Старша маневрова диспетчерка залізничного цеху № 1 Євгенія Гайдамака організовує подачу до конвертерного цеху усіх «інгредієнтів» для приготування сталі: вагони з металобрухтом, доломітами, феросплавами, вапняком тощо. Цього року за сумлінну працю Євгенія отрималавищу відзнаку підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Після закінчення Криворізького політехнічного технікуму за спеціальністю «Організація залізничних перевезень» я працювала на одному з гірничих підприємств нашого міста. Була стрілочником, начальником зміни. Тобто залізничну роботу добре вивчила на багатьох її етапах. Але з особливостями металургічного виробництва, його забезпеченням залізничними перевезеннями зовсім не була знайома, – розповідає Євгенія Гайдамака. – Коли прийшла працювати до ЗЦ № 1, мені одразу пощастило з хорошим колективом. Чергові по станції швидко допомогли «влитися» у процес, відчути ритм станції та підприємства і, звичайно, опанувати усі нюанси роботи. Якщо чесно, то спочатку мені було важко, і не лише фізично, а й морально. Ця робота була справжнім викликом для мене. Та згодом, коли я зрозуміла процеси, всю «механіку», стало набагато простіше».
Євгенія працює на станції Стальна. Тут відбуваються залізничні процеси, які допомагають забезпечувати конвертерний цех усім необхідним для виробництва сталі. Формула «Що? Де? Коли?» тут актуальна щозміни. Євгенії треба прийняти завантажені вагони, знати де і яка сировина знаходиться, сформувати, тобто розставити вагони на потрібних коліях, вчасно спрямовувати вантажі до конвертерного цеху. Дотримуватися розкладу в цьому особливо важливо, адже він підлаштований під процес виробництва сталі.
Впродовж зміни на пульт диспетчера надходить багато інформації, яку треба оперативно обробити та використати у роботі. І треба все зробити вчасно і без помилок. Так було і під час, коли Євгенія працювала черговою по станції, і коли вона вже стала маневровим диспетчером. Адже їй вже доводилося обслуговувати не лише конвертери, а й машини безперервного лиття заготовки.
«Звичайно, за зміну витрачаю дуже багато енергії, – продовжує Євгенія. – Відновити її допомагає моя родина. У мене двійко дітей. Донька Лада вже доросла. Свого часу вона цікавилася моєю професією. Колись давно, ще на минулій роботі, вона приходила до мене, бачила, як працює залізниця, задавала багато питань. А оскільки Лада ще змалечку була дуже творчою людиною, то саме творчість і перемогла, донька стала дизайнеркою. А сину Марку 16 років, він навчається у школі, цього року вже у випускному класі. Свій майбутній шлях він ще тільки буде обирати. А ще я дуже люблю тварин, у мене дві собаки – Кая та Пончик та два кота – Жорік і Луна. Тож нудно у мене вдома ніколи не буває (усміхається). Вони мене зустрічають, надають гарного настрою. І взагалі нам разом весело».
Згадує Євгенія Гайдамака і той день, коли отримала звістку про отримання звання «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». За її словами, це стало справжньою несподіванкою для неї, але дуже приємною. Євгенія вважає нагороду заслугою усього колективу, адже роботу станції забезпечують багато фахівців. А ще ця нагорода – привід для саморозвитку. Євгенія вважає, що будь-який успіх треба вдосконалювати. А для цього треба вчитися, розвиватися, цікавитися новим, робити своє життя та роботу кращими.
Понад 20 років працює на виробництві головний технолог Ливарно-механічного заводу Євген Коновалов, нагороджений званням «Честь та гордість ЛМЗ». Себе він називає поінформованим оптимістом, який щиро закоханий у справу розробки технологій для виконання складних та цікавих замовлень заводу.
Те, що його майбутня професія буде пов’язана з виробництвом, Євген знав ще з дитинства. А як іще мало бути, якщо зростаєш у виробничій родині. Його батько Євген Миколайович працював у ФСЛЦ заступником начальника цеху з технології, а матір Лідія Костянтинівна була начальником ливарного цеху на Криворізькому заводі гірничого обладнання . Тому заводська тема завжди була «в тренді» в родині Коновалових.
«Я за натурою – технар, вивчився за спеціальністю «Металорізальні верстати та системи» і одразу прийшов на завод, – розповідає Євген. – Починав стажистом в РМЦ-3, потім працював інженером-технологом в РМЦ-2, потім начальником техбюро, заступником начальника цеху з технології. Згодом перейшов в РМЦ-1, а звідти вже пішов на посаду головного технолога. Пройдений виробничий шлях мені дуже допомагає, адже технолог – це людина, яка вміє не лише винайти якусь технологію-рецепт для будь-якого замовлення, а й знає потенціал заводу, де, як і чим це зробити, скільки це буде коштувати і кого до цієї роботи залучити».
Наприклад, завданням-викликом стало виготовлення роторів ексгаустерів. Те, що зараз роблять фахівці ЛМЗ, не кожне подібне підприємство в Україні здатне зробити.
«Раніше ми виготовляли клепальні ротори, але довелося змінювати технологію і спосіб виготовлення на зварні. До того ж, ми взялися зміцнити їхню зносостійкість, аби покращити експлуатаційні характеристики роторів, – говорить головний технолог. – Тепер нашими роторами можна пишатися, вони працюють на різних підприємствах далеко за межами нашої країни. А виготовлення молольних куль? Ми підставили плече підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг», коли війна далася взнаки і постало питання, як забезпечити цими кулями гірників комбінату. Тому мені моя професія і подобається: постійно робиш щось нове. Мені такий рух, розвиток та досвід допомогли перейти вже на більш високий професійний рівень «коли вже не складно, а цікаво».
Євген випромінює відчуття впевненості та надійності. Бесіда з ним заспокоює. Це відчуття дуже цінне особливо зараз, коли війна постійно тримає усіх у напрузі.
«24 лютого я був на роботі. Пам’ятаю, спочатку не міг повірити, що таке може статися, – згадує Євген Коновалов. – Сподівалися, що це не надовго. Але не так сталося, як гадалося. Та це не привід опускати руки і впадати у розпач. Зараз у мене страху немає. Звісно, хвилююся за родину, за колег. Але рятує впевненість у наших захисниках та робота. Працювати хочеться. Складно зараз, немає тієї стабільності, яку завжди давав завод. А з іншого боку – сьогодні завод і є більш-менш стабільним острівцем. Бо є робота, є підтримка. Завод і я – одне ціле. Тому завжди поспішаю на роботу із задоволенням».
Євген Коновалов з тих людей, які не люблять озиратися, жалітися, бо це гальмує рух вперед. В людях він цінує щирість, відкритість, чесність та відвертість. Можливо, тому, що й сам він такий. Каже, що щаслива людина, адже у нього є два найголовніших ресурси підтримки – родина та заводський колектив.
«Коли почалася війна, було відчуття, що ти вдихнув і живеш на цьому вдиху, а Перемога дасть змогу нарешті видохнути, – говорить Євген. – Це буде найгарніше відчуття. Тож тримаємося, робимо кожен, що може, аби ця мить прийшла скоріше. В нас закладено величезний потенціал. Взагалі заводчани люди загартовані, а значить – непереможні!»
Трохи більше місяця Роман не дожив до свого 32-річчя.Даючи відсіч збройної агресії росіян, він загинув 28 серпня 2023 року біля населеного пункту Вербове Пологівського району, Запорізької області.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Роман Антончик працював електрогазозварником автотранспортного управління транспортного департаменту. Як згадують його колеги, був майстром на всі руки, у нього добре виходила вся робота, за яку він брався.
«Молодий, талановитий, амбітний, він хотів розвиватися в професії, засвоїти усі види зварювальних робіт. І у нього б це обов’язково вийшло, адже він був тією людиною, яка любила свою справу і хотіла досягти в ній якнайбільше, – згадує Віктор Пархомов, механік автотранспортного управління. – У нашому колективі Романа поважали за його людяність, за добрий характер, веселу вдачу. Він завжди допомагав колегам, навіть якщо допомога не була пов’язана з його професією. В нашому колективі він працював приблизно рік. Але у багатьох склалося враження, що Роман був з нами вже давно. Важко усвідомлювати, що хлопець більше ніколи не увійде до майстерні, не візьметься до роботи, не привітає своїх колег. Це жахливо, але війна забирає наших найкращих хлопців».
До збройних сил України Роман приєднався у січні цього року. Боронив країну у якості навідника мінометного розрахунку роти вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону.
Підприємство висловлює співчуття родині Романа Антончика, його близьким, колегам, побратимам.
Працівники дільниці з ремонту спецрухомого складу ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання та ремонтів разом з командою цеху металоконструкцій ЛМЗ капітально відремонтували лафет чавуновозного ковша.
Завдання стало своєрідною «пробою пера» для ремонтників. Раніше комплект – ківш та лафет – купували у зовнішніх виробників. А цього разу ремонтники нашого підприємства самотужки взялися за виготовлення лафета – платформи для транспортування ковша.
У чавуновозному ківші рідкий чавун перевозять від доменних печей до сталеливарних агрегатів або до розливальних машин. Для транспортування ковша використовують платформу спеціальної форми. І стан ковша, і стан платформи відіграють дуже важливу роль у процесі транспортування чавуну, температура якого сягає більш як 1000 градусів. У разі ушкодження футерування ковша розпечений чавун може пролитися на платформу-лафет і легко її пропалити. Це може призвести до руйнування ковша, розливу чавуну, що загрожує життю та здоров’ю персоналу. Тому стан ківшів та платформ завжди знаходиться під пильним наглядом.
«Наша дільниця – депо ремонту чавуновозів займається ремонтом чавуновозних ківшів та лафетів для ДЦ-1 та ДЦ-2, – розповідає майстер ремонтного виробництва дільниці спецрухомого складу ЦДУР Віктор Орловецький. – У процесі експлуатації під дією високих температур футерування ківшів поступово псується і вимагає періодичних поточних або капітальних ремонтів. Під час капітального ремонту старе футерування повністю видаляють з ковша і замінюють на нове. У довоєнні часи ми протягом місяця могли капітально відремонтувати до 10 ківшів. Зараз виконуємо лише поточні ремонти. Але натомість ми вирішили самі спробувати капітально відремонтувати, а фактично виготовити лафет для ківшу. Це дозволило нам економічно підтримати підприємство, адже вартість комплекту «ківш-лафет» чималенька».
Необхідні металеві конструкції виготовили майстри з ЦМК ЛМЗ. А далі за справу взялися дільниці з ремонтів спецрухомого складу. Завдяки грамотному керівництву начальника дільниці Олексія Голубєва та вмілим рукамслюсарів-ремонтників Ігоря Кочетова, Володимира Гросула, Миколи Міговки та електрогазозварника Олександра Затєєва, це надскладне завдання було гідно виконане.
«Фактично саме ми «начинили» платформу усім необхідним зсередини, – продовжує Віктор Орловецький. – Ми встановили тяговий хомут, задні та передні упори (які, до речі, теж виготовили власноруч). Також ми встановили фрикційний апарат – амортизатор, автозчеплення та колісні пари. Це дуже відповідальна частина роботи, адже вона напряму впливає на безпеку персоналу. Уявіть собі, що може трапитися, якщо лафет з ківшом з розпеченим чавуном здійснить неконтрольований рух. Було непросто, адже ми вперше виконували капремонт лафета власноруч. Вдалося, змогли, впоралися. Тепер ось чекаємо на відгук від металургів, які вже у вересні планують залучити відремонтований ківш з лафетом до роботи біля печі».
Вересень ідеально підходить для підбиття підсумків і наведення ладу у всіх сферах життя й діяльності, цим і необхідно скористатися. В цей період на всі знаки зодіаку очікує бурхлива професійна діяльність, боротьба за власний комфорт й за гідну фінансову винагороду. Водночас буде багато позитивних моментів, які будуть в житті у кожного.
Овен
Осінь ви розпочнете ривком вперед. Нарешті вирішиться найголовніша ваша проблема, яка забирала у вас багато сил та нервів. Наприкінці місяця ви зможете видохнути і трішки відпочити. З’являться сили для нових здобутків.
Тельці
Для вас початок осені буде складним. Буде непросто влитися в робочий ритм після літньої сієсти. Однак зірки радять не йти на поводу у власних лінощів, а наполегливо працювати, і вже дуже скоро ви отримаєте винагороду за це.
Близнюки
Темою місяця для вас стане виправлення помилок, зроблених раніше як у професійному, так і в особистому житті, без цього піти вперед у майбутньому не вдасться. Але у вас є сили та здібність з цим впоратися та зробити висновки.
Рак
У вересні вас буде супроводжувати удача у всіх починаннях. Це прекрасний час для плідної праці й сімейного відпочинку. Можливі додаткові фінансові надходження та несподівані моменти на роботі, які вас приємно здивують.
Леви
На вас чекає подорож-повернення до рідного дому, якщо ви перебуваєте далеко. Почнуть вимальовуватися подальші перспективи у роботі. Ви отримаєте неочікувану пропозицію, яку вам варто прийняти.
Діви
Вересень ідеальний, аби сказати собі «не жени». І зірки з цим згодні. Якщо ви будете квапити події, то тільки все зіпсуєте. Краще візьміться за себе, за свої поточні справи та здоров’я, дбайте про близьких.
Терези
В цей період прийде визнання ваших талантів, відбудеться прорив у кар’єрі. Ви впевнитися, що правильно обрали місце роботи та те, чим ви займаєтеся зараз. На підтвердження цьому – приємні грошові бонуси.
Скорпіон
Планувати – не ваша улюблена справа. Але з 1 вересня візьміть собі за звичку робити хоча б список справ на день. В ідеалі – пріоритетів та цілей. Адже місяць буде наповнений можливостями, хоча й не з найлегших.
Стрілець
У когось було спекотне літо, а вас обпікатиме осінь! Початок вересня обіцяє активний розвиток у стосунках. Тільки простягніть руку і зловіть шанс за хвіст. Не дозволяйте невизначеності вдиратися у ваше життя.
Козоріг
Для вас місяць чітко поділений за настроєм і можливостями, тому простіше не буває. Бери і роби! В першій половині вересня все про роботу. Тут і нові проєкти, і знайомства з потрібними людьми, і купа активностей.
Водолій
Ви матимете все у цей період. Відпочинок порадує вас незабутніми враженнями. У другій половині вересня ви працюватимете над новим цікавим проєктом, який принесе вам додатковий прибуток.
Риби
Зірки завжди дають свободу вибору. Але вам наполегливо пропонують одне – повністю контролювати своє життя. Останні кілька місяців ви зробили купу справ, які зараз почнуть приносити свої плоди.
В останню неділю серпня в Україні відзначається професійне свято представників однієї з найбільш небезпечних мирних професій – День шахтаря. Сьогодні шахтарі нашого підприємства зі зброєю в руках захищають незалежність нашої країни, працюють під землею задля підтримки економіки країни, у вільний час волонтерять та допомагають тим, кому потрібна турбота та підтримка. Шахтарі заслужено пишаються своєю професією, нелегкою, небезпечною, почесною і відповідальною.
Підземний підрозділ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це справжнє місто під землею. Тут є видобувні, нарізні, прохідницькі ділянки, переробка дробильно-сортувальної фабрики. А ще не менш важливі допоміжні, наприклад, з ремонту шахтного обладнання та виготовлення шахтного кріплення, енергетична та інші. Все це єдиний міцний організм, який живе, дихає, працює, видобуває і транспортує руду для металургів підприємства. Сьогодні «населення» підземного шахтного міста – це понад 800 міцних духом та тілом представників шахтарських професій. 139 гірників шахтоуправління сьогодні на фронті, на жаль, 5 захисників загинули в боях, але про них завжди житиме пам’ять в серцях їхніх колег, рідних та друзів.
Наразі щозміни на підземну варту заступає понад 100 шахтарів. Кілька хвилинний спуск шахтною кліттю доставляє підземних богатирів до місця їхньої роботи. Аби витримати все навантаження, яке лягає на плечі цих професіоналів, потрібно мати справжню богатирську силу та шахтарський характер, говорять шахтарі.
Гав під землею не лови
Василь Копинець працює у шахті з 2003 року. Свою першу зміну пам’ятає добре, адже довелося йому тоді потрапити на справжнє тренування важкоатлетів – потягати метал, дерево, які використовуються для підземного будівництва та організації безпечних робіт для шахтарів. Василь працює прохідником вже понад 20 років. Він вправно володіє важким прохідницьким молотом. Звик до такої ваги робочого інструмента, вже й м’язи накачав, шахта – найкращий спортзал, усміхається прохідник.
«Я відчув, що шахта прийняла мене одразу, тому і у перший день вже працював спокійно, а от кілька хлопців, що прийшли тоді зі мною не витримали і пішли за пару днів, – розповідає прохідник Василь Копинець. – З роками досвід додає впевненості, але ні в якому разі не легковажності. Я для себе одразу визначив основний принцип – працювати треба безпечно. Прохідники – це фактично перша ланка. Ми проходимо гірничі виробки, в яких згодом добувають породу. Отримуємо завдання, спускаємося – перед тобою стіна, ти її буриш, наче дрилем. От тільки цей дриль важить близько 50-ти кілограмів. Ми не лише буримо, а й кріпимо, виконуємо футерування. Всі роботи мають виконуватися безпечно. Гав у шахті не лови – це перше, чому ми навчаємо новачків, адже і під землею, наприклад, можна впасти донизу у сімдесятиметровий люк. Тому у моїй роботі безпека, то головне. Під землею є так звані скриті сколи, яких не видно, а вони можуть раптово впасти. Кваліфікований прохідник має це все знати, відчувати, вміти працювати із різним інструментом. А ще дуже важливо, хто працює з тобою поряд. Ми один колектив, одна підземна команда. Так сталося, що я перший блекаут зустрів на глибині. Ми виходили тоді на поверхню кілька годин один за одним. Вийшли всі, всі повернулися до роботи, бо шахта затягує. Прохідники, вони ж під землею, наче у себе вдома. Але й дуже важливо, щоб і на поверхні на тебе чекали. Мені пощастило і з сім’єю, і з робочою командою, якій хочу побажати міцного здоров’я, мирної праці, перемоги та поваги до професії, без якої я себе вже й не уявляю. З Днем шахтаря!»
У кожної підземної команди почерк особливий
Сергій Лагутін вчився на гірничого механіка, елктрослюсарем, працював слюсарем на блюмінгу, водієм, але зупинився саме на шахті. Бо кожна клітинка його тіла підказувала, ось вона, улюблена справа. Тим більше, що і порада від батька була така – йди, синку, на шахту. Батько Сергія Микола Петрович й сам працював на шахті до виходу на пенсію. Сергій говорить відверто, що спочатку йшов аби заробляти гарні гроші для своєї молодої родини. Зараз вже й не уявляє, що його вибір професії міг бути іншим.
«Добре пам’ятаю свою першу зміну, хоча з того часу кожна зміна була іншою, неповторною. Це як і у кожної підземної команди – свій почерк, особливий, – розповідає в.о. гірничого майстра Сергій Лагутін. – Вибухові роботи, скрепування руди та доставляння її до внутрішньо-шахтного транспорту – це все завдання і робота моєї команди. Шахта не для одинаків, завжди важливо хто працює з тобою в одній зв’язці. Адже у разі чого на допомогу першим приходить колега поряд. Тому питання безпеки для нас першочергове. Не вибачає шахта легковажності, сплачувати доводиться здоров’ям та життям. У нас навіть прикмета є така, якщо одне й те саме трапиться двічі, то шахта вже попереджає, може бути третій раз, але то вже біда. Тому шахтарі, перш за все, відповідальні, самодисципліновані та завжди діють виважено. І хоч ми не забобонні, але є в нас свої прикмети. Не говоримо, що зміна остання, тільки крайня. Не вдягаємо на крайню зміну нову робу, у кліть входить першим чоловік, а не жінка. Ну і вже всім відомо, що щодня о 12.00 шахтою проноситься нібито невидимий состав, ми жартуємо, що то чорти катаються, або то Шубін проїхав. (ред. Шубін – норовливий і часто небезпечний гірничий дух, господар шахтного підземелля, який заплутує гірників і заважає їм вийти на поверхню, але може попередити про обвали). Ми, шахтарі, люди з гумором. Без цього у нашій професії ніяк. Тому, як оптиміст, бажаю всім нам перемоги, хлопцям швидше повернутися з війни додому, а колегам – мати хорошу роботу, гідну зарплату та люблячу родину!»
Шахтарський ген
День шахтаря давно вже стало одним з найголовніших сімейних свят для родини Чирв. Майже 500 років загального трудового стажу є у скарбничці цієї шахтарської династії. Першим гірником-шахтарем в родині став Сергій Минович Чирва, який у далекому 1929 році приїхав до Кривого Рогу і почав працювати на руднику ім. Кірова. Працював тут і Геннадій Чирва, батько Антона Чирви, який сьогодні очолює шахтоуправління гірничого департаменту.
«Я завжди казав, що хочу бути шахтарем, як батько. Іншого для себе й не бажав. Починав працювати під землею ще під час виробничої практики у інституті. Коли ж здобув спеціальність гірничий інженер-підземник, то встиг попрацювати і у ремонтній бригаді на шахті, і гірничим майстром, згодом, як і більшість у нашій родині, пройшов всі щаблі кар’єрних сходів. Тепер ось очолюю шахтоуправління, – говорить директор ШУ ГД Антон Чирва. – В моєму серці друге місце після сім’ї займає шахта. Тому усі турботи, проблеми та виклики, які стоять перед шахтою сприймаю, як особисте. Завершення минулого року і початок поточного були нелегкими для нас. Ми вимушені були зупинятися, але шахтарі не звикли сидіти без справи. Під час зупинки ми виконали низку важливих ремонтів. Серед них заміна і шахтної кліті, дозаторного комплексу, гумово-тросових канатів (ГТК), які є частиною підіймальної установки, виконали комплексну заміну ділянки рейкового шляху. Нарешті запрацювало нове підземне депо для ремонту шахтного транспорту. Але ми не забували й про основні наше завдання. З середини квітня шахта знову запрацювала. Для мене важливо, що наш шахтарський колектив і у непрості воєнні часи працює якісно, успішно розв’язує усі виробничі задачі. З нагоди професійного свята Дня шахтаря хочеться усім побажати миру, спокою, міцного здоров’я, а шахтарській справі – розвитку та процвітання. Запасів наших криворізьких надр ще вистачить не на одне покоління, як і міцного шахтарського характеру!»
