Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Німецький підхід до якості й безпеки

У нашому тренінгцентрі протягом трьох днів тривало навчання працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дочірніх підприємств, на якому вчили користуватися риштуваннями під час робіт на висоті.

Загалом навчалися близько 170 працівників. Навчали представники компанії PERI Ukraine, яка забезпечує наші цехи риштуваннями німецької компанії PERI, що є одним зі світових лідерів виробництва устаткування для безпечної роботи. Ці риштування, які в народі називають «лісами», використовуються для безпечного виконання робіт на висоті. Вони є зручними, міцними та безпечними, а ще мають німецьку якість, що говорить само за себе. Але яким би ідеальним не було устаткування, з ним треба вміти працювати. Для цього й було організоване навчання.

Кожна навчальна група спочатку опановувала теоретичну частину. А потім працівникам показали, як збираються риштування і які безпечні способи роботи треба застосовувати як під час їх складання, так і при використанні. Старший інженер PERI Ukraine Богдан Жигалюк за допомоги колег зібрав просте риштування, пояснюючи свої дії, наголошуючи на тому, як це робити правильно, а чого не варто. А потів ще й показав, як підніматися на робочі настили, де і як правильно кріпитися страхувальними ременями. Учасники тренінгів поставили йому питання та мали змогу власноруч виконати деякі операції.

«Показувати, навчати – це частина моєї роботи, – говорить Богдан Жигалюк. – Якщо вірно все зібрати-розібрати, правильно користуватися, то безпека для людей гарантована. Та й довговічність риштувань також. Устаткування дійсно світового рівня. Його експортують до США, Канади, Австралії, країн Євросоюзу та ще багатьох держав, всього їх близько 70. Запорука тому – якість, зручність, простота монтажу, і я б ще раз наголосив на безпеці».

Олександр Цибок працюєслюсарем-ремонтником в ремонтно-механічному цеху № 2 «ЛМЗ». Значну частину виробничих операцій вони з колегами виконують на чималій висоті.

«Ми ремонтуємо верхнє освітлення у цеху, міняємо вікна, обслуговуємо електромостові крани, та ще багато що робимо, – каже Олександр Цибок. – І все це на висоті, падіння з якої може мати непоправні наслідки. В нашому цеху вже є такі риштування, але ми їх поки що не використовували. Є у нас тур-вишка, але мені здається, що це устаткування буде для нас дуже корисним. Мене вразило, що ми зможемо створювати з цього набору елементів саме ті конструкції, з яких нам буде найзручніше виконувати роботи. Наприклад, ми зможемо конструювати робочі майданчики по обидва боки від трубопроводу і навіть над ним. Нам це було б дуже доречним для швидких зручних і безпечних ремонтів».   

Тренери заохочували учасників навчання задавати якомога більше питань. «Ми на все намагалися відповісти, щоб людям все було зрозуміло, – розповідає старший менеджер компанії-постачальниці риштувань Іван Власюк. – Основне, про що запитували: які навантаження витримують конструкції? Що можна складати, а що ні? Як користуватися паспортом устаткування? Як треба і як не треба робити? Наприклад, наші хлопці акцентували, що для складання конструкцій достатньо півкілограмового молотка, тоді як багато хто з ремонтників любить взяти щось важче, щоб влупити сильніше. Не треба, від цього конструкції міцнішими не будуть. Як показує досвід, якщо все робити поступово і правильно, це устаткування надійно виконує свої функції 20-25 років і навіть більше».

Як повідомив менеджер департаменту з охорони праці Ігор Міхєєв, протягом 2023-24 років для цехів вже придбано 11 комплектів риштувань. «Працівниками таких підрозділів, як електроремонтний, вуглепідготовчий, технологічний, коксовий  цехи, спеціалізований ремонтний цех КХВ, ремонтний цех ГД, цех ремонту металургійного устаткування № 2, цех уловлювання, цехи «ЛМЗ» воно вже використовується, – говорить Ігор Міхєєв. – Ми отримуємо схвальні відгуки. Устаткування виробляється у Німеччині, і це багато про що каже. Навчання також на високому рівні. Впевнений, що обізнаність працівників  допоможе їм та їхнім колегам безпечно працювати на небезпечній висоті».

Категорії
Новини

Пам’яті героїв-шахтарів

В шахтоуправлінні гірничого департаменту встановлений стенд пам’яті на честь загиблих шахтарів – працівників підприємства, які стали на захист незалежності України.

Стенд розташували практично біля прохідної ШУ. Дев’ять портретів дев’ятьох героїв. Вони ніби зустрічають та проводжають шахтарів на зміну. Ці фото щоразу нагадують нам завдяки кому ми живемо в Україні, працюємо, мріємо, маємо плани і рухаємося вперед.

«Таке пам’ятне місце мало бути, – говорить гірничий майстер (підземний) дільниці № 10 ШУ ГД Костянтин Пікалов. – Це наша шана, наша вдячність, ми схиляємо голову перед загиблими героями. Це наші колеги, майже кожного з цих хлопців я знав, працював поряд з ними. Першим з початку повномасштабного вторгнення ми втратили на поле бою Олександра Петухова. Він майже 15 років відпрацював кріпильником, був бригадиром дільниці № 10. Чесний, принциповий, відкритий. Олександр був готовий взятися за найскладніше завдання, охоче опановував нові технології підземної справи, а за свою бригаду стояв горою. З ним завжди радилися, адже він мав величезний досвід. Фахівець найвищого класу, спеціаліст незамінний. Ми, на жаль, втрачаємо найкращих, адже вони завжди попереду».

 Наступне фото – зовсім юне обличчя – це Владислав Велесик. На наше підприємство він прийшов працювати в шахтоуправління перекидальником (підземним) на дільницю внутрішньошахтного транспорту. Юнак пройшов всі необхідні інструктажі та мав вже виходити на роботу, але його мобілізували до лав ЗСУ. 5 жовтня 2022 року Владислав Велесик загинув в боях у Харківській області. 

Серед загиблих героїв – Микола Мазурик. Захисник багато років працював на нашому підприємстві. Останнє його місце роботи – шахтоуправління гірничого департаменту. Він був досвідченим прохідником. Про нього колеги кажуть – справжній козак. Для чоловіка дуже важливим було питання незалежності України, тому прохідник з готовністю долучився до лав ЗСУ. Він віддав своє життя за свою родину, місто та Україну.

Владислав Кучма приєднався до лав ЗСУ у травні 2022 року. З 2 квітня 2023 року захисник вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут. Але, на жаль, герой-гірник загинув у бою.

Добре пам’ятають в шахтарській родині й Дмитра Кобешова. Він прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.

«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили та сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях.

Колеги згадують загиблого захисника Михайла Дурандіна, як людину-«запальничку». Він завжди випромінював позитив, активний, веселий оптиміст. Герой працював майстром в шахтоуправлінні гірничого департаменту. Починав 17 років тому зі стажера, потім працював помічником майстра, згодом став професіоналом шахтарської справи. Михайло легко сходився з людьми, адже мав позитивну вдачу. Він завжди був готовий рухатися вперед і вести за собою інших.

Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Чоловік добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року. Євген Гуцало працював у шахтоуправлінні прохідником (підземним). Він загинув поблизу населеного  пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

В біографії прохідника Олександра Максимовича – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу. «Олександр мав справжній гірницький характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Климов. – Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без усмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті».

Серед  загиблих героїв – Андрій Білоткач, який працював гірником очисного забою. Андрій став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій Білоткач вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.

Наразі найбільша мрія шахтарів, аби на цьому стенді ніколи більше не з’являлося нових фото їхніх колег – загиблих героїв. Але про загиблих колег пам’ятатимуть завжди. Тому, поспішаючи на чи зі зміни, вклоняються з вдячністю тим шахтарям, які стали небесними янголами-охоронцями рідної землі.

Вічна шана загиблим героям-шахтарям
Категорії
Наші люди

Любить техніку та допомагає людям

Коли дорогами підприємства з увімкненими маячками поспішає на виклик машина швидкої допомоги, інший транспорт поступається їй шляхом, – усі розуміють, медики їдуть на порятунок. Коли ж помічають, що медичним автомобілем керує дівчина, дивуються, бо звикли бачити за кермом «швидких» чоловіків. Це водійка – Поліна Іванова, вона працює на «швидкій» в «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Скоріше стажуйся та виходь на роботу, у Центральному здоровпункті на тебе вже чекають з нетерпінням». Таку фразу почула Поліна Іванова, коли влаштовувалася на підприємство, пізнавала його «проспекти та вулиці», специфіку роботи водійки «швидкої», адже вона стала частиною заводської бригади медиків.  

«Більшість людей, які не працюють на цьому підприємстві, знають його лише за фото, відео та за тими промисловими видами, які можна розгледіти через паркан, – ділиться враженнями Поліна Іванова. – А коли потрапляєш на територію, ти бачиш наскільки тут все велике та цікаве. З підприємством я познайомилася під час стажування. Досвідчені водії десятої автоколони АТУ мене всюди возили, показували, розповідали. Хочу подякувати їм за велику увагу та допомогу. Мене дуже вразило, коли я побачила ківш з рідким розпеченим чавуном. Ці технологічні процеси були для мене в новинку, хоча я сама родом теж з промислового міста – Кам’янського. У Кривому Розі я живу лише рік, тому паралельно вивчаю і місто, і підприємство – своєрідне місто у місті».

Водійка авомобіля швидкої допомоги Поліна Іванова

За освітою Поліна слюсар-механік, вона закінчила коледж за спеціальністю галузеве машинобудування. Коли перед нею постало питання де працювати, її батько Олег Нагурний, який колись був співробітником департаменту охорони праці, запропонував їй піти на наше підприємство. Поліна так і зробила. Спочатку на співбесіді їй запропонували бути газозварницею, а коли з’ясувалося, що Поліна має права і добре вміє водити авто, з вибором посади на підприємстві було вирішено – вона стане водійкою автомобіля швидкої допомоги.

«Напевне, як і у багатьох водіїв, перші уроки кермування у мене були неофіційними. Коли мені було 15 років, мені все показали, розповіли, дали можливість посидіти за кермом. Пам’ятаю, що це мені дуже сподобалося. Вже у 17 років я вивчилася та отримала водійське посвідчення. У 19 років, а мені зараз саме стільки, я вже працюю на підприємстві, керую «швидкою», опановую медичну справу на спеціальних курсах, адже паралельно стала ще й асистенткою фельдшера. Ситуації можуть бути різними, тож я добре маю знати, як надати людині долікарську допомогу, без зайвих питань, на пояснення яких піде дорогоцінний час, я маю принести фельдшеру потрібні інструменти, допомогти тощо», – сказала Поліна Іванова.

Поліна розповідає, що їй дуже подобаються автомобілі – вона любить ними кермувати та… ремонтувати. Дівчина непогано розуміється на їх технічних «душах», наприклад, неодноразово брала участь у ремонтах двигуна, коробки передач, редуктора. Зі своїми товаришами вона могла довго сидіти біля машин, вивчати її, шукати проблему та усувати її. Але це були старі автомобілі. З іномарками Поліна тільки знайомиться.   

«Ще раз дуже хочу подякувати своїм колегам-водіям за підтримку та допомогу. Я можу зателефонувати їм у будь-який час, навіть вночі, щоб щось термінове запитати, і завжди отримаю відповідь. Це дуже надихає, – говорить Поліна. – Втім, я бачу, що колеги хвилюються, що у перспективі я можу звільнитися. Зараз я продовжую навчатися, здобуваю вищу освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом у Кам’янському. Нові знання допоможуть мені розвиватися у майбутньому.  А планів у мене дуже багато. Я люблю техніку і планую й надалі розвиватися у світи автомобілів. Зараз у мене є унікальна можливість попрактикуватися у водінні, працювати та спілкуватися з людьми різного віку – це надзвичайно цінний досвід. Одна із мрій мого дитинства – опанувати усі види автомобілів, вивчитися та відкрити усі категорії. Зараз у мене є реальний шанс це здійснити. Тож, будемо працювати!».

Категорії
Новини

Конкурс “Впізнавай та вигравай!”

Шановні читачі! Ми пропонуємо вам взяти участь у конкурсі «Впізнавай та вигравай!» на сайті газети «Металург», яким ми хотіли б розпочати низку приємних зимових подій та передноворічних сюрпризів.  

Для переможців цього конкурсу ми приготували неочікувані призи, які налаштують вас на позитив та додадуть вам та вашим родинам приємних емоцій.

Взяти участь у грі можуть не лише працівники підприємства, а й усі охочі. Серед усіх, хто надішле правильну відповідь, ми розіграємо суперові призи та Приз-сюрприз.

Конкурс триватиме з 20 листопада по 10 грудня.

Кожна зі статей на сайті http://metalurg.online супроводжується фото. В деяких статтях фото будуть підписані. У цих підписах зустрічатимуться назви професій. Щоб перемогти у конкурсі потрібно надіслати нам 11-13 грудня у приватні повідомлення сторінок підприємства у Фейсбуці або Інстаграмі правильну відповідь.

А саме: назву статті та яка/які професії є у підписі до фото.
Разом з відповіддю вкажіть свої ім’я та прізвище, мобільний номер телефону для зв’язку. Щоб отримати приз, треба вказати свої справжні дані.

Переможцем стане той, хто правильно назве більшу кількість професій, підписаних під фото. Відповідно до кількості правильних відповідей визначаться й друге та третє місця. При рівній кількості балів перемогу отримає той, хто першим надішле правильні відповіді.

Втім, у нас є й приз глядацьких симпатій. Його ми подаруємо за найбільш оригінальний підпис, який ви запропонуєте до фото з професіями. Якщо бажаєте претендувати й на цей приз разом з основними, то додатково позначте – Приз симпатій і потім вашу назву фото (вкажіть до якої статті це фото).

Отже, читайте статті на сайті газети, шукайте підписи фото з назвами професій, надсилайте нам відповідь – і успіху вам!

Категорії
Новини

Бал на 12 балів!

Криворізькі студенти відсвяткували своє свято – День студента – разом з «АрселорМіттал Кривий Ріг».

У Палаці культури металургів справжній бал! «Хіба зараз до святкувань?» — скаже хтось. Але ж молодість швидкоплинна, а душа бажає свята, яке допоможе молодим людям скинути тягар стресу з плечей та познайомитися з найбільшим українським підприємством, на яке вони, можливо, прийдуть працювати. Якщо всім є зиск, то чому б не побалувати себе балом? Тож ми починаємо.

До зали заходять молоді люди. Їх багато. Дехто в справжніх бальних сукнях та костюмах. Хтось обрав молодіжніший стиль. А дехто не став заморочуватися й завітав на свято у звичайному вбранні, певно, вважаючи, що свято — це не про зовнішність, а скорше —  внутрішній стан. Пригощалися смачними тістечками, кока-колою та глінтвейном, але безалкогольним. Танців було багато, був і танцювальний майстерклас, до якого охоче долучалися шикарні пари. Але була й альтернатива.

«Ми намагалися створити комфортні умови для всіх криворізьких студентів — наших гостей, — пояснює організаторка свята, фахівчиня відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проектів «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерія Грешнікова. — Крім танцполу ми створили комфортну зону чаювання, де студенти мають змогу насолодитися бесідами за кухликом чаю, а також шахову зону, де гості мали змогу зіграти у найпопулярнішу інтелектуальну гру сучасності. Наша мета — створити студентське ком’юніті, спільноту, братство, де б це студентське покоління, яке зазнало всіх обмежень дистанційки, змогло б розірвати перепони і вдосталь наспілкуватися. Ще одна мета — створення позитивного іміджу нашого підприємства, куди б захотілося прийти працювати, адже люди зараз треба всім, особливо молоді й освічені».

Єлизавета Старикова вчиться у Технологічному фаховому коледжі ДУЕТ та є учасницею нашого освітнього проєкту «Нова фабрика 2.0». У дитинстві вона не мріяла стати металургом, але зараз їй обрана професія дуже подобається. «Я вчуся у коледжі, працюю на коксохімічному виробництві і навчаюся на «Новій фабриці». І мені це все подобається!. Вся моя родина — це гірники й металурги. Я хочу зростати саме у цьому напрямку, чим вище, тим краще. Сьогодні чудова вечірка! Отримую насолоду від крутого відпочинку. Зараз він нам дуже потрібний, особливо моральний».

На балу Лізу супроводжує студент Технологічного фахового коледжу ДУЕТ Владислав Наумов. Він також учасник «Нової фабрики». «У дитинстві я займався бальними танцями, але у старших класах закинув. Шкодую? Певно, ні. Всьому свій час,  — відверто відповідає Влад. — Але сьогодні із задоволенням знову поринув у світ танців! Дуже дякую організаторам: «АрселорМіттал Кривий Ріг», відділу з підбору персоналу за цю чудову можливість знов відчути цей вир. Настрій, музика, естетика — все на найвищому рівні! Це чудова можливість відпочити від пар, від тривожних новин та насолодитися життям».

Апогеєм заходу стало визначення короля й королеви балу. Як і годиться коронованим особам, вони отримали корони, ну й звичайно ж королівські подарунки.

Цей бал-маскарад так само, як і багато інших заходів для молоді, підприємство проводить з метою залучення талановитих студентів на «АрселорМіттал Кривий Ріг», створюючи умови для їх розвитку. Організаторка Валерія Грешнікова зізналася, що також безпосередньо причетна до цього до свята, бо роботу в «АрселорМіттал» поєднує зі студентським життям. «Я зустріла тут студентів не тільки криворізьких закладів освіти, а й з київських та харківських вишів, які дали багато приємних відгуків про захід. Завдяки цьому ще раз впевнилася в тому, що для покоління, яке фактично живе у віртуальному світі і навчається більш ніж 5 років дистанційно, проведення таких заходів дуже важливе і корисне. А для нас, як роботодавця, дозволяє залучати активну молодь, адже за нею – майбутнє».

Посилання на всі фото з балу (активне до 24.11.2024)

https://fex.net/uk/s/pocyzz2

Категорії
Новини

60 плавок – це не про відпочинок

Колись серед металургів був популярним жартівливий лозунг «Наша сила в плавках!». Але як то кажуть, у кожному жарті – лише частка жарту. Адже від кількості плавок у серіях залежать собівартість наших сталевих заготовок, які виробляються відділенням безперервного розливання сталі конвертерного цеху, та продуктивність роботи відділення. Зниження ж собівартості та підвищення продуктивності – сильні сторони будь-якого підприємства. І тут маємо нове досягнення – 60 плавок, розлитих на машині безперервного лиття заготовок № 2.

Заступник начальника конвертерного цеху з безперервного розливання сталі Олександр Лук’янов разом з колегами постійно працюють над підвищенням серійності, і досягнення очевидні.

«Рекорди – це приємно, але це не рекорди заради рекордів, – пояснив Олександр Лук’янов. – Тут важливе скорочення витрат, яке впливає на скорочення собівартості. Річ у тім, що на кожну серію використовується стала кількість розхідників. Також на кожну плавку ми маємо приблизно однакову кількість обов’язкових відходів – обрізі та скрапу. Чим вища серійність, тим більше продукції ми отримуємо в кожній серії. Відповідно, менше витрат на тонну продукції. А зниження витрат – це зниження собівартості. А ще внаслідок зростання серійності менше часу загалом витрачається на підготовку устаткування. Відповідно, зростає продуктивність роботи відділення».

Як розповів начальник бюро із супроводу технологічних процесів департаменту з виробництва чавуну і сталі Кирило Чмирков, було декілька причин, які не дозволяли проводити довгі серії, обмежуючи кількість плавок у них. Найчастіше доводилося зупиняти серії з причини перегріву корпусу проміжного ковша в районі дельти (носок промковша). Від дії розплаву, температура якого перевищує 1500 градусів за Цельсієм, корпус ковша захищений вогнетривним захистом. Але від цього захисного шару корпус все одно нагрівається. І коли його зовнішня температура сягає вище 300 градусів, виникає загроза деформації чи прогару, що небезпечно для людей і може зіпсувати коштовне устаткування. Тож серію доводилося зупиняти. Цю проблему дослідили разом із Сергієм Сліпченком з технічного управління й усунули причини передчасного нагріву корпусу.

«Була покращена ізоляція між захисним шаром та металоконструкціями промковшів, – говорить Кирило Чмирков. – Також вдосконалили процедуру замірів температури сталі, щоб запобігти швидкому псуванню футерування промковшів, покращили конструктив анкерних кріплень, які тримали шар вогнетривних матеріалів. Попрацювали також над культурою виробництва, оскільки деякі виробничі операції виконувалися, ну скажемо, не з належною увагою. Працівників ознайомили з помилками та їх наслідками що до стану устаткування та стабільності його роботи. Ці та інші заходи посприяли тому, що зупиняти серії з-за надмірного нагрівання промковшів доводиться значно рідше».

Є ще одна розповсюджена причина зупинок серій – це втрата струмків. Наші МБЛЗ розливають сталь шести струмками кожна. І коли два зі струмків перестають працювати без можливості перезапуску, то продовжувати серію стає недоцільно. Найчастіше причинами втрати струмків є вихід з ладу машин газового різання, тягнучо-правильних машин або кантуючих холодильників. Завдяки роботі команди на чолі з начальником ремонтної служби ВБРС Миколою Єфіменком устаткування зараз працює набагато стабільніше, тож зупинок серій внаслідок втрати струмків стало набагато менше.

«Треба відверто сказати, що поряд з позитивом від довгих серій ми маємо додаткові складнощі, – продовжив Кирило Чмирков. – Після таких серій важче відновлювати промковші, готувати їх до наступних серій. Це потребує додаткових витрат. Тому гнати рекорди за для рекордів ми не будемо. Наразі завдання – закріпити наші нещодавні досягнення та на основі досліджень визначитися, до якої межі нам доцільно збільшувати серійність».

Змінний майстер ВБРС конвертерного цеху Євген Найденко координує роботу з виготовлення заготовок від підготовки сталі в установці позапічної обробки до виходу готової продукції. На його думку, значно збільшити серійність, всупереч викликам, пов’язаним з повномасштабним вторгненням, вдалося завдяки зростанню професіоналізму працівників, чіткій взаємодії всіх учасників процесу та якісно новому рівню керування. «Багато виробничих ситуацій мають кілька варіантів дій з боку працівника. І часто на вибір людина має лічені секунди. Так от, наші люди досягли такого рівня майстерності, що вони обирають найраціональніший спосіб. І це стосується не лише технологічного персоналу, а, наприклад, ремонтників або машиністів кранів. Завдання ж майстра – своєчасно допомогти, підказати, якщо в цьому є потреба. Керівництво ж разом з фахівцями технічного управління своєчасно виявляє проблемні моменти й пропонує заходи для поліпшення. Такі підходи дають результат, в тому числі й рекордні серії».