Міст через Інгулець біля Давидового Броду був підірваний росіянами. Зараз криворізькі фахівці допомагають у відновленні проїзду через річку. Основну «важку» роботу з укладання чотирьох 14-метрових балок в основу мосту було зроблено за допомогою підйомного автокрану Liebherr«АрселорМіттал Кривий Ріг».
Цим унікальним 90-тонним автокраном-«велетнем» керує водій автотранспортних засобів транспортного департаменту Сергій Марченко.
«У Давидовому Броді я був двічі, – говорить Сергій. – Спочатку їздив туди, щоб провести підготовчу роботу – на місці з’ясувати, як краще під’їхати до мосту, де можна поставити кран, інші нюанси. Це все важливо, щоб потім зробити основну роботу швидко та якісно. За допомогою крана мені треба було укласти основу мосту – металеві балки, кожна довжиною по 14 метрів».
Сергій Марченко розповідає, що працював за усіма правилами безпеки. Село зазнало дуже значних зруйнувань, є ризик натрапити на ворожу міну чи боєприпаси, які не вибухнули. Тож їздити технікою треба лише основними дорогами.
Нагадаємо, що окупація Давидового Броду тривала сім місяців, там проходили запеклі бої. Село стало ключовою точкою для контрнаступу ЗСУ. Ворог усіма силами старався уповільнити просування наших збройних сил, і у травні 2022 окупанти підірвали міст через річку Інгулець. Але це їм не допомогло, у жовтні ЗСУ остаточно вибили ворога з Давидового Броду, а згодом і звільнили від окупантів увесь правий берег Дніпра.
5 січня під час виконання бойового завдання загинув наш колега – солдат, водій-електрик взводу радіорозвідки Павло Лебединський. Поблизу населеного пункту Кліщівка Бахмутського району він отримав поранення, несумісне з життям.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Павло працював слюсарем-ремонтником блюмінгу департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції. На військову службу його призвали під час мобілізації 28 вересня 2022.
Як розповів майстер з ремонту устаткування блюмінгу Дмитро Проворов, Павло Лебединський був одним з працівників, якому можна сміливо було доручити найскладніше завдання.
«Сумлінним, працьовитим, чесним – таким був Павло, – розповідає майстер. – Одним з найдосвідченіших на нашій дільниці гідравліки та змащування. Веселим був, позитивним, компанійським. Мав багато друзів на різних дільницях. Щедро ділився досвідом з колегами, з молоддю. Ми всі сумуємо з приводу його загибелі. Пишаємося нашими захисниками. Четверо хлопців з дільниці пішли на захист України. Один з них – Павло Лебединський – віддав своє життя за нас всіх. Вічна пам’ять Герою!»
Виражаємо щире співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Перший місяць нового року завжди ставав початком реалізації нових планів.
За багаторічну історію нашого підприємства було чимало визначних дат старту нових ідей, проєктів, відкриття цехів, покращення благоустрою. І кожна подія на металургійному заводі була також знаковою подією у Кривому Розі, адже місто розвивалося разом із підприємством.
У ці січневі дні початку нового року «Металург» пропонує згадати деякі зі знакових дат нашої історії.
Перша доменна піч під час будівництва у січні 1934 року
2 січня – домну поставлено на сушку.
9 січня – до блоку кауперів домни підведена вода, змонтований водопровід охолодження кауперів.
13 січня – підстанція першого водопідйому підприємства отримала струм.
1 січня 1935 року до прохідної КМЗ (Криворізького металургійного заводу) на Третій дільниці вирушив перший трамвай
Будівництво заводу посприяло розвитку пасажирського транспорту міста. Трамвай був дуже потрібний для будівельників КМЗ. Довжина маршруту від історичної частини міста (зараз вулиця Святомиколаївська) складала 5,8 км.
1936 року проклали колію від Третьої дільниці до коксохімзаводу.
Перші рейси криворізького трамваюДо пуску трамваю на будмайданчики заводу робітників возили на вантажівках
У січні 1936 року був отриманий перший криворізький кокс
Будівництво коксохімічного заводу розпочалося ще у 1932 році. Але був час, коли будівництво індустріального об’єкту трохи сповільнилося. Робітникам-будівельникам потрібно було десь жити, тож у місті активно зводилися житлові будинки, їдальні, майстерні, прокладалися дорожні та залізничні шляхи. Лише у жовтні 1934 року почалося бетонування фундаментів печі першої коксової батареї, а у січні 1936-го вона була запущена в експлуатацію.
У першій декаді січня 1950 року задули другу домну
Її довелося відновлювати на зруйнованому після війни промисловому майданчику. Для більшої швидкості розчищення території та монтаж домни відбувались паралельно. Унікальність роботи полягала в тому, що ДП зводили поблизу того міста, де вона мала стояти. Вже у готовому вигляді домну за допомогою лебідок пересували на її «законне» місце. Пересування тривало сім годин і було успішним.
Про відновлення доменних печей після війни нагадують фото в музеї історії підприємства
У січні 1958 року розпочалося будівництво доменної печі № 4
Домна мала стати найбільшою в країні, з корисним обсягом 1719 кубометрів. Вона будувалася швидкісним методом і стала до роботи вже у вересні цього ж року.
2 січня 1960 року будівники заводу почали зводити доменну піч № 5
За своїм корисним обсягом – 2000 кубометрів – вона перебільшила свою попередню колегу. Також рекордсменкою домна стала і за обсягами свого будівництва. Вже наприкінці 1960 року домна стала до роботи.
Монтажники повітродувки у машзалі ТЕЦ, 1934 рік
Світове визнання
На січень 1970 року металопродукція нашого підприємства експортувалася в 30 країн світу в обсязі більше мільйона тонн на рік.
Запрацювала «дев’ятка»
Новорічні свята увійшли в історію і доменного цеху № 2.
30 грудня 1974 року домна-гігант № 9 була задута, 31-го – видала свій перший чавун, а з січня 1975 року вже працювала стабільно.
Над спорудженням комплексу доменної печі працювало понад 14 тисяч працівників. Деталі, конструкції, механізми та обладнання для домни виготовляли 1985 підприємств із 100 міст країни.
На комплексі «дев’ятки» під час будівництва працювала газета «Правда України», яка підготувала 133 спецвипуски, а видавництво «Промінь» видало про ДП № 9 три книги.
Костянтин Гринько понад 10 років працював апаратником одержання сирого бензолу в цеху уловлювання коксохімічного виробництва.
Герой мав вже досвід боротьби з ворогами – у 2014 році брав участь в АТО, тому був призваний 26 лютого 2022 року в перших рядах захисників. Захист країни, родини, міста завжди був для нього пріоритетом.
«Спокійний, врівноважений, досвідчений, відповідальний, – згадує героя заступник начальника цеху вловлювання з експлуатації КХВ Юрій Гаєвський. – Він виконував складну роботу, яка важлива була не лише для цеху, а й для заводу загалом. Костянтин один з 21 призваних у ЗСУ працівників нашого цеху. І кожен з них для нас надзвичайно цінний! Такі, як Костянтин, завжди у перших рядах, завжди роблять свою справу якісно. Та, на жаль, ми втрачаємо найкращих, наш «золотий фонд». Ми завжди пам’ятатимемо цього хлопця, бо не маємо права забути і простити ці втрати ворогові».
Костянтин Гринько загинув 4 січня в боях поблизу селища Кліщівка, Бахмутського району, Донецької області.
У захисника залишилася дружина та двоє дітей.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям героя.
Старший солдат, заступник командира бойової машини Ігор Котовий загинув 1 січня у бою біля населеного пункту Кліщівка Бахмутського району.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював у конвертерному цеху машиністом крану металургійного виробництва. «Ігор – відмінний працівник і гарна людина, – розповідає старший майстер кранової дільниці Олексій Тиква. – Сумлінний, порядний, дисциплінований. Він працював на потужному і складному в керуванні 225-тонному розливальному крані. Важка робота, яка вимагає майстерності та повної концентрації. Якщо за справу брався Ігор, я був спокійний, бо він все робив швидко і вправно. Мав спокійний характер, ладив з колегами, завжди був готовий допомогти, підтримати. Страшна непоправна втрата для всіх нас».
У Ігоря Котового залишилися мама та дружина.
Щиро співчуваємо рідним та близьким полеглого Героя.
30 грудня в бою біля населеного пункту Біла Гора Бахмутського району загинув командир взводу, старший лейтенант Олег Павлик. До призову на військову службу він працював заступником начальника цеху мереж і підстанцій з ремонту електроустаткування і електричних мереж.
Більше 27 років разом з Олегом Павликом працював начальник ЦМП Олександр Балахнін.
«Олег – чудова позитивна людина, завжди оптиміст, – згадує Олександр Балахнін. – Він починав електромонтером у електрокущовому цеху. До нас прийшов у 1995 році майстром мартенівської дільниці. Потім був начальником дільниці прокатної № 1. Він вмів чітко організувати роботу, знайти підхід до кожного. Згодом став заступником начальника цеху. Олег відповідав за організацію та виконання робіт з обслуговування і ремонту повітряних та кабельних ліній електропередач, силових трансформаторів, агрегатів, будівель та споруд цеху, за безаварійну роботу обладнання. Це величезний обсяг робіт, та він завжди якісно і професійно все виконував. 26 грудня у Олега був день народження. А потім ми отримали страшну звістку. Руки опустилися. Не хотілось вірити. Хтось стримав сльози, а дехто плакав. Війна забирає найкращих».
Щиро співчуваємо рідним, близьким, колегам воїна, який загинув за свободу України.
