Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Шана колезі, другу, захиснику та усім загиблим

В автотранспортному управлінні відкрили меморіальну дошку на честь свого загиблого колеги – захисника України Юхима Соболевського, який працював начальником ремонтної майстерні технічної служби.

На підприємство Юхим Соболевський влаштувався наприкінці 1990-х років. В автотранспортному управлінні він пройшов шлях від слюсаря до керівника ремонтної майстерні. У його вмілих руках техніка завжди набувала нового життя і потім відмінно працювала. А ремонтувати він умів усі види автомобілів, від великовантажівок  до пасажирського транспорту. Колеги згадують, що Соболевський дуже любив свою справу, був відповідальним та завжди цікавився технічними новинками.

Вперше Юхима Соболевського призвали до лав ЗСУ ще у 2014 році, тобто на самому початку війни в Україні. Він брав участь у АТО на Сході України, а після служби знову повернувся працювати до рідного цеху.

Вдруге до збройних сил його призвали у перші місяці повномасштабного вторгнення росіян. Такі люди, як Юхим, були і залишаються дуже цінними, адже у них є не просто військовий досвід, а досвід ведення бойових дій. Він служив у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка – це формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних Сил України. Разом із побратимами Юхим Соболевський брав участь у багатьох боях, визволяв Харківщину.

22 листопада минулого року разом з іншими бійцями Юхим пішов на облаштування позицій, але натрапив на ворожу розтяжку. Його життя обірвалося.

«В Україні йде війна, тривають важкі бої, в яких, на жаль, гинуть наші люди. Це чиїсь чоловіки або дружини, брати, сестри, товариші, колеги. Втрачати завжди  важко, але в рази важче, коли серед загиблих саме ті люди, яких ми добре знаємо, кому щоранку ми казали «привіт», з якими працювали багато років. Кожна загибель на війні – це без перебільшення потрясіння для колективу, – говорить начальник АТУ Андрій Кіндрат. – Від початку повномасштабного вторгнення російських загарбників життя за Україну віддали семеро працівників нашого управління. Першою втратою став Юхим Валерійович, потім біля Кліщіївки Бахмутського району загинув слюсар з ремонту рухомого складу Сергій Лавров. Тривалий час зниклим безвісті на Херсонщині вважався водій швидкої допомоги Андрій Шульга.Надії на краще не виправдались, він загинув. Життя водія Віталія Трофіма обірвалося у населеному пункті Оріхово-Василівка Донецької області. Водій фронтального навантажувача 5-ї колони Ілля Марчук загинув в бою біля населеного пункту Приютне Запорізької області. Електрогазозварювальник Роман Антончик поклав життя біля населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Під час «прильоту» ворожої ракети тут, на Криворіжжі, загинув водій Андрій Рудик, який служив старшим солдатом. Вічна пам’ять нашим колегам і товаришам».

Виготовити меморіальну дошку на честь Юхима Соболевського автотранспортникам допомогли працівники ЛМЗ, а металеві троянди створили у ковальській дільниці.

Розташована меморіальна дошка на фасаді адміністративної будівлі автотранспортного управління, поряд із самим входом. До речі, ця будівля теж зазнала «поранень» від ракетних ударів ворога – забиті вікна та понівечені споруди на території управління нагадують, що безпечних місць в Україні зараз немає.

Як зазначив Андрій Кіндрат, меморіальна дошка хоч і присвячена Юхиму Соболевському, але вона уособлює пам’ять про всіх загиблих на війні працівників АТУ. Навесні тут планують зробити куточок пам’яті про них, адже ці люди віддали життя за кожного з нас.

Категорії
Наші люди

Про кохання до кранів та польоти на повітряній кулі

Позитивне ставлення до життя викликає ланцюгову реакцію позитивних думок, подій і результатів. Треба лише вміти бачити і помічати позитив, вірити в себе та своє оточення, у здійснення бажань та мрій – і тоді ти будеш щасливою людиною. У цьому впевнена механік дробарної фабрики гірничого департаменту Лідія Чучмай, яка нещодавно отримала почесну відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Лідія говорить, що все, з чого складається її життя – це результат симбіозу щасливої долі та наполегливої праці над собою. Колись саме щасливий випадок привів її на дробарну фабрику. Тоді вона – молода кранівниця прийшла працевлаштовуватися на рудозбагачувальну фабрику, але відчиненими були двері саме приймальні дробарної фабрики. На фабриці були потрібні машиністи крана. І Лідія пропрацювала на крані 20 років. Вона говорить, що просто закохалася у цих залізних велетнів. Сьогодні вона працює механіком дільниці дробарної фабрики ГД.

«Я цілком щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, працюю там, де мені до вподоби, в мене прекрасна родина і колеги, – розповідає Лідія Чучмай. – Я відповідаю за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів, керую кранівниками, слюсарями, працівниками підрядних організацій, які виконують ремонтні роботи у нас на фабриці. Було складно, адже до жінки-керівниці чоловіки спочатку ставилися з певним скептицизмом. Але мені допомогли досвід та моя освіта. Поки працювала на фабриці, то вивчилася не лише на інженера-механіка металургійного обладнання, а й на педагога. Ось тут, на фабриці мені й стали у пригоді педагогічні навички. Я суворий, але справедливий керівник. Для мене найголовніше – це зрозуміти людину. Зрозуміти та підтримати».

Саме вміння підтримати й допомогло Лідії стати своєрідним якорем для колег, коли розпочалася війна. Їй і самій було непросто. Добровольцями пішли на фронт її чоловік та брати.

«Мій чоловік за армійських часів служив на підводному човні, але то було замолоду. З 16 березня 2022 року він у лавах ЗСУ. Мені сказав, що йому прийшла повістка. Та я таки дізналася, що він пішов добровольцем. Не відпустити не могла, бо вислів «якщо не ми, то хто» – це саме про нього, – говорить Лідія. – В ЗСУ зараз і мої брати. Вони розкидані по різних напрямках фронту. Але тепер я знаю, що перебуваю під надійним захистом. Це розуміння дало мені сили підтримати моїх колег. Того клятого лютого 2022-го до мене часто прибігали дівчата і питали: що ж буде, як далі жити? Працювати, триматися і не панікувати!».

За воєнних часів Лідія Чучмай не пропустила жодної своєї робочої зміни. Вона каже, що в неї два місця сили – дім та робота. Лідія впевнена у найкращому майбутньому своєї родини саме в Україні, адже їх захищають такі прекрасні люди, як її колеги та рідні.

«Попереду новорічні та різдвяні свята, які я так люблю за тепло, затишок і надію, які вони нам дарують, –  говорить жінка. – Я доросла людина, але вірю в дива і мрію. Звісно, головне бажання зараз – це Перемога, а от моя мрія – це здійснити політ на повітряній кулі над Кападокією усією родиною. От тільки не знаю (усміхається), чи погодиться мій чоловік полетіти. Та головне, щоб він і всі наші хлопці повернулися додому з війни. А далі якось вже вмовимо мого захисника політати».

Категорії
Наші люди

Волонтерство – це поклик душі

«Коли їхав на зміну, прийшло повідомлення: «Україну бомблять, почалася війна». З того часу, як і у багатьох українців, життя чергового електромонтера агломераційного цеху № 1 Олексія Волощука кардинально змінилося. До щоденних робітничих та побутових справ додалися турботи про допомогу як цивільним, так і військовим.

В агломераційному цеху № 1 Олексій Волощук обслуговує та ремонтує електрообладнання агломашин, гідронасосів, електродвигунів та інших агрегатів. До своєї справи він ставиться відповідально та дуже обережно. Адже електрика, яка  живить цех, може бути і небезпечною, недаремно електрострум входить в топ-4 основних смертельних ризиків на виробництві. Тому Олексій та його колеги завжди у роботі використовують засоби індивідуального захисту, діелектричні рукавиці, спеціальні інструменти та інші прилади, які дозволяють працювати безпечно.

А от у місті та за його межами Олексія Волощука знають через його захоплення – він реконструктор, займається постановкою та організацією лицарських боїв із використанням справжньої залізної зброї, обладунків.

Та після початку війни лицарські бої відійшли на другий план. Першочерговим завданням Олексія стала волонтерська діяльність. З іншими чоловіками він допомагав будувати бліндажі, копати окопи, налагоджував побут військових, збирав для бійців потрібні речі та відправляв їх на фронти, у лікарні-«тисячці» з іншими волонтерами облаштовував бомбосховище. Зараз продовжує волонтерити, активно донатить на ЗСУ.

Нещодавно Олексій Волощук був нагороджений за волонтерську діяльність – отримав грамоту від виконкому Металургійної у місті ради.

«Звичайно, це дуже приємно, надихає на подальшу роботу в цьому напрямку. Та я вважаю, що таких нагород гідні усі українці. Зараз проти ворога воюємо ми усі, без винятку. Тільки кожен на своєму місці. Захисники-воїни нищать загарбників на полях боїв, а у тилу ми допомагаємо їм донатами, збираємо багато необхідного, підтримуємо економіку своєю роботою, а ще допомагаємо бійцям морально, бо добре слово здатне багато чого зробити», – говорить Олексій.  

Чимало знайомих Олексія боронять Україну у складі територіальної оборони. Коли вони ще базувалися у місті, Олексій допомагав їм з електрикою на позиціях – під’єднував кабелі, проводив світло.

Завдяки воїнам-захисникам, волонтерам та простим мешканцям міста Кривий Ріг вистояв, а ворога було «відкинуто» на лівий берег Дніпра. Та боротьба за українські міста, села, людей продовжується. Активно триває і робота на волонтерському фронті. Волонтери кажуть, що зараз, як ніколи, важливо не опускати руки, плідно працювати, вірити у ЗСУ та бути єдиними, ворог дуже боїться нашої єдності.

«Я з цим повністю погоджуюсь, – говорить Олексій Волощук. – З початком війни українці ще більше об’єдналися, стали міцнішими духом. Це як струмочки, які  зливаються у річки, впадають у море, і потім ми усі відчуваємо цю велику силу води. Згадую ситуацію, яка сталася неподалік мікрорайону Інгулець. На початку війни там будувалися фортифікаційні об’єкти. Військові попросили цивільних допомогти їм, і охочих виявилося дуже багато, я нарахував близько 200 хлопців та чоловіків віком від 16-18 до 60-ти й старше. Ми розвантажували «фури» з піском, копали окопи, будували бліндажі. Під час тривоги усі разом ховалися, адже тоді ворог був зовсім поруч. Хочеться, щоб цей дух єдності зберігався і зараз. Тож побажаю усім терпіння, життєвої мудрості, віри в ЗСУ та постійного бажання допомагати людям».

Категорії
Новини

Ми втратили ще одного героя – коксохіміка Володимира Федоряку

Володимир понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва.

Колеги згадують про чоловіка як про добру, чуйну, світлу людину. З ним завжди було легко і комфортно працювати поряд.

«Це був працівник, завжди націлений на результат. Для нього не існувало неможливого в роботі. Досить часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вихід і вирішення найскладніших завдань, – говорить старший майстер газового господарства КЦ-1 КХВ Андрій Золотарьов. – В цеху цінували його за те, що він завжди приходив на допомогу, підтримував у складні хвилини. Ми втратили не лише колегу, а друга і помічника. Війна веде свій відбір – забирає найкращих, але Володимир назавжди залишиться у нашій пам’яті».

24 серпня Володимира Федоряку призвали до лав ЗСУ. Він встав у стрій разом зі своїм братом. На жаль, 7 листопада життя захисника обірвалося під час бою поблизу Кліщіївки Донецької області.

Двоє дітей втратили турботливого батька, без чоловіка залишилася дружина.

Щиро співчуваємо родині загиблого героя!

Категорії
Новини

На полі бою загинув Віталій Басакін

Герой працював обрубником у фасонно-чавуноливарному цеху Ливарно-механічного заводу.

Четвертого травня чоловіка призвали до лав ЗСУ, він служив солдатом, кулеметником Національної гвардії України. Пройшов навчання у Великобританії, серед воїнів був одним з найкращих. Колеги з цеху згадують його активним, здібним, щирим та відкритим.

«Віталій був душею компанії, завжди знаходив добре слово для кожного, – говорить майстер ФЧЛЦ ЛМЗ Ігор Коломоєць. – Робота обрубника фізично дуже складна, але я ніколи не чув від Віталія скарг чи відмовок. Він завжди все робив швидко, якісно, був професіоналом у роботі. Це була добра людина, яка турбувалася про інших, намагалася зробити життя кращим, більш яскравим та цікавим. Віталій самотужки доглядав за батьком, завжди допомагав усім, хто потребував допомоги та підтримки. Загибель Віталія Басакіна – непоправна втрата для усього цеху. Цей біль назавжди залишиться з нами».

Захисник загинув 29 жовтня від поранень, отриманих під час ворожого обстрілу біля Роботиного Запорізької області.

Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та колегам героя.

Категорії
Новини

Килимки захистять, вказівники підкажуть, підставки не підставлять

Працівники сортопрокатному цеху № 1 вже користуються новими пристосуваннями для безпечнішої праці.

Як ви вважаєте, скільки електродвигунів у сортопрокатному цеху № 1? 500? Чи може 1000? Я не відгадав. Виявляється – 8000! Електродвигуни тут скрізь. За допомогою електроенергії подаються заготовки у нагрівальні печі, крутяться сотні прокатних валків, працюють лінії упаковки… А крім двигунів, також є реле, трансформатори, генератори та ще тисячі одиниць електроустаткування.

Електричний струм – це не лише головна рушійна сила, а ще й смертельна небезпека. Не даремно ж ураження електричним струмом назване одним з чотирьох найнебезпечніших ризиків-вбивць на підприємствах компанії «АрселорМіттал» за підсумками аналізу смертельного травматизму за минулий рік.

«Ремонтують та обслуговують електрообладнання цеху електромонтери та налагоджувальники електрослужби, – розповідає старший майстер з ремонту устаткування СПЦ-1 Максим Канівець. – Вони щозміни мають справу з напругою від 0,4 до 10 кіловольт –  це смертельна небезпека. Нещодавно ми отримали нові засоби боротьби з цим підступним «кілером». Це цілий ряд пристосувань, які вже зараз захищають мене й моїх колег від враження електричним струмом. Серед них діелектричні килимки і підставки, вказівники електронапруги. Наче прості речі, але завдяки їм працювати стало безпечніше, а підготувати місце до роботи – зручніше».

Діелектричні килимки не проводять електричний струм, тому працівники електрослужби підстеляють їх під ноги під час ремонтних чи профілактичних робіт. Нові килимки мають розміри 75х75 сантиметрів, їхня площа більша, ніж у старих, що надає додаткову безпеку та зручність. Діелектричні підставки схожі на стільці, але вони не для відпочинку, а для роботи. Дуже корисна штука. Висота підставок – 60 сантиметрів. Наче небагато, але багато елементів електроустаткування – вимикачі, перемикачі, автомати, світильники тощо – розташовані саме на висоті, трохи вищій за середній зріст людини.

«До появи цих підставок з міцного пластику ми користувалися важкими й не надто зручними дерев’яними, – вказує на громіздку дерев’яну конструкцію, схожу на п’єдестал пошани у дитячих таборах, електромонтер СПЦ-1 Олександр Анощенко. – Перетягти таку конструкцію навіть на 10 метрів самотужки – це проблема. От спробуйте підняти! Та й якщо тягти вдвох – можна впасти й отримати травму. До того ж, вони у нас вже багато років. Не раз збивалися-ремонтувалися. А зараз спробуйте підняти нову. Можна це зробити навіть однією рукою!. Діелектрична поверхня є захистом від ураження струмом. Це як з авто. Кожному з нас хочеться їздити на новій машині, а не на старій. А якщо нове авто ще й зручніше та безпечніше – це взагалі ідеально».

Загалом в цьому році цех отримав 50 килимків, та 10 підставок за програмою Топ-4 ризики-вбивці на 2023 рік. За цією ж програмою закупили 50 новеньких сучасних вказівників напруги. За їх допомогою можна миттєво визначити під напругою обладнання чи знеструмлене. Ремонтні роботи дозволені лише на знеструмленому устаткуванні. Як розповів Максим Канівець, існує кілька бар’єрів для захисту працівників від помилкового контакту з устаткуванням під напругою, серед яких і система блокування небезпечних джерел енергії LoTo. Але кожен зобов’язаний особисто перевірити знеструмленість перед початком робіт. І безпека кожного електромонтера – в його власних руках. Це надійний вказівник напруги.