Позначка: металургійне виробництво

Категорії
Новини

Ювіляри не втрачають оптимізму

1 жовтня виповнилося 55 років цеху підготовки составів сталеплавильного департаменту. До 2011 року вся виплавлена в «АрселорМіттал Кривий Ріг» сталь розливалася у форми-виливниці. З часу виникнення на підприємстві сталеплавильного виробництва у сталеплавильних цехах працювали спеціальні дільниці для очищення форм та підготовки залізничних составів, що звались дворами виливниць. Своєчасна та якісна підготовка до розливання сталі стала важливою складовою стабільної роботи підприємства, і в 1967 році на заводі створили окремий підрозділ – цех підготовки составів.

Як і багато років тому, працівники цеху ведуть два основних процеси – підготовку виливниць, піддонів та формування составів, і роздягання сталевих злитків. З моменту пуску першої машини безперервного лиття заготовок частка сталі, розлитої у виливниці, зменшується з кожним роком. Але цех і зараз залишається важливою ланкою виробництва, адже, наприклад,  у довоєнному 2021 році таким способом було розлито близько 1,8 млн тонн, що становить більш ніж третину всієї виробленої сталі.

Зараз не найкращий час для святкування ювілеїв. Йде війна. Комбінат працює не на повну потужність. Вся сталь поки що розливається безперервним способом. Але працівники ЦПС впевнені, що зі збільшенням обсягів виробництва (особливо після Перемоги) підприємству знадобиться багато підготовлених составів з виливницями –  і тоді закипить робота. Тому ювіляри не чекають цього моменту, склавши руки. Вони вдосконалюють обладнання, поліпшують побутові умови, допомагають захисникам. А 24 працівники ЦПС здобувають нашу Перемогу зі зброєю в руках.

«Цех поки стоїть, але з 24 лютого ми багато зробили, – розповідає начальник ЦПС Євген Прохода. – Наприклад, разом з колегами з ЦРМО-4 відремонтували декілька кранів. Крани виконують величезну роботу з роздягання злитків, беруть участь у формуванні составів, очищенні виливниць. Без кранів нам ніяк не можна. Адже виливниця – важка штука, чавунна. Деякі з них важать 12,8  тонни, а маса піддонів під них – 5 тонн. Саме з таких форм виходять 14-тонні злитки. Руками таке не потягаєш. У відділенні роздягання злитків № 3 замінені підкранові рейки – це дасть змогу людям працювати швидше та безпечніше. Я назвав лише невелику частку зробленого. Все обладнання підтримуємо у належному стані. Можемо почати хоч зараз! Щодо побутових умов, то власними силами ми відремонтували чотири кімнати відпочинку, замінили системи опалення в гардеробних, тобто до зими підготувалися, люди будуть у теплі».

З перших днів війни працівники цеху організували допомогу своїм колегам, які зараз захищають країну. В цеху збирають кошти. Вже закупили та доставили воїнам спорядження, взуття, інструменти. «Зараз ми повинні добре підготувати наших хлопців до зими, – продовжує начальник цеху. – Першочергове завдання – придбати та доправити їм термобілизну. На решту купимо термошкарпетки та рукавички. Піклуватися одне про одного – це найкраща цехова традиція. А традиції ми бережемо».

В цеху дуже скучили за виробничими процесами, за справжньою роботою, за гарячими сталевими злитками, які треба звільнити від виливниць та доправити на блюмінг. Дійсно, величезні злитки кольору вогню – то вражаюче видовище! Люди не втрачають оптимізму та вірять, що незабаром цех увімкнеться на повну.  

Дмитро Манко, слюсар-ремонтник ЦПС:

– Зараз всім дуже нелегко. Більшість часу ми на простої. Відповідно і зарплата відчутно зменшилася. Але без надії немає сенсу жити. Тож віримо, що скоро треба буде багато металу, все закрутиться, завертиться, запрацює. Коли викликають на роботу, зайнятися є чим. Саме зараз ремонтуємо бойлерну. То лише ледарям нема чого робити. Поздоровляю всіх нас з днем народження цеху. Все буде добре».

Категорії
Наші люди

Як стати зіркою, не покидаючи власного двору

Увага іноземних журналістів до роботи «АрселорМіттал Кривий Ріг» під час війни привела їх і до будинку ветерана нашого підприємства, колишньої прокатниці Раїси Рудчик, яка їх дуже здивувала.

Одного звичайного дня (наскільки він може бути звичайним за умов війни) Раїса Олексіївна Рудчик разом із сусідками сиділа на лавочці біля свого будинку. Двір жінки розташований посеред стареньких двоповерхових житлових будинків у районі зупинки «15 школа». Гомоніли про сьогоднішнє життя-буття, війну, нещодавні «прильоти» в місто, ціни на продукти.

В середині минулого століття будинки на цій ділянці міста будувалися переважно для робітників нашого підприємства. Тоді кімнату площею 13 квадратних метрів в одній із квартир отримала тут і Раїса Рудчик зі своїм чоловіком, теж прокатником Миколою Васильовичем. На роботу ходити їм було дуже зручно – перейшли міст в районі зупинки Першої дільниці – і вже у цеху. З роками квартира повністю стала власністю подружжя. Чоловік Раїси, на жаль, вже помер.

Життєва історія жінки перегукується з історіями багатьох її сусідок, які теж свого часу працювали у різних цехах металургійного заводу. Можливо, саме цей факт і привів до старого району іноземних журналістів. Протягом війни вони частіше стали з’являтися у Кривому Розі, щоб знайомитися з життям прифронтового міста та, зокрема, роботою найбільшого підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Сидимо собі на лавочці, а вони йдуть по дворах із відеокамерою, «по-ненашому» розмовляють. З ними перекладачка. Вона і стала розпитувати, хто з нас і коли працював на підприємстві, що пам’ятає, про які цікаві факти з його історії може розповісти, – розповідає Раїса Рудчик. – Дівчата одразу на мене вказали, бо я пропрацювала на підприємстві 37 років. Вісімнадцятирічною дівчиною приїхала сюди з Петриківки Черкаської області. Дуже хотілося Кривий Ріг подивитися, особливо, як працює завод – його сталеве серце. Так і залишилася працювати у середині цього самого «серця». Була сортувальником-здавальником металу, потім пішла на блюмінг. Підприємство мені і родину подарувало, бо саме тут я познайомилася зі своїм чоловіком».

Цю історію Раїса Рудчик розказала і журналістам.

«А ти їм ще свої роботи покажи», сказала сусідка, коли журналісти вже збиралися йти. Ті спочатку не второпали, про що йдеться. Та коли зайшли додому до Раїси Олексіївни і побачили її вироби, зрозуміли, що на них чекав справжній бонус.

Справа в тому, що Раїса Рудчик захоплюється модульними оригамі – робить різноманітні фігурки із паперу. Звичайний лист формату А4 вона розрізає на невеличкі квадратики, згинає кожен по декілька разів і отримує трикутник. З них, як із конструктора, робить чудернацьких звіряток, вази, скриньки, квіти, серветки і безліч іншої краси.

«Це допомагає мені зосередитись, заспокоїтись, особливо зараз, коли йде війна і нерви у всіх не на місці, – продовжує Раїса Олексіївна. – Раніше мої вироби були просто для краси, а зараз – ще й з особливим сенсом. На моїх вазах яскравіше засяяв український орнамент, соняхи стали більшими, а поряд з гордівливими павичами на моєму столі з’явилися казкові Лисичка-сестричка та Зайчик-Побігайчик».

Зараз Раїса Рудчик працює над створенням фігурки дівчини-україночки, а ще читає… підручник із металургії. Тому що хоче скласти із оригамі металургійний агрегат. Можливо, то буде сталеплавильний ківш, або щось із прокатних агрегатів. Головне, щоб фігурка була впізнаваною і асоціювалася саме з нашим підприємством. «Про це я теж розповіла закордонним журналістам, нехай знають про нас, які ми, – говорить Раїса Рудчик. – Мої сусідки теж залюбки поділилися своїми історіями. Розмовляли довго, усім було цікаво. Правда, з якої країни були ті журналісти, ми забули запитали. Та мабуть неважливо. Головне, що в Європі люди побачать, як ми живемо, дізнаються більше про наш завод та його незвичайних працівників, навіть тих, хто вже на пенсії».

Категорії
Наші люди

Підвищили градус – квіти ожили і людям затишно

Вікторія Толстоп’ятова, машиністка компресорних установок кисневого виробництва

У кисневому виробництві триває заміна системи опалення на сучаснішу та більш ефективну.

За словами начальника кисневого виробництва Володимира Черногорова, минулої зими у цеху постала задача покращити систему опалення у деяких побутових та виробничих приміщеннях. «Люди скаржилися на недостатній обігрів у банях та на виробництві, наприклад, у цеху компресії № 2 або у машинному залі другого блоку розділення повітря, – розповідає Володимир. – Та й на сходових маршах адміністративно-побутового комплексу було прохолодно. Навіть кімнатні квіти відмовлялись рости. А ще й ці небезпечні для здоров’я протяги! Ми спробували теплові гармати – прилади з обігріву приміщень – але ті споживали забагато енергії, а за дві години після їх вимикання холод повертався. Та й дроти на підлозі – це додаткові ризики. Тож вирішили спробувати теплові завіси».

Ідею з завісами підгледіли в супермаркетах. Визначили найкритичніші щодо опалення приміщення, і в них над кількома дверними отворами встановили завіси. Це такі електрообігрівальні прилади, що мають нагрівальний елемент та вентилятор, який спрямовує повітря донизу, на підлогу. Принцип роботи простий: холодне повітря заходить крізь двері, в цей момент воно прогрівається і замість охолоджувати приміщення – прогріває його.

«Завіси показали себе якнайкраще, – продовжує начальник цеху. – У банях та диспетчерських стало тепло, у АПК квіти ожили. Навіть у машзалі другого блоку, де виробниче обладнання не працювало і не нагрівало повітря, температура у п’ятнадцятиградусні морози минулої зими не знижувалась за позначку +5. Тож старі недостатньо ефективні парові системи обігріву ми демонтували. Загалом минулої зими ми встановили 16 завіс. Замовили ще близько 20-ти. Встановимо їх у жовтні-листопаді – і холодів можна не боятися. Рекомендуємо всім – перевірено на собі».

Вікторія Толстоп’ятова, машиністка компресорних установок кисневого виробництва:

– Ми дуже задоволені новим способом опалення. По-перше, стало тепліше у бані – це факт. А ще завісу встановили у щитовій, і там також потеплішало. Це дуже важливо, адже у приміщенні щитової ми проводимо багато часу – контролюємо параметри виробничих процесів. Наша майстриня – Олена Сергієнко – працює у нас не дуже довго, але ми її дуже поважаємо. Вона дослухається до наших побажань, та й ми не зловживаємо: просто хочемо, щоб нам тепло було, затишно та світло. Олена озвучує це начальству цеху, а те йде назустріч. Разом з завісами нам замінили освітлення, і у приміщеннях посвітлішало. Якщо про нас турбуються, то й ми у боргу не залишимось».

Категорії
Новини

Четвертий загін тримає стрій

17 вересня працівники рятувальних служб та підрозділів України відзначили своє професійне свято. Багато хто з них в цей день виконував рятувальні роботи з ліквідації наслідків обстрілів і ракетних ударів. Серед них і бійці 4-го Державного пожежно-рятувального загону, який базується на нашому підприємстві і захищає нас від пожеж та аварій.

Заступник начальника 4 ДПРЗ Тарас Пинило розповів, що з початком війни підрозділи загону переведено на посилений режим несіння служби. За цей час рятувальники декілька разів брали участь у ліквідації наслідків ракетних ударів у нашій області.

«Наші пожежні частини гасили пожежу, яка виникла внаслідок ворожого удару по нафтобазі у Довгинцівському районі, – розповідає Тарас Пинило. – Також допомагали відкачувати воду мешканцям Інгулецького та Центрально-Міського районів після влучання ракети та пошкодження дамби на Карачунівському водосховищі. Ми готові ліквідовувати наслідки обстрілів. Також у нас є можливість здійснювати радіаційний контроль, ідентифікувати боєприпаси та їх елементи, проводити дегазацію під час враження хімічними речовинами. Наш девіз «Запобігти. Врятувати. Допомогти» актуальний і в мирний час, і в воєнний».

«Велику увагу також ми приділяємо профілактиці та запобіганню виникнення надзвичайних ситуацій, – продовжив Тарас, – тобто інформуванню працівників, перевірці стану об’єктів тощо. Але завжди готові врятувати людей та обладнання, ліквідувати наслідки. Наприклад, влітку минулого року наші підрозділи швидко загасили пожежу на дробильній фабриці, у січні цього року ліквідували пожежу у одному з боксів автотранспортного управління, а у лютому, перед початком війни, миттєво прибули на комплекс машин безперервного лиття заготовок, де виникло займання внаслідок короткого замикання, і швидко загасили вогонь, врятувавши людей та дуже коштовне виробниче обладнання».

Для ліквідації пожеж та інших надзвичайних ситуацій, порятунку людей у рятувальників 4 ДПРЗ є дев’ять пожежних машин, які оснащені засобами пожежогасіння та обладнанням для порятунку. Ці машини та інше обладнання загону, а також споруди для дислокації бійців та техніки знаходяться на балансі нашого підприємства. Для ефективної роботи рятувальників підприємство забезпечує утримання та оновлення матеріально-технічної бази рятувальників, тобто купує для них нові машини, обладнання, спеціальні засоби індивідуального захисту тощо.

«Дякуючи «АрселорМіттал», минулого року на бойове чергування став новенький сучасний пожежно-рятувальний автомобіль MAN, – говорить Тарас Пинило. – Техніка – ураган! Швидкий, маневрений, зручний, комфортний для людей і дуже ефективний в роботі. У нас й інші авто на рівні, але цей – щось неймовірне. А у поточному році, незважаючи на складні часи, комбінат закупив та передав нам 25 новеньких апаратів захисту на стислому повітрі для рятувальних робіт у задимлених приміщеннях, костюми хімзахисту та 96 надсучасних захисних шоломів. Вони пройшли випробування на пожежі і можна зробити висновок – ступінь захисту дуже високий.

Треба додати, що у запобіганні надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації нам допомагають працівники підприємства. Разом з відділом пожежної безпеки підприємства на чолі з Андрієм Сердечним ми організовуємо протипожежні навчання в цехах із залученням їх працівників, а також медичної та газорятувальної служб підприємства, яка нам ще й допомагає з технічним обслуговуванням газозахисної апаратури. Автотранспортне управління допомагає з ремонтами авто. Ми всі разом працюємо над тим щоб зберегти майно підприємства та життя його працівників».

Начальник 4 ДПРЗ Олексій Діброва:

– Дорогі мої колеги-рятувальники. Вітаю кожного з вас із нашим святом! Бажаю здоров’я, наснаги до роботи, Перемоги, Миру вам і вашим родинам!

Читайте також про рятувальників ГС на нашому сайті.

Категорії
Новини

На війні загинув працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Денис Савицький

9 вересня, захищаючи Україну від російської агресії, загинув працівник нашого підприємства, Денис Савицький. Він був мобілізований у березні 2022 року, командував стрілецьким відділенням, яке захищало Донецький напрямок. Під час ворожого обстрілу сержант ЗСУ Денис Савицький отримав поранення, несумісне з життям.

На підприємстві Денис працював міксеровим конвертерного цеху, займався доставкою чавуну з міксерного до конвертерного відділення. Колеги по цеху згадують його як сумлінного працівника, який завжди відповідально ставився до роботи, своєчасно та якісно виконував виробничі завдання, готовий був прийти на допомогу.

«Ми дуже засмучені звісткою про загибель Дениса, – говорить в.о. заступника начальника конвертерного цеху Сергій Лапій. – Він працював у нас з 2018 року. Краще за мене про нього розповів би його товариш та колега, який теж зараз воює. А я серед позитивних якостей Савицького хочу відзначити працьовитість, принциповість та неймовірне почуття справедливості до себе та оточуючих».

Ми глибоко сумуємо з приводу загибелі сержанта Дениса Савицького. Щирі співчуття рідним та близьким героя.

Вічна пам’ять захисникові!

Категорії
Наші люди

«Всупереч усім випробуванням я бачу життя тільки в яскравих фарбах»

Так говорить дозувальниця агломераційного цеху № 3 Наталія Олекса. У своєму підрозділі вона створює патріотичні мурали, щоб підтримати бойовий дух колег, а ще – в пам’ять про свого чоловіка, який теж працював в цьому цеху. Захищаючи країну він загинув у перші дні війни.

Дівчина, що уособлює Україну, захищає покровом Кривий Ріг та наше підприємство від ворожих атак. Вона, хоч і намальована, першою зустрічає усіх, хто заходить до операторської корпусу шихтових бункерів агломераційного цеху № 3. Раніше це була звичайнісінька непримітна промислова стіна. За тиждень Наталія перетворила її на великий яскравий мурал.

Наталія Олекса

«Мені це було вкрай потрібно: втілити в малюнку все, що я відчуваю, що пережила, події сьогодення та віру в наш народ, в наші сили, перемогу», – говорить Наталія Олекса. – В нашій країні триває кривава та жорстока війна. Але ми, кожен на своєму місці, робимо все можливе, щоб війна найскоріше закінчилася. Тому і фарби у мене яскраві, і сюжети говорять, що все у нас обов’язково буде добре».

Наталія відвертається і плаче. Цей мурал вона присвятила своєму чоловіку Анатолію Прідьмі. До війни він працював у агломераційному цеху № 3 змінним майстром, а 24 лютого добровольцем приєднався до військових лав, щоб виганяти ворога. І загинув, захищаючи країну. Анатолій Прідьма став одним із перших працівників, яких наше підприємство втратило на цій війні. Колеги по цеху в пам’ять про нього встановили пам’ятну дошку на адміністративній будівлі АЦ-3. Тепер там завжди живі квіти.   

На честь Анатолія Прідьми і взагалі усіх, хто загинув на цій війні, Наталія Олекса і малює. Сюжети різні. Один Бойовий Їжачок чого вартий! Його майстриня намалювала у побутовій кімнаті цеху. Цей Їжачок уособлює український бойовий дух. І справді, дивлячись на його суворі очі, «наїжачені» голки, зброю на плечі, одразу стає зрозуміло: жодних шансів у ворога немає!

«За допомоги цих муралів я хочу збільшити нашу життєву енергію, наповнити її позитивом. Щоб колеги дивились і заряджались впевненістю в Перемозі. Зараз нам це дуже потрібно, – говорить Наталія. –  У нас з Анатолієм зростає чотирирічна донечка, і я буду їй розповідати про тата і заради чого він віддав своє життя. А ще я продовжую справу свого чоловіка. Він любив бджолярництво, отже тепер цим займаюся і я. Знаєте, планую намалювати Янгола в образі військового-рятівника, який тримає на руках жінку. Ця жінка – це наша Україна. Завдяки військовим, волонтерам і взагалі усім нашим людям незабаром наша рідна Україна буде звільнена від ворога. Я в це щиро вірю».