Богдан Ніколайчук працював прибиральником гарячого металу ПП «Стіл Сервіс». Він пішов захищати Україну.
Під час ведення бойових дій 22 серпня 2023 року солдат, водій-заправник взводу забезпечення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Богдан Ніколайчук був тяжко поранений. Це сталося у населеному пункті Часів Яр Донецької області. 5 вересня він помер від отриманих поранень у клінічній лікарні «Феофанія».
За словами старшого майстра «Стіл Сервісу» Олександра Бруханського, Богдан був майстром своєї справи та дуже позитивною людиною. «Війна дійсно забирає найкращих, – розповідає Олександр. – Досвідчений та працьовитий, він будь-які виробничі завдання виконував швидко і якісно. Він працював на п’ятому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 2. Там катають, в тому числі, профілі великих діаметрів. Робота прибиральників металу дуже важка, але від Богдана ми не чули жодного нарікання. У колективі його поважали. Він був спокійною доброзичливою людиною, готовою прийти на допомогу. Такі працівники, такі люди – на вагу золота. Це невиправна втрата для всіх нас».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, колегам загиблого воїна та металурга Богдана Ніколайчука.
Щоб осіннє місто стало охайнішим та більш затишним, у боротьбу зі сміттям вступили працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», стажери підприємства, учасники двох сезонів «Нової фабрики» і прості містяни.
Суботнього ранку 16 вересня біля ставку, що поряд з ринком «Термінал», було гамірно. Тут лунала музика, а помаранчева палатка з логотипом «АрселорМіттал Кривий Ріг» красномовно доводила проїжджаючим, що тут відбувається щось хороше. Це була осіння толока – зелена ініціатива, організована корпоративними комунікаціями від імені підприємства.
Попрацювати над чистотою довкілля на березі ставку зібралися майже двісті учасників. Усі дружно «озброювалися» рукавичками та сміттєвими пакетами. Не обійшлося і без приємностей: на тих, хто прийшов на толоку найпершим, чекали подарунки – брендові футболки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Організатори подбали і про смачний перекус після прибирання: запашні пиріжки, чай, каву та водичку.
Місце прибирання біля першого ставка було обране невипадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, що веде на завод. Цей шлях з видом на градирні є своєрідною візитівкою нашого підприємства та й Кривого Рогу. Крім того, ставки є популярним місцем для місцевих рибалок, а також для відпочинку криворіжців та гостей міста. Щоправда, не завжди після такого відпочинку ставки залишаються чистими. У цьому зайвий раз пересвідчилися учасники толоки.
Студентки КНУ Наталя, Дарина та Ірина прийшли на толоку, щоб допомогти прибратися. «Щось з’їсти біля водички, а обгортку викинути під кущик, пляшку ж закинути у воду. А що, вони ж усе сховають! На жаль, так вчиняють деякі люди», – говорить Наталя.
«Зараз тут атмосфера просто «вогонь». Усі усміхнені, з чудовим, навіть бойовим настроєм. Тож, сміття, бережись, ми йдемо!», – сказала Дарина.
Щоб працювати було ще цікавіше, учасники толоки вирішили позмагатися, хто більше назбирає сміття. Для цього учасники розділилися на команди зі кольором . корпоративних браслетів учасників: білі, сірі, помаранчеві. І робота «закипіла»!
Вже за кілька хвилин після початку толоки Максим Козік приніс величезний пакет зі сміттям. «Непотрібу тут дуже багато, тільки встигай збирати, – говорить він. – У мішку є пляшки, кришки, пластикові обгортки та навіть памперси. Не дуже приємні знахідки. Їхнє місце на смітнику, а не у зеленій зоні».
Поруч із Максимом декілька хлопців майже «пірнули» у невеличку яму. Складу пляшок, що був там захований, міг би позаздрити будь-який пункт прийому склотари.
З очерету на березі ставка хлопці з політехнічного технікуму Дмитро Ніцкий та Владислав Кувіта витягнули декілька пакетів зі сміттям. У зелених схованках студенти знайшли різноманітні обгортки, пластикові стаканчики, пляшки. А хлопці, які працювали поруч, «спіймали» в очереті пару ну дуже потріпаних кросівок. Із дальніх кущів хлопці та дівчата притягнули навіть старі автомобільні шини, понівечену пральну машину, плитки кахлю та інші незвичні «скарби».
Разом зі студентами, які доєдналися до толоки, працювала і начальниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами нашогопідприємства Ірина Рябінкова. «Охочих попрацювати над чистотою довкілля зібралося дуже багато. Студенти хочуть, щоб у нашому місті було чисто та охайно. А ще – працювати гуртом – то дуже весело», – сказала Ірина.
«Мабуть невипадково співпало, що цієї суботи відзначався Всесвітній день прибирання у світі, – сказав Олексій Цвинда, студент КНУ, координатор ВГО «СД Платформа» у Кривому Розі. – Ми радо доєднались до акції підприємства, з командою працюємо із піднесений настроєм, хочемо, щоб більше тут ніколи не було сміття».
Олена Трушевська, інженер-еколог нашого підприємства, прийшла на толоку разом із п’ятирічним сином Богданом. «Це його перша толока в житті. Нехай він привчається до чистоти, знає, що смітити не треба. А ще усі разом ми робимо саме екологічну справу. Нашу планету треба берегти», – сказала Олена.
За кілька годин праці команди назбирали три величезні купи сміття. У команди сірих вона виявилася найбільшою. Але разом із ними перемогу над брудом святкували усі команди і учасники, адже вони зробили важливу за кольором і сенсом справу – зелену. Та ще й так постаралися, що 25-тонний вантажний автомобіль підприємства двічі вивозив увесь непотріб.
З історії ставків на Соцмісті
А чи знаєте ви, що ставки на Соцмісті колись конкурували з південним Чорноморським узбережжям, та ще й були пов’язані із нашим підприємством?
У 1960-х роках, коли Соцмісто активно будувалося, переважно для будівельників та працівників тоді ще Криворізького металургійного заводу, виникла потреба повноцінного відпочинку, особливо влітку. Перед керівниками міста постало завдання із зірочкою: де можна влаштувати такі умови для людей, які не могли надовго поїхати кудись відпочивати, адже активно працювали на виробництві та ще й позмінно. Погляд керівників «впав» на ці ставки. Насправді вони штучні, але зроблені не на порожньому місці, бо тут проходить балка Червона.
Отже, 11 липня 1965 року на другому ставку Соцміста відкрили пляж. У штучні пруди запустили чисту дніпровську воду. А береги були відсипані справжнісіньким білим морським піском з Чорноморського узбережжя.
Новий пляж оснастили вишкою для прижків у воду, сучасними (на той час) душовими кабінками, питними фонтанчиками, тентами від сонця, дерев’яними лежаками. А поряд знаходилися торгівельні павільйони з морозивом, мінеральною водичкою, соками та солодкими газованими напоями.
Були й водні атракціони – катання на лодках та водних велосипедах. Отакої!
До речі, пляж з усім необхідним для відпочинку був і на першому ставку, де цієї суботи пройшла толока. Тож її учасники подбали не лише про чистоту довкілля, а й про збереження історичного куточка Кривого Рогу та нашого підприємства.
Ця людина впевнена в собі, знає, чого прагне, вміє добре працювати, їздить на роботу велосипедом і на різні життєві ситуації дивиться з оптимізмом. Водій навантажувача управління складського господарства і підготовки виробництва Олександр Баранець отримав цього року найвищу відзнаку підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«І навіщо ті росіяни приперлися на нашу землю? Сьогодні знову вночі майже ніхто не спав. Гупало сильно. Там, де я живу, чомусь найчастіше і ракети над головою свистять, і «шахеди» торохтять. Та як би там не було, зранку я сідаю на велосипед, який 30 років тому купив за дешево, та їду на роботу. Так роблю вже багато років. Це додає мені здоров’я та заряджає енергією на цілий день». З цих слів Олександра Баранця ми розпочали розмову-знайомство з ним.
Працювати на підприємство Олександр прийшов на початку восьмидесятих років минулого століття. Був оператором поста управління на тоді ще блюмінгу № 3. Робота була цікавою, перспективною. Якби не «але»: у 1986 році сталася чорнобильська аварія. І Олександр Баранець став одним із перших, кому довелося ліквідовувати її наслідки.
«Це зараз у військкоматах люди медкомісію проходять, а за радянських часів було по-іншому: зранку визвали до військкомату, а ввечері мене з іншими хлопцями вже везли до Чорнобиля, – розповідає Олександр Баранець. – На місці нас вишукували та запитали, хто знає хімію. Я відповів «ні» і мене одразу забрали, сказали, що зроблять із мене «хіміка» за дві години. З’ясувалося, що я потрапив до наукового центру міністерства оборони атомної енергетики. Назва помпезна, а насправді робота у мене була страшною. Я відбирав проби у рудому лісі, це саме там, де після викиду радіації нічого живого не залишилося, а також навколо самої атомної станції. Іноді було моторошно. Заходиш до хати, а там все так, ніби люди тільки-но її залишили: лежать речі, їжа на столі. А навкруги тиша, навіть комах нема. Таку роботу довелося виконувати 40 діб. В умовах радіації це дуже довго. Це зараз я розумію, що для мене та багатьох інших то теж була своєрідна війна. Багатьох хлопців, які тоді були зі мною, вже немає в живих. Я не знаю, що мені допомогло, напевне оптимізм та бажання жити».
Коли Олександр Баранець повернувся на підприємство, то змінив професію – став водієм вилкового навантажувача в тоді ще цеху підготовки виробництва (зараз цеуправління складського господарства і підготовки виробництва). Ця робота вимагає не лише стовідсоткового володіння технікою, а й уміння ювелірно вправлятися із різними вантажами, наприклад, брикетами із вогнетривкою цеглою для ремонту доменних печей та інших «гарячих» робіт або контейнерів із різною продукцією. Працювати доводиться багато, наприклад, впродовж зміни треба завантажити або вивантажити від 100 до 200 тонн вантажів, та ще й зробити це все акуратно, щоб не пошкодити продукцію. Олександр розповідає, що навчатися цій справі йому довелося майже самотужки. Досвідчені водії показали, як правильно це робиться, і у Баранця все одразу вийшло так, як треба. Окрім того, він добре знається на техніці і може самостійно слідкувати за технічним здоров’ям свого навантажувача.
«Коли мені повідомили, що я отримав звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то я одразу не повірив в це, – продовжує Олександр Баранець. – З 1981 року я просто сумлінно працюю на підприємстві, намагаюся робити свою справу якісно і вчасно. І мені приємно, що таке ставлення до роботи цінується, це я вже добре знаю зі свого досвіду. За роки роботи мене неодноразово нагороджували: і грамоти давали, і премії. Пам’ятаю, в «лихі» дев’яності роки за браком грошей існував бартер, тоді мене нагородили спортивним костюмом. Гарний був, красивий. Зносив його із задоволенням. Знаком «Честь і гордість» пишаюся. За мене пораділи мої рідні: дружина Вєра, яка теж свого часу працювала кранівницею у нашому підрозділі, та дві мої доньки Людмила та Валентина. Вони теж працюють на підприємстві. До речі, я вже щасливий дідусь, онуку Кирилу 10 років, а онучці Каті – 12. Вони часто розпитують мене про роботу, про підприємство. Хочеться, щоб і вони знайшли свою справу, коли виростуть, щоб робота їм подобалася. Цього бажаю й усій молоді, яка зараз тільки розпочинає своє трудове життя. Головне, щоб нарешті скінчилася ця війна та настала наша перемога».
У працівників дільниці з ремонту устаткування СПЦ-2 є чому повчитися щодо ставлення до безпеки праці.
Візитівками сортопрокатного цеху є довжелезні прокатні стани з нагрівальними печами, прокатними клітями, вогняним розкатом, який невпинно крізь них рухається, лінією пакування та складом готової продукції з величезними кранами, які їздять туди-сюди, відвантажують прокатну продукцію. А от взірцем з організації безпеки праці фахівці з ОП вважають ремонтну дільницю СПЦ-2.
«Звичайно ж, до самих станів прикута величезна увага, – розповідає інженер з ОП Володимир Сікорін. – Заготовки, нагріті до температур вище 1000 градусів за Цельсієм, гарячий розкат, що шалено мчить станом і весь час прагне вирватися на свободу, валки, які обертаються з неймовірною швидкістю, потужні вантажопідйомні механізми, устаткування під електронапругою – це безліч ризиків. Але у майстерні, де ремонтують та виготовляють устаткування СПЦ-2, також багато небезпек. І організація безпечної роботи на цій дільниці є прикладом для інших».
Керує ремонтною дільницею майстер з ремонту устаткування СПЦ-2 Віталій Сінельник. Він люб’язно запросив нас у гості і розповів, як у них влаштована система безпеки праці. Йдемо величезною майстернею за розміченим жовтою фарбою маршрутом пересування. На підлозі не видно проливів мастила чи металевої стружки, що нерідко буває у приміщеннях, де працюють верстати. Все це прибирається регулярно. Так мінімізується один з найрозповсюдженіших ризиків на підприємстві – перечепитися, впасти і отримати травму. До речі, з початку року подібним чином травмувалося вже троє працівників підприємства.
«Як бачите, у майстерні багато верстатів, – розповідає майстер Віталій Сінельник. – Токарні, фрезерні та інші. А верстати – це ризики: обертові частини, які можуть затягти руку за незастібнутий рукав, електронапруга, стружка, що може відскочити. Тому про обережність та засоби індивідуального захисту ніхто не забуває і застібнути спецодяг – також. А захисні металеві загорожі запобігають потраплянню сторонніх осіб до зони роботи верстатів. Раніше цієї огрожі не було. Працівники говорили, що добре було б встановити такі додаткові бар’єри проти ризиків. Тож так ми і зробили».
Начальник відділу з охорони праці Олексій Курочка, який має чималий досвід роботи у сфері організації безпечної роботи, зазначив, що від керівника дуже багато залежить.
«Якщо робітники звертаються до майстра зі скаргами чи пропозиціями, – говорить Олексій Курочка, – а він не реагує відразу, забуває або просто не хоче заморочуватися, то скоро людям це набридне і вони більше не підходитимуть з наболілим. Отже, не буде і покращень. На цій дільниці людей чують, а вони віддячують серйозним ставленням як для роботи, так і до безпеки. Вони не тікають від фахівця з охорони праці, а навпаки спілкуються, діляться інформацією, ідеями, консультуються з фахових питань. Люди відчувають добре ставлення до себе».
Токар Максим Хроменко працює на дільниці з 1996 року. На його пам’яті нещасних випадків тут не було. А от серйозне ставлення до охорони праці було, скільки він пам’ятає, і це – добра традиція.
«Якщо відверто, то нас і мотивувати працювати безпечно немає особливої потреби, – каже Максим. – Усі ми дорослі люди. Якщо прийшов, то маєш працювати за правилами. Хіба розумна людина захоче піти звідси без пальця, руки чи ока? Верстати у нас старенькі, але підтримуємо їх у чистоті та справними. Самі ж і ремонтуємо. Старі лампи розжарювання замінили на сучасні. Стало набагато світліше – це також складова безпеки. Головне – необхідно дотримуватися правил і не спішити. Подумав, роздивився, чи немає ризиків, а тоді вже й за роботу».
З червня в «АрселорМіттал Кривий Ріг» триває впровадження програми «Хід чавуну». Програма передбачає проведення власними силами капітального ремонту колій, якими чавун перевозиться від доменних печей №№ 6, 8 до конвертерного цеху.
Мета цієї програми – капітально оновити колії та усі складові залізничного господарства на них і забезпечити безаварійний рух вантажних перевезень. На реалізацію «Ходу чавуну» підприємство скерувало 4,5 млн грн.
«Через природні фактори та складні умови експлуатації колій, по яких систематично рухаються платформи із важкими ківшами з розплавленим чавуном, потребують як постійного поточного утримання, так і ремонтів. Щоб досягти найкращого та ще й довготривалого результату, в управлінні залізничного транспорту вирішили впровадити програму «Хід чавуну». Вона розрахована на три місяці. Такий ремонт дозволить забезпечити безпечний рух на цій ділянці впродовж наступних від 7 до 14 років», – сказав начальник залізничного цеху № 3 Вячеслав Тіняков.
Основний акцент програми направлений на капітальний комплексний ремонт саме тих колій, які ведуть від розливних машин доменних печей №№ 6 та 8 до конвертерного цеху, а також стрілочних переводів та ділянок з’їздів на цьому шляху. Протяжність складає до 3 кілометрів і проходить через станції Розливну, Доменну, пост Чавунний, та один перегін. Раніше такі капітальні ремонти виконували підрядні організації. Але зараз через війну сторонні організації не працюють на підприємстві. Тому було вирішено увесь обсяг робіт здійснити власними силами. Тим більше, що для цього є все необхідне: фахівці, інструменти, матеріали, техніка. Тож до роботи взялися майстри залізничного цеху № 3.
Володимир Баніт, Євгеній Дяченко, Олександр Гречаний, Микола Кирикилиця, Олексій Пархоменко, Роман Сергєєв, Павло Коропатник, Олександр Минько
«Програма «Хід чавуну» складається із 18 пунктів – видів капітальних ремонтів. Серед них є такі, як повна заміна верхньої будови колій, земляного полотна, дренажних споруд, стрілочних переводів тощо. До речі, під час заміни стрілочних переводів замінюються усі їх складові, від металевих частин до підрейкової основи – брусів. Також замінюється і щебенева основа. На сьогоднішній день ми виконуємо 15-й пункт цієї програми, тож роботи ще тривають. В роботу беремо ще один стрілочний перевід та ділянку колій із залізобетонними шпалами», – продовжив Вячеслав Тіняков.
«Всі старі матеріали зняли, вичистили непридатний баласт та вклали нове – саме так ми і здійснюємо капремонти колій, стрілочних переводів та з’їздів. Робота хоч і важка, але не нова для колективу монтерів колій ЗЦ № 3, та й особливості цієї дільниці ми добре знаємо, адже працюємо на ній вже понад 20 років, – говорить начальник доменної дільниці ЗЦ № 3 Роман Сергєєв. – Нам допомагає те, що шоста доменна піч зараз знаходиться на капітальному ремонті. Щодо восьмої, яка працює, то свою роботу ми узгоджуємо з доменниками. Координувати наші дії, регулювати рух допомагає начальник доменного району ЗЦ №1 Олександр Драпчук. Заплановані роботи виконуємо під час так званих технологічних «вікон» у доменному цеху, коли триває пауза між плавками. Ремонт, заміну залізничного господарства на цій дільниці робимо ретельно, якісно, щоб колії, стики і всі інші складові були надійними та служили якнайдовше».
Розливальник сталі конвертерного цеху Павло Ліхман був призваний на військову службу під час мобілізації 2 березня 2022 року. А 29 серпня того ж року бойовий медик механізованого батальйону Павло Ліхман зник безвісти під час боїв поблизу населеного пункту Миролюбівка Херсонської області. Офіційне підтвердження його загибелі прийшло лише нещодавно.
Як розповів старший змінний майстер відділення безперервного розливання сталі Олександр Новак, Павло Ліхман був одним з найкращих розливальників сталі у відділенні. «Павло дуже швидко зростав професійно, – говорить Олександр. – Щойно завершивши стажування, він вже виконував обов’язки старшого розливальника, що вимагає неабиякої кваліфікації та організаторських здібностей. Дуже відповідальним був. Йому можна було довірити найскладнішу роботу і не переживати за якість її виконання. Дуже спокійний був Павло і завжди усміхнений, привітний. Жодного конфлікту, жодного негативу я від нього не пам’ятаю. Це непоправна, важка втрата для всіх нас».
У Павла Ліхмана залишилися дружина та двоє синів.
Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким та колегам загиблого воїна-металурга.
