Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Запчастини для конвеєра – на конвеєр

Нове верстатне обладнання та спеціально розроблена технологія допомогли ремонтно-механічному цеху № 2 швидко та якісно виконати складне замовлення – виготовити понад 800 запчастин до конвеєра аглоцеху № 2.

З огляду на сучасну ситуацію придбати нове потужне виробниче обладнання майже нереально. Тому прийняли рішення ремонтувати наявний конвеєр. Його довелося розібрати практично до нуля. Тоді агломератники з АЦ-2 звернулися до ремонтників з проханням виготовити нові «органи» для цього устаткування.

У цій справі взяли участь одразу три цехи Ливарно-механічного заводу: РМЦ-1, РМЦ-2 та ЦМК. У ЦМК для конвеєра виготовили лотки, частину ланок полотна конвеєра – в РМЦ-1, далі естафету підхопив ремонтно-механічний цех № 2, працівники якого виготовили понад вісімсот запчастин – вісі, втулки, ланки для конвеєра.

«Ми виготовили 210 комплектів ланок. Раніше ланки ми виготовляли на спеціальному протяжному верстаті, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Але цього разу ми суттєво прискорилися завдяки сучасному обладнанню – фрезерувально-росточному верстату Vesta 1300 та верстату SELICA, обладнаних системами ЧПУ. Аби надати деталям необхідної твердості та зносостійкості ми виконали їхню спеціальну термообробку в наших електричних шахтних печах».

Цікаво, що для міцності втулок їх довелося записати на «процедуру» цементування, тобто насичення деталей вуглецем з наступним їхнім загартуванням. Потім ланки об’єднали у комплекти. Задля цього в РМЦ-2 спроектували та виготовили спеціальний стенд для збирання.

«Дякую працівникам ремонтно-збиральної дільниці, вони збирали комплекти з хірургічною точністю, – продовжує Олександр Тюрін. – Взагалі-то, можна сказати, що над замовленням працював весь цех. Завдяки нашим фрезерувальникам та токарям Сергію Рогальському, Олексію Татарову, Олександру Кузі обробка деталей була виконана, як кажуть, за «золотим стандартом». А з огляду на розмір комплектів ланок, аби їх доставити до цеху-замовника навіть довелося викликати довгомір. Вже в АЦ-2 усі комплекти з’єднали в єдине ціле – і оновлений конвеєр запрацював. Для нас це був корисний досвід, тепер виготовлення запчастин для виробничих конвеєрів ми поставили «на конвеєр». Найголовніше, що це не позначається на якості наших промислових виробів. Принаймні відгуки аглодоменників, щодо роботи відремонтованого конвеєра, лише позитивні».

Категорії
Наші люди

Нагорода для журналіста

Хочемо поділитися хорошою новиною, яку ми отримали нещодавно. Кореспондентка газети «Металург» Тетяна Бабенко серед інших криворіжців відзначена знаком народної пошани «Хрест громадянських заслуг».

Знак народної пошани «Хрест громадянських заслуг» згідно з рішенням Ради громадських організацій України заснували та виготовили Всеукраїнське об’єднання громадян «Країна» і національний виробник нагород ВТО «Орден». Цей знак народної пошани вручається працівникам державного та приватного секторів: медійникам, робітникам та аграріям, енергетикам, будівельникам, вчителям та медикам, рятівникам, волонтерам, спортсменам та митцям, держслужбовцям та підприємцям – усім свідомим громадянам України, які своєю плідною працею наближають перемогу без зброї в руках.

«Хрест громадянських заслуг» – це не лише нагорода, це подяка від Збройних Сил України і кожного мешканця нашого міста тим, хто щодня докладає зусиль, аби підтримати наших воїнів, щоб Кривий Ріг був надійною опорою армії і ми вистояли попри виклики воєнного часу», – сказав Олександр Темчур, голова Криворізької регіональної організації Національної спілки журналістів України.

«Для мене це надзвичайно важлива відзнака. Ми всі допомагаємо щодня нашим захисникам –  донатимо, майструємо, плетемо сітки, збираємо кошти. Та ця нагорода не лише моя – це нагорода всіх героїв, про яких я пишу статті, – говорить Тетяна Бабенко. – У газеті «Металург» регулярно виходять матеріали саме про працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які захищають незалежність нашої країни на передовій, історії наших волонтерів та переселенців. Сподіваюсь, що ці статті надихають та підтримують наших криворіжців. Таким чином я дякую кожному, хто не просто вірить у нашу Перемогу, а робить для цього все можливе та неможливе».

Тетяна Бабенко
Категорії
Новини

Тунельний затишок

Тунельницям коксового цеху коксохімічного виробництва нещодавно покращили «житлові» умови. Їхнє санітарно-побутове приміщення додало в метражі і покращилось за естетичними параметрами.

До керівництва коксохімічного цеху КХВ звернулися тунельниці комплексу батарей №№ 5,6 з проханням поліпшити їхнє побутове приміщення. Сім працівниць змушені були перевдягатися, їсти, відпочивати у крихітній кімнатці в тунелі КБ.

«Ми давно вже хотіли змінити умови у нашій «битовці», – говорить тунельниця Марія Мелецька. – Керівництво цеху пішло нам на зустріч. Та й ми не залишилися осторонь. Хлопці – працівники цеху – добудували кімнату, а ми вже долучилися до оздоблювальних робіт. Пофарбували стіни, стелю, розставили меблі. Створили собі тунельний затишок. Тепер у спеку (а у нас в тунелі завжди «літо») нам є де трошки перепочити, охолонути, адже у нас працює кондиціонер».

«Тунельниці працюють в тунелі під коксовими батареями, постійно перебуваючи в умовах підвищених температур, там  завжди спекотно, тож дівчата протягом зміни неодноразово заходять до цієї побутової кімнати, аби перевдягатися у чистий спецодяг чи просто перепочити, а в обідню перерву пообідати, – розповідає старший майстер газового господарства КЦ-1 Андрій Золотарьов. – Уявіть собі, чи комфортно було це робити сімом людям у приміщенні розміром практично «два на два». Що ж робити? Вирішили допомогти з будівництвом і зробити все власноруч. Розпочали з того, що добудували ще одну кімнатку, де тепер дівчата перевдягаються. Стіни зводили вогнетривники, дах – слюсарі, газозварники та газорізальники, електрики подбали про нову проводку та встановили кондиціонер. Тепер нашим тунельницям навіть заздрять колеги з сусідніх коксових батарей №№ 3,4. У них теж є таке приміщення, але у нас тепер умови кращі. За місяць колективної роботи цю «битовку» й не впізнати. Красиво, зручно та затишно».

Категорії
Новини

Висадили зелений захист

Працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» і КП «Сансервіс» висадили 20 кленів та стільки ж лип на території Інгулецького району у сквері по вулиці Збагачувальній, що поблизу прохідних нашого підприємства. Цей екологічний захід був здійснений в рамках проєкту реконструкції комплексу будівель та споруд (агломашин №1-3) агломераційного цеху № 2.

Під час висадки дерев біля дороги, що веде до прохідних «АрселорМіттал Кривий Ріг», було гамірно. З лопатами, відрами, саджанцями та, головне, із гарним настроєм тут зібралися працівники нашого підприємства, щоб висадити у сквері нові дерева.  

«Зелені насадження стануть на захист навколишнього середовища – очищуватимуть повітря, сприятимуть поглинанню шуму від технологічного устаткування та стануть початком формування нової відпочинкової зони для мешканців району. Подібні екологічні акції ми здійснюємо щорічно. Це і наша ініціатива, і виконання обов’язку перед містом щодо висаджування нових лісосмуг для зменшення антропогенного навантаження від виробництва на житлову забудову. А ця посадка дерев взагалі особлива, адже вона здійснюється у рамках екологічних зобов’язань по проєкту реконструкції агломераційного цеху № 2, – сказала Людмила Руднєва, директор департаменту охорони навколишнього середовища «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Для формування нового скверу вибрані неінвазійні породи дерев: липа та клен. Тип і кількість дерев для лісосмуги рекомендували фахівці відділу житлово-комунального господарства Інгулецької районної у місті ради. Обрані породи дерев швидко зростають, мають пишні крони, чудово очищують повітря, нейтралізують шкідливі речовини, захищають від вітру і, що важливо, довго живуть. Наприклад, липа – від 120 до 400 років (відомі випадки віку липи 1000-1200 років!), клен живе від 200 до 300 років. Саджанці, які висадили наші колеги, вже мають 2-3-річний вік.

«Настрій чудовий, та й погода сприяє роботі – сухо і навіть сонечко проглядає крізь хмари, – говорить Олена Кузнєцова, начальниця управління з нормативно правового забезпечення департаменту з охорони праці та промислової безпеки. – Дерева саджати вмію, практикуюсь у цьому на дачі, а в екологічному заході від підприємства вперше беру участь. Мені подобається. Дуже хочеться, щоб ці дерева прийнялися, добре зростали, радували людей своїм листям та сприяли екології».

«Нехай ці дерева ростуть великими, міцними та стоять на захисті навколишнього середовища, – сказав Михайло Мачульський, провідний інженер департаменту зі стратегічних проєктів. – А ми їм теж допомогли – під час реконструкції другого аглоцеху модернізували та замінили газоочистне обладнання. Тож тепер навколишнє середовище стало чистішим».

«Через цей сквер я щодня ходжу на роботу і з неї, – говорить мешканка району Тетяна Гульчак. – Приємно спостерігати, як він змінюється на краще, наповнюється новими деревами, стає затишним. Наші будинки межують із промисловою зоною, тож нам дуже важливо, щоб повітря було чистішим, щоб не було пилу. Тепер і нові дерева також стануть на захист екології. Гадаю, що зовсім скоро тут буде дуже красиво, тож цим сквером гулятиму з онуками».

Категорії
Наші люди

«Мене взяла в полон магія рідкого металу»

Відзнаку «Честь та гордість ЛМЗ» отримують найкращі працівники заводу. Ті, хто вміють працювати в команді, розвиватися сам і розвивати завод, хто любить свою роботу, хто вірить в майбутнє підприємства, адже самі його розбудовують. Все це впевнено можна сказати про Андрія Черкасова, заступника начальника ФСЛЦ з технології.

«В дитинстві я мріяв стати футболістом. Але пішов навчатися іншої професії і на спеціальність, на яку точно знав, що були місця в Металургійній академії. Це було «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів», – розповідає Андрій. – Я обрав професію чи вона обрала мене, не знаю, але зараз можу впевнено сказати, що це моє».

Те, що робота на заводі нелегка справа, Андрій знав, адже і його батько, і брат, і дядько працювали на виробництві у різних цехах та за різними спеціальностями. Під час навчання в академії юнак на виробничу практику потрапив до фасонно-сталеливарного цеху. Міць, масштаби та певна виробнича магія поступово почали його захоплювати. Водночас прийшло розуміння, що теорія і практика – інколи різні речі. Практична частина робочого життя розпочалася з розливки сталі.

«Я добре пам’ятаю свій перший робочий день. Мене одразу взяла в полон магія рідкого металу, – говорить Андрій Черкасов. – Я не міг відвести очей від того, як вогняний струмінь наповнює форму. З часом набув досвіду. Сьогодні я контролюю технологічну частину роботи цеху. Всі деталі, всі запчастини мають виготовлятися за певним технологічним рецептом. І це стосується усіх процесів, а не лише з чого виливається деталь. Ми виробляємо понад 5500 найменувань деталей, виплавляємо понад 20 марок сталі. Тому про одноманітність та нудьгу й мови не йде. А я люблю рух, різноманіття, складні завдання та різні головоломки».

Одним з таких завдань, наприклад, стало виготовлення рами рольганга. Це масивна та габаритна відливка вагою у 30 тонн. Тільки форму для неї виготовляли майже місяць. Враховуючи складний процес виготовлення стрижнів рами, яких потрібно було зробити до 50 одиниць, та багатоярусну специфічну зборку, завдання виявилося дійсно непростим. Але команда ФСЛЦ з цим впоралася. У портфоліо цеху є й молольні кулі для млинів рудозбагачувальних фабрик, і холодильні плити для доменних печей. Андрій говорить, що найголовніше вміння, якому він навчився в цеху – це вміння створити команду і працювати з нею.

«Для мене важливо знайти ключик до кожної людини, адже наша продукція – це результат загальної праці, в якому у кожного своя сфера відповідальності, свій внесок, – продовжує Черкасов. – Це наче перемога у футбольному матчі, результат якісної командної гри. До речі, м’яч поганяти я й досі люблю, адже ливарник має бути здоровим, фізично витривалим. Та й знання математики потрібні як у моїй професії, так і на футбольному полі. А ще для виробничника добре знатися на хімії, фізиці, вміти читати креслення, мати просторове і творче мислення. Так, вам не почулося. Професія ливарника, на мій погляд, творча, адже щоразу з’являються нові завдання, змінюються технології, нудьгувати нам ніколи. І не все піддається суто математичним правилам та розрахункам. Треба інколи креативити».

Андрій вже багато років працює в ФСЛЦ. Не кинув цех і тоді, коли в країну прийшла біда – війна. Він залишився працювати. Зрадів, коли після перших днів розпачу і страху та короткої зупинки цех почав працювати.

«Гуде цех, працюють верстати, чаклують над металом люди, і ти відчуваєш, що є надія, – говорить Андрій Черкасов. – Я вірю в наших людей, в наших хлопців, які зараз на фронті. Чимало їх знаю особисто, тож впевнений, що не підведуть. А ми маємо так само надійно працювати в цеху. Тому я так працюю сам і вимагаю цього від інших. Бо Перемога – це теж справа колективна».

Категорії
Наші люди

З професією  завжди по дорозі

Саме так сталося у житті Віктора Шведа, бригадира водіїв транспортних засобів автотранспортного управління нашого підприємства, який дуже любить свою справу. Разом з іншими водіями  минулих вихідних Віктор відзначив своє професійне свято – День автомобіліста та дорожника.

Робочий день Віктора Шведа розписаний по годинах. Йому треба встигнути завантажити автомобіль та розвезти по цехах потрібні для роботи труби, інші металоконструкції, паки з вогнетривкою цеглою, великі деталі або вузли агрегатів тощо. Справа в тому, що Віктор Швед керує не просто вантажним автомобілем, а 20-тонним довгоміром довжиною майже 18 метрів.

«Водієм я працюю вже 44 роки, з них на підприємстві 26, – розповідає Віктор Швед. – Колись я працював в автобазі № 17, яку від тоді ще «Криворожсталі» відокремлював паркан. В роботі мені допомагав начальник автоколони Микола Золотарь. Згодом автобаза влилася у структуру підприємства, стала його невід’ємною частиною. З того часу робота стала більш різноманітною, адже вантажі ми перевозили не лише цехами заводу, а й за його межами, навіть здійснювали далекобійні рейси. Це були відрядження за потрібними підприємству матеріалами та запчастинами. А «каталися» за ними ми багатьма республіками тоді ще радянського союзу, навіть у Прибалтику їздили. Приганяли ми до підприємства і новенькі великовантажні автомобілі. Одного разу це відбувалося саме на новорічні світа. Пам’ятаю, що навкруги було дуже багато снігу, 12-та година ночі, люди святкують прихід Нового року, а ми з колегами-водіями – за кермом, у дорозі, веземо на підприємство нову техніку».

Водійської справи Віктора Шведа навчив дідусь Данило Степанович. Він був сільським водієм у Миколаївській області. Водієм був і батько – Валентин. Він керував і вантажними автомобілями, і автобусами. А працював вже у Кривому Розі. Тож коли настав час Віктору обирати професію, він навіть не сумнівався ким стане – звісно ж, водієм!

«Спочатку я керував ЗІЛами, а потім пересів на панелевіз. Він схожий на мій теперішній довгомір, але на великому причепі є спеціальні кріплення для перевезення будівельних панелей, тих, з яких будують будинки, – продовжує Віктор Швед. –  Скажімо так, у нових будинках на мікрорайонах Гірницький, Сонячний, Східний, на Карачунах кожна десята панелька точно моя (усміхається). Ця робота була дуже приємною. Погодьтесь, це дуже надихає: на початку однієї своєї зміни я везу матеріали на будівництва, а там стоїть тільки перший поверх будинку, а  під час другої зміни – з тих панелей виріс ще один поверх. До речі, в одному із таких будинків я і сам отримав квартиру. А взагалі з великими автомобілями я завжди знаходив спільну мову. Я їх відчуваю, турбуюся про них, а вони віддячують стабільною роботою. По факту, ми партнери».

Минулого року звістку про повномасштабну війну Віктор отримав на роботі. Спочатку не вірилося, багато хто не знав, що воно буде і як. Але незабаром усі в автотранспортному управлінні турбувалися про захист рідного міста і вже тоді знали, що ми неодмінно переможемо ворога. Віктор Швед теж брав участь у обороні Кривого Рогу, на своєму «важковаговику», як він говорить, доставляв потрібні речі до потрібних місць. Також привозив до цехів матеріали, необхідні для грамотної зупинки металургійних агрегатів. Тоді це було дуже потрібно, адже російські війська були майже поряд із Кривим Рогом.

«Свою роботу я дуже люблю, адже я постійно у русі, завжди серед людей. У нас чудовий, професійний колектив і цікава робота. Іншого у своєму житті я вже і не уявляю, – говорить Віктор Швед. – Водійська справа і я –нам від початку шляху було по дорозі. А коли тобі хочеться йти на роботу – ідеш– це щастя. Цього я бажаю і іншим, особливо молоді, яка тільки обирає свій життєвий та професійний шлях».