Ми продовжуємо розповіді про допомогу нашого підприємства місцевим громадам за період 20-річної роботи компанії «АрселорМіттал» в Україні.
Кінець 2022 року. Похмурий дощовий ранок. Село Миролюбівка Криворізького району. Ґрунтовою дорогою по вулиці з богемною назвою Театральна намагаються пересуватися кілька мешканців села. Дорога, яка й у суху погоду не дуже, з вибоїнами до 40 см завглибшки, перетворилася на суцільне місиво, і для пішоходів стала майже непрохідною. Автомобілістам годі й виїжджати – не кожен позашляховик прорветься. А кілометр нової асфальтованої дороги коштує мільйони гривень. Звичайно ж, таких коштів у громади немає. На допомогу миролюбівцям прийшли гірники «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Роботи почалися у 2023 році. Загуркотіла важка гірнича техніка – бульдозери, грейдери тощо. Почалося будівництво дороги зі щебню. Не асфальт, звичайно, але ж і не ґрунтовка – рівна дорога без бруду та вибоїн. Вантажівки повезли щебінь. За словами менеджера з відкритого видобутку ГД Володимира Мороза, на будівництво дороги довжиною 750 метрів було завезено близько 800 тонн цього будівельного матеріалу. Зазвичай, гучний гуркіт техніки на вулицях міст чи сіл дратує їх мешканців, а от цей гуркіт для жителів Театральної лунав, як приємна музика. Невдовзі можна буде за будь-якої погоди дістатися центру села чи у гості до кумів сходити-поїхати.
У гірників давні дружні стосунки з Гречаноподівською сільською громадою. Гірники зробили дорогу якісно, як для себе. А разом з Театральною також виконали підсипання та впорядкування ділянок шляхів на вулиці Новій та у провулку Робітничому. Якщо взяти до уваги, що практично кожен з близько 600 мешканців Миролюбівки хоча б раз у житті користувався якоюсь з відремонтованих ділянок, то гірники зробили корисну справу для всіх миролюбівців та їхніх гостей.
«Близько десяти діб кипіла робота, – згадує Володимир Мороз. – Завозили щебінь, висипали, рівняли грейдером. Спрацювали швидко та якісно. Робити людям добро надзвичайно приємно».
І цим добро не обмежилося. Силами нашого ГД були підсипані ями-вибоїни на чималенькій ділянці шляху, яким жителі сіл Гречані Поди, Свистунове, Миролюбівка, Червоні Поди та інших добираються до Кривого Рогу. Зразу після ремонту голова Гречаноподівської сільської ради Галина Усик подякувала гірничому департаменту за допомогу. Вона зазначила, що найпроблемніших два з половиною кілометри дороги, якою учні та студенти їдуть на навчання до Кривого Рогу, працівники – на роботу, господарки та господарі – на ринок, перестали бути випробуванням на міцність для автобусів та автомобілів. Тобто проблему вирішили для майже 1800 мешканців громади.
Щодо впорядкування доріг, то у тому ж таки 2023 році була обладнана електричним освітленням ділянка автошляху від адміністративно-побутового комплексу цеху шламового господарства ГД. Цією дорогою пересуваються працівники нашого підприємства та підрядники. Нею ж автобусами та автотранспортом їдуть мешканці населених пунктів Миролюбівка, Свистунове, Радушне тощо. Раніше ця ділянка практично не освітлювалася, що додавало рухові додаткової небезпеки. «Всього ми зробили освітлення на ділянці більш ніж 2 кілометри, – розповідає начальник цеху шламового господарства ГД Олександр Бондарчук. – Від нашого АПК до зупинки «Миролюбівка». Освітлення працює, воно яскраве, всі задоволені: і наші працівники, й місцеві жителі»
Вони діагностують, знаходять глибоко заховане «хворе» місце, перешкоджають втечі та докладають чимало зусиль, щоб подібного більше не траплялося. Заінтриговані? А це про слюсарів-ремонтників цеху водопостачання «АрселорМіттал Кривий Ріг. Про їх роботу – у рубриці «Серце професії».
Коли ми пересуваємося територією підприємства, навіть гадки не маємо, що знаходиться в землі, під нашими ногами. А там – величезна мережа трубопроводів. Ними подається вода у цехи, адміністративні та побутові корпуси, інші будівлі комбінату. Трубопроводами транспортуються стоки, працює система каналізації. Усе це – щоб нам з вами працювалося ефективно та комфортно.
Щоб складна система трубопроводів підприємства була справною, завжди подавала нам водичку та забирала зайве, її обслуговуванням та ремонтами займаються слюсарі-ремонтники ЦВП.
Слюсар-ремонтник (бригадир) Олександр Безпалий обслуговує водоводи дільниці прокатних цехів та насосні агрегати насосних станцій.
За майже 20 років роботи на підприємстві він вже добре вивчив географію розташування трубопроводів на своїй дільниці, але все одно обов’язково користується кресленнями – спеціальними картами з місцями розташування водних мереж. Вони потребують постійного обслуговування, а при ушкодженнях – ретельного ремонту.
«Знаходимо проблему, перекриваємо воду за допомогою засувок, осушуємо місце робіт, перевіряємо, чи все там гаразд, адже наша безпека – понад усе, і тільки тоді розпочинаємо ремонти. Їх обов’язково здійснюють декілька спеціалістів. Якщо це порив, його усуне зварник, якщо вода протікає у багатьох місцях, виконуємо повну заміну аварійної дільниці водогону. До початку робіт ми визначаємося з яким інструментом будемо працювати, яку техніку, матеріали, допоміжні засоби використовуватимемо, який обсяг робіт здійснюватимемо, яких спеціалістів залучатимемо тощо. Обов’язково надягаємо ЗІЗи і дивимося, чи безпечно нам працювати», – розповідає Олександр Безпалий.
Ця робота має багато нюансів, які треба враховувати, потрібно набиратися досвіду. В освітньому багажу Олександра Безпалого – чотири освіти. Він знавець металургійного обладнання, спеціаліст у сфері машинобудування, а нещодавно ще й опанував професію тракториста, зараз вона дуже необхідна у його роботі.
Обслуговування та ремонт насосних агрегатів – окрема турбота слюсаря-ремонтника ЦВП. Тут вже треба добре знати техніку. Наприклад, принцип роботи реле, клапанів, ротору, робочого колеса, засувок тощо.
Оскільки Олександр вже має чималий досвід роботи, він навіть за звуком може визначити, що не так працює і на що треба особливо звернути увагу.
«Якщо стукає, щось не так з підшипником, чуєш зайвий звук, перевіряй, що там всередині механізму. Що можна одразу полагодити, ремонтуємо на місці, а складніші ремонти виконують спеціалісти у нашій механічній майстерні. Моє головне завдання – запобігати тому, щоб взагалі нічого зайвого не стукало, не грюкало, не гриміло, а навпаки – працювало, як годинник та подавало нам таку необхідну воду для роботи та життя», – говорить Олександр.
Олександр підкреслює, що основні практичні знання можна отримати безпосередньо у цеху. Так було і у його практиці. Професії слюсаря-ремонтника його навчали Максим Смірнов, Андрій Позульський, Микола Панасенко. А зараз Олександр вже й сам є наставником для новачків. Своїм досвідом також можуть поділитися і його колеги з інших дільниць ЦВП. Це слюсарі-ремонтники Василь Бондаренко, Володимир Степанов, Володимир Качалов та інші.
Тож, якщо є бажання працювати у ЦВП слюсарем-ремонтником, звертайтеся до цеху, або до фахівців з підбору персоналу на Третій дільниці. До речі, саме там, в Університеті АрселорМіттал вам нададуть можливості безплатно опанувати ще декілька інших спеціальностей.
Ми стояли біля намету, спрямувавши мрійливі погляди у неймовірне зоряне небо. У місті не побачиш такого. Цієї безлічі зірок, зшитих у запаморочливі сузір’я, такого пронизливо виразного Чумацького шляху. Метеорити миттєво спалахували та зникали, навіть бажання не встигнеш загадати. А наше бажання вже збулося. Ми знов у горах. І зоряне небо – це лише декорації театру емоцій, який називається гірським походом.
Мама Стефанія
Цього разу наша мета – Велике Попадинське кільце, а також озеро Росохан, чи не наймальовничіше в наших Карпатах. Місця дикі, тому перед походом я жартома спитав у сина: «Іванку, ти ведмедів боїшся?» Той відповів з усмішкою: «Не дуже». Що ж, тоді вперед! Перший квест – купити квитки. Рівно за двадцять діб до поїздки о восьмій ранку почалося полювання на сайті «Укрзалізниці». Я бронював квитки, а за кілька хвилин випливало, що їх вже хтось придбав. Я починав знову… І так було п’ять разів. На шостий сталося диво – два з трьох квитків, що залишилися, я все ж придбав. Верхні. Бокові. Але їхати можна!
Івано-Франківськ зустрів чудовим серпневим ранком, смачною піцою та затишними старовинними вуличками. А ось і наш автобус на Калуш. Менше як годину, і ми на місці. До рейсу на Осмолоду – високогірне село, з якого ми стартуємо, – ще пів години. Звертаюся до касирки за квитком. «На сьогодні автобусів вже не буде», – відповідає тітонька. «Яааак? Я телефонував у середу диспетчерці вашої станції, щоб дізнатися про час відправлення. Вона повідомила про три рейси щоденно!» «Щоденно, але крім неділі», – розвела руками касирка.
Оцінивши шанси швидко здолати 80 км автостопом з чималими наплічниками у не надто залюдненому напрямку та прикинувши ціни на таксі, ми вирішили, що це чудовий шанс погостювати в Калуші – батьківщині кумирів Євробачення. Купили м’ясця для барбекю, та вгледівши на карті невеличке водосховище, підкорювачі Карпат вирушили на околицю міста. Три кілометри, і ми у чудовому лісочку із соснами, кленами, дубами… Як то кажуть, якщо ти не в змозі перемогти обставини, розслабся і отримай задоволення.
А удосвіта ми знов на станції. Найпершим автобусом прямуємо в Осмолоду. Водій заявив, що ми ще винні за багаж. Кажу, що зараз передзвоню на станцію і дізнаюся, чи треба нам доплачувати. На станцію я не подзвонив, але й водій більше грошей не вимагав. Дві з половиною години у дорозі, і ми вже на старті!
На коня
Коли я був малим, і ми з батьками ходили у гості до кумів, то «На коня» лунало як сигнал, що незабаром додому. У нашому ж поході «На коня» – це був сигнал до початку сходження. Кінь Грофецький – саме ця вершина стала першою на нашому треку. І Коник той виявився доволі норовливим. Щоб його осідлати, ми набрали близько 800 м висоти: від Осмолоди, яка розташована на висоті 750 м над рівнем моря, до маківки Коня (1552 м). За 400 м до вершини почався дуже крутий підйом, а далі на нас чекав жереп – непролазні хащі низькорослої сосни. Вона хапала за одяг та рюкзаки, занадто ніжно обіймала своїми скарлюченими гілками, боляче била по плечах та стегнах. Але то лише 150 м. Зате вершина нагородила неперевершеними видами та апетитними галявинами червоної соковитої брусниці.
Відновивши сили ягодами та печивом, наша невеличка команда з двох осіб подолала крутий спуск та вийшла до підніжжя Ґрофи. Це найвища вершина маршруту – 1748 метрів. Так, це не Говерла з її 2061 м, але зважаючи на крутий підйом, розсипи величезних каменюк на схилах та жереп, Говерла у порівнянні з Ґрофою – дитяча гірка. Вершина зустріла туманом, хмарами та фантазією. Це коли ти з вершини геть нічого не бачиш, а лише фантазуєш, модеруєш чарівні краєвиди у своїй уяві. Але небо все ж відкрило нам двійко відосів, і то було дуже круто! Спуск був надважким, по суцільних каменюках. І ось ми у величезному дикому таборі з назвою Плісце. Місць для наметів – море. Водичка у джерелі кришталева. Карпатська малина проситься в компот. Смачнючий гірський малиновий компот! Кайф!
Регіт ґреготів
Пробуджені місцевими птахами, які протягом ранку пурхали навкруги, ми з Іванком поснідали і зібрали табір. Нас чекало кілька крутих підйомів. «Не парся, здолаємо», – кажу синові. «Як же не паритися, ми ж підіймаємося на Паренки», – жартує він. Саме гора Паренки (1735 м) – наша наступна вершина. Довелося добряче попаритися, щоб досягти її, підіймаючись надзвичайно гарними, але норовливими ґреготами. Коли я вперше почув це слово, то в уяві виникли кумедні потвори, які регочуть. Але ґреготи виявилися неосяжними розсипами величезних кам`яних брил на схилах гір. Тож треба переступати з каменя на камінь, багато з яких ще й коливаються під ногами. Їх називають живими. Це візитівка Горган. Неймовірно гарно, але незручно і небезпечно. Таке життя.
Після Паренок на нас чекали дві Попадді. На Малу ми вилізли, як то кажуть, на ізі. А от підйом на Велику Попаддю виявився крутим. Розсипи чорниці на підйомі компенсували кам`яні розсипи. Зате види з Великої Попадді перевершили всі сподівання! 360 градусів, не сходячи з місця. Он там, у далечіні, вихиляється темними хвилями Чорногора. А от, зовсім близенько – горганські Сивулі. А ось розлігся пологими схилами красень Свидовець! Видко й Румунські Карпати. Гостинно зустріли нас Попадді, але час спускатися на ночівлю.
Коретвина – так зветься остання вершина нашого походу. Крута, непідступна, як майже всі у Західних Горганах. Знов жереп, ґреготи і купа гірських ягід. І неперевершені краєвиди. Милуємося Ґрофою, Попаддями, Паренками, всіма карпатськими хребтами. У цім і перевага маршруту – з кожної вершини видно все. А далі – стрімкий спуск. Скидаємо майже кілометр. Коліна просять помилувати. І нарешті вони!!! Знаходимо обабіч стежки четверо білих грибочків! Якби скинути наплічники по 18 кг та пройтися лісом, то їх мало б бути набагато більше. Але для грибної юшки нам вдосталь. Та й таймінг підганяє.
Найкрутіша наша ночівля. Вбрід переходимо зразу два потоки. Каміння слизьке, вода зносить, але воно того варте! Галявина з незайманими травами до поясу, шепіт річки, смачнюча грибна юшка та неймовірне зоряне небо! Завтра буде похід на озеро Росохан, ночівля у старому гуртожитку, що прихистить від проливного дощу, та дорога додому. Але то завтра. А сьогодні – Чумацький шлях, шум річки, безмежне зоряне небо та нестримні мрії про наступний похід.
Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .
Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!
Перше знайомство з підприємством у Валерія Федорченка відбулося ще у шкільні роки завдяки його участі у проєкті «Робота на канікулах». Зараз, вже як працівник та амбасадор «АрселорМіттал Кривий Ріг», він розповідає людям про діяльність підприємства, можливості для працівників та бере активну участь у молодіжному житті.
«Іноді ми «ловимо» пусті розмови, чутки, балачки осіб, які ніби щось особливе знають про наше підприємство. Ми ж, амбасадори, говоримо про власний досвід в «АрселорМіттал Кривий Ріг», та з перших вуст розповідаємо людям про його роботу, надаємо реальну інформацію про його життя», – говорить Валерій Федорченко, провідний інженер департаменту безпеки, учасник молодіжного проєкту «3Dільниця» та «Амбасадори».
«Хто допоможе організувати захід?»
«Я!»
«Хто підготує щось цікаве для нього?»
«Теж я!»
Валерія Федорченка можна побачити на багатьох молодіжних заходах нашого підприємства. І він не просто їх учасник, він помічник, організатор, координатор у втіленні задуманого. Валерій каже, що йому це цікаво, а спілкування з різними людьми, особливо дітьми та молоддю, надає певного життєвого досвіду та позитивних емоцій.
«Я п’ять років працював на «дистанційці» і думав, що нічого кращого за це немає. Але, коли вийшов на роботу, подивився на людей, відчув вир життя, смак спілкування, то мене знову у чотири стіни не затягнеш. Зараз у мене, як кажуть, життя – у русі, а і те, що я роблю, мені до душі, – підкреслює Валерій. – Під час різних івентів, майстер-класів ми багато спілкуємося зі студентами, з молоддю нашого міста. Я їм розповідаю про себе, про наше підприємство, про те, хто тут працює, які професії популярні, що треба робити для професійного розвитку та для кар’єри. А ще я руйную стереотипи про нас. Іноді такі казки чую, що вони навіть посмішку викликають. От і доводжу людям на прикладах, що це не так. Я розповідаю молоді про проєкти, які у нас є: «Нова фабрика», «3Dільниця», «S.H.E.» для дівчат тощо».
Дізнався про наше підприємство Валерій й сам колись від амбасадорів. У цій ролі виступали його батьки – мама Ольга, яка працює у департаменті з персоналу підприємства, та тато Андрій, який був складачем поїздів цеху експлуатації залізничного транспорту. Щоправда, батьки тоді й не здогадувалися, що вони виконували роль амбасадорів. Вони просто розповідали про свою роботу, про людей, які працюють поряд, про події, заходи, новини тощо.
Це було і є нормальним у повсякденному житті криворізьких сімей, члени яких працюють на нашому та на інших промислових підприємствах.
Валерій Федорченко ще зі шкільних років захоплювався програмуванням, комп’ютерними системами, інформаційними технологіями та усім, що пов’язано з технікою. Захоплення переросло у професію. Починав з роботи у різноманітних ІТ компаніях, а згодом дорога привела його до «АрселорМіттал Кривий Ріг». Зараз він ще й вчиться у ДУЕТі, де опановує спеціальність «Енергетика».
«Ближче з підприємством я познайомився у 2015 році, коли став кур’єром за проєктом надання першого робочого місця для молоді, коли під час канікул можна було підзаробити і, що важливо, розпочати рахунок свого трудового стажу, – продовжує Валерій. – Разом зі своїм товаришем ми 21 день забирали та відносили якісь папери, допомагали заповнювати таблички, збирали та структурували інформацію, а ще багато спілкувалися, дивилися, як працюють справжні спеціалісти. Було весело! А ще корисно, адже я потрапив у робочу атмосферу, де працівники за день встигають зробити безліч завдань. Тоді ми бачили лише заводоуправління та будівлю на Третій дільниці. А в цехи, наші кар’єри я потрапив вже коли влаштувався сюди на роботу. Перші враження – найбільш яскраві. Найбільше мене вразила доменна піч, ми були на ній саме тоді, коли тривала видача чавуну. Це було вау, як круто! Я відчув всю важливість нашого виробництва, відповідальність людей, їх майстерність, професіоналізм та мужність. Саме про це я й розповідаю молоді та всім охочим пов’язати своє життя з виробництвом».
Ми прямуємо на виробничий майданчик, де ремонтують величезний самоскид. Володимир та Владислав – працівники підрядної організації, яка виконує цей ремонт. Практично щозміни вони працюють на висоті, з вантажопідйомними механізмами, електроінструментами, тобто небезпек вистачає. Мої супутники – провідний інженер з охорони праці Олександр Шишка та фахівчиня-стажерка Валерія Балабанова підходять до ремонтників, вітаються, розпитують про можливі проблеми з безпекою праці. Зав’язується щира розмова…
«Ми обов’язково маємо знати про труднощі, щоб разом їх вирішити. А ще не втомлюємося нагадувати працівникам про обов’язкове використання засобів індивідуального захисту, виконання всіх вимог з ОП, та про те, що життя – найцінніше, що є у людини, що кожного чекають зі зміни рідні та друзі», – пояснює Валерія Балабанова. Вона – студентка четвертого курсу гірничого фахового коледжу. Дівчина вчиться на маркшейдера, а паралельно опановує професію інженерки з охорони праці у рамках проєкту «S.H.E.», навчаючись і стажуючись одночасно. Її наставником якраз і є Олександр Шишка, який опікується питаннями охорони праці у цехах гірничого департаменту.
«Навчальну програму для Валерії ми складали разом з нею, – розповідає Олександр. – Бо важливо, щоб вона вивчала не лише те, що обов’язково, а й те, що їй самій цікаво. Людину треба зацікавити, не відбити бажання, тоді й результати будуть. Намагаємося гармонійно поєднувати теорію та практику. Теорія – це вивчення нормативно-правових актів з охорони праці, необхідної документації, необхідних для роботи фахівця з ОП комп’ютерних програм, таких як Word, Excel та Power Point. Вони необхідні для роботи з документами, створення звітів та презентацій. Практична частина – це робота у цехах».
Олександр з Валерією більшість робочого часу проводять саме на виробничих майданчиках. Вони спілкуються з людьми, виявляють ризики та разом з цеховиками розробляють заходи з підвищення рівня безпеки у цехах. Звичайно ж, не обходиться без виявлення порушень та бесід з порушниками та їх колегами.
«Я на стажуванні вже три місяці, і один з висновків, які зробила протягом цього часу: люди порушують правила, тому що з байдужістю ставляться до своєї безпеки, – каже Валерія. – Дехто не усвідомлює зв’язку між порушеннями та нещасними випадками. Тож доводиться ще й ще раз повторювати це працівникам. Реагують по-різному. Дехто ображається. Але краще хай ображаються, але залишаються живими, без травм повертаються з роботи. З такими людьми спілкуватися важко, але необхідно. Взагалі-то з комунікацією у мене, скільки себе пам’ятаю, проблем не було. Але над навичками ефективного спілкування я постійно працюю. А ще наполегливо вивчаю теорію, бо щоб ефективно спілкуватися, треба бути, як то кажуть, у темі. Інакше тебе ніхто й слухати не буде».
Валерія сказала, що стажуватись їй подобається, але щоб самостійно виконувати роботу інженера з охорони праці, їй треба ще багато вчитись та практикуватися, тож сподівається на подальшу допомогу колег. За словами Олександра, вона вже виконує багато корисної роботи.
«Коли треба виявити ризики чи порушення, запропонувати заходи, то ще одна пара очей та вух не завадять. А дві голови краще, ніж одна, – усміхається Олександр. – Я у свої 23 роки не вважаю себе старим, але інколи погляд молодших колег на ту чи іншу проблему є незвичним і дуже корисним. Валерію вже знають у цехах гірничого департаменту, тепло вітаються, і питають, чи не вирішив я перейти на інше виробництво, залишивши замість себе стажерку? Поки що ні, працюватимемо разом. Я вважаю, що «S.H.E.» – дуже корисний проєкт. Завзяті розумні дівчата. Беруться за роботу, у них очі горять. Тож і ми поруч з ними не можемо пасти задніх. Бажаю їм не втратити завзяття та бажання робити працю людей безпечнішою».
Більшість часу Олександр та Валерія проводять саме у гірничотранспортному цеху (на ремонтних майданчиках, у кар’єрах тощо). А ще стажерка знайомиться зі специфікою охорони праці в інших цехах ГД: на дробильних та рудозбагачувальних фабриках, у цеху технологічного водопостачання, ремонтному цеху тощо. Тож її цілеспрямовано готують до роботи саме у гірничому департаменті.
«Мені дуже цікаво стажуватися, хоч і не просто. Користуючись можливістю, хочу попросити всіх працівників берегти себе та колег, не порушувати правила, пам’ятати про своїх рідних, і… не ховатися від працівників департаменту з охорони праці та промислової безпеки. Ми йдемо в цехи, щоб вам допомогти».
Цех металоконструкцій «Ливарно-механічного заводу» чудово впорався з серійним замовленням на опори для роликів.
Конвеєрний транспорт є одним з найрозповсюдженіших у гірничому департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг». Конвеєри транспортують залізну руду, концентрат та ще багато чого. Конвеєрна стрічка рухається по роликах, які обертаються. А самі ролики тримаються на роликових опорах. Саме на виготовлення роликових опор все частіше отримує замовлення наш ЦМК.
«Сама опора – складна конструкція, метал в ній знаходиться у кількох площинах, – пояснює начальник ЦМК Микола Грицан. – Але виготовити одну таку металоконструкцію не є для нас проблемою. Газорізальник на машинах газової різки виготовляє елементи з листового металу товщиною 10-12 міліметрів. Потім ці елементи оброблюються на заготівельній дільниці, гнуться за допомогою спеціального штампу, який було виготовлено власними силами «ЛМЗ» (РМЦ-2 та ЦМК), саме для цього замовлення. А вже тоді наші фахівці на складально-зварювальній дільниці завершують процес виготовлення опор. Але головний виклик – це серійність».
Таких опор має бути багато. У даному випадку – приблизно 160 штук. І для того, щоб конвеєр рухався ідеально, транспортуючи гірську породу, кожна з опор має бути ідеальною. Кожен елемент, кожен кут, кожен зварювальний шов. Тобто ми маємо отримати не одну опору з чіткими розмірами, а 160 таких опор. І наші фахівці з виготовлення металоконструкцій з цим чудово справляються. Працівники дробарних фабрик ГД високо оцінили вироби нашого ЦМК, поставили найвищий бал творцям роликових опор.
