Категорії
Новини

«Атланти» на колесах

В автотранспортному управлінні «АрселорМіттал Кривий Ріг» заміна в парку великовантажної техніки. До роботи приступили чотири нових кар’єрних самоскиди SHAHTUISK90-C6 вантажопідйомністю 60 тонн. Наше підприємство одне із перших в Україні, хто застосовуватиме ці автомобілі у виробництві.

Ключі обертаються у замках запалення, машини гарчать басами моторів та роз’їжджаються по місцях робіт на металургійному виробництві. На своїх 60-тонних «плечах» самоскиди перевозять гарячий шлак, кокс та інші сипучі та великогабаритні матеріали.

Одним із самоскидів керує водій АТУ Дмитро Войлов, який раніше працював на 45-тонному самоскиді БелАЗ. «Нове завжди краще старого, а якщо нова техніка ще й зручна для роботи, тоді взагалі приємніше працювати з нею, – усміхаючись говорить Дмитро. – Ви тільки погляньте, яка у цього самоскида велика кабіна, в ній багато простору, а ще є панорамне вікно, через яке все добре видно. Кращому спостереженню навколо машини сприяють відеокамери, що встановлені з усіх боків. Завдяки їм для водія вже немає «сліпих» зон. А це безпека для усіх учасників робочого процесу. За кермом мені сидіти дуже зручно, адже крісло антивібраційне та може анатомічно підлаштовуватися під водія. Є «рідний» кондиціонер та місце для відпочинку».

А ще новий самоскид нижчий за його старших колег. Це додаткові зручності під час його технічного обслуговування та ремонту, бо стара техніка була зависокою, потребувала додаткових засобів безпеки при ремонті, адже це, фактично, була робота на висоті. Завдяки тому, що у нових самоскидів нижчий зріст, в них легше заливати експлуатаційні рідини У старих самоскидах отвори для цього розташовувалися зверху машини, у нових все збоку і, буквально під рукою, тож водію вже не треба вилазити на дах або працювати з естакади.

Управління самоскидом механічне, натомість є багато нових функцій та електроніки, що полегшує контроль параметрів роботи. Щоб опанувати усе це водії самоскидів, а також усі, хто зайнятий в їх обслуговуванні, пройшли відповідне навчання та отримали сертифікат про це. Навчання здійснювали представники дилера виробника, а заняття проходили у нашому Університеті АрселорМіттал. Змінилася і назва професії керманичів цих самоскидів, тепер вони водії автомобіля SHAHTUI.

«Для нас це нова техніка, ми одними з перших в Україні будемо з нею працювати, – говорить Сергій Галенко, начальник автоколони № 4 АТУ. – Це автомобілі зовсім іншої концепції, тож водіям треба було вчитися як ними кермувати, як їх обслуговувати.

Серед нового – колісна база. У нових самоскидів більше коліс, і це виправдано, адже і вантажопідйомність самоскида більша – 60 тонн, проти 45 тонних старих машин. SHAHTUI  повністю відповідають міжнародним стандартам з охорони праці. Це і наявність повного відеоогляду навколо авто, парктроників, стійке та надійне шасі, вдосконалена гальмівна система, раціональне розташування приладів з параметрами роботи автомобіля тощо. Поки нові самоскиди перебувають на обкатці, але вони вже доводять свою зручність, надійність та працездатність».

Категорії
Наші люди

«Фішка» майстра – технологія

З 509 року до нової ери Давньоримською державою керували консули. Причому одночасно їх було двоє. Роботою кожного з прокатних станів «АрселорМіттал Кривий Ріг» керують два старших майстри. Один з них відповідає за стан взагалі, а інший зосереджується на технології виробництва прокату. Тому він зветься «старший майстер основної виробничої дільниці стану (технологія)». На найпотужнішому нашому стані ДС 250-4 – це Максим Кривошеєв, який має досвід роботи майже на всіх наших дрібносортних станах.

«Піти в металурги мене надихнули хлопці з нашого району, – згадує Максим. – Вони так і сказали: «самий нормальний технікум це металургійний». І я поїхав здавати документи. У викладачів розпитав, яка з металургійних професій має найбільший попит? Мені порадили йти на обробку металу тиском, тобто на прокатника. Вчитися подобалося, але я ще не дуже уявляв, що ж таке металургійне підприємство. Все змінилося, коли під час практики для нас провели оглядову екскурсію. Ми побували у різних цехах. То було захопливо! Все величезне! Вогняний метал! Особливо мені зайшло прокатне виробництво. То був третій дротовий стан. Прокатка чотирма нитками. Як же красиво плили ті чотири червоні нитки, здавалося що вони живі, що вони дихають! З того моменту я став фанатом металургії».

Практика на 3 курсі була дуже серйозною. Максим працював на першому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 1 прибиральником гарячого металу. Дуже важка робота, але юнакові вона подобалася. А завершивши навчання, він прийшов на той же стан, але вже вальцювальником.

«Наша бригада на 80 відсотків складалася із, як вони нам тоді здавалися, дідів, тобто працівників віком від 40 років. Тому у мене з’явилася нагода перейняти той величезний колективний та індивідуальний досвід. На чорновій групі клітей мене стажував Валерій Байдак, а на чистовій – Юрій Щербак та Олександр Литвин. Ті знання, той досвід важко переоцінити, адже вальцювальник – це надзвичайно складна професія, фізично, а особливо розумово. Це ціла наука: встановлення привалкової арматури, виставлення геометричних розмірів, налаштування прокатних клітей, контроль їхньої роботи, перевалки та ще багато іншого. І стан непростий, ще 1956 року. У мене почало виходити. Керівник стану Сергій Козачук, який пізніше став директором всього прокатного департаменту, помітив мої успіхи. Я почав підміняти майстрів, а згодом став майстром, коли наш Олексійович пішов на пенсію. Наставниками молодого майстра були досвідчені майстри Сергій Рижков та Анатолій Кусик».

Майстер – це керівна посада. Крім керування виробничими процесами, Максим почав організовувати роботу людей та контролювати її виконання.

«Відколи себе пам’ятаю, я ніколи не страждав проблемами спілкування, з людьми завжди ладив. Для керівника це дуже важливо, бо майстер – це не лише організатор, не лише технолог. Це якщо треба ще й тато, мама, брат для своєї бригади, той, хто потрібний саме зараз. Так у нас жартують. Бригади тоді були чисельнішими, ніж зараз, тож створити психологічний мікроклімат у колективі було непростою справою. Треба було налаштувати людей на роботу, на випуск якісної продукції. Була неабияка конкуренція між вальцювальниками. Всі хотіли отримати сьомий розряд, щоб виконувати менше чорнової роботи, а більше працювати головою. А потім мені запропонували перейти на третій дрібносортний стан старшим майстром-технологом, і я згодився», – розповів Максим.

Технологія – це про виготовлення продукції, яка б задовольняла споживача. Тож головний технолог стану відповідає за безліч моментів, починаючи з підготовки устаткування до виробництва і завершуючи пакуванням готового виробу. У нашу епоху надлишку виробництва вимоги до продукції невпинно зростають, тож і технологам роботи додається.

«Я беру участь у розробці технічної документації (таблиці калібрування, схеми енергетично-швидкісних параметрів тощо), на основі якої працює стан, відповідаю за підготовку прокатних валків, наявність запчастин, підготовку та проведення капремонтів і за процеси на стані: подавання заготовок у піч, їх нагрівання, прокатку, сортування та пакування. Щоб у підсумку покупець отримав «цукерочку». Разом зі мною в команді – вальцювальники, майстри, оператори та інші працівники, за що я їм дуже вдячний, – говорить Максим. Така робота мені подобається. Вона ненудна, як мінімум. Кожен день різний, кожен вид продукції катається по-своєму, та що там казати, один і той же прокатний профіль сьогодні йде без проблем, а завтра вже можуть виникнути нюанси. Наприклад, ні з того ні з сього з’являється риска, наче поріз лезом, на арматурі, який періодично повторюється. Ми зупиняємо процес і перетворюємося у таких собі Шерлоків Холмсів. Шукаємо причину. Досліджуємо весь шлях продукції прокатним станом, і докопуємося, звідки ж та риска. Усунути причину – це, як правило, 5 відсотків зусиль. А 95 відсотків – знайти її».

Після третього стану Максим Кривошеєв перевівся на стан ДС 250-5. Також старшим майстром-технологом. Він згадує, що багато довелося вивчати. На цьому стані випускалося багато ексклюзивної продукції, такої як продукція з конструкційних марок сталі, гвинтова шахтна арматура тощо.

«Я ніколи не вмикав великого начальника, не соромився питати у людей, – продовжив Максим. – Досвідчені вальцювальники, оператори, які працювали на тому стані, дуже мені допомагали. Багато корисного я дізнався від старшого майстра стану Ігоря Саглая, Ігоря Смолєва, на місце якого я прийшов».

І щойно Максим Кривошеєв опанував тонкощі технологічних процесів на п’ятому стані, як сталася трагедія. Внаслідок влучання рашистських ракет у грудні 2022 року стан було суттєво пошкоджено.

«То була жахлива картина, – згадує Максим. – Стан, він як живий організм. І там, де вчора все крутилося, рухалося, мчав станом вогняний розкат, пакувалася арматура, все завмерло, застигло. Зруйновані дах та стіни, понівечене устаткування. Нестерпно було на те все дивитися».  

Але життя триває, і Максим перейшов на стан ДС 250-4.

«Це суттєво підсилило нашу виробничу команду, – говорить старший майстер стану ДС 250-4 Павло Житникович. – Взагалі-то, прокатне виробництво можна порівняти з командним спортом, і ми отримали сильного досвідченого гравця. Особливо зважаючи на те, що нашому стану протягом стислих термінів довелося освоїти випуск основних видів продукції п’ятого стану, бо на них був і є попит. Протягом двох з половиною років сортамент нашого стану значно збагатився, і внесок нашого технолога важко переоцінити. Майже всі нові види опанували без проблем, навіть гвинтову арматуру. Непросто дався профіль діаметром 36 міліметрів. Довелося замінити редуктор однієї з клітей. А далі було легше. Тепер у нашому переліку є 38-й профіль, і навіть 40-й».

На четвертому стані Максим на основі свого досвіду впровадив разом з колегами кілька важливих покращень, які сприяють ефективнішій та стабільнішій роботі стану. Він має рису, яка дуже цінується. Перед початком важливої справи Максим намагається прорахувати всі варіанти розвитку подій.

«Це з дитинства, – усміхається майстер-технолог. – Якщо щось йде не за планом, то у мене завжди є план «В». І ця схема спрацьовує у 90 відсотках випадків. А щодо 10 відсотків, що залишилися, то для них є плани «С» і «D». У прокатному виробництві це необхідність. Адже безліч факторів впливають на виробництво, на якість продукції. А про неї вже окрема розмова».  

Категорії
Новини

Виробничі дива від ЦРМУ-2

Одному з найпотужніших ремонтних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років.

Ці люди можуть майже все. Для них не проблема відновити фундамент прокатного стану, або встановити колони, що тримають покрівлю площею сотні квадратних метрів, чи побудувати відтинок автомобільної дороги. Вони встановлюють засипні пристрої доменних печей вагою більше 100 тонн та діаметром 8 метрів. А заміна майже 30-тонних кесонів у конвертерному цеху практично є для них буденною роботою. І це не просто один зняти, а інший встановити. Це значить змонтувати з максимальною точністю, під’єднати системи подавання енергоресурсів, відрегулювати, налаштувати тощо. І це далеко не повний перелік того, що можуть працівники цеху ремонту металургійного устаткування № 2.

«Наші бригади виконують роботи з ремонту металоконструкцій, демонтажу-монтажу устаткування, ремонтують вентиляційні системи, – з гордістю розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Василь Шолохов.  Ми працюємо у всіх цехах металургійного виробництва, а за потреби допомагаємо іншим підрозділам. Прокатні кліті, летючі ножиці на станах, підкранові балки та рейки для електромостових кранів, повітронагрівачі доменних печей і навіть екскаватори, та ще багато іншого. Якщо буде задача, то, мабуть, морського лайнера ми може й не побудуємо, але катер точно зможемо (усміхається Василь Шолохов)».

Одна з основних задач ЦРМУ-2 – це своєчасне та якісне виконання планово-попереджувальних ремонтів устаткування у цехах металургійного виробництва. Будь-хто з металургів підтвердить, що без цих профілактичних заходів обладнання довго не протягне, бо навантаження на «залізо» у металургії надзвичайно високе. Та й аварійних зупинок в наслідок несвоєчасних, неякісних ППРів або їх відсутності буде набагато більше. А це – величезні збитки та виснажливі коштовні термінові ремонти. Як же цех став настільки універсальним? Зараз він – це об’єднаний підрозділ з кількох цехів. Під назвою базового ЦРМУ-2 свого часу об’єдналися монтажно-ремонтний цех, цех капітальних ремонтів металургійних агрегатів, ЦРМУ-1, ЦРМУ-3, ЦРМУ-5, цех ремонту устаткування № 1 та ремонтно-будівельний цех.  

«В результаті утворився універсальний ремонтний підрозділ з безліччю функцій, – пояснює старший майстер ЦРМУ-2 Артем Бітко. – Як правило, наші бригади мають свою спеціалізацію. Наприклад, бригада Олександра Столярова, який вже близько 30 років у цеху і є одним з найкращих фахівців, спеціалізується на устаткуванні сталеплавильних цехів – конверторах, випалювальних печах тощо. А бригади Олександра Подвалюка та Вадима Пазона – на ремонті прокатних станів: клітей, летючих ножиць, холодильників, ліній пакування тощо. А от бригадир Віталій Рибчинський з колегами ремонтують агломераційне й доменне обладнання».

А коли треба зробити масштабний ремонт у стислі терміни, то бригади працюють разом. Начальник ЦРМУ-2 Олександр Гребенюк впевнений, що успіхи підрозділу – в єдності його працівників та їхньому професіоналізмі.

«Протягом останніх років ми отримали сучасні надійні пояси безпеки; системи запобігання падінню з висоти, які дозволяють працівнику вільно пересуватися, виконувати роботу, але миттєво спрацьовують при ривку і здатні зразу ж зупинити падіння. Для заміни роликів наші працівники використовують пристрої «flex-lifter», які дають змогу виконувати операції швидше й безпечніше. Також були придбані електрогайковерти та чудове надійне безпечне риштування замість старих підмостей. І це добре. Це все дозволяє покращити умови праці, зробити її безпечнішою для людей. Наш цех тримається на мужніх, працьовитих людях, таких як Руслан Нечипорук, Володимир Старенький, Юрій Очаповський, Валентин Сахновський, Олександр Ющенко, Анатолій Чіляков, Сергій Грицюк, Володимир Ліщенко та багатьох інших. Я щиро вдячний кожному працівнику цеху за сумлінну працю в надскладних умовах. Вітаю всіх з ювілеєм. Бажаю достойної зарплати, і щоб всі наші люди, які зараз захищають Україну, живими й здоровими з перемогою повернулися додому і до цеху».

Ми приєднуємося до вітань, та бажаємо щастя працівникам одного з наших найважливіших цехів!

Категорії
Новини

21 червня 2025 року, захищаючи Україну, загинув працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергій Якименко

Життя молодшого сержанта Сергія Якименка обірвалося внаслідок ракетного удару по Сумській області. До вступу до лав ЗСУ 3 березня 2022 року Сергій працював слюсарем-ремонтником у сортопрокатному цеху № 1.

«Сергій був одним з найдосвідченіших наших працівників, – розповідає старший майстер дрібносортного стану ДС 250-3 СПЦ-1 Сергій Рижков. – Тривалий час він працював вальцювальником. Це надзвичайно складна й відповідальна робота з налаштування прокатного стану та забезпечення його ефективної роботи. А коли допрацював до пенсії, то перейшов слюсарем у провідкову майстерню, виконував ремонт та установку привалкової арматури. Це також дуже важлива робота, без якої неможливе виготовлення прокатної продукції. Сергій скрізь робив свою роботу професійно, якісно, з найкращими результатами. Це був спокійний, врівноважений, позитивний чоловік веселої вдачі. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Як кажуть, своя людина на стані. Його любили, поважали. На початку повномасштабного вторгнення він добровольцем пішов у тероборону. Страшно навіть уявити, що його вже немає з нами».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам полеглого захисника.

Категорії
Новини

За незалежність України віддав життя Владислав Боженко

Владислав Боженко працював слюсарем-ремонтником у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

В цеху згадують Владислава як спокійну, добру та щиру людину. Він міг об’єднати колектив, знайти підхід до кожного, тому неодноразово виконував обов’язки бригадира, майстра. Професіонал, який понад 10 років відпрацював у конвертерному, він мав колосальний досвід і чималі перспективи кар’єрного зростання. Цьому, на жаль, завадила війна.

«Владислав був з тих, кому можна було довірити найскладніше завдання і знати, що воно буде виконане якнайкраще, – говорить начальник служби з технічного обслуговування та ремонтів устаткування зовнішніх комунікацій конвертерного цеху Юрій Фастовець. – Як слюсар-ремонтник Владислав займався техобслуговуванням та ремонтом енергообладнання нашого цеху. Важлива, відповідальна робота, від якої залежала безперервна робота виробництва. Він завжди був поряд, коли було потрібно, міг впоратися з усім. Ми мали плани на його розвиток та підвищення, адже він був професіоналом, яких ще пошукати! Непоправна втрата не лише для родини, для усіх нас. Війна, на жаль,  забирає кращих».

До лав ЗСУ Владислав Боженко долучився у квітні 2023 року. І це було його рішенням. Він вважав, що має зробити все для захисту своєї родини, міста, країни. Сміливий, рішучий, виважений він завжди був попереду. Герой  вважався зниклим безвісти, згодом підтвердилося, що він загинув в боях поблизу селища Очеретине Донецької області.

 Висловлюємо щирі співчуття побратимам, друзям та родині загиблого захисника.

Герої не вмирають!

Категорії
Новини

НЕ ЛІЗЬ, БО ВБ’Єшся!

Спекотного серпневого дня електрозварник конвертерного цеху прямував з місця роботи до адміністративно-побутової будівлі. Шлях пролягав через залізничні колії, якими зазвичай курсують потяги з продукцією, матеріалами та устаткуванням. Замість того, щоб перетнути колії маршрутом пересування, він вирішив обдурити долю, «скосивши» сотню-дві кроків… За кільканадцять хвилин швидка допомога підприємства з електромонтером всередині чимдуж мчала до міської лікарні…

Хочу заспокоїти шановне товариство: працівник не потрапив під колеса поїзда і не був збитий локомотивом. Зараз з ним все гаразд. Але майже півроку травмований пробув на лікарняному. Злощасний рейд через колії завершився тим, що зварник наступив на голівку рейки, послизнувся і впав на руку з висоти власного зросту. Як підсумок – відкритий перелом лівої плечової кістки, та ще й зі зміщенням.

«Звичайно ж, той випадок був ретельно проаналізований, виявлені причини і розроблений комплекс заходів з метою, щоб не допустити більше таких випадків, не кажучи вже потрапляння під потяг, – говорить начальник відділу департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олексій Курочка. – Серед інших заходів ми впровадили, як мені здається, найнадійніший. Це технічний захід, який фізично перекриває шанувальникам гострих вражень доступ до забороненої зони».

Як розповів заступник начальника конвертерного цеху з розливання сталі в злитки та підготовки составів Євген Прохода, для запобігання переходу колій у забороненому місці було встановлено близько 200 метрів огорожі з металевої сітки.

«Не огородженим залишився лише дозволений маршрут через колії, – повідомив Євген Прохода. – Там, де дозволений проїзд автотранспорту, що підвозить необхідні матеріали, наприклад, вогнетриви, встановлено шлагбаум. А на маршруті пересування пішоходів, перед виходом на колії було встановлено направляюче загородження, яке ще називають «змійкою». Вона відповідає стандартам і зроблена так, щоб пішохід, по-перше, збавив швидкість руху, а по-друге, під час руху «змійкою» свідомо або й мимоволі спрямував свій погляд ліворуч та праворуч, щоб зненацька не опинитися на шляху руху поїзда».

Досвідчений підготувач составів Володимир Іванчишен близько 10 років працює у відділення підготовки составів. Робота небезпечна, і він дуже серйозно ставиться до власної безпеки та безпеки колег. «Як показало життя, травмуватися можна не лише на роботі, а й по дорозі на неї, особливо, якщо шлях пролягає через колії. Ми з хлопцями багато разів робили зауваження відчайдушним колегам, просили їх ходити дозволеним маршрутом. Впевнений, що з новою огорожею, шлагбаумом та «змійкою» потреба у таких зауваженнях зникне, адже перелізти через високу огорожу не кожен наважиться, простіше обійти».