Категорії
Новини

Римейк на Ø 17

 Працівники прокатного цеху № 3 змінили підхід до прокатки одного з видів продукції і отримали зменшення втрат металу та поліпшення умов праці.

«У нашому цеху продукцію можна отримати за допомогою сортової лінії або ж дротового блоку, – розповідає заступник начальника ПЦ-3 з виробництва Павло Веселков. –  Останній сучасніший, а сортова лінія вже морально застаріла. Круглий профіль з діаметром перетину 17 міліметрів (Ø 17) до цього часу катали саме на цій лінії. Застосувавши методологію WCM для розрахунку виробничих втрат, у цеху вирішили, що для їх зменшення варто переходити на виготовлення профілю Ø 17 на дротовому блоці. Був ризик: чи витримає ротор виткоукладача та інше устаткування такий крупний профіль, який на дротовому блоці ще не катали? Начальник цеху Олексій Кушнаренко ухвалив рішення спробувати».

Розробив схеми калібрування прокатних клітей калібрувальник Владислав Брагинець. «Нова схема прокатки – це завжди цікаво й складно водночас, – говорить Владислав. – Схему низової частини стану ми не змінювали, лише використали схему прокатки круга Ø 20 мм, як підкат до блоку. А от з десяти клітей дротового блоку для прокатки сімнадцятого профілю було використано лише дві. Інколи бувають складнощі, коли теоретичні розрахунки не зовсім співпадають з практикою і доводиться коригувати схему. Але цього разу все вийшло з першого разу! Ми з цеховиками спрацювали злагодженою єдиною командою».

Професіоналізм прокатників і калібрувальників забезпечив чудовий результат. Виготовлення перших партій підтвердило зниження втрат, а отже зниження собівартості продукції. До того ж, під час виготовлення на дротовому блоці отримали кращий товарний вигляд мотків прокату та щільніше пакування. Тому такий профіль як Ø 17 мм. має кращі перспективи на ринку прокатної продукції.

«Зменшення втрат і якісніший товарний вигляд – це чудово, – відзначив виконувач обов’язків змінного майстра основної виробничої дільниці Олександр Маркідонов. – А ще один плюс – це те, що коли катали через сортову лінію, то доводилося відбирати проби дуже гарячого металу, а зараз у зоні відбору проб прокат не такий гарячий. Це безпечніше для людей. Також зменшились обсяги ручних робіт, тобто фізично працівникам стало легше».

Категорії
Новини

Крісло для дрезин – безпека для водія

У залізничному цеху № 3 продовжується робота, спрямована на створення безпечніших умов праці.

Яка картинка виникає у вас, коли ви чуєте слово «дрезина»? Раніше я уявляв її невеличкою платформою, що рухається рейками. А щоб вона рухалася, треба постійно совати туди-сюди масивні важелі. Коли потрапляєш у залізничний цех, то розумієш: дрезини бувають різними. Наприклад, дрезина з назвою «мотовоз навантажувально-транспортувальний» – це потужна самохідна залізнична машина масою 31 тонна, яка возить багатотонні вантажі – рейки, шпали та інший скарб, необхідний для ремонтів залізничних колій. Вона оснащена підйомним краном, який здатен підіймати вантажі до 5 тонн.

«Водій керує дрезиною і краном з кабіни, яка захищає його від негоди, – пояснює начальник дільниці експлуатації та ремонту механізмів ЗЦ-3 Юрій П’ятаков. – Більшість робочого часу він проводить у водійському кріслі, тому якість крісла має величезне значення для зручності та здоров’я. Нещодавно ми замінили крісла на трьох наших дрезинах – навантажувально-транспортувальних мотовозах. Замість стареньких крісел, які не надто пом’якшували поштовхи та коливання під час руху рейками, встановили саме антивібраційні крісла. Водії вже відчули зручність і безпеку. А ще використання таких крісел зменшує ризик професійних захворювань, пов’язаних з вібрацією».

Нові крісла отримали водії дрезин Віталій Кісель, Олександр Мельник та Іван Палагнюк. Вони вже оцінили їх зручність.

«Ми виконуємо ремонти колій по всьому підприємству, – розповідає Віталій Кісель. – Інколи рухаємося ділянками, на яких трясе так, що язика можна прикусити. І нові крісла, що пружинять, суттєво зменшують дискомфорт. А ще на відміну від старих ці мають підголівник та підлокітники. Тож маємо і безпеку, і комфорт – два в одному».

Рішення про заміну крісел було ухвалене у результаті аудитів з охорони праці.

«Ми намагаємося не лише виявити ризики, а й допомогти цеховикам їх усунути, – говорить провідний інженер з охорони праці Володимир Вихренко. – Цього разу встановили, що використання старих крісел дійсно становить ризики для здоров’я водіїв. Проблему вирішували разом із залізничниками. Потрібні крісла знайшлися у резерві одного з цехів підприємства. Залишилося їх лише встановити. Протягом останніх років у залізничному цеху № 3  багато зроблено для покращення умов праці та рівня безпеки. Наприклад, це придбання універсальної машини на базі автомобіля «Мерседес» для прибирання та впорядкування колій. Якісніше прибирання колій робить залізничний рух безпечнішим. А нещодавно придбані оглядові дзеркала зробили безпечнішою операцію огляду залізничного транспорту. Своєчасно ж виявлені несправності устаткування – це також запорука безпечної роботи як для техніки, так і для людей».

Категорії
Наші люди

Вантажі «під рентгеном» та інвестиції у нові враження

З цього зокрема складається життя Елен Ковальової. На  роботі вона є одним з елементів ланцюжка виробничого процесу з відправлення поїздів  з продукцією підприємства у «подорожі» до споживачів. А під час відпусток та вихідних любить сісти у пасажирський потяг та вирушити у чергову подорож Україною чи світом. Цього року за відмінну роботу Елен відзначили грамотою «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Клацання комп’ютерної мишки, дзвінки телефонів, а за вікном – стукіт коліс та гудки залізничних составів. Під такий акомпанемент щодня разом з колегами працює Елен Ковальова – старша прийомоздавальниця вантажу та багажу вантажної служби УЗТ нашого підприємства.

«Вести облік та обробку перевізних документів в інформаційних системамх підприємства – це основне моє завдання, – розповідає Елен Ковальова. – Мені треба ретельно перевірити весь пакет перевізних документів та вказану в них інформацію про вантаж, про одержувача , умови поставки та ін. А потім (усміхається) усі букви та цифри, наче під рентгеном, перевірити ще раз, аби не дати шансу жодній неточності. У цій роботі я взаємодію зі спеціалістами інших служб підприємства, через якихтакож проходить оформлення супровідних документів на товарну продукцію підприємства, що відправляється залізничним транспортом. Ми все уточнюємо, перевіряємо, звіряємо – ось чому у нас так часто лунають телефонні дзвінки. Коли вся інформація повністю зібрана, перевірена, а документи готові, ми вносимо дані до інформаційної системи SAP».

У цій справі Елен Ковальова вже 20 років. Професію вона опановувала тут, на виробництві. Працювати доводилося не лише в кабінеті, а й проводити різні операції з вагонами на коліях, щодня «намотуючи» по них чимало кілометрів. Її вчителями та наставниками були попередні керівники вантажної служби Марія Черевко та Любов Юденко, прийомоздавальники вантажу та багажу Ганна Фоменко та Світлана Логвін. Вони щоразу говорили Елен, що головне  у їхній роботі – це не лише знання договірних відносин з «Укрзалізницею», розуміння виробництва, специфіка діяльності роботи залізничного транспорту, а й чимала стресостійкість та увага. Адже прийомоздавальнику вантажу та багажу треба мати справу з великою кількістю інформації, враховувати різні ситуації, вміти правильно долати складнощі, а ще – спілкуватися з різними людьми, комунікувати з колегами різних підрозділів підприємства.

«Працювати на підприємство я, як кажуть, пішла за покликом крові, адже мої батьки теж працювали тут, – продовжує Елен. – Мій батько Олександр Олександрович був помічником, а згодом машиністом тепловозу, працював на ДП № 9. Мама Єлизавета Георгіївна була кравчинею, так-так, була така посада у колишньому цеху благоустрою».

Постійний рух в житті та на роботі, бажання завжди дізнаватися про щось нове привели Елен до ком’юніті людей, які цікавляться життям в інших містах та взагалі у світі. Мова йде про подорожі, вони є основним захопленням Елен Ковальової.

«Щороку я намагаюся подорожувати. Кожна поїздка приносить радість, задоволення, чимось вражає, захоплює, збагачує, – говорить Елен Ковальова. – Я була в Одесі, Трускавці, Східниці, Буковелі, Ворохті, Яремче, Ужгороді, Сваляві, Косино, Мукачеві та багатьох інших містах України. Впродовж останніх семи років подорожей відвідала Туреччину, двічі Ізраїль, Швейцарію, Францію, Єгипет, ОАЕ, Іспанію, Грецію, Польщу, Румунію, Сербію, Чорногорію. Усі вони – чудові країни, зі своїм колоритом, цікавинками. Та у кожній поїздці я мимоволі все порівнюю з Україною і розумію, що вона – найкраща. Це мій дім, тут живуть мої рідні, друзі, тут моя робота, колеги, тут все знайоме та зрозуміле. Саме тому я й не поїхала за кордон у перші дні війни, а залишилася зі своєю родиною. Волонтерю, як і всі в нашій країні. Вважаю, що ділитися треба щастям, а добрі справи люблять тишу. Тому ми тихо робимо свою справу, сподіваємося тільки на себе та своїх товаришів, ставимо мету та досягаємо її. А головна наша мета на сьогодні усім відома – це Перемога».

Категорії
Новини

Герої заслуговують на пам’ять про них

На фасаді адміністративно-виробничої будівлі ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу встановили пам’ятні дошки з іменами загиблих героїв працівників цеху.

Сьогодні в лавах ЗСУ служать 263 працівники ЛМЗ, які на різних ділянках фронту захищають незалежність нашої країни. На жаль, 16 захисників віддали своє життя, аби тут, у Кривому Розі, їхні колеги могли жити та працювати, будувати майбутнє. Колектив РМЦ № 1 на цій війні втратив двох своїх колег – Анатолія Корольова та Володимира Посесора. На честь загиблих встановлені пам’ятні дошки на ковальській дільниці РМЦ № 1 та на адмінбудівлі цеху.

«Серед працівників РМЦ № 1 завжди було багато мужніх людей, справжніх патріотів своєї країни, – говорить начальник РМЦ № 1 Євгеній Гречаний. – Ще під час Другої світової війни на фронт пішли з цеху 17 токарів, слюсарів-ремонтників, нормувальників, фрезерувальників. Семеро з них загинули в боях чи померли від ран. Ми пам’ятаємо про їхній подвиг. Тому поряд із пам’ятною дошкою на честь загиблого вже у цій війні нашого колеги ми вирішили встановити ще одну пам’ятну дошку з іменами захисників, які загинули у Другій світовій війні. Це було рішення усього цеху. У наших серцях завжди житиме пам’ять про кожного героя і вона не має терміну давності».

Категорії
Новини

Як не потрапити на «фестиваль» страху та паніки

Психолог  «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Шевчук дає поради як опанувати себе, коли «накриває» паніка.

«Шеф, усе пропало!» Пам’ятаєте цю фразу зі старого фільму? Цей вигук – яскравий прояв паніки або раптового дуже сильного страху, саме так слово panikos перекладається з грецької. Паніка може виникати через різні кризові події й особливо вона небезпечна під час війни.

«Від початку війни психіка українців знаходиться під постійним ударом, ворог  систематично «підкидує» нам одну стресову ситуацію за іншою, усіма силами намагаючись викликати у нас страх та паніку, – говорить Олена Шевчук. – Ці емоції супроводжуються шаленим викидом адреналіну в кров і, відповідно, сильними фізичними реакціями. Напевне, ви чули  вигуки «в мене серце не витримує», «все, втрачаю свідомість», «я задихаюсь»… Паніка здатна паралізувати людину або, навпаки, підштовхнути її до безглуздих та ризикових вчинки. Саме в такому вразливому психічному стані хочуть нас бачити росіяни. Наше завдання – навчитися опановувати свої емоції під час стресу».

Одразу зазначимо, що страх – це нормальна реакція організму, боятися воєнних дій чи обстрілів – це природно. А от з панікою все трохи складніше. Панічна атака може виникнути раптово, через якийсь подразник або навпаки – коли немає реальних причин і небезпеки. Ознаками паніки є прискорене серцебиття, часте дихання, відчуття нестачі кисню, важкість у грудях. У цей момент можуть холонути руки, ноги, підвищується тиск, болить голова, в ній щось «пульсує», або з’являється  відчуття стиснення, темніє в очах.

Зазвичай панічні атаки тривають 5-10 хвилин. Вони не смертельні, про це важливо пам’ятати. Але й ігнорувати цю мить теж не можна. Якщо з  панікою ви «воюєте» самостійно, то варто:

  • Глибоко дихати: вдих носом – видих ротом.
  • Потерти долоні, поки не стане гаряче, пострибати, погупати ногами, порахувати у зворотному порядку або дати собі відповіді на прості запитання: як мене звати, де я зараз, який зараз рік?
  • Треба дати вихід емоціям – можна співати, сміятися, плакати.
  • За можливості варто понюхати щось з різким запахом, наприклад цитрусові, спирт, парфуми.
  • Умитися холодною водою.

«Якщо панікою накрило не вас, а людину поруч – не треба її трусити або давати їй ляпасів, як це часто показують у кінофільмах, – продовжує Олена Шевчук. – Треба насамперед самому залишатися спокійним, а потім голосно і чітко, як командир в армії, сказати «дивись на мене, глибше дихай, візьми воду, пий». В цей момент людині треба буквально наказувати, що їй треба робити. Звертаю увагу, важливо, щоб людина виконувала все сама, не намагайтеся здійснювати все за неї. Ви побачите, що панічна атака скоро відступить.

Як правило, панічні атаки не є частими гостями в нашому житті. Але якщо вони почастішали, зверніться до психологів.

Бережіть себе та близьких!»

Як боротись з перевтомою – читайте тут.

Також психолог підприємства надає поради про якість сну.

Категорії
Наші люди

Один з кращих на районі

Металургії без енергетики не існує – це факт. Наприклад, наша теплоелектроцентраль (ТЕЦ) забезпечує гарячим дуттям доменні цехи, які без цього енергоресурсу не зможуть плавити чавун. Також ТЕЦ виробляє пару для технологічних процесів у прокатних цехах, у коксохімічному виробництві та деяких інших підрозділах. Частина пари йде на обігрів виробничих та адміністративно-побутових приміщень, а також найближчих до підприємства міських кварталів Металургійного району. Обслуговуванням і ремонтами електроустаткування ТЕЦ займається Олександр Хоруженко, нагороджений грамотою цього району.

Продуктом теплоцентралі також є електроенергія, яка подається в Єдину енергосистему України або використовується на підприємстві. І саме Олександр зі своїми колегами-енергетиками врятували агрегати підприємства під час минулорічного зимового блекауту, коли російські агресори били  по енергетичних підприємствах України. Самовіддана праця та професіоналізм наших енергетиків забезпечили стабільну роботу енергоустаткування, на яке у ті кілька діб впало неймовірне навантаження, бо комбінат не зміг отримувати електроенергію ззовні, від ДТЕК.

«Робота ТЕЦ, як і всіх цехів нашого підприємства, неможлива без електроенергії, без електроустаткування, – каже Олександр Хоруженко. – У нас це електрогенератори, двигуни, системи керування, різноманітні засувки, а також  звичайне освітлення. Наше завдання – забезпечити безаварійну роботу всього цього енергопарку. Я працюю старшим електромонтером – старшим зміни. У моїй команді також є ще один старший електромонтер, молодший електромонтер та електромонтер головного щита керування. Виконую роботи власноруч та організовую роботу команди. А 27 років тому прийшов у цех зовсім молодим електромонтером».

На ТЕЦ Сашка привів батько Володимир Дмитрович, який там працював багато років. І хлопцеві сподобалося, хоча закінчив він автодорожний технікум. У технікумі він також вивчав електроустаткування, правда, автомобільне, під напругою 12 вольт. А на ТЕЦ доводиться ремонтувати навіть шестикіловольтове.

. Тож не дивно, що наставники спочатку вчили новачків правил безпеки, а вже потім професії. Минали роки, Олександр сам став наставником, і цьому принципові не зраджував.

«Коли вчиш молодшого електромонтера правил безпечної праці, то треба не лише розповідати, а ще й показувати і пояснювати, – говорить Олександр Хоруженко. – Беру його з собою. Підходимо до устаткування, я виконую дії і кожну пояснюю, навіть елементарні. Наприклад, чому дріт треба брати кліщами, а не руками. Вважаю це найкращим навчанням, результат перевірений часом. І лише за кілька місяців людина може ставати самостійно до роботи. У нас якщо помилився електрокоміркою, то ця помилка може стати останньою у житті».

Олександр Хоруженко зізнався, що був дуже здивований, коли дізнався, що нагороджують саме його. Він щиро вважає, що фахівців його рівня і з таким сумлінним ставленням до роботи на ТЕЦ чимало. А от керівництво цеху вважає, що не існує таких завдань, яких би він не подужав. Устаткування Олександр знає досконало. Складнощі можуть виникнути лише тоді, коли до електрики додаються інші фактори.

«Ну, я ж не Кашпіровський, – усміхається старший електромонтер. – Ясновидінням не володію. Якщо причиною поломок стає, наприклад, потрапляння вологи, то інколи доводиться добряче помізкувати. Переглядаємо схеми, знаходимо проблемне місце, докопуємося до основної причини і усуваємо її. Нам треба робити так, щоб більше не повертатися до цієї поломки. Особливо актуально це зараз, коли багатьох колег мобілізували. Стараємося слідкувати за електроустаткуванням так, щоб наші захисники за нас не червоніли. Хочу звернутися до Олександра Макаренка, Михайла Власова, Володимира Дудника, Юрія Безбородова та інших. Бережіть себе, друзі! І повертайтеся додому з перемогою!»