Позначка: наші люди

Категорії
Охорона праці

З людьми – на одній хвилі

На нещодавніх переговорах у Білому домі Трамп разом зі своїм віцепрезидентом наполягали, що у нас немає карт у боротьбі проти російської агресії. Залишимо це твердження на совісті американських очільників. Краще розповімо про те, які козирі є в інженера з охорони праці Романа Бобка для організації безпечної роботи в цехах.

Бажання

«Бажання допомагати людям – це у мене з дитинства, – говорить Роман. – У моєму житті були випадки, коли саме мені випало рятувати людей. Одного разу я надавав допомогу людині під час припадку епілепсії. Іншим разом довелося рятувати людину, яка тонула. Це все впевнило мене у тому, що якщо опинитися в потрібний час у подібному місці, то можна врятувати життя. Тому з дитинства формувалася мрія – захищати людські життя від небезпек. Раніше я працював помічником машиніста тепловоза. Саме коли я знаходився у кабіні свого локомотива, надійшла інформація, що потрібні тренери для навчання за програмою Take Care (Бережи себе). То був шанс».

Роман відправив резюме й успішно пройшов співбесіду. Почалося навчання майбутніх тренерів. А на останньому тренінгу Романові випав ще один шанс.

«Підсумковий тренінг проводив директор департаменту з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов, – згадує Роман. – Мені дуже сподобалося. У нього був вогонь в очах. І хай ще не все виходить на нашому підприємстві з того, чого він прагне. Але він щиро бажає зробити працю людей якомога безпечнішою. Я підійшов до Жанбека, і сказав: «Я також хочу працювати заради безпеки. Я хочу бути у вашій команді».   

Довіра

Досвід роботи помічником машиніста допомагає Романові Бобку створювати потрібну атмосферу під час спілкування з людьми в цехах.

«Якщо хочеш, щоб люди прислухалися до тебе, то треба бути щирим. А ще треба бути з людьми, як то кажуть, на одній хвилі, – говорить Роман. – Коли робітники дізнаються про те, що я нещодавно був одним з них, то бар’єри недовіри починають руйнуватися. Але якщо не вболівати за кожного, не намагатися допомогти, то сам по собі факт, що я з робітників, не допоможе. Треба слухати людей, ставитися до кожного з повагою. Тоді й вони будуть тебе поважати. А під час довірливого спілкування якраз і знаходяться відповіді на складні питання, у тому числі й безпекові».

Допомога

У Романа є мрія – зламати стереотип про те, що охорона праці тільки те й робить, що вишукує недоліки та знімає премії.

«Ставлення до нашого департаменту як до карального органу формувалося десятиліттями, – пояснює Роман Бобко. – Ламати подібні стереотипи дуже важко, але можливо. Треба всі зусилля спрямуватина взаємодію, на допомогу. Більшість часу я у цехах. Довіра допомагає розкрити людей. Вони діляться своїми проблемами. Ми разом з керівниками й робітниками знаходимо шляхи їх вирішення. Хочу подякувати всім керівникам, з якими взаємодіємо для організації безпечної роботи».

Роман вважає, що, на підприємстві не залишилося керівників, які б не піклувалися про своїх людей.

«Протягом останніх років відсіялися люди, які не вболівають за свою роботу, за колег, за підприємство, – каже Роман. – У цих умовах залишилися лише його патріоти. Не залишилося і людей, які свідомо, систематично порушують безпекові правила. Я поки що не пам’ятаю жодного випадку, коли б не можна було обійтися без покарання. Кожен випадок порушення треба розглядати індивідуально, з урахуванням обставин. Наприклад, нещодавно підходжу до працівника, який в цеху без окулярів. Чоловік пояснює, що працював кувалдою, і піт вже так залив очі, що він на хвилинку зняв окуляри, щоб очі подихали, відпочили. За що його карати? Сам же так працював. Лише нагадав, що перед продовженням роботи окуляри треба вдягти. Та й повноважень карати у нас зараз немає. Ми лише інформуємо керівників підрозділів. А вони вже ухвалюють рішення, бо своїх людей знають краще».

Ідеї  

Коли Роман Бобко проходив співбесіду, щоб перейти інженером з охорони праці, він підготував презентацію з ідеями, як зробити роботу безпечнішою.

«Одна з ідей – альтернатива картам HIRO. Це шелфтокери – наліпки з нагадуванням основних ризиків, які є на дільниці. Вони мають бути всюди, куди падає людський погляд. Я сам заповнював HIRO, коли працював машиністом. Корисна штука – визначити ризики перед зміною. Але інтенсивний робочий процес так тебе захоплює, що за деякий час нагадування про ризики вилітає з голови. А от наліпки потрапляють на очі і нагадують, тримаючи в тонусі. В ідеалі ж – це коли HIRO й шелфтокери використовуються паралельно».

А ще Романів досвід каже, що багато нещасних випадків трапляється наприкінці зміни.

«Те, що люди більше порушують правила «під шабаш» має логічні пояснення, – говорить Роман. – По-перше, треба завершити заплановану роботу, тому люди спішать. По-друге, мозок вже не в тому стані, щоб зберігати максимальну увагу. Тому я раджу працівникам левову частку запланованого (в ідеалі 80 відсотків, згідно з принципом Парето), робити саме у першій половині зміни, поки мозок свіжий і тіло не виснажене роботою».

Дуже важливо, щоб потрібна людина опинилася в потрібний час у потрібному місці. У Романа зараз надзвичайно відповідальний період. За ним закріплено інші підрозділи, з якими він ще не працював. Доведеться знову пройти шлях встановлення взаємної довіри з людьми та вивчити всі ризики, щоб допомагати їм протидіяти. Побажаємо ж йому успішно спрямувати свої козирі на захист людських життів.   

Категорії
Разом з Україною

Як врятували місто від великої води

default

14 вересня 2022 року Кривий Ріг опинився на межі величезної катастрофи. Шість рашистських ракет, серед яких сумнозвісні «кинджали» та «іскандери», були спрямовані в дамбу Карачунівського водосховища. В наслідок влучань був зруйнований шлюз, і вода шаленим потоком хлинула з водосховища. Ключову роль у порятунку міста відіграли «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «Ливарно-механічний завод».

Рівень води в Інгульці протягом лічених годин піднявся на два метри. Це спричинило підтоплення 112 приватних будинків. Почалася часткова евакуація населення. Вода прибувала. Рятувальники робили все можливе, щоб її відкачати. А у бік дамби помчали вантажівки з щебенем, піском та іншими матеріалами, які мали б зупинити воду. Як розповів заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат, серед тих, хто намагався засипати зруйнований шлюз, перегородивши шлях водній стихії, були й наші працівники.

«Великовантажними самоскидами, які підвозили гірські породи до пошкодженої дамби, керували й водії нашого автотранспортного управління. Максим Гутарєв з колегами робили ходка за ходкою, – згадує Андрій Кіндрат. – А наші бульдозеристи Олександр Школяренко, Євген Великий, Юрій Лютенко невтомно працювали над тим, щоб величезні масиви порід сформувати у надійну греблю, яка могла б зупинити потік. Завдяки їхній майстерності та самовідданості всіх, хто працював тоді на ліквідації надзвичайної ситуації, вода почала втрачати свою силу».

15 вересня вода у річці почала спадати. Але було зрозуміло, що якщо не відновити затвори (шандори) враженого ракетами шлюзу, то гребля довго не витримає. Бо саме шандори створювали той каркас, той непрохідний бар’єр, який тримав стихію у покорі, регулюючи рівень води у водосховищі й річці Інгулець. І відновити шандори необхідно було за лічені дні. Інакше – біда.

«Наступного дня після «прильотів» ми отримали завдання виготовити шандори якомога швидше – не більш ніж за тиждень, – розповідає заступник директора ЛМЗ з виробництва Сергій Жеватченко. – Зважаючи на габарити виробів, складність конструкції, відсутність детальних креслень, іншої технічної документації, а також достатньої кількості матеріалів на складах, це здавалося малоймовірним. Виготовити за кілька днів 90 тонн нетипових для нас металоконструкцій – це надскладне завдання. Але ми мали це зробити, мали встигнути заради рідного міста, яке опинилося під величезною загрозою».

Необхідно було виготовити два шандора. Кожен з них складається з п’яти елементів по майже дванадцять з половиною метрів завширшки. А при встановленні всіх п’яти елементів, один поверх одного, мав утворитися непрохідний бар’єр для води висотою більш ніж шість метрів. І спочатку треба було виготовити детальні креслення. За це взявся конструкторський відділ ЛМЗ на чолі з головним конструктором Миколою Нікіфоровим.

«На виготовлення креслень нам дали три дні. Термін максимально стислий. Добре хоч знайшлися загальні креслення 1954 року, де були вказані хоча б габарити. Тож нам не довелося пірнати під воду та вимірювати розміри, – усміхається Микола Нікіфоров. – До роботи залучили всіх. Кожен отримав свій фронт робіт. Як тільки була готова певна частина креслень, ми зразу ж передавали її в цехи, щоб невідкладно почати виготовлення шандорів. Серед першочергового – визначилися з тим, скільки і якого металопрокату нам потрібно: листа, швелера, кутника тощо. Щось було на наших складах. Багато що постачальникам довелося терміново шукати по всій Україні. Я був на цілодобовому зв’язку з цехами та механіками самої греблі. Дякуючи самовідданій праці Олексія Усача, Людмили Кадченко, Андрія Тимофєєва, Володимира Тищенка, Євгена Калабіна та інших наших конструкторів ми впоралися. Навіть коли всі креслення були готові, зв’язок з цехами та замовником не переривався».

Габаритні вироби виготовлялися цехом металоконструкцій. Заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод розповів, що термінове виготовлення гідрозатворів для дамби стало виробничим пріоритетом № 1 для цеху.

«Коли люди дізналися, що це за вироби і для чого ми їх виготовляємо, вони готові були працювати стільки потрібно, – говорить Роман Удод. – Графік цеху перебудували, працювали цілодобово. І від жодного я не почув реплік на кшталт: «А чого я, а чого в нічну, а чого додатково працювати». Люди згуртувалися навколо життєвої мети. І металоконструкції зростали з неймовірною швидкістю. Самовіддано працювали Дмитро Бугаєв, Олександр Заболотний, Руслан Лазоренко, Ігор Струц, Олександр Кулік, Олександр Григор’єв, Олександр Тинок та багато інших. Дякую кожному за розуміння та сумлінну працю».

На греблі елементи затворів накладаються один поверх одного, перегороджуючи шлях воді, такий своєрідний  гігантський «Lego». А для того, щоб вода не протікала між ними, на стиках треба прикріпити ущільнювачі. В даній ситуації ущільнювачами виявилися дерев’яні бруси. Брус лягає на брус, щілина швидко замулюється і стик стає майже герметичним. Бруси виготовили зі звичайнісіньких залізничних шпал на модельній дільниці фасонночавуноливарного цеху ЛМЗ. А отвори у металоконструкціях та самих брусах для болтових кріплень зробили працівники ремонтно-механічного цеху № 2.

«Зважаючи на габарити виробів та товщину матеріалів, ми свердлили отвори на дільниці унікальних станків, – пояснює начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ці непрості роботи виконали токарі, які керують горизонтально-розточувальними верстатами: Андрій Балацький, Євген Жмур, Максим Бреус, Сергій Домашенко та інші. А ще наш цех виготовляв ролики, які направляють і утримують шандори. Їх виточили за допомогою верстатів з числовим програмним управлінням, якими, керували Наталя Луценко та Оксана Петренко. Всі спрацювали швидко та якісно».

Стропи для переміщення та монтажу металоконструкцій виготовили працівники центрального департаменту з утримання та ремонтів. Складання деталей у конструкції виконали працівники ЦМК разом із колегами з ремонтно-механічного цеху № 1 та центрального департаменту з утримання та ремонтів. Працювали цілодобово. Керував складальними роботами начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний.

«Зважаючи на те, що ми до того часу подібні вироби не виготовляли і на рекордно стислі терміни, завдання було складним, – каже Євгеній Гречаний. – Ми працювали єдиною командою з іншими цехами. Було важко, але й цікаво. То був виклик, з яким ми впоралися. Серед працівників свого цеху я хочу виділити Олега Кернера, Віктора Главного, Олександра Гришу, Владислава Колеко, В’ячеслава Пирога, Ігоря Сердюка, Ігоря Афанасьєва та інших фахівців ремонтно-складальної дільниці».

І от всі компоненти шандорів готові. Але як же доправити 10 дванадцятиметрових «залізяк» на Карачуни? За це взялися працівники нашого автотранспортного управління. До ЦМК підігнали автомобілі-довгоміри, ювелірно поклали вироби на платформи вантажівок, закріпили і повезли. І так кілька разів, поки всі не перевезли на місце. Це завдання довірили найкращим – досвідченим водіям Віталію Аббасову та Анатолію Омельченку. А як же встановити ці вироби один поверх одного у шлюзі? Адже кожен з них – це майже 10 тонн.

На машиніста автокрана АТУ Сергія Марченка чекала нетривіальна робота. Хоча зі своїм потужним та маневровим краном «Liebherr» він виконав багато унікальних робіт для підприємства, для міста, для України. Завдяки точним рухам Сергія, компоненти шандорів чітко потрапляють у пази в залізобетонних стінах шлюзу. І ось останній елемент став на місце. Шлях воді перекрито! Місто врятовано!

Категорії
Новини

Весна вітає наших пані

На календарі третя бойова весна. Але усі жахи війни, біль втрат та важкі випробування не можуть перешкодити українським жінкам зустріти весну у всій красі, радіти першим теплим промінцям, набиратися сил, щоб дихати на повні груди, щоб працювати заради перемоги, жити та мати надію. Щоб створити святковий настрій, який бодай на кілька годин дав змогу нашим чарівним жінкам відпочити та порадіти весняному теплу та сонцю, в Палаці культури металургів за ініціативи департаменту комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» був організований святковий концерт для жінок, чоловіки яких захищають нашу Україну.

Зелені, рожеві, бузкові, жовті, блакитні букетики на вході до фоє голосно заявляли про весну. Цими квітами зустрічали прекрасних пані, які прийшли на концерт. Дівчата несміливо торкалися квітів, наче не могли повірити, що третя важка воєнна зима відступила. А весна, яка зазвичай дарує надію, вже ось тут, на порозі. Вона кличе забути про все і подарувати собі бодай декілька хвилин відпочинку та гарного настрою. І кожна з присутніх пані усміхалася, і з цього починалося диво. А гарна музика та прекрасні номери створювали у палаці особливу теплу атмосферу. Всі відчували, що скучили за цим, за можливістю бути щасливою тут і зараз.

«Жінки завжди чекають на весну, адже вона асоціюється з молодістю, теплом, родинним затишком та надією, – говорить начальник зміни цеху мереж та підстанцій Оксана Кириченко. – Хотіла б подякувати організаторам за це маленьке свято. Нам це дуже потрібно, наче ковток свіжого повітря. Наші хлопці воюють там, зокрема, й щоб ми мали змогу відчувати себе не лише захищеними, а хоча б трішки щасливими. Такі свята – це можливість підзарядитися, набратися сил, натхнення, щоб працювати на нашу перемогу. І звісно ж, це прекрасний привід нарядитися, зробити собі зачіску і відчути себе прекрасною жінкою».

Яскраві, усміхнені, щирі – не можливо було пройти повз цих панянок. Тетяна Шевцова та Юлія Степанова, Катерина Хабло працюють верстатницями в РМЦ-2 «Ливарно-механічного заводу». Дівчата без вагань зареєструвалися на концерт, адже, зазначають, що просто скучили за такими заходами. Раніше вони збиралися колективом, щоб разом відсвяткувати, поспілкуватися, порадіти. “Сьогодні, – говорять вони, – це справжня рідкість”. На жаль, ми звикли через війну відмовлятися від багато чого, зокрема, й можливості бути щасливими.

«В мене  зараз на фронті брат, переживаю за нього, але точно знаю, що він би дуже порадів, що його сестра пішла на свято, – розповідає Катерина Хабло. – Це усім нам зараз дуже потрібно. Нам не вистачає приводів відволіктися, відпустити тривогу та неспокій, забути бодай на годинку, що навколо війна. Весна, ми, жінки, її дуже любимо. А як нас тут зустріли – з квітами, з усмішкою, а який чудовий концерт! Ми зараз маємо бути сильними, а де ж брати сили, звідки черпати енергію? Ось такі заходи – це наша підзарядка, свіжий подих, яскраві барви, віра в краще та сподівання, на які ми завжди очікуємо від весни. Дякуємо. Всіх жінок з весною!»

Привітати наших красунь прийшов генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо. Він висловив щире захоплення силою, мужністю і невичерпною енергією наших жінок. А також побажав, щоб наступне свято 8 березня всі пані зустрічали вже зі своїми мужніми захисниками, щоб родини зібралися усі разом, щоб квіти жінки вже отримали з рідних для кожної рук.

Концертні номери радували різножанровістю, тематикою. Кожен з них ставав справжнім сюрпризом, і дійсно, свято вийшло особливим подарунком, свого роду гімном краси та чарівністю. А яке ж свято без сюрпризів? Тому чимало панянок після розіграшу пішли додому з подарунками. А справжній весняний настрій, коли у повітрі відчуваються особливі весняні флюїди, коли оживає надія, коли очі світяться щастям, точно отримав кожен, хто завітав в цей день на концерт до Палацу культури металургів.

Більше фото зі свята за посиланням: https://fex.net/uk/s/3pbft0x

Категорії
Наші люди

Діамантовий настрій

Українські жінки завжди дивували світ своєю майстерністю. Вишивка, плетіння, малювання, поробки з різноманітних матеріалів – все це підкоряється нашим пані. Фантазія та  прагнення зробити світ навколо яскравішим, добрішим, привабливішим допомагає українкам творити справжні дива. І такі чарівниці працюють і на нашому підприємстві. Наприклад, електромонтерка з ремонту та обслуговування електрообладнання цеху мереж та підстанцій «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ліза Линок захоплюється діамантовою мозаїкою. Вона створює картини, для яких замість фарб використовуються різноколірні кристали.

На столі акуратно розкладені контейнери з камінчиками по кольорах, віск та канва з вже нанесеним малюнком, напоготові аплікатор або пінцет, за допомогою яких викладаються кристали. Майстриня акуратно, камінчик за камінчиком, викладає ними малюнок, особливу увагу приділяє  кольорам, щоб картина набула яскравих  барв та потім неначе «ожила». Кожен кристал, хай то камінчики або звичайний пластик, має багато граней. Завдяки цьому картина переливається та виблискує. У готовому вигляді це створює приголомшений візуальний ефект.  

«Історія діамантової мозаїки розпочалася з 2000-х років, а я захопилася нею два роки тому, – розповідає Ліза Линок. – Сталося це завдяки моїй молодшій сестрі Надії. Вона побачила в інтернеті багато мозаїчних картин і попросила купити їй набір з усім необхідним. Зараз такі набори, разом з малюнком, можна придбати як у звичайних магазинах, так і через інтернет. Це дуже зручно. Ми з матусею придбали два таких набори з картинами розміром з лист зошита. Тоді одну картину зробила я, а другу наша мама. Мені це так сподобалося, що захотілося ще зробити картини, адже сам процес викладання камінчиків, ця дивовижна атмосфера під час роботи, і готовий результат, варті того, щоб продовжувати та надалі розвиватися у цьому напрямку творчості. Тому я дякую сестрі за цю ідею. До речі, у родині нас п’ять дівчат. Крім мене, а я старша, зростають Марта, Аліса, Віра, вже відома нам Надя. І кожна з нас цікавиться якимось видом творчості».

Ліза вважає, що бажання створювати прекрасне своїми руками – це в неї та у сестер від батьків. Їхня бабуся вміє шити, мама свого часу теж шила, вона вміє вишивати, зокрема й блискітками. Тож Ліза вже змалечку заохочувалася до рукоділля. Вона теж вміє вишивати хрестиком, бісером, робить прикраси з нього. До речі, техніка діамантової вишивки дуже схожа на вишивання, от тільки замість ниток використовуються камінці. Не зважаючи на те, що малюнок картин вже готовий, і до нього прикладаються набори камінчиків, у кожної майстрині картини не будуть однаковими. Це залежить від техніки викладання «діамантів», кольорів, які майстриня закладає у свою роботу.

«Навіть борщ у кожної господині виходить свій, а тут картини. Вся справа у підході, у душі, яка закладається у роботу, у баченні вже готового результату. Я знаю, що деякі майстрині викладають камінчики чергуючи колір за кольором. Я вже наловчилася їх викладати так, що можу одразу застосовувати декілька кольорів», – підкреслює Ліза Линок.

Маленькі картини Ліза робила дуже швидко. Наприклад, картини 30 на 40 см народжувалися за три дні. А от коли їй подарували велику заготівку, 40 на 50 см, там вже їй довелося попрацювати. Але це тільки в радість, ділиться емоціями Ліза, бо цей процес заспокоює, приводить до ладу думки та зосереджує.

«Це саме те, що нам зараз потрібно, – продовжує Ліза. – Буває, прийдеш з роботи, тебе наздоганяє сирена, летять неприємні новини, ти думаєш, як там твій вітчим, який раніше працював на нашому підприємстві, а зараз захищає Україну. Але ти знаєш, що на тебе чекає твоє улюблене захоплення, завдяки якому можна хоч трохи відволіктися та  прийти до тями. Коли працюю з камінчиками, вмикаю якийсь цікавий серіал або музику. Цей акомпанемент дуже допомагає у роботі, створює особливий, піднесений, а у моєму випадку ще й діамантовий настрій (усміхається). Але не думайте, що процес створення цих картин простий. Навіть якщо у наборі все продумане, не факт, що у вас все гарно вийде. У мене теж було декілька невдалих робіт. На одну картину потрібних камінчиків не вистачило, а інша вийшла якась не дуже чітка, не така яскрава, як би мені хотілося. Тут головне не опускати руки, а йти далі. Невдачі нам на те й даються, щоб підштовхнути нас до більш активних дій. А якщо справа тобі подобається, то ти увесь час хочеш розвиватися у ній. Я вже це добре знаю на власному досвіді. Бувало переглядаєш інтернет, бачиш якийсь цікавий малюнок, і вже хочеш зробити нову картину. Процес затягує, він підштовхує до постійного саморозвитку. Мені це дуже подобається. З нового, наприклад, я оформлюю обручі для своїх сестричок. Купляю в магазині різні штучні квіти, різноманітне оздоблення і прикрашаю ними обручі. Виходить гарно. Хочу ще навчитися робити квіти з м’якої проволоки, з намистин. Планів у мене, як бачите, багато. Я знаю, що на нашому підприємстві працює чимало творчих, цікавих людей. Я бажаю кожному постійного розвитку, а також нових відкриттів, які й роблять наш світ яскравішім, цікавішим, приємнішим».

Категорії
Новини

Чотири жінки металурга Сергія

Жіноче свято продовжується.

Сергій Басок, оператор МБЛЗ конвертерного цеху:

«У моєму житті є чотири найважливіших жінки: дружина Яночка, мама Людмила Кімівна, бабуся Ася Аксентіївна та теща Ольга Миколаївна. Я їх дуже-дуже люблю, і є за що. Яна – найкраща дружина в світі. Вона гарна, добра, уважна, чуйна, лагідна, неповторна… Цей перелік можу продовжувати нескінченно. А особливим рядком у цьому переліку – вдячність це те, що вона народила мені двох синів і вкладає душу в їх виховання.

Ну мама – це особлива людина у житті кожної людини. Мама подарувала життя. Мама дарує любов, турботу і ласку. Коли я робив помилки, то вона могла так пояснити мені ситуацію, що я зразу все розумів і брався їх виправляти. Це величезний талант, я вважаю. Мама смачно готує, а смак її страв ніби повертає мене у щасливе безтурботне дитинство.

 Бабуся – це мудрість. Її життя не було легкою прогулянкою, але попри всі складнощі, бабуся зберегла найкращі якості і передає їх нам. А більш ніж 10 років тому у мене з’явилася ще одна мама. Оті всі анекдоти про недобру тещу – то не про мою. Моя розуміє мене, як рідного сина. Це Теща з великої літери. Ці чудові жінки – вони як квіти у саду мого життя, і я їм безмежно вдячний!» 

Весняні квіти для натхнення

Дмитро Ципченко, начальник автоколони № 1 ГТЦ ГД:

«Жінки – це наше натхнення! Без них світ застиг би на місці, і не було б розвитку, ніякого руху. Всіма своїми здійсненнями, досягненнями чоловіки завдячують жінкам – мамам, дружинам, донькам… Ну і я не виключення. Особисто мене на роботу та розвиток надихають дружина Ольга та донечка Міла. Звичайно ж, вітатиму їх зі святом жіночої краси та весни. У дружини заздалегідь завуальовано випитав про подарунок, бо не люблю, щоб подарунки були безглуздими, непотрібними або геть неромантичними, такими як сковорідка. Ну і спінінга звичайно ж дарувати не буду (усміхається). Разом з тим подарунок має бути сюрпризом. Ну й звичайно ж даруватиму квіти. На жаль, улюблені Оліні півонії у березні не квітнуть, їх я подарую у сезон, а до свята весни буде щось весняне.

З Мілиним подаруночком простіше. Вже знаю, яку іграшку вона бажає. Донечці також дарую квіти. І хай їй поки що чотири з половиною, але вона у мене вже маленька принцеса. Треба змалечку привчати до традицій, хороших традицій, щоб вона знала, як воно має бути.

Вітаю вас, любі! Хай все у вашому житті складеться якнайкраще, і я для цього зроблю все, що від мене залежатиме».

Категорії
Новини

Жінки, які дарують крила

Продовжуємо зізнаватися у коханні прекрасним жінкам.

Начальник зміни цеху металоконструкцій ЛМЗ Максим Сізов:

«Напередодні свята 8 березня, звичайно ж, усі розмови про жінок. Я вважаю, що мені в житті пощастило. Поряд зі мною завжди були найкращі жінки. На жаль, поряд вже немає моєї матусі Валентини Олександрівни. Саме вона колись не дала мені схибити. Зовсім молодий тоді я не хотів вчитися, а вона наполягла: «Йди, синку, вчися». І я її послухався. Я вважаю, що матір надзвичайно важлива для кожної людини. Моя мама була доброю, завжди допомагала всім, хто поруч, любила життя. А я своєю чергою намагався бути люблячим сином.

Ще одна моя кохана жінка – дружина Катерина. Красива, неперевершена. Вона в мене найкраща. Пані з «перчинкою». Дружина – основа нашої родини, завжди підтримає мене, не дає опустити руки. Ми завжди були разом, а коли розпочалася активна фаза вторгнення, то вони з донькою були змушені виїхати до Польщі. Ось тут я дійсно відчув, як мені неймовірно складно без них. На щастя, вони зараз поряд. Я ціную все, що для мене робить Катерина. Знаєте, жінка ж може знищити чоловіка, а може подарувати йому крила. Мої кохані мене окриляють. А найбільша моя радість, моя зірочка – це кохана донечка Мілана. Вона така життєлюбка, таке сонечко! Добра, чуйна та весела дівчинка. Я заради неї здатен на все.

Я дуже хочу, щоб мої пані були щасливими. Тому намагаюся їх радувати щодня. Подарувати квіти, приготувати якийсь сюрприз – для цього не треба чекати на свято. Але 8 березня все-таки привід ще раз сказати своїм коханим «дякую, кохаю, захоплююся тобою». Тому в цей день зранку, поки мої дівчатка сплять, я побіжу за квітами. Хай свято розпочнеться для них зі сходом сонця.

Всім же україночкам бажаю кохання, тепла і любові в серцях, чудового настрою і прекрасного самопочуття. Даруйте усмішки, радійте та отримуйте задоволення від життя! Щастя вам, успіхів завжди та в усьому! Ви найкраще, що у нас є!»

Жінка – це запрошення до щастя

Сергій Галкін, змінний майстер цеху металоконструкцій ЛМЗ:

 «Для мене весна завжди асоціюється з красою, теплом, відродженням і нашими українськими жінками. Вони такі ж чарівні, яскраві та прекрасні, які ця чудова пора року. Недаремно ж і свято для жінок відзначається саме у березні. Жінки – це наша сила, опора. Коли ти працюєш в колективі, де є жінки, то тебе це дисциплінує, все хочеться робити якнайкраще. Часто саме наші колеги-жінки можуть підмітити те, чого ти не побачив, дати слушну пораду, вислухати, поспівчувати, допомогти, підтримати. За це я щиро вдячний нашим кранівницям, розмітницям, майстриням. І бажаю, щоб всі вони завжди відчували себе коханими, щасливими.

А от моє серце раз та назавжди віддане одній чарівній пані – моїй дружині Тетяні. Ми познайомилися з нею 25 років тому. Пам’ятаю, що було холодно, я вигулював собаку і побачив її. Вона тоді приїхала до тітки, а тої не було вдома, Тетяна чекала її на лавці біля під’їзду. Я підійшов, познайомився, «склав компанію» поки чекали на родичку. Потім наше знайомство продовжилося, згодом ми побралися. Моя Тетянка красуня, розумниця та неперевершена господиня. Я вдячний їй за двох синів, за нашу затишну домівку, за те, що вона оточила мене турботою та увагою. Ми з нею одне ціле. Наше кохання – це якась хімія та магія. Ми чверть століття разом тому, що вміємо чути одне одного, розуміємо, здатні йти на компроміс. Таня, моя «кнопка», як її називаю, –  це моє щастя. Я намагаюся їй завжди радувати. От просто так, без причини подарувати її улюблені троянди, наприклад, зробити сюрприз. До 8 березня я готуюся заздалегідь, купую ще звечора квіти та ховаю, ой, непросто це зробити вдома, але сюрприз має бути сюрпризом! А ще в цей день кухня на мені. Я готую смачні шашлики, накриваю стіл. Долучаю до цього синів, звісно. Ми їх виховуємо з повагою до жінок, адже вони теж колись стануть чиїмись чоловіками. Порада від мене «сильній половині». Жінку робить красивою не лише весна, а й чоловік, який поряд, зважайте на це. Хочете бачити красуню поряд з собою, то робіть все, щоб вона відчувала себе такою».

У весняне свято 8 березня бажаю всім україночкам чарівного настрою, ніжних обіймів, стрімких успіхів у кар’єрі, яскравих емоцій і вражень, щасливих усмішок. Нехай у житті буде безліч таких сонячних днів, як це весняне свято!