Категорії
Наші люди

Кохання переможе

Цю фразу часто повторюють Олена та Сергій Лосі, адже вірять, що дійсно щаслива людина – це та, яка знайшла своє справжнє кохання та пронесе його через роки, відстані та обставини.

 «Головне, щоб у чоловіка на фронті було все гаразд. Ми з донечками дуже чекаємо на татка, віримо, що війна скоро закінчиться, наші чоловіки повернуться додому і ми, як завжди, будемо радити звичайним повсякденним речам. Насправді це і є справжнє щастя, щоб улюблені люди завжди були поруч. Війна чітко дала нам це зрозуміти», – говорить Олена Лось.

У цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу подружжя працює разом. Олена – машиністкою крана, а Сергій електрогазозварником. «Я й на роботі хотіла бути ближче до чоловіка, тому і перейшла з СПЦ № 1, де раніше працювала, до ЦМК. Але в наше життя увірвалася повномасштабна війна. У 2023 році Сергій став на захист України. Він майстер на всі руки, тож служить у складі бригади, які прокладає понтонні мости на різних ділянках фронту», – розповідає Олена.     

Олена та Сергій познайомилися ще студентами. Вони навчалися у тоді ще професійно-технічному училищі № 45. До того ж Олена набувала там навичок кухаря, і спочатку працювала за цією професією. Вона жартує, що вміння смачно готувати дуже стало у пригоді їй саме у сімейному житті, а от професію вона згодом змінила.

«Спочатку ми заглядалися одне на одного у транспорті, адже чомусь часто їздили разом. Вже потім зрозуміли чого так. Це я інтригу зберігаю, – усміхаючись, розповідає Олена. – А познайомилися ми на новорічному вечорі в училищі. Після дискотеки Сергій запропонував провести мене додому. Ось тут і виявилося, що ми мешкаємо в одному будинку. Уявляєте, ми, навіть і не знали, що увесь час знаходилися поруч, нехай і у величезному багатоквартирному будинку. Відтоді стало зрозуміло, чому ми часто зустрічалися у транспорті. Ще на початку 1990-х родина Сергія переїхала до Кривого Рогу з Криму, бо тут жили батьки його батьків. Ми з Сергієм почали зустрічатися. Я дочекалася його з армії і ми продовжили зустрічі. Так тривало довго, поки його матуся врешті-решт не тупнула ногою: «Скільки можна, нумо, до РАЦСу!» Ось так і народилася наша родина».

А далі було звичайне повсякденне життя: турботи одне про одного, робота, домашні справи. А ще часто були квіти та цукерки, Сергій знав, як порадувати Олену.

Яскравим спогадами довоєнного життя стали поїздки на море за путівками від підприємства – відпочинок на пляжі, романтичні вечори біля моря. От тільки діточок у пари довго не було.

«Перша донечка у нас народилася після 10 років нашого спільного з Сергієм життя, – продовжує Олена. – Коли я дізналася, що вагітна, це така радість була, що ніякими словами не передати! Сергій саме прийшов з нічної зміни, а тут така новина! Першу донечку так і назвали, Вікторією, тобто Перемогою. А згодом у нас народилася і друга донечка Даринка. Зараз старшій 15, а молодшій 13 років. Дівчата зростають гарними, розумними та дуже самостійними. Молодь зараз така (усміхається). Ми з чоловіком їх дуже любимо. Зараз з дівчатами ми особливо тримаємося разом, адже переживаємо за нашого татка та усіляко підтримуємо його».

Родина дуже зраділа, коли Сергій прийшов у відпустку. Це був лише тиждень, але він був надзвичайно насичений емоціями. Родина поїхала відпочивати до Одеси, ближче до моря, якого давно не бачила, до яскравого сонечка, приємних подій, яких за останній час їм усім дуже бракувало.

«Чомусь приємне так швидко минає, – підкреслює Олена. – Тепер ми знову далеко одне від одного і спілкуємося телефоном. 14 лютого, у День закоханих у нас обов’язково буде дзвінок і привітання – це вже наша традиція. Головне, щоб зв’язок був, коли його немає, а на фронті таке трапляється, я дуже нервуюся з цього приводу. На свята ми завжди бажаємо чогось хорошого. Сьогодні у мене, і я впевнена, що і в інших українців також, одне бажання – скоріший мир. Нехай ця війна закінчиться, а чоловіки, жінки повернуться додому, до своїх рідних, до мирних справ. Говорять, якщо чогось дуже бажати, то це неодмінно здійснюється. Я в це вірю, а ще вірю в те, що кохання переможе!»  

Категорії
Новини

LOTO: виграють всі

Сортопрокатний цех № 2 має успіхи у вдосконаленні застосування системи блокування небезпечних енергій LOTO, що робить ремонти безпечнішими та скорочує підготовку до них.

Прокатний цех – це комплекс складного й потужного устаткування (електричного, механічного, енергетичного) для виробництва металопрокату. Його елементи рухаються, обертаються за рахунок електроенергії. Трубопроводами до вузлів подаються енергоресурси. Для попередження запобігання аварійним зупинкам на прокатних станах регулярно проводяться планово-попереджувальні ремонти (ППР). Щоб заблокувати небезпечні енергії під час ремонтів, використовується система LOTO. Для більшої ефективності та спрощення її використання вирішили використати можливості системи SAP.

«Перед кожним ремонтом необхідно застосувати комплекс заходів з блокування/ізоляції небезпечних енергій для того, щоб випадкове вмикання струму, механічного устаткування чи подачі пару або іншого енергоресурсу під час виконання ремонтних робіт не призвело до трагедії, – розповідає менеджер ARMP Валентин Машошин. – Тож перед кожним ППР або іншим ремонтом визначалися ризики, точки їх блокування, ретельно планувалася взаємодія між ремонтниками електро-, енерго-, механослужб та підрядних організацій, які виконують роботи, довго оформлялися та складали наряд-допуски і дозвільні документи на паперовому бланку. Це займало багато часу, а так званий людський фактор безпеки не додавав, бо від помилки ніхто не застрахований. Тож було вирішено зібрати всю інформацію про ризики та способи їх блокування на всіх ділянках, створити бібліотеки (масиви електронної інформації) та помістити їх у систему SAP, де зберігається і трансформується інформація про роботу підприємства та його підрозділів».

Збір інформації стартував на початку минулого року. Працівники СПЦ-2 дослідили місця проведення планово-попереджувальних ремонтів від нагрівальних печей до ліній пакування, виявили і описали ризики, визначили точки та способи блокування небезпечних енергій. А їх колеги зі служби ARMP створили покрокові інструкції блокування небезпечних енергій для основних видів ППР і помістили потрібну інформацію до системи SAP.

«Зараз нам не треба перед кожним ремонтом наново вивчати ризики, визначати точки, способи і порядок блокування, – розповідає старший майстер з ремонту електроустаткування СПЦ-2 Олексій Тихомиров. – Дякуючи електронним бібліотекам в SAP ми, представники всіх ремонтних служб та підрядників, отримуємо чітко прописаний порядок дій – що, де і коли блокувати. Користуючись цією інформацією, представники різних служб встановлюють на відповідних місцях свої блокувальні пристрої і замки, і поки триватиме ремонт, вже ніхто не зможе відновити подачу електроенергії, газу, пару чи будь-якого іншого енергоресурсу, або увімкнути, наприклад, гідравлічне устаткування. Поки всі бригади не покинуть місце ремонту, а кожен з керівників ремонтних підрозділів (а якщо бригад небагато і вони невеличкі за чисельністю, то й кожен учасник ремонту) не зніме свій замок, електрик не зможе відновити подачу струму. Принцип «одна людина, один замок, один ключ» діє безвідмовно. Надійно на сто відсотків!»

Як розповів начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко, застосування автоматизованої системи підготовки до ремонтів за допомогою інструментів SAP SAFETY дозволяє скоротити час підготовки до ремонтів від кількох годин до години у середньому, що підвищує продуктивність роботи цеху за рахунок скорочення часу на ремонти.

«Але головне – це підвищення рівня безпеки для людей, – говорить Олександр Макаренко. – Ми починали з 80-ти одиниць устаткування. А зараз працюємо вже з понад 220 одиницями. Роботи зі створення бібліотек інформації в SAP вже завершені на 80 відсотків. Процес триває. Закуповуються додатково нові моделі блокувальних пристроїв для застосування LOTO в повному обсязі. Закуповуються принтери, за допомогою яких можна швидко роздрукувати дозвільні документи, які вже сформовані у SAP SAFETY. Не дивлячись на складні умови в наш час, пріоритетом номер один на нашому підприємстві залишаються безпека праці і життя працівників»

Категорії
Наші люди

Родинна концепція

Ольга вивчилася на швачку, але вирішила працювати на рудозбагачувальній фабрці.
«Професія швачки якось не вписувалася в нашу родинну концепцію, — усміхається сепараторни
ця Ольга Аврахова. – Батько, Іван Іванович, працював у мартені, а мама, Ніна Олександрівна, — у прокатному цеху. Тож з дитинства я чула розповіді про роботу на заводі.
Мені дуже подобалося слухати історії про люд
ей залізної волі, людей зі сталі, які не бояться труднощів і важкої роботи».

Саме такі приклади надихнули її на вибір професії. На рудозбагачувальну фабрику №1 Ольгу привів її чоловік Сергій. Ольга запам’ятала 6 травня 2000 року на все життя. Це був її перший робочий день. «Спочатку був справжній шок, – згадує наша героїня.. – Все таке величезне! Крутиться, стукає, грюкає! Мабуть, якби того дня я самотужки знайшла вихід, то більше б у цех не повернулася. Але, якщо серйозно, колеги допомогли мені швидко подолати страхи. Професію сепараторника я опановувала з нуля, як то кажуть. Вчила мене досвідчена Оксана Юріївна Біньковська. Найважче було запам’ятати назви устаткування та його елементів. Наприклад, ванна у мене завжди асоціювалася з домашньою, а на дільниці сепарації є свої виробничі ванни. Або от барабан – не той, що паличками ритм вистукувати, а барабан сепаратора.Та вже за тиждень я впевнено називала все своїми іменами».
   

Ольга Аврахова керує устаткуванням для збагачення залізної руди. Вона стежить за якісною та безаварійною роботою сепараторів, які саме й збагачують залізну руду. На запитання, чи є ця робота фізично важкою, Ольга відповіла: «Мабуть, що так, але я звикла й майже не помічаю. Працювати мені комфортно, колектив чудовий. Збагачення руди – це командна робота. Машиніст млинів подрібнює руду, я займаюся її збагаченням, фільтрувальник фільтрує пульпу, оператор координує роботу всієї фабрики, начальник зміни організовує й керує процесами, а ремонтники обслуговують і ремонтують устаткування. Лише злагоджена взаємодія дає змогу отримати якісний концентрат».
   

Разом з Ольгою працює операторка пульта керування Оксана Макарова. Вона впевнена, що Ольга, як ніхто інший, заслужила найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість АрселорМіттал Кривий Ріг», яку їй вручили минулого року. «Оля сумлінна працівниця, – говорить Оксана Макарова. – Вона ідеально знає своє устаткування та технологічний процес і майстерно його веде. Але на цьому не зупиняється. Опанувала професію фільтрувальника й підміняє його, якщо виникає потреба. А ще вона може замінити операторів, тобто вміло координує роботу всіх дільниць. Ольга доброзичлива, завжди готова допомогти. З нею приємно працювати разом».
   

Вдома Ольга Аврахова полюбляє в’язати й шити – цьому її навчила мама. «Воно якось само собою вийшло, – згадує Ольга. – Мама займалася рукоділлям, а я завжди була поруч. Тоді вибір одягу в магазинах був небагатим, усе здавалося однаковим. А я завжди була вдягнена витончено та ексклюзивно завдяки маминим рукам. А ще мені подобається готувати для своїх хлопців. Вони у мене справжні гурмани й полюбляють різні смаколики. Родина моя золота! Сергій став для мене не лише чоловіком, а й наставником, коли я прийшла працювати на рудозбагачувальну фабрику. Старший син, Влад, працює на одній із криворізьких шахт, а молодшому, Максимові, вже чотирнадцять, він навчається в восьмому класі. Вони втрьох надихають мене, заряджають позитивом і дають сенс життю. Отримувати нагороди дуже приємно, і я впевнена, що саме підтримка родини багато в чому сприяла цьому. А ще хочу подякувати своїй бригаді. Я працювала на підміні й в інших змінах, тому знаю, що у нас усі бригади хороші. Але своя – найрідніша».

Категорії
Новини

А!фішка на 8 та 9 лютого

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

8 лютого о 16:00 на розсуд глядачів представлена музична вистава «Сорочинський ярмарок» – музична комедія за повістю М. Гоголя. Ця вистава занурює у світ народних пісень, танців, надзвичайних пригод і містики. Ви за лічені секунди опинитеся у самісінькому центрі галасливого і колоритного дійства і стежитимете за долями головних героїв, які вміють кохати, дружити, співчувати, бути щирими й жити з відкритим серцем.

9 лютого об 11:00 запрошуємо переглянути виставу «Здолати дракона». Це вистава-казка за мотивами творів для дітей О. Олеся. Села і міста нищить жорстокий Дракон. А ще він вкрав кохану дівчину Микити Кожум’яки – Оксану. Як здолати Дракона? Тільки разом, тільки гуртом. Але декому ще доведеться визначитися, кому служити Добру чи Злу? Про захопливі пригоди Микити та його батька Кирила, чаклуна Мольфара й красуні Оксани, а також недолугих і кумедних Крисюка та Жабоїда глядачі зможуть дізнатися з цікавої вистави-казки.

9 лютого о 16:00 запрошуємо переглянути музичну комедію на дві дії «Гуляй, село!».

Криворізький міський театр ляльок

8 лютий об 11:00 на маленького глядача чекає вистава «Мамадай». Вистава про те, що хлопчик ображає в лісі пташок, звірів. Тож Білочка, Зайчик і Вовк хочуть провчити хлопчика. В результаті хлопчик зрозуміє, що був поганим, стане хорошим і попросить вибачення у батьків. Вистава у

2022 р. була представлена на фестивалі «QUESTO E IL MIO CIELO, QUESTA E LA MIA TERRA» (Італія-Україна), де отримала Диплом лауреата І ступеню. У цьому ж році на Міжнародному конкурсі мистецтв ШансЛенд, Фестивалі за підтримки Міністерства освіти і науки України та Міністерства культури та інформаційної політики України здобула диплом Лауреата І ступеня.

9 лютого об 11:00 пропонуємо виставу «Курочка Ряба». Вистава за мотивами української народної казки про діда та бабу, в яких була курочка Ряба. Дід та баба годували птицю та все чекали, коли курочка знесе яйце. Дід хотів вже позбутися курочки, проте на допомогу прийшли Ворона та Мишка, які принесли їй золоте яєчко. Зрештою курочка Ряба порадувала діда та бабу і знесла яєчко,  а ось які труднощі вони подолали разом, щоб примиритися, ви дізнаєтеся під час перегляду вистави.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

8 лютого о 10:00  на вас чекає пішохідна екскурсія «Таємниці 17 кварталу». Запрошуємо помандрувати по найдовшій вулиці міста Кривого Рогу – вулиці Сергія Колачевського. Ви почуєте про історію розвитку кварталу, дізнаєтесь про непересічну особистість – Сергія Миколайовича Колачевського, про рудники та шахти, зможете відстежити, як змінювалися назви вулиць,
поговорите про легенди та історії цієї місцевості, а також дізнаєтесь, чому парк на кварталі називають «Бурулька». Місце збору: зупинка «17 квартал» у бік Даманського. Місцем збору: зупинка «Спорткомплекс» (44 квартал). Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

9 лютого о 13:45  запрошуємо до справжньої гастромандрівки. На вас чекають: ароматний український борщ, унікальні криворізькі настоянки, які здивують своїми смаковими нотками,
Приємна атмосфера та спілкування. Місце збору: зупинка «Спорткомплекс» (44 квартал). Реєстрація обов’язкова: 0961197549, 0982556455.


Туристичний центр «Командор»

8 лютого о 14:00 запрошуємо на майстер-клас «Артбук-альбом для творчості».  Місце проведення: ТЦ Командор, (провулок Університетський, 62). Запрошуємо вас пошити собі власний блокнот/артбук/альбом. Ви зробите його у техніці «копське переплетіння». Запис за номером тел.: 067-634-22-24.

Тренінги, майстер-класи

9 лютого відбудеться фотопроєкт у книжковому магазині. Ви зможете отримати прекрасні фото зроблені справжніми професіоналами, гарний настрій, позитивні емоції та ще безліч цікавих сюрпризів. Детальніше та для запису звертайтеся за номером тел.: 0986228299.

Категорії
Наші люди

Приємне замовлення

Заходжу до кабінету. Технологи Ливарно-механічного заводу зустрічають привітними усмішками. Над одним з робочих місць під стелею яскраві повітряні кульки на честь дня народження. За столом з комп’ютером сидить сивочолий  пан з розумними проникливими очима. Усміхаюся йому, вітаємося, втаємничено неголосно кажу: «Вас замовили». Співрозмовник розуміє гумор, усміхається у відповідь, і мовить: «Ну що ж, сідайте, поговоримо».

Напередодні до редакції «Металурга» зателефонували працівники ЛМЗ і повідомили, що найдосвідченішому, найкваліфікованішому їхньому технологу Володимиру Демидову виповнюється 70 років, 25 з яких він пропрацював в «АрселорМіттал Кривий Ріг» та на ЛМЗ. Він розробляє технології для цехів ЛМЗ, «АрселорМіттал Кривий Ріг». За його технологіями виготовляються вироби для сторонніх замовників, серед яких є й іноземні підприємства. І цей чоловік, як ніхто інший, заслуговує на те, щоб про його життєвий шлях, талант та сумлінну працю, надзвичайно корисну для підприємства, дізналося якомога більше людей. Бо хто ж тоді приклад, якщо не Володимир Олексійович? І з цим важко не погодитися.

ЛМЗ виготовляє або ремонтує деталі, вузли та інші вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. А провідний інженер-технолог Володимир Демидов разом з колегами розробляють технології для виготовлення виробів та ремонтів.

«Це виглядає приблизно так: я отримую креслення того, що необхідно виготовити чи відремонтувати, – почав Володимир. – Правильно прочитати креслення це задача № 1. А далі ми готуємо детальні документи для того, щоб цей виріб виготовили якісно й швидко з урахуванням всіх вимог замовника, так би мовити – детальну покрокову інструкцію. В технології важливо зазначити все: матеріали та схеми їх розкрою, допуски, схеми з’єднань та багато-багато іншого. І тут дрібниць не буває. Помилка технолога дуже дорого коштує. Особливо, якщо це габаритні, матеріаломісткі вироби, такі, наприклад, як засипний пристрій для доменної печі або кесон для конвертерного цеху. На основі загального креслення технолог виконує креслення окремих деталей, з яких складається виріб. І ці креслення мають бути розгорнутими та деталізованими, щоб у цехах не витрачали зайвого часу на їх розшифровку».

Розробляти точні, чіткі технології, де все враховано, Володимиру допомагає майже 45-річний досвід. А до того, як стати технологом, він, тоді ще молодий слюсар, сам брав участь у виготовленні металоконструкцій.

«Після технікуму та служби у війську, під час якої працював на військовому заводі, я влаштувався в цех металоконструкцій одного з криворізьких заводів, – згадує Володимир, – то була серйозно школа. Я виконував роботи з підготовки деталей для виробництва металоконструкцій. За кілька років довелося опанувати різання металу, його згинання та ще багато різних операцій. Саме тоді я навчився працювати з прес-ножицями, верстатами для згинання металу, гільйотинними ножицями та ще з двома десятками видів устаткування. Тобто спочатку я застосовував виробничі технології, а вже потім став технологом, який їх розробляє. І така робота мені дуже подобається. На неї я йду із задоволенням!»

Різнобічний досвід допомагає Володимирові якісно й швидко виконувати виробничі завдання. А ще він впевнений, що без добре розвиненої просторової уяви гарним технологом не станеш.

«Коли я читаю креслення, які отримав від замовника, то у голові виникає вже готовий виріб, – говорить Володимир. – Він об’ємний, деталізований. Я можу уявити його з різних боків, під різними кутами. І лише уявивши це все і вивчивши технічні вимоги замовника, починаю розробку технології. Деякі вироби прості, а з іншими доводиться поморочити голову, Наприклад, нещодавно ми розробляли технологію виробництва патрубків для гірничого департаменту. Це виріб приблизно 2Х2Х2 метри з гнутими деталями, які ще й кріпляться одна до одної під різними кутами, ще й з нахилом. Довелося робити складне креслення у чотирьох проєкціях. Така технологія – непросте завдання, але цікаве».

Володимир зізнався, що він за те й любить свою роботу, що вона творча, постійно тримає мозок у тонусі.

«Колись послали мене у відрядження на Запорізький автозавод, – згадує технолог. – Цікаве було саме відрядження. Тоді «Таврії» вже почали випускати, а «Запорожці» ще продовжували виготовляти. Але сама робота мені здалася надто нудною. Конвеєри, серійне виробництво, все однакове. Мабуть, я не зміг би довго так працювати. У нас – інша справа. Є, звичайно, й типові вироби, але багато технологій, які розробляємо з нуля. Дуже цікава робота! Але все одно мозок потребує перезавантаження. Для цього я їду на риболовлю. Або у дворі біля будинку граємо з товаришами у шахи чи нарди. Тобто також робота мозку, але іншого типу. Інколи граю на гітарі. Ще молодим навчився. Але зараз не дуже часто, лише коли дружина Галина попросить».

А ще Володимир Демидов – щасливий дідусь. Він обожнює онучку Сашу і з самого її народження став ще й наставником.

«Мені дуже подобається займатися її розвитком. Я її навчав з самого малечку. Намагався зацікавити. Вже у три з половиною дівчинка могла читати, писати, рахувати, – розповідає Володимир. – Зараз вона єдина відмінниця у своєму восьмому класі! Моя гордість. Я навіть палити кинув завдяки онучці. 14 років тому пообіцяв доньці Каті, що як когось мені народить, то кину. Як зараз пам’ятаю: прокинувся 15 вересня 2010 року, дізнався, що народилася Саша, і відчув себе так, ніби ніколи й не палив. І до сьогодні – жодної цигарки. Мрію підтягти своє здоров’я, щоб ще порадуватися, як онучка успішно закінчить школу, а потім і виш, знайде хорошу роботу. Вона дуже талановита, у художній школі навчається».

Колеги надзвичайно поважають Володимира Олексійовича. За майстерність, професіоналізм, за величезний досвід, яким він щедро ділиться. «Він дійсно найкращий фахівець у своєму напрямку, – говорить начальник бюро ЛМЗ Олексій Ніколаєв. – Володимир стояв у витоків розробки програмного забезпечення, яке вже з десяток років допомагає нам швидше і точніше розробляти технології. З ним можна порадитися з найскладніших питань. Чудова людина, що ще додати?»   

Категорії
Наші люди

Бджоляр вихідного дня

Про суспільство у вулику, унікальні властивості меду, всесезонні клопоти на пасіці і, навіть про бджолині війни все знає наш колега Сергій Віждов, начальник дільниці з ремонту і обслуговуванню електрообладнання ПП «Стіл Сервіс».

Про порядок у справах

«Бджолиного порядку ще треба повчитися. У кожної бджоли своє місце, призначення, свої задачі у вулику. Вони надзвичайно працьовиті та злагоджені. Бджоли – це єдині комахи, які виробляють цілющу та смачнючу їжу – мед», – розповідає про своє захоплення Сергій Віждов.

За фахом Сергій є техніком-електромеханіком, свого часу він закінчив Криворізький політехнічний технікум. Його часто можна побачити у заводоуправлінні, Палаці культури металургів, поліклініці медцентра, технічній бібліотеці, їдальнях та на інших соцоб’єктах підприємства, адже разом з колегами Сергій опікується тим, щоб у приміщеннях завжди було світло, щоб усі електроприлади працювали без збоїв. Та й про специфіку металургійного та гірничого виробництв Сергій Віждов знає не з чуток, бо колись теж працював там. Як говорить наш герой, життя познайомило його з багатьма спеціальностями та багато чому навчило. А ще подарувало йому можливість присвячувати вільний час улюбленим справам.

Захоплення із зубками

А ще з лапками, хвостиками та цікавими мордочками. Першим захопленням Сергія було вирощування нутрій. Умови для цього були ідеальними, адже мешкає Сергій у власному будинку. Чому нутрії? Колись їх, а також кроликів, розводили батьки Сергія. А повернутися до цієї справи допомогла книжка про звіроводство.

«Якось вона потрапила мені на очі. Прочитав, захопився, вирішив спробувати і, мені сподобалося, – продовжує Сергій Віждов. – Нутрії такі милі, смішні. Даєш їм кавуна, вони ним спочатку у футбол грають, а потім гризуть його, в лапках тримають. Цікаво спостерігати, як нутрії починають плескатися у мисці, гарненько умиватися та чистити шубку.

Догляд за ними теж нескладний – прибрав у вольєрах, погодував, влив свіжої водички у їхню миску-ванну. Та у кожній справі є своє «але». Почали рости ціни на корми, а мене підхопив коловорот інших турбот. Погодьтесь, таке у кожного буває. Отже, нутрії залишилися у минулому. Але ж цікавість до нового у мене лишилася (сміється). Визначитися з новим напрямком захоплення допоміг знайомий. Він ставив у моєму садку вулики. Бджоли опилювали дерева і через це фруктовий урожай у мене був досить значний.

Це дж-ж-ж неспроста

Спочатку Сергій вирішив не купувати бджіл, а спіймати для власної пасіки рій диких бджіл. Це відома практика. Існує декілька технік, як це можна зробити. Готуються хатка для комах, рамки, приманки, визначається місце, де вони можуть бути. Сергій зробив все, як треба, але бджіл не спіймав. Довелося купувати рій. Але і цих бджіл спіткала невдача – родина виявилася слабкою, тож на неї напали інші бджоли. Чужинці вбили матку, а рій просто розлетівся. Виявляється, що випадки агресії бувають і у бджолиному суспільстві.

Наступного разу Сергій придбав вже декілька бджолиних родин, вулики для них. 

Згодом до бджолиної справи долучився і батько Сергія Павло Іванович Віждов, який у минулі роки працював заступником начальника цеха з електрообладнання Блюмінгу № 1. Тепер батько і син опікуються п’ятнадцятьма вуликами.

«Робота на пасіці цікава, але кропітка. Це далеко «не мед», тут треба багато чого знати, розуміти і, звичайно, практикуватися, – усміхаючись, говорить Сергій Віждов. – По буднях бджіл доглядає мій батько, а я біля вуликів кожні вихідні. Я так себе жартома і називаю, бджоляр вихідного дня. Звичайно, пік наших справ – це коли треба качати мед. У позаминулому році ми зібрали більше 100 літрів меду. А от минулого року меду було вдвічі менше. Причини різні: від місця, де мало медоносних квітів, до погодних умов, а ми добре пам’ятаємо, що влітку була аномальна спека.

Звичайно, у бджолярів є свої хитрощі, як «примусити» бджіл більше збирати нектару. Для цього треба вивозити вулики у якісь віддалені місця, де є квітучі лани, сади. А якщо хочеш отримати так званий чистий мед – гречаний, липовий, соняшниковий тощо, треба квіти цих рослин примішувати до цукрового сиропу та дати поласувати ним бджолам. Тоді вони, вже за смаком-запахом зрозуміють, пилок з яких рослин їм треба збирати.

У кожного бджоляра є своя «мова» спілкування з бджолами. Головне, щоб вони тебе не вкусили. А таке буває, коли ти десь ненароком бджілку придавив, або не на часі до вулика зазирнув. Про алкоголь і не йдеться, вони категорично не люблять людей напідпитку.

В цілому мені дуже спокійно біля цих комашок-трудівниць, а ще цікаво. У них можна багато чого повчитися – як працювати, самоорганізовуватися, бути корисним. А проявляти себе можна у різних справах. Я, наприклад, колись механікою займався, зробив годинник-ходик, піч власними руками виклав. А буде ще щось цікаве – опаную, було б бажання. Я б і іншим побажав уважніше придивитися до себе, адже великий потенціал є у кожного, я у цьому впевнений».