Позначка: персонал

Категорії
Наші люди Серце професії

Петро Петрович і місце сили

Слюсар-ремонтник – це людина, без якої досить швидко все зупинияється і може більше ніколи не закрутитися.

Петро Петрович повертався з риболовлі. Карасі, кілька окунців – непоганий здобуток. А головне – відпочив душею на березі мальовничого ставочка. А коли рибка вже апетитно шкварчала на сковорідці під пильним наглядом дружини, господар вийшов у садочок, обдивився невеличку пасіку. «Гудуть бджілки, будемо з медом». У цім дворі, у батьківській хаті, у тихому українському селі він виріс. Але своє доросле життя пов’язав з містом, з великим промисловим підприємством. Сьогодні останній день відпустки, а завтра – на фабрику.

Петро Бешевець – один з найдосвідченіших, найкращий слюсар-ремонтник рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Так про нього сказав начальник РЗФ-2 Сергій Гіль. Не випадково ж саме його нагородили найвищою нагородою підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він ремонтує і обслуговує устаткування, без якого неможливе збагачення руди та отримання залізорудного концентрату. А батьківська хата у селі – це для нього місце сили, де Петро Петрович відпочиває душею й набирається енергії. А почалося все зі своєрідного батькового благословення.

«Майже всі хлопчаки у селі мріяли стати водіями вантажівок. І я не виключення. Але коли добігав до завершення останній мій шкільний рік, батько обійняв мене і сказав: «Нема чого тобі тут ловити, синку. Тут же не бачиш ні білого світу, ні дня, ні ночі. Тож збирайся і їдь до міста». І поїхав я вчитися на електрогазозварника, – згадує Петро Бешевець. – Потім три місяці пропрацював у ремонтно-механічному цеху № 1 тоді ще «Криворіжсталі», відслужив у війську, попрацював у домобудівельному комбінаті, а у 1997 році влаштувався слюсарем-ремонтником на НКГЗК (нині гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – примітка автора)».  

З тої пори Петро Бешевець ремонтує устаткування РЗФ-2. Перелік цього устаткування чималенький. В ньому чотири автостели, які розвозять залізну руду по секціях, 40 конвеєрів, що транспортують цю руду до млинів, гідроциклони, які беруть участь у процесі збагаченні, а інколи доводиться ремонтувати й самі млини. Також Петро Петрович налаштовує це устаткування. Дякуючи майже 30-річному досвіду, він знає, що якщо своєчасно та правильно виконувати обслуговування та ППРи (планово-попереджувальні ремонти), то техніка ламається значно рідше.

«Любов до техніки у мене з дитинства. Спочатку був велосипед, потім мопед, потім мотоцикл. Так йшло моє кар’єрне зростання, – усміхається наш герой. – Це все я намагався ремонтувати власноруч. Дійсно, ми намагаємося добре проводити профілактику устаткування РЗФ, щоб не доводити до аварійних ремонтів, але інколи воно все одно ламається. Багаторічний досвід дозволяє швидко визначатися з більшістю поломок. Наприклад, якщо почало гупати, значить, не надходить мастило. Але трапляються несправності такі, що поки не розбереш вузол, нізащо не здогадаєшся, що трапилося. Як у нас жартують: «Розтин покаже». Буває, що одне відремонтували – не воно, інше – не працює, третє… І тут наче приходить прозріння: «Так он воно що!» Полагодили, і закрутилося. У такі хвилини відчуваєш неймовірне задоволення і з полегшенням видихаєш: «Слава Богу!»

Професію слюсаря-ремонтника Петро Бешевець опановував безпосередньо на підприємстві. Спочатку пройшов курс навчання при НКГЗК, а далі вчився вже на робочому місці. Збагачувальне устаткування – це не велосипед і не мопед, а набагато складніше. З вдячністю згадує Петро Петрович свого наставника, механіка дільниці Анатолія Новосьолова.

«То знаний майстер. Він будував комбінат, запускав РЗФ-2. Здавалося, що він знає все, – каже Петро Бешевець. – Тож я часу не втрачав і ґав не ловив, а запитував, запам’ятовував, заглиблювався у деталі, у кожну дрібницю. До речі, молодим хлопцям, які хочуть стати класними фахівцями, я раджу те ж – не сидіти у смартфонах, а заглиблюватися у дрібниці, бо у виробництві дрібниць не буває. Ви вважаєте, що коли я сюди прийшов, то був у захваті від роботи? Не дуже. Але спочатку вчишся, потім у тебе починає виходити. І от нарешті твоя робота, твій цех стають для тебе рідними».

Категорії
Охорона праці

З людьми – на одній хвилі

На нещодавніх переговорах у Білому домі Трамп разом зі своїм віцепрезидентом наполягали, що у нас немає карт у боротьбі проти російської агресії. Залишимо це твердження на совісті американських очільників. Краще розповімо про те, які козирі є в інженера з охорони праці Романа Бобка для організації безпечної роботи в цехах.

Бажання

«Бажання допомагати людям – це у мене з дитинства, – говорить Роман. – У моєму житті були випадки, коли саме мені випало рятувати людей. Одного разу я надавав допомогу людині під час припадку епілепсії. Іншим разом довелося рятувати людину, яка тонула. Це все впевнило мене у тому, що якщо опинитися в потрібний час у подібному місці, то можна врятувати життя. Тому з дитинства формувалася мрія – захищати людські життя від небезпек. Раніше я працював помічником машиніста тепловоза. Саме коли я знаходився у кабіні свого локомотива, надійшла інформація, що потрібні тренери для навчання за програмою Take Care (Бережи себе). То був шанс».

Роман відправив резюме й успішно пройшов співбесіду. Почалося навчання майбутніх тренерів. А на останньому тренінгу Романові випав ще один шанс.

«Підсумковий тренінг проводив директор департаменту з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов, – згадує Роман. – Мені дуже сподобалося. У нього був вогонь в очах. І хай ще не все виходить на нашому підприємстві з того, чого він прагне. Але він щиро бажає зробити працю людей якомога безпечнішою. Я підійшов до Жанбека, і сказав: «Я також хочу працювати заради безпеки. Я хочу бути у вашій команді».   

Довіра

Досвід роботи помічником машиніста допомагає Романові Бобку створювати потрібну атмосферу під час спілкування з людьми в цехах.

«Якщо хочеш, щоб люди прислухалися до тебе, то треба бути щирим. А ще треба бути з людьми, як то кажуть, на одній хвилі, – говорить Роман. – Коли робітники дізнаються про те, що я нещодавно був одним з них, то бар’єри недовіри починають руйнуватися. Але якщо не вболівати за кожного, не намагатися допомогти, то сам по собі факт, що я з робітників, не допоможе. Треба слухати людей, ставитися до кожного з повагою. Тоді й вони будуть тебе поважати. А під час довірливого спілкування якраз і знаходяться відповіді на складні питання, у тому числі й безпекові».

Допомога

У Романа є мрія – зламати стереотип про те, що охорона праці тільки те й робить, що вишукує недоліки та знімає премії.

«Ставлення до нашого департаменту як до карального органу формувалося десятиліттями, – пояснює Роман Бобко. – Ламати подібні стереотипи дуже важко, але можливо. Треба всі зусилля спрямуватина взаємодію, на допомогу. Більшість часу я у цехах. Довіра допомагає розкрити людей. Вони діляться своїми проблемами. Ми разом з керівниками й робітниками знаходимо шляхи їх вирішення. Хочу подякувати всім керівникам, з якими взаємодіємо для організації безпечної роботи».

Роман вважає, що, на підприємстві не залишилося керівників, які б не піклувалися про своїх людей.

«Протягом останніх років відсіялися люди, які не вболівають за свою роботу, за колег, за підприємство, – каже Роман. – У цих умовах залишилися лише його патріоти. Не залишилося і людей, які свідомо, систематично порушують безпекові правила. Я поки що не пам’ятаю жодного випадку, коли б не можна було обійтися без покарання. Кожен випадок порушення треба розглядати індивідуально, з урахуванням обставин. Наприклад, нещодавно підходжу до працівника, який в цеху без окулярів. Чоловік пояснює, що працював кувалдою, і піт вже так залив очі, що він на хвилинку зняв окуляри, щоб очі подихали, відпочили. За що його карати? Сам же так працював. Лише нагадав, що перед продовженням роботи окуляри треба вдягти. Та й повноважень карати у нас зараз немає. Ми лише інформуємо керівників підрозділів. А вони вже ухвалюють рішення, бо своїх людей знають краще».

Ідеї  

Коли Роман Бобко проходив співбесіду, щоб перейти інженером з охорони праці, він підготував презентацію з ідеями, як зробити роботу безпечнішою.

«Одна з ідей – альтернатива картам HIRO. Це шелфтокери – наліпки з нагадуванням основних ризиків, які є на дільниці. Вони мають бути всюди, куди падає людський погляд. Я сам заповнював HIRO, коли працював машиністом. Корисна штука – визначити ризики перед зміною. Але інтенсивний робочий процес так тебе захоплює, що за деякий час нагадування про ризики вилітає з голови. А от наліпки потрапляють на очі і нагадують, тримаючи в тонусі. В ідеалі ж – це коли HIRO й шелфтокери використовуються паралельно».

А ще Романів досвід каже, що багато нещасних випадків трапляється наприкінці зміни.

«Те, що люди більше порушують правила «під шабаш» має логічні пояснення, – говорить Роман. – По-перше, треба завершити заплановану роботу, тому люди спішать. По-друге, мозок вже не в тому стані, щоб зберігати максимальну увагу. Тому я раджу працівникам левову частку запланованого (в ідеалі 80 відсотків, згідно з принципом Парето), робити саме у першій половині зміни, поки мозок свіжий і тіло не виснажене роботою».

Дуже важливо, щоб потрібна людина опинилася в потрібний час у потрібному місці. У Романа зараз надзвичайно відповідальний період. За ним закріплено інші підрозділи, з якими він ще не працював. Доведеться знову пройти шлях встановлення взаємної довіри з людьми та вивчити всі ризики, щоб допомагати їм протидіяти. Побажаємо ж йому успішно спрямувати свої козирі на захист людських життів.   

Категорії
Новини

У бою з ворогом загинув наш колега Анатолій Чоботаренко

Напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення, 23 лютого 2025 року у населеному пункті Комар Волноваського району Донецької області загинув солдат, оператор-топогеодезист радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї управління та артилерійської розвідки Анатолій Чоботаренко. До призову на військову службу по мобілізації у жовтні 2023 року Анатолій працював електрозварником ручного зварювання цеху блюмінг «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Протягом тривалого часу разом з Анатолієм Чоботаренком працював заступник начальника блюмінгу з механоустаткування Костянтин Шулигін. «Анатолій перейшов до нас з першого блюмінгу. Там він спеціалізувався на ремонтах системи змащування. У нас, на другій дільниці блюмінгу, він працював у бригаді, яка ремонтує рольганги, шлепери та інше устаткування, без якого неможлива робота цеху. – Розповідає Костянтин Шулигін. – І скрізь Анатолій Чоботаренко виконував зварювальні роботи якісно. А якщо у цьому була потреба, то він допомагав слюсарям-ремонтникам, тобто працівником був універсальним, ключовим, я б сказав. Завжди спокійний і врівноважений, Анатолій Чоботаренко приймав виважені рішення. А його спокій передавався колегам, що дуже важливо у складних ситуаціях. Ми втратили одного з найкращих фахівців та чудову людину».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.

Категорії
Наші люди

Без них «двіжу» не буде

Електромонтери — це люди, без яких жодне сучасне підприємство довго не пропрацює, і гірничо-металургічне підприємство — не виняток.

Більшість устаткування в цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює за рахунок електроенергії і приводиться в рух електродвигунами. Їх на підприємстві десятки тисяч, а може й сотні — точно навряд чи хто скаже. Але те, що вони скрізь — це безумовно.  На електродвигуни — величезна навантаження, тож не дивно, що вони періодично виходять з ладу. Серед людей, які ремонтують ці двигуни — бригадир електромонтерів Павло Нагайцев.

«Я прийшов на підприємство у далекому вже 1996 році, — згадує Павло. —  Перед тим вивчився на зварника, але ніде роботи не було. Дев’яності, самі розумієте. А на завод брали слюсарів. Тож довелося перекваліфікуватися. Потім ще було кілька років у пошуках себе, своєї професії, місця, де кращі умови й гроші — як на нашому підприємстві так і за його межами. І нарешті у 2000 році я прийшов у електрокущовий цех електромонтером. Звичайно ж, до бригадирства тоді ще було далеко. Довелося опановувати вміння ремонтувати електродвигуни безпосередньо у цеху».

Бригадир Нагайцев зізнався, що з усіх професій, які він опанував, електромонтерська йому найбільш підійшла. Бо хоча й не без фізичного навантаження, але більш, все-таки, потребує розумової праці, Ну уявіть собі: у кожному з цехів багато різних електродвигунів. Є зовсім маленькі двигунчики, як пташки колібрі, потужністю 30 кіловат, а є й десятимегаватні «монстри». А між ними —  величезний діапазон двигунів різних фірм, марок, моделей, модифікацій та навіть епох. І хай основні принципи їхньої роботи та будови схожі, але нюансів безліч. А крім двигунів багато допоміжного електроустаткування. У цьому господарстві команда Павла Нагайцева має розібратися і швидко та якісно відремонтувати потрібний двигун.

«Здається, що цього не навчишся й за багато років. Але на власному прикладі скажу, що якщо у людини є бажання, та є досвідчений фахівець, який хоче тебе навчити, то це не так і лячно. І звичайно ж, щоб була постійна практика. Бажання у мене було. А мій наставник Віталій Мецнер, найкращий з електромонтерів, вчив мене добре, зрозуміло все пояснював, і невдовзі я вже став до самостійної роботи. У нас зараз людей дуже не вистачає, як майже скрізь. А роботи багато. І з фахівцями у країні непереливки. Тож якщо хтось бажає працювати у нас — приходьте. Розкажемо, покажемо, навчимо. Аби бажання», —  говорить Павло.

Бригадир вважає, що людина має отримувати за роботу стільки, щоб вистачало на достойне життя. Але більше за гроші він цінує здоров’я. Тож де б не виконувала роботи його бригада, бригадир дає команду починати лише тоді, коли впевниться, що всі умови відповідають вимогам з безпеки. А ще він впевнений, що у взаєминах між людьми дієвий такий принцип: «Чим більше добра ти зробиш людям, тим більше його ти отримаєш навзаєм». Він вдячний нашим воїнам, які нас боронять. Серед них і колега Павла Сергій Вовченко.

«Сергій — висококласний електромонтер і чудова людина. На нього завжди можна покластися, —  говорить бригадир. —  Він пішов добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення. Дякуємо тобі, Сергію. Саме завдяки вам ми можемо мирно працювати, виховувати дітей та онуків. Моїй онучці Веронічці 22 березня виповниться шість років. Дуже її люблю. Допомагаю у вихованні, на танці вожу, у художню студію, гуляємо разом. Хочу, щоб вона зростала доброю людиною, всебічно розвиненою. Діти — наше все. Це наше продовження, наше майбутнє».

Категорії
Новини

«АрселорМіттал Кривий Ріг» увійшов до «ТОП-25 роботодавців України, відкритих для талантів до 25 років»

Мета цієї премії — сприяти розвитку бренду роботодавця та мотивувати компанії ще більше комунікувати з молодими талантами і залучати їх до команди кращих. До щорічного рейтингу STUD-POINT увійшли ІТ компанії спільно з IT HR Forum та non-IT компанії з українськими власниками, а також дочірні підприємства зарубіжних компаній.

Рейтинг традиційно формується на основі відповідей анкети про взаємодію компаній з молоддю. Серед найкращих у цьому напрямку у 2024 році наше підприємство. Молодіжні проєкти «АрселорМіттал Кривий Ріг» гідно оцінило професіональне журі, відзначивши, що наше підприємство створює багато можливостей та перспектив для молоді, системно розвиває цей напрямок та намагається підтримувати та активно залучати на підприємство молоді таланти.

«Ми недаремно приділяємо стільки уваги молоді, адже у цьому майбутнє кожного підприємства, – говорить директорка департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» Катерина Залозних. – В «АрселорМіттал Кривий Ріг» діють безліч цікавих проєктів і програм, які дають шанс молодим талантам не просто знайти роботу у нас, а й отримати дружню родину. Тому і проєкти різні – від освітніх, до розважальних. Їх кількість та різноманіття дозволяють кожному обрати собі щось для душі. Наприклад, програма стажування «GoPro – час стати професіоналом». За пів року студенти офіційно працевлаштовуються до нас на підприємство, за ними закріплюється наставник, у них є індивідуальний план розвитку. Для молоді ми організовуємо екскурсії по всьому підприємству, тренінги з розвитку soft-skills, тімбілдінги. З першого дня стажування для них створені можливості не тільки здобувати свій перший робочий досвід, занурюватися у роботу міжнародної компанії, а й розвиватися у молодіжному ком’юніті «3Dільниця та стати амбасадором «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Тільки у 2024 році нашими стажерами стало понад 250 осіб у найрізноманітніших професіях (від економічних, HR, інженерів до електриків, зварників, помічників машиністів тепловозів і інших професій).

Одним з найуспішніших проєктів для молоді, який теж допоміг нам здобути перемогу, став проєкт з елементами дуальної освіти «Нова фабрика». Це проєкт співпраці з 13 закладами освіти міста.

«Ми відбираємо студентів необхідних нам професій на основі співбесід для навчання у проєкті протягом 2 років, – розповідає менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг» Вікторія Коцуба. – Протягом перших 1,5 років учасники отримують додаткове навчання за кошти підприємства з повного курсу металургії та англійської мови, активно спілкуються з фахівцями в цехах, мають власну програму проходження тренінгів з комунікації та роботи в команді, проходять сесію за нашими дисциплінами та можуть отримувати додаткову стипендію від підприємства».

І цей перелік можна ще продовжити. А на 2025 рік плани ще більш грандіозні та амбітніші. Тому запрошуємо усіх молодих, активних та тих, хто прагне розвиватися та розвивати підприємство до нашої команди. І віримо, що перемога у рейтингу «ТОП-25роботодавців України, відкритих для талантів до 25 років» у 2025 році теж буде за нами.

Категорії
Новини

Воїну та металургу Олексію Бєлікову  посмертно присвоєно звання Героя України

Відповідний Указ Президента України вийшов 21 лютого 2025 року. До вступу на військову службу за контрактом Олексій працював у сортопрокатному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Бєлікову Олексію Олександровичу – молодшому сержанту (посмертно)», – йдеться в Указі.

За словами старшого майстра дрібносортного стану ДС 250-4 СПЦ-2 Павла Житниковича, Олексій Бєліков був справжнім патріотом. «Він захищав Україну ще з 2014 року, – говорить Павло. – Проривався з Іловайського та Дебальцівського котлів. Повернувся на стан, а у 2018 році знов вступив до лав захисників».

Павло Житникович розповів, що спочатку Олексій Бєліков працював у цеху різальником гарячого металу. Він добре справлявся з важкою та небезпечною роботою, працював професійно й сумлінно, а ще був дуже позитивною людиною. Пізніше Олексій був переведений оператором посту управління. Але на той час стан був на реконструкції, тож покерувати прокаткою йому не довелося.

Героїчний воїн, повний кавалер ордену «За мужність», Олексій виконував бойові завдання у самому пеклі, у Донецькій та Луганській областях. В одному з боїв захисник був дуже тяжко поранений. У госпіталі медики боролися за життя Олексія, але врятувати не змогли. 10 червня 2023 року мужнього захисника та металурга не стало.

Пишаємося нашим Героєм! Пам’ятатимемо завжди!