Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Воїни світла, або Енергетики проти блекауту

22 грудня українські енергетики відзначають своє професійне свято. Сьогодні у всіх, хто обрав цю професію, своя передова – дуже гаряча, надважлива. Ми щиро дякуємо цим людям за їхню щоденну боротьбу за світло!

За місяць до професійного свята енергетики «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з колегами з інших департаментів врятували основні виробничі агрегати під час блекауту, спричиненого російськими ракетними атаками по енергетичній інфраструктурі. І серед них – професіонали з цеху мереж і підстанцій, який подає електроенергію в підрозділи металургійного та коксохімічного виробництв.

Наш ЦМП – це складна система з 76 підстанцій, 41 трансформаторних пунктів, 340 км кабельних ліній та сотень кілометрів повітряних ліній електромереж. Робота цього комплексу була налагодженою для перетворення та подачі електричного струму від АТ «ДТЕК ДЕМ» до кожного куточка підприємства. А коли сталось знеструмлення, саме майстерність наших енергетиків дозволила за декілька годин кардинально перебудувати ланцюжки постачання та врятувати основні агрегати.

«Загроза була більш ніж серйозною, – згадує начальник ЦМП Олександр Балахнін. – Внаслідок ракетних ударів та виходу з ладу енергообладнання частота в українській енергосистемі впала. Спрацювали захисні системи, і подача струму, в тому числі й на наше підприємство, припинилася. Під загрозою тоді опинилися коксові батареї, доменна піч № 6, наш новий сучасний дрібносортний стан 250-4 з методичною піччю. Підприємство могло втратити ці агрегати, а на їх відновлення довелося б витратити багато місяців та величезні кошти. Треба було терміново відновлювати електропостачання».

Врятувало те, що у нас є свої енергогенеруючі потужності. Але треба було терміново перебудувати систему так, щоб на важливі об’єкти пішла саме ця електроенергія замість ДТЕКівської. Тобто ми мали фактично запустити рух струму у зворотному напрямку. «Світло згасло скрізь, – продовжує керівник ЦМП. – Нас виручив електрогенератор, який був встановлений у цеху лише за кілька днів до того. Раніше його використовували ремонтні бригади на віддалених дільницях. Але ми встановили його стаціонарно, реагуючи на загрози, і, як виявилось, це рішення було правильним. Його робота дозволила нам відновити електропостачання диспетчерської цеху та мережі зв’язку на підприємстві. Це надважливо, адже «Київстар» протримався ще годину і зв’язок зник. А без зв’язку координувати роботу багатьох підрозділів (та ще й у таку відповідальну мить) стало б неможливим».

Начальниця зміни Наталя Заїка

У диспетчерській ЦМП швидко зібрався штаб боротьби з блекаутом. Директор енергетичного департаменту Євген Цюпик був на постійному зв’язку з керівниками підрозділів, для яких подача струму була критично важливою, та з виробничим управлінням. Визначили пріоритетних споживачів. В.о. його заступника з електрогосподарства Максим Сальніков координував взаємодію з ТЕЦ. В.о. заступника начальника ЦМП з ремонту Руслан Курликін відповідав за роботу генератора, що забезпечував зв’язок. А Олександр Балахнін, його заступник з експлуатації Олександр Кривошеєв та начальниця зміни Наталя Заїка з колегами взялися за розробку альтернативних ланцюгів постачання струму в цехи.

Від однієї з підстанцій була підключена до мережі ДП-6. Від іншої підключили коксові батареї. Аж через три підстанції довелося під’єднувати насосну станцію, яка дає воду для охолодження на четвертий дрібносортний стан. За рахунок цього його було врятовано. А для дуже важливої фільтрувальної насосної станції, яка забезпечує водою основні цехи, струм подали через чотири підстанції. Були підключені насоси, що відкачують воду з підрозділів, які побудовані на плавунах. На «відмінно» відпрацювали при цьому працівники цеху водопостачання. Це дозволило уникнути серйозних підтоплень в цехах. Щоб провести всі необхідні перепідключення, електромонтери та керівники дільниць ЦМП виконали величезний обсяг робіт на підстанціях.

«То був незабутній вечір, – посміхається начальниця зміни ЦМП Наталя Заїка. – Такого досвіду ми ще не мали. Рахували кожен мегаватт, адже перевантаження мереж або падіння частоти могли вивести з ладу наше устаткування, яке тоді вже не запустити. Відмінно спрацювали на переключеннях чергові основних підстанцій Світлана Страх, Світлана Гриценко та інші. Майстер дільниці Артем Павелко вже мав їхати додому, до родини, відпочивати після зміни, але залишився і також виконував переключення. Особлива подяка оперативно-ремонтній бригаді цеху. Віктор Тріскало та Роман Стефанишин здійснили справжній подвиг, виконавши перепідключення на кількох підстанціях. Їхній універсалізм викликає захоплення, адже обладнання скрізь різне, є сучасне, а є багато старого».

Чергова основних підстанцій Світлана Страх

Бурхливий вечір переходив у тривожну ніч. Коли стало зрозумілим, що найкритичніші об’єкти струм отримали, Олександр Балахнін відпустив своїх заступників та начальницю зміни по домівках. На зміну заступила бригада начальниці зміни ЦМП Аліни Сорокіної. В цехи поступово поверталось світло. АТ «ДТЕК ДЕМ» почало подавати струм. Апокаліпсису, викликаного блекаутом, не сталося.

Наші енергетики – справжні герої, що перемогли темряву!

Категорії
Наші люди

«Честь і гордість» – за точність

Коли лаборанта газорятувальної служби Тетяну Філоненко запросили на урочистості з нагоди 85-ї річниці департаменту з охорони праці та промислової безпеки, то вона й гадки не мала, який стрес на неї чекає!

«В залі була чудова атмосфера, – згадує Тетяна. – Спочатку вручали найвищу нагороду підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». І раптом називають мене! Ой, як я злякалась спочатку! Але подітись нікуди, пішла отримувати нагороду. Поки йшла, все трудове життя промайнуло перед очима».

Зовсім юною Тетяна прийшла на підприємство на практику до газорятувальної служби. «На заводі працювали мої батьки, на третьому прокаті, – говорить Тетяна. – Непогана стабільна зарплата, путівки. Вирішила й я спробувати, а там життя покаже. Вступила до училища на лаборанта хіманалізу. Хімію любила, вчитись подобалось. А коли вперше побачила завод, то стало страшно. Все величезне! Гримить, шипить, грюкає! Але що ж я, даремно вчилася? Як кажуть, очі бояться, а руки роблять». І робили руки, вочевидь, непогано. Тож Таню по завершенню навчання взяли на постійне місце роботи.

З теплотою та вдячністю згадує вона своїх наставників, подружжя Соловйових – лаборантку Антоніну та газорятівника Василя. Саме вони майстерно перетворили знання дівчини у стійкі виробничі навички. Сама ж вона також знайшла родинне щастя на підприємстві. Після служби у війську влаштувався до ГРС газорятівником один парубок. «Молодий був, гарний, – розповідає Тетяна. – Не можна було не закохатися. Володею звали. Весілля відгуляли 17 вересня, якраз у День рятівника. Народився син Костя, а згодом син Юра… На жаль, Володимира вже немає». У очах Тетяни заблищали сльози.

Газорятівники і лаборанти завжди працюють єдиною командою. Одна з важливих функцій ГРС – моніторинг повітря у газонебезпечних місцях на території підприємства. Чітке своєчасне  визначення концентрації вибухонебезпечних та отруйних газів у повітрі та газопроводах рятує людські життя. Саме це й роблять лаборанти. «Серед відповідальних задач – вимірювання концентрації кисню у газопроводах природного, доменного, коксового газів, – продовжує наша героїня. – Бо якщо кисню забагато, може статися вибух. Також вимірюємо високовідсотковий кисень у балонах газозахисної апаратури. Від того, як точно ми це зробимо, залежить життя людей, які з нею працюють. Взагалі то всі заміри відповідальні. Ціна можливої помилки – здоров’я, життя працівників. З метаном, киснем, СО не жартують».

Задачі, які виконують лаборанти, незмінні. Змінюються лише методи вимірювань та прилади. Устаткування вдосконалюється, а відтак зростають швидкість та точність аналізу. «Декілька років тому ми отримали газоаналізатори, – каже Тетяна Філоненко. – То був прорив! Невеличкий і доволі точний прилад. Його можна носити з собою. Тож зараз багато вимірювань проводять газорятівники безпосередньо на виробничих майданчиках. Це дозволяє виявити ризики отруєння чи вибуху газу набагато оперативніше, ніж при відборі проб та проведенні аналізів у лабораторії. У нас, лаборантів, з’явилась ще одна функція – калібрування газоаналізаторів. Маємо зразки суміші газів із заданою концентрацією, за допомогою якої і налаштовуємо прилади».

Колеги з радістю вітали Тетяну Філоненко з нагородою, а вона зізналася, що багато років успішної праці заради безпеки людей були б неможливими без них, без її колективу. «Дійсно, у нас колективна робота, – розповідає Тетяна. – Працюємо пліч-о-пліч з лаборантами Наталею Савченко, Оленою Касянчук, комірником Юлією Пархоменко. Постійно взаємодіємо зі всіма хлопцями-газорятівниками з другої бригади, з нашим в.о. старшого змінного майстра Євгеном Сушком. Начальник лабораторії Дмитро Родіонов, керівник ГРС Сергій Леонов нам допомагають в організації, забезпеченні устаткуванням, хімікатами. Тому мій успіх – це успіх кожного з нас. Роботи багато, і ми робимо її сумлінно, бо відповідаємо за життя людей. Та й вдома нудьгувати не доводиться. 2 січня цього року народився мій перший і єдиний поки онучок Даня. Допомагаю у вихованні, тож життя заграло новими яскравими фарбами».    

Категорії
Наші люди

Навіщо «мацають сепарацію» та який колір говорить про якість

Наталя Секрета

Відповіді на ці питання ми отримали від однієї з найкращих працівниць гірничого департаменту – сепараторниці рудозбагачувальної фабрики № 2 Наталі Секрети, яка стала «Людиною року-2022».

Палкий погляд, м’яка усмішка та тендітність Наталі захоплюють майже з перших хвилин. Але за всім цим стоїть міцний характер та залізна витримка, які дозволяють жінці працювати у нелегких умовах сьогодення. І працювати так, щоб отримувати продукцію найвищої якості.

Найкращими помічниками для Наталі є її колеги, а ще досвід та «підлеглі» – сепаратори. Ці потужні великі агрегати, наче діти, говорить сепараторниця, за кожним з них потрібен догляд та постійна увага. Не зайвим буде погладити, сказати добре слово, а обладнання на це озивається такою віддачою, що дає змогу отримати концентрат «золотої проби» – з масовою часткою заліза 68%. Щоб отримати його, часто потрібно буквально «промацати сепарацію», тобто аби побачити, впевнитися у якості промпродукта на третій стадії сепарації, пробуєш його руками. М’який, еластичний, масний, дрібнозернистий, ніжний, схожий на густі вершки – все це про продукт з вмістом заліза у 68%. Безумовно, головним підтвердженням якості стануть лабораторні висновки, але, якщо чесно, «ручний» результат ще ніколи не підводив, усміхається Наталя.

«Можливо, хтось вважає, що сепараторник – це нудна та одноманітна робота: стій та кнопочки натискай на сепараторі. Але ні, адже ти маєш стільки всього знати! – говорить Наталя. – Не лише про те, як влаштовані ці агрегати, а й володіти усім виробничим ланцюгом – від автостели до подрібнення. Сепарація не може існувати без води, але її може бути забагато, і тоді сепаратор може «захлинутися». Вода допомагає відділяти корисний продукт від хвостів. А от про те, що ти можеш отримати наприкінці, може сигналізувати навіть колір у дешламаторах (пристрій, призначений для видалення шламу з пульпи шляхом відмивання, декантації, класифікації та згущення пульпи). Помаранчевий є не лише нашим корпоративним кольором, а ще й сигналом, що продукт вийде якісний, а ось зелень сигналізує, що над ним доведеться ще добряче попрацювати. Та все це приходить з досвідом».

А досвіду у Наталі Секрети вистачає. Вона працює на підприємстві понад 20 років.

«На фабрику я прийшла за порадою батька, який працював на підприємстві монтажником-висотником. Замолоду думала, що ця робота в мене на пару-трійку років, а закохалася в неї на все життя. Вперше це відчула, коли пішла в декрет зі старшим сином, а ще одне підтвердження отримала цього року, коли ми відправилися у вимушений простій. Тоді мої сепаратори почали мені навіть снитися. За ці роки в мене було багато різних змін, але нічна з 23 на 24 лютого запам’яталася назавжди. Тоді вже на шляху додому мені зустрівся чоловік із якимось напруженим і наче закам’янілим обличчям, який приголомшив короткою фразою: «Нас бомблять!», – згадує Наталя Секрета.

Попри всі жахіття війни думки покинути рідне місто у Наталі не виникало. Вона говорить, що її рідна домівка та українські захисники є для неї найкращим оберегом. Цей рік видався складним, став тим періодом, який проявив людей наче лакмусовий папірець.

«Я стала менш негативно реагувати на все, ображатися, почала більше цінувати кожну хвилину свого життя та спілкування з родиною. І як би там не сталося, а на Новий рік ми поставимо вдома ялинку, адже цього так хоче мій п’ятирічний син Давид. Він сказав, що на свято саме так і має бути, а зимовий добрий чарівник обов’язково прийде не лише до діточок, а й до кожного нашого захисника і принесе їм всім подарунки. Я щиро на це сподіваюся. І вірю, що найголовнішим словом наступного року для всіх нас стане Перемога. Тоді зберемося усі-усі десь на природі – рідні, друзі, колеги – і гучно та весело все відсвяткуємо. З нетерпінням чекаю на це!».

Категорії
Новини

Шлакопереробному цеху виповнилося 60 років

Всі ці роки у підрозділі працюють над тим, щоб перетворювати шлаки на корисні продукти, які застосовуються у будівельній індустрії, а також у будівництві доріг.

Металургійні шлаки – це відходи доменного і сталеплавильного виробництв. У шлакопереробному цеху переробляють саме доменні шлаки.

Сьогодні підрозділ є дільницею доменного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тут обробляють шлаковозні ковші та виробляють два види шлаку. Перший – доменний гранульований. Він застосовується  у виробництві цементу.

Другий вид – доменний відвальний, у дорожньому будівництві він укладається в основу доріг. Тільки за 2021 рік в межах проєкту «Велике будівництво» в капітальне оновлення доріг України було використано 225 тисяч тонн відвального шлаку нашого підприємства. Також цей шлак використовують і в звичайних дорожніх ремонтах.

«Наша робота тісно пов’язана із доменним виробництвом, – говорить начальник ШПЦ Борис Ворса. – Оскільки воно зараз працює не на повну потужність, то і в нашій основній роботі теж відбувається пауза. Але її ми використовуємо для ремонтів  обладнання. Наприклад, відремонтували установку з виробництва гранульованого шлаку: оновили  кранову естакаду, замінили три насосних агрегати та поновили фундаменти під ними, замінили дев’ять гідрожолобних агрегатів тощо. Тепер естакада майже як новенька».

Завантаження шлаку доменного в автосамоскид БелАЗ

Шлакопереробний цех був заснований 20 грудня 1962 року. За своє існування підрозділ неодноразово змінював і назву, і навіть власників. Під час перебудови у «лихі» дев’яності він був навіть кооперативом під назвою «Сучасник», а потім – цехом спільного підприємства «Орбіта».

Саме таким його добре пам’ятає старший майстер основної виробничої дільниці Сергій Шевченко: «До цеху я потрапив в 1990 році, коли прийшов сюди на практику. На той час я вчився на фахівця з обробки металів на верстатах та автоматичних лініях у машинобудівному технікумі, тож мені запропонували бути слюсарем. Часи тоді були важкими, людям доводилося виживати. А тут я отримував зарплату, це була неабияка допомога родині. Мені все сподобалося – цікаві люди, справа. Тому, поки вчився, щоліта я був тут на практиці. На той час ШПЦ був «Сучасником». З того часу і я змінював свій фах, набував досвіду, і статус ШПЦ змінювався. Тепер ми знову разом, чим я дуже задоволений».

Зараз до складу ШПЦ входять дільниці грануляції (виробництво граншлаку),  очистки ковшів та полігон для промислових та будівельних відходів. Продукція підрозділу якісна та користується попитом у споживачів усієї України.

Установка для видалення ковшових залишків

Та успішна робота цеху в першу чергу залежить від робітників. Основні професії цеху – це ковшові, машиністи екскаваторів, насосних установок, кранів, бригадири з переміщення сировини, слюсарі, електрики, підсобні робітники. Зараз дев’ятеро працівників ШПЦ захищають Україну у Збройних Силах, більшість з них пішли на фронт за власним бажанням. До речі, шлаки підрозділу теж на військовій службі – вони використовуються у будівництві захисних споруд.

«Для мене ШПЦ – це без перебільшення другий дім, бо тут я виросла професійно і тут познайомилася зі своїм чоловіком, – розповідає інженер з ремонтів (планування) Вікторія Скуратова. –Сюди у 2000-му році я перейшла із цеху сортового скла і спочатку працювала прибиральницею. Але дуже хотіла розвиватися, і мені це вдалося. А цех допоміг. Я була машиністкою насосних установок, майстром з підготовки виробництва, зараз планую ремонти. Одного разу, коли їхала після зміни додому, в автобусі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він працював у цеху машиністом екскаватора. Відтепер у нас четверо дітей та дружна родина».

Геннадій Полохало, машиніст екскаватору

«В ШПЦ я працюю 19 років, завантажую шлак у БелАЗи, –розповідає машиніст екскаватору Геннадій Полохало. – У моїй роботі важливо все, адже вантажити цей матеріал, то є цілою наукою. А коли знаєш, що з нього згодом можуть зробити бетони різних марок, наповнювачі для залізобетонних плит та навіть добриво, то і відповідальність дуже висока. Цех – це моє життя. З ним усе пов’язано. Під час відпустки, як не ходиш на роботу, то дуже сюди тягне. Тож я бажаю ШПЦ тільки плідної роботи та подальшого розвитку».

«Нам усім хочеться, щоб війна якнайскоріше скінчилася, і ми знову запрацювали на повну потужність, – зауважує змінний майстер основної виробничої дільниці Віталій Бачинський. – Я працюю тут з серпня 1992 року, починав ковшовим. Люблю цех за його неймовірні можливості, адже відходи – це насправді величезні доходи. Тільки уявіть, більшість житлових будинків, які є у місті, зведені із використанням нашого шлаку. Тож нам треба і надалі правильно користуватися цим дуже цінним матеріалом».

Віталій Бачинський, змінний майстер основної виробничої дільниці

«60-річчя нашого підрозділу ми зустрічаємо з чудовою професійною командою. І хоча зараз більшість з нас вимушено знаходяться на простої, я хочу привітати увесь колектив із днем народження ШПЦ та подякувати кожному, – продовжує Борис Ворса. – Особливо хотів би відзначити Віталія Бачинського, електромонтера Сергія Коздобу, який розбирається не лише у електриці а й у механіці, а зараз, до речі, він захищає країну. А також машиніста екскаватора Геннадія Полохало, який ще й є і наставником молоді, машиністів крана Лідію Прілоус, Світлану Омельяненко, Ірину Петренко та багатьох інших».

Працівники цеху дуже чекають перемоги України і сподіваються на активну роботу після війни. Перспективи відкриваються великі, адже країну треба буде відбудовувати. А для цього використовувати велику кількість будівельних матеріалів, важливою складовою яких є саме шлак.

Категорії
Новини

Як змінилися трудові відносини під час війни

Від початку широкомасштабної війни в трудовому законодавстві нашої країни відбулися зміни в законодавстві щодо регулювання трудових відносин між роботодавцями та робітниками.

Активні бойові дії, ракетні атаки – все це кардинально змінило наше життя. Багато процесів, які раніше були звичними у мирних умовах, зараз не можуть працювати у повній мірі або взагалі припинили дію. Це стосується сфери трудових відносин між роботодавцями та робітниками. Основні зміни, які відбулися в законодавстві, викладені, зокрема, у Законах України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом».

На питання працівників щодо змін у трудовому законодавстві відповідають фахівці департаменту з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«У мене строковий трудовий договір. Чи зможу я за новими правилами згодом перейти на постійну роботу на підприємстві, і як дізнатися, чи є така можливість?»

– Згідно зі статею 23 Кодексу законів про працю України, тепер роботодавець зобов’язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про наявність вакансій за безстроковими трудовими договорами, що відповідають їхній кваліфікації. Ви можете дізнатися про такі вакансії через корпоративні канали комунікації: інформаційні розсилки електронною поштою, газету «Металург», канали Вайбер і Телеграм.

«Якщо я працюю на дистанційці, то як я можу ознайомлюватися та працювати з потрібними для роботи документами, як можу подати заяву тощо?»

– Порядок документообігу з трудових та інших питань зараз спрощено на підставі статті 29 КЗпП. З працівниками, де б вони фізично не знаходилися, підтримується зв’язок за допомогою електронної пошти, телефону, мобільних месенджерів, інформацію про які працівник має повідомити роботодавця у зручний для нього спосіб. Це допомагає співробітникам бути в робочому ритмі, вчасно ознайомлюватися з усіма документами, подавати заяви та здійснювати інший документообіг у зручний для працівника формі. Незважаючи на віддалену роботу, ви маєте підтримувати зв’язок з керівником, щоб отримувати завдання та сповіщати про виконану роботу, регулярно бути в  контакті.

«У мене є можливість перевестися на ваше підприємство. Але там, де я працював раніше, я ще «не відгуляв» усю відпустку. Чи можна на новій роботі взяти дні невикористаної відпустки?

– На жаль, зважаючи на військовий час, це неможливо. Відповідно до змін у законодавстві, зараз скасований механізм, який передбачав при переведенні з одного підприємства на інше, можливість для працівників, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку, отримати невикористану її частину за новим місцем роботи.

 «Чи змінилися зараз правила звільнення?»

– Чинне законодавство наразі не містить заборон щодо звільнення працівника в період воєнного стану. Працівник, як і раніше, має право звільнитися як за власним бажанням, так і може бути звільненим у зв’язку з закінченням строку трудового договору тощо.

Разом з тим, з 19 липня 2022 року запроваджені нові підстави для звільнення працівників:

  • через смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;
  • відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль;
  • неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

В наступних публікаціях ми продовжимо публікувати відповіді на питання, пов’язані зі змінами в законодавстві.

Категорії
Новини

В блекаут доменники зберегли піч, обладнання та чавун

23 листопада у першому доменному цеху тривав звичайний робочий день. Друга зміна доменників працювала біля ДП № 6, яка зараз є єдиною працюючою доменною піччю на підприємстві. Після 14-ї години, коли в країні зникло світло під час масованої ракетної атаки ворога, доменна піч саме готувалася до чергового випуску чавуну.

Кожен фахівець другої зміни під керівництвом старшого майстра зміни Дмитра Дороша вже був на своєму місці, усі були готові до початку випуску плавки. Але раптом у цеху зникло світло, вимкнулися усі комп’ютери, згасли електронні показники на пульту управління, завмерли основні та допоміжні механізми домни, а на додачу у мобілках робітників «розтанув» зв’язок. Усі одразу зрозуміли, сталося щось неординарне. Але часу для з’ясування обставин у доменників не було, ситуація вимагала негайних дій для запобігання аварійній ситуації.

«Доменна піч має два джерела живлення – основний та резервний. Наші електрики швидко перевели агрегат на резервну гілку. Тільки но почала оживати електроніка і… світло знову зникло через падіння напруги в мережі, – розповідає Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології. – Нам стало зрозумілим, що доменну піч треба зупиняти. Але робити це було потрібно дуже грамотно, адже у печі був чавун. Ми розподілилися попарно, щоб вручну рухати механізми на усіх дільницях печі. Це важка праця, адже механізми важкі. Наприклад, тільки відсікаючий від газоочистки клапан важить не менш 5-ти тонн. А рухати його треба, бо таким чином ми від’єднуємося від агрегату, скидаємо тиск з печі і уникаємо вибуху. Ми вручну відкрили електричний повітряно-розвантажувальний клапан «снорт» і почали випуск плавки. І в цю мить резервна електрична підстанція заробила і у нас появилося світло. Нам пощастило, далі усі робочі процеси, в тому числі і зупинку домни ми здійснювали за допомогою працюючої електроніки».

Горнові Леонід Погорілий, Дмитро Селевко, Сергій Олійник, Євген Касаткін, Віталій Тимченко

«Звичайно, про можливий блекаут ми чули та морально були готовими до нього. Та зовсім інша справа раптом відчути, що воно таке, та ще й під час роботи біля величезного металургійного агрегату, коли всередині знаходиться розпечений чавун, а вся його електрика «лежить», – говорить Дмитро Дорош, старший майстер зміни ДЦ № 1. – Втім, увесь колектив нашої зміни зберігав спокій та чітко дотримувався правил дій, коли зникає світло. Усі мої колеги були зосереджені і знали хто і за яку дільницю роботи відповідає. Також ремонтні служби цеху були оперативно долучені до усунення несправності».

На пульті управління Олександр Колесник, Дмитро Дорош, Сергій Шаповал

«Того дня у третій бригаді на ДП № 6 працювали: змінний майстер Сергій Шаповал, газівник Олександр Колесник, горнові Дмитро Селевко, Євген Касаткін, Віталій Тимченко, Сергій Олійник, Леонід Погорілий, Анатолій Куріц, водопровідники Валерій Борзих та Іван Пілюгін. Усі ці люди під час блекауту виявили високий професіоналізм, вміння діяти у кризовій ситуації і неабияку психологічну витримку. Завдяки їм вдалося зберегти доменну піч, обладнання цеху та чавун, – підкреслив начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук.

До речі, злитий чавун не застиг у ківшах, його вчасно встигли перетворити на чушковий чавун на розливальних машинах. Спочатку ці машини працювали від генераторів та компресорів. А коли світло з’явилося, на всяк випадок у цеху підстрахувалися залізничною снігоприбиральною машиною, яка, у разі необхідності, працює як великий генератор.

Колектив ДЦ № 1 вірить в перемогу України і в те, що усі складнощі, які зараз завдає нам ворог, тимчасові.