Категорії
Новини

Люди, які рятують людей

У лютому 1950 року на базі невеличкої дільниці газового цеху нашого підприємства виник самостійний підрозділ – газорятувальна служба (ГРС).

Зараз це потужна багатофункціональна команда, працівники якої захищають нас від дії смертоносних газів, проводять рятувальні роботи на всій території підприємства, не лише пов’язані з газонебезпекою, а також ліквідують наслідки аварій і виконують виробничі операції якщо під час робіт необхідно застосовувати газорятувальну апаратуру. А ще вони готують цю апаратуру для всіх цехів підприємства. На рахунку цих мужніх, сміливих людей – сотні врятованих життів.

«Я пишаюся своїми людьми і щиро вітаю кожного з нашим 75-річчям, – говорить начальник ГРС Сергій Леонов. Бажаю в наш складний час не падати духом, вірити у завтрашній день, у товаришів, які поруч. Бажаю родинного щастя, щоб всі колеги та їх рідні були здорові. Миру нам всім. А відсвяткуємо з розмахом вже після перемоги. Бо якщо тепер, то це буде несправедливо стосовно наших колег, які саме зараз захищають кожного з нас від агресії, а це кожен п’ятий працівник ГРС, багато з яких пішли добровольцями».

Роботу газорятувальної служби можна умовно розділити на три напрямки: перший – профілактична робота із захисту працівників та устаткування, другий – безпосереднє виконання оперативних рятувальних дій, і третій – виконання виробничих операцій там, де треба допомога людей, які можуть вміло виконати виробниче завдання у небезпечних умовах з використанням газозахисної апаратури. Свідком однієї з таких операцій я став нещодавно. Газорятівники у взаємодії з працівниками цеху вловлювання та технологічного цеху коксохімічного виробництва швидко й якісно замінили засувку діаметром півтора метра на трубопроводі коксового газу.

«Ми дуже цінуємо допомогу наших газорятівників, – каже заступник начальника цеху вловлювання з технології Сергій Солонько. – Вони не лише виконують промислові роботи, а що головне – допомагають нам убезпечитися від вибухонебезпечних та отруйних газів. Робота та навіть знаходження на території нашого цеху становить небезпеку. Працівники ГРС ретельно перевіряють, щоб не було витоків шкідливих газів, допомагають убезпечити місця виконання робіт, проводять навчання, якісно готують для нас апаратуру. Це наші надійні партнери, з яким приємно працювати разом».

На території нашого підприємства багато газонебезпечних зон – у прокатному, доменному, сталеплавильному, енергетичному та інших департаментах. Але, мабуть, найнебезпечнішим є саме коксохімічне виробництво. І рятувальники з ГРС багато разів рятували людські життя.

«Так, у нас тут стільки небезпечних газів, що всі й не перелічиш, – усміхається заступник начальника ГРС Роман Кваша, – сірчистий ангідрид, нафталін, аміак, бензол, ціанистий водень, сірководень, фенол та багато інших.  За цими іноземними назвами ховаються справжні вбивці. Є й інші загрози. Наприклад, бачите оці кришталики на кришці засувки? Вони гарні, але не слід втрачати уважність Це пірофорне залізо. Якщо його своєчасно не нейтралізувати, то воно миттєво спалахне за наявності повітря. Ми ретельно слідкуємо за станом газових господарств цехів і допомагаємо усувати недоліки. Непоодинокі випадки, коли доводилося рятувати людей. Останнє, що на пам’яті – врятували слюсаря бензольного відділення, який втратив свідомість внаслідок витоку газу. А перед тим був підрядник».

І без того непроста робота газорятувальної служби стикнулася з новими складнощами після повномасштабного вторгнення. Газорятівники брали участь та забезпечували безпеку під час надскладного процесу повної зупинки доменного виробництва на підприємстві у перші дні війни. Вони ж разом з іншими фахівцями підприємства відновлювали роботу наших газопроводів.

«Ще один виклик воєнного часу, як і скрізь, – нестача людей, – пояснює Сергій Леонов. – Близько 20 відсотків рятувальників воює. Хтось звільнився сам. Зараз приходить молодь. Професія газорятівника непроста. Вона потребує непоганої фізичної підготовки, певних знань з фізики, хімії, математики, вміння миттєво ухвалювати рішення, від яких багато що залежить. Тож не у всіх виходить. Але є й хлопці, які вже вміло працюють – Олег Горбик, Павло Калінчук, Всеволод Монастирний, Василь Наумік та інші. А от Павло Калінчук – достойний син батька, нашого рятувальника, який зараз воює. На жаль, п’ятеро наших працівників віддали життя, захищаючи нас. Це Юрій Дільний, Юрій Плужник, Денис Машненко, Сергій Баранько, Дмитро Конограй. Уклін їм до землі та світла пам’ять».

Добре, що молодь ще є кому вчити. З вдячністю очільник ГРС згадав досвідчених Євгена Смиченка, Сергія Корольова, Ігоря Беліченка. А от Костянтин Лівенков вчив ще самого Сергія Леонова, і його досвід надзвичайно цінний. Серед досвідчених рятівників і в.о. старшого майстра Валерій Демиденко. Вже понад чверть століття він у команді. Пройшов Крим і Рим, як то кажуть.

«За ці роки всякого було, – згадує Валерій. – Багато разів рятували людей. Здавалося б, вже нічого не повинно лякати. Але років зо десять тому, коли виникло займання у бензольному відділенні цеху вловлювання, то навіть мені було моторошно, адже там так багато вибухонебезпечного. Але спрацювали чітко: ми вивели людей, а пожежники загасили полум’я, тож вдалося уникнути тяжких наслідків. А зі свого досвіду скажу: треба вчити правила і дотримуватися їх. І якщо є табличка з попередженням про газонебезпеку, туди йти не можна. І якщо хтось думає, що швидко проскочить – не проскочить. Наприклад, одного вдиху сірководню вистачає, щоб втратити свідомість, а далі – самі розумієте».

Вітаємо героїчних газорятівників з їхнім ювілеєм! І дотримуємося правил.   

Категорії
Новини

У бою з ворогом загинув наш колега Анатолій Чоботаренко

Напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення, 23 лютого 2025 року у населеному пункті Комар Волноваського району Донецької області загинув солдат, оператор-топогеодезист радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї управління та артилерійської розвідки Анатолій Чоботаренко. До призову на військову службу по мобілізації у жовтні 2023 року Анатолій працював електрозварником ручного зварювання цеху блюмінг «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Протягом тривалого часу разом з Анатолієм Чоботаренком працював заступник начальника блюмінгу з механоустаткування Костянтин Шулигін. «Анатолій перейшов до нас з першого блюмінгу. Там він спеціалізувався на ремонтах системи змащування. У нас, на другій дільниці блюмінгу, він працював у бригаді, яка ремонтує рольганги, шлепери та інше устаткування, без якого неможлива робота цеху. – Розповідає Костянтин Шулигін. – І скрізь Анатолій Чоботаренко виконував зварювальні роботи якісно. А якщо у цьому була потреба, то він допомагав слюсарям-ремонтникам, тобто працівником був універсальним, ключовим, я б сказав. Завжди спокійний і врівноважений, Анатолій Чоботаренко приймав виважені рішення. А його спокій передавався колегам, що дуже важливо у складних ситуаціях. Ми втратили одного з найкращих фахівців та чудову людину».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.

Категорії
Наші люди

Без них «двіжу» не буде

Електромонтери — це люди, без яких жодне сучасне підприємство довго не пропрацює, і гірничо-металургічне підприємство — не виняток.

Більшість устаткування в цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює за рахунок електроенергії і приводиться в рух електродвигунами. Їх на підприємстві десятки тисяч, а може й сотні — точно навряд чи хто скаже. Але те, що вони скрізь — це безумовно.  На електродвигуни — величезна навантаження, тож не дивно, що вони періодично виходять з ладу. Серед людей, які ремонтують ці двигуни — бригадир електромонтерів Павло Нагайцев.

«Я прийшов на підприємство у далекому вже 1996 році, — згадує Павло. —  Перед тим вивчився на зварника, але ніде роботи не було. Дев’яності, самі розумієте. А на завод брали слюсарів. Тож довелося перекваліфікуватися. Потім ще було кілька років у пошуках себе, своєї професії, місця, де кращі умови й гроші — як на нашому підприємстві так і за його межами. І нарешті у 2000 році я прийшов у електрокущовий цех електромонтером. Звичайно ж, до бригадирства тоді ще було далеко. Довелося опановувати вміння ремонтувати електродвигуни безпосередньо у цеху».

Бригадир Нагайцев зізнався, що з усіх професій, які він опанував, електромонтерська йому найбільш підійшла. Бо хоча й не без фізичного навантаження, але більш, все-таки, потребує розумової праці, Ну уявіть собі: у кожному з цехів багато різних електродвигунів. Є зовсім маленькі двигунчики, як пташки колібрі, потужністю 30 кіловат, а є й десятимегаватні «монстри». А між ними —  величезний діапазон двигунів різних фірм, марок, моделей, модифікацій та навіть епох. І хай основні принципи їхньої роботи та будови схожі, але нюансів безліч. А крім двигунів багато допоміжного електроустаткування. У цьому господарстві команда Павла Нагайцева має розібратися і швидко та якісно відремонтувати потрібний двигун.

«Здається, що цього не навчишся й за багато років. Але на власному прикладі скажу, що якщо у людини є бажання, та є досвідчений фахівець, який хоче тебе навчити, то це не так і лячно. І звичайно ж, щоб була постійна практика. Бажання у мене було. А мій наставник Віталій Мецнер, найкращий з електромонтерів, вчив мене добре, зрозуміло все пояснював, і невдовзі я вже став до самостійної роботи. У нас зараз людей дуже не вистачає, як майже скрізь. А роботи багато. І з фахівцями у країні непереливки. Тож якщо хтось бажає працювати у нас — приходьте. Розкажемо, покажемо, навчимо. Аби бажання», —  говорить Павло.

Бригадир вважає, що людина має отримувати за роботу стільки, щоб вистачало на достойне життя. Але більше за гроші він цінує здоров’я. Тож де б не виконувала роботи його бригада, бригадир дає команду починати лише тоді, коли впевниться, що всі умови відповідають вимогам з безпеки. А ще він впевнений, що у взаєминах між людьми дієвий такий принцип: «Чим більше добра ти зробиш людям, тим більше його ти отримаєш навзаєм». Він вдячний нашим воїнам, які нас боронять. Серед них і колега Павла Сергій Вовченко.

«Сергій — висококласний електромонтер і чудова людина. На нього завжди можна покластися, —  говорить бригадир. —  Він пішов добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення. Дякуємо тобі, Сергію. Саме завдяки вам ми можемо мирно працювати, виховувати дітей та онуків. Моїй онучці Веронічці 22 березня виповниться шість років. Дуже її люблю. Допомагаю у вихованні, на танці вожу, у художню студію, гуляємо разом. Хочу, щоб вона зростала доброю людиною, всебічно розвиненою. Діти — наше все. Це наше продовження, наше майбутнє».

Категорії
Новини

А!фішка на 1 та 2 березня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

1 березня о 16:00 на розсуд глядачів пропонується музична комедія-дивертисмент Fata Morgana. Кожен митець мріє про визнання, успіх, славу і готовий шукати досягнення заповітної мети хоч на краю світу. Але оплески, квіти, зрештою, успіх і слава – що це насправді: нагорода за талант, багаторічну наполегливу віддану працю і вірність «своєму» глядачеві чи лише швидкоплинна зваблива, зрадлива примара – Fata Morgana, у гонитві за якою може трапитися будь-що?

 2 березня об 11:00 чекаємо вас на перегляд пластичної поеми «Мауглі». Хореографічна вистава за творами Р. Кіплінга перенесе вас до екзотичного світу джунглів. Танцювальна мова ведмедя Балу, вовка Акели, пантери Багіри й інших персонажів «Мауглі» поєднує класичну хореографію з пластикою, запозиченою зі світу диких тварин. Історія про хлопчика, який виріс серед звірів, оживає на тлі пишних джунглів, відтворених на сцені за допомогою об’ємних декорацій.

2 березня о 16:00 пропонуємо переглянути виставу «Витівки Хануми». Це музична комедія Авксентія Цагарелі на музику Гії Канчелі (режисер-постановник – заслужений артист України О. Рибчинський). Як поєднати два юні люблячі серця і водночас здійснити найзаповітніші мрії чи не половини мешканців Авлабара: збанкрутілого князя – про гроші, багатого купця – про князівський герб, старої діви – про чоловіка? Відповідь знає лише вона – «і тактовна, і симпатична, і всім жінкам сто очок наперед дасть, і всіх чоловіків навколо пальця обведе». Хто? Звісно, найкраща авлабарська сваха Ханума! Не втрачайте свій шанс під чудову музику Гії Канчелі зануритися у дивовижну і неповторну атмосферу старого Тифлісу!

 Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

1 березня о 12:00 на глядача чекає вистава «Пеппі Довга Панчоха» за мотивами твору А. Ліндгрен. Як познайомитися з сусідськими дітьми та стати друзями, як розправитися з бандою невихованих хлопчаків і навчити їх добре поводитися з дівчатами, як утримувати місто від злодіїв та зберігати правопорядок, як повернутися на свою віллу, поплававши морями, та оселитися в ній маленькій дівчинці? Шведська письменниця Астрід Ліндгрен створила персонажа дуже близького не лише дітям, а й дорослим. Пеппі зовсім не знає, як поводитись у школі та в будь-якому іншому місці, але її щирість і відкритість, сміливість, відчайдушність та чарівна посмішка здатні підкорити навіть серце суворої вчительки. Ця дівчинка має безліч позитивних якостей, хоч і має дивну поведінку. Натомість дорослі заморочені проблемами та правилами настільки, що вганяють у рамки своїх дітей, позбавляючи їх оригінальності, неординарності, уяви.

Криворізький міський театр ляльок

1 березня об 11:00 пропонуємо переглянути жартівливу виставу-казку «Витівки братця Кролика». Це про пригоди пустотливого кролика, який протягом вистави примудряється обдурити Лиса та Вовка. І завжди він виходить переможцем.

2 березня об 11:00 на маленького глядача чекає інтерактивна вистава «Мрії збуваються завжди!». Це казка про те, як Вовк та Заєць відправляються разом з глядачами у казкову подорож у пошуках мрії. Долаючи різні перешкоди, розгадуючи загадки, головні герої зустрічають різних казкових персонажів: Гаррі Поттера, Золоту рибку  тощо. Зрештою всі розуміють, що найголовніша мрія та втіха – це дружба.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

1 березня о 10:00 запрошуємо на благодійну екскурсію «Карачуни. Легенда та історія».  На екскурсії ви дізнаєтеся про легенди походження назви Карачуни, де знаходилось селище Карачунівка, коли були забудовані сучасні мікрорайони. Також ми прогуляємось вуличками та дізнаємось історію походження їхніх назв, відвідаємо затоплений гранітний кар’єр. З собою варто мати спортивне взуття та відповідний одяг, перекус. Місце збору: зупинка «Школа № 12». Вхід за донат. Реєстрація: 0961197549. 0982556455.

1 березня о 13:45 запрошуємо на цікавий майстер-клас з виготовлення вітража «Будиночок» або «Янголятко». Тут ви зможете ознайомитися з історією та різновидами вітражного мистецтва, навчитися основ техніки виготовлення вітражів, створити свій власний невеликий вітражний виріб (наприклад, підвіску, брелок або невелике панно), отримати задоволення від творчого процесу та спілкування з однодумцями. Майстер-клас підійде для людей будь-якого віку та рівня підготовки. Матеріали та інструменти надаються на майстер-класі. Місце збору: пам’ятник Св. Миколаю. Реєстрація: 0961197549. 0982556455.

2 березня о 9:00 та о 13:30 (зручний для себе час обираєте ви)запрошуємо вас на автобусну екскурсію «Традиції на Колодія» (їдемо до ранчо «Софія», Чкаловка). На вас чекають розповідь про історію та традиції свята, коли розпочинається «бабський тиждень», що в Україні їли в ці дні, як проводжали зиму, конкурси для дорослих та малечі, екскурсія та катання на конях, годування віслюків та інших тварин, частування варениками та чаєм. Місце збору: зупинка «95-й» у бік «пл. Захисників України». Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

Криворізьке бюро подорожей та екскурсій

2 березня о 7:00 запрошуємо на екскурсію «Свято Колодія на етнохуторі та українська крафтова броварня». Збір туристів по місту. Ми спочатку  відправимось на екскурсію до броварні, потім буде дегустація. Далі на нас чекає переїзд на етнохутір у Галушківці.  Тут на нас чекає екскурсія про побут селян та козацьку зброю, ми почуємо весняні пісні у виконанні фольклорного ансамблю, майстер-клас з виготовлення опудала зими з сухої трави, конкурси, ігри, ярмарок виробів народних майстрів, українських кулінарних виробів, тематична фотозона, показовий виступ козаків зі зброєю, кінна вистава, перевдягання для фото в національні костюми та смачний обід. Реєстрація: 0981067279 (вайбер, телеграм), 0993685133.

Категорії
Наші люди

«Я люблю», – пролунало зі світу полеглих Героїв

Телефон клацнув повідомленням, і Юлія не повірила своїм очам. Це був вірш, який написав її брат, присвятивши його своїй коханій дівчині Неонілі. У Юлії  перехопило подих , адже цей вірш вона отримала вже після року з дня героїчної загибелі свого брата – командира мінометної батареї, а у мирному житті ремонтника сортопрокатного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Владислава Дюринського.

«Влад ніколи не писав вірші. Ми з матусею були шоковані, дізнавшись, що він «взявся за перо» і висловив на папері любов та емоції до своєї коханої дівчини Ніли. Ми були здивовані ще й тому, що про це дізналися вже після загибелі Влада, – розповідає його сестра Юлія. – Так, віршоване повідомлення від Влада, та ще й з його жартівливими поясненнями у прозі, нам надіслала Ніла. Але це сталося вже після роковин його загибелі. Було таке враження, що Влад таким чином звернувся до нас зі світу, де зараз живуть наші полеглі Герої».

27 квітня 2023 року

«Тук-тук», – наполегливо натякаючи на сонну атмосферу, заколисував потяг. Але як тут було спати, коли через вагонні вікна до пасажирів «усміхалася» квітнева природа, яка оживала після холодної зими, а у самому вагоні весело гомоніли пасажири.

Серед них було багато хлопців-військових, які їхали з «учебки» до місця служби.

Неоніла та її подружка Вікторія прямували зі Львова, куди вони їздили на вихідні, додому до Хмельницького. Ніла дивилася у вікно і раділа, що їм таки вдалося вчасно сісти на потяг, адже дівчата не розрахували час і дуже запізнювалися на посадку. Тепер, коли переживання від поспіху залишилися у минулому, а вони вже влаштувалися на своїх місцях у плацкартному вагоні, Ніла могла  поринути у спогади про враження від відвідування старовинного та дивовижного Львова. «Яке ж це місто красиве, скільки там різних подій відбулося, а скільки закоханих блукали його вуличками!» Її думки перервали молоді хлопці у формі ЗСУ, які з цікавістю зазирнули до купе, в якому їхали дівчата. 

«Військових у вагоні було багато, усі вони їхали організовано, – розповідає Неоніла. – До нас хлопці зазирали увесь час, вони жартували, пропонували різні смаколики. Ми їм дякували за увагу, казали «спасибі» за наш захист та чемно відмовлялися від подальшого спілкування. Вже потім я зрозуміла чому, адже того квітневого дня доля готувала мені зустріч з Владиславом.

Коли він зайшов до купе, у мене наче серце смикнулося, я не могла відвести від нього погляд (усміхається). Влад був наче сонечко, він випромінював позитив, багато жартував, розповідав цікаві історії. «Very good» – часто повторював Влад. Він одразу підсів до мене, і всю дорогу ми розмовляли. Мені довелося з’їсти усі цукерки, якими він мене пригощав (знову сміється). У мене з’явилося таке відчуття, що він рідна людина, що я знаю його вже дуже давно. Ми й не помітили, як доїхали до Хмельницького. Влад вийшов на перон, проводив мене і сказав чекати листів та дзвінків від нього. Довго на них чекати не довелося, Влад одразу дав мені знати, що до місця призначення доїхав нормально. Ми почали зустрічатися, і плани у нас, повірте, були великі…»

19 листопада 2023 року

Командир відділення мінометної батареї Владислав Дюринський був на бойовому завданні поблизу Кліщіївки. «Бої тут великі, ворога багато, але, вище носа, повірте, ми їм добряче «насипаємо». У нас все Very good, хлопці так налаштовані, що росіяни довго пам’ятатимуть наш палкий «прийом». Так писав Влад у повідомленнях до сестри Юлії та вже до своєї нареченої Ніли. Після бойового завдання він планував освідчитися дівчині. Вона вже чекала його у місті Дніпро, Влад мав приїхати до неї згодом, після бойового завдання, він вже відпросився для цього у свого командира.

Чергування добігало кінця, хлопці стояли біля автомобіля, планували збиратися і… пролунали свист, вибух, а потім запанувала тиша…

«День, який міг би стати найурочистішим, став самим жахливим у нашому житті. Винна у тому ця клята війна, – говорить сестра Владислава. – Те, що усі ми пережили й досі переживаємо, цей біль ніякими словами не можливо описати. Та наша родина, Ніла, яка стала нам найріднішою людиною, втішаємося тим, що у житті Влада була справжня любов, схожу на світлу казку у ці чорні страшні для усіх нас роки. Ми часто приходимо на могилу Влада, чуємо тріпотіння від вітру прапорів України на численних могилах наших Героїв. Складається враження, що вони таким чином розмовляють з нами. А те, що Влад дав нам вісточку звідти після своєї загибелі – це взагалі диво».

Я сів в той потяг повесні,

Я їхав неньку захищати.

У ньому там сиділа ти,

І, наче сонечко сіяла.

Твої охайні гарні очі,

Яскраві, наче пелюстки,

Запали в душеньку мені.

Ти там сиділа й усміхалась.

Тобі так весело було.

І щирість усмішки твоєї,

Вражала так, як дітлахи.

Ти, наче той прекрасний сон,

Коли не хочеш прокидатись.

Хотів з подякою тобі

Звернути я на це увагу.

Що дуже вдячний я тобі

За те, що їхала ти з нами.

Твоя підтримка, наче сталь,

Така незламна, дуже міцна.

Вона дає надію й віру

На те, що буде гарний час.

Тому, частіше усміхайся,

Тоді все буде Very good!!!

Припис у повідомленні: «З римою я дружу на раз, два, три, чотири, п’ять. «Римувальник» з мене ще той, але це мені ввечері в голову надійшло».

Влад Дюринський.

Категорії
Новини

Воїну та металургу Олексію Бєлікову  посмертно присвоєно звання Героя України

Відповідний Указ Президента України вийшов 21 лютого 2025 року. До вступу на військову службу за контрактом Олексій працював у сортопрокатному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Бєлікову Олексію Олександровичу – молодшому сержанту (посмертно)», – йдеться в Указі.

За словами старшого майстра дрібносортного стану ДС 250-4 СПЦ-2 Павла Житниковича, Олексій Бєліков був справжнім патріотом. «Він захищав Україну ще з 2014 року, – говорить Павло. – Проривався з Іловайського та Дебальцівського котлів. Повернувся на стан, а у 2018 році знов вступив до лав захисників».

Павло Житникович розповів, що спочатку Олексій Бєліков працював у цеху різальником гарячого металу. Він добре справлявся з важкою та небезпечною роботою, працював професійно й сумлінно, а ще був дуже позитивною людиною. Пізніше Олексій був переведений оператором посту управління. Але на той час стан був на реконструкції, тож покерувати прокаткою йому не довелося.

Героїчний воїн, повний кавалер ордену «За мужність», Олексій виконував бойові завдання у самому пеклі, у Донецькій та Луганській областях. В одному з боїв захисник був дуже тяжко поранений. У госпіталі медики боролися за життя Олексія, але врятувати не змогли. 10 червня 2023 року мужнього захисника та металурга не стало.

Пишаємося нашим Героєм! Пам’ятатимемо завжди!