємо з АрселорМіттал Кривий Ріг, – сказав голова Новолатівської громади Олександр Зубрій. – Раніше підприємство придбало для наших мешканців машину швидкої допомоги, шкільні автобуси. Щороку, дякуючи вашим подарункам та допомозі добрих людей наші діти отримують солодощі та чудовий настрій. Цього року ми маємо близька 40 родин з дітьми – переселенців з Херсонської та Миколаївської областей. Їх ми також привітаємо новорічними солодощами. Поставимо ялинку у палаці культури. Дітям потрібне свято, особливо зараз, коли вони бачать всі жахіття війни. І ви допомагаєте нам це свято створити».
Також щиро раділи подарункам і в Гречаноподівській громаді.
«Людське щире дякую «АрселорМіттал Кривий Ріг», – усміхається голова громади Галина Усик. – Від дітей, від батьків, від нашого виконавчого комітету. Ми щороку чекаємо на ваші подарунки. У такі страшні часи всі допомагають одне одному. Ви – нам, ми – нашим захисникам та мешканцям Херсонщини. Зараз у нас проживає 137 родин переселенців, діти яких також отримають солодощі. Ми любимо і цінуємо кожну дитину, робимо все для того, щоб вони посміхалися. В нашій громаді проживають цілі династії, пов’язані з вашим підприємством: сталевари, механіки, водії самоскидів у кар’єрах. Тож тримаємось разом. Слава Україні! Героям нашим Слава! Щоб діти наші не бачили сліз і не проливали їх».
Новорічні подарунки від металургів та гірників, традиційно, отримали діти з особливими потребами: вихованці Центру для дітей з вадами слуху «Сузір’я», Криворізької гімназії № 98, Фонду об’єднаних сердець, Спілки інвалідів та організації «Сонячні діти».
«Підприємство завжди готове допомогти тим, хто цього потребує, – говорить менеджер з корпоративної соціальної відповідальності Майя Ластовецька. – Наше соціальне партнерство з громадами та дитячими закладами не переривається навіть у військовий час. Діти – майбутнє країни, майбутнє підприємства. І нам дуже приємно «підсолодити» їм життя у ці складні часи».
Вітаємо наших маленьких друзів та їх батьків з Новорічними та Різдвяними святами. Бажаємо здоров’я, Перемоги та мирного неба!
«АрселорМіттал Кривий Ріг» привітав новорічними подарунками дітей, батьки яких захищають підприємство від пожеж та надзвичайних ситуацій у складі 4-го Державного пожежно-рятувального загону.
«4 ДПРЗ – надважлива складова нашої системи промислової безпеки, – говорить начальник управління промислової безпеки підприємства Сергій Мельник. – Ми цінуємо їхню цілодобову працю з захисту людей і обладнання, професіоналізм, відвагу та мужність, сумлінне ставлення до роботи та оперативне реагування під час ліквідації пожеж. Ми – одна команда, тож логічно, що їхні дітки отримали подарунки від нас».
Заступник начальника 4 ДПРЗ Тарас Пинило від рятувальників та їхніх родинщиро подякував «АрселорМіттал Кривий Ріг» за солодке привітання, а також за допомогу, що надає підприємство загонові.
«З початку війни нас переведено на посилений режим служби, – повідомив Тарас. – Ми декілька разів допомагали місту ліквідовувати наслідки російських обстрілів. В нашій роботі дуже допомагають техніка, устаткування, засоби індивідуального захисту, які ми отримали від підприємства. Розуміємо, що вам зараз нелегко виживати. Нехважаючи на проблеми, вже у поточному році комбінат закупив 25 новеньких апаратів захисту на стислому повітрі для рятувальних робіт у задимлених приміщеннях, костюми хімзахисту та 96 надсучасних захисних шоломів. Дякуємо за таке серйозне ставлення до нашої роботи, безпеки. Стараємося віддячувати тим же. І ще раз дякую за святковий настрій для наших діточок!»
Гендиректор АрселорМіттал Кривий Ріг про блекаут, демпінг від росіян і турків та нову нішу в ЄС — інтерв’ю
В квітні 2022 року НВ Бізнес спілкувався з Мауро Лонгобардо про роботу АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР) на початку повномасштабного російського вторгнення. Тоді російська армія впритул наблизилася до Кривого Рогу. Станом на осінь, Збройні сили України змогли звільнити правобережну частину Херсонщини та відсунути російських окупантів від одного з найбільших промислових центрів України. Зокрема вдалося звільнити селище Архангельске на Херсонщині, де розташовано дочірнє підприємство — АрселорМіттал Берислав.
Проте цехи АМКР потрапили під прямий ракетний обстріл з боку РФ, а через руйнування енергетичної інфраструктури комбінат було повністю зупинено. Мауро Лонгобардо з колегами після блекауту дві доби жив на комбінаті, вирішуючи питання безпечної зупинки та рестарту основних виробничих агрегатів. Топ-менеджер розповів журналісту Артему Ільїну з НВ Бізнес про досвід роботи в критичних умовах, планування на наступний рік, поїздку на деокуповану частину Херсонщини та чому його колеги з головного офісу в Європі вважають поїздки в Україну смертельно небезпечними.
Машина безперервного лиття заготовок на АрселорМіттал Кривий Ріг / Фото: Артем Ільїн
— Гірничий департамент працює на 20−25% наших штатних обсягів. На металургійному виробництві ми незабаром повторно задуватимемо доменну піч № 6, щоб вийти на рівень виробництва сталі у 20−25% від наших можливостей.
Коли відбувся перший повний блекаут, моя команда доклала великих зусиль, щоб запобігти ускладненням. У підсумку ми змогли безпечно зупинити все обладнання.
— Завдяки чому це вдалося?
— Ми внесли певні зміни в роботу внутрішніх мереж електропостачання. Це дозволило в аварійних ситуаціях подавати достатньо енергопостачання на обладнання, яке перебуває у гарячому простої без виникнення пожежі або інших проблем.
Я особисто перебував на заводі з усіма працівниками. Ми провели дві ночі на підприємстві, оскільки рішення доводилося ухвалювати миттєво. Після цього почали думати, як запуститись.
— Що цьому заважало?
— Наш комбінат при повному навантаженні споживає 400−450 МВт. При завантаженні на 20−25%, споживання складає близько 100−120 МВт.
Після блекауту ми гарантовано отримували тільки 60 МВт, і не протягом усього дня. Тоді це могло бути так: ранок починаємо з 70 МВт. Через 2 години телефонують з енергетичної компанії і кажуть, що потрібно знизити споживання на 20 МВт. А ще за годину передзвонюють і кажуть, що повертають 5 МВт. У нашій галузі не так легко це зробити.
— Як ці обмеження в енергетиці вплинули на виробництво?
— Ми почали споживати запаси сировини. В певний момент залишалося запасів залізорудного концентрату лише на 5 днів. Якщо ми не можемо отримати 100 МВт, тоді необхідно запускати обладнання по черзі. Ми так і зробили. Доменну піч було зупинено на сім днів.
Зараз ситуація на ринку покращується. Але через дефіцит електроенергії ми змушені обирати: або створювати запас агломерату, або задути другу доменну піч.
— Чи є інші складнощі у роботі меткомбінату?
— Такою проблемою цьогоріч було відшкодування ПДВ. Впродовж 2021 року воно відбувалося достатньо швидко. Через один-два місяці ми автоматично отримували кошти. Але у 2022-му був довгий період, кілька місяців, коли не було жодної виплати ні для кого у гірничо-металургійній галузі. Я розумію, що з початку повномасштабної війни у бюджеті лише накопичувалися проблеми. Загальна сума заборгованості перед АрселорМіттал Кривий Ріг складала 4,7 млрд грн. Але після довгої затримки відшкодування нарешті розпочалося — підприємству в грудні повернули 1,3 млрд грн простроченої заборгованості. Тепер ми очікуємо на повернення ще понад 2,5 млрд грн заборгованості, і на те, що в майбутньому процес відшкодування державою ПДВ стане стабільнішим.
Для нас це один з основних грошових потоків, оскільки дуже зменшилося виробництво. До того ж ми фактично лише експортуємо, бо український ринок складає 30−40% від того, що було раніше.
Деокуповане підприємство та логістика
— Які зараз ринкові ціни?
— Арматура на умовах FOB в портах Чорного моря коштує $524. Зима — не найкращий період для нас, тому що ми виробляємо матеріал для будівництва, яке взимку зупиняється. Тим не менш ціни поступово зростають.
— Який у вас пріоритет для експорту: готовий прокат чи напівфабрикати?
— Сьогодні ми готові експортувати все, що дає хоч копійку: чавун, заготовку, арматуру. Але у стратегічному плані, для нас у пріоритеті готова продукція.
— Ви майже не згадуєте про логістику. Чи вдалося вирішити цю проблему?
— Я б сказав, що питання логістики частково вирішено. При збільшенні завантаження наших потужностей до 50% ми можемо забезпечувати експорт потягами до портів Польщі та Румунії.
Ми багато працювали з Укрзалізницею над розробкою нових маршрутів. Вони коштують на $80−100 за тонну більше в порівнянні з тим, що ми платили раніше, коли їздили до портів Миколаєва та Одеси. Порт Миколаїв знаходиться на відстані 270 км від нас, порт Одеса — 420 км, а порт Гданськ — 1500 км, додайте ще транскордонні перевезення із зміною ширини колії. Це додаткові витрати. Тому якщо ціни низькі, то ми опиняємося «поза ринком».
— Чи відомо вам щось про можливе відновлення морського експорту металургійної продукції?
— Я знаю, що це питання обговорюється. Порти використовуються в зерновій угоді, але щодо гірничо-металургійної продукції поки що немає домовленості. Якщо відкриють порти, наше підприємство буде набагато більш конкурентоспроможним навіть з тими обсягами виробництва, які є зараз.
— Чи експортуєте ви щось через дунайські порти?
— На початку війни ми відправляли продукцію на Ізмаїл, а потім на Констанцу, де формувалися великі партії, і далі. Але після обстрілів залізничного мосту біля Одеси, виникли складнощі. Потрібно було везти в об’їзд через Молдову. Ці додаткові кілометри, і транскордонні переходи були абсолютно неефективні з точки зору вартості. Тому деякий час ми не використовували дунайські порти.
Але ситуація знов змінилася. Сьогодні у нас є південний маршрут, який веде через Ізмаїл або інші дунайські порти в Європу. Також є північний маршрут — на Гданськ, Гдиню, Щецин.
— Наскільки мені відомо, інфраструктура нашого терміналу не постраждала. Я планую відвідати Нікмет-Термінал, щоб переконатися в цьому.
Два тижні тому я разом із військовими вже їздив до деокупованого селища Архангельське Херсонської області, щоб на власні очі побачити, в якому стані наше підприємство АрселорМіттал Берислав.
— Що ви там побачили?
— На місці треба бути дуже обережним, оскільки там ще дуже багато мін. У самому кар’єрі поки що неможливо працювати. Важливо швидше розмінувати територію, щоб з квітня ми змогли відновити видобуток вапняку.
— У якому стані підприємство, що майже півроку було в окупації?
— Загарбники використовували його як міні-штаб. Там було досить добре збудоване укриття. Ми побачили там рештки їхнього табору. Наскільки я розумію, підприємство зазнало сильних обстрілів через те, що там були військові. Техніка знищена, будівлі зруйновані.
Найближчим часом ми направимо туди тимчасові будівлі, в яких люди зможуть жити й працювати.
Обладнання надавалося підрядником, який готовий його відремонтувати і вже запитує про відновлення роботи. Але для цього потрібно, по-перше, відкрити залізничну станцію. По-друге, забезпечити людям можливість там жити. Тому що поки що це життя без води та електрики. Важко там працювати. Нині ми маємо перелік питань: генератори, відновлення будинків.
— Скільки людей працювало у АрселорМіттал Берислав?
— 43. Ми постійно контактували з усіма нашими працівниками. Навесні втратили контакт із двома, але знайшли їх, коли територію було деокуповано. Усі наші працівники у безпеці. Я поїхав до Архангельського ще й для того, щоб особисто побачити, чого потребують наші працівники, які втратили своє житло. Люди просять допомоги по його відновленню. Ми плануємо покрити практично всі пов’язані із цим витрати.
— Поки АрселорМіттал Берислав був в окупації, де ви брали вапняк? Україна чи імпорт?
— Україна. Цього року ми працюємо на 20% потужності, тому потреба невелика. Близько 30 тисяч тон вапняку з Бериславу ми маємо у запасі, його вистачить на кілька місяців. Просимо підтримки Укрзалізниці, щоб перевезти ці обсяги до Кривого Рогу.
Міттал, Індія та російські ракети
— Ви іноземець, але вже давно знайомі з українськими реаліями. Як керівництво головного офісу ArcelorMittal реагує на події України? Можливо, ви спілкувалися на цю тему з паном Мітталом?
— Після початку війни у нас із ним відбувається практично щоденне спілкування.
Коли перебуваєш за межами України, важливо дізнатися більше про те, що відбувається тут. Наприклад, 5 грудня було завдано удару трьома ракетами по складу готової продукції АрселорМіттал Кривий Ріг. На жаль, один працівник загинув. Хвилювання і співчуття іноземних колег за межами України, було величезними. Я багато часу витратив, щоб їх заспокоїти, вони намагалися зрозуміти масштаби завданої шкоди.
Там люди думають, що як тільки ти перетнеш кордон України, то тебе одразу вб’ють. Але є більш небезпечні райони, є менш небезпечні. Коли ти знаходишся тут і потрібно вирішувати проблеми, то забуваєш про все це і менше нервуєш. Просто маєш завдання, які потрібно виконувати.
Група нас дуже підтримує і продовжить надавати підтримку. Ми зберігаємо персонал, платимо всім зарплату.
Як приклад підтримки компанії, скажу, що на 2023 рік для АрселорМіттал Кривий Ріг забезпечено $130 млн капітальних інвестицій.
— Скільки капітальних інвестицій буде за фактом цього року?
— Вийде близько $100 млн.
— Але планували більше?
— Так. Ми мали великі проекти, які зараз призупинені. Наприклад, будівництво нової фабрики огрудкування та ще 2−3 великі проекти, які неможливо реалізовувати під час війни.
— (Усміхається) Я не знаю про це. Це надто високий рівень.
Мої звіти корпоративному офісу полягали у тому, що ракетна атака була очевидною помилкою. Або тим, хто стріляв, надали неправильну інформацію.
Три дороговартісні ракети вночі влучили туди, де навіть не було виробництва — цех простоював!
— То були Калібри?
— Щось схоже на гіперзвукові ракети. В ту мить навіть не лунала повітряна тривога. Як мені сказали, час підльоту був 60 секунд. Три ракети одна за одною в те саме місце.
Плани на майбутнє та санкції проти росіян
— Ви вже дещо розповіли про збереження персоналу. Чи має головний офіс межу, після якої доведеться йти на скорочення?
— У мене немає жодних рекомендацій щодо цього. Я представив свій бюджет на 2023 рік, згідно з яким зберігаються всі робочі місця. І бюджет було затверджено. Сподіваюся, що через кілька тижнів у нас будуть хороші новини щодо портів та зростання цін.
Якщо робочий персонал у простої, їм оплачується 2/3 зарплати. Якщо люди працюють, то їм сплачують 100% зарплати. Для адміністративного персоналу ми намагаємось запровадити часткову зайнятість. Це означає, що колеги беруть 5 днів на місяць неоплачуваної відпустки.
— Ви згадали бізнес-план на 2023 рік. Він у вас один чи є кілька варіантів?
— Під час підготовки були кілька варіантів бізнес-плану: оптимістичний, базовий та песимістичний. Ми затвердили базовий. У ньому закладено виробництво 2 млн тон металопродукції та 2,4−2,5 млн тон залізорудного концентрату на експорт.
Звісно, можуть з’явитися добрі новини. Ми робимо все, щоб бути готовими до такого сценарію. Але навіть якщо завтра все закінчиться, це не означає, що ми миттєво наростимо виробництво. Поки що я цього не бачу. Тому на І квартал наступного року достатньо консервативні очікування. Думаю, він буде схожим на IV квартал 2022 року.
— Які обсяги виробництва руди та металопрокату ви очікуєте цього року?
За 11 місяців 2022 року ми виробили 1,2 млн тон сталі, 1,1 млн тон прокату, 1,6 млн тон чавуну. Виробництво концентрату — на рівні 4,3 млн тон, видобуток руди — 11,3 млн тон. Цей рік був дуже дивним. Наступного року ми очікуємо на більш ритмічну роботу.
— Ви плануєте бюджет одразу на рік чи на менші періоди?
— На рік і переглядаємо його щоквартально. Робити перегляд — це нормально. І це пов’язано з війною. І щомісяця ми надаємо в корпоративний офіс переглянутий план продажів.
— Якщо уявити, що війна закінчується, скільки вам знадобиться часу для повноцінного відновлення роботи?
— Ми проводимо багато підготовчих робіт для швидкого рестарту. Тому я думаю, що головним обмеженням буде нарощування постачання вугілля, що може зайняти 2−3 місяці.
— Плюс обмеження щодо енергетики?
— Звісно. Але я не знаю, як довго вони можуть продовжуватися. Це — зовнішні чинники. Коли ми кажемо, що все закінчилося, це означає, що всі умови нормалізувалися.
Якщо говорити відверто, то в Україні дуже скоротилося споживання електроенергії. Особливо у промисловості. Очевидно, що два комбінати у Маріуполі не працюватимуть ще дуже довго. Тому потрібно буде політичне рішення щодо розподілу електричних потужностей.
— Раніше в АМКР неодноразово заявляли про бажання розпочати виробництво плаского прокату. У зв’язку з такими ринковими змінами, чи є всередині компанії дискусії щодо повернення до таких планів?
— Звичайно, нам потрібно буде переглядати стратегію інвестицій. Ми не збиралися інвестувати у виробництво плаского прокату, бо Україна мала багато таких потужностей. Росіяни також експортували багато слябів. Але зараз ситуація змінилася. За 2 роки вже не можна буде постачати російські сляби до Євросоюзу. Навіть на прокатні заводи, власниками яких є деякі бізнесмени. Проти них можуть запровадити персональні санкції за зв’язок із (керівним російським) режимом.
— Ви говорите про Володимира Лісіна та НЛМК?
— (Мовчки киває). Тому за два роки в ЄС буде дефіцит слябів 6 млн тон. І це достатній ринок, щоб подумати про інвестиції. Ми не хочемо, щоб його зайняли китайські чи індійські металурги. ЄС для України — це природний ринок.
Не можу стверджувати, що все станеться саме так, але я зроблю таку пропозицію керівництву. Мені здається, що це хороша інвестиція зараз.
Споріднені підприємства та робота з партнерами
— Влітку був міні-скандал із відновленням поставок плаского прокату з АрселорМіттал Теміртау (Казахстан) до Росії. Яка зараз ситуація і які плани у групи по роботі на цьому ринку?
— Я не був залучений до цієї ситуації. Але, наскільки розумію, підприємство ArcelorMittal у Казахстані втратило практично всі експортні ринки. Вони продавали половину продукції в Росію, а решту експортували через територію Росії. Інші варіанти експорту — це транзит через Каспійське море та Азербайджан або через Шанхай. Це дуже дорогі маршрути.
Проблема вийшла на політичний рівень. Уряд Казахстану запитав: «Чому ви не продаєте, адже щодо вашої продукції немає санкцій?» А це найбільше підприємство в країні, тому могло виникнути питання націоналізації.
Щоб повністю не закрити підприємство, довелося відновити відвантаження на російський ринок. Але це мінімальні обсяги. У свою чергу, росіяни хочуть закрити свій ринок від казахської продукції ArcelorMittal. Адже в них зараз надлишок металопрокату. Російські підприємства недозавантажені і їм не потрібні конкуренти.
— Тобто росіяни зараз намагаються обмежити імпорт металопрокату?
— Так. Вони більше не можуть продавати у всьому світі, як це було раніше. Вони можуть продавати лише у деяких країнах, де їм доводиться демпінгувати. Але коли ти скидаєш ціну, то потрапляєш під антидемпінгове розслідування.
І тут виникає вагоміша проблема. Це турецькі трейдери, які купують великі обсяги російського металу і перепродають його в інших країнах вже за ринковими цінами.
Тому треба підвищувати ефективність санкцій, щоб не було бумерангу: запровадив санкції і сам страждаєш. ЄС ввів санкції, але не може продавати свою продукцію до Туреччини, оскільки там присутній російський продукт, який на 20% дешевший. Більше того, турки перепродають його по всьому світу. І заробляють великі гроші.
— Можливо… можливо. У мене теж немає контрактів чи документальних підтверджень.
— А чи є чутки про подібні схеми з металопрокатом з так званих «ЛНР» та «ДНР»?
— Такої інформації у мене точно немає. Чутки на ринках зазвичай з’являються про великих російських гравців, які надсилають великий тоннаж.
— Весною ми з вами говорили про підтримку з боку корпорації. Зокрема, про постачання вугілля з Польщі, щоб не ганяти порожні вагони. Чи зберігається така схема співпраці?
— Зараз у нас набагато менше завантаження, тому ми купуємо вугілля в Україні. Ми закуповуємо 20% колишніх обсягів — 70−80 тис. тон на місяць. Хоча раніше було 300−350 тис. тон.
Влітку споживання знизилося у всіх металургів, тому ДТЕК та Метінвест змогли забезпечити всі потреби у вугіллі.
— Чи продовжуєте ви співпрацю з Метінвестом з коксу?
— Під час першої фази війни, коли вони втратили кілька батарей [у Маріуполі та Авдіївці] їм потрібні були невеликі обсяги коксу, які вони брали у нас. Але останнім часом їхні підприємства також знизили випуск чавуну та сталі, тому Метінвесту вистачає власного виробництва коксу.
Під час війни працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», МЛЗ та їхні родини продовжують отримувати психологічну допомогу. За 2022 рік до психолога підприємства звернулося понад півтори тисячі осіб.
Індивідуальні звернення
«24 лютого за одну мить життя перевернулося з ніг на голову…», «Турбує постійний страх не тільки за своє життя, а, в першу чергу, за життя дітей та чоловіка, який пішов захищати країну…», «Тривога наче з’їдає зсередини, погано сплю і чомусь відчуваю провину…»
З такими та багатьма іншими запитами наші робітники та члени їхніх сімей звертаються до психолога «АрселорМіттал Кривий Ріг», фахівчині департаменту з персоналу Олени Шевчук. Консультації надаються абсолютно безкоштовно, а прийом ведеться анонімно.
«Війна сама по собі є подією, яка травмує, але потреба в консультації найчастіше виникає тоді, коли людина сама потрапила в кризову ситуацію, – говорить Олена Шевчук. – У своїй практиці за час війни я зустрілась із панічними атаками людей, горем від втрати близьких, складнощами від адаптації на новому місті, напругою, нервозністю та багатьма іншими психологічними проблемами. Під час сеансів ми разом аналізували, вчилися долати їх, а також морально готувалися бути готовими до нових викликів, яких зараз, на жаль, вистачає. Моє завдання як психолога – допомогти відновити психологічне здоров’я людини та повернути її до повноцінного життя та плідної праці.
Окрема робота – з нашими робітниками, які зараз воюють. Насамперед їм потрібна звичайна підтримка, добре слово, проста розмова. Їм зараз дуже важко, адже вони знаходяться у самому пеклі війни і бачать криваві події, які звичайній людини не просто пережити».
Олена Шевчук зауважує, що найчастіше за консультацією зверталися жінки, їх з початку поточного року було понад 1000. Чоловіків – майже 500. Також психологічну підтримку отримували діти співробітників.
Серед затребуваних запитів – необхідність підтримки у прийнятті рішення щодо місця перебування, адаптації в іншій країні, розв’язання сімейних проблем або внутрішніх конфліктів, які загострилися під час війни. Також говорили про проблеми зі сном, пам’яттю, концентрацією уваги через психічне та фізичне виснаження.
На заняттях навчають керувати стресом
«Зараз ми усі без вийнятку проходимо певні випробування, тож наше завдання – вистояти, перемогти, втримати психологічну стійкість, – продовжує Олена Шевчук. – А ми, фахівці департаменту з персоналу, готові допомогти кожному. Ми не лише приймаємо людей особисто, а й організуємо спеціальні тренінги в онлайн-режимі для зручності та безпеки учасників».
На таких тренінгах психолог навчає керувати стресом, знаходити баланс між роботою і особистим життям, знайомить з тайм-менеджментом, стратегією прийняття ефективних рішень. А ще допомагає визначити проблеми в родині, які можуть вплинути на ефективність роботи, навчає як запобігти депресії.
Порада-тренінг від психолога
Одною з найактуальніших проблем зараз є боротьба із панічними атаками чи стахом, який паралізує. Зазвичай панічна атака триває від 15 до 20 хвилин.
Щоб вона швидше закінчилася, психолог радить попрацювати із власним тілом, адже страх насамперед відбивається на ньому – людину починає буквально трусити. Це пов’язано з гормонами, адреналіном. Тому, щоб швидше подолати цей стан, треба… дати собі добре потруситися, психологічно та фізично не опиратися цьому бажанню. Адреналін таким чином дуже швидко вийде і людина заспокоїться.
Ще однією реакцією на страх є заціпеніння. У такому випадку психолог радить просто розслабитися. Допомогти в цьому зможе вправа «Руки-батоги»: людина стоїть і починає просто погойдувати руками. Вправа проста, але дуже дієва.
Під час панічної атаки постраждалому можуть допомогти оточуючі. Наприклад, запропонувати йому назвати п’ять почуттів або речей, які людина цієї миті бачить навколо себе. Краще, якщо ці речі можна взяти руками. Нехай постраждалий скаже, що він відчуває, які ці предмети на дотик. Можна попрацювати із запахами. Таким чином у постраждалого вмикається неокортекс головного мозку, який зазвичай відключається під час панічної атаки.
Також при панічній атаці важливо запустити кровообіг людини. Декілька простих фізичних вправ – зігнутися-розігнутися, помахати руками – допоможуть впоратись із цією проблемою, а також стабілізувати дихання.
«Такими простими вправами можна суттєво допомогти собі і тим, хто нас оточує, у разі потреби. Це важливо і тому, що під час панічної атаки можуть з’являтися думки про смерть. Головне, щоб ці вправи були відпрацьовані у вас до автоматизму. Тому не гайте часу і тренуйтеся, поки панічної атаки у вас немає. А ще пам’ятайте, що будь яка реакція на стрес – це реакція нормальної людини на ненормальні обставини. Якщо відчуваєте, що не можете впоратися із наслідками стресу самостійно, звертайтеся по допомогу психолога», – радить Олена Шевчук.
Куди звертатися за допомогою?
Телефон гарячої лінії психологічної підтримки: +38 098 249 22 48 (з понеділка до п’ятниці, з 8.00 до 16.45).
Прийом психолога за попереднім записом відбувається за адресою: вулиця Криворіжсталі, 1 (3-тя дільниця), будівля Університету АрселорМіттал, кабінет 216.
