Категорії
Новини

Полювання на «електрокілера»

Ураження електричним струмом потрапило до четвірки так званих «ризиків-кілерів».

Цю четвірку визначили на підставі проведеного аналізу інцидентів за останні п’ять років у корпорації «АрселорМіттал», які призвели до травмування працівників з тяжкими наслідками, або до загибелі працівників. Сумним підтвердженням правильності визначення «кілерів» став нещасний випадок, що відбувся вже у цьому році, внаслідок якого загинув виконуючий обов’язки електрика дільниці мереж і підстанцій гірничого департаменту. На нашому підприємстві впроваджується додатковий комплекс заходів, спрямованих на нейтралізацію, зокрема, ризиків ураження електрострумом.

Для шанувальників детективів, бойовиків, трилерів зрозуміло: для того, щоб нейтралізувати підступного вбивцю, треба ретельно вивчити його звички, сильні та слабкі сторони. А якщо «кілер» – це електричний струм, то цільові аудити електроустановок стають одним з ефективних інструментів такого вивчення. Тому провідний інженер з охорони праці Леонід Височин прямує до департаменту з якості, щоб провести один з таких аудитів.

Міцні металеві двері зачинені надійним замком. На них – знаки із загрозливими написами про те, що вхід заборонено, і лякаюча інформація – «6 кіловольт». Вона вражає, адже смертельно небезпечними вважаються вже 42 вольти (а це майже у 150 разів менше). Ключ знаходиться у начальника електромеханічної лабораторії Сергія Курочкіна. Він відповідає за електробезпеку у департаменті.  

«Випробувальний центр департаменту з якості має десятки одиниць електроустаткування, – розповідає Сергій. – За допомогою нього досліджується якість сировини, чавуну, коксу, сталі, готової продукції нашого підприємства та ще багато того, що задіяно у виробничих процесах. Майже все випробувальне устаткування працює завдяки електроенергії. Електричний струм трансформують до потрібної напруги та транспортують у лабораторії департаменту з якості чотири електроустановки. З цеху мереж і підстанцій приходить 6000 вольт. Тому робота з електроустановками особливо небезпечна».

У приміщенні є ряд високих металевих шаф з рубильниками, дисплеями, кнопками. А всередині – обладнання, яке трансформує струм та перемикає його між лініями подачі. Леонід Височин у супроводі Сергія Курочкіна оглядає стан приміщення.

«Все у нормі, – пояснює Леонід. – Взагалі у департаменті з якості до безпеки праці ставлення серйозне. Якщо інколи і є зауваження, то їх одразу ж виправляють. Ось вогнегасники. Вони обов’язкові, бо струм – це ще й пожежна небезпека. А тут зберігаються засоби індивідуального захисту: діелектричні рукавички – дві пари, діелектричне взуття та інші засоби, які захищають від враження струмом. На кожному позначено термін випробуваннь. До того, як цей термін спливає, ЗІЗ здають до центральної електротехнічної лабораторії. Те, що не пройшло випробувань, зразу ж вибраковують, замовляють нове».

Крім відповідального за електробезпеку, до приміщення електроустановки може потрапити лише електромонтер, який її обслуговує. Ці електромонтери періодично проходять навчання в Університеті підприємства, і щорічно – чергову перевірку знань. Стороннім нема чого тут робити.

«Тут немає «двійок», «п’ятірок» чи «дванадцяток», – говорить Сергій Курочкін. – Або знаєш все, проходиш атестацію та стаєш до роботи, або ж навчаєшся повторно. Якщо працюєш з високою напругою, то ціна єдиної помилки надто висока. У нас досвідчені електромонтери, які знають все бездоганно. Але й з ними постійно повторюємо правила, постійно нагадуємо про небезпеки».

Леонід Височин перевіряє відповідні посвідчення у електромонтерів та наявність необхідних блокуючих пристроїв для ізоляції джерел небезпечної енергії.

«У нас на підприємстві паралельно діють дві системи безпечної експлуатації устаткування, – розповідає Леонід. – Биркова система застосовується здебільшого на устаткуванні, наприклад, випробувальних машинах, пресах чи верстатах випробувального центру. – А для електроустановок більше підходить система захисного блокування (система LOTO). У якості рекомендацій за результатами аудиту можна зазначити придбання додаткових блокуючих пристроїв, щоб робота в електроустановках стала ще безпечнішою. Бесідуємо, пояснюємо, рекомендуємо, разом вирішуємо проблеми, нейтралізуємо «кілерів».

Категорії
Наші люди

Підйомні рішення та ще й на коліях

Їх щозміни вирішує машиніст крану на залізничному ходу Михайло Толмаченко. Цього року його роботу відзначили грамотою підприємства.

У залізничному господарстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює багато різноманітної техніки для виконання різних завдань. Одне з них – підйом та пересування великих вантажів. З цим може впоратися великий кран на залізничному ходу. У ЗЦ № 2 таку роботу виконують два крани Takraf EDK 500,  одним із яких і керує Михайло Толмаченко.

Як зазначає наш герой, залізничний кран вважається одним із найскладніших у крановому господарстві. А все тому, що для виконання своїх підйомних завдань йому треба міцно стояти на коліях, розмір яких лише 1520 мм. Коли є можливість «закріпитися», то кран це робить додатковими висувними опорами. Але не всюди така можливість існує, тож у таких випадках машиністу треба керувати технікою так, щоб і вантаж підняти, і на коліях встояти. Наприклад, так відбувається на естакадах бункерів доменних печей.

«Працювати без висувних опор у нашій роботі допускається. Існує спеціальна таблиця вантажів у тоннах, які можна піднімати залежно від вильоту стріли. Наприклад, максимальна вага вантажу у 80 тонн піднімається при вильоту стріли 6,25 метра. Взагалі принцип простий: чим більший виліт стріли, тим меншу вагу можна піднімати. Втримувати рівновагу допомагає досвід. Також я можу скористатися спеціальним крановим прибором безпеки – це спеціальний екран з підключеними датчиками, які контролюють вагу та виліт стріли, і взагалі параметри роботи крана. Ці показники значно допомагають машиністу, – каже Михайло Толмаченко.

Технічний «напарник» Михайла Толмаченка – дизель-електричний кран Takraf EDK 500 німецького виробництва. Історія цього залізничного крану є цікавою. Під час другої світової війни ці марки кранів випускалися для потреб Рейху. А після війни виробництво у якості контрибуції за економічну шкоду передали радянській владі. Завод, де вироблялися крани, залишився у Німеччині, у Східній її частині. Такі крани випускалися до 1990 року. Кран, який «бігає» коліями нашого виробництва, зроблений там наприкінці 1977 року. Незважаючи на солідний вік, він має справжнє сталеве здоров’я і чималі можливості. 

«За допомогою крану ми вантажимо металобрухт, виконуємо підйом рухомого складу (вагонів, тепловозів), великі вузли та агрегати під час ремонтів у різних цехах. Наприклад, газовий затвор у доменному цеху. Крім мене, машиною керують Микола Одайський, Костянтин Панченко, Олег Яременко та Леонід Милов», – сказав Михайло Толмаченко.

Перш ніж почати керувати залізничним краном, Михайло Толмаченко пройшов чималий «залізничний шлях» професійного становлення. Він закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Експлуатація залізничного транспорту». Практику проходив у залізничному цеху № 1 нашого підприємства складачем составів. Як говорить Михайло, ця робота дуже відповідальна, але і дуже важка. Та після служби у збройних силах він знову повернувся сюди працювати. Керівництво одразу відзначило талановитого хлопця. Йому пропонували стати диспетчером і навіть начальником району. Та Михайло не схотів керівних посад. Він, навпаки, прагнув навчитися на машиніста тепловозу. Але не судилося. Як жартує Михайло, у долі були свої плани на нього. Незабаром він перейшов до кранової служби залізничного цеху № 2, де почав опановувати професію машиніста крана у якості помічника (зауважте!) саме цього крану, на якому тепер і працює.

«Мені завжди щастить на гарних людей та сприятливі ситуації, – говорить Михайло. – Так було і тоді, коли я почав вчитися на помічника машиніста крану. Після навчання ще деякий час самостійно керувати краном мені не довіряли. І правильно робили, адже техніка велика, серйозна, потребує дуже дбайливого ставлення до себе.  Одного разу виникла ситуація, коли треба було терміново вивантажити злитки на залізничній дільниці, де неможливо додатково закріпитися крану. Машиніст в цей час кудись відійшов. Я сів у кабіну крана та почав працювати. Машиніст це побачив, оцінив, що я роблю все правильно, і відтоді мені вже повністю довірили керувати технікою. Тоді я вже зміг відчувати кран, знав його технічні характеристики, можливості та набув певного досвіду. А взагалі, якщо новачок сяде за кермо без досвіду, то є великий ризик того, що кран впаде».

Михайлу завжди вдається тримати баланс між вантажем та можливостями його крану. Як він каже, підйомні рішення йому доводиться приймати щозміни. І така робота йому подобається. Та він би хотів передати свої знання та навички молоді, адже саме їм у майбутньому працювати на підприємстві. Він сподівається, що незабаром так і станеться. От тільки б війна скоріше закінчилася!

Категорії
Новини

Війна забрала життя металурга Богдана Ніколайчука

Богдан Ніколайчук працював прибиральником гарячого металу ПП «Стіл Сервіс». Він пішов захищати Україну.

Під час ведення бойових дій 22 серпня 2023 року солдат, водій-заправник взводу забезпечення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Богдан Ніколайчук був тяжко поранений. Це сталося у населеному пункті Часів Яр Донецької області. 5 вересня він помер від отриманих поранень у клінічній лікарні «Феофанія».

За словами старшого майстра «Стіл Сервісу» Олександра Бруханського, Богдан був майстром своєї справи та дуже позитивною людиною. «Війна дійсно забирає найкращих, – розповідає Олександр. – Досвідчений та працьовитий, він будь-які виробничі завдання виконував швидко і якісно. Він працював на п’ятому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 2. Там катають, в тому числі, профілі великих діаметрів. Робота прибиральників металу дуже важка, але  від Богдана ми не чули жодного нарікання. У колективі його поважали. Він був спокійною доброзичливою людиною, готовою прийти на допомогу. Такі працівники, такі люди – на вагу золота. Це невиправна втрата для всіх нас».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, колегам загиблого воїна та металурга Богдана Ніколайчука.

Категорії
Новини

Осіння толока: «Ну, сміття, бережись!»

Щоб осіннє місто стало охайнішим та більш затишним, у боротьбу зі сміттям вступили працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», стажери підприємства, учасники двох сезонів «Нової фабрики» і прості містяни.

Суботнього ранку 16 вересня біля ставку, що поряд з ринком «Термінал», було гамірно. Тут лунала музика, а помаранчева палатка з логотипом «АрселорМіттал Кривий Ріг» красномовно доводила проїжджаючим, що тут відбувається щось хороше. Це була осіння толока – зелена ініціатива, організована корпоративними комунікаціями від імені  підприємства.

Попрацювати над чистотою довкілля на березі ставку зібралися майже двісті учасників. Усі дружно «озброювалися» рукавичками та сміттєвими пакетами. Не обійшлося і без приємностей: на тих, хто прийшов на толоку найпершим, чекали подарунки – брендові футболки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Організатори подбали і про смачний перекус після прибирання: запашні пиріжки, чай, каву та водичку.

Місце прибирання біля першого ставка було обране невипадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, що веде на завод. Цей шлях з видом на градирні є своєрідною візитівкою нашого підприємства та й Кривого Рогу. Крім того, ставки є популярним місцем для місцевих рибалок,  а також для відпочинку криворіжців та гостей міста. Щоправда, не завжди після такого відпочинку ставки залишаються чистими. У цьому зайвий раз  пересвідчилися учасники толоки.

Студентки КНУ Наталя, Дарина та Ірина прийшли на толоку, щоб допомогти прибратися. «Щось з’їсти біля водички, а обгортку викинути під кущик, пляшку ж закинути у воду. А що, вони ж усе сховають! На жаль, так вчиняють деякі люди», – говорить Наталя.

«Зараз тут атмосфера просто «вогонь». Усі усміхнені, з чудовим, навіть бойовим настроєм. Тож, сміття, бережись, ми йдемо!», – сказала Дарина.

Щоб працювати було ще цікавіше, учасники толоки вирішили позмагатися, хто більше назбирає сміття. Для цього учасники розділилися на команди зі кольором . корпоративних браслетів учасників: білі, сірі, помаранчеві. І робота «закипіла»!

Вже за кілька хвилин після початку толоки Максим Козік приніс величезний пакет зі сміттям. «Непотрібу тут дуже багато, тільки встигай збирати, говорить він. – У мішку є пляшки, кришки, пластикові обгортки та навіть памперси. Не дуже приємні знахідки. Їхнє місце на смітнику, а не у зеленій зоні».

Поруч із Максимом декілька хлопців майже «пірнули» у невеличку яму. Складу пляшок, що був там захований, міг би позаздрити будь-який пункт прийому склотари.

З очерету на березі ставка хлопці з політехнічного технікуму Дмитро Ніцкий та  Владислав Кувіта витягнули декілька пакетів зі сміттям. У зелених схованках студенти знайшли різноманітні обгортки, пластикові стаканчики, пляшки. А хлопці, які працювали поруч, «спіймали» в очереті пару ну дуже потріпаних кросівок. Із дальніх кущів хлопці та дівчата притягнули навіть старі автомобільні шини, понівечену пральну машину, плитки кахлю та інші незвичні «скарби».

Разом зі студентами, які доєдналися до толоки, працювала і начальниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами нашогопідприємства Ірина Рябінкова. «Охочих попрацювати над чистотою довкілля зібралося дуже багато. Студенти хочуть, щоб у нашому місті було чисто та охайно. А ще – працювати гуртом – то дуже весело», – сказала Ірина.

«Мабуть невипадково співпало, що цієї суботи відзначався Всесвітній день прибирання у світі, – сказав Олексій Цвинда, студент КНУ, координатор ВГО «СД Платформа» у Кривому Розі. – Ми радо доєднались до акції підприємства, з командою працюємо із піднесений настроєм, хочемо, щоб більше тут ніколи не було сміття».

Олена Трушевська, інженер-еколог нашого підприємства, прийшла на толоку разом із п’ятирічним сином Богданом. «Це його перша толока в житті. Нехай він привчається до чистоти, знає, що смітити не треба. А ще усі разом ми робимо саме екологічну справу. Нашу планету треба берегти», – сказала Олена.

За кілька годин праці команди назбирали три величезні купи сміття. У команди сірих вона виявилася найбільшою. Але разом із ними перемогу над брудом святкували усі команди і учасники, адже вони зробили важливу за кольором і сенсом справу – зелену. Та ще й так постаралися, що 25-тонний вантажний автомобіль підприємства двічі вивозив увесь непотріб.

З історії ставків на Соцмісті

А чи знаєте ви, що ставки на Соцмісті колись конкурували з південним Чорноморським узбережжям, та ще й були пов’язані із нашим підприємством?

У 1960-х роках, коли Соцмісто активно будувалося, переважно для будівельників та працівників тоді ще Криворізького металургійного заводу, виникла потреба повноцінного відпочинку, особливо влітку. Перед керівниками міста постало завдання із зірочкою: де можна влаштувати такі умови для людей, які не могли надовго поїхати кудись відпочивати, адже активно працювали на виробництві та ще й позмінно. Погляд керівників «впав» на ці ставки. Насправді вони штучні, але зроблені не на порожньому місці, бо тут проходить балка Червона.

Отже, 11 липня 1965 року на другому ставку Соцміста відкрили пляж. У штучні пруди запустили чисту дніпровську воду. А береги були відсипані справжнісіньким білим морським піском з Чорноморського узбережжя.

Новий пляж оснастили вишкою для прижків у воду, сучасними (на той час) душовими кабінками, питними фонтанчиками, тентами від сонця, дерев’яними лежаками. А поряд знаходилися торгівельні павільйони з морозивом, мінеральною водичкою, соками  та солодкими газованими напоями.

Були й водні атракціони – катання на лодках та водних велосипедах. Отакої!

До речі, пляж з усім необхідним для відпочинку був і на першому ставку, де цієї суботи пройшла толока. Тож її учасники подбали не лише про чистоту довкілля, а й про збереження історичного куточка Кривого Рогу та нашого підприємства.

Категорії
Наші люди

Головна опора в житті – оптимізм

Ця людина впевнена в собі, знає, чого прагне, вміє добре працювати, їздить на роботу велосипедом і на різні життєві ситуації дивиться з оптимізмом. Водій навантажувача управління складського господарства і підготовки виробництва Олександр Баранець отримав цього року найвищу відзнаку підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«І навіщо ті росіяни приперлися на нашу землю? Сьогодні знову вночі майже ніхто не спав. Гупало сильно. Там, де я живу, чомусь найчастіше і ракети над головою свистять, і «шахеди» торохтять. Та як би там не було, зранку я сідаю на велосипед, який 30 років тому купив за дешево, та їду на роботу. Так роблю вже багато років. Це додає мені здоров’я та заряджає енергією на цілий день». З цих слів Олександра Баранця ми розпочали розмову-знайомство з ним.

Працювати на підприємство Олександр прийшов на початку восьмидесятих років минулого століття. Був оператором поста управління на тоді ще блюмінгу № 3. Робота була цікавою, перспективною. Якби не «але»: у 1986 році сталася чорнобильська аварія. І Олександр Баранець став одним із перших, кому довелося ліквідовувати її наслідки.

«Це зараз у військкоматах люди медкомісію проходять, а за радянських часів було по-іншому: зранку визвали до військкомату, а ввечері мене з іншими хлопцями вже везли до Чорнобиля, – розповідає Олександр Баранець. – На місці нас вишукували та запитали, хто знає хімію. Я відповів «ні» і мене одразу забрали, сказали, що зроблять із мене «хіміка» за дві години. З’ясувалося, що я потрапив до наукового центру міністерства оборони атомної енергетики. Назва помпезна, а насправді робота у мене була страшною. Я відбирав проби у рудому лісі, це саме там, де після викиду радіації нічого живого не залишилося, а також навколо самої атомної станції. Іноді було моторошно. Заходиш до хати, а там все так, ніби люди тільки-но її залишили: лежать речі, їжа на столі. А навкруги тиша, навіть комах нема. Таку роботу довелося виконувати 40 діб. В умовах радіації це дуже довго. Це зараз я розумію, що для мене та багатьох інших то теж була своєрідна війна. Багатьох хлопців, які тоді були зі мною, вже немає в живих. Я не знаю, що мені допомогло, напевне оптимізм та бажання жити».

Коли Олександр Баранець повернувся на підприємство, то змінив професію – став водієм вилкового навантажувача в тоді ще цеху підготовки виробництва (зараз цеуправління складського господарства і підготовки виробництва). Ця робота вимагає не лише стовідсоткового володіння технікою, а й уміння ювелірно вправлятися із різними вантажами, наприклад, брикетами із вогнетривкою цеглою для ремонту доменних печей та інших «гарячих» робіт або контейнерів із різною продукцією. Працювати доводиться багато, наприклад, впродовж зміни треба завантажити або вивантажити від 100 до 200 тонн вантажів, та ще й зробити це все акуратно, щоб не пошкодити продукцію. Олександр розповідає, що навчатися цій справі йому довелося майже самотужки. Досвідчені водії показали, як правильно це робиться, і у Баранця все одразу вийшло так, як треба. Окрім того, він добре знається на техніці і може самостійно слідкувати за технічним здоров’ям свого навантажувача.

«Коли мені повідомили, що я отримав звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то я одразу не повірив в це, – продовжує Олександр Баранець. – З 1981 року я просто сумлінно працюю на підприємстві, намагаюся робити свою справу якісно і вчасно. І мені приємно, що таке ставлення до роботи цінується, це я вже добре знаю зі свого досвіду. За роки роботи мене неодноразово нагороджували: і грамоти давали, і премії. Пам’ятаю, в «лихі» дев’яності роки за браком грошей існував бартер, тоді мене нагородили спортивним костюмом. Гарний був, красивий. Зносив його із задоволенням. Знаком «Честь і гордість» пишаюся. За мене пораділи мої рідні: дружина Вєра, яка теж свого часу працювала кранівницею у нашому підрозділі, та дві мої доньки Людмила та Валентина. Вони теж працюють на підприємстві. До речі, я вже щасливий дідусь, онуку Кирилу 10 років, а онучці Каті – 12. Вони часто розпитують мене про роботу, про підприємство. Хочеться, щоб і вони знайшли свою справу, коли виростуть, щоб робота їм подобалася. Цього бажаю й усій молоді, яка зараз тільки розпочинає своє трудове життя. Головне, щоб нарешті скінчилася ця війна та настала наша перемога».

Категорії
Новини

Позитивний досвід ремонтної дільниці

У працівників дільниці з ремонту устаткування СПЦ-2 є чому повчитися щодо ставлення до безпеки праці.

Візитівками сортопрокатного цеху є довжелезні прокатні стани з нагрівальними печами, прокатними клітями, вогняним розкатом, який невпинно крізь них рухається, лінією пакування та складом готової продукції з величезними кранами, які їздять туди-сюди, відвантажують прокатну продукцію. А от взірцем з організації безпеки праці фахівці з ОП вважають ремонтну дільницю СПЦ-2.

«Звичайно ж, до самих станів прикута величезна увага, – розповідає інженер з ОП Володимир Сікорін. – Заготовки, нагріті до температур вище 1000 градусів за Цельсієм, гарячий розкат, що шалено мчить станом і весь час прагне вирватися на свободу, валки, які обертаються з неймовірною швидкістю, потужні вантажопідйомні механізми, устаткування під електронапругою – це безліч ризиків. Але у майстерні, де ремонтують та виготовляють устаткування СПЦ-2, також багато небезпек. І організація безпечної роботи на цій дільниці є прикладом для інших».

Керує ремонтною дільницею майстер з ремонту устаткування СПЦ-2 Віталій Сінельник. Він люб’язно запросив нас у гості і розповів, як у них влаштована система безпеки праці. Йдемо величезною майстернею за розміченим жовтою фарбою маршрутом пересування. На підлозі не видно проливів мастила чи металевої стружки, що нерідко буває у приміщеннях, де працюють верстати. Все це прибирається регулярно. Так  мінімізується один з найрозповсюдженіших ризиків на підприємстві – перечепитися, впасти і отримати травму. До речі, з початку року подібним чином травмувалося вже троє працівників підприємства.

«Як бачите, у майстерні багато верстатів, – розповідає майстер Віталій Сінельник. – Токарні, фрезерні та інші. А верстати – це ризики: обертові частини, які можуть затягти руку за незастібнутий рукав, електронапруга, стружка, що може відскочити. Тому про обережність та засоби індивідуального захисту ніхто не забуває і застібнути спецодяг – також. А захисні металеві загорожі запобігають потраплянню сторонніх осіб до зони роботи верстатів. Раніше цієї огрожі не було. Працівники говорили, що добре було б встановити такі додаткові бар’єри проти ризиків. Тож так ми і зробили».

Начальник відділу з охорони праці Олексій Курочка, який має чималий досвід роботи у сфері організації безпечної роботи, зазначив, що від керівника дуже багато залежить.

«Якщо робітники звертаються до майстра зі скаргами чи пропозиціями, – говорить Олексій Курочка, – а він не реагує відразу, забуває або просто не хоче заморочуватися, то скоро людям це набридне і вони більше не підходитимуть з наболілим. Отже, не буде і покращень. На цій дільниці людей чують, а вони віддячують серйозним ставленням як для роботи, так і до безпеки. Вони не тікають від фахівця з охорони праці, а навпаки спілкуються, діляться інформацією, ідеями, консультуються з фахових питань. Люди відчувають добре ставлення до себе».

Токар Максим Хроменко працює на дільниці з 1996 року. На його пам’яті нещасних випадків тут не було. А от серйозне ставлення до охорони праці було, скільки він пам’ятає, і це – добра традиція.

«Якщо відверто, то нас і мотивувати працювати безпечно немає особливої потреби, – каже Максим. – Усі ми дорослі люди. Якщо прийшов, то маєш працювати за правилами. Хіба розумна людина захоче піти звідси без пальця, руки чи ока? Верстати у нас старенькі, але підтримуємо їх у чистоті та справними. Самі ж і ремонтуємо. Старі лампи розжарювання замінили на сучасні. Стало набагато світліше – це також складова  безпеки. Головне – необхідно дотримуватися правил і не спішити. Подумав, роздивився, чи немає ризиків, а тоді вже й за роботу».