Категорії
Наші люди

«Всупереч усім випробуванням я бачу життя тільки в яскравих фарбах»

Так говорить дозувальниця агломераційного цеху № 3 Наталія Олекса. У своєму підрозділі вона створює патріотичні мурали, щоб підтримати бойовий дух колег, а ще – в пам’ять про свого чоловіка, який теж працював в цьому цеху. Захищаючи країну він загинув у перші дні війни.

Дівчина, що уособлює Україну, захищає покровом Кривий Ріг та наше підприємство від ворожих атак. Вона, хоч і намальована, першою зустрічає усіх, хто заходить до операторської корпусу шихтових бункерів агломераційного цеху № 3. Раніше це була звичайнісінька непримітна промислова стіна. За тиждень Наталія перетворила її на великий яскравий мурал.

Наталія Олекса

«Мені це було вкрай потрібно: втілити в малюнку все, що я відчуваю, що пережила, події сьогодення та віру в наш народ, в наші сили, перемогу», – говорить Наталія Олекса. – В нашій країні триває кривава та жорстока війна. Але ми, кожен на своєму місці, робимо все можливе, щоб війна найскоріше закінчилася. Тому і фарби у мене яскраві, і сюжети говорять, що все у нас обов’язково буде добре».

Наталія відвертається і плаче. Цей мурал вона присвятила своєму чоловіку Анатолію Прідьмі. До війни він працював у агломераційному цеху № 3 змінним майстром, а 24 лютого добровольцем приєднався до військових лав, щоб виганяти ворога. І загинув, захищаючи країну. Анатолій Прідьма став одним із перших працівників, яких наше підприємство втратило на цій війні. Колеги по цеху в пам’ять про нього встановили пам’ятну дошку на адміністративній будівлі АЦ-3. Тепер там завжди живі квіти.   

На честь Анатолія Прідьми і взагалі усіх, хто загинув на цій війні, Наталія Олекса і малює. Сюжети різні. Один Бойовий Їжачок чого вартий! Його майстриня намалювала у побутовій кімнаті цеху. Цей Їжачок уособлює український бойовий дух. І справді, дивлячись на його суворі очі, «наїжачені» голки, зброю на плечі, одразу стає зрозуміло: жодних шансів у ворога немає!

«За допомоги цих муралів я хочу збільшити нашу життєву енергію, наповнити її позитивом. Щоб колеги дивились і заряджались впевненістю в Перемозі. Зараз нам це дуже потрібно, – говорить Наталія. –  У нас з Анатолієм зростає чотирирічна донечка, і я буду їй розповідати про тата і заради чого він віддав своє життя. А ще я продовжую справу свого чоловіка. Він любив бджолярництво, отже тепер цим займаюся і я. Знаєте, планую намалювати Янгола в образі військового-рятівника, який тримає на руках жінку. Ця жінка – це наша Україна. Завдяки військовим, волонтерам і взагалі усім нашим людям незабаром наша рідна Україна буде звільнена від ворога. Я в це щиро вірю».

Категорії
Новини

Великий ремонт для маленьких друзів

Працівники гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» допомогли одній з криворізьких гімназій відремонтувати бомбосховище.

За словами директорки учбового закладу пані Ірини, педагогічний колектив та учні гімназії сподівалися з вересня сісти за парти і почати учбовий процес в режимі офлайн. Для безпеки гімназистів та вчителів необхідно було відремонтувати сховище.

«Заздалегідь, влітку ми звернулися за допомогою до наших шефів та давніх друзів з гірничого департаменту, – розповідає директорка. – І керівник департаменту Володимир Теслюк з колегами пішли нам на зустріч. Наразі поточний ремонт завершено. Виконані глобальні роботи. Приміщення було вологим, стіни та стеля у поганому стані, з пліснявою, а зараз самі бачите: сухо та комфортно.. Плануємо провести сюди інтернет, підсилимо освітлення, і можна буде використовувати споруду за призначенням».

Під час ремонту

Поки учні здобувають онлайн освіту, а частина з них – вихованці інтернатного відділення (сироти, та діти, позбавлені батьківського піклування) взагалі тимчасово перебувають у одній з дружніх країн, сховище планується використовувати для убезпечення мешканців району. Але гімназія готова будь-якого моменту прийняти гімназистів.

«Якщо місто вирішить змінити режим навчання, то ми знесемо сюди парти, – продовжила керівниця гімназії. – Як ви бачите, тут є декілька кімнат, які колись давно були класами. Встановимо дошки, інтернет буде, і зможемо розпочати. Щиро дякую нашим шефам за цю можливість. Вони давно нам допомагають, приїжджають з подарунками, спілкуються з дітьми».

Роботи тривали два місяці. Їх виконали працівники ремонтного цеху ГД. Відремонтовано приміщення площею близько 400 квадратних метрів. 

«Люди дуже старалися, – розповідає начальник РЦ ГД Ігор Малий. – Адже це для дітей, наших маленьких друзів. Спочатку величезну площу стін та стелі очистили від старої шпаклівки, побілки та фарби, а потім нанесли нове покриття. Завзято працювали всі: вогнетривники, футерувальники, покрівельники, ізолювальники, столяри, які, до речі, ще й виготовили та встановили дев’ять дверних блоків. Хто найкращий, питаєте? Неможливо когось виділити, не хочу нікого образити. Всі молодці! Робили якісно та надовго і щоб тішило око. Ми дуже раді, що у гімназії задоволені нашою роботою. Хай діти навчаються та будуть у безпеці!»

Категорії
Новини

Якщо під час простою працівник захворів?

«Металург» продовжує публікувати відповіді на запитання працівників підприємства щодо роботи чи простою в умовах воєнного часу, які надали фахівці відділу обліку заробітної плати нашого підприємства.

2/3 – це простій чи особливий режим роботи?

Простій означає зупинку роботи через відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, які викликані невідворотною силою або іншими обставинами. Оплата праці за час простою поза межами підприємства не з вини працівників здійснюється з розрахунку 2/3 встановленого окладу/тарифу.

Чи може робітник отримати «лікарняні», якщо він захворів під час вимушеного простою з оплатою 2/3?

Мінсоцполітики надало роз’яснення щодо оплати листка непрацездатності, якщо робітник захворів під час простою (2/3). В роз’ясненні йдеться про кілька випадків:

  • якщо під час простою (2/3) працівниця іде у відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, то допомога згідно з наданим листком тимчасової непрацездатності надається за всі дні непрацездатності;
  • в інших випадках, якщо під час тривалого простою працівник знаходиться за межами підприємства (2/3), то підстави для оплати лікарняного, як за рахунок коштів роботодавця, так і за рахунок коштів Фонду соцстраху, відсутні.

Чи впливає 2/3 та відпустка без збереження заробітної плати на розмір лікарняних чи відпускних?

При розрахунку середніх значень для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) враховуються сума і дні простою робітника за межами підприємства (2/3).

Дні відпустки без збереження заробітної плати виключаються при розрахунку середніх значень для лікарняних.

Тому відпустка без збереження заробітної плати не впливає на результат розрахунку, а оплата 2/3 за дні простою зменшує суму нарахувань допомоги з тимчасової непрацездатності, якщо раніше працівник отримував більший розмір заробітної плати.

Скільки зараз можна брати відпусток без збереження оплати?

На період воєнного стану працівникам, які знаходяться на території України, відпустка без збереження заробітної плати, за згодою сторін, надається без обмеження. Раніше така відпустка надавалася не більше 15 календарних днів на рік.

Чому змінилася тривалість тарифної відпустки (стала меншою)? Чи зберігатимуться ці дні, їх можна буде використати потім, після завершення війни?

Тривалість щорічної відпустки надається відповідно до діючого законодавства України та залежить від персонального року роботи працівника. На період воєнного стану працівникам надається щорічна відпустка тривалістю до 24 календарних днів, звичайно, за умови наявності цих днів.  Решта днів щорічної відпустки зберігається за працівником та буде надана йому по закінченню воєнного стану.

Категорії
Наші люди

Справжній кавалер

Восьмого жовтня свій 80-й день народження відзначив, без перебільшення, легенда нашого підприємства, повний кавалер ордену Трудової Слави Олександр Ляшенко. Рівно половину свого життя – 40 років – він пропрацював у мартенівському цеху.

«Зростав я у Верхньодніпровську, – почав свою розповідь Олександр Іванович. – І якось так воно було, що навіть у старших класах не замислювався, ким хочу стати. До того моменту, поки класна керівниця Віра Петрівна не повезла нас на екскурсію на металургійний завод у Дніпро. Нам показали спочатку доменний цех, а потім мартен. Це було таке приголомшливе видовище, що я більше не вагався. Тільки в металурги!»

Сашко закінчив технічне училище у Дніпрі та разом з однокурсниками приїхав до Кривого Рогу, де якраз запускали новенький мартен. Разом з молоддю у цех запросили справжніх мартенівських метрів з багатьох металургійних міст.

«Склалась ефективна команда, – продовжив іменинник. – Досвідчені сталевари стали мізками процесу, а молоді їх підручні – руками і ногами. Ми багато працювали фізично: прибирали, чистили обладнання, підносили матеріали, відбирали проби тощо. Відверто кажучи, не всі старші колеги охоче ділилися з нами своїм мистецтвом. Але було б бажання. Я придивлявся дуже уважно і все на вус мотав. Мене запримітив майстер Вадим Гуров, знаменитий Гуров, який через багато років стане депутатом Верховної Ради трьох скликань. Він почав мене підтягувати, і згодом я вже став підміняти сталеварів».

Спочатку у наших мартенівських печах варили сталь без продування киснем, на так званому тихому ходу. Але потім провели модернізацію, додали кисневі фурми. Пізніше ввели в роботу двохванні сталеплавильні агрегати. Тож цех модернізувався, а разом з ним зростав як фахівець Олександр Ляшенко. Він міцно закріпив за собою місце сталевара, став одним з найкращих у цеху, та мабуть і в країні, отримував державні нагороди.

«Не буду лукавити, – усміхнувся Олександр. – Державні ордени отримувати дуже приємно. Особливо, коли відчуваєш, що то по справедливості, що ти й твої колеги дійсно тяжко та продуктивно працюють, створюють добробут для міста й країни. Молоді були, завзяті. Після важких змін вистачало сил ще бігати у футбол за цехову команду. А після футболу – на турбазу у Мар’янівку. Рибалили, юшку варили, спілкувалися, та просто купалися, відпочивали. Всією бригадою».

Не дуже хотів Ляшенко зі сталевара йти у майстри. Але все-таки його вмовили. «Можна сказати, що став я майстром добровільно-примусово, – згадує Олександр Іванович. – Тоді майстрів не балували. Сталевар й навіть підручний заробляв більше за майстра. Це було дивним, адже майстер організовував процеси і мав набагато більшу відповідальність. Але у середині вісімдесятих це виправили, і «майстерувати» стало веселіше. Так я майстром і пішов на пенсію у 2001 році. І за ці сорок років жодного разу не мав бажання піти з цеху, з заводу».

У 2020 наше підприємство виконало свої зобов’язання і вивело з експлуатації улюблений Ляшенковий мартен, адже цех мав значний негативний вплив на навколишнє середовище. Олександр Іванович був присутнім на останній мартенівській плавці як гість. «Якогось особливого смутку не було, – поділився враженнями ветеран. – Звичайно ж, я люблю свій мартен. Він і зараз мені сниться ночами; метал, плавки, навіть емоції. Але прогрес не зупинити. І якщо конвертерний спосіб показав себе більш прогресивним та екологічним, то так тому й бути. Знаю, що багато хлопців перейшло у конвертерний цех. Впевнений, вони швидко опанують нові процеси, нові елементи. Мартенівці – народ кмітливий, ми все зможемо!»

Більш ніж 20 років Олександр Іванович на заслуженому відпочинку, і його зв’язок з рідним підприємством не перервався. Він неодноразово був у журі конкурсів професійної майстерності, регулярно бере участь у заходах, присвячених Дню металурга та гірника, Дню народження підприємства та інших. Ветеран зустрічається з молодими працівниками, ділиться професійним та життєвим досвідом, та й все його виробниче життя є прикладом відданості професії, підприємству, металургії.

Категорії
Наші люди

«Вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ!»

На економічному фронті все повинно бути, як треба. Рідне підприємство має витримати всі випробування. Таку ціль поставив собі в роботі один з найкращих зварників цеху металоконструкцій ливарно-механічного заводу Олександр Тинок.

«Я патріот, бо я тут народився і це моя земля,– говорить Олександр Тинок, електрозварник (бригадир) ЦМК. – А ще я патріот підприємства, де почав працювати одразу після училища і жодного разу не змінював роботу. Це моє рідне. Для мене зварювальний апарат – це наче пензель художника, коли кожен твій рух має бути вивіреним до дрібниць. Від моєї роботи залежить життя інших, адже я зварюю ротори для аглофабрик, повітропроводи доменних печей, підкранові балки та інше. І я не маю права схибити, бо якщо це все зруйнується, впаде, то можуть постраждати люди».

24 лютого Олександр саме був у зміні. Тоді нікому не хотілося вірити, що війна може ось так безпосередньо увірватися до рідної країни. Але на передову почали уходити хлопці з цеху, постійні сирени стали частиною робочих змін. Тинок вирішив одразу, що хоч і не зі зброєю в руках, але і у рідному цеху знайдеться чимало важливих і корисних справ. Гріло душу, що його робота потрібна не лише йому, а й країні, яка має бути захищеною і на економічному фронті.

В цеху кажуть, що професія зварника справді ювелірна, а ще схожа з професією кравця, який створює найвишуканіший одяг. Коли ти не просто «строчиш» на машинці, а майстерно кладеш стібок за стібком, маєш свій власний почерк. Ось такий почерк є і в Олександра Тинка. Висока якість роботи відрізняє і бригаду, яку він очолює: Віктора Сімчука, Владислава Кебала, Євгенія Обжилянського, Андрія Яловських та Василя Рубляка. Їхній почерк пізнають одразу.

Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців є й зараз. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва. Але Олександр все ж сумує за «робочими» авралами, коли могли працювати і без обіду, аби лише встигнути виконати замовлення, які забиралися майже «з коліс». Як з’ясувалося тепер, то були щасливі миті, зазначає Олександр.

 «Треба жити тут і зараз, цьому навчила мене війна. Не відкладати на потім хвилини спілкування з рідними, добре слово дружині, дітям, зустрічі з друзями. Одного собі не можу зараз дозволити – десь безтурботно відпочити. Бо наші хлопці зараз в окопах, то ж і мені не до відпочинку. Треба працювати за себе і за хлопців на передовій, бо в нас у кожного свій фронт. Найперше, що я зроблю в день проголошення нашої перемоги – це вийду і вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ. А потім ми сядемо за стіл, де обов’язково буде моя улюблена страва – смажена качка, яку так майстерно готує моя дружина. Це буде качка-«переможниця», – усміхається Олександр Тинок.

Категорії
Новини

Made in аглоцех № 3, або Незвичайний паркан з металобрухту для квітника

Над цим куточком сучасного промислового мистецтва працював увесь колектив цеху. Відтепер квітник тішить різноманіттям рослин, а паркан можна буквально розглядати годинами (звісно, у вільний від роботи час). Кожна його секція – то окремий сюжет – зі своїми героями, сенсом та емоціями.

Людство завжди тягнулося до краси та естетики, бо це надихає та створює добрий настрій. Хтось, можливо, скаже: не до краси зараз, часи важкі. Але саме зараз, коли у нашій країні триває війна і сумні новини надходять щодня, саме краса здатна підтримати морально та надихнути на подальшу плідну роботу.

Наступного року тут будуть ще й троянди

«Краса і квіти – це одне ціле, тому, щоб у нашому цеху було ще затишніше та зеленіше, ми вирішили створити декілька квітників, – говорить Олена Хібіна, старший майстер основної виробничої дільниці АЦ № 3. – Над центральним  квітником працювали особливо ретельно – посадили квіти, продумали дизайн, оформлення». Ініціював ці естетичні перетворення начальник цеху Віталій Книга. А висаджували рослини вже усім колективом. А от ідея створити паркан виникла вже пізніше завдяки… металобрухту.

Бджолиний куточок

«У кожному цеху знайдеться якесь непотрібне залізяччя або деталі старих запчастин, – продовжує Олена. – Тож ми оголосили творчий конкурс: кожній бригаді запропонували з металобрухту створити якісь вироби. У фантазії не обмежували. А коли робіт назбиралося багато, виникла ідея створити з них секції для паркану нашого новенького квітника».

І робота закипіла. Вироби не просто збирали докупи, а намагались, щоб кожна секція паркану була тематичною. Чимало над цим попрацював електрогазозварник Сергій Трофименко. Він вигадував сюжети та сам зварював деталі. «Робив це вперше в житті. Дуже сподобалось! Але легкою ця робота не була. Особливо важко було з’єднувати дрібні деталі, працювати майже ювелірно, щоб усе було акуратно та красиво», – поділився враженнями Сергій.

Сергій Трофименко

Тепер на секціях паркану є «куточок бджолярів» із сотами та бджолами, кицьки (куди ж без них), вагонетки, конвеєри, лопати, які перетворилися на чудернацькі портрети, екскаватор, який навіть рухати можна. А ще – кумедні слюсар зі зварником, вагоноопрокидувач, сонечко, дерева, равлик, конячка, виноград, пташки у гнізді та інші герої. Проходиш повз них, і настрій піднімається!

Пташка годує пташенят

І от при погляді на цю красу, зроблену нашими людьми власноруч з металобрухту, й виникає думка, що й справді – такий народ нікому не перемогти! А скільки такого металевого непотрібу зараз у нас в країні… ну, ви розумієте. То скільки ж краси можна з нього зробити!

Вправний слюсар
На кого вам він схожий?
Природа