Позначка: наші люди

Категорії
Новини

А!фішка на 31 травня та 1 червня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т. Г. Шевченка

31 травня о 17:00 пропонуємо переглянути виставу «Меланхолійний вальс».  Це музична драма за однойменною новелою Ольги Кобилянської. З чого складається жіноче щастя? Шляхи до нього пролягають через терни, перестороги, забобони. Ми мусимо подорослішати, щоб набути сили духу достатньої, аби здолати власні рамки та обмеження. Який світ за тими мурами, що будує для себе людина, боячись жорстокості цього світу?  Непросту імпресіоністичну, наповнену музикою історію про трьох молодих непересічних талановитих жінок – інтелігенток, мисткинь, аристократок духу, які прагнуть гармонії, фізичної та духовної досконалості, про їхні пошуки свого шляху, своєї волі і долі розповіла світові майже сто років тому Ольга Кобилянська, яку називають однією з перших феміністок, модерністок, європейок, інтелектуалок української літератури.

1 червня об 11:00 запрошуємо на виставу «Як Теренька нареченого вибирала». Жила в селі така собі Теренька – красуня, співачка та танцюристка, гордовита і занадто вередлива. Усім нареченим вона відмовляла. Вирішила її мати будь-що засватати. А за свата обрала бика Василька. Хто ж зрештою стане нареченим?

1 червня о 17:00 пропонуємо на розсуд глядачеві виставу «Моя чарівна леді». Це музична комедія Фредеріка Лоу за п’єсою Бернарда Шоу «Пігмаліон». Усім відома давньогрецька легенда про скульптора Пігмаліона, який створив з каменю настільки прекрасну дівчину, що боги зглянулися на нього і вдихнули життя в статую. На жаль, «Пігмаліони» бувають різні. Дехто з них, хоч і здатний виліпити щось зовні досконале, абсолютно не спроможний наділити своє створіння душею, бо сам бездушний. Напевно, багато в чому саме такий і Генрі Гіґінс – відомий лінгвіст, який вирішив на парі перетворити просту продавчиню квітів на вишукану леді. Безсмертна іронія Бернарда Шоу у поєднанні з найкращими традиціями американського мюзиклу знайшла втілення у виставі, що витримана у стилістиці «ретро» і занурює нас в атмосферу старовинної Англії. Легка музична комедія в майстерному виконанні наших акторів подарує вам незабутні хвилини сміху і задоволення.

  Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

31 травня о 17:00  пропонуємо переглянути виставу «Летючий корабель» за мотивами української народної казки. Це історія про те, що справжні друзі завжди прийдуть на допомогу, про доброту, взаємодопомогу, покарання зверхності та пихатості. Винахідливі герої завдяки спільним зусиллям та кмітливості успішно долають усі труднощі та досягають поставленої мети.

Криворізький міський театр ляльок

31 травня об 11:00 запрошуємо на виставу-казку «Пригоди папуги Пако». Це весела історія про пригоди папуги Пако та його друзів.

1 червня об 11:00 чекаємо малечу на « Game-сейшн». Це інтерактивна музична розважальна програма з веселими іграми та танцями, розвагами та фокусами. На вас чекає знайомство з улюбленими та всім відомими героями, які розкажуть дітям про різні системи ляльок.

Криворізький державний цирк

31 травня та 1 червня о 13:00 на вас чекає незабутнє шоу під водою, на воді, на суші та у повітрі – «Waterland»! Це захопливий водоспад емоцій, в який ви поринете з головою. Видовищні номери усіх циркових жанрів та казкове шоу для всієї родини. Басейн на 120 тонн води, тисячі фонтанів з підсвічуванням, 30 тонн води в повітрі під куполом цирку, сотні світлових і звукових ефектів – шоу з використанням найсучасніших технічних новинок. Все це захоплює не тільки дітей, а й дорослих.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

31 травня о 14:00 запрошуємо вас на захопливу екскурсію мальовничим селищем МОДР, де ви поринете в його багату історію, дізнаєтеся про захопливі легенди та побачите величні скелі, що приховують у собі безліч таємниць.  Ви дізнаєтесь про  історію селища МОДР, про Тарапаківські скелі та чому таку назву має «Тарапак», що таке старі рудники Тарапаківського і Кандибінського пластів кінця ХІХ – початку ХХ століття. А також почуєте розповіді про видатних героїв авіації Кривого Рогу.  Місце збору: зупинка «вул. Тарапаківська» (колишня Правди). Реєстрація: 0961197549. 0982556455.

Криворізьке бюро подорожей та екскурсій

1 червня вас на екскурсію до дендропарку «Веселі Боковеньки». Парк розбитий у ландшафтному стилі. Головною композиційною віссю його є річка Боковенька та балка Скотувата, на яких споруджена система мальовничих ставків. Колекція парку налічує близько 1000 видів і форм дерев та чагарників, серед яких дуб гірський, кипарисовик нутканський, тюльпанове дерево та ін. Цей дендропарк у Кіровоградській області підходить для прогулянок лісовими стежками, для відпочинку на березі озер і для спокійного споглядання природи. Виїзд з Кривого Рога з зупинки 95 кв. у бік пл. Визволення о 09:00. Реєстрація: 0981067279 (вайбер, телеграм), 0993685133.

Категорії
Новини

«Сіль» професій – від майстрів живої практики

 «Я розповім, а ти послухай», «Я покажу, а ти дивись», «Давай все зробимо разом».

У Кривому Розі говорили про важливість дуальної освіти у підготовці кадрів та відзначали кращих наставників робітничої молоді у гірничо-металургійній галузі.

Цього року учасників засідання ради соціального партнерства в галузі професійно-технічної освіти, наставництва та адаптації молоді в умовах виробництва гостинно приймав «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Обговорити важливість дуальної освіти, намітити нові плани її розвитку, поділитися власним досвідом та нагородити кращих наставників зібралися представники Навчально-методичного центру професійно-технічної освіти у Дніпропетровській області, Криворізької міської організації профспілки металургів і гірників України, промислових підприємств міста гірничо-металургійного спрямування, Криворізької філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості, профспілкові лідери та, звичайно, кращі наставники з різних підприємств.

Модератором зустрічі став Віталій Сапіга, методист НМЦ ПТО, керівник проєкту «Соціальне партнерство в дії», виконавчий директор громадської спілки «Кривий Ріг – рідне місто»: «Протягом 2017-2025 років завдяки впровадженню дуальної форми навчання було підготовлено понад 3 000 осіб на оплачуваних робочих місцях. Навіть в умовах воєнного стану за останні два роки дуальною формою навчання за восьми професіями було охоплено 618 здобувачів освіти. За ними було закріплено 123 кращих фахівців-наставників з різних підприємств гірничо-металургійної галузі. Також на підприємствах стажуються і педагоги. Це дозволяє їм бути в курсі сучасних виробничих процесів та навчати молодь реальним практикам».

Досвідом розвитку дуальної освіти та інституту наставництва на базі «АрселорМіттал Кривий Ріг» з учасниками конференції поділилася Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів нашого підприємства.

«Більш ніж за п’ять років ми налагодили співпрацю зі всіма закладами освіти Кривого Рогу, Дніпропетровського регіону та в цілому України. Навіть за скрутних часів війни робота з молоддю та наставниками у нас продовжується і, навіть, набирає нових обертів, – підкреслила Вікторія. – Ми допомагаємо закладам освіти у формуванні нових навчальних програм з підготовки фахівців, які спрямовані на сучасне виробництво та потреби ринку праці. Цьому сприяє проєкт виробничих інтенсивів для викладачів «TeacherPRO». Ми розповідаємо молоді про технічні спеціальності, їхні привабливі сторони, плюси та перспективи, приймаємо молодь на практику та оплачуване стажування за програмою «GoPro», готуємо фахівців у проєкті «Нова фабрика». Крім того, проводимо профорієнтаційні ток-шоу «100 питань професіоналу», вебінари для знайомства з підприємством «Магія сталі», наукові пікніки, STEM-заходи, тренінги для Міської асоціації дитячих об’єднань, беремо участь у «Ярмарку професій» тощо. А ще ми руйнуємо стереотипи і на прикладі нашого підприємства доводимо, що гірництво та металургія – це цікаво, перспективно, та дає багато можливостей для розвитку».

Важливість профорієнтаційної роботи з учнівською молоддювідзначила й Наталя Маринюк, голова первинної організації ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Через війну в Україні ринок праці переживає дуже скрутні часи. Тому зараз важливо дбати про підготовку нових кадрів, до того ж виховувати фахівців з практичними навичками, знанням обладнання та особливостей виробництва. Саме тут у цьому й допомагає дуальна форма навчання та наставництво, – зазначила Наталя Маринюк. – Про це турбуються в корпорації «АрселорМіттал». Наприклад, у німецькому «АрселорМіттал Айзенгюттенштадт», який я відвідувала, теж є навчальний заклад, де студенти здобувають виробничі професії. Навчання триває три роки. Крім теорії студенти набувають практичних навичок на такому ж обладнанні, яке використовується і в цехах підприємства. Це дуже допомагає їм потім у самостійній роботі. До речі, зараз тривають перемовини між нашим підприємством, профспілкою, ДУЕТом та німецькою профспілкою IG Metall про можливість підготовки наших студентів за подібною програмою. Щоб випускники, вже як наставники, передавали набутий досвід в Україні».

Про роботу з молоддю розповіли Лариса Шевченко, директорка Криворізької філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості та Володимир Чернявський, заступник ради соцпартнерства. 

Нарешті урочиста мить заходу – нагородження дипломами, подяками та  подарунками понад 20 переможців громадського конкурсу-огляду в номінації «Кращий наставник молоді за дуальною формою навчання».

Від «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначено вісім найкращих наставників. Нагороди отримали Дмитро Охінченко, начальник виробничої дільниці № 2 У кар’єрі № 2-біс, Анатолій Кучма, заступник начальника рудозбагачувальної фабрики № 1, Валерій Гриценко, старший змінний майстер ОВУ агломераційної фабрики, Микола Шелест, машиніст-інструктор локомотивної бригади ЗЦ № 2, Андрій Мельник, інженер з ремонту дільниці з ремонту механоустановок № 1 У кар’єрах, Євгеній Гриценко, начальник технологічної дільниці рудозбагачувальної фабрики № 2, Владислав Кравченко, старший змінний майстер основної виробничої дільниці коксового цеху № 1, Павло Веселков, заступник начальника цеху з виробництва прокатного цеху № 3.

«Наставницької роботи у нас завжди багато, адже учасники усіх трьох «Нових фабрик» здобували практичні навички саме у нас на аглофабриці, – сказав Валерій Гриценко. – Тут вони опановують технологію, етапи виробництва, відчувають його енергетику, знайомляться з колективом. А наставник – це як провідник, все показує, розказує, доводить власним прикладом та, звичайно допомагає».

У наступних випусках газети «Металургу» ми ближче познайомимося з тими, хто отримав заслужену нагороду і звання найкращого наставника на нашому підприємстві.

Категорії
Наші люди

Старший майстер – майже Лобановський

35 років керує технологічною бригадою рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту старший майстер технологічної дільниці Валерій Загородній. Його бригада – одна з найкращих на РЗФ-2. Взаємодія у бригаді ґрунтується на взаємній повазі, звідси й результати. Спокійний, врівноважений, дає чіткі, адекватні завдання, може налаштувати на роботу, справедливий. Так говорять про нього колеги. Вони ж і попросили розповісти про свого майстра.

До операторної цеху зайшов високий дядько, привітався, представився Валерієм Миколайовичем. У очах та рухах – впевненість. Видно, його важко вже чимось вивести з рівноваги. 40 років тому прийшов він у цех після гірничорудного технікуму. Перші враження пам’ятає так, наче вчора то було.

«Зразу мені якось не дуже сподобалося. Ну, думаю, все одно через два місяці в армію, якось перебуду. А далі життя покаже. А взагалі-то на вибір професії вплинула мама. Вона працювала на одному з криворізьких гірничо-збагачувальних комбінатів. А головним аргументом було: «Синку, рано на пенсію підеш», –  усміхнувся Валерій. – Згодом «перший список» прибрали, але на комбінаті я залишився. Та все по черзі. З війська повернувся на РЗФ-2. Спочатку працював машиністом насосних установок. Без них процес збагачення неможливий, тому я зразу усвідомив важливість своєї роботи. А ще те, що таке виробництво можливе лише за налагодженої взаємодії між дільницями та їх працівниками».

Не довго Валерій попрацював на насосних установках. Його бажання зростати, цілеспрямованість та вміння ладити з людьми одразу помітили. І у 23 роки Загородній став майстром.

«Підійшов начальник і сказав: «Будеш майстром», – згадує Валерій. – А майстер – це вже зовсім інша робота, вища відповідальність. Тоді не дуже багато було у мене лідерських якостей та вміння керувати. Але за бажання все можна поправити. Майстерувати вчив мене досвідчений Володимир Добровольський, за що я йому дуже вдячний. Відтоді я не був прикріплений до певної дільниці. Зоною відповідальності став увесь цех».

Ненадовго Валерій залишався і в майстрах. Згодом він став старшим майстром. А старший майстер – це головний всієї технологічної бригади. Він відповідає за результат всього цеху протягом своєї зміни. В цехах жартують, що у нічні зміни та на вихідні саме старший майстер – керівник цеху. Зараз у Валерієвій бригаді близько 25 працівників. Більшість з них – машиністи: насосних установок, млинів, автостели, ексгаустерів, а також фільтрувальники, сепараторники, оператор і навіть черговий електромонтер, хоча він і не технолог. І результат можливий лише тоді, коли всі працюватимуть сумлінно, єдиною командою.

«Сачкувати у нас не вийде, – каже старший майстер. – На такому виробництві це неможливо. Особливо зараз, коли декілька працівників захищають країну. Щоб організувати колектив, налаштувати людей, треба повага до кожного. На змінно-зустрічних зборах ми якомога повніше доводимо до людей інформацію: виробничу, щодо охорони праці тощо. Ставимо завдання та намічаємо шляхи виконання. А вже у ході роботи корегуємо дії, якщо це потрібно. Місце старшого майстра – у цеху, поруч з людьми».

Майстер з гордістю заявив, що у нього хороший колектив, фахівці високого рівня. А йому просто залишається об’єднати його у команду і координувати роботу. «Це майже як у футболі. Відчуваю себе тренером, наприклад, легендарним Валерієм Лобановським, – пояснює Валерій Миколайович. – У бригаді кожен на своїй позиції, можна сказати. Але яким би професійним не був кожен окремо, лише команда досягає успіхів. Над цим і працюємо».

Побажаємо ж майстру-тренерові Валерію та його колективу нових перемог. Бо якісний залізорудний  концентрат, який виробляє РЗФ-2, нам зараз потрібен як ніколи. І потреба у ньому велика.

Категорії
Новини

Змінюєшся сам, мотивуй до змін і інших

Проєкт «Амбасадори «АрселорМіттал Кривий Ріг» набирає обертів. Досвідчені та молоді працівники все активніше стають до лав тих, хто бажає пропагувати можливості та перспективи роботи на нашому підприємстві.

Спалахи фотоапарата та захопливий процес відеозйомки. У студії усмішки, творчі переживання, зосередженість і… кава. Амбасадори підприємства знайомляться між собою, позують на фото та записують, деякі перші у своєму житті власні презентаційні ролики.

«Наш амбасадорівський проєкт росте та міцніє завдяки новим учасникам, – говорить фахівчиня відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерія Грешнікова. – Все більше фахівців підприємства бажають власним прикладом мотивувати молодь зробити успішний професійний старт на нашому підприємстві, або заохотити людей із досвідом круто змінити своє професійне життя заради розвитку та самовдосконалення. Ми ж гуртуємо наших амбасадорів та, своєю чергою, мотивуємо їх до подальшої важливої роботи – заохочувати інших власним прикладом».

Оптимісти рулять

І досягають успіхів. Серед учасників амбасадорівського руху електромонтер конвертерного цеху Вадим Арсентьєв. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працює трохи більше ніж пів року, але з підприємством познайомився набагато раніше. Ще у 14-річному віці він брав участь у профорієнтаційних заходах, яке наше підприємство організовувало для молоді, про виробництво йому розповідав батько, який працює електромонтером в ЦРМУ-4. Згодом Вадим і сам приєднався до «арселорівського» колективу – став учасником другої хвилі молодіжного проєкту «Нова фабрика».

«Це був незабутній час! А атмосфера у проєкті взагалі була особливою. Студенти та викладачі, наші наставники в цехах – ми усі були наче одна родина. Вся інформація подавалася дуже зрозуміло, на власних прикладах. Ці ж приклади доводили й те, що зробити кар’єру у нашій компанії – це реальна можливість. Саме «Нова фабрика» допомогла мені влаштуватися на роботу ще під час навчання та почати накопичувати досвід та стаж, – розповідає Вадим. – «Фабричний» принцип легкості та доступності у поданні інформації та оптимізм тепер я використовую у своїй амбасадорівській діяльності, яку веду з осені минулого року. Я намагаюся не тільки розповідати про усі плюси підприємства, а й допомагати молоді обрати правильне рішення та зробити правильні кроки на шляху свого майбутнього. Колись нас самих підтримували таким чином у «Новій фабриці», тому я добре знаю, як це важливо. А ще нас вчили не пасувати перед труднощами та, навіть, долати конфлікти. Колись ці навички мені знадобилися у звичайному житті, коли я був у кафе. З дуже нервовою людиною, якій не сподобалась кава, я поговорив спокійно. Не діждавшись від мене негативу, він пішов і, здається, був розчарований».

Вміють керувати «динозавром»

Відомо, що на кожному шляху є свої перешкоди. У нашому випадку – це стереотипи. Вадим каже, що від учнівської молоді йому не раз доводилося чути негатив про виробництво – воно і брудне, і важке, і непрестижне. До того ж це стверджують підлітки, які самі ніколи на підприємстві не були.

«Я погоджусь, металургійне виробництво дійсно нелегке, – продовжує Вадим. –  Але і прогрес не стоїть на місці. Я, наприклад, коли вперше побачив конвертерний цех, де зараз працюю, був вражений його масштабами, гарячим виробництвом, складним обладнанням. Це неначе сучасний динозавр, яким керують люди. Повірте, фахівці, які там працюють, багато чого знають, вміють та постійно розвиваються. Без цього не можна керувати такими важливими процесами. А люди, які працюють у кар’єрах, видобувають породу, керують величезною технікою, знаються на переробці руди. Тепер скажіть, хіба це не престижно! Я хочу, щоб усі ці стереотипи розвіялися, щоб люди мали більше корисної інформації про наше виробництво, а воно, своєю чергою, ставало майданчиком для розвитку людини та її професійної кар’єри».

Категорії
Наші люди

Справа для богатирів

Вони вміють «пришивати» костилі, не давати ґрунту вставати на дибки, тримати баласт, вправно «жонглюють» стальними коліями та важкими шпалами. Здогадалися про кого йдеться? Сьогодні у рубриці «Серце професії» про монтерів колії – сильних людей з міцним характером. 

«Працювати на підприємство монтером колій я прийшов 20 років тому. За цей час багато дізнався про професію. Додалося і чимало залізничних знань, адже наша справа тільки на перший погляд здається простою, насправді є дуже багато різноманітних нюансів, які треба знати та враховувати. Наша робота вчить не пасувати перед труднощами, формує не лише силу, витривалість, а й міцний характер», – говорить Микола Шевченко, монтер колій (бригадир) сталеплавильного району № 1 залізничного цеху № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Микола Шевченко

Залізничний рух у сталеплавильному районі, де працює Микола Шевченко, дуже жвавий. Цілодобово у металургійних справах тут проходять состави з сировиною, транспортуються злитки гарячого металу, їде інша продукція. Зрозуміло, що навантаження на залізничні колії значне. Миколі та його колегам-монтерам колій треба щодня працювати над тим, щоб залізничне полотно завжди було у робочому, проїзному стані. Це дуже важливо, адже від цього залежить безпека людей та цінного вантажу.

«Наша головна задача – щоб залізнична артерія була живою та безпечною, – продовжує Микола. – Основний акцент у роботі ставиться на поточне утримання колій. Для цього важливо вчасно виявляти пошкодження та здійснювати ремонти. Ми замінюємо колії, шпали, болти та інші складові залізничного полотна. Я впевнений, що цей процес хоча б один раз у своєму житті бачила кожна людина».

Микола Шевченко влаштувався на підприємство у 2005 році після закінчення Криворізького автотранспортного технікуму за спеціальністю технік-механік автомобілів. Ці навички стали йому в пригоді, коли він вирішив круто змінити свою професію. Важкої роботи Микола не боявся. Професія монтера колії на металургійному підприємстві вабила хлопця гарним соціальним пакетом, заробітною платою та можливістю професійного росту.

Професії його навчав на той час бригадир Андрій Голубев (зараз начальник дільниці), який розповідав про усі нюанси процесу, про складові колії, її ширину, радіус кривих при впровадженні руху. А також про інструменти, наприклад, шаблон для вимірювання колії, техніку, яка залучена у процесі та, навіть, з якого боку треба підходити до свого робочого місця. «Це залізниця, тут діють свої правила роботи та безпеки. Навіть якщо чергові по станції знають, що на коліях відбувається ремонт, крути головою на всі боки, бо власна безпека та безпека колег – це пріоритет на залізниці», – повторював наставник Миколи. До речі, навчання Миколи проходило теж на «гарячій гілці» – мартенівських коліях.

Під час укладки колії на дрезині доставляється необхідне обладнання, залучається трактор для земляних робіт, використовуються щипці для транспортування шпал та інші численні інструменти. До речі, вони теж мають значну вагу – у буквальному розумінні слова. Наприклад, молотки можуть важити як до, так і понад п’ять кілограмів. Як правило, ними забивають костилі – це великі спеціальні залізничні цвяхи для прикріплення рейок до дерев’яних шпал у залізничному полотні. Дехто, як говорить Микола, любить вгатити по них найважчим молотком, щоб забити костиль за декілька ударів.

Дмитро Саврацький, Олександр Шуба, Микола Шевченко

«Робота монтера колії важка та складна, але вона дуже потрібна та відповідальна. Це я зрозумів ще під час навчання. Хибити у роботі нам не можна, адже від нас залежить безпека залізничних перевезень, які задіяні у технологічному процесі виробництва. Ніколи не забувати про це я раджу й тим, хто готовий приєднатися до нашої команди. Якщо ще не опанували цю професію, навчимо, все покажемо та розкажемо, допоможемо. Головне – це бажання працювати та націленість на позитивний результат», – акцентує Микола Шевченко.

Категорії
Наші люди

100 кілограмів на квадратний сантиметр

Колись був популярним анекдот, за якого можна було заторохтіти за ґрати. Онук питає у бабці: «Хто такий Карл Маркс?» «Це німецький економіст», – відповідає та. «Це як наш дідусь?» – не вгамовується малий. «Та що ти таке кажеш! Наш дідусь старший економіст!» Відверто кажучи, я не дуже знаю різницю між економістом та старшим економістом, а от нещодавно життя дало мені нагоду розібратися, чим старший машиніст котельного устаткування теплоелектроцентралі відрізняється від машиніста-обхідника.

Анатолій Бондаренко розповів, що почав свій трудовий шлях на ТЕЦ з машиніста-обхідника. До нашої з ним розмови випадково приєднався старший майстер з ремонту устаткування котельного цеху Сергій Сидорець.  «Йду на війну, – повідомив Сергій. – На три роки підписав контракт. Все буде добре, і я повернуся в цех після перемоги. А про Толю хочу сказати: я б з ним у розвідку пішов!»

Точніше і не скажеш, коли хочеш підкреслити відповідальність, порядність та професійність людини. Тож знайомимося зі старшим машиністом котельного устаткування Анатолієм Бондаренком.

«Колись я закінчив Одеський інститут харчового господарства, – говорить Анатолій. – Коли поступав, то була дуже перспективна освіта. Ходити морем, брати участь у приготуванні рибних консервів та обробці морепродуктів, щоб люди мали на своїх столах ці смаколики. Але поки вчився, харчовий флот десь подівся, і довелося шукати себе у бурхливому морі життя дев’яностих та початку двохтисячних. І от я – машиніст-обхідник на ТЕЦ-2. Цю професію можна порівняти з руками й ногами котельного цеху. Швидко прикрутити чи відкрутити засувку, додати того, прибрати щось. А головне – чітко знати, де те все знаходиться і як його регулювати».

В ТЕЦ-2 є чотири котли, потужнестю по 220 т/ч! А разом з котлами – безліч допоміжного устаткування. Котли виробляють пару, яка використовується для багатьох потреб – від виробництва електроенергії і різних функцій у технологічних процесах на коксохімічному виробництві, на прокатах та в інших підрозділах, до забезпечення опалення цехів. Пара також використовується для виробництва  дуття для доменних печей. А без цього неможливе виробництво чавуну, а відповідно і сталі на нашому підприємстві.

«Так, ми чітко усвідомлюємо важливість нашої роботи для металургії, – говорить Анатолій. – Нам треба виробити потрібну кількість пари. А вона має відповідати встановленим параметрам. Температура нашої пари сягає від 5100С до 5300С. В ній має бути мінімум солей, для чого ми використовуємо очищену воду. Також пара має бути сухою, бо вода в ній швидко згубить наше устаткування. Пара з чотирьох котлів  подається в єдиний колектор, і вже з нього надходить на різне обладнання (турбіни, редукційно-охолоджувальні установки). Наразі ми виробляємо близько трьохсот тонн пари на годину. Треба буде більше – зробимо. А тиск у котлах – 100 кілограмів на квадратний сантиметр. Уявіть собі малесенький квадратик, на який з середини тисне 100 кг!».

До речі, саме завдяки цій парі підприємство отримало необхідну кількість електроенергії під час блекаутів, що допомогло безпечно зупинити основне устаткування цехів і фактично врятувати його. Тобто машиністи котельного устаткування були серед тих, хто врятував завод.

«А ще я люблю свою роботу за чудових людей, які працюють поруч, – продовжив Анатолій Бондаренко. – Наш колектив невеличкий, нас троє. Я – старший машиніст. Якщо обхідник – це руки і ноги, то старший – це перш за все голова. Але коли людей не вистачає, то це ще й ті ж руки і ноги. Обхідником я став практично з нуля. На місці опановував професію. Скажу відверто – було б бажання. Тож якщо хтось забажає до нас прийти, то не бійтеся, навчимо. Зараз ми працюємо в парі з Віталієм Войтенко. Він має досвід роботи на ТЕЦ на Донбасі. З таким досвідом у нього є всі шанси стати старшим машиністом. Раніше він був машиністом-обхідником, а потім освоїв професію машиніста центрального теплового щита. І ще раз повторюю: головне – бажання. А третій наш – начальник зміни Дмитро Гусєв. Класний фахівець, хороша людина. Він координує роботі всієї ТЕЦ».

Робота старшого машиніста доволі складна. Устаткування складне, небезпечне, відповідальність зашкалює, і знову ж таки, робота з людьми. А перезавантажується Анатолій, відновлює ментальні сили, працюючи на землі.

«Взагалі то я не міський мешканець, – говорить він. – Виріс у власній хаті, на землі. Живу у Радушному під Кривим Рогом. Є у мене господарство невеличке, виноградник непоганий. А ще є олійниця. Дуже радісно усвідомлювати, що люди їдуть саме за твоє пахучою олією за сто і навіть більше кілометрів. Вважаю, що все у цім світі треба робити добре. А якщо ні, то годі й братися».