У ремонтно-механічному цеху № 1 «Ливарно-механічного заводу» було замінено покрівлю основної виробничої будівлі на площі 986 квадратних метрів.
РМЦ-1 – один з найперших введених в експлуатацію цехів нашого підприємства. Перша доменна піч ще будувалася, а багато деталей для її оснащення вже вироблялися в цьому цеху. Спочатку будівля РМЦ знаходилася безпосередньо біля доменних печей. Відступаючи, у 1944 році окупанти її підірвали. А новий корпус цеху побудували в іншому місці у 1951 році. І з того часу повної заміни покрівлі не проводили, робили лише ремонти м’якої покрівлі».
«Дах над цехом був типовим для часів, в які його збудували, – розповідає начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – На металеві ферми трикутної форми приварені швелери, на які покладені важкі залізобетонні плити, до речі, не закріплені надійно. А поверх плит – м’яка покрівля з толі чи руберойду. М’яку покрівлю ремонтували багато разів. А от повної заміни, яка набагато дорожче коштує, не проводили. Але плити місцями почали нахилятися, а дах протікав. За кілька років до повномасштабного вторгнення ми почали поступову заміну плит на металеві щити. Природно, що почали з найпроблемніших ділянок. Але війна і пов’язане з нею важке фінансове становище призупинили цей процес. Зі старою покрівлею залишився чималенький східний проліт. Проблеми з безпековим станом покрівлі вимагали термінового вирішення».
Євгеній Гречаний розповів, що у східному прольоті знаходиться кілька важливих верстатів: фрезерних, стругальних, відрізних. А також наплавна установка та майданчики для зберігання готової продукції, яка тут же відвантажувалася замовникам на транспорт.
«Для повної заміни покрівлі знадобилися значні кошти, набагато більші, ніж на заміну лише м’якої покрівлі, – продовжив Євгеній Гречаний. – Чималенька сума, особливо в нинішніх складних умовах. Але ніякі гроші не варті безпеки для людей. Роботи зі встановлення нової покрівлі виконала підрядна організація. Спочатку ремонтники зняли всі шари м’якої покрівлі. Їх за всі роки було накладено 23 шари один на один. Потім демонтували плити. А на їхнє місце встановили та приварили металеві щити, набагато легші, ніж плити, що значно зменшило навантаження на ферми та опори. На щити поклали шар акваїзолу, сучасного ізоляційного матеріалу. На нього поклали 150-міліметровий шар граншлаку, виробленого нашими доменниками, який збереже тепло. Зверху додали 50-міліметрову бетонну стяжку, а над нею – ще два шари акваїзолу. Недешево, але надійно, для людей. Ми щиро вдячні керівництву первинної організації ПМГУ за сприяння у виділенні коштів та керівництву «АрселорМіттал Кривий Ріг» за інвестицію в нашу безпеку».
Очільник цеху додав, що нова покрівля добре зарекомендувала себе протягом січня-лютого-березня, є безпечною і добре захищає від вологи, а ще зберігає тепло. А у найближчій перспективі така ж заміна покрівлі чекає на одну з будівель ковальської дільниці РМЦ-1. Тож попри повномасштабну війну і поки що збиткове виробництво, підприємство вкладає кошти у безпеку та покращення умов для своїх працівників.
Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка
12 квітня о 17:00 раді бачити глядача на виставі «Fata Morgana». Кожен митець мріє про визнання, успіх, славу і готовий шукати досягнення заповітної мети хоч на краю світу. Але оплески, квіти, зрештою, успіх і слава – що це насправді: нагорода за талант, багаторічну наполегливу віддану працю і вірність «своєму» глядачеві, чи лише швидкоплинна зваблива, зрадлива примара – Fata Morgana, у гонитві за якою може трапитися будь-що?
13 квітня об 11:00 запрошуємо переглянути музично-побутовий фарс «Кайдашева сім’я» за мотивами одного з найпопулярніших творів І. Нечуя-Левицького. Сюжет вистави охоплює події, що відбуваються у великий сільській родині Кайдашів. Ми зустрічаємося з героями: Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їхніми синами Карпом і Лавріном у переламний момент існування сім’ї, коли дорослішають діти, обирають собі пари, починається інше життя. У цій виставі сміх лунає крізь сльози й навпаки. Комічні і драматичні ситуації, у які потрапляють персонажі, взяті з самого життя.
Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв
12 квітня о 12:00 на глядача чекає музична вистава «Снігова королева». Ця казка про Герду та Кая, Однієї зимової ночі Кай зустрічає Снігову Королеву – правительку крижаної землі. І ця зустріч змінює його, тепер все гарне та добре він сприймає, як потворне. Добрий хлопчик перетворюється на норовливу дитину, злу і жорстоку. Покинута Герда вирушає на пошуки Кая. Всупереч численним небезпекам та після багатьох пригод, зрештою вона знаходить свого друга та звільняє його від чаклунства.
Криворізький міський театр ляльок
12 квітня об 11:00 пропонуємо переглянути пригодницьку виставу «Чарівне місто сподівань». Про старі іграшки забули і їм сумно. А так хочеться, щоб з ними знову гралися і любили, як і раніше. Раптово оживає стара картина, і друзі-ляльки потрапляють до чарівного міста Сподівань. А там на них чекають випробування й дивовижні пригоди. Ця вистава здобула перше місце у Міжнародному конкурсі-фестивалі мистецтв «Талановита планета 2022».
13 квітня об 11:00 запрошуємо на інтерактивну розважальну програму « Game-сейшн». На вас чекають веселі ігри та танці, розваги та фокуси. А також знайомство з улюбленими та всім відомими героями, які розкажуть дітям про різні системи ляльок. Інтерактивна програма, яка буде цікавою і дорослим, і малюкам.
Палац молоді та студентів
12 квітня о 17:00 запрошуємо на концерт Олександра Пономарьова та Михайла Хоми у рамках тура з великою програмою «Україна переможе». Співаки вийдуть на сцену разом, щоб заспівати для вас улюблені пісні та нові хіти – змістовні, чуттєві, багатогранні! Надихаюча програма у супроводі бенду – це витончене поєднання голосу та таланту, які нікого не залишать байдужим. Феєричне поєднання звуку та світла, фантастичний дует та сюрпризи надовго залишать цей вечір в пам’яті!
Екскурсії
Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»
12 квітня о 09:00 запрошуємо на автобусну екскурсію «Заповідна балка та парк Харіна». Ми побачимо мальовничу балку Північну Червону з її унікальними скельними ландшафтами, а потім насолодимося спокійною атмосферою та зеленню в затишному парку Харіна. Ми дізнаємося про історії та легенди Тернівського району, побачимо захопливі краєвиди. Під час прогулянки спробуємо дослідити історію парку Веселі Терни (Харіна). Місце збору: пам’ятник Козаку Рогу. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.
12 квітня о 15:00 чекаємо вас на майстер-класі з писанкарства. А ви знаєте різницю між крашанкою, дряпанкою та писанкою? Хочете дізнатися про магію писанкарства та створити власну неповторну писанку? Тоді запрошуємо на майстер-клас. Місце збору: біля пам’ятника Св. Миколаю. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.
12 квітня о 16:00 запрошуємо на пішохідну екскурсію «Парки міста». Ви почуєте історію створення саду-парку ім. Мершавцева, про човнову станцію, кам’яний скансен, Гданцівський парк – від болгарських городів до сьогодення. А ще дізнаєтеся таємниці парку Театрального, легенди та історії навколо нього. Місце зустрічі: пам’ятник Св. Миколаю. Реєстрація за тел.: 0961197549, 0982556455.
13 квітня о 09:00 запрошуємо вас на одноденну екскурсію «До дендропарку Веселі Боковеньки», яка поєднає відвідування музею-квартири видатного українського художника Григорія Синиці та прогулянку атмосферними вулицями Кривого Рогу. Ви відкриєте для себе творчий світ майстра, ознайомившись з його картинами, мозаїками та особистими речами, поринете в атмосферу, де творив художник, дізнавшись про його життя та творчий шлях, ознайомитися з роботами художника, з його невтомною багатогранною працею зі створення українського національного стилю монументального живопису в українському мистецтві ХХ століття. Місце збору: зупинка «96 квартал» у бік автовокзалу. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.
Тренінги
12 квітня запрошуємо вас взяти участь у трансформаційній грі «Колесо життя». Ця гра допоможе вам розкрити внутрішній потенціал, побачити баланс у різних сферах життя та знайти нові вектори розвитку. Запис: 0986228299.
13 квітня пропонуємо вам майстер-клас з розпису шопера «З Україною в серці». Інформація: 0986228299.
«Вміє бачити крізь стіни, а не екстрасенс. Натискає на кнопки, а не баяніст. Здійснює складні операції, а не медик. Контролює процеси, але не контролер». Здогадалися, про кого ця загадка? Натякнемо, усі ці надзвичайні якості є у маневрового диспетчера залізничної станції. Неочікувано? Нумо розбиратися у цьому.
Керує процесами
Щоб детальніше дізнатися про професію маневрового диспетчера ми вирушили до станції Східна-Сортувальна, яка примикає до території «Укрзалізниці» і є своєрідними воротами підприємства. Сюди заходять состави з сировиною та усім необхідним для виробництва, звідси починається шлях нашої продукції до споживачів.
За величезним пультом керування нас зустрічає маневрова диспетчерка ЗЦ № 1 Вікторія Коваль. Перед нею розташоване не панорамне вікно, з гарненьким видом, а велике табло зі схематичним планом станції, де блимають лампочки та раз у раз пробігають світові стрічки-пунктири.
«Якщо по-простому, ми натискаємо на кнопочки, щоб загорялися лампочки, – усміхаючись, – говорить Вікторія Коваль. – А якщо серйозно, то тут ми готуємо маршрути прийому-відправлення поїздів. Перед маневровим диспетчером розташована система управління усіма залізничними коліями, стрілочними переводами та іншими елементами станції. На табло я візуально бачу що відбувається, адже переді мною фактично схема станції. Отже, щоб керувати її роботою, забезпечувати потрібний рух составів, диспетчеру не потрібно знаходитися безпосередньо біля колій, або дивитися у велике вікно. Завдяки технічному оснащенню диспетчер все знає про процеси, які відбуваються, навіть якщо тебе від них відділяє глуха стіна чи певна відстань, і ти їх не бачиш. А з іншими фахівцями залізниці я спілкуюся за допомогою телефонів, радіозв’язку, гучномовного оповіщення. Іноді я шуткую, мовляв, хто любить говорити по телефону – вам сюди, адже за зміну я сотні раз беру до рук слухавку або рацію. Але це не порожні балачки – вся наша інформація робоча: чітка, змістовна, конкретна».
На підтвердження цього нашу розмову увесь час переривають повідомлення по рації та телефонні дзвінки. Ігнорувати їх не в якому разі не можна! Кожному повідомленню Вікторія приділяє увагу, і впевнено керує багатьма процесами великого залізничного організму.
Катає вагони з гірки
Фішка станції Східна Сортувальна – наявність сортувальної гірки для розформування вагонів. Цим процесом також керує маневровий диспетчер.
«Наприклад, на станцію заходить состав з 50 вагонів. Він привіз вантажі у різних вагонах для різних цехів. Щоб до адресата прийшло потрібне, вагони з вантажем треба розформувати. З нашої гірки вони скочуються-направляються, правильно – це розпускаються, на окрему колію, формуються в состав і вже потім відправляються до місця призначення. Крім мене, диспетчера, до цієї роботи залучені черговий по станції, старший диспетчер маневровий, машиніст та помічник машиніста тепловоза», – розповідає Вікторія Коваль.
Професійних знань Вікторія набувала спочатку у Криворізькому Політехнічному фаховому коледжі КНУ, а згодом у Харківському державному університеті залізничного транспорту. Встигла вона попрацювати і черговою стрілочного поста. Вікторія згадує свій перший робочий день вже як диспетчера, коли зайшла до диспетчерської, побачила великий пульт управління та розгубилася. Але стажування під наглядом досвідчених наставників допомогло здобути необхідні практичні навички та додало їй впевненості у своїх силах. На нашому підприємстві Вікторія працює вже сім років та зі зміни у зміну поповнює свій досвід.
Має характер
«Професію маневрового диспетчера я обрала свідомо, цьому посприяла моя матуся Наталя, яка теж працює диспетчером на сусідній станції. По роботі ми з нею часто спілкуємося, вона у мене потяги запрошує, – говорить Вікторія. – Взагалі я жодного разу не пошкодувала, що стала залізничницею. Моя робота дуже цікава, тут ніколи не буває сумно, бо ти завжди у вирі руху, подій та серед людей. Наша професія – для активних особистостей з міцним характером, для тих, хто вміє швидко реагувати на нестандартні ситуації та приймати правильні рішення, хто відповідальний, працьовитий, комунікабельний. Впізнали себе? Якщо так, долучайтеся до нашої команди».
До Всеукраїнського дня довкілля ми проводимо толоку. Усіх забезпечуємо: рукавичками та пакетами для сміття, інвентарем для прибирання, водою та смачним перекусом.
Місце: ставок біля ринку Термінал. Коли? 12 квітня о 10:00.
Практично все устаткування дробильної фабрики № 4 рудоуправління гірничого департаменту працює завдяки електричному струму. А стабільна подача струму та робота електроустаткування фабрики багато в чому залежать від електрослюсарів. Тож логічно, що саме електрослюсарка Ольга Думанська, одна з найкращих в департаменті, отримала до 65-річчя ГД найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Звичайно ж, отримати нагороду дуже приємно, – зізналася Ольга. – Але якщо чесно, про нагороди я не дуже думаю, коли виконую свою роботу. Просто намагаюсь все зробити якісно і безпечно для себе й колег, які працюють поруч. У цех мереж і підстанцій ГД я прийшла 18-річною, після того, як вивчилася на електрослюсаря в училищі. Шукала стабільну надійну роботу з підходящим графіком. Сусідка, яка працювала у ЦМП тоді ще НКГЗК, порадила спробувати у них. І мені сподобалося».
З того часу минула більш ніж чверть століття. Спочатку молода електрослюсарка отримала практику на кількох різних підстанціях на самому рудозбагачувальному комбінаті. А незабаром перевелася в кар’єр. Саме там знаходиться дробильна фабрика, за стабільну роботу електроустаткування якої відповідає наша героїня.
«Фабрика знаходиться у кар’єрі, вона має дробарку, яка подрібнює залізну руду, – пояснює Ольга. – А від фабрики під землею, у штольні прокладені конвеєри, які транспортують подрібнену руду на поверхню. Ми слідкуємо за станом електроустаткування дробарки і конвеєрів, регулюємо подачу струму на обладнання, виконуємо ремонти, які знаходяться у межах нашої компетенції. Під нашим наглядом – устаткування підстанції, де струм під напругою 6000 вольт трансформується у 380 В та 220 В. Якщо на обладнанні, наприклад, конвеєрі, плануються ремонтні роботи, ми виконуємо безпечну зупинку устаткування і його запуск після завершення робіт».
Щозміни Ольга спускається сходами штольні в глиб кар’єру, до фабрики, оглядає електрообладнання, а потім знову підіймається на поверхню. Такий підземний фітнес тримає у тонусі. Електрослюсарка користується потужним налобним ліхтарем та «рятівником» для забезпечення киснем під час можливих надзвичайних ситуацій. Все як у шахтарів.
«Пам’ятаю свої перші самостійні пересування по штольні, спочатку було моторошно, – згадує Ольга. – Взагалі-то я не вірю у привидів та інших потойбічних персонажів, але довжелезне підземелля викликало не найоптимістичніші емоції. Але згодом звикла. Намагалася навіть кілька разів сходинки порахувати. Але щоразу збивалася. Дуже вже їх багато, в рази більше ніж на знаменитих Потьомкінських сходах в Одесі. До речі, нікому з наших поки що не вдалося порахувати сходинки від початку до кінця».
Одного разу Ольга Думанська зустріла своє кохання на все життя. І це сталося саме у кар’єрі. Вони, електрослюсарка Оля та гірник Максим, зустрілися під час чергової зміни. Спочатку спілкувалися по роботі. Потім теми розширилися. Дівчині Максим подобався, з ним було приємно й легко. А згодом він натякнув, що хотів би зустрічатися з нею. Пішли в хід солодощі, квіти та інші прояви уваги. А незабаром народилася міцна гірницька родина.
«До речі, електроустаткування я ремонтую лише на роботі, – усміхається Ольга. – А вдома проводку, розетки, вимикачі та інше побутове приладдя – Максимова справа. Отакий у нас розподіл робіт. Я ж у вільний від роботи час полюбляю вишивати. Це ще з дитинства, з уроків праці. Є у мене картини-вишивки. Але показую їх лише близьким людям. Робота в кар’єрі небезпечна, буває напружена, а рукоділля для мене – спосіб заспокоїтися та ще й отримати задоволення».
Під час роботи Ольга взаємодіє з технологами, ремонтниками, начальником зміни. Дроблення й транспортування руди – це командна робота. В людях Ольга Думанська найбільше цінує щирість і відвертість, і сама намагається бути такою ж. Вона впевнена, що маніпуляції, обман все одно відкриються. І тоді про згуртовану команду, міцну родину чи дружні стосунки годі й мріяти. А успіх у роботі, у житті загалом, ґрунтується на щирості, повазі й довірі.
Сьогодні ми не уявляємо свого життя без комп’ютерів, та були часи, коли інформацію набивали на перфокарти, зберігали її на магнітних стрічках, намотуючи на великі бобіни. Нам пощастило, адже поруч з нами є ті, хто бачив це на власні очі та робив це власноруч. Цікаву розповідь про історію та розвиток інформаційної служби ми почули від ветеранки нашого підприємства Надії Щербак.
«На роботі було багато турбот, а зараз, на пенсії, їх ще більше, – усміхаючись, говорить Надія Василівна. – Раніше я працювала з великою кількістю інформації, а зараз отримую другу середню освіту – з молодшим онуком засвоюю програму третього класу (знову сміється). Також займаюсь рукоділлям та допомагаю своїй родині у багатьох справах. А ще завжди цікавлюся життям рідного підприємства та людей, з якими я пропрацювала майже 34 роки. За цей час наш відділ змінив чимало назв: інформаційно-обчислювальний центр, відділ автоматизованих систем управління, центр автоматизованих систем підприємства, служба інформаційних технологій, зараз ми його добре знаємо, як SAP. А от щодо зміни назв підрозділу, мені здається, що прийшли до найкращого – центру компетенції SAP, адже це красномовно «говорить» про розвиток нашої служби, та її вдосконалення. У моїй трудовій книжці багато записів, навіть сторінок не вистачило, а фактично так вийшло, що я нікуди не уходила».
Працювала з колодами карт
Працівницею Криворізького металургійного заводу Надія Щербак стала 27 серпня 1976 року. Вона влаштувалася операторкою в інформаційно-обчислювальний центр, де працювали спеціалісти зі збору та обробки технічної та економічної інформації, програмування.
Серед них були постановники, програмісти, електроніки, які підтримували технічне здоров’я перших електронно-обчислювальних машин підприємства. Також були оператори з підготовки, обробки та випуску інформації. Працювала також група фахівців, яка вводила інформацію, так би мовити «наосліп», у цифровому форматі.
Ця цифрова інформація, яка потім зчитувалася програмою і перетворювалася на звичні документи.
До речі, ще до впровадження електронно-обчислювальних машин Мінськ-32, таким чином інформацію вводили ще у старому приміщенні заводоуправління, де знаходилася машинорахувальна станція з табуляторами.
В інформаційно-обчислювальному центрі стояли величезні шафи тих самих Мінськ-32, в яких крутилися магнітні стрічки з інформацією. Вона передавалася зі стрічки на стрічку, сортувалася та зберігалася. Щоб ввести інформацію її треба було спочатку… набити на перфокарти. Цим спочатку і займалася Надія Щербак. Перфокарти являли собою спеціальні картонні картки з нанесеними на них дірочками (цифровою сіткою). Колись перфокарти були основним носієм інформації для електронно-обчислювальних машин, які були не такими зручними, як сьогоднішні персональні комп’ютери, а величезними.
«Щодня я працювала з великими колодами карт, на які набивала інформацію про відвантаження продукції підприємства та продажі, про кадри комбінату та нашу зарплату, фінансову інформацію тощо. Спочатку я була операторкою підготовки даних. А вже згодом мене перевели працювати на електронно-обчислювальних машинах, що відкрило для мене нові можливості», – розповідає Надія Щербак.
«Біг з перешкодами», або непростий шлях у професію
Дорога до нашого підприємства у Надії була непростою. Цікаво, що в юності про програмування і все, що з ним пов’язано Надія навіть й не замислювалася. Вона планувала вчитися на біохімічному факультеті. Але одразу вступити до навчального закладу їй не вдалося. За першої спроби Надія не пройшла за конкурсом, а на наступний рік у неї… не прийняли документи.
Річ у тім, що батько Надії був військовим і на той час родина мешкала в Азербайджані, але азербайджанцями за національністю вони не були. А там, навіть за радянських часів, не дуже розбиралися хто з приїжджих військових якої національності, більшість місцевих ставилися до чужинців без особливої теплоти. В результаті, Надії, можливо і спеціально, неправильно оформили документи, а приймальна комісія вишу скористалася цим і не прийняла їх.
Тож у 1974 році Надія вступила до Дніпропетровського промислово-економічного технікуму на спеціальність постановника та програміста. Це була нова спеціальність на той час, а ще вона була єдиною, на яку після школи вчили лише два роки. Та поки Надія там вчилася, професія так припала їй до душі, що вона захотіла і надалі розвиватися в ній та вступити до вишу. Та і результати навчання дозволяли це зробити, бо Надія була відмінницею.
Та водночас Надії дуже хотілося набути професійного досвіду – попрацювати, щоб стати фінансово незалежною, самостійною. Тож після закінчення технікуму молода спеціалістка скористалася направленням і поїхала працювати на Донецький металургійний завод. Саме звідти прийшов запит на молодих програмістів. Але, коли Надія з подружкою приїхали туди, у відділі кадрів їм сказали, що вакансій немає, хоча програмісти були потрібні. Таке в житті, на жаль, буває. Дівчатам нічого не залишалося, як повернутися до тоді ще Дніпропетровська. А з працевлаштуванням Надії та її подрузі допомогли у Міністерстві чорної металургії, куди вони звернулися по допомогу. Молодих спеціалісток направили до «Криворіжсталі». Комбінат тоді активно розвивався та застосовував у роботі багато нового, в тому числі й програмування.
Від оператора, до програміста
«Через рік роботи на комбінаті я вступила до Київського інституту народного господарства, – продовжує Надія Щербак. – Тоді моя спеціальність називалася «Організація механізованої обробки економічної інформації». Нас готували на постановників задач та програмістів. Завданням постановника було ретельне вивчення тієї чи іншої роботи, або процесу, який треба було автоматизувати. Адже відомо, тільки-но люди навчилися рахувати, вони постійно працювали над тим, як зручніше автоматизувати цей процес. Постановник писав технічне завдання, а програміст, спираючись на це, робив відповідну програму.
З 1990-х років ми почали переходити на персональні комп’ютери. Нам треба було вчитися працювати з ними, їздити на спеціальні курси. Також ми вивчали мови програмування. У ті роки я працювала на посаді програміста.
Потім була системним програмістом. Працюючи на цій посаді, я обслуговувала понад 100 комп’ютерів у відділі збуту, фінансовому, планово-економічному управліннях, бухгалтерії, управлінні капітального будівництва, у цеху зв’язку, управлінні по контролю за закупівлею матеріальних ресурсів тощо.
Та найдовше я пропрацювала програмістом. Мої колеги були висококласними фахівцями: Наталя Радченко, Ольга Литвиненко, Нінель Костіна, Наталія Жукова, Катерина Багатенко, Галина Вірко. Керівницею нашого сектору була Людмила Резцова. Згодом і я стала керівником – була начальником сектору обробки інформації. В цілому я пропрацювала на підприємстві майже 34 роки. Постійно вчилася, йшла вперед, спостерігала за розвитком підприємства, найголовніше, що я продовжую це робити і зараз».
