Працівники відділення роздягання злитків цеху підготовки составів власноруч відремонтували кімнату відпочинку.
Як розповів начальник дільниці ЦПС Михайло Терновський, машиністам кранів та підготувачам составів у відділенні роздягання злитків працювати гаряче. Адже температура сталевих злитків, з якими тут працюють, сягає понад 800 градусів за Цельсієм. «Роботи виконують стриперні крани. Вони вивільняють заготовки від форм-виливниць, у які розливається сталь. Режим роботи людей прописаний у регламентній карті. Машиністи та підготувачі працюють пів години у складних умовах, а між прибуттям составів мають відпочивати. Кімната відпочинку у нас є, але донедавна її важко було назвати комфортною. А коли виробництво з початком війни зупинилось, і з’явилась можливість, працівники запропонували зробити ремонт власноруч, щоб без зайвих витрат. Люди ж розуміють, що підприємство зараз на межі виживання», – говорить Михайло Терновський.
Виявилося, що працівники відділення не лише вправно керують кранами та рухом составів, а й ремонт зробити для них не проблема. У кімнаті замінили вікно. Зараз воно зі спеціальним склом, що захищає від високих температур. Встановили кондиціонер, який о цій спекотній порі особливо актуальний. З перспективою на зиму була покращена система опалення. Освітлення також замінили на яскравіше та економніше. А косметичний ремонт додав до комфорту ще й естетики.
«Ремонтували всі, – говорить підготувач составів Юрій Сердюк. – Працювали в обідні перерви, інколи залишалися після роботи. Відкрились таланти. Виявилось, що хтось може працювати з гіпсокартоном та будівельними сумішами, хтось по вікнах спец, а хтось ідеальний помічник. Старались для себе. Зараз тут можна не лише відпочити між плавками, а й поїсти у комфорті. Для цього є стіл з лавкою, холодильник, мікрохвильовка. Дуже зручно!»
Це свято вшановує всі етапи нашого державотворення, а також усіх, хто доклав зусиль, щоб Україна існувала як незалежна демократична держава.
Історія українського державотворення засвідчується першими згадками про заснування столиці Давньоруської держави – міста Києва та подіями, пов’язаними з діяльністю князя Київського Володимира. Тому торік Президент України запропонував запровадити нове державне свято, яке відзначатиметься у День хрещення Київської Русі-України -28 липня.
У цей день українське суспільство також вшановує пам’ять та засвідчує повагу до діяльності Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, а також інших «видатних представників національної еліти та борців за державність і незалежність України».
Пам’ятаємо, що ми незалежна країна, яка сьогодні відстоює своє право на майбутнє. Ми впораємося, ми сильні, ми єдині!
26 липня цього року улюбленцю багатьох поколінь криворіжців – дитячому оздоровчому табору «Парус» виповнюється 55 років.Згадуємо щасливі миттєвості дитинства у волелюбному місці.
За мирних часів ювілей табору відзначався б урочисто – з посмішками, конкурсами, розвагами, концертами, подарунками, гостями. Яскраве сонечко дарувало б засмагу, Чорне море – прохолоду, а босі ноги на пляжі грів розпечений пісок.
Але зараз нашому «Парусу» складно, адже заклад перебуває на тимчасово окупованій ворогом території. Свій 55-річний ювілей табір, на жаль, зустрічає на самоті.
Багато хто з нас або члени наших родин хоча б раз відпочивали у таборі. Він давно став для нас рідним. Тож хотілося б привітати ювіляра з Кривого Рогу. Згадаємо його таким, яким запам’ятали у найкращі часи – сонячним, зеленим, повним надії та дзвінкого сміху.
Оздоровчий табір «Парус» розмістився на 22,5 гектарах. На них розташувалися понад 20 житлових та господарчих будівель, серед яких спорткомплекс, відеозал, клуб-естрада, бібліотека, мінізоопарк тощо. До відпочинку запрошує великий та доглянутий пляж. А поряд з ним – макет корабля з вітрилами на костровій площі. Протягом багатьох років він є символом табору, місцем проведення свят, його головною фотолокацією. А ще «Парус» найзеленіший на узбережжі – він буквально потопає у квітах, кущах та деревах.
Щороку адміністрація підприємства та профспілковий комітет турбувалися про те, щоб діти робітників не просто відпочивали, оздоровлювалися там, а й отримували приємні враження від кожного дня перебування в ньому, розкривали свої таланти, починали вірити у себе та свої сили.
Юнія Донських, економіст відділу промислового контролю «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка часто відпочивала в «Парусі», згадує: «Це другий дім, найкращі емоції, які я відчувала у житті! Коли на душі погано, виникають складності, я згадую ті щасливі миттєвості дитинства: улюблений загін, вожатих, дискотеки, на які ти чекаєш із нетерпінням, виступи, купання в морі, коли ти біжиш навипередки аби встигнути потрапити до першої десятки, нічні розмови після відбою. Все це ні з чим порівняти неможливо. «Парус» – це душа».
«Вперше я поїхала до «Парусу» у 2011 році у найпалкіший сезон – липень, – ділиться спогадами Анна Велика, фахівець з роботи з навчальними закладами. – Це була моя перша закоханість у табори «АрселорМіттал Кривий Ріг». Моїм найяскравішим спогадом з «Парусу» є Евро-2012, коли ми усім табором збиралися на естраді та дивилися футбол. Ми вболівали за нашу збірну, і хоча мало розумілися на футболі, але якщо м’яч забивали жовто-блакитні – раділи. І це такі емоції, які словами не передати. Згодом я повернулася до «Парусу» вже в якості викладача-кружківця. Робота з дітьми допомогла мені завжди бути «в тренді».
Директором приморського оздоровчого комплексу «Червоні вітрила», до якого входять дитячий табір та пансіонат, тривалий час був Анатолій Лісовенко. Кожну зміну він особисто зустрічав дітей із хлібом-сіллю та символічним ключем від табору. Завжди підкреслював, що саме вони є справжніми господарями «Парусу». Все інше – зручний побут, веселе дозвілля, здоров’я дітей, смачне харчування – це завдання педагогів, робітників, озеленювачів табору, кухарів, медиків тощо. Останнім часом очолює, піклується та намагається зберегти комплекс у непростих воєнних умовах діючий директор оздоровчого комплексу – Олексій Бігун.
Над організацією відпочинку дітей протягом багатьох років працювало безліч фахівців. Назвати всіх людей, які віддавали своє серце і душу дітям, неможливо – забракне місця. Але у серцях вже дорослих та ще маленьких «парусят» назавжди залишаться гучні свята, завзяті спортивні змагання, робота різноманітних гуртків, зустрічі з цікавими людьми, концерти артистів Кривого Рогу та інших міст України. Подій було дуже багато, а тих, хто хоч раз відпочивав у «Парусі» за 55 років його роботи – ще більше.
Цього року усі з великим нетерпінням чекали на оздоровчий сезон 2022 року. Адміністрація підприємства виконувала ремонти корпусів, дбала про благоустрій, організацію відпочинку, профспілки турбувалися про насичене літнє життя наших дітлахів. Але, не судилося. Зараз головна мета усіх – зберегти наш «Парус», щоб він і далі, у наступні роки залишався затишним куточком на чорноморському узбережжі, місцем, де здійснюються дитячі мрії.
Поки триває війна, доменний цех №1 – живе серце підприємства. І б’ється воно завдяки команді доменників, зокрема ремонтників. Насправді люди займаються тут не тільки ремонтом та обслуговуванням різноманітного обладнання. Вони налаштовують ефективну енергетичну комунікацію, щоб забезпечити усі потреби підприємства, починаючи від освітлення в цехах до безперервної роботи доменних печей.
Особистісні якості, які розвиває «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це цінність, якою можна творити дива. Навички комунікації між людьми з різними характерами, вміння поставити цілі, організувати людей, розподілити обов’язки, та виконати завдання у короткі терміни – це те, що дає своїм співробітникам підприємство. Це ті якості, які були вкрай необхідними у перші дні війни для нашої згуртованості та міцності у тилу.
У березні підприємство призупиняло виробництво, зокрема й роботу доменних печей. Проте старший майстер з ремонту устаткування доменного цеху №1 Сергій Салтан розповідає, що частина обладнання виводилась з системи, але роботи в цеху від того в них не зменшилось.
В суспільстві існує думка, що доменну піч не можна зупиняти взагалі, але це не так.
«Головне правильно робити зупинку, контролювати все і планувати кожен наступний крок. Кожна пауза в роботі обладнання, звісно, залишає по собі слід, тому це вимагає від нас знань, як і коли його обслуговувати, та вмінь ввести в експлуатацію», – каже Салтан.
Сергій працює на підприємстві з 2000 року, пройшов шлях від електромонтера до майстра. Зараз організовує робочий процес, координує роботу підлеглих працівників і контролює результат.
«Коли я прийшов на підприємство, в мене почали розвиватися нові якості. Завод навчає тебе дисципліни й відповідальності. Ефективність твоєї роботи не може бути не помітна. Від електромонтерів залежить якість роботи обладнання й безпека праці колег. Робота майстра вимагає від мене таких вмінь, як організація роботи персоналу, чітке формулювання завдань й розвинуті комунікаційні навички. Адже тут ти відповідаєш не лише за себе, а й за інших. І якщо щось іде не так, треба вчасно зупинити процес, виправити та навчити людину, щоб вона отримала певні навички і не допускала помилок», – продовжує Сергій Салтан.
Заступник начальника цеху з ремонту електроустаткування доменного цеху №1 Євгеній Виноградов відзначає ініціативність Салтана.«Наприклад, до війни на підприємстві збільшились плани виробництва чушкового чавуну, і було прийнято рішення розширити площу для його завантаження. Але вантажний кран був не придатний для підйому великого об’єму чушок.Сергій швидко зреагував на це і запропонував замінити старий кран на новий, щоб не знижувати темпи відвантаження продукції та працювати на максимум», – розповів Виноградов.
Набуті якості стали в пригоді Сергію й в іншій діяльності. Коли почалася повномасштабна війна, він був у відпустці й одразу поїхав до Саксаганського райвиконкому запропонувати свою допомогу – так і пристав до волонтерської групи, яка там збиралась.
«Я не сидів на місці, намагався знайти, де можна прикласти свої сили й бажання допомогти, хоча б особистим автотранспортом. Коли виникла потреба у створенні блокпостів, я звертався до керівництва підприємства з проханням виділити пісок. Буквально одразу отримав дозвіл і вже через 3 години зустрічав завантажену машину. Також робили там освітлення хлопцям. Дуже вдячний за розуміння, підтримку та допомогу з усіма нагальними потребами Владиславу Поліщуку, Євгенію Виноградову, Антону Яцеленку, Віктору Рожкову, Віталію Касьяну», – розповідаєСергій.
Волонтерів часом сприймають як збирачів необхідних речей, та вони роблять набагато більше. В цій діяльності дуже важлива міжособистісна комунікація.
«Те, що допомагало мені з професійної діяльності – це навички комунікації між людьми з різними характерами. Це дав мені завод. Тут також потрібно і цілі поставити, й організувати людей різного віку та професій, й розподілити обов’язки, та виконати їх у короткі терміни. В нас не було ніякого перехідного періоду для того, щоб ближче познайомитись з людьми. Однак, як і на підприємстві, всі збирались колективами, і виконували певні задачі, для досягнення спільної мети. Мені пощастило працювати з найкращими. Волонтери – це настільки віддані Батьківщині люди, які готові жертвувати багато чим. Надзвичайні люди – повністю занурюються у роботу і працюють до повної виснаги, щоб зробити свій внесок більш вагомим. Коли нам потрібні були робочі руки, ми дзвонили усім, кого знаємо і можемо підключити, і вже за кілька хвилин приходила підмога – це неймовірно. Цей мій досвід не передати словами. Я щиро дякую усім!», – доповнюєСергій.
Сергій Салтан – один з комунікаційних містків між підприємством та військовими. Він активно допомагав та забезпечував їх усім необхідним для захисту міста. За цю співпрацю Криворізька військова адміністрація висловила йому подяку.
Місто привітало з професійним святом своїх героїв – найкращих металургів та гірників. «За високий професіоналізм, вагомі трудові досягнення, сумлінну працю…». За цими словами – долі людей, які незважаючи на війну, на своєму фронті підтримують роботу металургійної галузі: видобувають та збагачують руду, виробляють агломерат, чавун, сталь, прокат.
19 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали до Дня металурга та гірника почесні грамоти виконкому Криворізької міської ради.
В.о. міського голови Юрій Вілкул побажав працівникам підприємств гірничо-металургійного комплексу і їхнім родинам миру та злагоди і подякував усім за внесок у розвиток Кривого Рогу та підготовку міста до захисту від окупантів. Особливу подяку отримали працівники, які саме зараз боронять Україну та волонтери.
Бригадир слюсарів Андрій Дубрівний вже 35 років ремонтує обладнання доменного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Юним випускником технікуму прийшов він до цеху і ніколи не пошкодував про вибраний шлях.
«У мене дуже важка фізична робота, яка ще й вимагає напруженої праці головою, – розповідає Андрій. – У цеху безліч механічного обладнання, і якщо хоч щось з цього не працюватиме, то не буде чавуну, а відповідно і сталі, і прокату. Відчуваю себе у цеху на своєму місці. Надзвичайно приємно, що це оцінили. Місяць тому зателефонували, спитали дещо про мене, навіть пожартували: «не бійтесь, не для оформлення кредиту». Ось я й здогадався, що нагородять. Неперевершені емоції! Про таке й онукам розповісти можна. Але це не лише мій здобуток. Це здобуток усієї бригади. Всім їм, всім металургам та гірникам – міцного здоров’я, підтримуймо одне одного, і перемога буде наша!»
Найкращі працівники ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” разом з директоркою з галузевих відносин і соціального розвитку Юлією Чермазович
Разом з Андрієм Дубрівним почесні грамоти отримали:
Ірина Неклеса, підготувач составів цеху підготовки составів;
Микола Сідлак, електрозварник вогнетривно-вапняного цеху;
Ігор Бойко, заступник начальника агломераційного цеху № 3 з підготовки виробництва;
Олег Євченко, машиніст екскаватора цеху водопостачання;
Євген Шевченко, машиніст екскаватора цеху водопостачання;
Олександр Шам, машиніст коксових машин коксового цеху № 1;
Віталій Бугаєв, майстер з ремонту устаткування цеху уловлювання;
Олександр Пашкевич, начальник відділу центрального департаменту з утримання і ремонтів;
Микола Похович, машиніст екскаватора ремонтного виробництва ЛМЗ;
Олександр Дениско, начальник рудозбагачувальної фабрики № 1;
Андрій Головінець, машиніст екскаватора рудоуправління;
Сергій Христін, слюсар-ремонтник гірничого устаткування шахтоуправління;
Сергій Романенко, змінний майстер сортопрокатного цеху № 1;
Дмитро Курганов, електрозварник сортопрокатного цеху № 2;
Віталій Кочережко, майстер з ремонту устаткування прокатного цеху № 3;
Костянтин Легчілін, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів автотранспортного управління;
Наталя Потоцька, диспетчер маневрової залізничної станції залізничного цеху № 1;
Світлана Смола, електромонтер з ремонту і обслуговування СЦБ залізничного цеху № 3.
Вітаємо ще раз усіх металургів та гірників з професійним святом! Наснаги, здоров’я та мирного неба!
Увага! Можливо в цій статті заховалося “золоте слово”. Більше про акцію – тут.
25 років біля гарячої печі загартували Сергія і фізично, і морально. Тепер сталевар вже за допомогою бойового вогню у лавах ЗСУ захищає нашу країну. Тож день металурга він зустріне по-бойовому.
Процес виплавки сталі завжди має знаходитися під пильним контролем сталеварів. Важливо все: тривалість плавки, хімічний склад, точна кількість вимірювальних речовин-складових сплаву, адже від цього залежить, що ти отримаєш «на виході». За роки роботи у фасонно-чавуноливарному цеху Сергій став справжнім асом у своїй професії. Таких в цеху цінують за досвід, професіоналізм, тож, кажуть, що навіть на пенсію точно не відпустили б з робочого місця. А от боронити країну – то святе. Тож сьогодні він вже не в цеху, а один з 16 працівників ФЧЛЦ, які захищають Україну.
Сергій прийшов до військкомату аби їхати на фронт ще у перші дні війни. Тим більше, що в нього за плечима вже був армійський досвід. Але мобілізували його не одразу. До лав захисників він приєднався 23 березня, напередодні свого 48-го дня народження, який вже за п’ять днів відзначав у польових умовах.
Професійні навички сталевара зараз допомагають нашому герою вижити на фронті. Увага до дрібниць, як доводить військова практика, здатна врятувати життя. Кожен рух біля печі – вивірений до сантиметра, бо ти маєш економити сили, бо робота складна і потребує чималих фізичних сил. Ти маєш бути сильним й у виснажливих бойових умовах, тому кожен свій крок розраховуєш, адже часто не знаєш, коли вдасться відпочити наступного разу.
Військові колеги сталевара жартують, що металурги незламні, наче самі виплавлені зі сталі найвищого ґатунку, і це помітно одразу. А ще Сергія вирізняє притаманне йому почуття справедливості. Особливо гостро воно виявляється, коли навколо панує несправедливість. Саме так сприйняв напад агресора на Україну, коли ироди* почали скидати бомби на простих людей, дітей.
Дружина Сергія Тетяна каже, що відмовляти чоловіка від служби було марно. Та й не в правилах родини ховатися за обставинами. «Сергій – справжній захисник сім’ї, а наша країна, місто, то теж для нього родина. Я маю допомагати та підтримувати чоловіка у всьому. Пишаюсь ним дуже. Він найкращий у світі батько, чоловік та справжній патріот», – каже Тетяна.
Під час дзвінків з передової Сергій за зрозумілих причин нічого не розповідає дружині та дітям, лише говорить, що в нього все добре.
Найбільшим щастям за ці місяці для родини став приїзд Сергія на кілька днів додому. Як йому, як і всім нашим захисникам, складно, за словами Тетяни, можна було побачити з реакції на звичайні речі. «Коли він приїхав, то зібралася вся родина, наші діти, племінники, родичі. Всі хотіли побачити Сергія. А я, попри бадьорий вигляд чоловіка, бачила, що йому найбільше хотілося відпочити в тиші. Ви б бачили як звичайний душ та зручна постіль порадували його! Ми не розуміємо цього, бо все це маємо вдома. Та на це наші захисники не скаржаться. Мужні люди, вони у першу чергу потребують родинного тепла, – говорить дружина. – 25 років ми разом з Сергієм, а почуття між нами лише зміцнилися. Кожного дня, кожної хвилини чекаю на повернення мого захисника до мирного життя. І тоді ми одразу ж поїдемо на море. Хай мій коханий відпочине, адже йому знову ставати до печі. Колеги вже чекають на нього».
* – “золоте слово” – ключ до правильної відповіді в грі
