Категорії
Наші люди

«У мене якість – у крові»

Цей травень став ювілейним для начальниці служби технологічного контролю гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс» Марини Пучкової. Але свої 55 вона вважає лише календарною датою, яка точно не відображає стан її душі.

У перші ж хвилини спілкування з Мариною охоплює відчуття, що ця людина просто сяє. Це внутрішнє світло огортає тебе, налаштовує на позитивний лад і впевненість, що все буде добре. Марина вже не один рік очолює службу технологічного контролю гірничого департаменту, вона керує 70 працівниками. При цьому вона впевнена, що її служба має виконувати не «поліційну» функцію, а сервісну службу контролю, яка допомагає великому колективу гірничого департаменту виробляти якісний продукт.

«Для мене завжди та у всьому була в пріоритеті якість, вона у мене в крові, –  говорить Марина Пучкова. – Жити та працювати треба якісно. Цього вимагаю від себе і від своїх підлеглих. Завжди нагадую дівчатам, які працюють у службі, що наша мета не покарати, не продемонструвати недоліки, а підказати, як виготовити якісний продукт. Ми відповідальні за тих, хто працює над продукцією на всіх етапах її виробництва. Тому коли контролер виходить на своє завдання та помічає, що щось у процесі йде не так, він має, перш за все, привернути до цього увагу працівників, підказати, до чого це може призвести і порадити як їм діяти. Для мене вдалий робочий день – це коли ми отримали гарний результат аналізу відібраних проб. Це означає що на всіх етапах виробництва відпрацювали гідно всі ланки, і ми це підтвердили».

Марина все життя дотична до професії збагачувальника. Хоча в юності вона мріяла стати лікарем, втім доля так склалася, що вступила дівчина до гірничорудного інституту на факультет збагачення корисних копалин. Обрала його через те, що там багато часу відводилося дисциплінам, пов’язаним з дослідами та хімією, отже була надія потім все ж стати медиком. Але несподівано професія збагачувальника «затягнула». А лікарська справа залишилася цікавим хобі, для якого в Марини й зараз завжди знаходиться вільна хвилинка.

Марина Пучкова двічі поверталася на наше підприємство, обидва рази після праці у науково-дослідному інституті «Механобрчормет». З 2016 року вона очолює службу ВТК гірничого департаменту  ПП «Стіл Сервіс».

«Ми займаємося відбором, підготовкою проб агломераційної і сирої залізної руди та концентрату, – розповідає Марина. – Я пишаюся своїм колективом та тим, що зараз ми– сучасна служба з  висококваліфікованим персоналом та сучасним обладнанням, за що вдячна керівництву гірничого департаменту. Я дуже люблю людей, але не сприймаю тих, хто каже: не знаю, не хочу, не вмію, не буду вчитися. Ми маємо постійно розвиватися. Наша робота – це робота висококваліфікованого фахівця з широким набором знань та навичок. Якщо людина готова рухатися вперед у професії та у житті, я завжди її підтримаю. Поважаю в людях щирість та чесність. Для мене самої дуже боляче образити людину, тому своїх колег завжди намагаюся налаштувати на позитив, адже у гарному настрої й продуктивність праці зростає (усміхається)».

Попри те, що Марина є однією з небагатьох керівниць-жінок у гірничій справі, колеги з гірничого департаменту її завжди підтримують та дослухуються до її порад. Вони працюють одною командою, ця дружня атмосфера надзвичайно продуктивна, відзначає жінка.

«Ми маємо спільну мету – виготовляти якісний продукт, – продовжує Марина. – Гірники працюють над цим постійно, ми їм у цьому допомагаємо. У назві «Стіл Сервісу», де я працюю, вже закладено одну з наших характеристик – сервісна служба. І цей сервіс має бути якісним. Тож якість – це наш єднальний фактор. Я працюю тут багато років і розумію, що знайшла місце та професію, яка мені до душі. Мені комфортно, тож хочеться, щоб таке ж відчуття було і у людей поряд зі мною».

В житті нашої героїні були різні моменти, але їй завжди щастило на гарних людей. Вона і у роботі отримує підтримку колег, і у житті. Вже 35 років поряд коханий чоловік, виросли діти, зростають онуки. А ще Марина любить подорожувати. Кожна подорож – це щастя, говорить вона.

«Коли я бачу, як відривається від землі шасі літака, то душу наповнює дивне відчуття, – продовжує жінка. – Нові країни, нові зустріч, нові відкриття – це так прекрасно! На жаль, зараз війна, яка зруйнувала багато планів, але точно не вбила бажання мріяти. Найголовніша наша спільна мрія – Перемога. Я дуже хочу відсвяткувати її у колі своїх колег, коле ми гучно відкоркуємо шампанське і  почнемо будувати наші маршрути нових подорожей світом».

Категорії
Новини

Гірники подбали про захист юних спортсменів

Ремонтний цех гірничого департаменту допоміг облаштувати бомбосховище для вихованців дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) № 2.

У Кривому Розі поступово відновлюється робота секцій та гуртків для дітей та дорослих. І за сучасних умов головним та найважливішим критерієм залишається забезпечення захисту відвідувачів спортивних шкіл, палаців культури та спортзалів. Нещодавно у місті відкрилися три басейни, на черзі ще один – ДЮСШ № 2, який розташований в Інгулецькому районі. До облаштування бомбосховища для відвідувачів цього басейну долучилися наші гірники, а саме працівники ремонтного цеху ГД. Через те, що басейн не має відповідного захисного приміщення у своїй будівлі, бомбосховище вирішено було облаштувати у будинку поряд.

«Це був занедбаний підвал, тож нам довелося потрудитися. Але ми розуміли, що робимо це для дітей, тож це нас стимулювало виконати роботу швидко та якісно, – розповідає заступник начальника РЦ ГД з будівельно-монтажних робіт Сергій Редько. Ми зачистили стіни до цегляної кладки, пошпаклювали, вирівняли та пофарбували їх. Навіть колір для стін намагалися підібрати світлий і приємний для ока, все ж таки для діточок робили. Замінили світильники, електропроводку, виконали зовнішні оздоблювальні роботи. Встановили лавки та облаштували місця для сидіння. Все це, звісно, з дотриманням усіх норм, які передбачені для захисних споруд. Працювали над цим наші вогнетривники, футерувальники, бетонярі. Хочемо, щоб дітям та всім, хто за потреби перебуватиме тут, було зручно та безпечно. Приємно, що тепер басейн запрацює, і малеча зможе тренуватися та відпочивати, адже про їхній захист вже подбали гірники».

Вигляд сховища до початку ремонтних робіт
Вхід до сховища до ремонту
Вхід до бомбосховища після ремонту
Всередині бомбосховища після ремонту
Оновлений прихисток
Ремонт, виконаний вмілими руками гірників
Категорії
Наші люди

Скриньки – із паперу, пташки й звірятка – із пляшок

Вона любить свою професію, а у вільний час створює речі, які дивують оригінальністю.

Для змащувальника автотранспортного управління Олени Піліпейко пластик, папір та різні непотрібні для вживання речі стали джерелом натхнення для створення майже дизайнерських виробів для практичного використання та сувенірів для душі.

Про Олену Піліпейко «Металург» дізнався під час одного з репортажів у цехах підприємства. Про неї нам розповіли її колеги з автотранспортного управління: «Знаєте, в АТУ у нас є справжня майстриня. Її роботи надзвичайно красиві, вона створює дуже оригінальні речі! Хочеться, щоб усі знали про те, які талановиті люди у нас працюють!». Як виявилося потім, Олена до того ж є єдиною жінкою в автотранспортному управлінні, яка працює змащувальником автомобілів.

Ми розмовляли з Оленою на її робочому місці в АТУ. Увагу одразу привернули гарні дрібнички біля її столу: плетені горщики для квітів, скриньки різного розміру та кольору для корисних дрібниць, макет української садиби з будиночком, тином, квітником, собакою та кішкою. Все це виглядає, наче справжнє. Навіть всередині будиночка є мініатюрні меблі.

«Виготовлення красивих речей – не просто моє хобі, це потреба душі, моральне задоволення, якщо так можна сказати. Робота над ними заспокоює мене та надає гарного настрою, – розповідає Олена Піліпейко. – Все почалося у 2017 році, коли одна з моїх колег, яка працювала муляркою, принесла на роботу дуже цікавий кошик, як потім з’ясувалося, сплетений з паперу. Я дуже зацікавилася цим і попросила, щоб вона навчила мене так плести. Знаєте, у мене з першого разу все вийшло! А коли зрозуміла як це робиться, то фантазії вже не було меж: почала створювати не тільки кошики, а й скриньки, підставки для горщиків, фігурки різних звіряток тощо. Технологію їх виготовлення опанувала вже сама, роблю так, як вважаю за потрібне. І в мене все виходить».

Для створення своїх робіт, крім паперу, Олена використовує і так зване «сміття» – використані пластикові пляшки, пінопласт, дерев’яні палички, якими ми розмішуємо у чашках каву або чай, та інші вже непотрібні для вжитку речі. Як говорить Олена, пластик людство створило для зручності. Але він стає нам в нагоді лише на деякий час, а далі перетворюється на сміття і століттями розкладається, забруднюючи тим самим довколишню середу. Наприклад, пластикова пляшка розкладається від 450 до однієї тисячі років. А в руках Олени пластик набуває нового життя.

«В деяких роботах я використовую звичайні пластикові пляшки, а от для виготовлення звіряток чи птахів краще підходять пляшки від кефіру, шампунів, гелів для душу тощо, – говорить Олена. – Звичайно, стільки продуктів я сама не споживаю, тож прошу колег приносити мені такі пляшки. Коли матеріалу збирається достатньо, починаю щось робити. От, наприклад, голубів я створила на початку війни. Голуби – символи миру, тож хоча б так я можу наблизити мир у своїй рідній Україні. А щоб потім в ній було як завжди затишно, роблю різних звіряток, садиби з хатинками, на дачу зробила дуже красивих лелек. В кожну роботу я вкладаю частинку своєї душі і хочу, щоб мої роботи сприяли гарному настрою, надавали людям оптимізму».

Олена Піліпейко працює змащувальником автомобілів вже 21 рік, рівно стільки ж, скільки працює на підприємстві. Роботи в неї багато. Щодня  вона оглядає великі вантажні автомобілі та змащує мастилом їхні деталі та механізми, які піддаються тертю під час поїздок. Вчасне змащування попереджає зношування і загалом є важливою складовою технічного обслуговування автомобілів.

Під час роботи Олені доводиться як спускатися «під землю» – до оглядової ями, так і «озброюватися» пістолетом – важливою частиною спеціального прибору для змащування під тиском.

«Роботу свою дуже люблю! Вона для мене важлива, та й серед людей завжди знаходжусь, відчуваю підтримку колег, – продовжує Олена. – Звичайно, цій професії я навчалась, адже тут треба знати не лише різні «масльонки», а й види мастила, до яких марок автомобілів що підходить та багато іншого. А за першим фахом я повар, відпрацювала за цією професією аж 16 років. Взагалі я дуже люблю готувати та годувати людей. Є у мене і свої фірмові страви, наприклад деруни. Вони в мене незвичайні. Тобто готую їх за класичним рецептом, але потім варю крутий запашний бульйон з приправами, викладаю вже обсмажені драники у чавунок чи глибоку сковорідку, трохи заливаю цим бульйоном, щоб не повністю їх покрити, і протушую на маленькому вогні. Спробуйте, це дуже смачно, як кажуть, за вуха не відтягнете (сміється). А ще дуже люблю працювати з тістом, пиріжки, млинці, оладки – це у мене завжди водиться. А взагалі все, що я роблю – це для людей: моя робота, мої поробки, які переважно дарую друзям та знайомим, мої страви, якими годую рідних і не тільки. Все це надає мені життєвої наснаги. Цього я бажаю і кожному з нас. Знайдіть і ви якесь захоплення, щоб «гріло душу» – і тоді ваше життя зміниться на краще. Я це точно знаю!»

Категорії
Новини

Ексклюзив для «залізних коней»

Працівники ЦРМО-2 центрального департаменту з утримання та ремонтів підприємства власноруч облаштували велопарковку, яка стала однією з кращих на нашому підприємстві за багатьма параметрами.

Велосипед – екологічний та зручний вид транспорту, який набирає все більшої популярності. Для багатьох з нас «залізний кінь» став справжнім порятунком і позбавив залежності від роботи громадського транспорту, дозволяє економити на проїзді та дарує мобільність. Тому і на нашому підприємстві прихильників велоподорожей щороку більшає. Дістався на роботу, а далі виникає запитання: де припаркувати двоколісного друга?

«Я приїжджаю на роботу на велосипеді. Ще до недавнього доводилось тулити його де тільки міг, – розповідає електрозварник Олександр Чічун. – І по кабінетах, і біля входу. Постійно нервував, а що там з велосипедом? Чи не заважає він іншим? А якщо піде дощ? Тому коли почув, що є ініціатива створити велопарковку біля цеху, то одразу її підтримав».

Ідейним натхненником та одним із безпосередніх виконавців проєкту велопарковки став старший майстер дільниці з ремонту металоконструкцій Артем Бітко. Він збирав ідеї, синтезував з них новий проєкт. Далі постало питання, з чого робити велопарковку? Матеріали для цієї справи  допомогли знайти колеги з різних цехів та підрозділів: з блюмінга, конвертерного, СПЦ-2. А от влаштовувала велопарковку збірна команда з ЦРМО-2: Микола Малєєв, Олександр Чічун, Сергій Марченко, Іван Соловйов, Олександр Могильний та інші.

«Хотілося врахувати всі нюанси, щоб було максимально комфортно, сучасно, функціонально та ексклюзивно, – розповідає Артем Бітко. – Всі роботи виконували у вільний час. Найскладніше було вручну вигинати труби. Але впоралися. Подбали, щоб стоянка була освітлена, щоб була змога на ній підзарядити гаджети. І, звісно, щоб наші «коні» не поливало дощем та не випалювало пекуче сонце влітку. Мені здається, що нам все вдалося на 100 відсотків. Тепер тут ставлять велосипеди і колеги з інших цехів. Ми не проти, але хотілося б, щоб таких велопарковок на підприємстві побільшало».

Комфорт та функціональність цього майданчику відпочинку для двоколісних вже оцінили працівники підприємства. Така велопарковка, вважають у цеху, могла б стати прикладом і для нашого міста.

«Я затятий велосипедист, – говорить монтажник Дмитро Сухина. – На двоколісному мандрую містом, ним користуюся скрізь, і скрізь відчувається нестача саме таких зручних та корисних майданчиків для велопаркування. Тут все передбачене. Майданчик не займає багато місця, адже «коні» стоять під певним кутом нахилу, вони міцно закріплені, захищені від сюрпризів погоди. От більше б нам таких реалізованих проєктів. Ми не стали чекати, що хтось нам це зробить, а взялися самі й швидко впоралися з цим. Ще одну проблему вирішено!»

Категорії
Наші люди

Виробничий «скульптор»

Про старшого майстра фасонносталеливарного цеха Євгена Кайка колеги говорять, що він бачить цех як творчу майстерню, його цікавлять найскладніші завдання, до кожного колеги вміє знайти підхід і має чималий професійний досвід. Тож справедливо, що званням «Честь та гордість ЛМЗ відзначили в цеху саме його.

У випадку з Євгеном можна сказати, що вислів «цех – друга домівка та родинна справа » точнісінько про нього. У ФСЛЦ колись формувальником машинного формування працювала мати Євгена. Сюди майстер прийшов ще юнаком, цех став першим і єдиним місцем його роботи.

«25 років минуло, а я й досі залишаюся закоханим у свій цех і свою роботу. Тут я зростав професійно, паралельно з роботою здобув вищу освіту і досвід, який мені не один раз ставав у пригоді у житті, – розповідає старший майстер ФСЛЦ. – Пам’ятаю своїх перших вчителів – формувальника Михайла  Труша та бригадира Анатолія Хоменка. Вони навчили мене не лише азам професії, а й особливому підходу до кожного завдання. Завдяки їм я відчуваю, що формування – це творчий процес, який вимагає підходу скульптора. У нашій справі не обійтися без аналітичного складу розуму та просторового мислення, а ще ока художника. Треба вміти читати креслення, розуміти що це за деталь, яку ти виготовляєш власноруч і яку згодом віділлють за формою. Говорять, що формувальником можна стати за 4 місяці, я вважаю, що професійним формувальником можна стати не менше, ніж за три роки, і лише якщо в тебе є до цього хист. От приходять до нас хлопці, а з 6-8 залишаються у професії 2-3. І не тому, що формувальна справа нелегка, а тому, що покликання у них зовсім інше, і це нормальний природний професійний відбір».

Євген з колегами виготовляють з формувальної суміші ливарні форми, в них потім заливається рідка сталь і формується відливка – деталь. А щоб зробити таку форму-«пасочку», потрібно виконати низку технологічних процесів. Спочатку з суміші формується форма, потім здійснюється її теплова сушка. Ось тут важливо як не пересушити, так і не недосушити форму, адже можуть сформуватися раковини-порожнечі. Під час механічної обробки такі пустоти відкриваються, туди затікає рідка сталь, і виходить не рівна поверхня, а бракована з «дірками». А це змарнований час, даремно витрачені матеріали і праця багатьох людей.

«В моїй професії один точно в цеху не воїн, тут важлива командна робота. І багато що залежить і від бригадира, і від майстра, – розповідає Євген. – Треба вміти працювати з людьми, знати, хто на що  здібний, хто чим дихає, в якому настрої. Працювати з людьми, як на мене, то найважче. Адже наш цех виконує різні замовлення, більшість з них складні. Пам’ятаю, як ми виготовляли раму рольгангу – це відливка вагою близько 40 тонн, довжиною 8 метрів та шириною 4 метри. Ми її місяць формували, сушили, потім збирали. Впоралися, адже команда в нас гарна, кожен вболіває за справу душею».

Сьогодні, зізнається Євген Кайко, працювати складніше, адже чимало талановитих колег воюють на фронті. На жаль, є серед них загиблі та поранені, тож в цеху працюють і за тих, хто зараз виборює нашу Перемогу, а це вже подвійна відповідальність.

«Ми пережили і переживаємо непрості часи, – продовжує старший майстер. – Наш цех живе та дихає цілодобово. А я пам’ятаю, як за часів блекауту прийшов до цеху, і тут панувала така тиша, що я почув, як пролетіли голуби. Було сумно і боляче. Тож коли зашумів, задзвенів, почав рухатися наш ФСЛЦ, я зрадів, з’явилася надія і віра у краще. Впевнений, що ми переможемо! От тоді я, як затятий рибалка, гайну на свої улюблені місця на Каховському водосховищі, а потім з родиною – до Криму. Щиро вірю, що це буде скоро. І дуже чекаю на повернення всіх наших хлопців до цеху, щоб знову наш колектив зібрався у повному складі. От тоді нам до снаги будь-які найскладніші замовлення, все зробимо і швидко, і якісно».

Категорії
Новини

«Вітерець» набув свіжих сил

Тепер він готовий розігнати все на своєму шляху. У залізничному цеху № 2 власними силами відповідно до вимог Виробництва світового класу відремонтували снігоочисну машину «Вітерець».

Ще ледве прийшло тепло, а в залізничному цеху № 2 вже готуються гідно зустріти холоди наступного зимового сезону і головний зимовий виклик – снігопади. Одним з методів прибирання снігу на залізничних коліях, стрілочних переводах та перегонах є його здування під сильним тиском повітря, який утворює снігоочисна машина «Вітерець».

Принцип дії у неї простий, але дуже ефективний. Зверху на ній розташована велика турбіна, яка забирає повітря, нагнітає його та спрямовує донизу, під днище машини. Там повітря розподіляється і крізь спеціальні отвори під тиском видуває сніг з колій.

У залізничному господарстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює шість таких машин. Оскільки «родом» вони ще з кінця двадцятого століття, усі потребують ремонту та зовнішнього ребрендингу.

“Першу машину ми вже кардинально відреставрували, тож якою вона була і якою стала – це велика різниця, – розповідає Дмитро Колесник, начальник ЗЦ № 2. – Тепер «Вітерець» пофарбований в корпоративні кольори, відремонтований майстрами цеху та повністю готовий до роботи наступного зимового сезону. Над оновленням його технічного стану працювали слюсарі з ремонту рухомого складу Максим Лех, Олександр Шабала, Олександр Авдєєв, електрик Андрій Майборода”.

Ремонтували, очищували від бруду, старої фарби та наново фарбували «Вітерець» слюсарі з ремонту рухомого складу ЗЦ № 2 Олександр Шабала, Олександр Авдєєв,  Максим Лех

«Ремонт «Вітерця» відбувався у рамках Виробництва світового класу WCM, одне з призначень якого привести обладнання в технічно справний стан, – говорить Вадим Казанцев, інженер служби WCM. – Спочатку ми очистили обладнання машини та за допомогою інструментів WCM виявили несправності. Потім разом з начальником цеху, керівником депо, слюсарями та іншими фахівцями визначилися з обсягом робіт, потрібними запчастинами, елементами обладнання. Також змастили буксові вузли, відремонтували візки, електропроводку тощо. Власними силами все пофарбували. Загалом над ремонтом «Вітерця» в ЗЦ № 2 працювали місяць. Такий самий ремонт плануємо провести й на інших снігоочисних машинах».

Таким “Вітерець” був до ремонту
Такою машина стала після ремонту