Категорії
Серце професії

Їхня справа – рятувати

Газорятівники газорятувальної служби (ГРС) «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищають працівників підприємства від дії небезпечних газів, рятують під час аварійних ситуацій, викликаних різними причинами та беруть участь у виробничих процесах, пов’язаних з використанням газозахисної апаратури. Їх головний здобуток за роки існування підприємства – сотні врятованих життів.

Олег Івлєв прийшов на підприємство 14 років тому. Вакансій тоді було небагато, а серед них місце газорятівника. Він вирішив спробувати, і не пошкодував.

«Те, що робота вимагає певної фізичної підготовки та моральної стійкості, я зрозумів зразу, – згадує Олег. – Тоді я займався боксом, і це допомогло мені впоратися з труднощами. У колективі зустріли привітно. Закріпили за досвідченим В’ячеславом Нестеруком, який зараз воює за Україну. В мене було бажання вчитися, а Славик виявився чудовим наставником. Тож вже за кілька місяців я вже самостійно проводив профілактичну роботу: перевіряв газопроводи, слідкував за виконанням газонебезпечних робіт, проводив профілактику устаткування, допомагав цехам в організації робіт з газозахисною апаратурою. Але найскладніше – це порятунок людей під час надзвичайних ситуацій. Для того, щоб впевнено діяти у таких випадках – треба практика».

Олег згадує свій перший по-справжньому екстремальний виклик. Він працював рятівником вже кілька років. І от надійшов сигнал з доменного цеху: на колошнику доменної печі сталася біда – працівника придавило металоконструкціями.

«Чоловік кричав так, що стало моторошно. Вочевидь, він мав чисельні переломи. Ми почали надавати першу долікарську допомогу. Він благав не торкатися до нього, бо дуже боляче. Але ж ми мали його врятувати. Дуже акуратно поклали на жорсткі ноші, бо на м’яких з такими травмами транспортувати не можна. Зносили потерпілого сходами, де жорсткі ноші не мали б пройти, але пройшли, бо ми всі дуже того хотіли. Чоловіка передали медикам. Потім вже дізналися, що людина має численні переломи та інші ушкодження, але для життя загрози немає. Рятувати людей – це, мабуть, найбільше, за що я люблю свою роботу, і ще ніколи не пошкодував, що пішов у газорятівники».

Були й інші випадки, коли Олег з колегами рятували людей. Один з них стався на ТЕЦ. Люди працювали у загазованому приміщенні. Раптом працівникові стало погано. Потім стало серце. Івлев з колегами прибули вчасно. Під’єднали кисневий апарат, вміло виконали закритий масаж серця. Людина була врятована.

«З кожним подібним випадком ти дієш все впевненіше, – пояснює Олег. – Мандраж зникає, є лише чітке усвідомлення того, як маєш діяти. Дуже добре, що новачків не задіюють у надзвичайних ситуаціях самих. Лише разом з досвідченими колегами. Обов’язково в команді є бригадир або майстер, рятівник з досвідом, який дає команди. А молодь вчиться, набирається майстерності. Багато наших колег зараз воює, тож нам як ніколи треба смілива, цілеспрямована молодь».

Один з таких молодих і вмотивованих, що прийшов у службу два роки тому – Павло Калінчук. Зараз він вже не лише проводить профілактику, а й кілька разів був задіяний у аварійних виїздах, рятував людей.

«Я швидко призвичаївся, знайшов спільну мову з газорятівниками, – каже Павло. – Чудові, доброзичливі люди. Вони діляться досвідом. Всі докладають зусилля, щоб новачок швидше навчився і якомога краще все опанував. Моїм наставником був Іван Васько, і я вдячний йому за науку. Я намагаюся вчитися у всіх колег, чий досвід мені корисний. Багато цікавлюсь, запитую, навіть у працівників інших змін, у цеховиків. Головне – хотіти».

Батько Павла також газорятівник. Зараз він на фронті. Коли юнак ще вчився у металургійному технікумі на прокатника, просив у батька взяти його до своєї служби. Але той відказував, що ще рано.

«А коли почалося повномасштабне вторгнення, батько сам допоміг мені з працевлаштуванням, – говорить Павло. – Вчився я з нуля безпосередньо на робочому місті. Наполегливо відпрацьовував на манекені надання першої допомоги, тож під час першого надання допомоги потерпілому під час аварійного виїзду я не відчув особливого хвилювання. У голові, наче комікс, виникли фрагменти, що й за чим робити, і я правильно під’єднав кисневий апарат. Людину ми врятували. Всім, хто хоче спробувати цікаву чоловічу роботу, хоче рятувати людей, я рекомендую нашу службу. Спробуйте. Краще шкодувати за тим, що не вийшло, ніж за тим, що не наважився спробувати. Зробіть перший крок, а досвідчені колеги допоможуть».

Ігор Беліченко – один з найдосвідченіших газорятівників. Працює у ГРС більш ніж 30 років

«Я є свідком того, як підприємство розвивається, як впроваджуються нові технології, – розповідає Ігор Беліченко. – Колись ми лише говорили про безперервне розливання сталі, а зараз вже у роботі три машини безперервного лиття заготовок. Те ж саме й з газорятувальним оснащенням. Пам’ятаю стару газозахисну апаратуру, простенькі аналізатори. Зараз маємо прилади світової якості, дуже надійні й точні. Начальник ГРС Сергій Леонов, керівництво служби постійно дбають про сучасні станції заправки балонів, про наші побутові умови. Ось кімната прийому їжі. Холодильник, електроплитка, рукомийник. А ось тренувальна кімната. Сюди напускається дим, і ми відпрацьовуємо виконання робіт в умовах загазованості».

Ігор Беліченко впевнений, що працює серед найкращих людей. Що серед найвагоміших цінностей ГРС – повага одне до одного.

«У мене дуже цікава робота, – усміхається Ігор. – Я буваю в цехах і бачу, що у багатьох робота однотипна. Одні й ті ж виробничі операції щодня. А робота газорятівника – це цікава книга. Кожен день, як нова перегорнута сторінка. Різні цехи, різні процеси, різні люди, різні ситуації. Я вдячний кожному, з ким довелося разом працювати. Особливо вдячний тим, хто нас зараз захищає. У коридорі є стенд. Там загиблі наші герої. З кожним з них я працював протягом багатьох років. Йду, дивлюся на портрети, і навертаються сльози. Вони пішли добровольцями. Вони загинули, щоб ми жили. Я впевнений, що ми переможемо варварів, які прийшли на нашу землю грабувати і вбивати. Хлопці б’ються на передовій, а ми тут маємо робити все, щоб їм допомагати, щоб підприємство працювало, щоб зберегти життя наших працівників».

Категорії
Новини

У засвіти пішов наш колега Євгеній Єрьомін

Життя Євгенія Єрьоміна обірвалося під час проходження військової служби та під час його лікування в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний клінічний госпіталь» у місті Київ.

Молодший сержантЄвгеній Єрьомін помер в наслідок гострої  хвороби.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Євгеній працював контролером у виробництві чорних металів (по коксу) дільниці технологічного контролю КХВ.

«З Євгенієм ми працювали з 2017 року. Він здійснював відбір та підготовку проб коксової продукції, – розповідає Інна Капітула, начальник дільниці (коксохімічне виробництво) технологічного контролю КХВ служби вхідного контролю департаменту з якості. – Це дуже відповідальна робота, яка потребує чималих знань, неабиякої фізичної підготовки. В цілому, контролер – це саме той фахівець, який стоїть на варті якості продукції, він слідкує за тим, щоб не було браку. З перших днів роботи Євгеній одразу  влився у наш колектив, в якому, до речі, переважно працюють жінки. Світла та добра людина, дуже відповідальна, позитивна, легка у спілкуванні. У нас всі любили та поважали Євгенія. Він завжди був готовий допомогти, і не тільки своїм колегам. У вихідні він їздив до своїх рідних допомагати по господарству. Євгеній з величезною повагою ставився до людей похилого віку. На військову службу Євгеній був призваний на початку 2023 року. Його смерть – це дуже важка втрата для нас».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, колегам померлого.

Завжди пам’ятатимемо!

Категорії
Офіційно

Нарахування винагороди за підсумками роботи підприємства за 2024 рік та підвищення заробітної плати

Шановні колеги,

У 2024 році Україна, Кривий Ріг та гірничо-металургійна галузь продовжували боротьбу за виживання. Основним викликом для нашого підприємства стало подолання втрати конкурентоспроможності, яку спричинили різке підвищення тарифів на енергоресурси в Україні, перебої в енергопостачанні через російські обстріли та складнощі із забезпеченням персоналом. Це відбувалося на тлі зниження ринкових цін на нашу продукцію.

 Як результат, рівень завантаження виробничих потужностей металургійного виробництва становив 25-30% від довоєнного в 1 та 4 кварталах минулого року та 50% у 2-3 кварталах. Гірничий департамент працював на 70% від довоєнної потужності. Хоча порівняно з 2023 роком ми збільшили виробництво основних видів продукції на 40-70%, за підсумками 2024 року ми все ще не змогли вийти на прибутковість, що означає третій збитковий рік для нашого комбінату поспіль.

Працюючи разом з усією країною в умовах, які у мирний час важко було б уявити, ми протрималися завдяки вашому вражаючому професіоналізму та самовідданості, а також підтримці материнської компанії, яка з початку війни надала нам фінансові вливання на суму понад 1 млрд дол США.

Беручи до уваги складну фінансово-економічну ситуацію, в якій знаходиться наше підприємство, та враховуючи невиконання показників для виплати 13 зарплати, за результатами переговорів з уповноваженою трудовим колективом підприємства особою – головою ПО ПМГУ, було вирішено виплатити винагороду робітникам підприємства та дочірніх компаній за підсумками роботи за 2024 рік у розмірі 50% середньомісячної заробітної плати за фактично відпрацьований час у 2024 році. Винагорода буде виплачена разом з заробітною платою за березень 2025 року.

Також за результатами переговорів з головою ПО ПМГУ було ухвалено рішення про диференційоване підвищення рівня окладів робітникам підприємства та дочірніх компаній з 01 травня 2025 року від 5% до 22% (в середньому по підприємству – 15 %).

Підвищення відбудеться в індивідуальному порядку залежно від відхилення поточної зарплати працівників від середнього рівня оплати на ринку праці України з урахуванням умов праці на робочому місці, та дотриманням внутрішньої та зовнішньої справедливості в оплаті праці.

Сподіваюся, що незабаром настане мир і наше підприємство візьме найактивнішу участь у повоєнній відбудові України. 

З повагою, 

Мауро Лонгобардо,

Генеральний директор

ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»

Категорії
Новини

Захищаючи Україну, загинув верстатник Ливарно-механічного заводу Володимир Копань

Володимир Копань став на захист України у перші дні повномасштабного вторгнення. Він був призваний на військову службу під час мобілізації 30 березня 2022 року. До мобілізації Володимир працював верстатником широкого профілю (бригадиром) в ремонтно-механічному цеху № 1 Ливарно-механічного заводу.

Змінний майстер дільниці унікальних верстатів РМЦ-1 Володимир Павленко згадує про Володимира Копаня, як про вправного, досвідченого фахівця та чудову людину. «Він був універсалом, – розповідає Володимир Павленко. – Добре працював на своєму карусельному верстаті, міг у будь-який момент підмінити колег на інших верстатах. Від роботи ніколи не відмовлявся. Робив її швидко, якісно, безпечно. Володимир мав веселу вдачу, завжди був енергійним, активним,  міг жартами створити позитивний настрій у бригаді. Цехові старожили його любили, а новачки, молодь поважали, тяглися до бригадира, як то кажуть. Страшна звістка про загибель нашого колеги ошелешила кожного, хто знав Володимира. Дуже важка втрата. Не можу повірити, що нашого бригадира, нашого товариша вже немає з нами».

27 березня 2025 року оператор відділення ударних безпілотників взводу безпілотних авіаційних комплексів, старший сержант Володимир Копань отримав поранення, несумісне з життям, в результаті ворожого артилерійського обстрілу в районі Торецька Донецької області.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам Володимира Копаня.   

Категорії
Новини

А!фішка на 29 та 30 березня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

29 березня о 16:00 раді бачити глядача на концерті-прем’єрі «Звуки нескорених сердець».

30 березня об 11:00 запрошуємо на музичну казку «Каліф-лелека».

30 березня о 16:00 чекаємо вас на виставі «Вісім люблячих жінок». У заміській садибі вісім жінок готуються зустрічати Різдво, та свято буде затьмарене вбивством господаря будинку: його тіло знайдено в кабінеті з ножем у спині. Під підозрою опиняється кожна з присутніх: його дружина з дочками, теща, своячениця, рідна сестра жертви, економка та покоївка. Поступово з’ясовується, що будь-яка з цих жінок мала свої мотиви, щоб скоїти вбивство. Та де ж ця правда?

 Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

29 березня о 12:00 на глядача чекає вистава-казка «Снігова королева». У ній розповідається історія Герди та Кая, які товаришують, допоки однієї зимової ночі Кай не зустрічає Снігову Королеву – правительку крижаної землі. І ця зустріч змінює його світогляд у такий спосіб, що добрий хлопчик перетворюється на норовливу дитину, злу і жорстоку. Одного разу, попри попередження, хлопчик прив’язує свої сани до карети зимової дами і їде з нею у невідомому напрямку. Герда вирушає на пошуки Кая, і, всупереч численним небезпекам та після багатьох пригод, зрештою знаходить свого друга та зцілює його душу.

29 березня о 17:00 пропонуємо переглянути виставу «Таємниці зачарованого лісу». Це пластична драма Олександра Бєльського за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».

Криворізький міський театр ляльок

29 березня об 11:00 пропонуємо переглянути виставу-казку «Теремок – щаслива хата». У лісі стоїть теремок на великому пні. У теремку живуть Жабка-Бабка, Мишка-Норушка, Півень-Співак, Воїн-Їжак. До них у теремок хочуть потрапити Вовчик, Лисичка та Ведмідь. Але дружні звірі перемагають ворогів і теремок залишається цілим.

30 березня об 11:00 запрошуємо на інтерактивну музичну розважальну програму «Game-сейшн». На вас чекають веселі ігри, танці, розваги та фокуси. А також знайомство з улюбленими та всім відомими героями, які розкажуть дітям про різні системи ляльок. Ця програма буде цікавою, і дорослим і малюкам.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

29 березня о 10:00 запрошуємо на оглядову екскурсію містом та відвідування залізорудного кар’єру. Ви почуєте про історію міста, відвідаєте залізорудний кар’єр та дізнаєтесь про видобуток залізної руди, побачите сталеву набережну та скансен гірничої техніки під відкритим небом. Місце збору: біля пам’ятника Козаку Рогу. Реєстрація: 0961197549. 0982556455.

30 березня о 10:00 чекаємо вас на пішохідну екскурсію «Проріз, або шо там за бугром». Пропонуємо вам відвідати історичні місця старого міста, де за різними гіпотезами могла знаходитися поштова станція і починалося поселення «Кривий Ріг», побачити місто з висоти Тарапаківської скелі та дізнатися історію виникнення Прорізу і розвитку селища МОДР. Також ви дізнаєтеся багато цікавого про Тарапаківські скелі, чому таку назву має «Тарапак», старі рудники Тарапаківського та Кандибінського пластів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Ви почуєте  легенди виникнення нового транспортного сполучення селищ та історичного центру міста та дізнаєтеся про появу та розвиток робітничого селища МОДР,  побачите які прекрасні природні ландшафти геологічної пам’ятки природи «Скелі МОДРу». Місце збору: «Вул. Українська» (навпроти маг. «Варус», перетин вулиць Українська та Свято-Миколаївська). Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

30 березня о 15:00 запрошуємо на  лекцію «Криворізькі літераторки української незалежності». Лекторка: журналістка, краєзнавиця та літераторка Ольга Гончар-Хвостова. Місце збору: кав’ярня «Квітка».

Тренінги

30 березня запрошуємо вас взяти участь у фотопроєкті у книжковому магазині. На вас чекають професійний макіяж, яскраві фотографії від професійного фотографа, гарні локації та позитивні емоції. Запис: 0986228299.

Категорії
Наші люди

Командир сталевого відділення

Того дня настрій у металурга Григорія Сінченка був не дуже. Син Вова з дитинства мріяв стати військовим, вчився у військовому ліцеї, а сьогодні заявив, що хоче піти у металурги. Григорій Михайлович вже багато років працював на металургійному підприємстві, і знав, який він важкий, металургійний хліб, тож взявся відмовляти хлопця. Але ж він впертий, якщо вже вирішив, то так і зробить. «Нема ж у кого вдатись», подумав батько і мимоволі усміхнувся… З тієї розмови минула чверть століття, і батько вже давно не шкодує, що тоді не вийшло розрадити сина, а пишається ним.

Начальник відділення конвертерів конвертерного цеху Володимир Сінченко гостинно зустрів мене у своєму кабінеті. Нашу розмову часто переривають телефонні дзвінки. Володимир вирішує невідкладні питання: з вогнетривами для футерування конвертера, з киснем для ремонтних робіт, з бронюванням підлеглих та ще багато інших. І стає зрозумілим той широченний діапазон питань, який щодня вирішує начальник відділення, щоб конвертери працювали без аварійних ситуацій, а сталь необхідної якості своєчасно надходила у розливальне відділення та відділення безперервного розливання сталі. Володимир пояснив, що керувати одним з найважливіших підрозділів, який саме плавить сталь, йому допомагає досвід, здобутий на шляху від підручного сталевара до нинішньої посади.

«Мені тоді було років п’ять чи шість, – згадує начальник відділення. – Тато збирався за путівкою на «Мар’янівку» і вперше взяв мене на завод. Завів у цех (тоді не було суворого безпекового контролю). Захопливе видовище вогняного металу неймовірно вразило красою. Але було трохи лячно, бо все навколо величезне, воно крутиться, грюкає, вогонь аж до стелі. Батько завів мене у дистриб’ютерну. І малому навіть дозволили натиснути потрібну кнопку у потрібний момент. Уявляєте, з якою гордістю я потім розповідав одногрупникам у дитячому садочку про те, що завантажив у величезну діжку-конвертер чотири тонни вапняку? Їм таке й не снилося»

Навчання у військовому ліцеї добігало кінця. То був період на межі тисячоліть. Пам’ятаємо, яке тоді було ставлення до армії і військових. Хлопцям у ліцеї навіть форму купляли батьки. Володимир згадує, що тоді у багатьох було враження, що нікому вони не потрібні. Тож і бажання стати військовим було вбите таким ставленням з боку держави й суспільства. Курсант довго думав, поки наважився підійти до батька з серйозною розмовою про металургію. Але коли вже наважився, то зворотного шляху бути не могло. Такий характер.

«Я прийшов у конвертерний цех підручним сталевара, – говорить Володимир Сінченко. – Знав з татового досвіду, що це фізично важка робота, але одне – знати, а інше – спробувати. Тоді був кінець травня, тому до виробничих складнощів додавалася ще й спека, яка у поєднанні з жаром від конвертерів здавалася нестерпною. Але навіть думки не виникало, щоб кинути. По-перше, сам настояв, а по-друге, я не мав права кинути тінь на авторитет батька, а його у цеху дуже поважали. Перебороти складнощі допомогло чудове оточення. Вчили мене люди-легенди: сталевари Віктор Невінчаний, Віктор Головецький, Володимир Баричевський, Василь Савченко, Михайло Мартинюк. Я працював у одній бригаді зі славнозвісним машиністом дистриб’ютера, героєм України Олександром Владимиренком, з яким ми й зараз підтримуємо зв’язок. Начальником зміни був Володимир Власов, а відділенням керував потужний Сергій Півень».

Паралельно з роботою у цеху, молодий підручний вчився у металургійній академії. Згодом він став вже сталеваром. Надзвичайно відповідальна робота. Адже за якість сталі, якість плавки відповідає саме сталевар. Паспорт плавки з інформацією про неї, зберігається ще протягом 25 років. А якщо сталь виявиться недостатньо якісною, і виріб з неї, наприклад, арматура не витримає, що призведе до важких наслідків, то сталевар, який багато років тому виплавив ту сталь, може понести відповідальність. Молодого перспективного сталевара керівництво тримало на замітці, і незабаром йому вже довіряли виконувати обов’язки старшого майстра, керувати людьми. А ще за кілька років Володимир став старшим майстром.

«Старшого майстра у цеху ще жартівливо називають гальмом виробництва, – усміхається Володимир Сінченко. – Бо якщо головна виробнича задача начальника зміни – це дати потрібну кількість сталі, то основна задача старшого майстра – щоб всі конвертери працювали без аварійних зупинок. Тож інколи йому доводиться зупиняти конвертер на гарячий ремонт якщо, наприклад, зношується  шар вогнетривів усередині конвертера, який захищає корпус від високих температур. Адже сталь у середині має температуру до…градусів. А головна ж задача заступника начальника цеху з технології – щоб сталь стовідсотково відповідала вимогам з якості. А от мені, начальнику відділення, треба організувати роботу так, щоб був баланс між надійною роботою устаткування, якістю продукції та виконанням плану. Але головне, щоб це все робилося без травм».

Володимир успішно керує відділенням, про що свідчить звання «Честь і гордість», яке він нещодавно отримав. Чітко організовувати роботу допомагає досвід. А ще Володимир прислухається до думки колег. Він вважає, що одна голова – добре, дві – ще краще, а три – краще ніж дві. Але коли вислухав людей, то рішення ухвалює сам і несе за нього відповідальність.

«Трапляються й такі ситуації, коли доводиться консультуватися з «аксакалами», – зізнається Володимир. – Ніколи не відмовляє у допомозі Сергій Олексійович Півень. Він на заслуженому відпочинку, і його поради безцінні. Є у мене ще один класний консультант. Це мій татко. Не даремно ж він має за свій металургійний труд два Ордени Богдана Хмельницького. Ми коли зустрічаємося, багато говоримо про цех. Питає: «Як там мій рідненький «шостенький» (конвертер № 6 – примітка автора)? Як там хлопці? Передавай їм щирі вітання». А ще ми з татом мріємо, як вболіватимемо за нашого сина-онука Мішу, коли він стане гравцем крутої футбольної команди. Кричатимемо: «Мішо! Давай!». Син тренується у футбольній академії «Кривбасу», має велике бажання, що мене дуже радує».

Володимир і сам любить побігати у футбол, отримує від цього насолоду та знімає стрес, бо робота нервова. А ще для цього у нього є риболовля. І риба у ній – не головне. Головне – перезавантажитися, поспілкуватися з друзями, з колегами. А можна просто поїхати з друзями на базу відпочинку. У Володимира багато товаришів, друзів серед колег, і це він надзвичайно цінує.

«З багатьма ми не лише разом варимо сталь, – каже наш герой. – Ота традиція допомагати одне одному й поза заводом, відпочивати разом, вона збереглася донині. І це чудово!».