Позначка: металургійне виробництво

Категорії
Новини

Надійне партнерство

20 років тому компанія АрселорМіттал розпочала свій бізнес в Україні. І одразу серед пріоритетних цілей та цінностей були визначені: партенерство, взаємодія, підтримка та розвиток українських громад. Ось лише декілька прикладів, коли «АрселорМіттал Кривий Ріг» підставив плече підтримки тим, хто цього потребує, тоді, коли це було потрібне найбільше. І зараз компанія каже: ми – разом!

Сталевий донор життя

Рятувати людей та виводити пацієнтів з критичних станів щодня медикам Криворізької інфекційної лікарні № 1 допомагає медичне обладнання, яке у рамках соціального партнерства надав «АрселорМіттал Кривий Ріг». Це рятувало криворіжців під час пандемії коронавірусу. Тоді головним ковідним шпиталем стала Криворізька інфекційна лікарня № 1. Три апарати ШВЛ та кисневі концентратори, які надало підприємство медикам фактично врятували десятки життів дорослих та дітей. Це обладнання також використовується для боротьби з іншими інфекціями, наприклад, грипом, ботулізмом. На придбання 3 ШВЛ було спрямовано понад 2 млн грн. Крім цього були придбані газоаналізатор крові та електролітів, а також у партнерстві з «Фольксваген Центр Кривий Ріг» автомобіль, залучений у організації обслуговування пацієнтів вдома, а також для оперативної доставки проб у лабораторії Дніпра та доставки пацієнтів для проходження діагностування, наприклад, МРТ.

Зігріваємо громади

У 2020 році підприємство підписало Угоду про соціальне партнерство з Широківською громадою. У рамках угоди виконувалися ремонти шкіл та медзакладів, а також модернізація системи теплопостачання лікарні Широкого. Введення в дію нової котельні для тоді ще центральної районної лікарні смт Широке (зараз філії Новопільської лікарні), відбулося у 2021 році. На її будівництво компанія «АрселорМіттал» спрямувала майже 6 млн грн. Нова котельня працює з використанням альтернативних видів опалення – твердопаливних котлів з автоматичною подачею пелетів із залишків сільськогосподарського виробництва – соломи, відходів соняшника та кукурудзи. Нова котельня опалює медичні корпуси первинної та вторинної медико-санітарної допомоги. Ця лікарня обслуговує понад 20 тисяч населення чотирьох громад. Завдяки підтримці підприємства зміни опалення відбулися і в Новокурській школі загальносередньої освіти. Дороге газове опалення було переведено та змінено на систему стельового опалення – встановлено 233 інфрачервоні панелі.  

100 ідей – 100 змін

У 2021 році наше підприємство реалізувало програму «100 добрих справ». Були виділені кошти на впровадження сотні соціально-екологічних проєктів, спрямованих на благоустрій прибудинкових територій, поліпшення та ремонти житлової інфраструктури, покращення матеріальної бази шкіл, покращення умов у дитячих садочках тощо. Ініціаторами проєктів тоді стали самі містяни. З близько 300 заявок журі вибрало 100. На реалізацію кожного проєкту були виділені кошти еквівалентні 1000 американським доларам, загалом на 100 000 доларів. Серед проєктів були ремонти елементів багатоквартирних будинків, прибудинкових територій, обладнання та меблі в дошкільні та навчальні заклади міста, облаштування дитячих майданчиків тощо. Пріоритети визначали криворіжці-працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», а підприємство допомогло та підтримало фінансово. Відбір проєктів здійснювало компетентне та незалежне журі.

Порятунок від великої води

14 вересня 2022 року Кривий Ріг опинився на межі величезної катастрофи. Шість ракет влучили в дамбу Карачунівського водосховища. Внаслідок влучань був зруйнований шлюз, і вода шаленим потоком хлинула з водосховища. Рівень води в Інгульці стрімко підіймався. Це спричинило підтоплення 112 приватних будинків. Вода прибувала. Щоб зупинити воду треба було відновити затвори (шандори) враженого ракетами шлюзу, бо гребля довго не витримала б. Саме шандори створювали непрохідний бар’єр, який тримав стихію у покорі, регулюючи рівень води у водосховищі й річці Інгулець. Тоді ключову роль у порятунку міста відіграли «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Ливарно-механічний завод. Відновити шандори необхідно було за лічені дні. Від креслення конструкцій до їх виготовлення та встановлення. І підприємства впоралися з цим, місто та його мешканці були врятовані.

default

Категорії
Новини

Красу та затишок запрограмовано

Осінь – чудова пора для посадки зелених насаджень, і в «АрселорМіттал Кривий Ріг» скористалися цим природним вікном можливостей. Можливостей зробити наше місто ще зеленішим, а, отже, затишнішим для містян та гостей Кривого Рогу.

За словами фахівчині департаменту з охорони навколишнього середовища Юлії Степанової, озеленення території підприємства та прилеглих територій здійснюється відповідно до задекларованих заходів з виконання Міської екологічної програми на 2016–2025 роки та виконання рекомендацій проєкту озеленення санітарно-захисної зони (СЗЗ) гірничого департаменту з урахуванням висновків оцінки впливу на довкілля (ОВД).

«Озеленення підприємства й міста триває, – розповідає Юлія Степанова. – На сьогодні вже висаджено 165 кущів, серед яких кущі барбарису та двох видів ялівцю, а також 180 дерев (два види кленів, катальпа, слива Пісарді). Роботи виконано на території СЗЗ в районі  третьої дільниці, вздовж Червонівського мосту, перед управлінням підприємства, на території рудоуправління (автовідвал Степовий–2 та АПК ДФ-3) і шахтоуправління (дільниця вентиляційна №4 та АПК) гірничого департаменту. Разом з працівниками нашого департаменту до акції охоче долучилися працівники центрального департаменту з утримання та ремонту, ШУ та РУ ГД. І, як завжди, не обійшлося без допомоги автотранспортного управління у транспортуванні посадкового матеріалу та забезпеченні поливу. Акція з озеленення продовжується до  кінця жовтня. Щиро дякуємо усім за підтримку. Давайте разом зробимо наше місто кращим!»

Категорії
Новини

Залізні люди сталевого цеху

15 жовтня відзначає своє 60-річчя конвертерний цех ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Саме в цьому цеху виплавляють криворізьку сталь, яка є символом нашого міста, основою його добробуту.

Більш ніж четверть століття працює в конвертерному заступник начальника з технології Микола Стародубов. Він прийшов сюди підручним сталевара, був свідком розвитку, модернізації, пережив разом із цехом, з підприємством нелегкі роки спадів виробництва та відновлення його обсягів. Йому є що розповісти про виробництво сталі та мужніх працьовитих людей, на плечах яких воно тримається.

«Цех мене вразив, – згадує Микола Стародубов. – До вогню мені було не звикати, бо проходив практику у мартені на «Запоріжсталі», а от насиченість устаткуванням, інтенсивність його роботи, ритм, рух, динаміка! Це вам не мартен. Устаткування було сучаснішим, продуктивнішим. Мені це все було до вподоби. Спочатку здебільшого працював мітлою та лопатою, так було з усіма новачками. Далі почали залучати до технологічних процесів, а вже за рік я став майстром. Цех розвивався, модернізувався, і ми разом з ним».

Серед найважливіших модернізаційних етапів Микола Стародубов особливо відзначив впровадження нової для цеху технології – безперервного розливання сталі. Це дозволило значно розширити сортамент цеху та підвищити рівень якості сталі.

«Ми варимо сталь як для розливання у виливниці (форми для розливання сталі – авт.), так і для безперервного розливання  у нашому відділенні безперервного розливання сталі (ВБРС), – продовжив Микола Стародубов. – Сталь плавиться у конвертерах. Одна плавка – близько 145 тонн. У виливниці ми розливаємо вже готову сталь, а для ВБРС готуємо напівфабрикат. А вже потім її доводимо на установці позапічної обробки сталі (піч-ківш). Коли з’явилася можливість такої обробки, цех став виготовляти багато марок з підвищеними вимогами до точності хімічного складу від якого залежать властивості. Якісне розширення сортаменту зробило нашу продукцію привабливішою для споживачів».

Першу машину безперервного лиття заготовок запустили у 2011 році, ще дві у 2019-20 роках. До повномасштабного вторгнення вже більш як 60 відсотків сталі розливалося у ВБРС конвертерного цеху. Зараз цей показник ще вищий.

«Ще одна масштабна модернізація, яка мені запам’яталася – це нова система газоочисток другого блоку конвертерів, – продовжив заступник з технології. – Щодо виробництва ми ніяких особливих переваг не отримали. Навпаки, нове устаткування, можна сказати, ніжне. Воно вимагає ретельнішого обслуговування. Але ця реконструкція дала можливість зменшити кількість шкідливих викидів у повітря. Постійно зростає рівень автоматизації. Параметри роботи основних агрегатів ми можемо бачити на моніторах, багато з яких – в онлайн-режимі. Це дозволяє швидко реагувати на зміни і вживати оперативних заходів».

За словами Миколи Стародубова, з початком повномасштабної війни у конвертерників, як і в інших підрозділах, виникли проблеми з запчастинами, матеріалами. Але логістику вдалося налагодити. А от головна проблема зараз – безперебійне енергопостачання. Зараз конвертерний цех працює двома конвертерами з шести. Це менше половини виробництва до повномасштабки. Разом з проблемами електропостачання з’явився дефіцит кадрів.

«Багато наших хлопців зараз захищає Україну. Сталевари Олександр Чаплинський, Славік Цигиця, розливальник сталі Валерій Микитенко, заступник начальника цеху з виробництва Євген Величко та інші повернулися з війни і стали до роботи, – каже Микола. – Але досвідчених не вистачає. Приходить молодь. Вона старається, вчиться, але за місяць і навіть за рік класного фахівця не вийде. Тож наполегливо працюємо над підготовкою кадрів на виробництві, чекаємо людей, які хочуть розвиватися, вдосконалюватися, отримати цікаві й потрібні професії».

Багато ветеранів цеху підготували собі надійну зміну – долучили до цехової родини своїх дітей. Наприклад, відділенням конвертерів керує син ветерана, старшого майстра Григорія Сінченка, Володимир Сінченко. А син колишнього керівника цього відділення, легендарного Сергія Півня, Олексій працює сталеваром. Батько сталевара Віталія Луценка також працював у цеху. Один із синів ветерана-сталевара Віктора Тарана, Віталій, зараз воює, а його брат Сергій працює машиністом дистрибутора. Батько розливальника сталі Артема Патенка також вплинув на вибір сина стати конвертерником.

«Тато, Віктор Абрамович, брав мене із собою на роботи ще малим, – згадує Артем. – Тоді з цим було простіше. Я був у захваті – все рухається, блищить, іскрить, вилітають феєрверки! Що може бути кращим для хлопчика? І от я працюю у конвертерному вже 20 років. І розливати сталь мені дуже подобається».

Сталевар Олексій Півень також побачив конвертерне виробництво у ранньому віці. Він пригадує, що ніби потрапив у казковий світ.

«Років десять мені тоді було, – пригадує Олексій Півень. – У цеху дуже сподобалося. Взагалі-то я пишався і пишаюся своїм батьком, і хотів бути таким як він. І от я працюю у відділенні, яким він керував. Прийшов сюди підручним сталевара, а за три роки став сталеваром».

Машиніст дистрибутора – людина, яка веде технологічний процес виплавляння сталі. Один з них – Віталій Кириленко. Він прийшов до цеху міксеровим, а вже 12 років працює машиністом дистрибютора.

«Мені подобається моя робота. Найперше – вона ненудна. Плавки різні, тож постійно треба думати, що тримає мозок у тонусі. А ще мені пощастило працювати з чудовими людьми, професіоналами. Вони не лише по роботі підкажуть, а й у житті допоможуть. Не хочу нікого називати, щоб інших не образити. З усіма приємно робити загальну справу – плавити сталь».

Попри всі складнощі, працівники цеху продовжують свою важку та таку необхідну роботу, і навіть ставлять виробничі рекорди. Наприклад, нещодавно на машині безперервного лиття заготовок була розлита серія з 70-ти плавок, і це дуже важливо, адже збільшення серійності підвищує продуктивність і знижує собівартість продукції.

Вітаємо чудовий колектив конвертерного цеху зі святом! Бажаємо здоров’я, миру, щоб з перемогою повернулися з війни всі працівники цеху, а виробництво запрацювало на повну потужність!  

Категорії
Наші люди

Про обладнання «під ключ»

На промисловому обладнанні добре знається Ігор Лисенко, технік з ремонту та обслуговування механоустаткування агломераційної фабрики департаменту чавуну та сталі. За свої досвід та професіоналізм він отримав найвищу нагороду підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

Коли ми користуємося побутовою технікою, нам навіть на думку не спадає, а як же вона працює, який всередині механізм, вузол або деталь головний? Якщо техніка починає давати збої, або потребує профілактики, зазвичай ми її не чіпаємо, поспішаємо за ремонтом до майстрів до сервісного центру.

 Це стосується і виробничої техніки. От тільки ремонтники тут завжди поруч в цехах. Щодня вони пильнують, щоб залізні організми працювали чітко і без збоїв.

В агломераційній фабриці «АрселорМіттал Кривий Ріг» за станом здоров’я механічних помічників щодня дбає Ігор Лисенко. Разом зі своїми колегами – техніками з ремонту та обслуговування механоустаткування, він завжди турбується про справність численого обладнання.

«На підприємстві я працюю вже 27 років, мав справу з різноманітним та дуже складним обладнанням, але кожного разу «спілкуюся» з ним, як вперше. Нові машини, механізми, реконструкції, технології – все змінюється із шаленою швидкістю, тільки встигай вчитися», – усміхаючись, говорить Ігор Лисенко.   

Роботу на підприємстві Ігор розпочинав у доменному цеху № 1, працював у ЦРМУ № 1. Багато хто знає його по такому проєкту, як Оптимус, де кваліфіковані спеціалісти дбали про вдосконалення виробництва та мінімізацію затрат.

По завершенню проєкта Ігор перейшов працювати до аглоцеху № 2 (зараз аглофабрика). Тут він займається підготовкою та організацією ремонтів агломераційного обладнання. Такого, наприклад, як агломашини, конвеєри, електрофільтри, обладнання ексгаустерного відділення тощо, всім, що пов’язано з технологічним процесом. Також в його компетенції замовлення матеріалів, контроль їх постачання, безпосереднє використання тощо. Ігор Лисенко разом із колегами-техніками з ремонту Сергієм Клочком, Миколою Бойком та майстром дільниці Андрієм Карнішиним дбають «під ключ» про увесь комплект ремонту та обслуговування обладнання аглофабрики.  

«Рішенням пов’язати своє життя з виробництвом я зобов’язаний мамі Валентині. Вона багато років працювала на тоді ще «Криворіжсталі», була слюсарем-ремонтником, машиністкою крана, – розповідає Ігор. – За фактом, я виріс на виробництві, адже мама часто брала мене з собою на роботу, в ті часи хоч і неофіційно, але це дозволялося. Коли садочки з різних причин закривалися, найчастіше через відключення води, я йшов з мамою на завод, як тоді казали. Мені дуже подобалося бути тут, бачити, як працює техніка, які процеси відбуваються. А мама завжди казала: «Іди на завод, він завжди прогодує».

Про отримання найвищої нагороди підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ігор Лисенко згадує, як про велику та дуже приємну несподіванку. Він взагалі не сподівався на це, і вважає, що в цьому заслуга не тільки його, а й усіх спеціалістів, які працюють з ним поруч. «Цієї нагороди гідний кожен з нас, адже ми працюємо разом. А особисто для мене, то велика честь та відповідальність, – зазначає Ігор. – Я дуже зрадів нагороді, мене привітали мої друзі, колеги, найбільше пораділа дружина Наталія, яка теж працює у нашому цеху машиністкою конвеєра. З моменту вручення нагороди у мене є бажання бути ще більш відповідальним. Чому я так кажу? Бо інколи опускаються руки, коли чуєш погані новини з фронтів, коли приходять звістки про загибель людей, яких ти добре знав. Я розумію, що нам усім зараз потрібно працювати і за них також, це закон виживання. Я впевнений, ми і з цим впораємося. Треба трохи часу, сил та віри в перемогу».

Категорії
Новини

Барви волі та перемоги

Ми не знаємо того, що буде далі, але впевнені в тому, що буде завжди.

У світі є чимало гармонійних поєднань кольорів, що милують око. Але для нас, українців, наймиліше, найгармонійніше – це поєднання синього та жовтого. Соняшникове поле та синє небо, сині волошки у стиглій пшениці, синя морська безодня та золотий пісок наших донедавна затишних морів. Для нас це не лише ідеальний симбіоз кольорів, це ще й код нації, висловлений барвами, символ боротьби за її свободу. Таке гармонійне поєднання можемо зустріти і в наших цехах. Ось кар’єром рухається величезний самоскид. Він яскраво-жовтий, везе 130 тонн залізної руди. Підіймаємо голови догори, і милуємося неосяжним синім небом над кар’єром. А ось пробилися крізь заводський ґрунт тендітні жовті квіточки. Вони чудово гармонують з синім корпусом будівлі відділення безперервного розливання сталі. І таких прикладів безліч. Та що там розповідати, краще побачити на власні очі і ще раз усвідомити, що ми – українці.

Дрібносортний стан ДС 250-4 запущено після реконструкції у 2019 році саме 24 серпня. Разом з українськими кольорами він поєднує у собі українську якість та незламний потяг до перемоги, адже зміг опанувати випуск продукції п’ятого стану, пошкодженого російськими ракетами у 2022 році.

Ротори для ексгаустерів агломашин на ремонтному виробництві Ливарно-механічного заводу виготовляють вже понад 10 років. Їх фарбують у кольори українського прапору. Ці синьо-жовті металеві сонця мандрують європейськими шляхами до своїх замовників. На цьому шляху вони символізують нашу країну, яка сьогодні бореться, відстоює свою незалежність.

У 2018 році в ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг» урочисто презентували комплекс нових коксових батарей №№ 5,6. Цей інвестиційний проєкт коштував 160 млн доларів і став знаковою подією не лише для підприємства, а й для України. Вперше серед коксохімічних підприємств країни тут застосовані нові технологічні рішення, система екологічного моніторингу викидів. Батареї прикрашають синьо-жовті кольори, які підтверджують, що Україна – це передова країна, яка може задавати промислові тренди у виробництві.

Ці синьо-жовті велетні – модернізовані у 2020 році високонапірні насоси Warman шламового господарства гірничого департаменту. Вони успішно виконують гідротранспортування хвостів. Ці насоси допомагають заощаджувати технічну воду, адже не має необхідності використовувати її для гідроущільнення самого насосу. За досвідом цієї модернізації на підприємство приїздили колеги з усієї України.

Категорії
Наші люди

«Тримаймося! Переможемо!»

Так вітає колег-металургів та всіх українців з Днем Незалежності старший розливальник конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерій Микитенко. Лаконічно та зрозуміло, як людина, яка зі зброєю в руках захищала нашу незалежність від зазіхань російських загарбників. У березні 2022 року він пішов до ТЦК проситися на війну, а вже у квітні став до лав Національної Гвардії України.

Валерій прийшов працювати у конвертерний цех понад три десятки років тому. Він згадує, що ще зі школи хотів піти в металурги.

«Старші хлопці з нашого району тоді вже працювали на металургійному комбінаті, – говорить Валерій. – Вони розповідали про достойні зарплати, путівки, романтику вогняного металу, справжню чоловічу роботу та мужніх людей, які плавлять сталь. Тому я пішов саме у металургійний технікум. А після технікуму – у конвертерний цех, розливальником сталі. Перші враження були яскравими, як сталь, яка варилася у конвертері, а потім розливалася у виливниці. Але втягтися фізично було нелегко. Я хоч і займався у технікумі плаванням, але підняти 30-кілограмовий гідроциліндр для відкривання затворів та встановити його в ківш було нелегкою справою. А це треба було робити щогодини, перед розливанням кожної плавки. А температура сталі у ковші вища ніж 1500 градусів, тож працюють розливальники в екстремальних умовах. Та згодом втягнувся, було б бажання».

А бажання було. Хлопці казали правду: про колектив, про красу металу, про зарплати та соцпакет. З вдячністю Валерій згадує свого наставника Миколу Феофантовича, який вчив професії розливальника, важкій та дуже потрібній.

«Мені подобається моя робота, – говорить Валерій Микитенко. – Так, важка фізично, так, надзвичайно відповідальна, але дуже важлива. З нашої сталі роблять дуже багато для людей – від прокату для будівництва, до амортизаторів для вагонів та найдрібніших метизних виробів. А це десятки, навіть сотні марок сталі з різноманітними властивостями. Є такі, що ми просто розливаємо, а в киплячі сталі ми додаємо рідкий алюміній, безпосередньо у виливниці.  І поцілити алюмінієм з кількох метрів за допомогою спеціальної ложки точнісінько у виливницю непросто. А деякі марки сталі вимагають утеплення спеціальною сумішшю, також у виливницях. Це також наша робота. Тож нудьгувати нам ніколи».

Старший розливальник працює разом з напарником-розливальником. А ще він подає команди машиністові крана, який транспортує  ковші з рідкою сталлю. І саме від цієї трійці багато в чому залежить якість сталевих злитків. У Валерія висококласна команда.

«Ми працюємо злагоджено, чудово розуміємо одне одного. Я вдячний своїм колегам – розливальнику Андрію Білову та машиністу крана Євгенові Бабенку, – каже Валерій. – А ще нашому майстру Валерію Ходирєву за нормальне керування роботою, у нього ніколи нічого зайвого, як кажуть, все по ділу. Взагалі наша бригада – це колектив друзів. Вони й коли я воював підтримували, і зараз я можу на них покластися, як і вони на мене».

Тоді, у 2022-му, Валерій залишив свій колектив, свою родину, і став на захист України. Він, справжній патріот, не зміг вчинити інакше. Спочатку був навчальний центр, де боєць Нацгвардії відновлював свої навички, отримані багато років тому під час служби у війську.

«Але більше нас навчали нового, за стандартами НАТО. Зараз зовсім інша армія, інша техніка, інші підходи, тож багато довелося перенавчатися, – пояснює Валерій Микитенко. – Після центру та полігону ми були на блокпосту під Харковом. А далі потрапили до Золочівської громади, ближче до кордону. Отам вже були окопи, обстріли, бойові сутички. Відбивалися від ДРГ. Звичайно, подеколи було страшно, але коли команда згуртована, коли кожен відчуває підтримку, готовність побратима прийти на допомогу, то страх проходить».

Згодом бійців перекинули на оборону Бахмута, а після Бахмута був Куп’янський напрямок. З болем згадує наш герой, на що ворог перетворив наші раніше квітучі міста й села.

«Особливо врізалася у пам’ять Новоселівка. Там не те що будинків, навіть руїн не залишилося. Лише щебінь, – розповідає Валерій. – Людей немає, лише домашні тваринки шукають, що б попоїсти. Знайшли ми підвал, а у ньому собачка знайшла прихисток. Охороняє, але нас впустила. Нагодували ми за це гостинну чотирилапу господарку. Розумна така собачка. Води немає, а пити хочеться. Так вона банку з консервацією лапкою з полиці скидає, і вже є що попити. Всі хочуть жити».

Так склалися родинні обставини, що Валерій демобілізувався. Він повернувся до рідного конвертерного цеху, у своє розливальне відділення, де продовжує працювати.

«Дуже радісною була зустріч з друзями-колегами, – усміхнувся Валерій. – Скучив я за ними, скучив за металом. Досвід та колеги допомогли швидко пригадати все необхідне. Саме все, бо дрібниць у важливих справах не буває, як на війні, так і на виробництві».