Четвертого червня 2024 року під час проходження служби у лавах ЗСУ помер солдат мінометної батареї механізованого батальйону Сергій Попов. Життя захисника обірвалося внаслідок серцевої недостатності. До призову на військову службу під час мобілізації 04.12.2023 він працював підручним сталевара конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як повідомив старший майстер зміни відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху Олександр Новак, підручний сталевара Сергій Попов працював на установці позапічної обробки сталі.
«Це важка робота, пов’язана з чималим фізичним навантаженням та контактом з високою температурою, – говорить Олександр Новак. – Я кілька років працював поруч із Сергієм Поповим, але жодного разу не чув, щоб він жалівся та нарікав на труднощі. Навпаки, Сергій мав веселу вдачу, вмів пожартувати у складних ситуаціях, підбадьорюючи себе і колег. Роботу виконував сумлінно й професійно. Сергій вчився у досвідченіших колег, вдосконалював майстерність, хотів стати сталеваром і постійно рухався в цьому напрямку. Молодий та завзятий, він хотів жити, творити, варити сталь та досягати нових рівнів. Гірка, непоправна втрата для нас усіх».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та колегам нашого захисника Сергія Попова.
Сім картин, написаних дружинами полеглих Героїв-працівників нашого підприємства, були представлені у Дніпровському художньому музеї на регіональній виставці «Жива. Справжні історії кохання».
Підприємство надало учасницям проєкту з нашого міста комфортабельний автобус, щоб вони могли комфортно дістатися на виставку до Дніпра.
Всеукраїнський арттерапевтичний проєкт «Жива. Справжні історії кохання» був створений ініціативною групою українських митців, волонтерів та благодійників – БФ «Сучасна Україна», аби у творчих просторах та студіях дружини полеглих Героїв мали змогу відкрити творчі здібності та на полотні відобразити історії свого кохання, виплеснути емоції та зменшити біль від втрати загиблої на війні рідної людини, коханого чоловіка, сина, батька, відновитися після пережитого. Учасниці- криворіжанки створювали свої роботи у Криворізькій художній школі № 1 за підтримки БФ «Сучасна Україна» та «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Картини наших героїнь одразу стали зірками виставки у Дніпрі. І не дивно, адже серед 27 робіт, розташованих у залах музею, криворізькі були найпомітніші. Вони вражали техніками виконання і оригінальними неповторними сюжетами,. Учасниці виставки кажуть, що біль втрати у всіх один, а от історії кохання і життя – у кожного свої.
«На цій картині – наше побачення. Це був 2005 рік, чоловік повів мене на гойдалки, – розповідає Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори. – Ми завжди були одним цілим, доповнювали одне одного. Скільки щасливих моментів він мені подарував! Разом ходили на прогулянки до лісу, на риболовлю, в тир, у подорожі. Він був мені не просто чоловіком, а й другом, підтримкою, моїм диханням та серцебиттям. Коли народилися двоє синів, то Сергій став батьком та другом і для них. Він дуже любив свою країну! Нам колись пропонували переїхати до іншої країни, а він відмовився, бо для нього існувала лише одна батьківщина – Україна. Добрий, спокійний, таким я його знала. Він мені завжди казав: «Бережи дітей!». Тепер ось я роблю це за себе і за нього».
Тетяна ледь не щодня згадує ту мить, коли життя розділилося на «до» та «після» – 9 жовтня 2022 року, день загибелі Сергія. Він встиг ще напередодні привітати дружину з днем народження. Розмова була такою теплою, світлою і ніжною, але, на жаль, останньою. Війна відібрала життя героя, але не кохання, яке тепер житиме у малюнку його дружини.
Чоловік іншої учасниці проєкту Яни Волошиної Олег загинув під Соледаром у вересні 2022 року. Тоді жінка відчула, наче зупинилося її серце, опустилися руки, завмерла душа. Але Олег залишив по собі те, що й зараз тримає її: два крила – два сини, які, як дві краплі води, схожі на батька.
«Ми знайомі з Олегом ще зі школи. Тоді я подумала: «Який красень, а чому ще не мій?». Ми довго зустрічалися, довго йшли до створення сім’ї, – розповідає Яна Волошина. – А одного разу він зібрав наші родини та сказав: «Все! Ми одружуємося!». Рішучий був і сміливий. Він оберігав мене від усіх проблем, труднощів. Я за ним була, як за скелею. Олег завжди усміхався, був учасником команди КВК. Він взагалі у мене талановитий. А які вірші він писав! Писав їх і на фронті. Ось зараз я зібрала їх у збірку. Хочу зберегти цю пам’ять про чоловіка. Ця пам’ять живе і на картині, яку я намалювала. Там самотня дівчина, як і я зараз. Але навколо квіти, і дивиться вона вперед, туди, де живе її кохання».
Яна розповідає, що за пензля взялася вперше, як і майже всі учасниці проєкту «Жива». Їй було страшно, здавалося, що нічого не зможе. А вийшло виплеснути тугу та біль від втрати, розділити її з тими, хто відчув те саме. І стало легше, з’явилася впевненість та бажання жити й рухатися далі. І малювати, бо це дає змогу й надалі жити коханню, яке народилося у серцях цих талановитих жінок і мужніх захисників.
«Усі роботи, представлені на цій виставці різні, – говорить художник, волонтер,заступник директора Дніпровського художнього музею Сергій Бурбело. – Я не вчив наших героїнь з Дніпра правильній техніці, а намагався допомогти їм перенести на полотно все те, що їм болить, допомогти відродитися, знайти сили жити далі. Для мене честь бути дотичним до цієї ініціативи. Роботи учасниць написані не пензлем, а душею. Під час малювання були й невпевненість, і сльози. Але найкращою нагородою стали усмішки наших героїнь, віра у власні сили та бажання жити далі».
На виставці у Дніпрі були представлені роботи з трьох міст України: Дніпра, Києва та Кривого Рогу. Загалом у проєкті беруть участь 50 міст України. Планується, що роботи криворізьких учасниць будуть виставлені на підсумковій фінальній виставці проєкту «Жива. Справжні історії кохання».
Вислів із загальновідомого фільму «о, тепленька пішла!» – ніби про відремонтовану бойлерну адміністративно-побутового комплексу цехів Ливарно-механічного заводу. Тепер у працівників РМЦ-2 та ЦМК немає проблем, аби комфортно помити руки, вмитися протягом дня чи після важкої зміни прийняти душ і в охайному вигляді дістатися додому.
Майже ніхто вже й не пам’ятає, коли у цій старій бойлерній робили такі ремонти. Гарячою водою вона забезпечувала дві душові та корпус АПК. Вода підігрівалася за допомогою пари, яка подавалася під тиском. І для цього за старою технологію використовували спеціальні посудини.
«Така технологія – це підвищена небезпека, та й працювали старі агрегати вже не так якісно, як хотілося б, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – З воєнним часом і нестабільністю надходження пари агрегати вимагали підвищеної уваги. Ми фактично перебували у постійній напрузі. Тому звернулися до керівництва підприємства з проханням відремонтувати бойлерну та встановити там сучасні електроводонагрівачі, які здатні витримати усі непрості сучасні робочі умови».
В цехах ЛМЗ все робиться якісно на всі 100%, тож під час оновлення бойлерної не лише замінили водонагрівачі, а й відремонтували приміщення: пошпаклювали, поштукатурили, поклали плитку та пофарбували. Тепер чистота тут не лише безпечна, а й око милує. Плюс ще тепер можна заощадити воду, адже раніше її більше йшло на технологічний процес утворення гарячої води за допомогою пари. У бойлерній встановили три нових електроводонагрівачі, які повністю перекривають потребу у гарячій воді працівників ремонтних цехів, розташованих в цьому адміністративно-побутовому комплексі. Щозміни душовими користуються 220 працівників.
«Ремонтна справа робиться не в білих рукавичках. Ми працюємо в цехах, тож, звісно, потреба комфортно помитися – це не примха, а необхідність, – говорить завідуюча складом Наталя Кутова. – І ми дуже зраділи, коли у наших душових нарешті з’явилося безперебійне гаряче водопостачання. Інколи й вдома теплої води немає, а тут є. Коли ти втомився після зміни, але прийняв душ – і тобі легше, і тілу, і душі. Тож додому вже повертаєшся у зовсім іншому настрої».
Нещодавно придбані для агломераційного цеху № 2 засоби доводять свою ефективність у протидії смертельно небезпечного ризику.
Всі ми з дитинства чули від мам, що пил у кімнаті – це погано. А будь-який електрик вам скаже, що пил у електроустаткуванні – це ще й дуже небезпечно. Він є провідником електричного струму та може сприяти короткому замиканню й навіть виникненню пожежі.
У агломераційному цеху № 2 є дуже багато електроустаткування. Тож до видалення пилу тут надзвичайно відповідальне ставлення. І придбані за програмою боротьби з чотирма ризиками-вбивцями повітродувка та три промислових пилососи добряче в цьому допомагають.
Заступник начальника АЦ-2 з електроустаткування Семен Шифрін розповів, що виробництво агломерату в цеху неможливе без електродвигунів, контрольно-вимірювальних приладів та ще багатьох найменувань електрообладнання.
«Коли цех працює на повну потужність, то використовує близько 36 мегават електроенергії на годину, – говорить Семен. – Є, наприклад, низьковольтне обладнання, яке входить до складу автоматизованої системи керування роботою всього цеху – шафи контролерів, сервери, частотні перетворювачі. Вони дозволяють керувати роботою агрегатів за допомогою комп’ютера. Є електродвигуни та інше обладнання, яке працює під напругою 380 вольт. А є високовольтне устаткування – 6000 і навіть 10000 вольт. І все воно небезпечне. Його треба своєчасно і ретельно чистити від пилу. Тому нові пилососи і повітродувка були надзвичайно потрібними».
Наразі ці засоби видалення пилу активно використовуються, і працівники електрослужби цеху вже оцінили як зручність роботи з ними, так і швидкість очищення. А найголовніше – якість, яка є невід’ємною умовою безпечної експлуатації електроустаткування.
«Повітродувка має потужність 600 ват, а пилососи вдвічі потужніші – 1200 ват кожен, – повідомив старший майстер з ремонту електроустаткування АЦ-2 Олександр Готиляк. – Цього достатньо для ефективного видалення пилу. Один з пилососів ми навіть тримаємо у резерві. А ще за програмою протидії ризикам-«кілерам» цех отримав два вказівники напруги, які миттєво визначають, під напругою у цей момент електроустаткування чи ні. Вказівники зручні та мають ручки довжиною більше ніж 80 см, це дозволяє людям визначати наявність напруги з безпечної відстані від струмопровідних частин. І це додаткова безпека».
Також цеху виділені кошти на ще чималий перелік безпекових засобів. Дещо вже закупили, щось чекає своєї черги. Не будемо спойлерити, а залишимо це для наступної статей, коли нове обладнання продемонструє свою захисну ефективність.
Семен Шифрін не приховує усмішки: «Я відповідаю за справність електроустаткування, його безаварійну роботу. Але передусім маю забезпечити, щоб люди поверталися з роботи без травм. І те, що попри складну фінансову ситуацію підприємство виділяє чималі кошти для усунення ризиків, надзвичайно тішить та додає оптимізму».
Здійснилася давня мрія родин, в яких зростають діти з ментальними розладами, – екскурсія до Петриківки. Сталося це, зокрема, і завдяки підтримці ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке надало транспорт ГО «Ми Можемо!» для цієї подорожі.
«Ми Можемо!» об’єднало близько 50 родин, в яких виховуються дітки з синдромом Дауна, аутизмом та іншими захворюваннями ментального сектору. Найголовніша мета діяльності організації – підтримати такі родини та дати змогу особливим діткам зростати без обмежень і жити повноцінним життям. Тому ці діти є частими учасниками різних майстер-класів, кінопоказів, екскурсій та інших пізнавальних та розважальних заходів.
«Ми вже кілька років мріяли про екскурсію до Петриківки, аби наші діти мали змогу познайомитися з мистецтвом Петриківського розпису, який у 2013 році був внесений до реєстру ЮНЕСКО як надбання світової нематеріальної культурної спадщини людства, – розповідає засновниця та керівниця ГО «Ми Можемо!» Тетяна Верхоломчук. – Ми замовили екскурсію, але постало питання: як нам потрапити до цього чарівного місця? Транспортні витрати, а нам був потрібен великий автобус, коштували б чимало. А в родинах, де виховуються дітки з особливими потребами, рахується кожна копійка. І «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг нам. Дякуємо від усіх наших 50 екскурсантів за подорож у комфортабельному автобусі, окрема подяка водієві-професіоналу, який безпечно та комфортно відвіз нас не лише до Петриківки, а й до етнографічного парку «Козацький хутір Галушківка», а потім доставив до рідного Кривого Рогу. Наша екскурсія залишила по собі лише позитивні враження. Дякуємо великому підприємству за допомогу!».
Підприємство збільшило виробництво основних видів продукції. Збільшення обсягів виробництва металургійної продукції пов’язано із запуском доменної печі №6 та коксових батарей №3-4 у другій половині квітня.
В порівнянні з квітнем 2024 року коксу вироблено на 44% більше (127 тис тонн проти 88 тис тонн), чавуну – на 40% (247 тис тонн проти 177 тис тонн). Виробництво сталі у травні 2024 року склало 208 тис тонн, що на 28% більше, ніж минулого місяця, а виробництво прокату збільшилося на 27% і склало 193 тис тонн. Обсяги виробництва зросли і в порівнянні з травнем 2023 року – чавуну вироблено більше на 15%, сталі – на 68%, прокату – на 66%.
При цьому підприємству доводиться працювати в умовах суттєвих обмежень у постачанні електроенергії, пов’язаних з постійними атаками на енергетичну інфраструктуру країни. Це негативно впливає на стабільність та ефективність виробничих процесів. Зокрема, гірничий департамент був вимушений скоротити на 15% обсяги виробництва залізорудного концентрату у порівнянні з попереднім місяцем.
